Контрольна робота

З дисципліни:

“Державне регулювання економіки”

Тема контрольної роботи:

„Державне регулювання: цілі та конфлікти цілей”

Зміст

Вступ

1.Необхідність і сутність державного регулювання економіки

2.Визначення цілей в системі державного регулювання

Література

Вступ

Державне регулювання економіки покликане забезпечувати її рівновагу і сталий розвиток. Конкретні напрямки, форми та масштаби державного регулювання економіки визначаються характером і гостротою економічних, соціальних, екологічних та інших проблем у будь-якій країні певного періоду.

Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства являє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, які здійснюють правомочні державні установи та суспільні організації з метою стабілізації та адаптації існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінилися.

Процес регулювання економіки потребує виконання комплексу організаційних, економічних, фінансових і управлінських заходів як складових ефективної реалізації політики суспільного розвитку.

Основною метою сучасного державного регулювання економіки є її переведення на інтенсивний шлях розвитку з послідовним скороченням видатків на екстенсивне зростання і вкладень в інтенсифікацію ефективного використання вже створеного господарського потенціалу.

1.Необхідність і сутність державного регулювання економіки

Історичний досвід світової економіки підтверджує, що держава в усі часи тією чи іншою мірою була вимушена втручатися в економічні процеси. Але ступінь цього втручання на окремих етапах розвитку товарного виробництва був неоднаковим. Тобто, у всіх економічних системах держава регулює економіку.

Історичний досвід показує, що спочатку таке втручання було зумовлене самим існуванням держави та необхідністю вилучення значної частини суспільного продукту для покриття загальнодержавних витрат, пов'язаних з утриманням апарату чиновників державної влади, армії, поліції тощо. Таке вилучення та перерозподіл вимагали від держави створення відповідного законодавства, яке охороняло б державні інтереси і визначало б обов'язки всіх членів суспільства стосовно держави. Втручання держави в економіку виключно з "утриманських" інтересів обмежувало її економічні функції, перетворювало в пасивного наглядача за економічним розвитком країни. І це є не історичною випадковістю, а навпаки, закономірністю. Вона відображає найсуттєвішу рису товарного виробництва, в якому не держава, а ринковий механізм є головним регулятором економіки.

Ринковий механізм регулює найважливіші параметри економічного розвитку. По-перше, він об'єднує виробників і споживачів в єдину економічну систему, підпорядковує виробництво вимогам задоволення суспільних потреб через платоспроможний попит. По-друге, він стимулює розробку та впровадження у виробництво науково технічних досягнень, зменшення витрат, підвищення якості товарів, постійне розширення їх асортименту, що в кінцевому підсумку забезпечує підвищення продуктивності суспільної праці. По-третє, він виконує велику селективну функцію серед товаровиробників, завдяки чому із товарного виробництва вибувають ті господарські суб'єкти, результати діяльності яких не відповідають сучасним вимогам.

Проте регулюючий потенціал ринкового механізму реалізується повною мірою лише за ідеальних умов, які відповідають ринку вільної конкуренції. Сучасне товарне виробництво таких умов не має. Циклічний характер сучасного виробництва, високий рівень його монополізації та інтернаціоналізації, великі соціальні та екологічні вимоги до його результатів відчутно обмежують регулюючий потенціал ринкового механізму. Ці обмеження можна охарактеризувати таким чином.

Ринковий механізм не має надійного внутрішнього імунітету, який здатний протистояти таким негативним явищам макроекономічного рівня, як затяжний спад виробництва, довгостроковості інфляції, надмірний рівень безробіття.

Ринкова система може регулювати лише на ті суспільні потреби, які виявляються через платоспроможний попит. Тому ринок не має механізму, який здатний забезпечувати задоволення загальнодержавних, тобто колективних потреб, пов'язаних з утриманням апарату державного управління, армії, поліції, науки, культури, освіти та ін.

