Державний бюджет України як інструмент макроекономічного планування

Зміст

1. Державний бюджет -- головний засіб регулювання економіки

2. Державний бюджет -- основний регламентуючий закон діяльності країни

3. Необхідність державного планування ринкової економіки

4.Бюджетний процес в Україні

Список використаної літератури

1. Державний бюджет -- головний засіб регулювання економіки

Державний бюджет -- це річний план державних видатків і джерел їх фінансового покриття. Залежно від адміністративно-територіального устрою управління конкретної країни (двоступеневого -- центральні та місцеві органи або триступеневxого -- центральна влада, уряди республік, областей, земель, провінцій, штатів тощо, а також місцеві органи -- муніципалітети, територіальні громади! комуни тощо) бюджети поділяються на центральні, регіональні та місцеві. Між ними існують до сить складні відносини щодо розподілу доходів за видами надходжень і часткою в них окремих бюджетів, а також через перерозподільні функції центрального бюджету.

Відносини центрального бюджету з регіональними і місцевими досить нерівнозначні. У деяких територіальних одиницях Міністерство фінансів забирає більшу частку податків і збору до центрального бюджету, в інших -- меншу. Надходження дотацій із центру до бюджетів Адміністративних одиниць залежить від рівня розвитку окремих територій і цілей державного регулювання економіки.

Інколи використовують поняття сукупного, або консолідованого, державного бюджету, що охоплює бюджети всіх адміністративних одиниць країни.

Центральний бюджет обговорюється і приймається парламентом країни, місцеві бюджети -- парламентами відповідних адміністративно-територіальних одиниць. Після завершення фінансового року уповноважені представники фінансових органів подають до законодавчих зборів звіти про виконання бюджету, тобто мобілізацію доходів і здійснення видатків, відповідно до прийнятого у звітному році закону про бюджет. Звіти органів виконавчої влади обговорюються депутатами, а за результатами виконання бюджету оцінюється їх робота.

Державний бюджет завжди був компромісний і відбивав співвідношення сил основних носіїв різних соціально-економічних інтересів у країні. Це компроміс між власниками та найманими працівниками з приводу оподаткування власності, доходів і заробітної плати, бюджетних видатків на соціальні цілі; між загальнодержавними та місцевими інтересами; між промисловими і сільськогосподарськими регіонами з приводу розподілу податків і бюджетних дотацій, орієнтирів державної територіальної структурної політики; між інтересами окремих галузей і компаній з приводу податків і субсидій, пільгових кредитів і державних замовлень, підрядів на будівництво, інвестиційних винагород. Досягнення таких компромісів супроводжується політичною боротьбою.

До найважливіших показників, що характеризують бюджет, належать:

- частка коштів, яка щорічно розподіляється через бюджет, у валовому внутрішньому і чистому національному продукті країни;

- покриття бюджетних видатків доходами -- дефіцит або надлишок надходжень порівняно з витратами (останнє рідко спостерігається як у розвинених країнах, так і у країнах, що розвиваються);

- структура бюджетних видатків, зокрема частка на господарські, соціальні, оборонні цілі, на обслуговування державного боргу в загальній сумі видатків.

У разі виникнення дефіциту бюджету важелем державного регулювання економіки країни мають бути дані про те, з яких джерел уряд бере кошти для покриття дефіциту.

Дієвість державного регулювання економіки за допомогою бюджетних видатків залежить від відносних розмірів витратних сум (їх частки від ВВП), структури цих видатків, а також від ефективності використання кожної одиниці витрачених коштів.

Роль бюджетних видатків у господарстві окремих країн зумовлюється значною мірою різним рівнем розвитку державного регулювання економіки, різними цілями, відмінностями в національному досвіді програмування соціально-економічного розвитку.

2. Державний бюджет - основний регламентуючий закон діяльності країни

Сутність державної фінансової системи

Основною ланкою фінансової системи і найважливішим комплексом засобів державного регулювання економіки є державні фінанси. Через державні фінанси перерозподіляється значна частка ВВП: в Японії та Росії - близько 1/3, у Франції та Нідерландах--приблизно 1/2, у Швеції--понад 2/3. В Україні через державний бюджет перерозподіляється близько 30% ВВП.

В Україні фінансову систему утворюють: державний і місцеві бюджети, або так званий консолідований бюджет; фінанси підприємств усіх форм власності; централізовані державні та інші фонди; фондовий ринок.

Правовою основою бюджетного регулювання в Україні є Конституція України, закон "Про бюджетну систему України" та інші нормативно-правові акти.

Інформаційною базою для прийняття управлінських рішень з питань ефективного використання фінансових ресурсів є зведений баланс фінансових ресурсів держави.

Метою розробки балансу є визначення обсягів фінансових ресурсів держави на прогнозний період, можливостей їх використання для фінансування економічних і соціальних програм розвитку, а також встановлення оптимальних напрямів їх розподілу та використання. Зведений баланс фінансових ресурсів України складається щорічно.

У зведеному балансі фінансових ресурсів доходи та видатки бюджетів (перша стаття ресурсної та видаткової частин балансу) включають сумарні показники доходів і видатків державного та місцевих бюджетів. Ресурси підприємств і організацій складаються з прибутку (після сплати податку), амортизаційних та інших відрахувань (наприклад на шляхові роботи) державних підприємств установ та організацій. Доходи та витрати державних позабюджетних фондів включають сумарні показники доходів та витрат Фонду приватизації, Пенсійного фонду та Фонду соціального страхування.

Основна частка державних доходів і витрат здійснюється через бюджетну систему. В Україні бюджетна система складається з Державного бюджету України, бюджету АР Крим та місцевих бюджетів.

