Сукупний суспільний продукт

1

ЗМІСТ

Вступ

1. Сукупний суспільний продукт та його склад

2. Умови реалізації частин сукупного суспільного продукту в умовах відтворення

3. Національний доход, його розподіл і перерозподіл

4. Продуктивна і не продуктивна праця

5. Дві форми втілення сукупного продукту суспільства: валовий суспільний продукт і валовий національний продукт

Висновок

Список літератури

ВСТУП

У реальному житті без додаткового продукту не може існувати ні держава, ні саме суспільство. Зараз у цивілізованому постіндустріальному суспільстві додатковий продукт значною мірою перерозподіляється через відомі канали і багатьма фінансовими потоками повертається на користь громадян і суспільства в цілому. Співвідношення цих фінансових потоків, їх соціально-гуманістичний зміст і напрямок залежить перш за все від цивілізованості самого суспільства, від його політичного ладу, від ступеня розвитку його демократичних інститутів.

У тоталітарних суспільствах додатковий продукт розподіляється на користь потреб "володарів життя", на політичні і економічні амбіції осіб, які представляють (втілюють) цей тоталітарний режим, на покриття потреб бюрократичної машини.

В демократичному гуманізованому суспільстві додатковий продукт використовується більш раціонально і прилюдно. Провідним принципом його перерозподілу і споживання є соціальна орієнтованість. Тому у вартісному аналізі елементів новоствореної суспільством вартості не слід вбачати уявних ідеологічно-класових наслідків "боротьби пролетаріату і буржуазії", які залишилися позаду у історії становлення цивілізованого суспільства. Використання і аналіз новоствореної суспільством вартості за елементами вартісного походження є дуже корисним і збагачує теоретичне уявлення про вартісний склад виробництва і споживання сукупного продукту, може плідно використовуватися для макроекономічного аналізу, у плануванні і у господарській практиці. Майбутнє господарської діяльності України спирається не на суперечності, а на плідний синтез обох корисних систем, на використання їх сильних сторін.

1. Сукупний суспільний продукт та його склад

Суспільне відтворення - це постійне відновлення процесу виробництва всіх суб'єктів економічної діяльності. Воно охоплює такі фази: виробництво, розподіл, обмін і споживання.

Представники класичної економічної школи розглядали цей рух як єдність процесів виробництва і обертання всієї виробленої в економіці сукупності матеріальних благ, яка знайшла макроекономічне узагальнення в категорії сукупного суспільного продукту. Марксистська школа як послідовниця економічного вчення А.Сміта вважала, що сукупний суспільний продукт (ССП) - це вся маса матеріальних благ, яка вироблена в суспільстві за певний період часу (звичайно за рік).

Виходячи з відомого двоїстого характеру процесу праці, сукупний суспільний продукт (як сукупність споживних вартостей) розглядали з двох сторін: по вартісній і по натурально-речовій формах.

Вартісна форма виразу сукупного суспільного продукту має вигляд суми вироблених в економіці споживних вартостей.

ССП= ?(c + v + m) = C + V + M

де: С - всі споживані за рік засоби виробництва (постійний капітал);

V - фонд споживаної зарплати (змінний капітал);

М - вироблений додатковий продукт (додаткова вартість).

Натурально-речова форма сукупного суспільного продукту - це величезна кількість вироблених споживних вартостей, які поділяються за ознаками використання на дві групи:

- засоби виробництва;

- предмети споживання.

Залежно від призначення суспільне виробництво поділяється на два найкрупніші агрегатні підрозділи суспільного виробництва.

I підрозділ - виробництво засобів виробництва.

II підрозділ - виробництво предметів споживання.

2. Умови реалізації частин сукупного суспільного продукту в умовах відтворення

Поділ суспільного виробництва на два макроекономічні підрозділи І і ІІ поставили перед економічною наукою питання про дослідження умов і кількісних пропорцій взаємного поглинання продукції в обох підрозділах суспільного виробництва. Це питання дослідив К. Маркс у Н томі "Капіталу".

