Сутність і значення індикативного планування в системі державного регулювання

Кожна ланка процесу планування виконує такі важливі функції:

1.Управління економічного планування Японії є важливою складовою частиною кабінету міністрів і очолюється генеральним директором в ранзі державного міністра. У числі інших підрозділів в його структурі існує Бюро планування, головна функція якого полягає в організації розробок довгострокових економічних планів. Поряд з цим воно координує дії всіх адміністративних підрозділів уряду в області здійснення найбільш важливих заходів, передбачених економічним планом; аналізує й оцінює загальний потенціал країни; планує і координує основні заходи і програми, що відносяться до розвитку енергетики; курирує Національний інститут прогнозних досліджень.

2.Управління економічного планування поряд з роботою щодо вироблення напрямків економічної політики уряду здійснює підготовчу роботу по складанню прогнозу на майбутнє та вивчає економічну ситуацію. Економічний прогноз є також підставою для розрахунку податкових надходжень до бюджету на наступний рік, тому робота над цими двома документами ведеться паралельно й завершується приблизно в той самий час, коли проект складання бюджету затверджується в кабінеті міністрів. Прогноз розвитку Японії складається на основі як статистико-економетричних досліджень, так і експертних оцінок науковців та менеджерів провідних компаній країни.

Управління економічного планування Японії щомісяця складає економічні звіти. Ці звіти ґрунтуються на тій інформації, яка отримана на момент їх складання. У такий спосіб, в уряді виробляється єдина думка щодо питання про те, в якому напрямку нині просувається економіка. Для того ж, щоб ця єдина думка виробилася також у чиновницького апарату, Управління економічного планування перебирає на себе обов'язок щомісяця збирати представників міністерств та управлінь на спеціальну нараду. На нараді присутній також президент Банку Японії та особи, відповідальні за вироблення політики правлячої партії. Крім того, раз на рік Управління економічного планування видає так звану Білу книгу економіки, звітує про це на засіданні кабінету міністрів, що також допомагає виробити в уряді єдину думку щодо цих питань.

Міністерство фінансів Японії складає проект бюджету центрального уряду на кожен фінансовий рік. Крім роботи щодо складання бюджету Міністерство фінансів займається також розподілом капіталів через систему бюджетного фінансування та інвестицій, фінансує вдосконалення промислової бази та основ побуту населення на кошти компенсацій, отриманих з відкритого ринку. Щодо проекту бюджетного фінансування та інвестицій, то розгляд і затвердження його у парламенті також потрібні, проте до певної міри припускаються й самостійні рішення. За цією системою надходять кошти, які надають можливість маневрування у найбільш важливих сферах економіки країни.

Міністерство зовнішньої торгівлі й промисловості. Міністерство не має методів безпосереднього впливу на плановий процес, але, оскільки воно відповідає за промислову й торгівельну політику країни, до його функцій входить відображення думки промислових кіл країни а урядовій політиці; крім того, воно справляє великий вплив на ухвалення рішень щодо макроекономічної політики, тому що займається узгодженням макрополітики з промисловою та торгівельною політикою.

Центральний банк Японії, маючи у своєму розпорядженні грошово-кредитні інструменти, має право визначати свою політику незалежно від центрального уряду. Для зміни банком напрямку своєї політики не потрібна резолюція законодавчого органу (парламенту). Для того щоб скоординувати економічну політику уряду та фінансову політику Банку Японії, регулярно проводяться спільні наради для обміну думками. Крім того, представники Міністерства фінансів та Управління економічного планування є членами політичного комітету Банку Японії без права голосування.

Економічна рада формально створена (у 1952 році) при Управлінні економічного планування, але фактично підпорядкована безпосередньо прем'єр-міністрові. її основні функції зводяться до вивчення за дорученням прем'єр-міністра положення справ в економіці і формулювання думки про її розвиток, а також до підготовки матеріалів з проблем розробки довгострокових планів та інших питань економічної політики. Таким чином, рада є дорадчим органом при прем'єр-міністрі, що безпосередньо розробляє загальнодержавні плани соціально-економічного розвитку країни. Вона складається з не більш 30 призначених на два роки досвідчених представників великого бізнесу, академічних кіл, дослідницьких і споживчих організацій, суспільних корпорацій і профспілок, тобто формально носить досить демократичний характер. Для розробки кожного окремого плану в допомогу раді, як правило, створюється ряд комітетів, що включають кілька сотень представників різних прошарків суспільства.

Провідні японські економісти-плановики стверджують, що загальнодержавні економічні плани відбивають інтереси всіх шарів населення, тому що розробляються на основі «загальнонаціональної згоди». Таким чином, уряд Японії створив таку систему прийняття стратегічних рішень, яка дозволяє представникам різних інтересів брати участь у формуванні економічної політики. Діяльність Економічної ради забезпечує всім зацікавленим сторонам, включаючи і різні урядові заклади, велику можливість для координації дій і консультацій у процесі прийняття рішень. Іншими словами, Економічна рада є важливим форумом, де представники різних думок збираються разом не тільки для переговорів і дискусій, але і з метою пошуку загальних інтересів у рамках економічної політики, розробленої її секретаріатом.

