Стратегія розвитку галузей промисловості

1

2

Контрольна робота

з дисципліни:

«Державне регулювання економіки»

Тема: Стратегія розвитку галузей промисловості

зміст

Вступ

1. Державне регулювання розвитку базових галузей промисловості

2. Ретроспективний аналіз пріоритетних галузей економіки

3. Аналіз сучасного стану провідних галузей промисловості на рівні регіону

4. Особливості формування моделі розвитку промислового комплексу регіону

5. Засоби реалізації державної промислової політики

6. Стратегія розвитку базових галузей промисловості

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Орієнтація України на побудову ринкової економіки, її подальшу інтеграцію з державами СНД та високорозвинутими країнами обумовлює об'єктивну необхідність кардинальних структурних змін промислового виробництва.

В економіці України провідну роль відіграє промисловий комплекс, який впливає на стабілізацію фінансової та бюджетної політики, успішне продовження та поглиблення економічних реформ, структурні перетворення в економіці України.

Навіть сьогодні в умовах жорсткої економічної кризи, яка особливо позначилася саме на промисловому виробництві, в цьому секторі економіки створюється майже 1/3 валового внутрішнього продукту (ВВП) країни та приблизно 3/4 матеріальних благ, що споживаються населенням. Але значення промисловості не обмежується лише виробництвом продукції. Промисловий сектор економіки несе важливе соціальне навантаження - забезпечує робочі місця, надаючи таким чином можливість отримувати засоби існування більш як половині населення країни.

Промисловість виступає суттєвим фактором інтеграції України у світову економіку. Її експортно-імпортний оборот дорівнює майже 80% валового випуску промислової продукції. В умовах економічної незалежності це вагомий аргумент на користь промислового потенціалу і перспектив його розвитку. Завдяки промисловості держава отримує 2/3 валютних надходжень від загального експорту товарів та послуг.

Україна має великий інтелектуальний і технічний потенціал майже в усіх провідних галузях промисловості. Однак соціально-економічна ситуація в державі залишається складною. Складність зумовлена незавершеністю реформ структурної перебудови, негативним впливом деформації у відтворювальних процесах, які нагромаджувались протягом багатьох років, фізичним та моральним старінням виробничого потенціалу, що знижує конкурентну спроможність вітчизняної продукції, звужує ринки збуту та зменшує дохідність виробництва.

З метою прискорення промислового розвитку України і визначення напрямків стратегічного розвитку Урядом України була розроблена Концепція державної промислової політики, яка була схвалена Указом Презедента України від 12 лютого 2003 року N 102/2003 та на її основі розроблена Державна програма розвитку промисловості на 2003-2011 роки.

До найактуальніших завдань економічної науки належить сьогодні відстеження проблем і тенденцій ринкових перетворень у промисловому секторі України, концептуальне та законодавче упорядкування економічного і соціального розвитку промисловості загалом, а також її галузей і окремих промислових регіонів.

1. Державне регулювання розвитку базових галузей промисловості

Промисловість -- це високорозвинута й провідна галузь матеріального виробництва, від рівня розвитку якої залежить технічне переозброєння та інтенсифікація всіх галузей економіки, підвищення добробуту народу, зміцнення обороноздатності країни.

За ознаками впливу на предмет праці всі галузі та підгалузі промисловості поділяються на видобувні й обробні.

За видами діяльності промисловість України включає такі галузі: електроенергетику, нафтовидобувну, газову, вугільну, торф'яну промисловість, чорну металургію, кольорову металургію, хімічну та нафтохімічну промисловість, машинобудівну і металообробну, лісову, деревообробну та целюлозно-паперову, промисловість будівельних матеріалів, скляну та фарфоро-фаянсову, легку, харчову, борошномельно-круп'яну, комбікормову, мікробіологічну, медичну, поліграфічну та інші галузі промисловості. Галузевий поділ промислового виробництва покладений в основу галузевого державного регулювання і реалізується через систему міністерств і державних комітетів.

Промисловість сприяє розвитку та підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва, забезпечуючи його технікою, будівельними матеріалами, мінеральними добривами та іншими видами продукції. Вона визначає масштаби й темпи розвитку інших галузей матеріального виробництва -- транспорту та зв'язку, будівництва, торгівлі та громадського харчування, заготівель, матеріально-технічного забезпечення.

Об'єктами державного регулювання на макроекономічному рівні виступають міжгалузеві народногосподарські комплекси.

Міжгалузевий народногосподарський комплекс -- це єдина господарська система, яка включає в себе групу взаємозв'язаних галузей і покликана забезпечити потребу народного господарства у певному виді кінцевої продукції (послуг). Кожен комплекс містить ряд спеціалізованих галузей, технологічно, економічно і організаційно пов'язаних між собою.[19, 287]

До складу народногосподарських міжгалузевих комплексів промислового виробництва належать комплекси: паливно-енергетичний, металургійний, машинобудівний, хіміко-лісовий. У паливно-енергетичний комплекс входять галузі, які спеціалізуються на видобутку і збагаченні палива, геології, електроенергетиці та галузі електрофікації. Металургійний комплекс об'єднує чорну та кольорову металургію. У машинобудівний комплекс включена основна частина підприємств галузей верстатобудування, важкого і середнього машинобудування, автомобіле- та приладобудування. До хіміко-лісового комплексу входять підкомплекси хімічний і лісовий, які забезпечують випуск прогресивних матеріалів. Частина галузей промисловості є складовими агропромислової комплексу (мікробіологічна борошномельно-круп"яна, комбікормова та інші галузі), інвестиційного (інвестиційне машинобудування промисловість будівельних матеріалів), комплексу соціального розвитку (виробництво товарів народного споживання, легка, місцева промисловість).

