Ціновий моніторинг і цінова політика держави
Цілі та методи державного регулювання цін: прямі та непрямі методи. Здійснення контролю за додержанням дисципліни цін системою спеціальних органів. Вплив цінової політики на економічні процеси. Напрямки втручання держави в процес вільного ціноутворення.
Рубрика | Экономика и экономическая теория |
Вид | контрольная работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 07.05.2009 |
Размер файла | 123,9 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
2
План
Вступ
1 Ціновий моніторинг і цінова політика
1.1 Цілі та методи державного регулювання цін
2 Державна цінова політика та її вплив на економічні процеси
2.1 Вплив державного регулювання цін на економічні процеси
Висновки
Список використаних джерел
Додаток а
ВСТУП
Розроблення цінової політики як невід'ємної частини загальної економічної та соціальної політики держави є однією з найважливіших складових реформування економіки. Її впровадження сприяє розвитку ринкових відносин, зменшенню інфляції та пом'якшенню її негативних соціально-економічних наслідків, веде до підвищення якості продукції та розвитку конкуренції і, зрештою, сприяє зростанню ефективності ринкової економіки. Проведення державної політики цін у країні забезпечує Кабінет Міністрів України, який визначає перелік продукції, товарів і послуг, на які затверджуються фіксовані3 та регульовані ціни4 і тарифи, а також повноваження органів державного управління в галузі встановлення контролю за цінами (тарифами).
В усіх країнах державне регулювання цін здійснюється спеціальним законодавством, зокрема, в Італії - Законом з контролю за цінами (1973 р.), у Франції - Постановою про лібералізацію цін (1986 р.), у Швеції - Законом про ціни (1956 р.), у США - Антитрестовськими законами Шермана (1890 р.) та Клейтона (1914 р.), а також Законом про фермерські ціни (1985 р.) В Україні цей процес регламентується законами «Про ціни та ціноутворення» (1990 р.), «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» (1992 р.), та «Про місцеве самоврядування в Україні» (1997 р.) з відповідними змінами та доповненнями.
Актуальність даної теми полягає у тому, що без цінової політики жодна країна не може існувати.
Метою цієї роботи є детальний опис державної політики регулювання цін, вплив на попит, дефіцит бюджету та ін.
Структура роботи. У відповідності з поставленою метою та завданнями дана робота складається з вступу, двох розділів, висновку, списку використаних джерел (всього 7 найменувань), додатку А. Загальний обсяг контрольної роботи - 26 сторінок.
1 Ціновий моніторинг і цінова політика
1.1 Цілі та методи державного регулювання цін
Найефективніше свої регулюючі функції ціна може виконувати лише тоді, коли вона формується під впливом ринкових чинників, тобто лише за умов вільного ціноутворення. Але практика свідчить, що вільна ціна не здатна враховувати всієї різноманітності цілей та умов соціально-економічного розвитку країни і тому не може бути універсальним засобом регулювання економічних процесів. Так, стимулюючий вплив вільних цін на економіку може забезпечуватись тільки за умов зрілого ринку, де обмежена недобросовісна діяльність монополій, панує вільна конкуренція та ефективно працює вся ринкова інфраструктура. За браком таких умов вільне ціноутворення1 може відігравати навіть негативну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, зростання безробіття, високу інфляцію тощо. Крім того, вільні ринкові ціни реагують на ті зміни в економіці, які відображені в платоспроможному попиті. Тому вільні ціни не враховують такі соціально-економічні проблеми, як пенсійне забезпечення громадян, утримання непрацездатних, безплатну освіту, екологію, оборону країни та ін. Урахування всіх цих обставин можна забезпечити тільки за допомогою державного втручання в процеси ціноутворення шляхом розроблення відповідної цінової політики держави2.
Світовий досвід показує, що в країнах із стабільною ринковою економікою уряд, як правило, мало втручається у процеси ціноутворення, але повної свободи в питаннях формування цін нема і державне їхнє регулювання в тій чи іншій мірі існує в кожній з них. Ступінь, форми та масштаби державного втручання в ціноутворення залежить від стану економічного розвитку країни, інтенсивності інфляційних процесів, ступеня монополізації та конкуренції, питомої ваги державного сектора та інших чинників. В усіх країнах державне регулювання цін не є разовою дією, а відбувається постійно з чередуванням періодів його посилення та послаблення. Під час кризових ситуацій, руйнування грошово-фінансових систем, значного дефіциту товарів і великого надлишку грошей в обігу, державне втручання в цінові процеси є більш жорстким та об'ємним. Так, у перші післявоєнні роки у Великобританії державне регулювання цін охоплювало до 60 %, а в Австрії - практично 100 % товарів та послуг.
За умов стабілізації економічної ситуації і переходу до розвинутого ринку державне втручання в ціни поступово зменшується і в основному обмежується відповідним впливом на передумови та побічні наслідки вільного ціноутворення. Але і після проведення лібералізації5, уряди розвинутих капіталістичних країн продовжують здійснювати регулювання цін на товари та послуги, що мають особливе значення для підтримки життєвого рівня населення (електроенергія, газо- та водопостачання, поштові, телекомунікаційні та транспортні послуги, окремі ключові споживчі товари). Питома вага регульованих цін у різних країнах коливається від 5 до 20 %. Так, у Франції, де повна лібералізація цін була досягнута в 1986 р., під контролем держави перебуває до 20 % цін на споживчі товари та послуги, а в Канаді і США - у межах 5 - 10 %.
