Предмет і функції економічної теорії

2

ПРЕДМЕТ І ФУНКЦІЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ

План

1. Предмет економічної теорії

2. Функції економічної теорії

3. Логіка і структура курсу

1. Предмет економічної теорії

Кожна наука має свій предмет вивчення. З іншими спорідненими науками вона пов'язана через об'єкт дослідження: наприклад, сукупність економічних наук об'єднується розглядом проблем народного господарства. Цільовою функцією кожної науки є розкрита і пізнання відповідних об'єктивних законів природи чи суспільства. Для цього вона користується набутими в процесі історичного розвитку загальнонауковими та спеціальними, притаманними лише їй методами пізнання об'єктивної реальності.

Якою б розмаїтою не була людська діяльність, вона повинна мати власну основу. Такою основою є економічне життя суспільства, тісно пов'язане з потребами та інтересами людей. У перекладі з грецької слово "економіка" означає мистецтво ведення домашнього господарства ("ойкос" -- дім, домашнє господарство; "номос" -- вчення, закон). Вперше цей термін ввів Арістотель (III ст. до н. є.). Він поділив науку про багатство на економіку та хримастику. Під першою він розумів виробництво благ для задоволення потреб людей, під другою -- накопичення грошей, до якого ставився негативно.

Мислителі стародавнього світу робили спроби з'ясувати внутрішні підвалини економічного розвитку та формували окремі елементи економічних знань. З тих пір, як давньогрецький філософ Ксенофонт (IV--III ст. до н. є.) започаткував нову на той час економічну науку в творах "Економіка" та "Про доходи", зміст її невпізнанно змінився. По-перше, ведення господарства та управління ним здійснюються тепер не тільки в рамках сім'ї, ай у межах регіону, країни, групи держав, всього світу. По-друге, воно організується не тільки за територіальною, а й за виробничою ознакою. Отже, нині поняття "економіка" охоплює: сім'ю, підприємство (фірму); народне господарство певної країни чи його частину; сукупність взаємопов'язаних господарств груп країн, об'єднаних у різноманітні інтегральні організації; світове господарство як суперечливу цілісність взаємозалежних народних господарств усіх країн та їхніх об'єднань. Економіка як народне господарство має дві сторони вираження: по-перше, як матеріально-натуральне наповнення, по-друге, як сукупність виробничих відносин, що пов'язують процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільного продукту як фази постійного відтворення економіки.

Матеріально-натуральне наповнення економіки виявляється в продуктивних силах, виробничих ресурсах суспільства, що відображають систему відносин "людина -- природа". До них належить передусім робоча сила як здібність людини творити в матеріальній та духовній сферах. Особливо важливими її проявами є підприємницькі здібності. Робоча сила втілюється у трудових ресурсах. Це особистий фактор виробництва.

Другою складовою продуктивних сил є уречевлений фактор виробництва, тобто засоби виробництва, які людина використовує в процесі праці, спрямованої на забезпечення своїх матеріальних та духовних потреб.

Засоби виробництва поділяють на предмети і засоби праці. Перші охоплюють предмети, дані природою, та ті, що в процесі праці переробляються чи обробляються з метою одержання готової продукції для особистого чи виробничого використання. До других належать, по-перше, машини, устаткування, інструменти та інші технічні знаряддя; по-друге, технологічні процеси та енергопостачання; по-третє, автоматизовані системи управління (АСУ), електронно-обчислювальні машини (ЕОМ) тощо.

Центральне місце в системі засобів праці посідають накопичені людством знання. Людина живе у світі обмежених можливостей. Обмежені її фізичні та інтелектуальні здібності, час, який вона може приділити тому чи іншому заняттю, засоби, які можуть бути використані для досягнення поставленої мети. Обмеженість наявних ресурсів була і є головною й досить жорсткою умовою, яка нашаровується об'єктивною реальністю на розміри і можливості зростання особистого та суспільного багатства. Однак це стосується конкретної людини та конкретних умов існування суспільства.

Щодо розвитку суспільства в цілому в історичній перспективі можливості людини необмежені. Протягом багатовікової історії людина суттєво розсунула рамки зазначених та інших обмежень. Проте перед індивідом, як і перед суспільством в цілому, завжди на кожному етапі постає проблема вибору напрямів та способів використання обмежених ресурсів. її можна вирішувати різними методами, які лежать у площині економіки. Серйозною проблемою є не тільки виробництво, а й розподіл його продуктів між різними верствами населення.