Взаємодія людей через ринковий механізм породжує деякі негативні побічні ефекти, зовнішні стосовно ринку. До них належать поляризація людей залежно від рівня доходів, нерівномірний розвиток окремих регіонів, порушення екологічних умов життя людей, недопустимі відхилення від стандартів якості споживчих товарів тощо. Ринковий механізм у багатьох випадках не має власних засобів, здатних усувати чи мінімізувати ці ефекти.

Перелічені вище обмеження ринкового механізму можуть бути компенсовані лише за допомогою спеціального державного механізму.

Вперше найбільш глибоко обґрунтував необхідність державного впливу на економіку англійський економіст Джон М. Кейнс. У 1936 р. він опублікував працю "Загальна теорія зайнятості, процента і грошей", де чітко окреслив коло специфічних макроекономічних проблем, запропонував засадні принципи методології та методики їхнього аналізу, сформулював завдання економічної політики держави.

Державне управління економікою -- це організуючий і регулюючий вплив держави на економічну діяльність суб'єктів ринку з метою її впорядкування та підвищення результативності.

Однією з функцій управління є регулювання економіки. Управління будь-яким процесом починається з того, що цей процес виокремлюють як певний об'єкт. Найбільш апретованим об'єктом ДРЕ є економічна система держави, тобто об'єкти державного регулювання економіки. У зв'язку з цим методологічною основою ДРЕ є економічна теорія і передовсім макроекономіка.

Об'єктами ДРЕ є також: економічні підсистеми (економіка регіонів, народногосподарських комплексів, галузей; сектори економіки; стадії відтворення); соціально-економічні процеси (економічні цикли, демографія, зайнятість, інфляція, науково-технічний прогрес, екологія, кон'юнктура і т.д.); відносини (кредитні, фінансові, зовнішньоекономічні тощо); ринки (товарів, послуг, інвестицій, цінних паперів, валюти, фондів, капіталів і т. д.).

Складність втілення названих об'єктів державного регулювання в чіткі організаційні форми зумовлює, як правило, опосередкований вплив держави на функціонування та розвиток підсистем, процесів, відносин, ринків і т. п. Безпосереднім об'єктом державного регулювання є діяльність підприємств (установ, закладів, організацій), державних органів, домашніх господарств.

Первинним суб'єктом державного регулювання є людина (громадянин). У демократичному суспільстві громадянин (споживач) висловлює й захищає свої інтереси як виборець за допомогою механізму голосування. Але виборці безпосередньо обирають не напрямки соціально-економічної політики або методи та засоби ДРЕ, а лише склад органів державної влади. Отже, суб'єктом державного регулювання економіки стає держава в особі державних органів (президента, парламенту, уряду, місцевих адміністрацій).

Державне регулювання економіки (ДРЕ) в умовах ринкового господарства являє собою систему типових заходів законодавчого, виконавчого та контролюючого характеру, здійснюваних правомочними державними установами та суспільними організаціями з метою стабілізації та пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінилися.

Державне регулювання економіки - це діяльність держави щодо створення правових, економічних і соціальних передумов, необхідних для функціонування економічного механізму згідно з цілями й пріоритетами державної економічної політики. Раціональне державне регулювання економіки не протистоїть механізму її ринкового регулювання й не підміняє його, а свідомо використовує його регулюючий потенціал, надає ринковим регуляторам цілеспрямований характер. В кінцевому підсумку це сприяє досягненню поставлених державою цілей і пріоритетів з меншими економічними та соціальними витратами.

Ринковий механізм, його інструменти становлять основу державного регулювання економіки. Але воно не обмежується використанням цих інструментів. Поряд з ними держава спирається й на неринкові інструменти, які доповнюють ринковий механізм, надають усьому економічному механізмові системніший та цивілізованіший характер. Так, індикативні плани, соціально-економічні прогнози, цільові програми, бюджетна форма фінансування колективних благ не є інструментами ринкового механізму. Але без їх використання не можна вирішити важливі питання соціально-економічного розвитку країни.