Закони у сфері ціноутворення встановлюють основні правила формування цін у країні, методи їхнього регулювання, порядок контролю за цінами та відповідальність за його порушення, права та обов'язки окремих органів виконавчої влади у сфері ціноутворення. Для практичного використання зазначених законів вони доповнюються й конкретизуються спеціальними рішеннями парламенту, указами Президента чи постановами уряду.
Втручання держави в процес ціноутворення здійснюється в трьох основних формах:
1. обмеження рівня ціни;
2. введення податкових платежів (з метою вилучення частки доходів у виробників і споживачів);
3. державна підтримка цін через дотації6.
Перелічені форми втручання здійснюються за допомогою різноманітних методів державного регулювання цін, які можна об'єднати у дві групи: прямі та непрямі (опосередковані).
Пряме регулювання, як правило, переважає на початковому етапі створення ринку, коли в економіці виникає кризова ситуація. До прямих методів регулювання цін належать:
I. Встановлення фіксованих (твердих) цін на найважливіші товари та послуги;
II. Застосування граничних цін або граничних коефіцієнтів їхнього підвищення;
III. Декларування зміни цін;
IV. Заморожування (блокування) цін на певний період;
V. Введення граничних рівнів посередницько-збутових націнок та торговельних надбавок;
VI. Укладання договорів про ціни між державою та підприємствами.
Непрямі методи державного регулювання цін переважають на етапі зрілого ринку, коли регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується сповна. За допомогою цих методів держава не диктує порядок чи способи визначення цін, а лише регулює поведінку суб'єктів, які беруть участь у процесі ціноутворення. До основних непрямих методів регулювання цін належать: застосування граничних нормативів рентабельності; зміна рівнів та диференціація ставок товарних податків; пільгове оподаткування та кредитування; диференціація ставок ввізного мита.
Державне регулювання цін спрямоване на досягнення певних цілей економічної політики країни. Серед них можна виділити найтиповіші, кожній з яких притаманні відповідні методи державного впливу на процеси ціноутворення. Перша - запобігти руйнівному впливові цін на економіку та стримати інфляцію. Така мета, як правило, ставиться за умов переходу країни від командно-адміністративної до ринкової економіки або в період відтворення ринкових відносин, зруйнованих війною чи соціально-економічними заворушеннями. У цей час в економіці порушено господарські зв'язки, бракує необхідної інфраструктури ринку, наявні гострий дефіцит7 споживчих товарів, високий рівень інфляції, безробіття і т. ін. За таких умов держава вдається переважно до політики прямого регулювання цін, шляхом установлення фіксованих цін на основні види товарів та послуг з одночасним датуванням їхніх виробників.
В умовах значного дисбалансу ринків, стрімкого зростання цін та сплесків інфляції в розвинутих країнах широко застосовуються такі методи прямого регулювання, як укладання договорів про ціни між підприємствами і державою та заморожування (блокування) цін на певний період. Ці методи, як правило, супроводжуються утриманням заробітної плати та обмеженням доходів підприємств. Їхнє застосування сприяє стабілізації економіки, призупиненню падіння виробництва і зростання безробіття, стриманню розкручування спіралі «зарплата-ціни» і приборкання на цій основі високої інфляції. У теперішній час нормативно-законодавчими актами України використання таких методів регулювання цін не передбачено.
Важливою метою державного регулювання цін є захист внутрішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції. У кожній країні внутрішні ціни, як правило, відрізняються від світових, що зумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво товарів та різницею в системі оподаткування. Якщо внутрішні ціни вищі за світові, то імпорт дешевих іноземних товарів може завдати шкоди національним підприємствам, призвести до спаду виробництва та зростання безробіття. Для запобігання таким явищам держава використовує політику протекціонізму8, яка, зокрема у сфері ціноутворення, передбачає дотування національних виробників або підвищення цін на окремі імпортні товари до необхідного рівня за допомогою ввізного мита. Ввізне (імпортне) мито, як непрямий податок на товари, що стягується при їхньому ввезенні на митну територію країни, є основним інструментом регулювання цін на імпортні товари. У світовій практиці його роль поступово зменшується і в наш час середній рівень митного оподаткування в країнах - членах Всесвітньої торгової організації становить приблизно 5 %.
На сучасному етапі економічного розвитку в усіх країнах основною метою державного регулювання цін є стримання монополізму і забезпечення конкурентного середовища на ринку. Найактуальнішого значення це завдання набуває за умов переходу до ринкових відносин, коли практично відсутня конкуренція, а кожне підприємство, що поводиться як монополіст, підвищує ціни і скорочує виробництво для того, щоб забезпечити собі необхідний рівень заробітної плати та прибутку. Саме такий процес вільного ціноутворення в неконкурентному середовищі був головною причиною нестримного зростання цін і появи галопуючої інфляції в Україні.