З метою спрощення аналізу і вивчення суттєвих економічних зв'язків, що підлягали науковому дослідженню, ним був застосований метод абстрагування від впливу численних факторів, які у реальному житті модифікують процеси відтворення і таким чином значно ускладнюють пізнання суттєвих зв'язків та процесів. З метою спрощення аналізу при побудові моделі було застосовано ряд припущень.

1. Господарство ведеться виключно на капіталістичній основі і суспільство складається всього із двох соціальних груп - роботодавців (капіталістів) і найманих робітників. Трудовий внесок у відтворення ССП інших соціальних груп не враховувався.

2. Не враховувався вплив торгівлі, зовнішньої торгівлі, а також сфери послуг, яка на той час була в зародковому стані і її значення для виробництва суспільної вартості було несуттєвим.

3. Не враховувався вплив ринкових ціноутворюючих факторів, ціни товарів за моделлю умовно дорівнювали їх вартостям.

4. Технічна і органічна будова виробництва (капіталу) не змінювалася.

5. Норма додаткової вартості (m?) і час обороту капіталу були скрізь однакові, засоби виробництва повністю споживались за один рік.

6. Населення не має заощаджень. Всі одержані гроші витрачаються.

Спочатку розглянемо умови взаємної реалізації частин ССП в умовах простого відтворення. Умовно припустимо, що сукупний капітал К=750 од., в тому числі К(=500 од, Кц=250 од. Норма додаткової вартості (m?) в усіх галузях виробництва складає 100%, органічна будова капіталу c:v=4:1.

Виходячи з цього, можна побудувати таку модель

Проаналізуємо цю модель і визначимо умови реалізації частин ССП.

1. Підрозділ І суспільного виробництва виготовляє засоби виробництва. В умовах простого відтворення І підрозділ повинен забезпечити повне заміщення зношених засобів виробництва в економіці, тобто в І і II підрозділах. У моделі показано, що вартість продукції І підрозділу (тобто вартість вироблених засобів виробництва) дорівнює вартості зношених засобів виробництва у першому (СІ=400 од.) і другому (С2=200 од.) підрозділах. Звідси рівняння першої умови реалізації має вигляд:

2. Друга умова реалізації є проміжною, оскільки виходить із скорочення першого рівняння. Вона має такий вигляд:

Із наведеної формули випливає, що новостворена вартість у першому підрозділі дорівнює вартості зношеного постійного капіталу у другому підрозділі.

3. Розглянемо третю умову реалізації. Продукцією II підрозділу є предмети споживання, їх купує населення, доходи якого мають дорівнювати вартості продукції II підрозділу. У наведеній моделі прибутки роботодавців складають mi+mi, а заробітна плата робітників . Отже, можна записати рівняння:

Умови реалізації частин ССП при простому відтворенні є лише проміжним етапом пізнання теорії реалізації. У реальному житті відбувається розширене відтворення, яке здійснюється шляхом капіталізації частини додаткового продукту. В умовах екстенсивного шляху нагромадження вона витрачається на придбання в обох підрозділах засобів виробництва ДС і робочої сили AV . Інша частина додаткового продукту витрачається на споживання.

Розглянемо пропорції взаємного поглинання продукції обох підрозділів на такому спрощеному прикладі.

К=725 од, де К, = 500 од. і К„ =225 од.; m'=100%; C,:V,=4:1; C2:V2=2:1 Модель розширеного відтворення частин ССП має-такий вигляд:

Із аналізу наведеної моделі випливають такі умови реалізації частин ССП.

1. Перша умова реалізації:

Вартість продукції І підрозділу повинна бути більшою за вартість споживаних засобів виробництва в усій економіці на величину нагромадження .

Отже, якщо врахувати у наведеному вище математичному виразі величину нагромадження, початкова нерівність перетворюється на рівність.

2. Друга умова реалізації випливає із спрощення формули першої умови реалізації частин ССП при розширеному відтворенні

Новостворена вартість у першому підрозділі повинна бути більшою за вартість засобів виробництва, споживаних у другому підрозділі.