Державне регулювання економіки - це суб'єктивна форма її регулювання. Тому його ефективність обумовлена тим, якою мірою держава в процесі виконання своїх регулюючих функцій враховує об'єктивні економічні закони, і передусім закони ринку, згідно з якими функціонує ринковий механізм. У цьому розумінні закони ринкового механізму створюють об'єктивну межу для втручання держави в економіку. Іншими словами, ринковий механізм-це сфера державного невтручання. Більше того, держава повинна сприяти розвитку ринкового механізму, усувати штучні перешкоди, які можуть створювати для нього монопольні підприємства. Вона може втручатися в ринковий механізм тільки в одному випадку, коли цей механізм ще не досягнув необхідного! потенціалу і тому не здатний виконувати свою позитивну роль в економіці. Знайти межу такого втручання -- актуальна проблема державних органів.

2.Визначення цілей в системі державного регулювання

Визначення цілей є одним з конструктивних елементів системи державного регулювання поряд з принципами, сферами, об'єктами, формами та засобами впливу держави.

Цілі державного регулювання на кожному історичному етапі залежать від багатьох чинників: ступеня загального розвитку економіки; структури економіки на сучасному етапі і бажаної в майбутньому; міри участі країни в міжнародному поділі праці.

Класичний "набір" цілей державного регулювання економічно розвинених країн такий:

- економічний розвиток;

- повна зайнятість;

- економічна ефективність;

- стабільний рівень цін;

- економічна свобода;

- справедливий розподіл доходів;

- економічна забезпеченість;

- збалансованість торговельного балансу.

Конфлікт цілей розвитку економіки розглянемо на такому історичному прикладі.

У своїй економічній політиці президент США Р. Рейган, (1981-1982 рр.) узяв на озброєння теоретичні положення кривої Лаффера, у зв'язку з чим було істотно знижено податкові ставки.

У результаті "рейганоміки" справді знизився рівень інфляції, однак це відбулося здебільшого не внаслідок синхронного збільшення обсягів ви-робництва і додаткових надходжень, а завдяки нежорсткій монетарній політиці. Останнє зумовило зменшення обсягів виробництва на 12,2 %.

Провал "рейганоміки", як нам видається, не був провалом ідей теорії пропозиції, а засвідчив суто практичні помилки щодо міри еластичної збільшення доходів бюджету залежно від розмірів зниження ставок оподаткування. Незважаючи на це ідеї управління сукупною пропозицією потребують подальшого вдосконалення і розвитку.

Історія розвитку та практичного використання макроекономічних теорій в умовах ринкової економіки свідчить не так про їх суперечність як про альтернативні можливості використання певних теорій в умовах макроекономічної ситуації. Так, кейнсіанська теорія корисна тим, що пропонує схему виходу економіки з рецесії, однак не розв'язує проблем, пов'язаних з інфляцією.

Прибічники неокласичного підходу, зокрема монетаризму, визначаючи засоби боротьби з інфляцією, не намагалися розв'язати проблеми спаду виробництва, що часто супроводжував інфляцію. Такі суперечності у "рецептах" макроекономістів-кейнсіанців і монетаристів пов'язані з тим, що в обох підходах передбачалися різні засоби розв'язання проблем у галузі управління сукупним попитом.

Вирішити цю суперечність (лише на теоретичному рівні) змогли прибічники теорії пропозиції, віднайшовши засоби "примирення" темпів економічного розвитку з низькою інфляцією в галузі управління пропозицією. Державне регулювання виробничо-споживчої сфери економіки, що органічно поєднується з ринковим механізмом саморегуляції через попит і пропозицію, відіграє важливу роль у подоланні негативних процесів і тенденцій становлення ринкових відносин.

