Варіант №25

• ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
• 1. Методика розрахунку очікуваного ефекту від впровадження нової техніки тривалого терміну служби. Облік витрат у виготовлювача й споживача нової техніки
• 2. Інтеграція підприємств в умовах ринкової економіки
• 3. Дати вірну відповідь на тест і її обгрунтувати:
• ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
• 4. Вирішити завдання
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
• ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА
• Дати відповідь на запитання:
• 1. Методика розрахунку очікуваного ефекту від впровадження нової техніки тривалого терміну служби. Облік витрат у виготовлювача й споживача нової техніки
• Очікуваний (економічний) ефект (англ. economic effect) - сумарна економія всіх виробничих ресурсів (живої праці, капітальних вкладень, інших ресурсів, а також часу), яку одержує виробництво в результаті запровадження науково-технічних заходів, що проявляється остаточно у збільшенні національного доходу.

Утворення економічного ефекту від впровадження заходів науково-технічного прогресу на підприємствах нафтогазового комплексу досягається при:

а) розробці й експлуатації нафтових і газових родовищ за рахунок додаткового видобутку нафти, що може бути досягнутий в результаті оптимізації режиму розробки об'єктів і експлуатації свердловин; застосування методів діяння на привибійну зону; використання різних способів підтримування тиску; скорочення витрат часу на проведення підземних і капітальних ремонтів свердловин; підвищення якості ремонтів; збільшення міжремонтного періоду роботи свердловин та іншого нафтопромислового обладнання; вдосконалення процесів збирання, підготовки і транспортування нафти, газу і води; зменшення втрат у результаті корозії; зниження витрат енергії, матеріалів, палива; зниження трудомісткості продукції; підвищення фондовіддачі; зниження капіталомісткості нафтогазовидобувного виробництва і т.д.;

б) будівництві нафтових і газових свердловин за рахунок скорочення часу вежомонтажних робіт; скорочення часу буріння, кріплення свердловин, їх випробування й освоєння; підвищення якості будівництва свердловин; економії матеріалів, палива, енергії; скорочення потреби в буровому обладнанні; збільшення міжремонтних періодів роботи обладнання; підвищення продуктивності праці бурових бригад; підвищення фондовіддачі; зниження капіталомісткості бурових робіт; оптимізації режимів буріння свердловин; підвищення якості розкриття продуктивних пластів і т.д.;

в) проведенні геофізичних досліджень у свердловинах за рахунок підвищення якості, надійності та продуктивності геофізичної апаратури; вдосконалення технології геофізичних досліджень; вдосконалення методик інтерпретації геофізичних досліджень; скорочення витрат матеріальних ресурсів і т.д.;

г) магістральному транспортуванні нафти і газу за рахунок скорочення витрат електроенергії внаслідок використання нових технологій перекачування нафти і газу; використання продуктивніших перекачувальних агрегатів; зменшення втрат нафти і газу при перекачуванні; скорочення чисельності персоналу в результаті підвищення рівня автоматизації й управління процесом перекачування; збільшення строку служби лінійної частини магістральних нафто- і газопроводів за рахунок антикорозійного захисту; підвищення надійності магістральних нафтопроводів внаслідок використання нових матеріалів і обладнання; підвищення пропускної здатності магістральних нафтогазопроводів; зниження витрат на матеріали, паливо, енергію і т.д.

Рішення про доцільність впровадження конкретного заходу приймається на основі оцінки економічного ефекту, що визначається на річний обсяг виробництва, і використання нововведення в розрахунковому році. У практиці розрахунків визначають ефект трьох видів: економічний ефект очікуваний, плановий та фактичний.

Показник економічного ефекту (англ. economic effect index) -- перевищення вартісної оцінки результатів над вартісною оцінкою сукупних витрат ресурсів за весь строк здійснення заходу:

E_st = R_st ? V_st (1)

де E_st -- економічний ефект заходів науково-технічного прогресу за розрахунковий період; R_st -- вартісна оцінка результатів здійснення заходів за розрахунковий період; V_st -- вартісна оцінка витрат на здійснення заходу науково-технічного прогресу за розрахунковий період.