Бюджет - це річний план державних витрат і джерел їхнього фінансового покриття. Державний бюджет - це план утворення і використання фінансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади України, органами влади Автономної Республіки Крим та місцевими радами народних депутатів. Взаємозв'язки бюджету з іншими ланками фінансової системи регулюються чинним законодавством.

Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного устрою і адміністративно-територіального поділу України.

Бюджетний устрій грунтується на принципах єдності, повноти достовірності, гласності, наочності і самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.

Доходи бюджетів

Державні доходи - це, по-перше, грошові відносини з приводу розподілу ВВП, по-друге, частка ВВП, що використовується державою для здійснення своїх функцій.

Доходи Державного бюджету України формуються за рахунок: податкових надходжень (частини податку на додану вартість, частини акцизного збору, податку на прибуток підприємств і організацій усіх форм власності (крім комунальної) та підпорядкування, податку на майно підприємств і організацій усіх форм власності та підпорядкування, плати за землю, надходжень від зовнішньоекономічної діяльності); неподаткових надходжень і доходів від операцій з капіталом, що перебуває в загальнодержавній власності (частини доходів від приватизації та реалізації державного майна; орендної плати за оренду майна цілісних майнових комплексів; надходжень від внутрішніх позик; перевищення доходів над витратами Національного банку України; повернених державі позик, процентів за наданими державою позиками та кредитами; дивідендів, одержаних на акції та інші цінні папери, що належать державі в акціонерних господарських товариствах, створених за участю підприємств загальнодержавної власності); доходів державних цільових фондів (Пенсійного фонду України, Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Державного фонду сприяння зайнятості населення та ін.); інших доходів, установлених законодавством України і віднесених до доходів Державного бюджету.

Доходи бюджетів України поділяються на доходи Державного та місцевих бюджетів. Розмежування загальнодержавних податків між рівнями бюджетної системи здійснюється відповідно до існуючого законодавства.

З Державного бюджету України до бюджету АР Крим, бюджетів областей, міст Києва і Севастополя передається частина доходів у вигляді процентних відрахувань від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, які справляються на даній території. Розмір цих відрахувань затверджується Верховною Радою в Законі про Державний бюджет України на відповідний рік за поданням Президента з урахуванням економічного, соціального, природного і екологічного стану відповідних територій.

До проекту закону про Державний бюджет України Кабінетом Міністрів України додається техніко-економічне обгрунтування відрахувань, дотацій і субвенцій бюджетам областей, яке повинно містити: статистичні дані про економічний, соціальний, природний та екологічний стан зазначених адміністративно-територіальних одиниць; розрахунки необхідних витрат для вирівнювання економічного, соціального екологічного стану та ефективного використання природних умов адміністративно-територіальних одиниць; інформацію про урядові та регіональні програми подолання різниці між адміністративно-територіальними одиницями; виконані в попередні роки, та досягнуті результати; діючі програми та такі, що розробляються, з прогнозом наслідків виконання.

Процентні відрахування від окремих видів доходів в межах, визначених законами України, затверджуються: до бюджетів районів і міст республіканського та обласного підпорядкування - обласними радами народних депутатів; до бюджетів міст, селищних і сільських бюджетів - районними та міськими (міст обласного підпорядкування) радами народних депутатів; до районних у містах бюджетів, до бюджетних міст, що знаходяться в адміністративному підпорядкуванні іншого міста, - міськими радами народних депутатів.

Видатки бюджетів

Планування державних видатків є складовою частиною бюджетного регулювання. Державні видатки, включаючи чисте кредитування, - це витрати, пов'язані з виконанням державою своїх функцій.

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні видатки і видатки розвитку. Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів з зазначенням всіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення фінансування структурної перебудови народного господарства субвенції та інші видатки, пов'язані з розширеним відтворенням.

Збалансування бюджету

Існують три принципи збалансування бюджету. Перший з них базується на щорічній основі балансування. Критично оцінюючи його сутність слід підкреслити, що щорічно збалансований бюджет вступає в суперечність з антициклічною стабілізуючою спрямованістю фіскальної політики. Більш того, намагання щорічно балансувати бюджет може ще більше поглибити економічні коливання. Так, припустимо, що економіка перебуває у фазі зниження вирооництва, відповідного скорочення доходів і податкових надходжень до бюджету. Це автоматично викликає бюджетний дефіцит. Якщо за цих умов намагатися збалансувати бюджет фіскальними заходами, то потрібно підвищити податки або скоротити державні витрати. Звичайно, ці заходи зможуть збалансувати річний бюджет, але за характером свого впливу на економіку вони є стримуючими, тобто викличуть ще більше падіння виробництва, тоді як його потрібно розширювати.

Можна проаналізувати також протилежну ситуацію. Припустимо, що економіка вступила у фазу інфляційного зростання, доходи та податкові надходження збільшуються і породжують бюджет з надлишком. За цих умов, щоб попередити виникнення надлишкового бюджету потрібно зменшити податки або збільшити державні витрати. Такі фіскальні заходи держави, звичайно, зможуть збалансувати річний бюджет але одночасно вони ще більше посилять інфляційний тиск в економіці.

Таким чином, щорічна збалансованість бюджету вступає у суперечність з фіскальною політикою, головним завданням якої є стабілізація економіки. У зв'язку з цим у сучасній світовій практиці щорічний принцип збалансування державного бюджету, як правило, не застосовується.