3. Третя умова реалізації частин ССП стосується пропорцій розподілу продукції другого підрозділу суспільного виробництва, тобто предметів споживання.

Тут доходи населення витрачаються не тільки на придбання предметів споживання. Певна частина додаткового продукту також витрачається на розширене відтворення, тобто на нагромадження засобів виробництва (ДС) і наймання додаткової робочої сили (ДУ ). Отже, можна записати вираз:

Якщо відняти від доходів населення ту вартість, яка витрачається на ДС і ДУ , математичний вираз нерівності перетворюється на рівняння

Треба підкреслити, що теорія реалізації значною мірою умовна, оскільки має багато припущень, але вона дає первісне макроекономічне уявлення про кількісну визначеність процесів нагромадження і розширеного відтворення. Ця теорія справила певний позитивний вплив на розвиток економічної теорії. Елементи цієї теорії у модифікованій, більш складній, але реалістичній формі були успішно застосовані у багатьох макроекономічних дослідженнях.

Теорія реалізації мала і певні ідеологічні наслідки. Вона застосовувалась неомарксистською радянською школою для обґрунтування об'єктивної обумовленості економічних криз в умовах ринкової (капіталістичної) економіки і неспроможності їх подолання. Суперечність цих доказів можна спостерігати у полеміці представників самої марксистської школи (К.Каутський, Р.Люксембург та ін.) наприкінці 19 - початку 20ст.

Згодом верх взяло догматичне крило. Марксисти-догматики не враховували суттєвих змін у макро- і мікроекономічних процесах, які набули розвитку у світовій економіці 20 ст. У радянські часи вони також пристосовували теорію реалізації до обґрунтування необхідності прискореного зростання І підрозділу порівняно з II підрозділом. Це було зроблено з метою прикрити розвиток величезного ВПК ідеєю про необхідність швидкої відбудови матеріально-технічної бази соціалізму, а згодом і комунізму.

Як продовження цієї ідеї, сфера виробництва І підрозділу була поділена на дві групи: А і Б.

Група А - виробництво засобів виробництва для виробництва засобів виробництва.

Група Б - виробництво засобів виробництва для виробництва предметів споживання.

Подібним чином набуло розвитку твердження про необхідність прискореного зростання виробництва групи А порівняно з виробництвом групи Б. Глибокого наукового підґрунтя для узагальнення такого твердження, особливо щодо умов інтенсивного типу економічного зростання, поки що не існує.

3. Національний доход, його розподіл і перерозподіл

Національний доход (НД) - це частина сукупного суспільного продукту, яка залишається після відрахувань на відновлення зношених засобів виробництва (С).

За натурально-речовою будовою НД складається з продукції II підрозділу (предмети споживання) і тієї частини продукції І підрозділу, яка використовується на нагромадження.

За своїм вартісним змістом національний доход (НД) є но-востворена вартість, або чистий продукт суспільства.

НД = V+M або НД= +

Національний доход поділяється на необхідний і додатковий продукт.

Необхідний продукт - та частина національного доходу (чистого продукту суспільства), яка витрачається на відтворення людей як членів суспільства шляхом індивідуального (особистого) споживання.

Додатковий продукт - частина національного доходу, яка складається з прибутків суб'єктів економічного господарювання і витрачається на розширене відтворення економіки, трансфертні виплати тим,;хто згідно з законодавством потребує матеріального забезпечення або грошової допомоги, на раціональне спільне споживання громадянами матеріальних і духовних благ, на потреби урядової політики, утримання державного апарату і установ, збройних сил.

Рух національного доходу охоплює усі фази економічного відтворення. Тому національний доход виражає виробничі відносини щодо виробництва, розподілу, споживання і використання його елементів.

На стадії розподілу необхідний і додатковий продукт розпадаються на первинні доходи: заробітна плата, прибуток промислових (Р) і торгових (h) підприємств, процент (П%), рента (З.Р.) орендна плата, дивіденди тощо. Марксистська політична економія поділяє їх на трудові і нетрудові доходи.

