Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах

Зміст

Вступ

1. Поняття стану зайнятості населення та її сутність

2. Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах

3. Реформування Закону України «Про зайнятість населення» як інструмент подолання кризи 2009року

Висновки

Перелік літератури

Вступ

Людина розвиває свої фізичні, розумові та організаційні здібності у процесі праці. Проте ринкова система і навіть сучасна змішана економіка позбавляють мільйони людей можливості працювати. Безробіття породжує проблему соціального захисту неселення.

Зайнятість населення - суспільно корисна діяльність громадян працездатного віку, яка приносить їм дохід, що забезпечує розширене відтворення робочої сили. Хоча повна зайнятість відповідає соціальній природі людини, у розвинутих країнах світу переважає ефективна форма зайнятості, яка адекватна вимогам інтенсивного типу відтворення і передбачає „природну” форму безробіття.

Зайнятість населення -- показник, від якого залежать рівень та якість життя, загальний соціально-психологічний стан суспільства. Форми зайнятості являють собою організаційно-правові способи та умови використання людської праці й розрізняються між собою: нормами правового регулювання тривалості та режимів праці, згідно з якими робочий день може бути повним або неповним, а режими праці та відпочинку -- жорсткими або гнучкими; регулярністю трудової діяльності, яка може бути постійною, тимчасовою, сезонною або епізодичною; місцем виконання роботи -- на підприємстві або вдома; статусом діяльності, відповідно до якої прийнято виділяти основну, додаткову, вторинну та спеціальну зайнятість.

Поняття стану зайнятості населення та її сутність

Стан зайнятості є одним з основних індикаторів національної економіки. В ньому відображається те, як в суспільстві використовуються ресурси праці, а відповідно і можливості економічного росту. Основними параметрами, що характеризують стан зайнятості, становище на ринку праці можна назвати:

- економічно активне населення (робоча сила);

- економічно неактивне населення (не входить в склад робочої сили).

До економічно неактивного населення відносяться:

а) особи віком до 16 років;

б) особи, які знаходяться в психіатричних лікарнях та виправних закладах;

в) пенсіонери, студенти, домогосподарки та інші особи, які вибули із складу робочої сили - непрацюючі і не шукаючі роботи. Економічно активне населення у всіх країнах складається із трьох частин: зайняте, незайняте, безробітне[2,c.83].

Однією з найважливіших проблем ринкової економіки є проблема повної зайнятості. Зайнятість - це економічна категорія, яку розглядають з двох боків:

--- зайнятість як економічна категорія - це сукупність економічних, правових, соціальних, національних відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення країни робочими місцями та його участю у суспільно корисній діяльності, що приносить дохід.

--- зайнятість як економічна проблема - це співвідношення між кількістю працездатного населення і кількістю зайнятих, яке характеризує рівень використання трудових ресурсів суспільства та ситуацію на ринку робочої сили.

Зайняте населення становить частину трудових ресурсів суспільства. В Україні - це особи віком від 16 до 55 років (жінки) і 60 років (чоловіки), а також особи пенсійного віку і молодь, молодша від зазначеного віку, якщо вона зайнята в народному господарстві. До складу зайнятих належать[2,c.88]:

- наймані працівники, особи, які працюють самостійно (підприємці, фермери, творчі працівники), зайняті в органах державної влади й управління;

- особи, котрі служать в армії або отримують професійну підготовку (учні, студенти денних форм навчання);

- особи, що виконують суспільно-оплачувані роботи;

- особи, зайняті вихованням малолітніх дітей, доглядом за інвалідами чи людьми похилого віку, громадяни інших країн, які проживають в Україні, працюють у народному господарстві.

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, раціональну й ефективну.

Повна зайнятість - це надання суспільством усьому працездатному населенню можливості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та колективне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення робочої сили і задоволення всієї сукупності потреб.

Раціональна зайнятість - зайнятість, яка має місце в суспільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та використання трудових ресурсів, їх статевовікової та освітньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяльності працездатного населення окремих відсталих регіонів тощо[3,c.94].

Ефективна зайнятість - це зайнятість, що здійснюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтворення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної, важкої праці.