Особливості державного макроекономічного регулювання полягають, з одного боку, у некомерційних цілях, соціальній орієнтації, іноді в директивному (обов'язковому) характері, підтримці приватних підприємств, безпосередньому стимулюванні їх розвитку, а з іншого -- в орієнтації на закони й принципи ринку, використанні його атрибутів, форм і методів саморегулювання виробництва та товарообігу продукції. Важливого значення тут набуває раціональне поєднання ринкових і державних методів регулювання, оптимальне співвідношення між ними.

В Україні здійснюється економічна реформа. Тому сьогодні як ніколи потрібні зусилля для пожвавлення господарського життя з метою забезпечення стабілізації економіки та економічного розвитку. Орієнтація на такий результат передбачає використання певних засобів, механізмів та інструментарію державного регулювання економіки.

Стосовно економіки України потрібно окреслити пріоритетні економічні цілі, які б відповідали новому ринковому механізму господарювання та відбивали національні інтереси.

Основною метою державного регулювання економіки України має стати розвиток виробничих сил країни, який у кінцевому підсумку оцінюється через підвищення добробуту народу. Причому категорія "виробничі сили" має відбивати ситуацію в постіндустріальному світі.

До структури виробничих сил мають входити: інтелект, інформаційна база, науково-творчий потенціал; підприємницький ресурс; праця та її мотивація; техніка та технологія (засоби праці); енергетична праця; матеріально-сировинна база; територіально-просторовий розвиток; організаційно-структурні чинники; культурне середовище.

Виробничі сили, що розглядаються в такому розширеному розрізі, становлять каркас постійного розвитку системи господарювання держави. Розвиток виробничих сил -- критеріальний параметр, що поєднує цілі реформ і засоби їх реалізації.

До цілей державного регулювання в умовах переходу України до ринкових відносин належать також конкретні цілі, що випливають з основної мети:

- забезпечити матеріально-вартісну збалансованість розвитку й узгодженої діяльності всіх галузей і сфер економіки, спрямованої на досягнення намічених соціально-економічних цілей;

- створити сприятливі зовнішні економічні умови для розширеного відтворення всередині країни;

- оздоровити фінансовий стан економіки;

- забезпечити стабілізацію і подальше збільшення обсягів виробництва;

- відновити місце України в міжнародному поділі праці;

- забезпечити соціальний захист населення;

- забезпечити раціональне природокористування та створити сприятливі економічні умови для життя населення.

Зазначені цілі можна деталізувати і далі. Так, з метою оздоровлення фінансового стану економіки слід застосовувати інструменти фінансово-бюджетного та грошово-кредитного регулювання, зокрема:

- зміцнювати фінансову базу місцевих органів влади за рахунок податкових відрахувань;

- посилювати податковий вплив на підприємства і підприємців, які зменшують обсяги виробництва важливої народногосподарської продукції;

- запобігати багаторазовому оподаткуванню однієї й тієї самої виробничо-господарської діяльності;

- сприяти оптимальному обмеженню суми податків, що стягуються з підприємств, без різкого зменшення доходної частини бюджету;

- за допомогою механізму податкової політики стимулювати матеріальну заінтересованість виробників у соціальному захисті громадян;

- забезпечити організацію оподаткування на стабільній законодавчій основі, простоту сприйняття та справедливість оподаткування;

- активізувати виробництво товарів народного споживання за допомогою заходів податкової політики.

До цілей кредитного регулювання на шляху переходу до ринку належать такі:

- удосконалити кредитні механізми;

- поширити практику довгострокового кредитування;

- посилити стимулюючу роль кредиту за рахунок диференціації відсоткових ставок;

- підвищити оперативність кредитування.