Другим принципом збалансування бюджету є його вирівнювання на циклічній основі. Відповідно до цього принципу бюджет має балансуватися не щорічно, а в межах економічного циклу. Це означає, що під час спаду виробництва держава повинна зменшувати бюджетний дефіцит. Під час наступного інфляційного зростання, навпаки, вона мусить піднімати рівень податків та скорочувати свої витрати. Позитивне сальдо бюджету, яке виникає при цьому, може бути використане на покриття тієї заборгованості, яка виникла під час спаду. В результаті від'ємне та позитивне сальдо бюджету взаємно гасяться, але не на щорічній основі, а за певну кількість років у межах економічного циклу.

Складанню проектів бюджетів передує розробка Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік з виділенням показників обсягу валового внутрішнього продукту, національного доходу, зведеного балансу фінансових ресурсів, балансу доходів і витрат населення платіжного балансу, валютного плану. Зазначені показники розробляються до 1 червня року, що передує плановому, Міністерствам економіки України за участю Міністерства фінансів України, Національного банку України, інших міністерств і відомств.

На підставі Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік виконавчі комітети обласних рад народних депутатів розробляють прогнозні показники економічного та соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, які є основою для складання проектів їх бюджетів.

Державний бюджет України забезпечує необхідними коштами фінансування заходів економічного і соціального розвитку, що мають загальнодержавне значення, а також міждержавних відносин. Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями України з урахуванням їх економічного, соціального, екологічного, природного стану, при цьому враховується необхідність вирівнювання їх фінансового забезпечення. Верховна Рада України не пізніше 15 червня поточного року розробляє і надсилає Президенту України спеціальну постанову (бюджетну резолюцію) про основні напрями бюджетної політики на наступний бюджетний рік.

Правила оформлення проекту Закону про Державний бюджет України затверджуються Верховною Радою України, видатки державного бюджету розписуються в проекті закону по міністерствах, відомостях та інших органах державної виконавчої влади. Якщо видатки на статтю (частину, пункт, підпункт) перевищують 0,1 відсотка суми всіх видатків Державного бюджету України, ці видатки в законі підлягають подальшій деталізації.

Кабінет Міністрів України організує складання проекту Державного бюджету України відповідно до засад державного регулювання економічного і соціального розвитку України, міждержавних відносин, визначених Верховною Радою України у бюджетній резолюції. Відхилення від вимог бюджетної резолюції повинні бути вмотивовані і зазначені окремо.

Міністерство фінансів України на підставі Основних прогнозних макропоказників економічного і соціального розвитку України на плановий рік та фінансових можливостей держави складає попередній проект зведеного бюджету України і доводить відповідні прогнозні показники до міністерств, відомств, інших органів державної виконавчої влади.

Міністерства, відомства, інші органи державної виконавчої влади у двотижневий термін розглядають доведені до них показники щодо проекту зведеного бюджету та подають Міністерству фінансів України свої пропозиції з відповідними розрахунками та обгрунтуваннями.

Міністерство фінансів України розглядає зазначені пропозиції за участю представників відповідних міністерств і відомств, інших органів державної виконавчої влади, готує проекти зведеного та Державного бюджету України і до 15 серпня подає їх на розгляд Кабінету Міністрів України, а з питань, не узгоджених з міністерствами, відомствами та іншими органами державної виконавчої влади, доповідає Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України на своєму засіданні розглядає проект Закону про Державний бюджет України, приймає остаточне рішення щодо проекту Закону і подає його Президенту України. Президент України розглядає проект закону про Державний бюджет України і в разі згоди з ним вносить його Верховній Раді України до 15 вересня.

До проекту Закону додаються Основні прогнозні макропоказники економічного і соціального розвитку України на плановий рік, зведений баланс фінансових ресурсів України, основні напрями бюджетної і податкової політики, пропозиції щодо взаємовідносин Державного бюджету України з бюджетами областей, обсяги централізованих державних капітальних вкладень з розрахунками і обгрунтуваннями по окремих позиціях і загальні показники зведеного бюджету України.

До всіх показників доходів і видатків державного бюджету, зазначених у проекті Закону про Державний бюджет України окремо додаються розрахунки і обгрунтування. Персональну відповідальність за дотримання цього правила несе міністр фінансів України.

Проект Закону про Державний бюджет України представляє на засіданні Верховної Ради України Президент України. З докладною доповіддю про проект Закону виступає міністр фінансів України або особа, що виконує його обов'язки.

Верховна Рада України затверджує: граничний розмір дефіциту Державного бюджету України та джерела його покриття; суми доходів Державного бюджету України відповідно до бюджетної класифікації; суми видатків Державного бюджету України щодо кожного розпорядника коштів відповідно до бюджетної класифікації; суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя; розмір оборотної касової готівки Державного бюджету України.

Доходи і видатки цільових загальнодержавних фондів, включених до складу Державного бюджету України, затверджуються щодо кожного фонду окремо. Поточні видатки цільових загальнодержавних фондів затверджуються Верховною Радою України в межах доходів цих фондів. Видатки розвитку цільових загальнодержавних фондів можуть бути скорочені "Верховною Радою України із спрямуванням вилучених коштів на фінансування інших статей видатків Державного бюджету України. Забороняється витрачати кошти Пенсійного фонду України на інші цілі, крім передбачених Положенням про цей фонд. Закон про Державний бюджет України не може встановлювати нові, змінювати чи скасовувати існуючі податки, збори, інші обов'язкові платежі, вносити зміни до чинного законодавства. У разі необхідності зміни чи доповнення вносяться спочатку до відповідних законів.

Виконання бюджетів

Кабінет Міністрів України організовує виконання Державного бюджету України через Міністерство фінансів України, міністерства, відомства, інші органи державної виконавчої влади, виконавчі органи місцевих рад народних депутатів.

Державний бюджет України виконується за розписом доходів і видатків з поквартальним розподілом, що складається Міністерством фінансів України відповідно до показників цього бюджету, затвердженою Верховною Радою України.