Державне регулювання промислового виробництва здійснюють у складі Міністерства економіки України: департамент розвитку базових галузей промисловості та виробничої інфраструктури, у складі якого функціонують відповідні відділи.

Суб'єктами державного регулювання промислового виробництва виступають Міністерство промисловості, Міністерство машинобудування, воєнно-промислового комплексу і конверсії. Міністерство енергетики і електрифікації, а також державні комітети з легкої та текстильної промисловості, з використанням ядерної енергії та деякі інші. Залежно від типу галузей і форм власності державне регулювання промислового виробництва здійснюється у вигляді прямого державного управління об'єктами (підприємствами-товаровиробниками) і регулювання підприємницької діяльності у сфері виробництва промислової продукції.

В економічній діяльності промислових галузей народного господарства використовують систему натуральних і вартісних показників.

При прогнозуванні і плануванні промислової продукції у натуральному виразі враховують кількість і якість продукції. Перелік виробів, які плануються і враховуються у натуральному виразі, називається номенклатурою.

Розрізняють номенклатури продукції і за рівнями управління -- це народногосподарська, галузева (міністерства), номенклатура продукції підприємства.

Номенклатура є упорядкованим переліком виробів, які перераховуються за певними групами і підгрупами.

Обсяг виробницва продукції у натуральному виразі може визначатися за валовим випуском (включаючи внутрішньозаводський оборот) і за товарним випуском (без внутрішньозаводською обороту).

Якість промислової продукції характеризується системою показників, які відображають її найважливіші властивості і параметри : надійність, довговічність, точність, енергомісткість та інші.

Державне регулювання якості продукції здійснюють через державну систему стандартизації та сертифікації.

До основних вартісних показників промислового виробництва відносять валову, товарну, реалізовану і чисту продукцію.

Прогнозування потреби народного господарства у промисловій продукції і населення в товарах народного споживання є основою макроекономічного регулювання промислового виробництва.

З методологічної точки зору у структурі потреб народного господарства у промисловій продукції слід вирізняти потребу в продукції сировинних галузей і потребу в продукції сировинних галузей і потребу в продукції обробних галузей.

Прогноз ринку сировини і техніко-економічне обгрунтування заходів щодо забезпечення нею народного господарства стають обов'язковим елементом макрорегулювання. Для прогнозу перспективної потреби розробляють перспективні показники питомих витрат найважливіших видів сировини, палива й енергії на виробництво одиниці продукції.[19,c.292]

Прогнозування потреби в продукції обробних і переробних галузей промисловості розпочинають з визначення кола галузей споживачів і структури їх потреб. Потреби поділяють на виробничі і невиробничі. По кожному напряму виділяють групи галузей і виробництв, у розрізі яких ведуть усі необхідні розрахунки.

Ефективність функціонування галузей промисловості забезпечується механізмом планування. Планування пов'язує всі галузі промисловості в цілісну виробничо-економічну систему. Його головна роль полягає у визначенні цілей, шляхів і засобів розвитку промисловості.

Вихідними даними для планування розвитку промисловості є потреба в промисловій продукції, довгострокові стабільні економічні нормативи й ліміти та державні контракти.

Технологія підготовки плану розвитку промисловості починається з інформації про укладення підприємствами договорів на поставку продукції споживачам і на отримання матеріально-технічних ресурсів під виробничу програму.

План розвитку промисловості має бути скоординований з основними міжгалузевими програмами. Важливим завданням є забезпечення збалансованості показників і розділів плану, узгодження виробництва з ресурсами, обгрунтування намічених шляхів і термінів вирішення конкретних економічних, науково-технічних і соціальних проблем планованого періоду.

Обсяг виробництва продукції обґрунтовується розрахунками виробничих потужностей, основних фондів, інвестицій, матеріальних витрат і трудових ресурсів з урахуванням ефективного їх використання. Під виробничою потужністю підприємства розуміється максимально можливий річний випуск продукції запланованого асортименту або обсяг переробки сировини при повному використанні встановленого устаткування й виробничих площ відповідно до прийнятого режиму роботи з урахуванням застосування передової технології. Під час розрахунків потреби в потужностях необхідно визначити максимальний обсяг виробництва продукції на діючих потужностях, а потім визначити потребу в нових для виконання виробничої програми.

План виробництва й реалізації продукції складається з трьох основних підрозділів: виробництво й реалізація продукції в натуральному та вартісному виразі, зміни залишків нереалізованої продукції, баланс виробничих потужностей і їх використання.

На основі показників плану виробництва продукції виконуються найважливіші розрахунки інших розділів плану.