Наведена схема є; спрощеною і умовною, вона не враховує чималі доходи від індивідуальної трудової діяльності і власного підсобного господарства.

Перерозподіл національного доходу здійснюється:

1. Через державний бюджет шляхом сплати податків юридичними і фізичними особами згідно з порядком, встановленим законодавством. Через державні бюджети розподіляється 40-60% національного доходу, в Україні - понад 80%.

2. Через механізм ціноутворення у сфері обігу і послуг. Держава вилучає значні кошти за допомогою регулювання цін, включення до них акцизних та інших зборів, які являють собою непрямі податки на споживання цих товарів та послуг. З метою зменшення внутрішнього і зовнішнього державного боргу, покращення експортних умов та з інших міркувань, деякі державні уряди використовують інфляційне підвищення цін. У такий спосіб вони перекладають власні фінансові проблеми на населення, суб'єктів господарювання, іноземних партнерів. Інфляційні заходи зменшують можливості і обсяги споживання, розрахункові зобов'язання уряду перед іншими державами.

3. Через добровільні або благодійні внески громадян, суб'єктів економічної діяльності, установ у різні доброчинні, громадські, релігійні фонди. Особливо великі внески здійснюють фірми у доброчинні фонди, оскільки згідно з законодавством багатьох країн ці кошти не обкладаються податками. Отже, чималі благодійні відшкодування підприємців пояснюються не тільки гуманними міркуваннями, рекламою власного імені або фірми, але і тим, що відшкодування від прибутку не оподатковуються. З економічної точки зору доброчинність дуже вигідна перш за все благодійникам.

Після перерозподілу національного доходу формуються остаточні - кінцеві доходи держави, юридичних та фізичних осіб економічної діяльності, всього населення. Кінцеві доходи витрачаються у двох напрямках: на споживання та нагромадження - і таким чином умовно утворюють фонд споживання і фонд нагромадження.

Нагромадження є необхідною умовою економічного і соціального розвитку суспільства, його загального прогресу. Кількісною мірою нагромадження є норма нагромадження ()

де ФН - фонд нагромадження

- використаний національний доход, який відрізняється від створеного НД на сальдо зовнішньоторгового (платіжного) балансу.

У практиці господарювання розвинутих країн фонд нагромадження складає біля 30%, в Україні - менше 9% порівняно з 25% у 80-х роках. Якщо до цього додати, що спрацьованість основних виробничих фондів наближається до 70% в той час, як річна норма амортизації понизилася з 12% до 3-4%, стає зрозумілим, що зараз здійснювати навіть просте відтворення неможливо.

Нагромадження розподіляється на виробниче і невиробниче. Виробниче нагромадження являє собою збільшення основних і оборотних фондів (капіталу) виробничого призначення разом з виробничою інфраструктурою. Невиробниче нагромадження - це збільшення фондів (капіталу) невиробничого і соціального призначення разом з усією соціальною інфраструктурою.

Співвідношення виробничого і невиробничого нагромадження залежить від соціальної орієнтованості політики уряду. Наприклад, у СРСР при досить високій загальній нормі нагромадження розвиток багатьох соціальних сфер економіки (послуги, соціальна інфраструктура) не відповідав рівню і вимогам сучасності.

Фонд споживання - частина національного доходу, яка використовується на задоволення власних потреб населення. Сюди відносять витрати на утримання закладів соціальної (невиробничої) сфери.

У зв'язку з системною економічною кризою в Україні значно скоротилося виробництво і споживання національного доходу, погіршилась структура його використання. За даними ООН про показник "якості життя" у країнах світу, Україна посідала у 1998р. 102 місце, у 1997р. - 95 місце і у 1995р. - 89 місце.

4. Продуктивна і непродуктивна праця

Сукупний продукт суспільства або сукупний суспільний продукт (ССП) як сукупність корисних (споживчих) вартостей має обов'язковий вартісний вираз праці суспільства. Тому суспільне корисну працю, яка утворює вартість ССП слід вважати продуктивною працею.