Фінансування видатків з резервного фонду Кабінету Міністрів України здійснюється за постановою Кабінету Міністрів України відповідно до письмового обгрунтованого подання міністерств і відомств України.

3. Необхідність державного планування ринкової економіки

Економічне планування на рівні підприємств (фірм, об'єднань) давно вже всіма визнано, проте з приводу державного планування економіки (ДПЕ) все ще точаться суперечки серед учених і політиків. Останні 15 років позначені різними підходами до даної проблеми.

До кардинальних реформ літа 1987 р. (коли було прийнято союзний Закон про підприємство, який різко звузив можливості Держплану) мова йшла тільки про вдосконалення планування. Потім, у липні 1991 р., Держплан було взагалі ліквідовано. І поступово державне планування руйнувалося майже в усіх галузевих міністерствах виробничої (матеріальної) сфери. Через 10 з лишком років Президент України, виступаючи на засіданні Державної комісії з питань стратеги економічного та соціального розвитку країни, поставив завдання відродити планування тією чи іншою мірою в рамках державної системи стратегічного прогнозування, з огляду на те, що в більшості провідних країн Заходу державне планування і прогнозування... успішно адаптовано до умов ринкового господарства.

Нині є доцільним знову повернутися до проблеми, що нас цікавить, - спочатку теоретично, оскільки "немає нічого практичнішого, ніж хороша теорія", і з'ясувати ситуації, коли державне планування економіки може бути ефективним, потім перейти до короткого аналізу практики державного планування, як на Заході і в СРСР (УРСР), так і в сучасній Україні, і на завершення сформулювати пропозиції з його невідкладного впровадження. Нижче будемо говорити переважно про ДПЕ. Але всі міркування щодо планування будуть слушні і для державного прогнозування економіки, з тією лише різницею, що визначені тим чи іншим методом прогнозні показники на перспективу не є завданням, що підлягає обов'язковому виконанню, - у разі їх невиконання санкції не передбачаються, - а слугують певним орієнтиром, до котрого треба прагнути або ж котрий слід мати на увазі.

Найважливіша аксіома економіки - збалансованість натуральних і фінансових показників. Насамперед це стосується попиту і пропозиції, доходів і витрат щодо кожного продукту, кожного підприємства (регіону), задосить короткий відтинок часу. Адже неможливо спожити більше, ніж є в запасі, виробляється і завозиться. Інакше кажучи, мають додержуватися матеріальні баланси (МБ). Аналогічним чином не можна витратити грошей більше, ніж їх налічується в заощадженнях плюс заробіток, плюс позика. Тобто мають додержуватися фінансові баланси (ФБ). У будь-якому разі, планується економіка чи ні, життя завжди змусить витримати баланс. Питання лише в тому, яким буде при цьому темп зростання економіки і, відповідно, рівня життя. Проте коли план продумано добре і коли його узгоджено з усіма виробниками та споживачами, то ймовірність більш динамічного розвитку економіки підвищується. Причому надзвичайно важливо, щоб затрати на узгодження не перевищили ефект від нього, інакше, як кажуть, шкурка вичинки не варта.

Звичайно, укладання збалансованого плану не означає, що все відбудеться так, як написано на папері. Ступінь наближення плану до факту залежить від багатьох причин. На запитання про конкретну ефективність плану, у тому числі і державного, апріорі відповісти не можна. Потрібні не лише теоретичні міркування, а й експериментальні дані. Частково в цьому може допомогти наявний власний і чужий досвід, але не обійтися також без експериментів, що враховують сьогодення, особливості поточного періоду.

Термін "державне планування" цілком застосовний до укладання Мінфіном України держбюджету, особливо його розподільчої частини. Відповідно до цього державним плануванням охоплені й бюджетні галузі. Оскільки Міністерство освіти і науки, Міністерство охорони здоров'я та ін. визначають водночас і натуральні, і фінансові показники невиробничої сфери (фінансованої з бюджету), то планування такого роду можна вважати комплексним. Маємо на увазі завдання щодо приймання в інститути і випуску дипломованих спеціалістів, щодо кількості відвідувань поліклінік, розміру зарплати викладачів, учителів і т. п. Державне планування здійснює також і Мінтранс, визначаючи параметри роботи залізничного транспорту. Міністерство агропромислової політики здійснює макроекономічне прогнозування і нормативне планування розвитку галузей агропромислового виробництва, враховуючи попит на продовольчі товари. Так само Мінпаливенерго веде планування галузі, зокрема, розробляє баланси з вугілля, природного газу, нафти і продуктів їх переробки. Міністерство промислової політики, судячи з усього, займається тільки прогнозуванням виробничо-технічного і фінансово-економічного розвитку промислового виробництва, а не його плануванням.

Закон України "Про державне прогнозування і розробку програм економічного та соціального розвитку України" передбачає укладання щорічної Державної програми економічного та соціального розвитку, яка має розглядатися і затверджуватися Верховною Радою.

Відсутність всеосяжного державного комплексного планування породжує проблеми з надлишковим виробництвом тієї чи іншої продукції (цукру, зерна, молока, комбайнів тощо). Розробку Державної системи стратегічного прогнозування можна розпочинати з вертикального прогнозування роботи державних підприємств у ланцюгу "підприємство - об'єднання - галузеве міністерство - Мінекономіки'' щодо кількох десятків укрупнених груп продукції, передбачуваних для річного планування. Для повної ж балансової картини слід автономно (не вертикально) на рівні Мінекономіки спрогнозувати на основі економетричних моделей (у тому числі трендових) обсягові показники недержавного сектора економіки. Найпершим кроком було би просте додання всіх прогнозованих обсягів пропозиції підприємств (об'єднань) за даною групою продукції і порівняння одержаної величини з відповідною сумою прогнозованих потреб, звичайно, з урахуванням експорту-імпорту. Якщо за декілька періодів обсяги виробництва плюс імпорт відповідатимуть (або майже відповідатимуть) потребам у цих продуктах, то державне планування, скоріше за все, в існуючих умовах для даних товарів є неефективним, і навпаки. Без такої роботи категорично наполягати на ефективності держави в регулюванні попиту й пропозиції не доводиться: найімовірніше, настануть значні дисбаланси. Перевірити слушність наших пропозицій допоможе тільки їх практичне здійснення.