Так, від показників обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) залежить кількість ресурсів, які будуть споживатися, їх склад і структура, розраховується чисельність промислово-виробничого персоналу, фонд заробітної, визначається рівень продуктивності праці, фондовіддачі, окупності витрат та ін. Наявність плану з номенклатури та асортименту визначає рівень спеціалізації та кооперування, ступінь завантаження устаткування, використання виробничих потужностей і основних фондів.

Потреба в експортній продукції розраховується на основі діючих довгострокових угод з урахуванням подальшого розвитку економічних стосунків із зарубіжними державами. При необхідності передбачається розширення виробництва експортоспроможної продукції.[19,c.294]

2. Ретроспективний аналіз пріоритетних галузей економіки

Головна мета промислової політики на сучасному етапі - забезпечення сталого зростання внутрішнього валового продукту.

Передусім це стосується галузей, які мають значний потенціал для вагомого нарощування конкурентоспроможної продукції.

Аналізуючи становище в окремих галузях, треба визначити загальні чинники, які негативно впливають на фінансово-економічну діяльність підприємств:

-- існування диспропорції між впровадженням монетарної і промислової політики;

-- некерованість ринковими процесами рівноваги між попитом та пропозицією;

-- повільне інтегрування до стабільних ринків.

Зазначені фактори відносяться до макрорівня функціонування економіки.

Визначальним завданням є невідкладне розв'язання найгостріших проблем в сфері виробництва. Це - припинення спаду і створення реальних передумов виходу вже найближчим часом на траєкторію стійкого зростання.

Підвищення ролі держави у проведенні активної структурної політики повинно здійснюватися переважно шляхом використання економічних методів регулювання, притаманних ринковій економіці, вдосконалення нормативно-правового забезпечення структурної перебудови і реформування економіки в цілому, посилення гарантій прав власності та відповідальності за її ефективне використання.

Економічні важелі повинні доповнюватися активізацією заходів жорсткого адміністративного впливу. Головні з них:

-- суттєве посилення державного контролю за здійсненням валютних розрахунків, запобігання незаконному відтоку валютних цінностей за кордон;

-- регулювання цін на продукцію природних монополій;

-- вдосконалення організаційної структури і структур управління в промисловості;

-- реструктуризація промислових підприємств.

Світовий досвід доводить, що жодна з країн навіть найрозвиненіша, не ставить за мету досягнення ефективної конкуренції по всьому асортименту продукції, яку вона може виробляти. Пріоритет надається лише тим секторам економіки, які мають умови для отримання конкурентних переваг на світовому ринку. Відповідно до цього повинні розподілятися ресурсні можливості держави і окремих галузей.

Виходячи з кон'юнктури світового і внутрішнього ринків та наявності факторних умов, перш за все, розвинених і спеціалізованих факторів виробництва до пріоритетних галузей і виробництв, які можуть досить швидко підняти конкурентоспроможність своєї продукції, віднесено:

в машинобудуванні - виробництво авіаційної і ракетно-космічної техніки, суднобудування, енергетичне і сільгоспмашинобудування, автомобілебудування, окремі виробництва електронної техніки і засобів зв'язку;

в металургійній промисловості - виробництво тонкого автомобільного листа, високоміцних труб, водо- і газопровідних труб з покриттям, алюмінієвої фольги і губчастого титану, сталевих канатів і арматури;

в хімічній і нафтохімічній-виробництво мінеральних добрив і хімічних засобів захисту рослин, синтетичного корду, полімерів та виробів з них, магнітних стрічок та рентгенівської плівки на лавсановій основі, товарів побутової хімії, автомобільних шин і гумо-технічних виробів, зокрема важкогорючих конвейєрних стрічок;

в деревообробній промисловості - виробництво фанери, картону, спеціальних видів паперу, деревностружкових та деревноволокнистих плит, меблів, виробництво сірників;

в легкій промисловості поглибленна переробка льону, шкірсировини, швейні та трикотажні виробництва.

В Україні ще не склався дійовий механізм інвестування масштабних технологічних змін. Державні науково-технічні програми часто не забезпечують кінцевих результатів.

Проте не можна не бачити, що швидкість розпаду неконкурентоспроможних виробників значно перевищує темпи створення нових конкурентоспроможних. Така ситуація вимагає подальшого підвищення ролі держави у недопущенні деіндустріалізації країни і відновлення попиту на продукцію вітчизняних виробників на внутрішньому і світовому ринку.[13, c.341]

Вже на сьогодні фізичне і моральне старіння промислово-виробничих основних фондів набуло катастрофічних розмірів. Україна за обсягом виробничих основних фондів входить до індустріально розвинутих країн світу, але їх якісні показники поступаються сучасним вимогам науково-технічного прогресу. Функціональні можливості виробничих фондів істотно зменшилися внаслідок фізичного і морального старіння, їх галузева структура, яка була зорієнтована на обслуговування загальносоюзних потреб, багато в чому не відповідає вимогам нинішньої внутрішньої кооперації.

Пріоритетним мають стати науково-технологічні програми і проекти, пов'язані з розробленням, освоєнням та впровадженням у виробництво комплексних технологічних систем, досконаліших механізмів, устаткування і технологій для поглибленої переробки сировини, створення замкнутих технологічних циклів та випуску конкурентоспроможної продукції.

Нагальною проблемою структурної перебудови є спрямування науково-технічного потенціалу на перехід від традиційної технології до принципово нових технологічних процесів та комплексних технологічних систем, що змінюють технологічний уклад економіки.