Упродовж усього розвитку політичної економії економічні школи по- різному розглядали якісну і кількісну визначеність продуктивної праці. Представники пізнього меркантилізму зв'язували виробничу працю з утворенням прибутку, тобто вважали виробничою працею будь-яку економічну діяльність, спрямовану на утворення прибутку. Фізіократи вважали, що вартість утворюється тільки на землі - у сільському господарстві, а тому за виробничу працю вони вважали господарську діяльність виключно працівників землеробства. Економічну діяльність навіть у промисловості вони називали "безплідною" працею.

Представники класичної політичної економії вважали, що джерелом суспільного багатства є праця в будь-якій галузі, що створює матеріальні блага. Ці галузі були названі сферою матеріального виробництва, а праця робітників у цій сфері була визначена, як продуктивна праця. Економічна школа марксизму повністю сприйняла ці ідеї класичної політичної економії, але К. Маркс також погодився і з позицією меркантилістів щодо продуктивної праці економічної діяльності, яка спрямована на отримання прибутку. Цю ідею він зв'язав з основним економічним законом капіталізму - законом додаткової вартості і дійшов висновку, що продуктивною працею в умовах капіталістичної економіки є будь-яка праця, яка створює прибуток, навіть якщо це духовна або невиробнича діяльність.

Суперечлива двоїстість позиції К. Маркса у розумінні продуктивної праці найбільшою мірою виявилася в тому, що у теоретичних дослідженнях природи утворення вартості, а звідси і в узагальненнях макроекономічних досліджень про відтворення суспільного капіталу і ССП він абстрагувався не лише від сфери духовної діяльності, послуг, а навіть і торгівлі. З марксистських джерел відомо, що торгівля певною мірою здійснює додаткові витрати обігу, що безперечно повинно створювати вартість.

У 20 ст. марксисти-догматики не врахували ні двоїстість вищезазначених поглядів К. Маркса, ні нових кількісних і якісних змін у макроекономічних процесах світової економіки. На зразок А. Сміта і Д. Рікардо, вони не тільки залишили умовний поділ економіки на матеріальну і нематеріальну сферу, але й визнали стару якісну визначеність виробничої праці.

За продуктивну працю вони визнали працю, спрямовану на виробництво речей, тобто працю у сфері матеріального виробництва. Вона нібито і створює сукупний суспільний продукт (ССП).

Іншу сферу економіки - послуги, духовне виробництво, управління тощо вони називали невиробничою сферою, а працю у ній визначили як непродуктивну працю (нестворюючу ССП). Вважалося, що працівники невиробничої сфери не створюють, а споживають ССП.

Подібна якісна визначеність продуктивної і непродуктивної праці була природною для західного суспільства 17-19 ст., оскільки сфера послуг тоді була в зародковому стані, а ступінь розвинутості сукупного робітника не виходив за межі підприємства, як суб'єкта господарювання.

Тому-то в макроекономічних поглядах А. Сміта та Д. Рікардо не було помилки, їхні уявлення і висновки повністю відповідали стану економіки тих часів. Але така думка не відповідає умовам сучасної економіки з розвинутою сферою послуг, її суперечливість виявляється наприклад, тоді, коли виникає питання про визначення результатів економічної діяльності підприємств соціальної і виробничої інфраструктури.

Наприклад, коли котельня постачає гарячу воду промисловому підприємству, такі витрати і праця вважаються продуктивними.

Якщо ж ця котельня постачає частину гарячої води на опалення житлових будинків або установ соціального призначення (лікарень, бібліотек тощо), ці витрати і праця вважаються непродуктивними.

Аналогічна суперечливість існує з кваліфікацією транспортних витрат на обслуговування виробництва і соціальної сфери тощо.

Догмат радянської економічної школи про обов'язковість речового змісту продуктивної праці не вписувався в макроекономічний зміст сучасної економіки і суперечив йому.

Можна наводити багато прикладів, коли наслідки праці у невиробничій сфері економіки мають речовий зміст, але праця, яка була витрачена на їхнє створення, вважається непродуктивною працею.