При вартісній оцінці результатів і витрат заходу можливі два основних випадки:

- використання заходу дає змогу одержати додатковий обсяг продукції. При цьому вартісна оцінка результатів являє собою оцінку виробленої продукції в оптових цінах;

- використання заходу змінює економічні показники існуючого виробництва. В цьому випадку вартісна оцінка результатів при постійних обсягах кінцевої продукції виражається в зміні витрат на її виробництво. При різних обсягах кінцевої продукції вартісна оцінка результатів повинна, крім зміни витрат, враховувати зміни обсягу продукції в оптових цінах.

Вартісна оцінка результатів визначається як сума основних (R_sto) і супутніх (R_stc) результатів:

R_st = R_sto + R_stc (2)

Вартісна оцінка основних результатів заходів визначається:

а) для нових засобів праці тривалого використання, якщо їх застосування дає змогу одержати продукцію, виробництво якої вже існуючими способами було неможливе:

R_sto = Z_tA_tP_t (3)

де Z_t -- ціна одиниці продукції, що виробляється з допомогою нових засобів праці в t-му році; A_t -- обсяг застосування нових засобів праці в t-му році;

P_t -- продуктивність засобів праці в t-му році;

б) для нових предметів праці, якщо їх використання дає змогу одержати продукцію, виробництво якої вже існуючими способами було неможливе:

(4)

де U_t -- витрати предметів праці на одиницю продукції, що виробляється з їх використанням в t-му році;

в) для нових предметів і засобів праці довготривалого використання, використання яких в обсязі A_t змінює економічні показники існуючого виробництва продукції:

(5)

де -- зміни обсягу продукції, що випускається в t-му році; -- зміни капітальних вкладень, пов'язаних з використанням нових предметів і засобів праці в t-му році; -- зміни поточних витрат на виробництво продукції в t-му році.

Вартісна оцінка супутніх результатів включає додаткові економічні результати в різних галузях господарства, а також економічні оцінки соціальних і екологічних наслідків реалізації заходів науково-технічного прогресу.

Соціальні і екологічні результати здійснюваних заходів визначаються за величиною відхилення їх соціальних й екологічних показників від встановлених в централізованому порядку нормативів:

(6)

де R_stc -- вартісна оцінка соціальних і екологічних результатів здійснення заходів в t-му році; R_it -- величина окремого результату (в натуральному вимірі) з врахуванням масштабу його впровадження в t-му році;
a_it -- вартісна оцінка одиниці окремого результату в t-му році;
n -- кількість показників, що враховуються.

Розрахунок вартісної оцінки різночасних результатів і витрат проводиться з обов'язковим їх зведенням до єдиного, для всіх варіантів заходів, моменту часу -- розрахункового року.

Для зведення різночасних витрат і результатів до розрахункового року використовують коефіцієнт зведення

(7)

де Е_n -- норматив зведення різночасових витрат і результатів, який чисельно дорівнює нормативу ефективності капітальних вкладень Е_n=0,1;
t_r -- розрахунковий рік; t_i -- рік, витрати і результати котрого зводяться до розрахункового року.

Тоді вартісна оцінка результатів за розрахунковий період визначається так:

(8)

де R_t -- вартісна оцінка результатів в t-му році розрахункового періоду;
t_p -- початковий рік розрахункового періоду (початковим роком вважається рік початку фінансування робіт зі здійсненням заходів, включаючи проведення наукових досліджень); t_k -- кінцевий рік розрахункового періоду; визначається нормативними строками служби створюваних засобів праці (з врахуванням їх морального зносу).

Витрати (V_n.p) на впровадження нових технічних рішень за розрахунковий період включають витрати при виробництві (V_vr) і при використанні продукції (V_vn) без врахування витрат на її придбання:

V_n.p = V_vr + V_vn (9)

Витрати на виробництво (використання) продукції розраховується однаково:

(10)

де V_vr -- величина витрат усіх ресурсів в t-му році (включаючи витрати на одержання супутніх результатів); С_tvr -- поточні витрати при виробництві (використанні) продукції в t-му році без врахування амортизаційних відрахувань на реновацію; K_tvr -- одночасові витрати при виробництві (використанні) продукції в t-му році; Ф_ts -- залишкова вартість (ліквідаційне сальдо) основних фондів, в t-му році.