Одним з найважливіших пріоритетів структурної політики, що має відігравати роль каталізатора-прискорювача в тенденціях зростання національної економіки є створення ефективних реґіональних структур у вигляді спеціальних (вільних) економічних зон.

Україна належить до числа енергодефіцитних країн. Майже половина потреби в енергоресурсах покривається за рахунок імпорту. Основу власних природних ресурсів первинного палива (61,8 відс.) складає вугілля - найменш технологічно ефективний компонент паливно-енергетичного балансу, -- частка власних ресурсів нафти і газу становить лише 8,1 і 28,6 відс. відповідно.

Становлення України як незалежної держави вимагає рахуватися також із загальносвітовими тенденціями у використанні енергоресурсів і енергії, забезпечуючи умови із захисту клімату землі і охорони навколишнього середовища через зменшення викидів парникових газів.

Для України надзвичайно велике значення мають енергетичні проблеми економіки. Вони хвилюють сьогодні все суспільство, оскільки справлятимуть дедалі зростаючий вплив на загальний стан справ у країні. Тому необхідно терміново приступити до реального вирішення питань паливно-енергетичного комплексу. Черговою спробою в даному напрямі є розробка «Енергетичної стратегії України до 2030 року». І вже на цьому етапі для створення передумов, а відтак і реалізації ефективної стратегії в галузі енергетичного забезпечення економіки необхідно об'єктивно оцінити стан справ в енергетиці, визначити основні напрями забезпечення енергетичної безпеки і механізми її досягнення.

Особливе значення для підвищення ефективності промислового виробництва має стимулювання інтеграції промислового потенціалу прикордонних регіонів. Вони можуть утворювати економічний простір для спільної діяльності національних підприємств сусідніх держав, а також виступати, у разі необхідності, буферною зоною на шляху просування виробничих ресурсів на їхні внутрішні і зовнішні ринки. [1, c.17-26]

Основними завданнями інтеграції промислових потенціалів прикордонних регіонів є забезпечення економічної стабілізації і піднесення регіонів, розвитку регіональних ринків продукції техніко-технологічного призначення. Особливості вирішення цих завдань чималою мірою визначаються галузевою структурою прикордонних регіонів, рівнем їх наукової, технологічної і кадрової забезпеченості. [17,c.23-26]

3. Аналіз сучасного стану провідних галузей

промисловості на рівні регіону

Скориставшись матеріалами офіційного сайту Сумської обласної державної адміністрації наведемо аналітичні данні про розвиток промисловості області за 9 місяців 2007 року.[24]

Активізація роботи промислових підприємств у вересні 2007 року (+18% до вересня 2006 року) дала можливість поліпшити динаміку виробництва та піднятися у загальнодержавному рейтингу з 26 на 24 місце. Темп зростання промислового виробництва за 9 місяців склав 106,8% при завданні програми економічного і соціального розвитку області на 2007 рік 104,7%.

Слід зазначити, що якщо в Україні та сусідніх Чернігівській та Полтавській областях відбулося уповільнення темпів зростання промислового виробництва порівняно з першим півріччям, то в Сумській області вони прискорились. На рис.1 наведена діаграма зміни обсягів промислового виробництва.

Рис.1. Зміни обсягів промислового виробництва

(наростаючим підсумком у % до відповідного періоду 2006 року)

Основою зростання є хімічна та нафтохімічна промисловість (приріст обсягу виробництва у галузі склав 22,8%). Випуск мінеральних добрив збільшився в 1,8 раза, а разом із цим і випуск сірчаної кислоти (+9,9%), яка необхідна для їх виробництва. Цьому сприяла реконструкція сірчанокислотного цеху № 4 та введення складу грудкової сірки у ВАТ „Сумихімпром”.

Вагомий внесок у загальний приріст здійснило металургійне виробництво та виробництво готових металевих виробів (+38,8%), а також виробництво будівельних матеріалів (+27,6%) (див. рис.2).

Дещо нижче рівня минулого року спрацювала легка промисловість (-0,4%) через скорочення обсягів виробництва у швейній та текстильній галузях.

Рис.2.Темпи приросту обсягів промислової продукції

За січень-серпень 2007 р. областю реалізовано промислової продукції на 6 млрд.грн. (частка області у загальнодержавному обсязі становить 1,6%, що відповідає 14 місцю серед регіонів України).

Більшість провідних галузей промисловості області були зорієнтовані на зовнішній попит. За 8 місяців 2007р. експортовано продукції машинобудування на 271,4 млн.дол.США, що на 40% перевищує обсяги поставок за відповідний період 2006 року. Із загальної суми замовлень 65% поставлено зарубіжним споживачам. Продукції хімічної промисловості відправлено на експорт на 85,5 млн.дол.США (на 23% більше, ніж за цей період торік).

Позитивним чинником зростання випуску та продажів промислової продукції стала проведена модернізація та технічне переоснащення виробництва у минулому та поточному році. За І півріччя 2007р. у основний капітал промисловості інвестовано 372,5 млн. грн., що на 12,8% більше, ніж у відповідному періоді 2006р.