Зміст категорії "сукупного працівника" в умовах сучасного цивілізованого суспільства поширився на усі суспільне Корисні сфери людської діяльності.

Тому усяка суспільно корисна праця є продуктивною працею, оскільки створює суспільне багатство або безпосередньо, або опосередковано і сприяє його збільшенню і покращенню добробуту людей.

Сукупний продукт суспільства створюється в усіх галузях, корисних сферах економічної діяльності, в тому числі у домашньому господарстві.

В сучасній західній економічній теорії не існує фундаментальних робіт з теоретичних досліджень і обґрунтувань виробничої і невиробничої праці.

Виходячи з позицій здорового глузду західні вчені не полемізували з цього питання, а прийняли точку зору про те, що будь-яка праця являється продуктивною і створює сукупний продукт суспільства.

5. Дві форми втілення сукупного продукту суспільства: валовий суспільний продукт і валовий національний продукт

З вищезазначеної суперечливості поглядів на зміст продуктивної праці, що створює сукупний продукт суспільства, виникли і склалися дві форми його втілення: у Радянському Союзі, а згодом і в деяких країнах, що утворилися після його розпаду, - валовий суспільний продукт (ВСП), в західних країнах - валовий національний продукт (ВНП). Розглянемо їх кількісну і якісну визначеність.

Валовий суспільний продукт (ВСП).

ВСП - це річна продукція сфери матеріального виробництва. Розглянемо будову ВСП, його основні елементи.

Будова ВСП без зовнішнього торгового сальдо.

ВСП Сума валової продукції підприємств сфери М.В. (c+v+m)
ПП - проміжний продукт	КСП Кінцевий суспільний продукт (сума умовно чистої продукції підприємств)
ПП	АВ Амортизаційні відрахування	ЧПС - чистий продукт суспільства -новостворена вартість
ПП	АВ	НД - національний доход (v+m) .
MB - матеріальні витрати (номінальні)	НП - необхідний продукт	ДП - додатковий продукт
MB	НП	ЧДС - чистий доход суспільства
ФЗ- фонд заміщення (відновлення)	ФС - фонд споживання	ФН - фонд нагромадження

Кінцевий суспільний продукт (КСП) - очищений від повторного рахунку ВСП в СРСР не застосовувався. КСП=ВСП -ПМ (Проміжний продукт).

Проміжний продукт (ПП) - імітована вартість, що вбирає повторний рахунок вартості матеріальних витрат (предметів праці), який утворюється при складанні валової продукції виробничих підприємств.

Чистий продукт суспільства (ЧПС) - новостворена у матеріальній сфері виробництва вартість (V+m), або нова вартість, яка за власним кількісним змістом дорівнює національному доходу.

Національний доход (НД) - частина ВСП, яка втілює новостворену вартість (V+m), створену протягом року. За кількісним визначенням дорівнює ЧПС. НД дорівнює сумі необхідного (НП) і додаткового продукту (ДП).

нд=чпс=нп+дп

На стадії використання НД утворюється два напрямки його застосування: фонд споживання і фонд нагромадження.

Чистий доход суспільства (ЧДС) являє собою узагальнену форму вираження вартості додаткового продукту (ДП).

чдс=дп

Певна його частина використовується, як джерело нагромадження.

Матеріальні витрати за кількісною визначеністю дорівнюють фонду заміщення (відновлення). Вони являють собою номінальний показник, який вбирає у себе фактичні матеріальні витрати суспільства і значну імітовану вартість у вигляді проміжного продукту. Цей показник застосовувався як елемент ВСП не тільки з економічною, але й з ідеологічною метою. Він дозволяв "виводити" показники ВСП на потрібний рівень "планових", навіть в умовах зниження реального виробництва. Це спричинилося до того, що номінальні матеріальні витрати у вигляді фонду заміщення в СРСР у 80-ті роки склали 58% ВСП, тобто у півтора рази перевищували національний доход. Крім того, існування номінального показника матеріальних витрат було зручним для приховування господарських зловживань, що і відбувалося.