Інструментом усунення дисбалансів є непряме регулювання (наприклад, за допомогою податків і пільг), що можна було би вважати початком індикативного планування.

У наступному слід перейти до прямого натурального регулювання (встановлення квот з виробництва та споживання) і фінансового регулювання (визначення середніх і конкретних цін), з огляду на вимоги ринкових механізмів і теорії оптимального планування. Остання дозволяє органічно поєднувати план і ринок, не роблячи їх антиподами ні в чому. Вони можуть чудово працювати в парі, взаємодоповнюючи один одного, - у цьому їх збільшена вдесятеро сила.

Методи макроекономічного планування

Методи планування - це система засобів розробки, обґрунтування, взаємоузгодження й оптимізації планових завдань і показників. До методів макроекономічного планування належать: аналітичний, балансовий, нормативний, метод оптимізації рішення, програмно-цільовий та програмно-ресурсний. Всі методи планування взаємопов'язані.

В економічній практиці для планування широко використовується система балансу народного господарства (БНГ). Баланс народного господарства -- це система найбільш загальних економічних показників, об'єднаних у балансові таблиці, що характеризують матеріальні умови та наслідки розширеного відтворення в усіх галузях і секторах, а також обсяги, темпи й основні пропорції розвитку економіки. БНГ дає змогу визначити основні макроекономічні показники й складні народногосподарські пропорції: співвідношення між виробництвом, споживанням і нагромадженням суспільного продукту; між виробництвом, основними фондами й трудовими ресурсами, між двома підрозділами суспільного виробництва; соціальними секторами й групами населення в процесі відтворення доходів.

Бюджетне планування як комплекс методологічних, методичний та технічних заходів з визначення доходів і видатків бюджетів. На всіх рівнях бюджетної системи та на основних стадіях бюджетного процесу існує в кожній країні, адже бюджет розробляється кожною державою самостійно.

В Україні бюджетне планування почало свій розвиток, з виходом у 1991 році першої редакції Закону України «Про бюджетну систему України » і визначалось вже при розробці на 1992 рік першого бюджету держави [2]. За десятирічний період незалежності бюджетне планування набуло свого розвитку відповідно до особливостей бюджетного процесу та практики розробки щорічного основного фінансового плану держави.

У вітчизняних економічних дослідженнях бюджетному плануванню приділялась значна увага. Так, проблеми бюджетного планування в системі бюджетного процесу досліджували видатні вчені-економісти Бескид Й.М., Булгакова С.О., Василик О.Д., Юрій С.І., Оцарін В.М. та інші.

Оцінка практики бюджетного планування в 90-х роках зроблена окремими фахівцями з питань бюджету, зокрема О. Барабашем, Б. Бобро, Д. Жовтяком та іншими, що безпосередньо брали участь при розгляді і затвердженні проектів бюджетів в українському парламенті.

Загальновідомо, що бюджетне планування посідає центральне місце у фінансовому плануванні, оскільки воно пов'язане з показниками фінансових планів державних підприємств, бюджетних установ та організацій, а також балансами фінансових ресурсів окремих регіонів, У процесі бюджетного планування аналізуються кількісні та якісні показники окремих галузей економіки, що дає змогу врахувати пропозиції із зміцнення доходної частини бюджету, забезпечення держави необхідним обсягом фінансових ресурсів для виконання нею законодавчо визначених функцій. У процесі бюджетного планування забезпечуються необхідні фінансові пропорції згідно з Державною програмою економічного і соціального розпитку визначаються як обсяги доходів бюджету та резерви їхнього росту, так і обсяги видатків та резерви їхнього скорочення, створюється належна фінансова база соціального захисту населення, розподіляються доходи і видатки між окремими ланками бюджетної системи.

Розглядаючи бюджетне планування в контексті бюджетного процесу, можна відмітити наступне. Згідно з Бюджетним кодексом України, що затверджений 21 червня 2001 p., визначено чотири стадії бюджетного процесу. Якщо весь бюджетний процес представити за двома окремими складовими, то перша з них, тобто поєднання етапів складання та розгляду і затвердження бюджету, це і є бюджетне планування, а друга -- виконання та контроль за виконанням бюджету.

Таким чином, бюджетне планування відбувається на протязі року, який передуй бюджетному, даний період слід розглядати як серцевину бюджетного процесу, адже виконання бюджету залежить від того, який за параметрами та обґрунтуванням бюджет буде прийнято. В системі бюджетного планування головними завданнями можна вважати ті, що пов'язані із достовірним визначенням обсягів та джерел формування доходів бюджету; оптимальним розподілом видатків за окремими групами і розпорядниками; збалансуванням бюджету за основними критеріями та параметрами.

З огляду на досвід щодо бюджетного планування в Україні можна відмітити, що ця важлива складова в бюджетному процесі в значній мірі визначалась строками прийняття Верховною Радою Закону України «Про Державний бюджет», що за десятирічний період були достатньо різними і не завжди витримувались згідно з нормами чинного законодавства.