Для підвищення конкурентоспроможності продукції та послуг за І півріччя у промисловості впроваджено 20 нових технологічних процесів, з них 13 маловідходних ресурсозберігаючих, освоєно 74 нових видів продукції. Реалізовано інноваційної продукції на суму 370,6 млн.грн., що складає 8,5% від загального обсягу реалізованої продукції (по Україні 6,3%).

У ВАТ «СНВО ім.Фрунзе» реалізується крупномасштабна програма технічної модернізації виробництва, метою якої є оновлення парку металорізального, котельно-зварювального та іншого обладнання; освоєно 16 видів нової продукції та впроваджено 8 нових технологічних процесів. Проведена модернізація металорізального обладнання та освоєно 5 типів насосного обладнання у ВАТ «Насосенергомаш»; ВАТ «Селмі» впровадило 2 нових технологічних процеси та освоїло 9 нових видів продукції для фундаментальних досліджень в геології, хімії, медицині, електроніці, для контролю навколишнього середовища, сертифікації промислової продукції; у ТОВ «Мотордеталь-Конотоп» впроваджена дільниця виготовлення великогабаритних відливок, освоєно 12 нових видів продукції; Шосткинський казенний завод «Імпульс» впровадив у виробництво 7 нових технологічних процесів та освоїв випуск 14 нових видів продукції тощо.

За січень-серпень промисловість спрацювала прибутково. Частка прибутково працюючих підприємств у промисловості збільшилась до 57,5% (на 5,6 відс.пункта проти відповідного періоду 2006 року). Однак сума фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування зменшилась на 74 млн.грн. і склала 94,2 млн.грн. [24]

4. Особливості формування моделі розвитку

промислового комплексу регіону

Промисловий комплекс України формувався в умовах централізованого управління економікою за часів Радянського Союзу, політика розвитку якого мала директивний характер та була спрямована на збільшення об'ємів виробництва у той час як якість продукції, у тому чи іншому ступені, погіршувалась. Все це призвело до втрати конкурентоспроможності продукції на світовому ринку.

У теперішній час, у час отримання Україною статусу країни з ринковою економікою, очевидним є поєднання ринкової спрямованості економіки з державними важелями управління, які базуються на індикативному плануванні розвитку промислового комплексу. При цьому першою необхідною умовою виступає розвиток промислового комплексу на основі чітко розробленої стратегії промислової політики.

Промислова політика України, як свідчить досвід провідних країн світу (Америки, Європи, Японії) повинна бути перспективною, тобто зорієнтированою на розвиток високотехнологічних галузей, створення нових робочих місць та підвищення конкурентоздатності на світових ринках.[21]

Концепція державної промислової політики закріплена законодавчо Указом Президента України „Про Концепцію державної промислової політики" від 12 лютого 2003 року, де державна промислова політика є „важливою складовою загальнодержавної політики. Вона спрямована на досягнення промисловістю якісно нового рівня розвитку, посилення промислового потенціалу держави, задоволення потреб населення, зростання обсягів виробництва і підвищення конкурентоспроможності промислової продукції". Одним з основних напрямків визначається регіональна промислова політика, яка спрямована на зменшення територіальних диспропорцій, у тому числі відновлення і розвиток промислового потенціалу в депресивних регіонах і малих містах; узгодження із загальнодержавними пріоритетами потреб формування регіональних і міжрегіональних промислових комплексів, створюваних для розв'язання соціально-економічних, екологічних та інших проблем регіонів; розвиток міжрегіональної виробничої кооперації.

Задля досягнення позитивного економічного ефекту від впровадження промислової політики, державі необхідно використовувати моделі промислової політики, які будуть позитивно впливати на розвиток промислового комплексу.

Їх можна згрупувати за формами, методами та типами. [22, c 44-50]

Моделі промислової політики за формами поділяються на експортоорієнтовану модель, сутність якої полягає у всілякому заохоченні виробництв, орієнтованих на експорт своєї продукції, модель імпортозаміщення яка представляє собою стратегію забезпечення внутрішнього ринку на основі розвитку національного виробництва, та інноваційну модель розвитку промислового комплексу в основі якої лежить процес економічного розвитку країни, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, що опирається на новітні тенденції технологічного й суспільного розвитку з використанням високотехнологічного й капіталомісткого виробництва..

Перш ніж вирішувати, яку з моделей застосовувати, державі головне визначитися з напрямками розвитку промислового комплексу. На нашу думку, оптимальним варіантом буде поєднання позитивних сторін експортоорієнтованої моделі (поліпшення конкурентноздатності національної промисловості, участь у міжнародному поділі праці та інше) з позитивними якостями імпортозаміщувальної моделі промислової політики (задоволення внутрішнього попиту, стабільна зайнятість населення і інше) на основі інноваційного розвитку надасть економіці країни позитивний ефект та необхідний поштовх росту розвитку промислового комплексу і як результат - ріст добробуту населення.

За методами промислова політика включає конкурентну модель розвитку промислового комплексу та протекціоністську модель розвитку промислового комплексу. [23]

Конкурентна модель розвитку в галузі промисловості розуміється як сукупність заходів зі створення й підтримці в макроекономіці умов для успішного функціонування вільного ринку, включаючи питання трансформації власності, приватизації виробництва. Інша концепція передбачає відоме обмеження волі дії ринкових сил, певний протекціонізм стосовно національної промисловості, державне регулювання виробництва в загальнонаціональних інтересах.