Сукупність виробничих відносин у широкому розумінні представлена техніко-економічними, організаційно-економічними та соціально-економічними відносинами. Суто економічні виробничі відносини, про які йдеться при визначенні конкретного предмета економічної теорії, подані переважно організаційно-економічними та соціально-економічними відносинами. Економіка як наука, тобто як систематизоване знання про сутність економічних явищ та процесів, почала оформлятися лише в XVII -- XVIII ст. паралельно з бурхливим розвитком ринкового господарства.

В економічній науці ще за часів (XVII ст.) розпочався процес диференціації знань. Тепер це система дисциплін. Підготовка економістів в Україні сьогодні ведеться більш як з 50 спеціальностей.

Є багато сучасних визначень поняття "економічна наука". Серед них головними є ті, що визначають її як науку, що вивчає:

1) умови та форми, за яких відбуваються виробництво та обмін і відповідний розподіл продуктів між людьми, про шляхи вирішення проблеми організації споживання і виробництва;

2) проблеми використання обмежених виробничих факторів (землі, праці, устаткування, технічних знань), а також фінансових ресурсів для виробництва та розподілу продуктів між членами суспільства;

3) закономірності руху цін, грошей, норми відсотка, капіталу і прибутку для вироблення державою відповідної політики впливу на економічне життя тощо.

Кожний з цих підходів відображає лише певний бік економіки і тому не охоплює повністю її систему. Власне, це визначення економічних наук, що вивчають різні аспекти багатогранного економічного життя. Однак усі вони підкреслюють тісний зв'язок економіки з виробництвом і ринком.

Об'єктом вивчення всіх економічних наук є економіка в цілому. Якщо об'єкт вивчення для них є спільним, то предмет вивчення різний. "Сім'я" економічних наук безперервно зростає. В її структурі, якщо виходити з вивчення не окремих функціональних сторін чи галузей суспільного виробництва, чим займаються конкретні економічні науки, а економічної системи в цілому, економічна теорія, безумовно, займає основне місце.

Економічна історія та історія економічних учень також вивчають економічну систему в цілому, але в різних аспектах, Перша досліджує конкретні форми функціонування і розвиток економічних систем у різні історичні епохи з урахуванням національних, природних, політичних та інших особливостей конкретних країн (або їхніх груп). Друга аналізує відбиття у свідомості різних суспільних верств тих економічних відносин, які існують на певному відрізку часу. Історія економічних учень розкриває також об'єктивні витоки виникнення різноманітних шкіл та напрямів у економічній науці.

Окрему групу утворюють спеціальні (функціональні) підрозділи економічної науки -- економічна статистика, економіка праці, фінанси, кредит, грошовий обіг, бухгалтерський облік тощо.

Найбільшу групу становлять галузеві економічні науки, які вивчають специфіку вияву виробничих відносин, їхніх законів та функціональних систем (управління виробництвом, грошово-фінансовий механізм тощо) в різних сферах суспільного виробництва. Найзагальнішою галузевою наукою є економіка промисловості. Однак і вона поділяється на економіку хімічної, металургійної, нафтодобувної чи іншої промисловості, оскільки постійно розвивається суспільний поділ праці, відокремлюються відносно самостійні галузі виробництва і, як наслідок, все більш конкретизуються економічні дисципліни.

У зв'язку з тим що нематеріальна сфера (наука, освіта, охорона здоров'я тощо) тісно пов'язана з галузями матеріального виробництва, бере участь у розподілі, обміні та споживанні суспільного продукту, економічний бік має як матеріальна, так і нематеріальна виробнича діяльність людей. Виділяються нові галузеві економічні дисципліни -- економіка сфери послуг, економіка освіти, економіка туризму тощо. Оскільки об'єктом вивчення всіх економічних наук поряд із специфічним предметом кожної з них є відносини і зв'язки між людьми в процесі їхньої економічної діяльності, то взаємодіють і науки через обмін інформацією, використання результатів досліджень суміжних наук тощо. Методологічною основою системи економічних наук є економічна теорія.

