Політика оптимізації системи вищих навчальних закладів як фон майбутнього економіки. Порядок ліцензування, атестації та акредитації вищих навчальних закладів всіх форм властності

Тема

«Політика оптимізації системи вищих навчальних закладів як фон майбутнього економіки. Порядок ліцензування, атестації та акредитації вищих навчальних закладів всіх форм власності.»

План

Вступ

1. Державна політика у галузі вищої освіти

2. Структура і освітні рівні системи вищої освіти

3. Рівні акредитації і типи вищих навчальних закладів

4.Проблеми та перспективи розвитку системи вищої освіти в Україні

Висновки

Список використаної літератури

ВСТУП

Уже впродовж кількох років у нашій молодій державі вирують пристрасті навколо проблем вищої школи. І це зрозуміло: вища освіта -- основа духовного розвитку людини і суспільства, економічного зміцнення держави. Від якості розбудови її системи залежить інтенсивність відтворення інтелектуального потенціалу народу, його місце в світовій спільноті. Ось чому так зацікавлено робляться спроби вдосконалити її, вивести з тривалої штучної ізоляції до основного русла світового освітнього прогресу.

Останнім часом з цього приводу проведено чимало наукових конференцій і робочих нарад на найвищому рівні. Прийнято низку програмних документів, серед яких Державна національна програма «Освіта (Україна XXI століття)» і закон "Про освіту" у другій редакції. У грудні 1995 року вийшов Указ Президента України "Про основні напрями реформування вищої освіти", в якому підвищення престижу вищої освіти визначено як один із головних факторів розвитку економіки. В червні 2001 року прийнята постанова Верховної Ради України “Про стан, напрями реформування і фінансування освіти в Україні”.

На цьому, природним було значне зростання інтересу до міжнародного досвіду. Адже без знання головних напрямів і тенденцій сучасного бурхливого розвитку вищої освіти, без інтеграції вітчизняної вищої школи у світовий освітній простір, без порівняння й використання закордонних надбань годі й думати про її прогрес.

Громадяни України мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності.

1. Державна політика у галузі вищої освіти

Вища освіта - рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного та цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті й завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

Зміст вищої освіти - обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва.

Зміст навчання - структура, зміст і обсяг навчальної інформації, засвоєння якої забезпечує особі можливість здобуття вищої освіти і певної кваліфікації.

Вищий навчальний заклад - освітній, освітньо-науковий заклад, який заснований і діє відповідно до законодавства про освіту, реалізує відповідно до наданої ліцензії освітньо-професійні програми вищої освіти за певними освітніми та освітньо-кваліфікаційними рівнями, забезпечує навчання, виховання та професійну підготовку осіб відповідно до їх покликання, інтересів, здібностей та нормативних вимог у галузі вищої освіти, а також здійснює наукову та науково-технічну діяльність.

Законодавство України про вищу освіту базується на Конституції України (254к/96-ВР ) і складається з законів України "Про освіту" ( 1060-12 ), "Про наукову і науково-технічну діяльність" ( 1977-12 ), цього Закону та інших нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до нього.

Якщо міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством про вищу освіту, то застосовуються правила міжнародних договорів.

Державна політика у галузі вищої освіти визначається Верховною Радою України, вона ґрунтується на принципах:

— доступності та конкурсності здобуття вищої освіти кожним громадянином України;

— незалежності здобуття вищої освіти від впливу політичних партій, громадських і релігійних організацій;

— інтеграції системи вищої освіти України у світову систему вищої освіти при збереженні і розвитку досягнень та традицій української вищої школи;

— наступності процесу здобуття вищої освіти;

— державної підтримки підготовки фахівців для пріоритетних напрямів фундаментальних і прикладних наукових досліджень;

— гласності при формуванні структури та обсягів освітньої та професійної підготовки фахівців.