Після численних консультацій, ретельного обмірковування і зважування різних точок зору безпосереднім розроблювачем остаточного варіанта плану все-таки залишається Економічна рада, більшість членів якої складають представники великого бізнесу, що не може не позначатися на характері плану і його пріоритетах, які дійсно відображують загальнонаціональні інтереси країни.

Економічні плани бувають короткострокові (на 1 рік), а також середньо- та довгострокові (5 років), Управління економічного планування Японії складає економічний план на п'ять років як напрямок урядової економічної політики на середньо- та довгостроковий період. Оскільки суб'єктами японської економіки переважно є приватні підприємства, план не має жодної обмежувальної чинності у цьому напрямку. Економічний план тільки визначає напрямки (індикатори) середньо- та довгострокової політики й поряд з координуванням дій щодо складання індивідуальних політик відіграє роль орієнтира у діяльності економічних суб'єктів, вказуючи, в якому напрямку бажано розвиватися в наступний середньо- та довгостроковий періоди.

Довгострокові економічні плани в Японії не є догматом економічного життя. Існує практика коригування планів. Це може бути викликано необхідністю «управління по відхиленню» або розбіжностями між прогнозами та реальними досягненнями. Ще одна причина - зміна правлячого кабінету міністрів. Оскільки план в Японії є радше вираженням головних напрямків політики, ніж детальною програмою дій, то зміна політичної філософії кабінету міністрів (або зміна прем'єр-міністра) іноді спричиняє перегляд плану.

Щорічний економічний план Японії не дає вказівок на кожний рік про те, як досягти запланованої економічної ситуації. У ньому зазначаються лише середній показник зростання та головні напрямки політики. Отже, заходи на кожен рік для досягнення цілей плану багато в чому залежать від щорічних економічних коливань.

Бюро координування Управління економічного планування подає щорічний план на розгляд до кабінету міністрів наприкінці кожного року. У плані відображений економічний огляд і викладена головна філософія, яка стоїть за політикою наступного року. Бюджет кожного року спирається на щорічний економічний план цього року.

Основою щорічного економічного плану є прогноз напрямків роботи приватного сектора, на підставі чого вживаються антициклічні заходи з урахуванням існуючих міжнародних економічних умов.

Розробка плану починається з доручення прем'єр-міністра, адресованого формально Управлінню економічного планування Японії, зайнятися підготовкою нової загальнодержавної програми розвитку економіки. Фактично це звернення спрямовано безпосередньо до Економічної ради, що негайно приступає до роботи над складанням плану. Оскільки план в Японії відіграє роль визначення політичної філософії уряду, він повинен відповідати політиці правлячої на цей час партії. Тому до того, як проект плану надсилається на розгляд загальних зборів Економічної ради, проводяться консультації з політичним комітетом урядової партії й коментарі політичного комітету враховуються при складанні остаточного варіанту проекту.

Щоб не сковувати ініціативу і створити умови для творчої діяльності, доручення прем'єр-міністра (як правило, заздалегідь сформульоване Управлінням економічного планування) носить досить загальний характер. Визначені лише загальні цілі, що бажано досягти в результаті його здійснення. У різних програмах вони змінюються в залежності від конкретних умов і задач розвитку економіки. Економічна рада, приступаючи до планування, виходить насамперед з цих цілей.

Разом з тим з початку 60-х років враховуються і цілі, поставлені всеохоплюючими довгостроковими державними програмами, відомими як комплексні плини національного розвитку. Вони розробляються Радою з питань національної території при урядовому Управлінні по справах національної території в міру виникнення серйозних змін у внутрішніх і зовнішніх умовах розвитку країни. Ці довгострокові державні програми (на відміну від економічних планів) затверджуються кабінетом міністрів не просто на основі сформованої традиції, а відповідно до закону про комплексний розвиток території країни (1950 р.), і тому носять законодавчий характер.

Власне кажучи, загальнодержавні плани соціально-економічного розвитку являють собою конкретизовану економічну частину всеохоплюючих довгострокових державних програм. На розробку такого плану іде кілька місяців, після чого Економічна рада представляє його у вигляді доповіді прем'єр-міністрові, який, як правило, схвалює план без особливих змін. Однак при необхідності вносяться корективи й уточнення. За традицією остаточний варіант затверджується кабінетом міністрів як загальнодержавний економічний план, публікується в засобах масової інформації і доводиться до відома всіх урядових закладів.

Практика показала, що більшість японських компаній (особливо великих) сприяють здійсненню плану, а багато хто з них планують свою діяльність виходячи з його позначок і орієнтирів.