Розрізняють основну і спеціальні форми зайнятості.

Основна форма регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різних категорій працівників.

Спеціальні, або нетрадиційні форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індивідуальна і кооперативна трудова діяльність та ін.) здійснюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено понад 30% робочої сили.

В Україні домінує тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який ґрунтується на ручній та механізованій праці. Це переважання промисловості і сільськогосподарської трудової діяльності з широким застосуванням простої фізичної праці (близько 40% загальної чисельності працюючих). Розвинуті країни світу пройшли цей етап у 40-50 роки. Нині там існує інформативний тип зайнятості, тобто переважання у складі працюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиранням, переробкою та наданням інформації у сфері виробництва та обігу та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промисловості. У США, наприклад, проходять перепідготовку 75-85% керівників, спеціалістів, робітників. У приватному секторі щороку навчається майже третина зайнятих.

2. Зайнятість населення і регулювання її в сучасних умовах

Умовою реалізації сукупним працівником своїх здібностей і функцій є зайнятість. Зайнятість - це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка приносить їм до-ход у грошовій чи іншій формі. Вона характеризується системою економічних відносин з приводу забезпечення громадян робочими місцями та визначення форм участі в суспільному господарстві з метою одержання засобів до існування. Вид зайнятості зумовлюється певними принципами організації, стимулювання й оплати праці, внутрішньо- та зовнішньовиробничими відносинами[4,c.49].

В умовах формування ринкового господарства змінюються погляди на так званий принцип загальності праці як атрибут екстенсивного розвитку економіки. Ринкові відносини передбачають вільний вибір людиною професії та місця роботи відповідно до її здібностей, добровільну незайнятість громадян, не допускають примусової праці в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством країни. За цих умов по-новому постає проблема повної зайнятості та її ефективності.

Повна зайнятість є важливим фактором соціального захисту населення в трудовій сфері. Однак її не слід розуміти як обов'язкову суцільну зайнятість у суспільному виробництві. Повна зайнятість означає використання всіх придатних для цього ресурсів і характеризується достатністю робочих місць для тих, хто потребує оплачуваної роботи, тобто має бути забезпечена зайнятість усіх, хто бажає і здатний працювати. Повна зайнятість є не тільки соціальною гарантією, а й основою високоефективного використання трудового потенціалу суспільства. Разом з тим сама по собі вона не є свідченням рівня організації зайнятості, доцільності та розумності її параметрів. Слід мати на увазі ступінь раціональності зайнятості, на який впливають технічні, соціальні та економічні фактори.

Раціональність зайнятості визначають суспільне корисний характер трудової діяльності; оптимальна структура народного господарства, що забезпечує розподіл суспільної праці згідно з існуючими індивідуальними та суспільними потребами та рівнем розвитку продуктивних сил; професійно-кваліфікаційна структура сукупного працівника, зумовлена типом суспільного поділу праці, й адекватна їй система робочих місць. Тобто важливою умовою, що забезпечує раціональність зайнятості, є кількісна і якісна відповідність роботи і робітника, структури робочих місць і трудових ресурсів.

Повнота і раціональність у комплексі визначають ефективність зайнятості, тобто забезпечуваний нею оптимальний соціально-економічний результат в певний час і за конкретних умов[4,c.49].

Система показників ефективної зайнятості населення включає рівень трудової участі населення, що відображає частку працездатного населення, залученого в різні форми та види економічної діяльності; розподіл робочої сили за галузями та сферами господарювання; фондо- і енергоозброєність робітників; організацію трудового процесу, що визначається розстановкою та використанням робочої сили безпосередньо на робочих місцях.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівника в економічну систему. Найпоширенішими серед них є: наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності без розпорядження її індивідуальною частиною; особиста праця на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником; особиста праця власника засобів виробництва, коли він є і власником, і працівником; робота на орендованих засобах виробництва; робота в спільному підприємстві; надомна праця; громадська робота тощо.

Збереження роботи не означає збереження конкретного робочого місця. Надання робітникові тимчасової роботи не обов'язково відповідає його професійно-кваліфікаційним здібностям.