Фактичні матеріальні витрати ідентичні витратам постійного капіталу (С). Вони складаються з вартості реально використаних засобів праці - зношених основних виробничих фондів у вигляді амортизаційних відрахувань.

Валовий національний продукт (ВНП)

Іншою - західною за походженням формою втілення сукупного продукту суспільства у сучасній економіці є валовий національний продукт (ВНП). ВНП - це найбільш загальний макроеко-номічний показник результатів економічної діяльності суспільства, який застосовується в "Економікс". Зараз він використовується не тільки в країнах Заходу, але й у широкій міжнародній економічній практиці. Обчислення ВНП та аналіз його елементів здійснюється з п'ятдесятих років на основі міжнародного стандарту оцінки основних економічних показників, який називається системою національних рахунків.

Вважається, що ВНП утворюється в усіх галузях економіки. Інакше кажучи, ВНП вміщує в себе вартість від діяльності усіх сфер економіки за винятком непродуктивних операцій, куди відносяться:

а) трансфертні платежі (тобто "передаточні платежі") - це бюджетні виплати і дотації населенню і підприємцям;

б) операції з цінними паперами-;

Валовий національний продукт (ВНП) - це сукупна ринкова вартість (ціна) усього кінцевого продукту виробництва товарів і послуг, яка складає сукупну створену у економіці додану вартість.

Додана вартість (ДВ) (амер.- вартість, яка додана обробкою) - це фактична вартість, яка утворена суб'єктом економічної діяльності, або вартість його кінцевого продукту чи послуг. Вона дорівнює сумі вартостей споживаних засобів праці (зносу основного капіталу) і новоствореної вартості.

ВНП= ДВ= А + новостворена вартість,

де А - амортизація (річна вартість споживаних засобів праці).

Створений ВНП відрізняється від фактичного споживаного ВНП на величину чистого експорту і утворює валовий внутрішній продукт ВВП.

Отже ВВП - це той самий ВНП, скорегований на величину чистого експорту.

ВВП = ВНП - чистий експорт.

Чистий експорт (ЧЕ) - це сальдо платіжного балансу країни.

Існує два способи вартісного вимірювання ВНП: як суми усіх видатків і як суми усіх доходів. Відповідно до цього створений ВНП можна розглядати у двох площинах: як розподілений ВНП і як використаний ВНП. їх кількісне визначення повинно зберігатися.

Дві сторони створеного ВНП

Розподілений ВНП

(як сума усіх доходів) Амортизаційні відрахування (об'єм споживаного постійного капіталу) Непрямі податки на бізнес Заробітна плата найманих працівників і відрахування на соціальне страхування. Рентні платежі. Процент. Доход від власності:

- Прибуток від підприємницької діяльності;

- Прибуток корпорацій (податки на прибуток, дивіденди, нерозподілений прибуток).

Використаний ВНП

(як сума усіх витрат)

Власні споживчі витрати (С)

Валові внутрішні інвестиції (Ig) Державні закупки товарів послуг (G)

Чистий експорт (Хп)

BHП=С+Ig+G+Xn

BBП=С+Ig+G

Крім складу ВНП за доходами і видатками у системі національних рахунків існує система його розподілу за кількісною ознакою по традиційних макроекономічних агрегатах.

Склад валового національного продукту (ВНП) за основними показниками системи національних рахунків

ВНП валовий національний продукт
ВВП валовий внутрішній продукт	ЧЕ
Амортизація	ЧНП чистий національний продукт
А	ЧВП чистий внутрішній продукт	ЧЕ
	НП непрямі податки на бізнес	НД створений національний доход NІ
	НП	НДс споживаний національний доход	ЧЕ
		ПП прямі податки на бізнес і розрахунки з бюджетом	ОД особистий доход РІ
			ОП особисті податки	ЧОД чистий особистий доход DI

Чистий національний продукт (ЧНП) - це реальний річний об'єм виробництва та послуг суспільства, який за вартісним змістом відповідає новоствореній вартості в усіх галузях економіки. За кількісним змістом

ЧНП=ВНП - А

де А - річна вартість споживаних засобів праці, тобто амортизація.