Для заходів науково-технічного прогресу, що характеризуються стабільністю техніко-економічних показників (обсяги виробництва, показники якості і результати) по роках розрахункового періоду, розрахунок економічного ефекту проводиться за формулою:

(11)

де R_r -- незмінна по роках розрахункового періоду вартісна оцінка результатів, включаючи основні і супутні результати; V_r -- незмінні по роках розрахункового періоду витрати на реалізацію заходів:

(12)

С -- річні поточні витрати при використанні продукції (без врахування амортизаційних відчислень на реновацію); К_r -- норма реновації продукції, що визначається з врахуванням фактора часу; Е_n -- норматив зведення різночасових витрат і результатів (Е_n=0,1); K -- одноразові витрати при використанні продукції (у випадку їх розподілу в часі вони зводяться до розрахункового року).

Розрахунок за цією формулою слід проводити в цьому випадку, коли на стадії техніко-економічного обґрунтування невідома динаміка результатів витрат, а також для порівняння варіантів при умові збігання в часі початку виробництва. В решті випадків слід врахувати фактор часу.

При виборі кращого заходу з різних варіантів таким вважається варіант, для якого величина економічного ефекту максимальна або за умови рівності корисного результату витрати на його реалізацію мінімальні.

Облік витрат у виготовлювача й споживача нової техніки. В п. 20 П(С)БО 16 вказується, що подібні витрати включаються до складу інших операційних витрат відповідно до положень П(С)БО 8. Відповідно до п. 9 П(С)БО 8 витрати на дослідження не визнаються активом, а підлягають відображенню в складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені. Як бачимо, наш законодавець, відповідно до МСБО, відмовився від капіталізації витрат на дослідження (шляхом включення їх до складу нематеріальних активів). Вважати таке рішення логічним можна лише відносно базових досліджень і досліджень із негативним результатом, тоді як прикладним дослідженням такий підхід навряд чи відповідає. Однак, що написано пером, того не вивезеш і волом. Тому всі варіанти витрат підприємства на науково-технічні дослідження відносяться до інших операційних витрат (рахунок 94 "Інші витрати операційної діяльності"). Для цього дебетується субрахунок 941 "Витрати на дослідження та розробки" в кореспонденції з кредитом рахунків 13, 20, 66, 65, 63. І оскільки субрахунок 941 наприкінці кожного місяця закривається, то сума витрат на дослідження, що нагромадилася за місяць, списується з кредиту цього субрахунку відразу в дебет субрахунку 791 "Результат операційної діяльності".

При цьому необхідно підкреслити, що чи хоче того законодавець, чи ні, але якщо за документами, якими оформляється виконання єдиного договору на проведення НДДКР, не можна точно розмежувати витрати на дослідження від витрат на розробку, то загальну суму витрат доведеться включати до вартості створеної розробки.

Що стосується закінчених розробок (створених підприємством або переданих йому стороннім виконавцем робіт), то в тому самому п. 20 П(С)БО 16 читаємо, що витрати на розробки включаються до складу інших операційних витрат з урахуванням вимог відповідних правил П(С)БО 8. І оскільки з розробками пов'язане їхнє впровадження у виробництво, то для обліку розробок особливо важливі вимоги п. 7 П(С)БО 8, відповідно до яких отриманий в результаті розробки нематеріальний актив відображається в балансі за умови, що підприємство має: а) намір, технічну можливість і ресурси для доведення нематеріального активу до стану, в якому він придатний для реалізації або використання; б) можливість одержання майбутніх економічних вигід від реалізації або використання нематеріального активу; в) інформацію для достовірного визначення витрат, пов'язаних з розробкою нематеріального активу.

2. Інтеграція підприємств в умовах ринкової економіки

Підприємство -- це самостійний суб'єкт господарювання, який має права юридичної особи і здійснює свою діяльність (виробничу, комерційну, науково-дослідну) з метою одержання прибутку. Таке визначення підприємства є узагальненим. Проте специфічні особливості сільського господарства накладають свій відбиток на діяльність організаційних форм господарювання в цій галузі, тому виникає необхідність в уточненні визначення поняття аграрного (сільськогосподарського) підприємства.

Сільськогосподарське (аграрне) підприємство -- це юридична особа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогосподарської продукції, виручка від реалізації якої становить не менше 50 відсотків загальної суми виручки. Підприємства в Україні функціонують відповідно до їх правового статусу, визначеного законами «Про підприємства в Україні», «Про підприємництво», «Про селянське (фермерське) господарство», «Про господарські товариства», «Про сільськогосподарську кооперацію».