Важливу роль у забезпеченні якомога повнішої зайнятості в Україні в період формування ринкових відносин може відігравати громадська робота, яка організується з метою розв'язання особливо гострих місцевих проблем. Це зручний спосіб зайняття тих, хто вивільняється з галузей господарства внаслідок тимчасових економічних труднощів, розриву договірних зв'язків тощо.

Перехід до ринкових відносин в Україні потребує нової концепції зайнятості та ефективного відтворення трудового потенціалу в кожному регіоні, орієнтації не на "усереднену" людину, а на конкретні соціальні та демографічні прошарки населення[5,c.83].

Регіональні особливості зайнятості визначаються системою показників, основними серед яких є:

- частка трудоактивного населення (в кількісній і якісній оцінці) в структурі населення регіону;

- регіональний рівень безробітних;

- виробництво ВНП на одного працюючого в регіоні;

- рівень заробітної плати, сукупного доходу на одного зайнятого в регіоні;

- показники міграційних процесів (місто - село; між регіонами; в середині галузей і сфер зайнятості регіону).

Конвенція Міжнародної організації праці (1988 р.) про сприяння зайнятості й захисту від безробіття передбачає, що держави, які до неї приєдналися, всіма відповідними засобами здійснюватимуть політику сприяння повній, продуктивній і вільно обраній зайнятості.

Зайнятість населення України має забезпечуватися шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва.

З метою забезпечення зайнятості населення в Україні передбачено комплекс заходів, серед яких найважливіші такі[6,c.72]:

- інвестиційні та податкові заходи, спрямовані на раціональне розміщення продуктивних сил, підвищення мобільності трудових ресурсів, заохочення підприємництва, створення нових технологій, нових малих підприємств, застосування гнучких режимів праці (скороченого робочого дня, роботи дома та ін.), що сприяють збереженню і розвитку системи робочих місць;

- забезпечення прав та інтересів працівників через удосконалення законодавства про зайнятість населення і працю, створення сприятливих умов на виробництві;

- проведення аналітичних і наукових досліджень економічної структури і прогнозування змін у якості й розподілі робочої сили;

- регулювання зовнішньоекономічної діяльності в частині залучення і використання іноземної робочої сили на основі квотування й ліцензування, а також забезпечення своїм громадянам права працювати за кордоном;

- сприяння (з боку підприємств, установ і організацій усіх форм власності) при потребі створенню додаткових робочих місць, а також поліпшенню умов праці в суспільному виробництві.

У реалізації цих заходів особливе місце належить державним і територіальним програмам зайнятості населення, державним службам і фонду сприяння зайнятості, відповідним координаційним комітетам за участю профспілок, власників підприємств[6,c.77].

3. Реформування Закону України «Про зайнятість населення» як інструмент подолання кризи 2009року

Останні місяці політичного, соціального й економічного життя в Україні сповнені думками про світову фінансову кризу, зокрема - про кризу в нашій державі. На жаль, остерігаючись погіршення показників дохідності виробництва, роботодавці оголошують, що на виробництвах можливе скорочення, а рівень зарплат протягом найближчого часу в найкращому випадку залишиться тим самим. Якщо відкинути емоційну складову й спробувати реально оцінити процеси, які зараз відбуваються у світі, то ознаки фінансової кризи справді є. Проте, за словами аналітиків, таке явище цілком закономірне. Тому треба підготуватися до можливих змін в економіці й подбати про нормативно-правове забезпечення для працюючих і безробітних громадян. Необхідність визначення категорій працюючих громадян, їхніх гарантій, прав і обов'язків, допоможе уникнути важкої кризи у сфері зайнятості населення.