Важливою умовою гальмування та припинення спаду виробництва є структурна переорієнтація економіки, інструментом структурних перетворень -- інвестиційна політика. До першочергових цілей структурної переорієнтації належать такі:

- стимулювати заінтересованість підприємств в інвестиційній діяльності;

- створити передумову розвитку науково-технічного прогресу;

- забезпечити підвищення раціонального рівня зайнятості;

- сприяти задоволенню першочергових потреб населення;

- стимулювати розвиток енерго- та ресурсозберігаючих виробництв.

Важливою сферою державного регулювання є зовнішньоекономічні зв'язки. У цій сфері слід розв'язати певні завдання, що сприятимуть підвищенню рівня розвитку економіки країни: оздоровити валютні відносини; захищати економічні інтереси України; забезпечити збалансованість економіки і рівновагу внутрішнього ринку України; стимулювати прогресивні структурні зміни в економіці, зокрема зовнішньоекономічні зв'язки суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України; створити найсприятливіші умови для залучення економіки України до системи світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинених зарубіжних країн; заохочувати конкуренцію та ліквідацію монополізму в зовнішньоекономічній діяльності.

Процес розробки системи державного регулювання передбачає також послідовне розв'язання ще ряду завдань, зокрема:

- розробка методології та методів, а також створення системи за-собів державного регулювання з урахуванням особливостей соціально-економічного розвитку;

- визначення найважливіших соціальних, економічних та інших цілей і завдань на перспективу, зокрема соціальних орієнтирів, основних пропорцій і структурних зрушень, а також найефективні-шої соціально-економічної політики, що сприяє їх реалізації (економічні цілі треба визначити для країни загалом, окремих її регіонів, сфер економіки, територіально-виробничих формувань виходячи з нагальності задоволення потреб суспільства, наявних ресурсів і встановлених пріоритетів розвитку); визначення шляхів і конкретних засобів досягнення поставлених цілей, контроль за реалізацією затверджених завдань, програм та інших елементів;

- загальне сприяння окремим процесам переходу до ринкових відносин та їх організаційно-правове забезпечення.

Глобальна мета державного регулювання конкретизується в таких спеціальних завданнях:

- сприяння організації ринку та ринково-конкурентних відносин; вирішення економічних та економіко-організаційних питань, що висуваються окремими впливовими групами економічних суб'єктів;

- досягнення економічних, політичних, соціальних і фіскальних цілей, спрямованих на підтримку та забезпечення ринкового порядку у країні;

- коригування розподілу ресурсів з метою впливу на народногосподарську структуру та структуру національного продукту.

Різні завдання потребують певної форми державного втручання: пря-мого адміністративного, з одного боку, і суто економічного впливу - з іншого. З огляду на це в системі державного регулювання можна виокремити два рівні: ринково-організаційний і фінансовий.

Ринково-організаційне регулювання є зовнішнім галузевим втручанням у промисловість і свободу договорів, що здійснюється з причини відмови окремих галузей від загальних принципів ринковою порядку. Практика ФРН показує, що ринково-організаційне регулювання (тобто поєднання непоєднуємого) є також формою економічної макрополітики. Як носій політики економічного порядку держава контролює ринкову поведінку всіх економічних суб'єктів.

Цікавим об'єктом дослідження є також Японія. Переможена в 1945 p., вона пройшла через насильницькі перетворення окупаційної армії, відбудову економіки, створення конкурентного ринкового середовища і стала однією з найпередовіших країн світу.

Особливість системи управління японською економікою порівняно із США та європейськими ринковими країнами полягає в якнайактивнішому втручанні держави у процеси економічного розвитку країни, створенні чіткої взаємодії державних органів і приватного сектора економіки, швидкому і цілковитому врахуванні інтересів споживача. Саме цим насамперед пояснюється "прихильність" Японії у повоєнні .роки до одного з найважливіших принципів управління економікою -- концентрації сил і ресурсів на пріоритетних напрямках. І якщо в перші повоєнні роки така концентрація була вимушеною через слабкий науково-технічний потенціал країни та відсутність необхідних ресурсів, то сьогодні це виважена політика, політика визначення стратегічних цілей і пріоритетів, формування наукомістких виробництв і галузей.