Реалізація державної політики у галузі вищої освіти забезпечується шляхом:

— збереження і розвитку системи вищої освіти та підвищення її якості;

— підвищення рівня освіченості громадян України, розширення їх можливостей для отримання вищої освіти;

— створення та забезпечення рівних умов доступності до вищої освіти;

— надання цільових, пільгових державних кредитів особам для здобуття вищої освіти у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

— забезпечення збалансованої структури та обсягів підготовки фахівців з вищою освітою, що здійснюється у вищих навчальних закладах державної та комунальної форм власності, за кошти відповідних бюджетів, фізичних і юридичних осіб, з урахуванням потреб особи, а також інтересів держави та територіальних громад;

— надання особам, які навчаються у вищих навчальних закладах, пільг та соціальних гарантій у порядку, встановленому законодавством;

— належної підтримки підготовки фахівців з числа інвалідів на основі спеціальних освітніх технологій.

Громадяни України мають право на здобуття вищої освіти, мають право безоплатно здобувати вищу освіту в державних і комунальних вищих навчальних закладах на конкурсній основі в межах стандартів вищої освіти, якщо певний освітньо-кваліфікаційний рівень громадянин здобуває вперше. Вони вільні у виборі форми здобуття вищої освіти, вищого навчального закладу, напряму підготовки і спеціальності.

2. Структура і освітні рівні системи вищої освіти

До структури вищої освіти входять освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні:

1) освітні рівні: неповна вища освіта; базова вища освіта; повна вища освіта;

2) освітньо-кваліфікаційні рівні: молодший спеціаліст; бакалавр; спеціаліст, магістр.

У вищих навчальних закладах підготовка за напрямами і спеціальностями фахівців всіх освітніх та освітньо-кваліфікаційних рівнів здійснюється за відповідними освітньо-професійними програмами ступенево або неперервно залежно від вимог до рівня оволодіння певною сукупністю умінь та навичок, необхідних для майбутньої професійної діяльності.

Неповна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста.

Базова вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра.

Повна вища освіта - освітній рівень вищої освіти особи, який характеризує сформованість її інтелектуальних якостей, що визначають розвиток особи як особистості і є достатніми для здобуття нею кваліфікацій за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра.

Вищу освіту мають особи, які завершили навчання у вищих навчальних закладах, успішно пройшли державну атестацію відповідно до стандартів вищої освіти і отримали відповідний документ про вищу освіту державного зразка.

Державна атестація осіб, які закінчують вищі навчальні заклади усіх форм власності, здійснюється державною екзаменаційною комісією. Положення про державну екзаменаційну комісію затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Молодший спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту.

Бакалавр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні і спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки бакалавра у вищих навчальних закладах другого-четвертого рівнів акредитації припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень молодшого спеціаліста за однією із спеціальностей, відповідних напряму підготовки бакалавра, у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі.

Спеціаліст - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Магістр - освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань та обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.

Особи, які в період навчання за освітньо-професійною програмою підготовки магістра припинили подальше навчання, мають право за індивідуальною програмою здобути освітньо-кваліфікаційний рівень спеціаліста за такою ж або спорідненою спеціальністю у тому самому або іншому акредитованому вищому навчальному закладі.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста та магістра медичного та ветеринарно-медичного спрямувань може здійснюватися на основі повної загальної середньої освіти.

Післядипломна освіта - спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду.

Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає:

— перепідготовку - отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;

— спеціалізацію - набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межах спеціальності;

— розширення профілю (підвищення кваліфікації) - набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов'язки в межах спеціальності;

— стажування - набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.

Особа, яка пройшла перепідготовку і успішно пройшла державну атестацію, отримує відповідний документ про вищу освіту.

Особа, яка успішно пройшла стажування або спеціалізацію чи розширила профіль (підвищила кваліфікацію), отримує відповідний документ про післядипломну освіту.

Зразки документів про післядипломну освіту затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки.

Післядипломна освіта здійснюється вищими навчальними закладами післядипломної освіти або структурними підрозділами вищих навчальних закладів відповідного рівня акредитації, в тому числі на підставі укладених договорів.