Ураховуючи вищевказане, знову став актуальним законопроект «Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення». Свого часу цей проект Закону був поданий КМУ до парламенту 5-го скликання, пройшов усі необхідні процедури розгляду, погодження й голосування, що передбачає Регламент ВР України, і вже 7 червня 2006 р. був прийнятий в цілому й направлений на підпис Президенту України. Однак Закон було повернуто без розгляду. Парламент, вбачаючи нагальну суспільну необхідність, повторно вніс законопроект на розгляд до ВР України. Новий проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про зайнятість населення» був розроблений на виконання ст. 2 Указу Президента України від 11 липня 2008 р. № 1073 «Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні» й відповідно до пункту 1 заходів Програми зайнятості населення на 2009 р., затвердженої постановою КМУ від 12 серпня 2008 р. № 744. Розробка й прийняття цього законопроекту обумовлені необхідністю удосконалення нормативно-правової бази у сфері зайнятості населення, приведення її у відповідність до сучасних вимог соціально-економічного розвитку країни, необхідністю гармонізації українського законодавства з міжнародними правовими нормами. Необхідність викликана й тим, що у діючому ЗУ «Про зайнятість населення», прийнятому ВР України у 1991 р., зафіксовано стратегію зайнятості, яка відповідала періоду становлення ринкових відносин і була спрямована на соціальну підтримку зареєстрованих безробітних, що було особливо актуальним у період кризового стану економіки. Проект Закону встановлює перелік категорій зайнятого населення, який відповідає ринковим умовам функціонування економіки України. Категорії зайнятого населення приведено у відповідність з нормами чинного законодавства України, зокрема ЗУ «Про пенсійне забезпечення». Досить новаторським, але цілком виправданим є ведення такої категорії громадян, як «частково безробітні» - в умовах сьогоднішнього ринку праці досить розповсюджене явище. Тому недопустимим є визначення в законопроекті лише самого терміну. Час потребує детального визначення конкретних законодавчих пропозицій, на що частково безробітні можуть розраховувати, поки не зможуть відновити свої показники праці[9].

Введення до проекту Закону статей «Професійна орієнтація населення» і «Професійна освіта населення» обумовлено важливістю професійної орієнтації й професійної освіти громадян. Не секрет, що зараз досить складно знайти кваліфікованого робітника і не є проблемою пошук кваліфікованого юриста чи економіста. Мода на певні професії призводить до перенасичення ринку праці, до надмірної конкуренції й до погіршення умов співпраці. До проекту Закону введено статтю «Створення робочих місць», яка законодавчо визначає державну політику й сприяє задоволенню інтересів найманих працівників, роботодавців, держави.

Введення до проекту Закону статті, яка визначає порядок діяльності недержавних підприємств, установ і організацій, що надають послуги на ринку праці, їх права, обов'язки й відповідальність, забезпечує системний підхід при формуванні законодавчої бази у сфері зайнятості. При цьому за держслужбою зайнятості закріплюються функції реалізації державних гарантій зайнятості населення і його соціального захисту на випадок безробіття. Але слід зауважити, що детальнішого врегулювання потребує визначення статусу на ринку праці так званих посередників. Закон досить розмито описує цих суб'єктів господарської діяльності, визначаючи як основну їхню рису надання послуг у сфері працевлаштування. Можливо, було б доречним визначення саме ДСЗ України та її структурних підрозділів основними посередниками у сфері працевлаштування. Крім цього, варто було б доопрацювати перелік обов'язків цих державних органів при наданні таких послуг. Також більше уваги слід приділити регулюванню діяльності недержавних організацій, регламентації порядку їх створення й надання послуг у пошуках роботи, відповідальності за належне забезпечення прав осіб, які до них звертаються. Було б раціонально усунути таку прогалину, як невизначеність правового статусу ДСЗ України, оскільки з тексту законопроекту не зрозуміло, до якого рівня державних органів її віднесено[10].

Методологічною основою соціального захисту громадян на випадок безробіття є рекомендації Міжнародної організації праці та ЄС. У статті про порядок і умови визнання громадян, які шукають роботу, безробітними враховані міжнародні критерії визначення громадян безробітними, понятійний апарат приведений у відповідність з міжнародними нормами. У статті «Підходяща робота» враховано критерії визначення підходящої роботи для різних категорій безробітних. Критерієм непідходящої роботи можуть стати поважні особисті чи сімейні обставини, як це вказано в Модельному законі СНД.