Особливого змісту бюджетне планування в Україні набуло з виходом у 2001 році останньої бюджетної класифікації, що затверджена Наказом № 604 Міністерства фінансів України віл 27.12.2001 р. «Про бюджетну класифікацію та її запровадження». Даною класифікацією з 2002 р. введена програмна класифікація видатків бюджету, яка щорічно визначається у Законі України „Про Державний бюджет”. Формування програмної класифікації при складанні проекту бюджету здійснюється за відповідною структурою кодування, що побудована на основних ідеологіях програмно-цільового методу. Ідеологія ж "Програмно-цільового методу в планування полягає у переході від принципу утримання державою бюджетних установ до принципу отримання, відповідною установою якнайбільших результатів від використання бюджетних коштів.

Застосування програмно-цільового підходу передбачає здійснення й інших організаційних заходів. Зокрема, кожне міністерство має розробити стратегію своєї діяльності не лише на наступний рік, але й на середньо-строкову перспективу. Значно зростає при цьому роль головних розпорядників бюджетних коштів у складанні своїх бюджетів. Підвищується також відповідальність стосовно використання бюджетних коштів на всіх рівнях бюджетної системи.

3 урахуванням цих особливостей, а також трьох рівнів бюджетної системи бюджетне планування в Україні доцільно розглядати за двома видами, або як зведене та адресне. Так, зведене бюджетне планування, здійснюється на рівні: держави, Автономної Республіки-Крим, областей та міст Києва та Севастополя, а метою адресного бюджетного планування є встановлення конкретних зв'язків усіх фінансових планів головних розпорядників бюджетних коштів с бюджетом держави.

Характерною особливістю переліку бюджетних програм (раніше: функцій, напрямів, статей витрат) є їх часткове охоплення державними цільовими програмами, що фінансуються з бюджету (усього близько 285 програм згідно реєстру Мінекономіки України), назви і цільова орієнтація розробок не передбачають охоплення усього комплексу проблем в обумовленій перспективі та ще й з урахуванням усіх головних розпорядників. Наприклад, державна цільова програма розвитку юридичної освіти на період до 2005 p., Національна програма «Репродуктивне здоров'я в 2001 -2005 роках», Програма запобігання торгівлі жінками та дітьми, Національна програма «Українська родина» та інші мають міжвідомчий характер, а відповідальними за їх виконання є одне чи обмежена кількість відомств. Такі ж бюджетні програми, як заклади освіти, науки, житловий фонд, збереження природно-заповідного фонду, культурно-освітні заклади, охорони здоров'я, капітальне будівництво, лікарні, клініки і багато інших, представлені у багатьох головних розпорядників. Звичайно, що Мінфін на основі бюджетних запитів головних розпорядників зможе визначити пріоритетні напрями розвитку та забезпечити їх фінансування, але щодо програмно-цільового планування в системі бюджетних програм, то такої функції не передбачено в Концепції діяльності Мінфіну України.

Оскільки державні цільові програми в принципі є стратегічними розробками щодо реалізації крупних проблем державного, міжгалузевого, міжрегіонального рівнів, що в більшості є програмами макроекономічного рівня, то їх хоч і слід взяти за основу, але в принципі перелік державних програм слід доопрацювати з метою ув'язки з бюджетними програмами для забезпечення обхвату усіх сфер соціально-економічної діяльності. Тобто перелік державних цільових програм і бюджетних програм слід привести у відповідність вимогам часу, вимогам програмно-цільового планування економіки та бюджетного процесу. Узгодженість цих вимог забезпечить не тільки адресність бюджетної підтримки, а і її обґрунтованість та ефективність.

4. Бюджетний процес в Україні

Бюджетний процес -- це регламентований законодавством порядок складання, розгляду, затвердження бюджетів усіх рівнів виконання та складання і затвердження звітності про виконання бюджетів. Він визначається Конституцією України, Законом «Про бюджетну систему України» та іншими законодавчими і нормативними актами.

Від початку складання бюджетів до затвердження звітів про їхнє виконання весь бюджетний процес проходить під контролем Верховної Ради України та місцевих органів влади. Це дисциплінує роботу всіх органів управління, пов'язаних з бюджетним процесом.

Розрізняють такі етапи бюджетного процесу:

— складання проекту бюджету;

— розгляд бюджету;

— затвердження бюджету;

— виконання бюджету;

— складання, розгляд і затвердження звіту про виконання бюджету.

У процесі бюджетного планування забезпечуються необхідні фінансові пропорції згідно з планом економічного й соціального розвитку; визначаються обсяг доходів бюджету та резерви їхнього росту, обсяг видатків та резерви їхнього скорочення; створюється належна фінансова база соціального захисту населення; розподіляються доходи й видатки між окремими ланками бюджетної системи, утворюються державні матеріальні та бюджетні резерви.

Відповідно до цього перед бюджетним плануванням постають наступні завдання:

— найповніше виявити резерви у галузях економіки і спрямувати їх на виконання плану економічного та соціального розвитку;

— визначити обсяг доходів за окремими джерелами і загальний обсяг доходів бюджету з урахуванням резервів їх збільшення;

— визначити видатки бюджету за всіма підрозділами бюджетної класифікації та загальний обсяг видатків з урахуванням економного, ефективного й раціонального використання бюджетних коштів;

— раціонально розподілити видатки державного бюджету між окремими ланками бюджетної системи та збалансувати бюджети нижчого рівня;

— утворити державні матеріальні та бюджетні резерви.

Кожний етап бюджетного процесу має свої особливості, які характеризуються переліком органів, залучених до нього, та їхніми функціями.

Так, організація складання проектів бюджетів забезпечується Кабінетом Міністрів України, а також місцевими державними адміністраціями. Безпосередню роботу із складання проектів бюджетів за дорученням органів виконавчої влади виконує Міністерство фінансів України та його органи на місцях.