Єдиним виходом з такої ситуації є запровадження державного регулювання цін і тарифів передусім підприємств-монополістів, до складу яких входять як природні монополії, так і підприємства, що перебувають у монопольному становищі на ринку. Безпосередньо в Україні державне регулювання цін на продукцію монопольних утворень, вибір методів та встановлення термінів регулювання здійснюється Міністерством економіки, а на регіональних ринках - місцевими органами. Ці установи спільно з Антимонопольним комітетом9 визначають перелік регульованої продукції монополістів, до якого на загальнодержавному рівні входять найважливіші види товарів загальногосподарського значення, зокрема, прокат чорних металів, металорізальні верстати, сільськогосподарські трактори, мінеральні добрива, синтетичні смоли та пластмаси, гірничо-шахтне обладнання тощо. На регіональному рівні до складу підприємств, що перебувають у монопольному становищі, належать як суб'єкти природних монополій (комунальні підприємства газового господарства, відділки залізниць, підприємства поштового зв'язку та телефонних послуг, комунальні підприємства водопостачання та водовідведення тощо), так і інші монопольні утворення (хлібокомбінати, підприємства міського електротранспорту, метрополітен та ін.).
Відповідно до «Положення про державне регулювання цін (тарифів) на продукцію виробничо-технічного призначення, товари народного споживання, роботи і послуги монопольних утворень» регулювання цін монополістів здійснюється шляхом встановлення фіксованих чи граничних рівнів цін, граничних рівнів торговельних і посередницько-збутових надбавок (націнок), граничних нормативів рентабельності або запровадженням обов'язкового декларування зміни цін. Перелічені методи в основному відповідають світовій практиці, але маючи певні недоліки, з різною мірою ефективності використовуються в ціновому регулюванні. Так, метод установлення фіксованих або граничних цін потребує значної інформації, що може вплинути на точність їхніх розрахунків, а застосування методу регулювання на основі граничних нормативів рентабельності та граничних рівнів торговельних та посередницько-збутових надбавок часто не може зупинити зростання цін, а в деяких випадках навіть сприяє їхньому підвищенню.
Регулювання цін через встановлення норми прибутку понад сто років використовувалось у багатьох країнах (Норвегія, США, Швеція та ін.) в основному при формуванні тарифів на електроенергію, транспортні перевезення та водопостачання. У вітчизняній практиці метод регулювання цін на основі граничного рівня рентабельності, встановленого у відсотках до собівартості продукції, також досить тривалий час мав значне поширення. Згідно з цим методом підприємство не має права перевищувати в ціні встановлений норматив рентабельності, інакше на порушника накладаються штрафні санкції. У короткостроковому періоді такий підхід здатний стримати монопольні тенденції до підвищення цін. Однак протягом тривалого проміжку часу виявляються негативні риси цього методу, котрі зумовлені пропорційною залежністю розміру прибутку від собівартості продукції10. Тому підприємства-монополісти зацікавлені не в зниженні, а навпаки, у збільшенні витрат на виробництво своєї продукції, що за встановленого рівня рентабельності дає їм змогу отримати більший прибуток. Це негативно впливає на ефективність виробництва, призводить до підвищення собівартості продукції, а отже, і до постійного зростання цін.
З метою стабілізації цін на внутрішньому ринку, посилення боротьби з монополізмом і захисту інтересів вітчизняного виробника постановою Кабінету Міністрів України «Про вдосконалення порядку формування цін» введений новий принцип їхнього регулювання. З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до складу якої входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи. До першої групи належить Міністерство економіки України, а до другої - управління з питань цінової політики Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій.
Основні повноваження у сфері ціноутворення надано місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави. Їхнє управління з питань цінової політики відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)» мають право встановлювати (регулювати) ціни на паливно-енергетичні ресурси (вугілля, вугільні брикети, скраплений газ, торф паливний, газ освітлювальний), що відпускаються населенню для побутових потреб; тарифи на теплову енергію, послуги водопостачання та водовідведення, що надаються населенню і всім іншим споживачам, незалежно від форм власності; тарифи на послуги вивезення та знешкодження побутових відходів; граничні розміри плати за проживання в гуртожитках робітників і службовців; граничні рівні рентабельності та торговельні надбавки на дитяче харчування; тарифи на платні послуги, що надають лікувально-профілактичні та санітарно-профілактичні державні і комунальні заклади охорони здоров'я; граничні рівні торговельних надбавок на вітчизняні та імпортні лікарські засоби і вироби медичного призначення (за переліком Міністерства охорони здоров'я); тарифи на перевезення пасажирів і вартість проїзних квитків у міському транспорті (метрополітен, автобус, трамвай, тролейбус), який працює у звичайному режимі руху.
Певну роботу в галузі ціноутворення проводять відомчі органи, до яких належать міністерства і відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерством економіки та деякими іншими державними організаціями (Національним банком, Пенсійним фондом, Міністерством фінансів). Так, Міністерство транспорту встановлює тарифи на перевезення вантажів та пасажирів залізничним транспортом, автобусами міжміських і міжобласних маршрутів, а також аеронавігаційні та аеропортові збори за обслуговування повітряних суден. Міністерство зв'язку встановлює тарифи на основні послуги зв'язку як у межах України, так і міжнародні; Національна комісія регулювання електроенергетики - тарифи на електроенергію, що відпускається населенню для побутових потреб, граничний рівень оптових цін підприємств та роздрібні ціни на природний газ, тарифи на транспортування магістральними трубопроводами природного газу, нафти, нафтопродуктів, аміаку та етиленових речовин; Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я та інші міністерства, до сфери управління яких належать навчальні заклади - граничний розмір плати за проживання в студентських гуртожитках. У цілому перелік продукції та послуг, ціни (тарифи) на які підлягають державному регулюванню, постійно зменшується, що свідчить про відповідну дерегуляцію цієї сфери економіки.
Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін11. Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів, зокрема, Державною інспекцією з контролю за цінами Міністерства економіки України і підпорядкованими їй державними інспекціями Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської місцевих державних адміністрацій. Головним завданням Держінспекції є здійснення контролю за додержанням центральними та місцевими органами влади, підприємствами та організаціями вимог щодо формування, установлення та застосування цін і тарифів.
У разі виявлення фактів неправильного встановлення цін і тарифів державні інспекції з контролю за цінами застосовують до порушників штрафні санкції. Уся сума виручки одержана в результаті порушення державної дисципліни цін підлягає вилученню до відповідного бюджету. Крім того, з порушника стягується штраф у двократному розмірі незаконно одержаної суми виручки. Контроль за цінами із застосуванням економічних санкцій поширюється на всіх суб'єктів господарювання, які перебувають на території України та здійснюють виробничу, торгову та комерційну діяльність.
Крім державних інспекції, право контролю за дотриманням порядку застосування цін і тарифів мають також інші установи: податкові, фінансові та антимонопольні служби, комітет захисту прав споживачів. Права зазначених органів вужчі, ніж права інспекцій з контролю за цінами. Якщо державні інспекції цін мають право самостійно приймати рішення щодо застосування фінансових санкцій і стягнення штрафів через податкові органи, то інші служби можуть тільки передати органам контролю за цінами матеріали та акти перевірок для подальшого їхнього розгляду.
2 Державна цінова політика та її вплив на економічні процеси
2.1 Вплив державного регулювання цін на економічні процеси
В умовах ринку ціна здебільшого визначається в процесі вільних торгів між продавцем і покупцем. Така узгоджена ціна за умов збігу між попитом і пропозицією називається рівноважною. Але в деяких випадках до цього процесу підключається держава, установлюючи остаточну величину ціни на іншому рівні.
Якщо регульована ціна близька до рівноважної, то таке обмеження буде тільки підтримувати стабільність цін і істотно не вплине на стан попиту та пропозиції. Але якщо державні органи будуть обмежувати свободу зміни цін з метою стримання їхнього зростання (наприклад, в умовах інфляції) або введуть надмірні податкові платежі, то в більшості випадків це негативно вплине на виробництво та продаж товарів, викличе їх дефіцит і, як наслідок, призведе до підвищення цін.
Розглянемо вплив на економіку таких основних напрямів втручання держави в процес вільного ціноутворення:
1. Установлення фіксованих або граничних цін;
2. Уведення товарних податків;
3. Підтримка цін і доходів шляхом застосування дотацій виробниками продукції або субсидій її споживачам.
Найбільш жорстким методом цінового регулювання є встановлення фіксованих або граничних цін. При цьому такі ціни можуть бути встановлені на рівні, що перевищує ціну рівноваги або нижче її. У першому випадку виникає надлишок продукції, а в другому - її дефіцит (рис. 2.1).
Рис. 2.1. Наслідки введення фіксованих цін
На рисунку перетин ліній попиту (D) і пропозиції (S) показує рівноважну ціну (ЦР) та рівноважний обсяг виробництва (КР). Припустимо, що держава, підтримуючи виробника, встановила на продукцію фіксовану ціну (Ц2) на рівні, що перевищує рівноважний. У цьому разі кількість запропонованої продукції збільшиться до К4, а попит на неї зменшиться до К1, що призведе до надлишку продукції в розмірі К1 - К4 одиниць.
На практиці може виникнути протилежна ситуація, коли держава з метою захисту споживача встановлює ціну (Ц1), яка нижча за рівноважну. У цьому випадку знижена ціна підвищить попит на продукцію до обсягу К3, а пропозиція, навпаки, зменшиться до К2, тобто на ринку з'явиться дефіцит в обсязі, який дорівнює площі прямокутника К2СЕК3. Як видно з графіка, в обох випадках обсяг виробництва буде нижчим рівноважного. Якщо в першому варіанті обсяг реалізації становитиме К1, то в другому - К2 одиниць. Таким чином, одностороннє підтримування ціни попиту або ціни пропозиції зрештою призводить до суспільних втрат.
Фіксовані ціни, які можуть перевищувати рівноважні, застосовуються окремими країнами у вигляді заставних цін на сільськогосподарську продукцію. Такі ціни, з одного боку, захищають інтереси фермерів, гарантуючи їм мінімальний дохід від реалізації своєї продукції на ринку. Але з іншого боку, держава має витрачати на закупівлю та зберігання надлишкової продукції кошти з бюджету. Крім того, цю продукцію держава не може реалізувати на внутрішньому ринку, бо це безумовно призведе до зниження цін. До такого ж наслідку може призвести й експорт цієї продукції, оскільки він зумовить зменшення приватного експорту сільськогосподарської продукції з даної країни.