Розділова лінія між цими концепціями пролягає в питанні про те, чи дозволено державі попереджати й відповідно регулювати хід економічних процесів у виробництві, визначати його структуру або в найкращому разі лише контролювати соціальні наслідки промислового розвитку.

За типами моделі промислової політики розподіляються на селективну та загальносистемну.

Сутність селективної моделі розвитку промислового комплексу складається в створенні загальних умов, які сприяють розвитку промисловості по горизонталі. Вона рівномірно впливає на усіх суб'єктів ринку (галузь, регіон, корпорація), формуючи економічну та інституціональну організаційну та правову середу їх активності.

Загальносистемна модель розвитку промислового комплексу виступає як цілеспрямований вплив на визначені групи суб'єктів ринку (підприємства, окремі види виробництва, цілі галузі або регіони). Її дія спрямована по вертикалі, починаючи з центру і закінчуючи підприємством.[21]

Таким чином, промислова політика являється складовою частиною економічної політики регіону і має стратегічною ціллю створення багатогалузевого, високотехнологічного, конкурентоспроможного, високоефективного національного промислового комплексу. Регіональна промислова політика сприяє раціональному розміщенню промислового виробництва, вирівнюванню промислового потенціалу регіонів, комплексному використанню ресурсів промислового росту, ефективній регіональній організації промислового виробництва, вирішенню територіальних екологічних проблем та зміцненню всієї економіки держави. Для досягнення позитивного економічного ефекту від впровадження промислової політики, державі необхідно використовувати моделі промислової політики, які поділяються за формами, методами та типами напрямків діяльності промислових підприємств, що будуть позитивно впливати на розвиток промислового комплексу. Так, для розвитку промисловості Донецької області необхідним є застосування експортоорієнтованої моделі, оскільки в даному регіоні, в більшому ступені, зосереджене виробництво продукції промислово-технічного призначення, у той час як для західних регіонів України необхідно використовувати модель імпортозаміщення, тому що дані області спеціалізуються на виробництві товарів народного споживання, що так необхідні споживачам усередині країни. При впровадженні даних моделей необхідна лібералізація економіки, із застосуванням захисних мір національного виробника. І завершальним етапом виступає розвиток промислового комплексу на кластерній основі, що включає елементи як селективної, так і загальносистемної моделей промислової політики. Виходячи з вищенаведеного, оптимальним варіантом буде сполучення позитивних сторін запропонованих моделей, що і приведуть до необхідного поштовху росту розвитку регіонального промислового комплексу.

5. Засоби реалізації державної промислової політики

Державна промислова політика є важливою складовою загальнодержавної політики. Вона спрямована на досягнення промисловістю якісно нового рівня розвитку, посилення промислового потенціалу держави, задоволення потреб населення, зростання обсягів виробництва і підвищення конкурентоспроможності промислової продукції.

Метою державної промислової політики є створення сучасного, інтегрованого у світове виробництво і здатного до саморозвитку промислового комплексу, який відповідатиме аналогічним утворенням у розвинутих державах світу.[9]

Основними принципами державної промислової політики є:

- забезпечення національних інтересів;

- соціальна, екологічна спрямованість реформування промисловості;

- реалізація інноваційного типу розвитку промисловості;

- поєднання державного регулювання з ринковими механізмами саморегуляції;

- програмно-цільовий підхід до вирішення завдань промислової політики;

- поглиблення процесів інтеграції у світову економіку, насамперед євроінтеграції.

Стратегія реалізації державної промислової політики полягає у створенні належних умов для розвитку промисловості на ринкових засадах з одночасним посиленням державного регулювання там, де ринкові механізми діють неефективно.

Різноманітність промислового виробництва зумовлює необхідність застосування таких стратегій у галузях промисловості:

стратегія використання природних ресурсів. Наявні в Україні родовища корисних копалин та джерела сировини дають змогу реалізувати цю стратегію у вугільній, металургійній, гірничорудній промисловості, промисловості будматеріалів;

стратегія “переслідування” ("копіювання"). Полягає в освоєнні випуску конкурентоспроможної продукції, що вже виробляється в розвинутих країнах. Ця стратегія має застосовуватися для виробництва побутової техніки, двигуно-, автомобілебудування, хімічної промисловості тощо;

стратегія “лідерних технологій”. Передбачає використання власних науково-технічних досягнень для створення нових видів продукції і технологій, формування попиту на них і виходу на нові ринки. Таку стратегію потрібно застосовувати в оборонній, аерокосмічній, суднобудівній промисловості, хімічному, важкому та енергетичному машинобудуванні, індустрії інформаційних технологій, інших наукоємних виробництвах;

"проривна” стратегія. Полягає у створенні принципово нових видів продукції, що випереджають сучасні зразки на одне-два покоління. Стратегія базується на концепції “обганяти не доганяючи”, має селективний характер і реалізовуватиметься в науково-технічних установах та на інноваційних підприємствах.

Загальним для кожної з цих стратегій є досягнення нового технологічного рівня.

Головними засобами реалізації державної промислової політики є безпосередній (адміністративний) і опосередкований (нормативно-правові акти) вплив органів державної влади, а також кадрова політика.