Процес складання проектів бюджетів здійснюється в такій послідовності.

Спочатку фінансові органи аналізують звітні дані про виконання державного та місцевих бюджетів за попередній період: виявляють тенденції у виконанні доходної та видаткової частин бюджетів, розраховують очікувані дані про виконання бюджетів на кінець поточного року. При цьому детально аналізуються надходження кожного виду податків, їхній вплив на виконання доходної частини бюджетів, визначаються резерви збільшення доходів. Аналогічно здійснюється аналіз виконання видаткової частини бюджетів у розрізі підрозділів бюджетної класифікації, визначаються резерви скорочення витрат.

Водночас, як правило до 1 червня поточного року, Міністерство економіки України за участю Міністерства фінансів, Національного банку України, інших міністерств і відомств розробляє Основні прогнозні макролоказники економічного та соціального розвитку України на плановий рік з визначенням обсягів:

— валового внутрішнього продукту;

— національного доходу;

— зведеного балансу фінансових ресурсів;

— балансу доходів і витрат населення;

— платіжного балансу;

— валютного плану.

На підставі цих показників уряд Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації розробляють прогнозні показники економічного та соціального розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць, які є основою для складання проектів їх бюджетів.

Кабінет Міністрів України зобов'язаний доводити до місцевих рад, органів виконавчої влади інструктивні листи про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік. Органи виконавчої влади АР Крим, областей, міст Києва і Севастополя у встановлений їхніми радами термін, виходячи з необхідності затвердження бюджетів до початку нового бюджетного року, доводять до місцевих рад, їхніх виконавчих органів і державних адміністрацій нижчого рівня відповідні вказівки щодо розробки проектів бюджетів.

Маючи всі необхідні дані, фінансові органи розраховують конкретні види доходів і видатків у розрізі підрозділів бюджетної класифікації. При цьому використовуються різні методи бюджетного планування.

Мінімально необхідні видатки визначаються за єдиними або груповими мінімальними соціальними і фінансовими нормами та нормативами, встановленими вищими органами виконавчої влади на основі чинних законодавчих актів, з урахуванням індексу інфляції в межах фінансових можливостей держави та відповідних територіально-адміністративних одиниць.

Після завершення розрахунків фінансові органи приступають до збалансування доходної та видаткової частин бюджетів. У разі незбалансованості доходів і мінімально необхідних видатків бюджетів, органи виконавчої влади нижчого рівня подають відповідним органам вищого рівня необхідні розрахунки для обґрунтування нормативів відрахувань від регулюючих доходів, розмірів дотацій і субвенцій, дані про зміни складу об'єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню.

З метою повного врахування всіх фінансових ресурсів, а також визначення середньої фінансової забезпеченості Автономної Республіки Крим, інших адміністративно-територіальних одиниць, відповідний орган виконавчої влади складає територіальний зведений баланс фінансових ресурсів, дані якого можуть бути враховані при визначенні розмірів субвенцій.

Після проведення Міністерством фінансів України відповідних розрахунків Кабінет Міністрів України організовує доведення до органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя таких показників:

— проектних нормативів (відсотків) відрахувань від регулюючих доходів і сум контингентів цих доходів;

— розмірів дотацій і субвенцій, які передбачається надати з державного бюджету України, та їх цільове призначення;

— переліку видатків, які передбачається передати ^державного бюджету України на фінансування з бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.

Такі ж показники доводять органи виконавчої влади до рад та органів виконавчої влади нижчого рівня у строки, які забезпечили б затвердження бюджетів до початку бюджетного року.

Другий і третій етапи бюджетного процесу (розгляд і затвердження бюджету) забезпечуються Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим ти місцевими радами. Так, проект державного бюджету України розглядається на засіданнях комітетів та на сесійних засіданнях Верховної Ради України і затверджується законом про державний бюджет України.

Місцеві бюджети розглядаються постійними комісіями місцевих рад і на сесійних засіданнях затверджуються відповідними постановами.

Найтривалішим за часом є четвертий етап бюджетного процесу -- виконання бюджету, який охоплює бюджетний рік (з 1 січня по 31 грудня). Організовують виконання бюджету Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконкоми місцевих рад за допомогою органів оперативного управління фінансами: Міністерства фінансів України та його органів на *нісцях, органів Державного казначейства, Державної податкової адміністрації, Державної контрольно-ревізійної служби України. У виконанні бюджету беруть участь підприємства, організації та установи всіх форм власності, а також громадяни, пов'язані з бюджетом за доходами та видатками.

П'ятий етап бюджетного процесу забезпечують органи виконавчої влади у процесі складання звіту про виконання бюджету та органи законодавчої влади і місцевого самоврядування у процесі розгляду й затвердження звіту про виконання бюджету.

Порядок складання проекту державного бюджету України

Складання проекту державного бюджету України організовується Кабінетом Міністрів України згідно з чинним законодавством.

Базовим документом, який є основою проекту державного бюджету, є бюджетна резолюція про основні напрямки бюджетної політики на наступний бюджетний рік, яка розробляється Верховною Радою України і надсилається Президенту України до 15-го червня поточного року. Якщо Верховна Рада України у встановлений термін не затвердила бюджетну резолюцію, Президент України має право дати вказівку про розробку проекту державного бюджету України на свій розсуд.

Правила оформлення проекту закону про державний бюджет України, якими керується Кабінет Міністрів при розробці даного документа, затверджуються Верховною Радою України. При цьому доходи та видатки бюджету розписуються у проекті закону згідно з підрозділами бюджетної класифікації, за міністерствами, відомствами та іншими органами державної виконавчої влади.