З метою скорочення надлишкового виробництва продукції уряд може застосовувати такі адміністративні заходи, як обмеження фермерам посівних площ, встановлення премій за їхнє скорочення та ін. Але такі заходи викличуть необхідність створення спеціального управлінського апарату, зростання державних витрат на його утримання, виділення коштів на виплату вищезгаданих премій тощо. У зв'язку з цим значна частина зарубіжних фахівців бере під сумнів економічну доцільність установлення державою фіксованих цін, які перевищують ціни рівноваги.
Докладніше розглянемо ситуацію, яка пов'язана з товарним дефіцитом (рис. 2.2).
Припустимо, що уряд установив фіксовану ціну товару на рівні ЦФ, яка менша рівноважної (ЦР), а обсяг виробництва (продажу) за такою ціною дорівнює КФ. Дефіцит продукції в розмірі КФ - К3, зумовлений уведенням фіксованої ціни, змушує виробника продавати свій товар за завищеною ціною. Оскільки офіційно такий шлях діяльності заборонений, він прагне реалізувати свій товар за більш високою ціною на «чорному ринку».
Умовимося, що виробник згоден запропонувати «чорному ринку» продукцію в обсязі К1 за ціною Ц1. У результаті лінія пропозиції займе положення S1, тобто вище лінії S при відсутності державного регулювання цін. Відстань по вертикалі між лініями S і S1 позначає плату за ризик, який несуть продавці товару на нелегальному ринку, і визначається суворістю адміністративних або карних санкцій за порушення дисципліни цін.
Рис. 2.2. Обмеження ціни та «чорний ринок»
Таким чином, на «чорному ринку» ціна на товар установилась на рівні Ц2, що перевищує як фіксовану, так і рівноважну ціну. Обсяг продажу продукції К2 буде вище її кількості, яка була б реалізована на легальному ринку за фіксованою ціною, але менше рівноважного (КР). Отже, обмеження цін товару з боку держави призвело до негативних наслідків. Товар спрямовується на нелегальний ринок, де ціна встановилась навіть вище тієї, яка б склалась без державного втручання.
Іншим негативним наслідком встановлення фіксованої, або верхньої межі ціни є зниження якості продукції (рис. 2.3).
На рисунку показана стандартна ситуація ринкової рівноваги в точці Р з рівноважною ціною ЦР і рівноважним обсягом виробництва (продажу) товару КР. Якщо держава введе на цей товар фіксовану або граничну ціни ЦФ, то виникне дефіцит продукції в розмірі К1- К2.
У цих умовах виробник, не побоюючись втратити покупців, іде на погіршення якості продукції, що при тих самих витратах дасть змогу йому підвищити виробництво. У результаті лінія пропозиції S зрушиться праворуч до S1, що на деякий час дасть можливість збільшити обсяг продажу за регульованою ціною. Після того як споживачі виявлять зниження якості продукції, попит зменшиться і лінія D займе положення D1. Перетин ліній попиту і пропозиції на рівні зниженої фіксованої ціни свідчить про те, що споживач отримує ту саму кількість продукції, що і за умов вільного ціноутворення, але нижчої якості.
Рис. 2.3. Директивна ціна і зниження якості продукції
Таким чином, ведення фіксованих або граничних цін знижує ефективність використання виробничих можливостей суспільства. При встановленні ціни на рівні, що перевищує рівноважний, держава має покривати витрати на виробництво надлишкової продукції, а введення ціни нижчої за її рівноважне значення веде до втрат, які пов'язані з виникненням «чорного» ринку та зниженням якості продукції.
Одним з опосередкованих напрямів впливу держави на процес ціноутворення є введення податків, які поділяються на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з доходів їхніх платників (податок на прибуток, податок з продажу та ін.), а непрямі входять до складу ціни і сплачуються споживачем при купівлі товарів (податок на додану вартість, акцизний збір, мито).
Розглянемо спочатку вплив на рівноважну ціну таких непрямих податків як акцизний збір та податок на додану вартість, платниками яких є виробники (продавці) товару (рис. 2.4).
На графіку до введення податку лінія попиту займала положення D, лінія пропозиції - S, рівноважна ціна становила ЦР, а рівноважний обсяг виробництва дорівнював КР. Припустимо, що уряд запровадив на товар податок у розмірі П гривень на одиницю продукції, що означає для виробника подорожчання товару. У цьому випадку він буде згоден запропонувати ринку таку ж кількість продукції, але якщо його ціна буде вища за рівноважну на величину цього податку. У результаті лінія пропозиції переміститься вгору на величину П гривень і займе положення S1, а ринкова рівновага зміститься в точку В.
Рис. 2.4. Вплив на рівноважну ціну непрямих податків
Нова рівноважна ціна12 дорівнюватиме Ц1, а обсяг продажу внаслідок підвищення ціни зменшиться до К1. Ціна, яку сплачує покупець (Ц1) стане вище початкової (ЦР), а ціна без податку, яку фактично отримає продавець після сплати податку (ЦР), буде менше початкової. Порівняння розміру виручки виробника до введення податку (площа прямокутника ОЦРСКР) з виручкою, яку він отримає після його сплати (площа прямокутника ОЦ2АК1), показує, що введення непрямих податків зменшує виручку виробника. Не вигідні такі податки і споживачу, бо без них він зміг би придбати більшу кількість товару за меншою ціною. Загальна сума податку, яка надійде до бюджету, визначається множенням розміру податку (П) на обсяг продажу (К1) і дорівнюватиме площі прямокутника Ц2Ц1ВА. Його частина, яка знаходиться нижче лінії ЦРС (площа прямокутника Ц2ЦРLА), показує втрати виробника від уведення податку, а вище (площа прямокутника ЦРЦ1BL) - втрати покупця. Таким чином, не зважаючи на те, що вся сума податку сплачується до бюджету виробником, частина «податкового тягаря» лягає на плечі покупця.