3. Рівні акредитації і типи вищих навчальних закладів

Встановлюються такі рівні акредитації вищих навчальних закладів:

— вищий навчальний заклад першого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста;

— вищий навчальний заклад другого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста та за напрямами підготовки освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра;

— вищий навчальний заклад третього рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста, а також за окремими спеціальностями освітньо-кваліфікаційного рівня магістра;

— вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації - вищий навчальний заклад, у якому здійснюється підготовка фахівців за напрямами освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра, спеціальностями освітньо-кваліфікаційних рівнів спеціаліста, магістра.

Відповідно до існуючих напрямів освітньої діяльності в Україні діють вищі навчальні заклади таких типів:

1) університет - багатопрофільний вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації широкого спектра природничих, гуманітарних, технічних, економічних та інших напрямів науки, техніки, культури і мистецтв, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, відповідний рівень кадрового і матеріально-технічного забезпечення, сприяє поширенню наукових знань та здійснює культурно-просвітницьку діяльність.

Можуть створюватися класичні та профільні (технічні, технологічні, економічні, педагогічні, медичні, аграрні, мистецькі, культурологічні тощо) університети;

2) академія - вищий навчальний заклад четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить фундаментальні та прикладні наукові дослідження, є провідним науково-методичним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

3) інститут - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації або структурний підрозділ університету, академії, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у певній галузі науки, виробництва, освіти, культури і мистецтва, проводить наукову, науково-методичну та науково-виробничу діяльність і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

4) консерваторія (музична академія) - вищий навчальний заклад третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у галузі культури і мистецтва - музичних виконавців, композиторів, музикознавців, викладачів музичних дисциплін, проводить наукові дослідження, є провідним центром у сфері своєї діяльності і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

5) коледж - вищий навчальний заклад другого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації у споріднених напрямах підготовки (якщо є структурним підрозділом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації або входить до навчального чи навчально-науково-виробничого комплексу) або за кількома спорідненими спеціальностями і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення;

6) технікум (училище) - вищий навчальний заклад першого рівня акредитації або структурний підрозділ вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації, який провадить освітню діяльність, пов'язану із здобуттям певної вищої освіти та кваліфікації за кількома спорідненими спеціальностями, і має відповідний рівень кадрового та матеріально-технічного забезпечення.

Державному вищому навчальному закладу четвертого рівня акредитації відповідно до законодавства може бути надано статус національного.

4.Проблеми та перспективи розвитку системи вищої освіти в Україні

Систему вищої освіти складають:

· вищі навчальні заклади всіх форм власності;

· інші юридичні особи, що надають освітні послуги у галузі вищої освіти;

· органи, які здійснюють управління у галузі вищої освіти.

Управління у галузі вищої освіти здійснюється нижченаведеними органами.

Кабінет Міністрів України через систему органів виконавчої влади:

— здійснює державну політику у галузі вищої освіти;

— організує розроблення та здійснення відповідних загальнодержавних та інших програм;

— у межах своїх повноважень видає нормативно-правові акти з питань вищої освіти;

— забезпечує контроль за виконанням законодавства про вищу освіту.

— Управління у галузі вищої освіти у межах їх компетенції здійснюється:

— спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки;

— іншими центральними органами виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади;

— Вищою атестаційною комісією України;

— органами влади Автономної Республіки Крим;

— органами місцевого самоврядування;

— власниками вищих навчальних закладів;

— органами громадського самоврядування.

Головне завдання вищої школи полягає в тому, щоб закласти необхідну інтелектуальну та моральну базу для плідної діяльності освіченої людини, сформувати у неї нові якості: готовність до 3--5-разової зміни професії за життя, спілкування та взаємодії з іншими людьми, терпимість до відмінностей у поглядах, універсальність і гнучкість професійної компетентності як здатності робити щось краще за інших, таких рис особистості, без яких сьогодні неможлива успішна праця в будь-якій сфері,-- ініціативи, самостійності, відповідаль-ності, працездатності, дисциплінованості тощо. На сучасному етапі для досягнення цілей вищої школи стає важливим не тільки те, що вивчають, а й те, як навчаються студенти, саме навчаються, здобувають, а не споживають знання.