Безпосередня робота із складання проекту державного бюджету України виконується за дорученням Кабінету Міністрів України Міністерством фінансів, яке на підставі основних прогнозних макропоказників економічного та соціального розвитку України на плановий рік і фінансових можливостей держави складає попередній проект зведеного бюджету України і доводить відповідні прогнозні показники до міністерств, відомств та інших органів державної виконавчої влади.

Міністерства і відомства, інші органи державної виконавчої влади у двотижневий термін розглядають доведеш до них показники щодо проекту зведеного бюджету та подають Міністерству фінансів України свої пропозиції з відповідними розрахунками й обґрунтуванням.

Міністерство фінансів України у певний термін розглядає зазначені пропозиції за участю представників відповідних міністерств і відомств, іншихг органів державної виконавчої влади, готує проекти зведеного та державного бюджетів України і до 15 серпня подає їх на розгляд до Кабінету Міністрів України. З питань, не узгоджених з міністерствами і відомствами та іншими органами державної виконавчої влади, Міністерство фінансів доповідає Кабінету Міністрів окремо.

Кабінет Міністрів України у встановленому законодавством порядку на своєму засіданні розглядає проект закону про державний бюджет України, вирішує спірні питання, що виникли у процесі складання бюджету, ухвалює остаточне рішення щодо проекту закону і додає його Президенту України.

Президент України розглядає проект закону про державний бюджет України і у разі згоди з ним виносить його на розгляд до Верховної Ради до 15 вересня для затвердження. Якщо Президент України не подає у встановлений термін проект закону про державний бюджет України, Верховна Рада може розглядати питання щодо причин порушення терміну подання проекту та відповідальності винних посадових осіб.

До проекту закону додаються:

— основні прогнозні макропоказники економічного й соціального розвитку України на плановий рік;

— зведений баланс фінансових ресурсів України;

— основні напрямки бюджетної і податкової політики;

— пропозиції щодо взаємовідносин державного бюджету України з бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

— обсяг централізованих державних капітальних вкладень з розрахунками й обґрунтуванням за окремими позиціями;

— загальні показники зведеного бюджету України.

Окремо надаються розрахунки й обґрунтування до всіх показників доходів та видатків бюджету, зазначених у проекті закону про державний бюджет України.

Крім цього до проекту закону про державний бюджет України додаються інформаційні матеріали:

— прогноз доходів і видатків державного бюджету України на три наступні роки;

— перелік законів, окремих статей законів та інших нормативних актів, яким суперечить проект закону про державний бюджет, з зазначенням причини розбіжностей. Якщо причиною є нестача коштів, вказується обсяг фінансування у процентному відношенні до визначеного актом законодавства;

— перелік податків, зборів, інших обов'язкових платежів із зазначенням ставок та пільг;

— перелік загальнодержавних, міжгалузевих та інших програм, що фінансуються з бюджету, у разі, якщо розпорядниками коштів є два і більше суб'єктів. Подаються дані щодо фінансових повноважень кожного суб'єкта та загальні витрати на програму.

Розгляд та затвердження державного бюджету України

Проект закону про державний бюджет України розглядається і затверджується Верховною Радою в порядку, передбаченому 3 регламентом.

Поданий Президентом України проект закону підлягає попередньому розгляду у комітетах Верховної Ради, на підставі чого оформляються відповідні висновки. Після цього проект розглядається на пленарному засіданні сесії Верховної Ради, де з докладною доповіддю виступає міністр фінансів України або особа, яка виконує його обов'язки.

Заслухавши та обговоривши проект державного бюджету України, сесія Верховної Ради ухвалює закон про державний бюджет України, в якому затверджує:

— граничний розмір дефіциту державного бюджету України та джерела його покриття;

— склад доходів державного бюджету відповідно до бюджетної класифікації;

— суми видатків державного бюджету щодо кожного розпорядника коштів відповідно до бюджетної класифікації; '

— суми дотацій, субвенцій та розміри відрахувань від регулюючих доходів до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

— розмір оборотної касової готівки державного бюджету України.

До складу державного бюджету України долучаються доходи та видатки цільових загальнодержавних фондів, які затверджуються щодо кожного фонду окремо. Поточнні видатки цільових загальнодержавних фондів затверджуються в межах доходів цих фондів. Водночас Верховна Рада має право скорочувати видатки цільових фондів із спрямуванням вилучених коштів на фінансування інших статей видатків державного бюджету України.

Згідно з чинним законодавством України заборонено витрачати кошти Пенсійного фонду України на цілі, не передбачені Положенням про цей фонд.

Спід відзначити, що закон про державний бюджет України не може запроваджувати нові, змінювати чи скасовувати існуючі податки, збори, інші обов'язкові платежі, вносити зміни до чинного законодавства. У разі необхідності зміни чи доповнення вносяться спочатку до відповідних законів, після чого враховуються у законі про державний бюджет України.

Одночасно із законом про державний бюджет України Верховна Рада ухвалює постанову про порядок введення в дію цього закону. Проект зазначеної постанови розробляє і подає до другого читання проекту закону про державний бюджет України Кабінет Міністрів,

Закон про державний бюджет України та постанова Верховної Ради про порядок введення його в дію публікуються в пресі.

Якщо Верховного Радою не буде ухвалено закон про державний бюджет України до 2 грудня року, що передує тому, на який складено бюджет, Верховна Рада приймає постанову про порядок фінансування поточних витрат до прийняття закону про державний бюджет України. Коди Верховна Рада не ухвалить такої постанови до 30 грудня року, що передує тому, на який складено бюджет, автоматично продовжується дія закону про державний бюджет України поточного року, крім показників щодо видатків розвитку.