У країнах з розвиненою ринковою економікою наміри запровадження прямого державного контролю перетворюються на реальність завжди, коли ймовірним стає руйнування конкуренції. І тут держава намагається врахувати як інтереси окремих груп економічних суб'єктів, так і загальновизнані потреби суспільства у підтримуванні регульованого конкурентного порядку у країні. Державне регулювання потрібне за наявності трьох моментів.

У разі природної монополії, коли вихідною є теза про обмеженість ресурсів у галузі. Найчастіше ця обмеженість штучно створюється підприємствами, які функціонують у цих галузях, бо вона покликана створити особливі умови ринкової діяльності.

У разі ринкової монополії, коли йдеться про "неконкурентне ринкове витіснення", тобто продавці через дискримінацію цін або їх агресивне зниження намагаються витіснити з ринку конкурентів з метою встановлення панівного ринкового середовища.

Коли спостерігається побічна дія, тобто у процесі виробництва або споживання товарів з'являються недоліки у ціновій системі. Ціна втрачає властивість показника обмеженості, бо до уваги беруться лише ті вигоди та невигоди, що їх визначає економічний суб'єкт. Побічний (екстернальний) ефект може бути і негативний, і позитивний. У першому випадку соціальні витрати перевищують особисті, а особиста вигода перевищує суспільну. Прикладом є шкода, заподіяна навколишньому середовищу: вирубування лісів, забруднення стічними водами морів, озер, річок. І навпаки, у разі позитивного побічного ефекту соціальна вигода перевищує особисту.

Отже, державне ринково-організаційне регулювання є політикою, що визначає правові обмеження для підприємств усіх сфер економіки, політикою, яка через застосування державою спеціальних заходів впливає на поточні ринкові події. Серед державних заходів виокремлюють шість цінових обмежень: обмеження прибутку, витрат; встановлення стандартів якості та кондиції; розширення публічних і тарифних зобов'язань; визначення виробничих обов'язків, обов'язків транспортування та поставки транспортних підприємств. Параметри впливу держави на ринкові події класифікуються за трьома групами: регулювання процесу входження в ринок; регулювання ринкового ціноутворення; регулювання ринкових обсягів виробництва.

Варто зазначити, що це неповний перелік важелів державного регулювання на етапі переходу від командно-адміністративної економіки до ринкової. Правильне поєднання зазначених важелів сприятиме забезпеченню структурної переорієнтації економіки, створенню передумови для ефективної роботи всіх її складових (промисловості, сільського господарства та ш.) як на етапі переходу до ринку, так і в умовах його функціонування.

У результаті реалізації політики структурних змін буде досягнуто певних цілей, зокрема:

- розв'язання проблеми альтернативного енергетичного забезпечення;

- екологізація продуктивних сил;

- переорієнтація народногосподарського комплексу на пріоритетний розвиток сільськогосподарського машинобудування, електротехніки, легкої та харчової промисловості;

- комбінування і кооперування виробництва з метою комплексного використання сировини та утилізації відходів; організація інноваційних виробничо-територіальних комплексів із замкненим і безвідходним виробництвом;

- планомірне та комплексне розміщення галузей виробництва та сфер обслуговування з урахуванням наявних природних і трудових ресурсів;

- формування розвиненого" АПК і високоінтенсивного сільського господарства; розміщення галузей і культур з урахуванням конкретних агрокліматичних та економічних умов;

- оптимізація територіально-виробничих і транспортних зв'язків як між регіонами, так і всередині них;

- технологічне інноваційне оновлення підприємств;

- максимальне використання переваг міжнародного поділу праці та сприятливого транспортно-географічного положення України (транзит, розвиток мережі транспортних коридорів);

- створення сприятливих стабільний юридичних умов для зарубіжних інвестицій та діяльності спільних підприємств і організацій (доступ до сучасних передових технологій).