Реалізація державної промислової політики передбачає як поодиноке, так і комбіноване застосування зазначених засобів.

Комбіноване застосування цих засобів має здійснюватись на основі програмно-цільового підходу, який передбачає:

- удосконалення методології розроблення державних цільових комплексних програм;

- розширення напрямів розроблення та реалізації цільових комплексних програм, охоплення ними всіх стадій інноваційно-інвестиційного циклу;

- інвентаризацію раніше затверджених цільових комплексних програм з метою відбору для дальшої реалізації тих з них, які мають суттєвий вплив на розвиток промисловості.

6. Стратегія розвитку базових галузей промисловості

З метою прискорення промислового розвитку України і визначення напрямків стратегічного розвитку Урядом України була розроблена Концепція державної промислової політики, яка була схвалена Указом Презедента України від 12 лютого 2003 року N 102/2003. Ця концепція складається з наступних напрямків:

1. Реформування системи управління промисловістю

Реформування системи управління промисловістю перш за все передбачає розмежування повноважень з формування та реалізації державної промислової політики.

З цією метою передбачається вдосконалення діяльності Кабінету Міністрів України щодо спрямування і координації роботи органів виконавчої влади з формування і реалізації державної промислової політики та перехід на дворівневе управління.

Перший рівень -- міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, за якими залишаються повноваження з формування і реалізації єдиної промислової політики.

Другий рівень -- суб'єкти господарювання: корпорації, холдинги, фінансово-промислові групи тощо, за якими закріплюються повноваження з реалізації промислової політики на рівні підприємств.

Реформування системи управління промисловістю передбачає здійснення заходів щодо суттєвого підвищення якості управлінських рішень, запровадження комп'ютерних технологій для забезпечення інформацією.

2. Структурна політика

Структурна політика спрямована на подолання диспропорцій у промисловому виробництві і має на меті налагодження випуску промислової продукції, яка відповідає потребам ринку.

3. Інституційна політика та розвиток ринкових відносин

Метою інституційної політики є створення сприятливих умов економічного розвитку суб'єктів підприємницької діяльності різних форм власності, залучення до процесу виробництва ефективних власників, інвестиційне спрямування приватизаційних процесів.

4. Науково-технічна та інноваційна політика

Головною метою науково-технічної та інноваційної політики є повне та ефективне використання наявного наукового потенціалу і дальший його розвиток для підвищення конкурентоспроможності промисловості.

5. Політика у сфері інвестицій

Основними напрямами політики у сфері інвестицій є зменшення інвестиційних ризиків; поліпшення економічних, правових та організаційних умов діяльності інвесторів; активізація механізмів концесії, угод про розподіл продукції, лізингу; використання потенціалу інститутів спільного інвестування забезпечення захисту інвестицій шляхом розширення страхових послуг і т.ін.

6. Політика у сфері внутрішнього і зовнішнього ринків

Основними напрямами промислової політики у сфері внутрішнього і зовнішнього ринків є розширення споживчих можливостей внутрішнього ринку, зокрема шляхом підвищення купівельної спроможності споживачів промислової продукції, проведення виваженої цінової політики; досягнення збалансованого співвідношення обсягів внутрішнього і зовнішнього ринків, виходячи з економічної безпеки держави; підвищення рівня захисту внутрішнього ринку шляхом надання консультативної допомоги вітчизняним виробникам і т.інш.

7. Управління державною власністю

Основна мета політики управління державною власністю -- забезпечення ефективного функціонування і стабільного розвитку державних підприємств та підприємств з державною часткою майна.

8. Фінансово-кредитна політика

Метою фінансово-кредитної політики у сфері промисловості є забезпечення надійного фінансування підприємств та організацій промислового комплексу.

9. Кадрова політика

Кадрова політика спрямована на вдосконалення забезпечення промисловості висококваліфікованими кадрами.

10. Соціальна політика

Основними завданнями соціальної політики у сфері промисловості є поступове підвищення в галузевих угодах, колективних договорах розміру мінімальних ставок (окладів) до прожиткового мінімуму, встановленого для працездатної особи на відповідний рік; активізація впровадження науково обгрунтованого нормування праці, запровадження як обов'язкового соціального стандарту регульованого державного мінімуму погодинної зарплати.

11. Політика у сфері екологічної безпеки

Основними напрямами державної екологічної політики у промисловості є послідовний перехід на міжнародні стандарти екологічної безпеки, економічне стимулювання ресурсо- та енергозбереження.

12. Галузеві особливості державної промислової політики

Критеріями у визначенні пріоритетів щодо державної підтримки окремих видів діяльності є наявність платоспроможного попиту на вироблювану продукцію, її конкурентні переваги.

13. Регіональна промислова політика

Реалізація державної промислової політики на рівні регіонів має враховувати їх різноманітні специфічні умови і бути спрямована на зменшення територіальних диспропорцій, у тому числі відновлення і розвиток промислового потенціалу в депресивних регіонах і малих містах.