Суттєве переусвідомлення зміни змісту і пріоритетних цілей вищої освіти має сприяти активному впровадженню в життя вищої школи України загальновизнаних у світі структур та організації управління ними. Йдеться про нормативний розподіл вищих закладів освіти на дві групи: 1) університети і заклади університетського типу та 2) інші навчальні заклади, переважно професійного спрямування. Базова вища освіта за 4-річною програмою бакалаврату має надаватись переважно університетами та закладами університетського типу, професійна -- закладами неуніверситетського типу та ВНЗ першої групи на кваліфікаційних рівнях спеціаліста чи магістра.

Заклади першої групи мають бути підпорядковані центральному органу управління освітою, який бажано об'єднати з органами управління наукою; заклади другої групи можуть бути у віданні як місцевих, так і галузевих органів управління. Універ-ситети та заклади неуніверситетського типу мають бути, як правило, державними. Приватні можуть бути в секторі професійної освіти, але повинні користуватись державною підтримкою, мати однакові з державними умови діяльності, зокрема і в сфері оподаткування, що забезпечить мобільність та конкурентно-спроможність їхніх випускників на ринку праці.

На виконання Указу Президента України "Про основні напрями реформування вищої освіти в Україні" в основному впорядковано мережі вищих навчальних закладів на загальнодержавному і регіональному рівнях управління. Ліквідовано малочисельні та безперспективні заклади. В Україні, функціонує 653 вищих навчальних заклади І - II та 298 ПІ - IV рівнів акредитації, в тому числі 91 університет, серед яких 86 є державними. Десяти університетам та чотирьом академіям надано статус національних. За своїми інтегральними показниками вища освіта України не поступається розвиненим країнам світу.

У професійно-технічній освіті на виконання Указу Президента України "Про основні напрями реформування професійно-технічної освіти в Україні" здійснюється реорганізація мережі навчальних закладів і упорядкування переліку спеціальностей. Відкрито 95 вищих професійних училищ, 8 центрів нових технологій підготовки спеціалістів для підприємницької діяльності, 8 художньо-промислових училищ, 5 училищ-агрофірм. Відбувається перехід на три рівні професійно-технічної освіти. Зберігаються високі показники працевлаштування молоді (82% від випуску 2002 року прийшли на виробництво за направленням). Професійно-технічні училища продовжують виготовляти досить великий обсяг продукції та надавати послуги населенню.

Зроблено суттєві кроки щодо створення системи кадрової роботи, підтримки керівних і науково-педагогічних кадрів вищої школи. Створено галузеву систему науково-технічної експертизи. Посилюється інтеграція діяльності Міносвіти, Національної Академії наук та Академії педагогічних наук України.

Головні напрямки розвитку вищої освіти в Україні

Для досягнення гармонійного розвитку системи вищої освіти необхідно всім структурам навчального та виховного процесу спрямувати свою діяльність на підвищення ролі системи вищої освіти в забезпеченні розбудови Української державності, стабілізації розвитку суспільства, подальшу інтеграцію системи вищої освіти України в світовий і європейський простори, запровадження нових ефективних форм організації діяльності вищих закладів освіти в сучасних соціально-економічних умовах.

Першочерговими завданнями тут є наступні.

1. Забезпечення захисту громадян України від неякісних освітніх послуг, пошук внутрішніх резервів, здійснення організаційних заходів, спрямованих на поліпшення соціального захисту учасників навчально-виховного процесу, відновлення пріоритетів виховання.

2. Сприяння розвитку інтеграційних процесів у системі вищої освіти, створенню в регіонах навчальних та навчально-виробничих комплексів, центрів, регіональних університетів, ефективно використовувати матеріально-технічну базу, педагогічні та науково-педагогічні кадри, навчально-методичне забезпечення в рамках комплексу. Формування мережі навчальних закладів відповідно до потреб особистості, регіону, з урахуванням демографічних та соціально-економічних факторів.

3. Забезпечення розвитку і функціонування системи ступеневої освіти, розширення можливості особистості у здобутті освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів за бажаним напрямом.

4. Узгодження змісту освіти на всіх освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнях, керуючись принципом наступності і безперервності з найповнішим використанням потенціалу вищої та післядипломної освіти. Здійснення заходів щодо вирівнювання освітніх потенціалів регіонів.