Сила впливу непрямого податку на обсяг продажу і розподіл цього податку між виробником і покупцем залежить від еластичності попиту і пропозиції на окремі товари. Розглянемо випадки розподілу податку при еластичному та нееластичному попиті на продукцію за умови, що еластичність пропозиції приймається постійною (рис. 2.5).
а) б)
Рис. 2.5. Розподіл податку при еластичному (а) та нееластичному (б) попиті
З графіків видно, що при еластичному попиті основна частка податку припадає на виробника, а при нееластичному - переважно на споживача. Крім цього, абсолютна величина податкових надходжень при нееластичному попиті буде вищою. Саме тому держава оподатковує акцизним збором у першу чергу товари, попит на які є нееластичним (тютюнові вироби, алкогольні напої).
На рис. 2.5 заштриховані трикутники показують обсяг продукції, яка була б вироблена та придбана, якщо б держава не ввела податок. Ці втрати для суспільства є прямим наслідком встановлення податку і вони будуть тим більшими, чим вищою буде еластичність попиту на товар.
Одним з податкових інструментів опосередкованого впливу держави на ринкову ціну є ввізне мито. Розглянемо економічні наслідки його введення за умови, що пропозиція імпортних товарів буде абсолютно еластичною (рис. 2.6).
Перетин ліній попиту і пропозиції показує рівноважну ціну (ЦР) та обсяг продажу (КР), які склалися на ринку при відсутності імпортної продукції. Поява на ринку закордонних товарів за нижчими, ніж рівноважна, цінами і за умови абсолютної еластичності попиту відображена на графіку лінією S1. Унаслідок вільного доступу на ринок такої дешевої продукції попит на товар підвищиться до К4, пропозиція вітчизняних виробників зменшиться до К1, а різниця між попитом і пропозицією (К4 - К1) дорівнюватиме обсягу імпортних надходжень.
Рис. 2.6. Наслідки введення ввізного мита
Припустимо, що держава з метою підтримки вітчизняного виробника запровадила імпортне мито в розмірі М гривень на одиницю продукції. Це підніме вгору лінію S1 на величину М і вона займе положення S2. У результаті цього ціна зросте до Ц2, що зумовить збільшення вітчизняного виробництва до К2 і зменшення обсягу попиту до К3.
Розмір мита, який надійде до бюджету, дорівнюватиме площі прямокутника HELR, а втрати держави внаслідок введення мита, відповідатимуть сумі площ трикутників ВЕН і RLС. Площа першого трикутника відповідає втратам, спричиненим нижчою ефективністю вітчизняного виробництва, а другого - штучним обмеженням споживання даного товару. Поряд з уведенням податків уряд може регулювати ціни шляхом установлення дотацій виробникам продукції (потоварні дотації13) або субсидій споживачам товарів та послуг. Наслідки введення потоварних дотацій, які встановлюються у відсотках до ціни виробу, або в абсолютному розмірі на одиницю продукції, показані на рис. 2.7.
Рис. 2.7. Вплив на рівноважну ціну потоварних дотацій
Лінії попиту і пропозиції спочатку займали положення, відповідно D і S, рівноважна ціна дорівнювала ЦР, а рівноважний обсяг виробництва (продажу) - КР. Припустимо, що уряд запроваджує дотацію з бюджету виробникам даного товару в розмірі Д гривень на одиницю продукції. Якщо раніше виробники були згодні запропонувати ринку КР одиниць товару за ціною ЦР, то тепер вони будуть пропонувати таку ж кількість продукції за ціною на Д гривень менше попередньої. У результаті лінія пропозиції зрушиться вниз і займе положення S1, обсяг продажу збільшиться до К1, а ціна для покупця знизиться до Ц1. Ціна, яку фактично буде отримувати виробник, підвищиться до Ц2. Загальний розмір дотацій, які надходять із бюджету, дорівнюватиме площі прямокутника Ц1Ц2АВ. Не зважаючи на те, що дотацію отримують виробники продукції, частина виграшу надходить і споживачу. Виграш виробника відповідає площі ЦРЦ2АС, а виграш споживача - площі Ц1ЦРСВ. Площа трикутника ВСА показує чисті витрати суспільства, які виникають унаслідок надання дотацій виробникам. Оскільки дотацію можна розглядати як від'ємний акцизний збір, то чим меншою буде еластичність попиту, тим більшу частину дотацій отримуватиме споживач.
З метою соціального захисту малозабезпечених верств населення держава може надавати субсидії14 до цін та тарифів на товари та послуги першої необхідності (рис. 2.8).
Рис. 2.8. Вплив субсидій на ринкову рівновагу
З рисунку видно, що субсидії споживачам піднімають праву частину лінії попиту з положення D до D1. У результаті попит зросте, хоча ціна на такі продукти та послуги підвищиться з ЦР до Ц1.