Оскільки прийняття законопроекту і його реалізація сприятиме державному регулюванню у сфері зайнятості населення, підвищенню відповідальності роботодавців за використання робочої сили та посиленню ролі соціального партнерства у вирішенні проблем зайнятості населення, хочеться, щоб усі ці плани не залишилися на папері. За прогнозами авторів законопроекту, забезпечення роботи ДСЗ України щорічно потребуватиме досить значних видатків із Держбюджету України (за розрахунками, видатки становитимуть близько 1,8 млн грн.). Варто було б окремо доопрацювати фінансово-економічну складову законопроекту відповідно до норм Бюджетного кодексу України й передбачити реальні витрати на фінансування сфери працевлаштування, щоб закон не був відкладений взагалі через необґрунтоване фінансування[9].

Отже, перш за все потрібно зробити все можливе для збереження вже існуючих робочих місць. А це безпосередньо пов'язано із скороченням заборгованості по заробітній платі. Людина буде дотримуватись свого місця роботи,якщо буде вчасно отримувати заробітну плату і мати надію на її збільшення. По-друге ми не зможемо полегшити проблему безробіття без створення додаткових робочих місць. Вони можуть бути створені на діючих підприємствах за рахунок відродження і розширення виробництва.

По-трете нові робочі місця з'являться, якщо будуть створені нові виробництва тих галузях, які у нас недостатньо розвинені, наприклад переробка сільськогосподарської продукції. Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування повинні забезпечити бронювання необхідної кількості робочих місць на підприємствах, в установах і організаціях для працевлаштування випускників навчальних закладів.

Висновки

Головним спрямуванням сучасної соціальної політики України у сфері зайнятості є стримування масового вивільнення працівників шляхом підтримання низького рівня гарантованої мінімальної заробітної платні і надання субсидій збитковим підприємствам важкої промисловості та військово-промислового комплексу. Наслідком цього стало те, що нині для України не характерні прояви класичних форм безробіття -- кон'юнктурного та структурного, які виникають в аналогічних умовах, а головною проблемою стає приховане безробіття. За цих умов виключно важливу роль починає грати нерегламентована зайнятість. Вона проявляється в двох основних формах: процесі самоорганізації економіки на мікрорівні через індивідуальну зайнятість та прояви тіньової економіки. Необхiдно зазначити, що законодавцем та керiвними oрганами державної виконавчої влади приймаються подальші заходи по забезпеченню належного контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятiсть i по забезпеченню його виконання. Нещодавно Верховною Pадою України в першому читаннi розглянуто проект змiн та доповнень до Закону України ”Про зайнятiсть населення”, Кабiнетом Мiнiстрiв України cтворено Державну iнспекцiю працi i затверджено вiдповiдне положення про неї. Цими документами передбачено суттєві повноваження працiвникiв інспекції в забезпеченнi належного застосування чинного законодавства, в тому числi заходами адмiнiстративного впливу на персональних його порушників.

Перелік літератури

1. В.І. Ведяпін “Загальна економічна теорія”, М.:Фінанси і статистика, 2006,-288 с.

2. Нікіфорова А.А. “Ринок праці: зайнятість і безробіття”, М.:Фис, 2008,- 650 с.

3. Кейнс Дж.-М “Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей”, М.: Перспектива, 2003, - 250 с.

Сучасна економіка. Під ред. Мамєдова О.Ю. Ростову-на-Дону, 2006,- 480 с.

И. Н. Лях "Реалізація державної програми зайнятості дозволила знизити рівень безробіття". //Республіка від 21 жовтня 2008 року.

Грузинов В.П. Економіка підприємства і підприємництва - М. :Софіст, 2004.- 325 с.

Кузьмін С.А. Ринкова економіка і праця - М. : Наука, 2006,-450 с.

Заславський И.Є. Праця, зайнятість безробіття - М. : Наука,2008, -520 с.

Державна служба зайнятості: основні відомості // Людина і праця 2008 № 12.

12. Кошанов А. Н., Ібрагімова І.З. Механізм регулювання зайнятості в умовах ринкової економіки // Питання економіки 2008 № 7.

Павлов В. Н. Вітчизняний ринок праці: розуміння по регулюванню // Український економічний журнал 2008 № 4.

Баканів М.И., Шеремет А.Д. “Теорія економічного аналізу: підручник.”. - М.: Фінанси і статистика, 2007- 288 с.