Структурна переорієнтація економіки України необхідна і реальна. Вона безпосередньо продиктована національними інтересами держави, сформульованими у програмі "Україна-2010 рік". Для її здійснення потрібні передусім політична воля та науково обґрунтований план практичних дій.

На шляху розвитку демократії, ринкової економіки та відкритого суспільства Україна стала перед необхідністю проведення ефективних реформ. Мету своєї діяльності держава, уособлена Урядом, вбачає в утвердженні принципів соціальної справедливості, у закладенні основ економічного зростання, піднесення добробуту громадян України до середньоєвропейського рівня.

Стратегічними цілями урядової політики є:

Розвиток людського потенціалу.

Зниження рівня бідності та примноження багатства нації.

Підвищення конкурентоспроможності національної економіки.

Інтеграція України до Європейського Союзу.

Найвищою цінністю держави є Людина. Гармонійний розвиток особистості, підвищення добробуту громадян та розвиток сім'ї, створення соціально-економічних, політичних передумов і гарантій для життєвого самовизначення людини перебуватимуть у центрі уваги діяльності Уряду.

Зусилля Уряду передусім спрямовуватимуться на удосконалення системи охорони здоров'я та освіти, піднесення української науки, підвищення професійного рівня вітчизняних фахівців, забезпечення продуктивної зайнятості населення, гарантування безпечної життєдіяльності людини, сприяння вияву її громадської активності.

Головними критеріями досягнення цієї мети будуть:

- зростання середньої тривалості життя;

- зниження рівня смертності новонароджених;

- збільшення обсягу видатків з бюджету на охорону здоров'я, освіту і науку, доступність та висока якість медичних та освітянських послуг.

Примноження багатства нації здійснюватиметься шляхом продуктивного нагромадження національного капіталу. Гарантом слугуватиме підвищення конкурентоспроможності національної економіки на засадах вільної підприємницької діяльності та виваженої політики Уряду щодо податків, валютного курсу і обсягів державного споживання, невтручання держави у безпосередню діяльність підприємств, впровадження інноваційних технологій, досягнення світового рівня якості товарів та послуг.

Зниження рівня бідності передбачає:

- зростання реальних доходів громадян;

- зниження рівня безробіття;

- забезпечення дієвого соціального захисту.

- Головними критеріями досягнення цієї мети є:

- зростання реальної заробітної плати та пенсії;

- створенні нових робочих місць;

- зменшення кількості громадян, які отримують дохід, нижчий за прожитковий мінімум;

- збільшення прошарку середнього класу.

Критеріями підвищення конкурентоспроможності економіки будуть:

- зростання валового внутрішнього продукту;

- підвищення продуктивності праці;

- збільшення питомої ваги високотехнологічної продукції у загальному обсязі експорту;

- підвищення якості тa збільшення частки вітчизняної продукції на внутрішньому ринку.

Україна орієнтується на діючу в провідних європейських країнах модель соціально-економічних відносин та забезпечення належного добробуту своїх громадян. Поглиблення європейської інтеграції та розширення Європейського Союзу, його безпосереднє наближення до кордонів України створює додаткові передумови для активізації участі в інтеграційних процесах, адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, що є одним з важливих інструментів створення в Україні цивілізованої правової системи.

Успіх реформ, поглиблення політичного діалогу і розширення практичного співробітництва у правовій сфері, зовнішній політиці та безпеці покликані гарантувати прискорення інтеграційних процесів. Головним завданням сучасного етапу є створення належної бази для набуття Україною повноправного членства в Європейському Союзі та формування в суспільстві стійкої проєвропейської більшості.

Критеріями досягнення зазначеної стратегічної цілі будуть:

- прискорене набуття Україною членства в Світовій організації торгівлі, налагодження співробітництва з Європейською асоціацією вільної торгівлі, започаткування переговорів з питань створення зони вільної торгівлі між Україною та Європейським Союзом;

- визнання України країною з ринковою економікою.