Таким чином, непрямий вплив держави на ринкові ціни через податки та дотації, як і директивне ціноутворення, у більшості випадків знижує ефективність функціонування економіки. Але це не виключає можливості застосування перелічених інструментів з метою досягнення певних соціальних цілей.
Висновки
Найефективніше свої регулюючі функції ціна може виконувати лише тоді, коли вона формується під впливом ринкових чинників, тобто лише за умов вільного ціноутворення. Але практика свідчить, що вільна ціна не здатна враховувати всієї різноманітності цілей та умов соціально-економічного розвитку країни і тому не може бути універсальним засобом регулювання економічних процесів. Так, стимулюючий вплив вільних цін на економіку може забезпечуватись тільки за умов зрілого ринку, де обмежена недобросовісна діяльність монополій, панує вільна конкуренція та ефективно працює вся ринкова інфраструктура. За браком таких умов вільне ціноутворення1 може відігравати навіть негативну роль, породжуючи такі явища, як падіння виробництва, зростання безробіття, високу інфляцію тощо.
Світовий досвід показує, що в країнах із стабільною ринковою економікою уряд, як правило, мало втручається у процеси ціноутворення, але повної свободи в питаннях формування цін нема і державне їхнє регулювання в тій чи іншій мірі існує в кожній з них. Ступінь, форми та масштаби державного втручання в ціноутворення залежить від стану економічного розвитку країни, інтенсивності інфляційних процесів, ступеня монополізації та конкуренції, питомої ваги державного сектора та інших чинників.
Державне регулювання цін спрямоване на досягнення певних цілей економічної політики країни. Серед них можна виділити найтиповіші, кожній з яких притаманні відповідні методи державного впливу на процеси ціноутворення. Перша - запобігти руйнівному впливові цін на економіку та стримати інфляцію.
З метою здійснення цінової політики держава створює спеціальну систему органів ціноутворення, до складу якої входять загальнодержавні, регіональні та відомчі установи.
Основні повноваження у сфері ціноутворення надано місцевим органам виконавчої влади, що дає їм змогу оперативно з урахуванням місцевих особливостей проводити в життя цінову політику держави.
Певну роботу в галузі ціноутворення проводять відомчі органи, до яких належать міністерства і відомства. Установлюючи ціни, вони, як правило, погоджують свої рішення з Міністерством економіки та деякими іншими державними організаціями (Національним банком, Пенсійним фондом, Міністерством фінансів).
Здійснення державної цінової політики неможливе без ефективного контролю за додержанням дисципліни цін11. Контроль за додержанням дисципліни цін здійснюється системою спеціальних органів.
Важливою метою державного регулювання цін є захист внутрішнього ринку від негативного впливу зовнішньої конкуренції. У кожній країні внутрішні ціни, як правило, відрізняються від світових, що зумовлено неоднаковим рівнем витрат на виробництво товарів та різницею в системі оподаткування. Якщо внутрішні ціни вищі за світові, то імпорт дешевих іноземних товарів може завдати шкоди національним підприємствам, призвести до спаду виробництва та зростання безробіття. Для запобігання таким явищам держава використовує політику протекціонізму8, яка, зокрема у сфері ціноутворення, передбачає дотування національних виробників або підвищення цін на окремі імпортні товари до необхідного рівня за допомогою ввізного мита.
Список використаної літератури
1. Положення про Державну інспекцію з контролю за цінами: Постанова Кабінету Міністрів України від 13 груд. 2000 р. // Зібрання законодавства України. - К., 2001, № 2. - ст. 67.
2. Міхасюк І., Мельник А., Крупка М., Залога З. Державне регулювання економіки. Підручник. К., «Атіка», 2000.
3. Голощапов Н. А. Цена и ценообразование: Словарь-справочник / Ред. В. И. Осипов. - Обинск: ВИКИНГ, 2000. - 262 с.
4. Нэгл Томас Т. Стратегия и тактика ценообразования. - СПб.: Питер, 2001. - 544 с.
5. Управління зовнішньоекономічною діяльністю / За ред. А. І. Кредісова - К.: ВІРА-Р, 2000. - 448 с.
6. Цены и ценообразование: Учебник для вузов / Под ред. В. Е. Есипова. - СПб.: Интер, 1999. - 464 с.
7. Дідковська Л.І., Головко Л.С. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. К., Знання-Прес, 2000.
ДОДАТОК А
1. Ціноутворення - процес встановлення ціни на конкретний товар.
2. Цінова політика держави - це діяльність центральних та місцевих органів виконавчої влади, яка спрямована на досягнення трьох основних цілей: послідовного проведення цінової лібералізації, державного регулювання цін (тарифів) на окремі види товарів (послуг) та здійснення контролю за їхнім додержанням.
3. Фіксовані ціни - встановлює держава на ресурси, що впливають на загальний рівень і динаміку цін; на товари і послуги, які мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію (послуги), виробництво (надання) якої зосереджено на підприємствах (в організаціях), що займають монопольне становище на ринку.
4. Регульовані ціни - регульовані ціни і тарифи
встановлюються на ресурси, які справляють визначальний вплив на
загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають
вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і
послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що
займають монопольне становище на ринку.