ЧНП, скорегований на величину чистого експорту, дає чистий внутрішній продукт (ЧВП)

ЧВП = ЧНП - ЧЕ

Національний доход НД - це фактично зароблений суспільством доход.

НД = ЧНП - НП

де НП - непрямі опосередковані податки на бізнес, що їх здійснюють урядові органи за допомогою акцизів, податків з продажу продукції, майна підприємств, ліцензійних платежів тощо.

Розрізняють створений національний доход НД і споживаний національний доход

НД_С=НД-ЧЕ

Особистий доход (ОД) - номінальний доход, отриманий громадянами країни.

од=нд-пп+тп

де ПП - прямі податки на бізнес і розрахунки суб'єктів економічної діяльності з бюджетом (внески на соціальне страхування, податки на прибутки підприємств, нерозподілені прибутки корпорацій).

ТП - трансфертні платежі

Чистий особистий дохід (ЧОД) - реальний, тобто кінцевий доход громадян після сплати особистих податків.

чод=од-оп

де ОП - особисті або індивідуальні податки з громадян (прибутковий податок, податки з особистого майна, спадщини тощо).

ВИСНОВОК

Представлена вище система національних рахунків дає досить повне уявлення про вартісний склад елементів економічних витрат і здобутків суспільства. Разом з тим, вона не забезпечує поділу новоствореної суспільством вартості за соціальними ознаками, за способом отримання доходу, не спонукає до аналізу співвідношення доходів соціальних груп, наприклад, найманих працівників і володарів капіталу. Тим самим її застосування не може сприяти розвитку соціальних конфліктів, майнових непорозумінь, претензій, суперечок. Ця система показує розподіл доходу рівних за конституційними правами громадян незалежно від роду діяльності, майнового цензу чи соціального статусу. І це дуже добре. Недарма за створення такої корисної системи макро і мікропоказників (рахунків), яка уникає "гострих кутів" войовничої частини марксизму, автор першого навчальний посібника "Економікс" Поль Самуельсон здобув Нобелівську премію.

Разом з тим не варто відкидати дуже корисні наукові здобутки вчених, які закладали і розробляли трудову теорію вартості. Настав час, коли з'явилася така можливість. Необхідно відкинути ідеологічні догми і забобони, які викривлювали уявлення про поділ праці на продуктивну і непродуктивну, як плідну і безплідну, про утворення вартості нібито тільки працею робітників і селян, про "класовий" зміст утворення елементів вартості і особливо, про соціально-економічну природу додаткової вартості (додаткового продукту).

Новостворена суспільством вартість дійсно складається із заробітної плати усіх, хто працює в економіці, із усіх видів прибутку як форми виявлення додаткового продукту і вартості індивідуальної праці громадян ринкового і неринкового призначення. Ні саме існування додаткового продукту чи (додаткової вартості), ні його величина і кількісне співвідношення з необхідним продуктом у сучасному розвинутому суспільстві в реальності ні якісно, ні кількісно не визначає сам факт, а також ступінь експлуатації трудящих володарями капіталу. Ці схеми відповідають суспільству 17-19ст.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Гаєвський Б.А. Українська політологія. - К.: МАУП, 1994р.

2. Кирилюк Ф.М. Українська політологія; рівень розвитку, проблеми. - Політологічний вісник, 1993р. - №4.

3. Кирилюк Ф.М. Основи політології. - К.: 1995р.

4. Потульницький В. Історія української політології. - К.: 1992р.

5. Основы политологии: Курс лекций для высших учебных заведений. - 'Киев, 1991.

6. Политология. Текст лекций. Часть 2, Учебное пособие /Колл. авторов./ - Москва, Изд-во РЭА им. Плеханова, 1992.

7. Голосов Г.В. , Лифанов А.В. Введение в политологию. - Учеб. пособие. Новосибирск, 1991.

8. Политическая система и политическая жизнь общества: Лекции по курсу "Политология "/под ред. Калины В.Ф./ - Москва, 1991.