В умовах ринкової економіки підприємство не може ефективно працювати, якщо не матиме економічної свободи у виборі видів діяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників, споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і встановленні ціни. Але економічна свобода підприємств може бути реалізована повною мірою лише за умови забезпечення економічної свободи людини у виборі сфери своєї діяльності і способу отримання доходу, наприклад, через одержання заробітної плати, дивідендів на цінні папери, банківських процен-тів за збереження в банку грошових коштів, здачу в оренду майна і землі, через одержання підприємницького доходу.

Підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхідною властивістю ринкової економіки. Конкуренція -- це змагальність підприємств (підприємців) з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, яких потребує споживач. Як бачимо, конкуренція між підприємствами ведеться, насамперед, за споживача, тобто за завоювання, розширення й утримання своєї позиції на ринку. Але цього можна досягти тільки за умови повнішого задоволення потреб споживачів порівняно зі своїми конкурентами. Сказане дає підстави розглядати конкуренцію як важливу умову підвищення життєвого рівня людей, удосконалення виробництва, зростання продуктивності праці та прибутковості підприємств.

Конкуренція між підприємствами супроводжується конкурен-цією між працівниками як власниками своєї робочої сили. Вона впливає на ефективність їх праці, породжує почуття відповідальності за доручену ділянку роботи і збереження робочого місця.

Для ефективної роботи підприємств та інших учасників ринку їм необхідно забезпечувати автономність дій, тобто відповідну незалежність у діяльності, здійснюваній у власних інтересах. Досягти тут повної самостійності неможливо, тому відбувається певна інтеграція груп виробників. У цих межах кожному забезпечується автономність і поінформованість про дію своїх партнерів. Крім того, для правильного прийняття рішень вони повин-ні мати можливість за відповідну плату одержати надійну і повну інформацію з пріоритетних для них питань. У нашому випадку йдеться про забезпечення належної поінформованості всіх економічних суб'єктів, без чого ринкова економіка не може бути повноцінною, а отже, ефективною. Важливу роль у формуванні такої ринкової економіки відіграє її інфраструктура -- насамперед біржі.

Підприємства і ринкова економіка в цілому можуть динамічно розвиватися за умови факторної мобільності. Вона характеризується постійним рухом виробничих ресурсів між підприємствами, галузями, секторами економіки. Цей рух відбувається переважно через акціонерний механізм на принципах саморегуляції -- ресурси спрямовуються туди, де можна одержати вищу норму прибутку на їх авансовану вартість.

Роль підприємств в економіці полягає насамперед у тому, що в них здійснюється поєднання засобів виробництва з робочою силою. Будучи основними суб'єктами господарської діяльності, вони забезпечують зайнятість для переважної частини населення (в США, наприклад, 75 % зайнятого населення працює на підприємствах) і виробляють необхідні для людей і народного господарства товари й послуги. Вони до певної міри мають закінчений тип відтворення, оскільки реалізують свою продукцію, від-шкодовують витрати і забезпечують черговий цикл виробництва.

Важливою є і соціальна роль підприємств. Саме там формуються трудові навички людей, підвищується їх кваліфікація, виховується організаційна культура (дисциплінованість, відповідальність за доручену справу, колективізм та ін.), відбувається реалізація здібностей працівників. Підприємства беруть на себе функцію задоволення значної частки соціальних потреб своїх працівників (часткове забезпечення житлом, безплатними або пільговими путівками, створення мережі дошкільних закладів для дітей своїх працівників тощо).

Підприємства відіграють вирішальну роль у формуванні державного і місцевих бюджетів, оскільки є об'єктом оподаткування. Тому держава, місцеві органи влади заінтересовані в ефектив-ній роботі підприємств, зростанні прибутків, створюючи для цього через законодавчі акти необхідні умови.

Важливою умовою становлення в Україні ринкової економіки є її інноваційно-структурна перебудова на засадах корпоратизації, інтеграції і диверсифікації. Враховуючи деформовану структуру національної економіки України, кризовий фінансовий стан багатьох промислових підприємств, відсутність попиту на продукцію вітчизняних підприємств, а також стабільних господарських зв'язків, слід відзначити актуальність проблеми, а відтак, гостроту існування потреби пошуку та створення дієвих організаційно-економічних інституцій, форм і механізмів здійснення господарської діяльності, одними з яких виступають інтеграційні структури.