5. Лібералізація - є віддзеркаленням об'єктивного процесу інтернаціоналізації національних економік, а світова економічна історія довела, що відкриті економіки є більш ефективні ніж закриті.
6. Дотації - це кошти Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (далі - Фонд), надані роботодавцю, що створює додаткові робочі місця для працевлаштування безробітних за направленням державної служби зайнятості, на покриття витрат на заробітну плату прийнятих на них осіб.
7. Дефіцит (deficit - лат. не вистачає) в економіці - перевищення попиту над пропозицією. Дефіцит засвідчує про неспівпадання попиту та пропозиції та відсутність врівноважуючої ціни.
8. Політика протекціонізму - економічна політика держави протилежна політиці "вільної торгівлі" і направлена: на захист від іноземної конкуренції галузей вітчизняної економіки, що мають стратегічне значення; на тимчасовий захист щодо недавно створених галузей вітчизняної економіки; на розширення
9. Антимонопольний комітет - це не лише орган, який карає правопорушників у сфері конкуренції. Перш за все - він партнер підприємців, які дотримуються чесних звичаїв у своїй діяльності, партнер простих людей, які дуже часто потребують допомоги, залишившись сам-на-сам зі свавіллям монополістів.
10. Собівартість продукції - це грошовий вираз затрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції. Собівартість продукції характеризує ефективність всього процесу виробництва на підприємстві, поскільки у ній відображаються: рівень організації виробничого процесу; технічний рівень; продуктивність праці та ін.
11. Дисципліна цін - під дисциплі-ною цін розуміють дотримання визначених нормативними актами й документами вимог щодо формування, установлення та використання цін за умов регульованої ринкової економіки
12. Рівноважна ціна - це ціна на конкурентному ринку, за якої величина попиту і пропозиції однакові, немає ні дефіциту, ні надлишку товарів і послуг. Така ціна не містить у собі тенденції до зростання або до зниження обсягів виробництва.
13. Потоварні дотації - дотації (потоварного “податку навпаки”), яку отримують, як правило, виробники, веде до зростання пропозиції, а, відповідно, до збільшення обсягу продажів, зниження ціни, сплаченої покупцями, і зростання ціни, отриманої виробниками.
14. Субсидії федерального уряду, яка поєднує iснуючi цiльовi субсидiї у певнiй функцiональнiй сферi i робить регiональнi й мiсцевi органи влади гнучкiшими у витрачаннi коштiв.
Подобные документы
Державна цінова політика та її вплив на економічні процеси. Роль ціни як інструмента механізму антикризового управління, забезпечення прибутку, рівня конкурентоспроможності продукції. Проблема державного регулювання ціноутворення в ринковій економіці.
курсовая работа [901,2 K], добавлен 19.04.2019Державне регулювання економіки – система заходів для здійснення підтримуючої, компенсаційної та регулюючої діяльності; умови та групи параметрів впливу держави на ринкові події. Основні форми, методи, принципи, функції та напрямки державного регулювання.
презентация [2,0 M], добавлен 22.04.2013Бюджетно-податкова політика держави. Грошово-кредитна політика. Соціальна політика держави. Державне регулювання аграрної сфери економіки. Антикризова політика держави. Ринкова трансформація української економіки.
реферат [27,9 K], добавлен 03.09.2007Сутність ціни та цінової політики. Ціноутворення - важливий економічний інструмент формування показників підприємства. Оцінка й аналіз діючої цінової політики ТОВ "Медикор". Принципи формування цінової політики підприємств медичного обслуговування.
дипломная работа [344,3 K], добавлен 29.11.2010Узагальнення причин ринкових невдач та доречності державного втручання в кожному окремому випадку. Особливості державного регулювання досконало конкурентних та недосконало конкурентних ринків. Вплив податків, ціновий контроль, тарифна політика, квоти.
учебное пособие [1,3 M], добавлен 30.11.2010Економічна сутність монополії. Світовий досвід та вітчизняна практика антимонопольного регулювання. Особливості функціонування та аналіз політики ціноутворення і прибутковості "Хмельницьк-теплокомуненерго". Вплив держави на дискримінаційне ціноутворення.
курсовая работа [214,6 K], добавлен 14.08.2011Особлива роль держави у суспільстві. Розкриття співвідношення між функціонуванням ринку як саморегулюючого механізму і мірою впливу держави та її органів на економічні процеси. Характеристика політичної, соціальної, міжнародної та економічної функцій.
контрольная работа [17,1 K], добавлен 12.12.2010Аналіз основних блоків системи тарифів для окремої підприємницької структури. Розгляд методів та стратегій ("зняття вершків", проникнення, витіснення, вхідний бар'єр) ціноутворення. Дослідження ефективності проведення цінової політики на ВАТ "Скарлетт".
курсовая работа [94,7 K], добавлен 22.01.2010Бюджетна система, державне регулювання економіки. Господарський механізм: сутність, функції та елементи. Необхідність та основні причини втручання держави в економіку. Економічні функції держави. Шляхи удосконалення економічних функцій держави в Україні.
презентация [444,3 K], добавлен 24.09.2015Сутність держави та її еволюція. Державна власність. Підприємництво в державному секторі. Суспільні блага і послуги. Сутність та структура економічних функцій держави. Економічна політика держави. Основні моделі державного регулювання економіки.
книга [62,9 K], добавлен 14.07.2008