14. Інтеграція України в європейську і світову економічну спільноту

Державна промислова політика має спрямовуватись на подальшу інтеграцію української промисловості у світову економіку, і перш за все у високотехнологічних секторах: авіакосмічній промисловості, приладобу-дуванні, інформаційних технологіях, виробництві техніки для агропромислового комплексу, нових матеріалів, сучасного енергетичного обладнання, військової, побутової техніки; поглиблення міжнародного співробітництва в науково-технічній та інноваційній сферах и прискорення процесу вступу України до Світової організації торгівлі.

Висновки

Забезпечення сталого економічного зростання можливо лише за умов проведення активної промислової політики, спрямованої на здійснення структурних зрушень, оновлення матеріально-технічної бази промисловості; підвищення конкурентоспроможності продукції як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках.

Стратегічною метою розвитку сьогодні стало - досягнення технічного рівня промисловості, аналогічного рівню в державах, національна економіка яких відноситься до 5 технологічного укладу. Для виходу на такі темпи інноваційного розвитку, необхідно вирішити ряд питань, безпосередньо, проблему незадовільного стану активної частини основних фондів, оскільки технологічне обладнання на більшості підприємствах фізично й морально застаріло. Базою нової інфраструктури промислового виробництва повинні стати промислові корпоративні структури, які спиратимуться на комп'ютеризоване інтегроване виробництво, з передовим технологічним обладнанням.

Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити наступні завдання:

· підвищення конкурентоздатності промислової продукції на базі використання передових технологій;

· підняття інвестиційної привабливості галузі, в тому числі для іноземних інвестицій;

· розширення ринків збуту промислової продукції, а саме за рахунок митно-тарифної політики та підтримки експортного потенціалу;

· реструктуризації промислового комплексу, безпосередньо наукових організацій, покращення забезпечення науковими та робітничими кадрами.

Список використаної літератури

1. АМОША О. СТРАТЕГІЯ ВДОСКОНАЛЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОГО МЕХАНІЗМУ// Вісник НАН України. -- 2002. -- N 1, с17-26

2. Васильева И.Н. Экономические основы технологического развития; Уч.пособие для вузов. - М.:Банки и биржи, ЮНИТИ, 1995.-160с.

3. Вахненко Т.П. Роль науково - технічної і промислової політики держави у формуванні нової моделі національної конкурентоспроможності // Економіка і прогнозування (укр.).- 2006.- № 1.- C.42-61

4. Герасимчук М. Тенденції розвитку промисловості України на сучасному етапі // Економіка України (укр.).- 2002.- № 3.- C.24-29

5. Гнибіденко О.І. Підвищення ефективності використання науково-виробничого потенціалу промисловості в умовах трансформації економіки // Проблеми науки (укр.).- 2006.- № 12.- C.36-42

6. Гончаров Ю.В. Перспективи розвитку промислового комплексу України // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2004.- № 9.- C.57-60

7. Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн.пособие. - 2-е изд. - М:Дело, 2002. - 280с.

8. Єрохін С.А. Динаміка виробництва і структурні зрушення в економіці України в 1990-2003 роках // Актуальні проблеми економіки (укр.).- 2004.- № 10.- C.3-12

9. Концепція державної промислової політики, схвалена Указом Презедента України від 12 лютого 2003 року N 102/2003.

10. Кузнєцова Л. Структурні зміни у промисловості України: критерії прогресивності // Економіст (укр.).- 2005.- № 8.- C.50-56

11. Мартиненко В.П. Економічна модель визначення рівня життєздатності промислових систем // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2005.- № 1.- C.121-124

12. Мельник А.Ф. Державне регулювання економіки. - К.: " Наукова думка", 1994.

13. Михасюк І., А. Мельник, М. Крупка, З. Залога. Державне регулювання економіки. - ЛНУ ім.Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. - 640с.

14. Нетяжук М.В. Галузь промисловості як економічна категорія ринку // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2005.- № 1.- C.105-110

15. Перестюк Б.В., Толстов В.М. Аналіз стану промислового комплексу та економічні умови щодо підвищення його ефективності // Финансовая консультация (рус.).- 2000.- № 13.- C.17-23

16. Про підсумки соціально-економічного розвитку області, виконання місцевих бюджетів, Плану дій облдержадміністрації за 9 місяців 2007 року РОЗПОРЯДЖЕННЯ голови обласної державної адміністрації від 08.11.2007 №726

17. Прядко В.В. Стратегичні питання розвитку промислового комплексу України // Финансовая консультация №49 с.23-26

18. Сардак С.Е. Розвиток галузей промисловості України в умовах посилення економічного співробітництва країн і динамічного розвитку інтеграційних процесів у світовій економіці // Формування ринкових відносин в Україні (укр.).- 2006.- № 10.- C.113-118

19. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2001. -362с.

20. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. - К.:МАУП,2000.-176с.

21. Тарасенко Ю.Г. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ РЕГІОНУ.// http://intkonf.org/tarasenko-yug-osoblivosti-formuvannya-modeli-rozvitku-promislovogo-kompleksu-regionu/

22. Теоретические аспекты промышленной политики. Л. Яковенко // Экономика Украины. - 1999. - №10. - с.44-50.

23. Формирование и механизмы реализации государственной промышленной политики на региональном уровне / Романова А.О. - Орел: Изд-во ОРАГС, 2001. - 174 с.

24. http://www.state-gov.sumy.ua/ - офіційний сайт Сумської ОБЛДЕРЖАДМІНІСТРАЦІЇ