Проблеми інтеграції підприємств та формування інтеграційних структур знайшли своє відображення в дослідженнях багатьох науковців: О.В. Ареф'євої, Є.В. Ленського, В.В. Дементьєва, М. Кизима та ін. Так, за визначенням Е.В Ленського, “інтеграція” -- це поглиблення співробітництва суб'єктів управління, їх об'єднання, зміцнення взаємодії та взаємозв'язків між компонентами системи управління. В. Дементьєв інтегровану корпоративну структуру визначає як групу юридичних або господарсько самостійних підприємств (організацій), які ведуть сумісну діяльність на основі консолідації активів або договірних  відносин для досягнення загальних цілей. М. Кизим визначає інтеграцію підприємств  як інтегровану сукупність суб'єктів господарювання, які представляють собою різноманітні форми капіталу, пов'язаних між собою фінансово-економічними і (або) виробничо-технологічними зв'язками для сумісної підприємницької діяльності на основі “м'яких” (договірних) та жорстких (право власності) управлінських і організаційних відносин з метою підвищення ефективності функціонування й подальшого стійкого розвитку бізнесу.

Аналізуючи існуючи підходи можна стверджувати, що загалом автори розуміють під інтеграцією різні формальні або неформальні інтегровані об'єднання, структури чи формування, які здійснюють спільну діяльність для досягнення загальних цілей. Ці об'єднання можуть діяти на основі договору про спільну діяльність чи статуту. Одні автори розуміють інтеграцію виключно як виробничі формування, метою яких є здійснення спільної виробничої діяльності, інші розглядають інтеграцію як сукупність фінансових, економічних, виробничих і технологічних зв'язків для сумісної підприємницької діяльності, що слід вважати більш об'єктивним, бо враховуються сучасні тенденції розвитку економіки, в основі яких лежить принцип глобалізації.

Відповідно до умов інноваційно-структурної розбудови економіки України визначальними складовими інноваційного розвитку є інтеграція освіти, науки та виробництва, об'єднання промислового, банківського та торговельного капіталу в потужні структури, здатні продукувати високотехнологічні, конкурентоспроможні товари та послуги. Відповідною організаційною основою реалізації інноваційної політики має стати створення інтеграційних структур, які, на думку автора, є формою взаємодії між підприємствами, установами, науково-дослідницькими організаціями та фінансовими структурами і спрямовані на поєднання можливостей високотехнологічного виробництва і концентрованого фінансового капіталу, з метою забезпечення стабільних умов функціонування підприємств та створення необхідного інвестиційного потенціалу для інноваційного шляху розвитку.

Слід відзначити, що виникнення інтеграційних структур це закономірний процес розвитку економічної системи. Він обумовлений, з одного боку, характером розвитку, умовами, динамічними змінами макросередовища, а з іншого, -- “закладений” в стратегії розвитку сучасного підприємства, яка націлена, насамперед, на зростання та зберігання конкурентних переваг та, крім того, визначається перевагами централізації і концентрації капіталу.

В Україні перша хвиля інтеграції підприємств (з 1991 р.) була викликана їх приватизацією і корпоратизацією. Друга хвиля (1995-1997 р.) пов'язана з постприватизаційним періодом. Тоді приватний капітал виявив інтерес до ряду підприємств, які перебували, здебільшого, у глибокій економічній кризі. Через встановлення шляхом інтеграції контролю над такими підприємствами та усунення їх попереднього керівництва як причини неефективного управління кожним з них інвестори прагнули налагоджувати їх діяльність. Третя хвиля інтеграції підприємств, яка триває й до сьогоднішнього дня, пов'язана з формуванням корпоративних відносин, зміцненням приватної власності та активізацією іноземного інвестування.

Великі інтеграційні структури володіють наступними специфічними особливостями: за масштабами діяльності займають головні позиції в своїй галузі; мають широке представництво; складаються з багатьох елементів, які пов'язані зі суспільною діяльністю; структура управління складається з кількох рівнів; між елементами існує складний взаємозв'язок у вигляді різних фінансових, матеріальних та інформаційних потоків.

Важливим питанням в області інтеграційних трансформацій є визначення мотивів та цілей, які спонукають підприємства до спільної діяльності. Провідні вітчизняні та зарубіжні вчені визначають такі основні мотиви створення інтеграційних структур: отримання додаткових вигод за рахунок концентрації виробництва та підсумованого накопиченого досвіду; монополістичні вигоди та переваги; зниження витрат на розвиток підприємства за рахунок масштабу; досягнення вигод і переваг від взаємного схрещування технологій та винаходів без придбання ліцензій.