Особливої уваги заслуговує така специфічна риса японського загальнодержавного планування, як його продумана і заздалегідь передбачена гнучкість. Практично жоден із планів, що діяли., не проіснував до намічених кінцевих термінів. Однак їхня дострокова заміна черговими новими програмами аж ніяк не є результатом провалу, а викликана тим, що основні планові показники були перевиконані або майже виконані за більш короткий період. Це викликало необхідність розробки нових орієнтирів, що відповідають новим внутрішнім і зовнішнім умовам.

Отже, у процесі консультування досягається національний консенсус щодо головних напрямків розвитку. Іншими словами, процес планування в Японії являє собою процес досягнення консенсусу між різними соціальними групами щодо головних напрямків розвитку національної економіки. В результаті цих зусиль відповідно до політики контролю макроекономіки може бути реалізована запланована економічна ситуація.

Висновки. Отже, в Японії держава дійсно є активним елементом економічної системи. Вся складна система економічного регулювання спирається на довго- та короткострокове індикативне планування.

Головною особливістю планування економіки Японії є його цілісність і водночас гнучкість, воно є складовою частиною політики уряду. Економічне планування відображує як довгострокову стратегію розвитку країни, так і політику конкретного прем'єр-міністра та правлячої партії. В процесі складання плану проводиться різноманітні консультації як всередині уряду, так і між владою, і регіонами,, між владою і бізнесом. Це дозволяє досягти консенсусу по важливим питанням.

Економічний план Японії є індикатором для всієї економіки, не тільки для її державного сектора. Таким чином досягається загальнонаціональна єдність, що є дуже характерною рисою цієї держави.

Досвід Японії свідчить, що досягнення єдності всередині суспільства визначається не тільки менталітетом цієї нації, але в більшій мірі грамотно організованою системою державного планування, яка має свої традиції. Тому можна порекомендувати подальше вивчення досвіду, особливо в таких сферах, як створення дорадчих органів (на прикладі Економічної ради Японії, яка дозволяє представникам різних інтересів брати участь у формуванні економічної політики).

Висновок

Індикативний народногосподарський план - це організаційно-економічний інструмент втілення економічної політики держави у практичні дії суб'єктів господарювання, який базується на системі економічних, науково-технічних і соціальних прогнозів, має орієнтуючий, рекомендаційний характер і служить основою для вироблення регуляторів ринку. Індикативний план як рекомендаційна система планових завдань, націлений на здійснення економічної політики держави, та заходів щодо їх реалізації шляхом створення державою таких умов для функціонування суб'єктів економіки, які б спонукали їх до виконання поставлених завдань.

Показники, які є в індикативному плані, виражають основні напрями економічного і соціального розвитку, не є адресними і виступають орієнтирами, досягнення яких повинні добиватися державні органи шляхом застосування різних стимулюючих заходів і економічних важелів.

Посилюючи державне планування української економіки, слід урахувати досвід не лише розвинутих країн, а й також наші власні упущення та досягнення в минулому. Головною позитивною рисою роботи Держплану СРСР було те, що він добре справлявся із завданням - щодо декількох тисяч видів продукції скласти баланси та плани розподілу на основі заявок і розрахунків потреб міністерств і відомств, з урахуванням власних норм та нормативів, а також прийнятих пріоритетів розподілу продукції. "Держплан СРСР не тільки вирішував, якими грошима фінансувати будівництво нового заводу, а й де взяти матеріальні та людські ресурси для будівництва і роботи заводу". Головним же упущенням у діяльності Держплану СРСР було те, що він, як правило, не визначав ціни з балансів попиту й пропозиції, не використовував цей інструмент для узгодження виробництва і потреб підприємств; ціни часто будувалися тільки на основі затрат, що слугувало однією з причин товарного дефіциту. Для усунення цієї причини було потрібно не так вже й багато: просто привести ціни у відповідність з попитом і пропозицією.

Список використаної літератури

1. І. Михасюк, А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державне регулювання економіки. - ЛНУ ім. Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. - 640с.

2. Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн.пособие. - 2-е изд. - М:Дело, 2002. - 280с.

3. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2001. -362с.

4. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. - К.:МАУП,2000.-176с.

5. Архангельський Ю. Про необхідність державного планування ринкової економіки // Економіка України (укр.). 2004.- №3.

6. Государственное регулирование экономики . - М..: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 255с.

7. Кудашев В. Основи бизнес планирования. - К.: Укр. Консалтинговая сеть, 2000.- 64с.

8. Досвід планування економіки Японії та його оцінка//Формування ринкових відносин в Україні (укр). - 2004. №2

9. Планирование в системе государственного регулирования экономики//Экономист (рус), - 2001. - №8

10. Индикативное планирование в сельском хозяйстве. - М.: Инфорагробизнес, 1996. - 162с.

11. Використання економічного досвіду Японії в українських реформах: Курс лекцій. / Посольство Японії в Україні. - К., 1995. - 64 с.

12. Броніслав Панасюк, Економічна політика в Україні наприкінціXX століття. - К.: Новий друк, 2002. - 744 с.

13. Інформаційні сторінки мережі Інтернет.