Створення зони вільної торгівлі з Європейським Союзом, вступ України до Світової організації торгівлі дасть змогу модернізувати національну економіку, підвищити ефективність використання ресурсів, сформувати сучасні сектори виробництва і торгівлі та розширити ринки збуту українських товарів і послуг. Це сприятиме отриманню додаткових інвестицій, створенню нових робочих місць, впровадженню прогресивних наукових розробок та технологій.

Оздоровлення і постійне зростання економіки є необхідною перед-умовою для розвитку громадянського суспільства, в якому люди бачать перспективу для реалізації власної ініціативи та підприємницької діяльності, створюють і примножують національне багатство, задовольняючи власні потреби та дбаючи про соціально незахищених співгромадян.

Успішне проведення реформ великою мірою залежить від підтримки урядової політики з боку різних верств населення. Необхідно, щоб результати реформ вже у найближчій перспективі позитивно вплинули на добробут громадян України, що створить у суспільстві критичну масу зацікавлених у реформах.

Людина є основним суб'єктом суспільних відносин, від неї залежить не тільки сучасний стан національного багатства, але й його примноження. Маючи освічених фахівців та професійні трудові ресурси, можна бути впевненими в тому, що майбутні покоління отримають у спадок дієвий механізм економічних відносин у суспільстві.

Підприємницька ініціатива становить основний потенціал еконо-мічного зростання. Економічна свобода, підкріплена чітко визначеними правами власності, конкурентними правилами ринкової поведінки та стабільністю, дає можливість ефективно використовувати цей потенціал та розміщувати суспільні ресурси в оптимальний спосіб. Створюючи умови для реалізації такого потенціалу держава досягає мети збалансування різних пріоритетів розвитку суспільства і економіки, нівелювання цільових конфліктів інтересів..

Список використаної літератури

1. Архангельський Ю. Про необхідність державного планування ринкової економіки // Економіка України (укр.). 2004.- №3.

2. Броніслав Панасюк, Економічна політика в Україні наприкінці XX століття. - К.: Новий друк, 2002. - 744 с.

3. В.В.Войтенко “Вплив податково-бюджетної системи на розвиток економіки”// Формування ринкових відносин в УКРАЇНІ: збірник наукових праць. Вип.2(21)/Наук.ред.І.К.Бондар. - К., 2003. - 109с.

4. Використання економічного досвіду Японії в українських реформах: Курс лекцій. / Посольство Японії в Україні. - К., 1995. - 64 с.

5. Государственное регулирование рыночной экономики: Учебн.пособие. - 2-е изд. - М:Дело, 2002. - 280с.

6. Государственное регулирование экономики . - М..: ЮНИТИ-ДАНА, 2002. - 255с.

7. Державне управління в Україні. Навчальний посібник. За заг.ред.д.е.н., проф..В.Б.Авер'янова. Київ.-1999.- 265с.

8. Досвід планування економіки Японії та його оцінка//Формування ринкових відносин в Україні (укр). - 2004. №2

9. Индикативное планирование в сельском хозяйстве. - М.: Инфорагробизнес, 1996. - 162с.

10. І.Михасюк, А.Мельник,М.Крупка, З.Залога. Державне регулювання економіки. - ЛНУ ім.Франка, Львів: “Українські технології”, 1999. - 640с.

11. Кудашев В. Основи бизнес планирования. - К.: Укр. Консалтинговая сеть, 2000.- 64с.

12. Планирование в системе государственного регулирования экономики//Экономист (рус), - 2001. - №8

13. Стельмащук А.М. Державне регулювання економіки. Навчальний посібник. - Тернопіль: Астон, 2001. -362с.

14. Стеченко Д.М. Державне регулювання економіки: Навч.посібник. - К.:МАУП,2000.-176с.