5. Прискорення розвитку мережі навчальних закладів з державною мовою навчання. Забезпечення безумовного виконання Державної програми розвитку української мови та інших національних мов в Україні.

6. Виділення у провідний напрям виховної роботи формування у молоді громадянської активності, правової свідомості, духовної та моральної культури, активізувавши з цією метою студентське самоврядування, роботу з батьківською громадськістю.

7. Впровадження додаткових заходів щодо:

— запровадження режиму жорсткої економії бюджетних видатків та забезпечення їх використання лише за цільовим призначенням;

— збільшення надходжень позабюджетних коштів з метою виконання завдання щодо мобілізації їх для погашення заборгованості із заробітної плати, стипендій та інших соціальних виплат;

— підвищення ефективності використання державного майна, здійснення контролю за надходженням та використанням за цільовим призначенням коштів від здачі майна в оренду.

8. 3 метою прискорення формування єдиного нормативно-правового поля освіти постійно мати та періодично коригувати плани-графіки розробки нормативно-правових документів, що забезпечують діяльність закладів, установ і органів управління вищою освітою.

9. Удосконалення державних стандартів освіти, визначених Законом України “Про вищу освіту”. Створення та підготовка до видання програм і підручників для вищої освіти.

10. Удосконалення системи управління вищою освітою з урахуванням нових тенденцій розвитку освіти, міжнародного досвіду та соціально-економічної ситуації в країні.

11. Спрощення процедури ліцензування та акредитації з одночасним посиленням вимог до якості освітніх послуг, що надають вищі навчальні заклади.

12. Посилення контролю за виконанням умов контрактів ректорами (директорами) вищих навчальних закладів І - IV рівнів акредитації. У разі їх неналежного виконання за погодженням із обласними державними адміністраціями, вносити пропозиції керівництву Міністерства щодо доцільності подальшої роботи окремих посадових осіб на займаних посадах.

13. Підвищення ефективності роботи аспірантури та докторантури, закріплення на місцях роботи випускників, які навчались за державним замовленням.

14. Відновлення та удосконалення підготовку резерву керівних кадрів ВНЗ.

15. Для розвитку вузівської науки збільшення фундаментальних досліджень, враховування відповідністі досліджень профілю підготовки спеціалістів, магістрів, аспірантів, докторантів, кандидатів і докторів наук, спрямування наукових досліджень на супроводження освітнього процесу на всіх його етапах.

Запровадження програмно-цільвого методу організації прикладних досліджень, що забезпечують розвиток новітніх технологій та дають практичний результат, із залученням для їх реалізації поряд із бюджетними інших джерел фінансування. Припинення досліджень, що втратили актуальність, виконуються на неналежному рівні. Посилення відповідальності на всіх рівнях за використання бюджетних коштів на науку.

Залучення до наукової роботи студентської молоді.

16. Впровадження передових технологій підготовки фахівців для зарубіжних країн, укладення міжурядових угод щодо міжнародного визнання національних документів про вищу освіту.

Збільшення обсягів навчання іноземних студентів у навчальних закладах України, унеможлививши нелегальну міграцію через заклади вищої освіти.

17. Своєчасне подання пропозицій Кабінету Міністрів України щодо удосконалення податкової політики з метою реальної підтримки госпрозрахункової діяльності вищих навчальних закладів.

18. Впровадження на об'єктах теплоспоживання швидкоокупних енергоефективних проектів, спрямованих на зменшення витратної частини місцевих і державного бюджета на утримання вищих навчальних закладів.

19. Удосконалення змісту навчально-виховного процесу відповідно до суспільно-економічних перетворень, використання ефективних форм і методів навчання, запровадження нових педагогічних технологій, передового досвіду й інноваційних пошуків професорсько-викладацького складу.

20. Підвищення ефективності управління вищими навчальними закладами, запровадження системи аналітико-прогнозної роботи з кадрами, оцінка їх діяльності за кінцевими результатами.

21. Поліпшення профорієнтації та відбору на навчання у вищих навчальних закладах молоді з сільської місцевості.