Томпсон А.А., Стринкленд А.Дж. відзначають, що “головною причиною проведення інтеграції є зміцнення конкурентної позиції на ринку”. Узагальнюючи існуючи підходи та враховуючи тенденції розвитку економіки України, також сучасний стан промислових підприємств автором визначені основні мотиви та цілі, які спонукають підприємств до інтеграції (табл. 1).

Таблиця 1

Передумови, мотиви та цілі створення інтеграційних структур

Таким чином, об'єднавшись в інтеграційну структуру, її учасники отримують можливість більш або менш гнучко співіснувати в її рамках, одночасно вирішуючи спільні проблеми. В сучасних умовах поява такого роду утворень, безумовно, пожвавлює ринкову кон'юнктуру, дає реальний ефект у вигляді віддачі від інвестованих за її допомогою коштів та реалізує головну мету - отримання додаткового прибутку внаслідок підвищення ефективності діяльності.

3. Дати вірну відповідь на тест і її обгрунтувати:

Абсолютна величина чистого прибутку підприємства не є показником ефективності його господарської діяльності, оскільки:

А) не є результуючим показником;

Б) не пов'язана з величиною використання підприємством ресурсів для його досягнення;

В) не враховує вплив витрат.

Чистий прибуток (Net Income) - частина балансового прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, зборів, відрахувань і інших обов'язкових платежів до бюджету. Чистий прибуток використовується для збільшення оборотних коштів підприємства, формування фондів і резервів, і реінвестицій у виробництво.

Об'єм чистого прибутку залежить від об'єму валового прибутку і величини податків; виходячи з об'єму чистого прибутку, обчислюються дивіденди акціонерам підприємства.

Абсолютна величина характеризує лише кількісний бік показника чистого прибутку. За її значенням важко визначити вплив того чи іншого фактора на формування кінцевого показника.

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

4. Вирішити завдання

Визначити продуктивність тони вантажопідйомності за добу експлуатації () в умовах, якщо чиста вантажопідйомінсть Дч = 20 000 тн.Відстань рейсу Lp = 2500 миль. Час рейсу t_p = 25 діб. Кількість вантажу Q_з = 18000 тн. Ходовий час t_x = 10 діб.

Розв'язання

Продуктивність (Productivity) (англ. productivity, production) - у широкому розумінні - здатність давати продукцію. Продуктивність завжди визначається співвідношенням змін в кількості факторів виробництва і змін в кількості виданої продукції з використанням відносних показників. Отже, продуктивність тони вантажопідйомності за добу експлуатації становить:

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств" у редакції Закону України від 22.05.97 р. № 283/97-ВР, зі змінами і доповненнями.

2. П(С)БО 8 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 "Нематеріальні активи", затверджене наказом Мінфіну України від 18.10.99 р. № 242, зареєстроване в Мін'юсті України 2.11.99 р. за № 750/4043, зі змінами і доповненнями.

3. П(С)БО 16 - Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджене наказом Мінфіну України від 31.12.99 р. № 318 зі змінами і доповненнями (зареєстроване в Мін'юсті України 19.01.2000 р. за № 27/4248).

4. Бланк И.А. Управление предприятием. -- М.: Ассоциация авторов и издатилей «Тандем». Изд-во ЭКМОС, 1998.

5. В.В. Винников, Е. Д. Крушкин, Н.А. Лущан «Экономика, организация и планирование работы морского транспорта». М. - «Транспорт». - 2001, 359 с.

6. Гличев А.В. Современные методы управления качеством» // Стандарты и качество, №№4, 9, 2006 г.

7. Іванов Ю., Котлярів Є. Реформована собівартість (калькулювання у прмисловості) // Бухгалтерія - 2001- №20/1

8. Калюга Є.В. Фінансово-господарський контроль у системі управління: Монографія. -К.: Єльга, Ніка -Центр, 2002/

9. Ленский Е.В. Корпоративный бизнес / Е.В. Ленский; под ред. О. Н. Сосковца. - Мн.: «Армита -- Маркетинг, Менеджмент», 2001. - 480 с.

10. Томпсон А.А. Стратегический менеджмент: Концепции и ситуации для анализа / А.А.Томпсон, А. Дж. Стрикленд. -[12-е изд.] - М. :Вильямс, 2003. - 924 c.