ВИСНОВКИ

Підводячи підсумки вище викладеному можна зробити висновок, що освіта в Україні визнана і формально декларована пріоритетною сферою розвитку суспільства. Розпочались доволі інтенсивні пошуки нової моделі вищої освіти. Перші кроки вже зроблено, зокрема й в інтеграції у світовий освітній простір. Зміст моделі переорієнтовується на ор-ганічний зв'язок із національною культурою, історією, тради-ціями, утвердженням державності. Переглянуто структуру вищої освіти. Віднині вона, як і в переважній більшості країн світу, будується за ступеневою системою. Перелік вищих навчальних закладів доповнено технікумами, коледжами, галузевими університетами. Введено 4 рівні їх акредитації та нові освітньо-кваліфікаційні ступені -- молодший спеціаліст, бакалавр, магістр. Завершується бурхливий процес "університетизації" вищої школи на базі політехнічних і галузевих інститутів та академій, част-ково -- педагогічних інститутів. Оскільки держава не в змозі ще й наполовину задовольнити попит на вищу освіту, з'явились десятки недержавних вищих навчальних закладів, хоча основна частина видатків на освіту -- до двох третин їх обсягу,-- як і раніше, фінансується урядом. Активно розвивається спів-робітництво із зарубіжною вищою школою.

В Україні та її регіонах ближчим часом треба привести у відповідність з уточненими цілями технології навчання, яка має забезпечити життєдіяльність людини в наступному столітті. Слід завершити впровадження багаторівневої системи підготовки фахівців, ак-тивно урізноманітнювати діяльність ВНЗ в наданні освітніх послуг певним групам населення під гаслом: вища освіта -- кожному, хто бажає. Забезпечити взаємоузгодженість елементів системи на основі таких цінностей, як демократизація управління, забезпечення автономії навчальних закладів та створення умов для творчості викладачів.

Одночасно необхідно уникнути зни-ження вимог до кругозору фахівців. Сучасний спеціаліст має мислити глобально, а діяти локально.

Новий зміст вищої освіти визначається мобільними кваліфікаційними вимогами до фахівця, які висувають час і потреби суспільства. Він вимагає нових технологій навчання, активних форм роботи, інтеграції вітчизняної вищої школи у світовий освітній простір, які б сприяли кредитуванню навчальних дисциплін, створенню перспективних інтеґрованих курсів, активізації самостійної роботи студентів, упровадженню модульного викладання, елементів принципу вільного творчого навчання, рейтингової системи оцінки знань, періодичного тестування, удосконаленню чітких, але гнучких стандартів для вищої освіти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України // Закони України -- К.: ВРУ. Ін-т законодавства, 1997. -- Т. 10.

Про вищу освіту: Закон України 17.01.2002р.// ВВР. - 2002 - №6

Про стан освіти в Україні та головні напрями її розвитку на зламі століть. Рішення колегії Мін.освіти України Протокол №4/1-4 від 17.03.99р.

Законодавство України про загальну середню освіту : . - К.Юрінком Інтер, 1999.- 448с.

Згуровский М. 3. Высшее образование Украины сегодня и завтра // Высшее образование: проблемы и перспективы развития. Второе Академические чтения.-- К, 1996.-- С. 7--9.

Козаков В.Т. Вища освіта в Україні та у світі: проблема цілей і їх реалізації. Наукова збірка. К.: “Освіта”, 435с.

Єпіфанові А.О., Сало І.В. Реґіональна економіка. - К.: Наук. думка, 1999 -341 с.

Гродецька Т.М. Освіта в Україні.- Х: Світ-прес, 2002.- 256 c.

Каленюк І.С.Система освіти в перехідній економіці // Економіка. Фінанси. Право (укр.).- 2001.- № 2.-C. 27-30

Ринкова трансформація економіки і проблеми освіти .- 1996.- 174 c.

Скринник З.Є. Проблеми гуманітарної підготовки фахівців банківської системи // Банківська система України: теорія і практика становлення: Збірник наукових праць: В 2 т. Т.2.- San Francisco: ,1999.- C.363-371