Об'єктом економічної теорії є економіка в цілому (на мікро-, макро- і глобальному рівнях). Мікрорівень економіки бере початок з сім'ї; фірма (підприємство) є його головною ланкою. Макрорівень охоплює господарство країни в цілому, а глобальний -- міждержавні економічні об'єднання та світове господарство.

Багатоаспектність змісту економіки зумовлює різноманітність напрямів вивчення економічного життя суспільства: в центрі уваги постають економічні виробничі відносини, проблеми ефективності економічної системи, особливості різних систем господарювання тощо.

Важливе значення має вивчення світового досвіду розвитку економічної теорії та відповідних навчальних дисциплін. Так, розглядаючи предмет економіки, П. Самуельсон і Р. Нордхаус наголошують на тому, що люди обирають спосіб використання обмежених виробничих ресурсів для вироблення різних продуктів та розподілу їх між членами суспільства. Якщо виходити з прагматичної спрямованості навчального процесу, то такий підхід цілком виправданий.

Економічна теорія досліджує не тільки проблеми оптимізації виробництва при обмежених ресурсах, а й економічні форми та закономірності, в яких здійснюється суспільне відтворення в цілому. Водночас вчені не відкидають і політико-економічного аналізу відносин власності, оскільки економічну науку не можна звести до конкретно-економічного знання.

Термін "політична економія" щодо економічної теорії був застосований ще французьким меркантилістом А. Монкретьєном у праці "Трактат політичної економії", написаній у 1615 р. З грецької "по-літикос" перекладається як державний, суспільний. Отже, цей термін можна трактувати як науку про ведення господарства в державі, суспільстві.

Сьогодні школа економістів Чиказького університету (США) під керівництвом відомого вченого М. Фрідмана видає 'Чоигпаї оі Роїі-Іісаі Есопоту", присвячений проблемам політичної економії. Сучасний рівень розвитку політичної економії розглядається у чотиритомному словнику, виданому за редакцією Дж. Ітвелла, М. Міл-гейта, П. Ньюмена "Тпе Иеш Раїдгауе. А ОісІ:іопагу о! Есопотісв"; Ьопсіоп, N. У. еіс, 1987 (уоі. З, р. 906).

У підручнику "Есопотісз", який неодноразово перевидавався в Лондоні, Нью-Йорку, Мехіко, Москві, Києві, його автори К.Р. Макконнелл та С.Л. Брю зазначають, що політеконом тепер входить як неодмінний член у вищі урядові ради. Монументальні роботи з політекономічних засад постійно з'являються в різних країнах світу.

Розвиток предмета економічної теорії в її політекономічному аспекті, як і будь-якої науки, безмежний, завершення певних його напрямів, виявів веде водночас до появи та становлення нових.

Вивчення політекономічного аспекту економічної теорії означає дослідження розвитку економічних явищ і процесів через пізнання економічних виробничих відносин.

Головним завданням економічної теорії є характеристика засад економічних систем через аналіз організаційно-економічних та соціально-економічних (рис. 2) виробничих відносин.

У процесі організації виробництва виникають загальні організаційно-економічні відносини, які відбивають певний його рівень. Вони відображаються такими абстрактно-загальними категоріями, як праця, засоби виробництва, поділ праці тощо, і виражають систему відносин «людина -- виробництво».

Організаційно-економічні відносини безпосередньо пов'язані з продуктивними силами. Вони виникають з приводу трудової діяльності, кооперації праці, обміну засобами виробництва тощо. В цілому ці відносини втілені в господарській системі організації та управління економікою на різних рівнях. Конкретні організаційно-економічні відносини відображені у господарських системах окремих галузей суспільного виробництва -- економіка промисловості, сільського господарства, торгівлі, охорони здоров'я тощо. їхню специфіку вивчають конкретні економічні науки. До загальних організаційно-економічних відносин належать форми і методи господарювання, характерні для всіх галузей економіки. Серед останніх сьогодні виділяють, по-перше, ринкову систему, в центрі якої -- товарно-грошові відносини; по-друге, підприємництво, засноване на ефективному веденні господарства. Загальні організаційно-господарські відносини -- це і відносини у сфері грошового обігу, ціноутворення, фінансів, кредиту, маркетингу, менеджменту, біржової справи тощо. Саме вони, оскільки не охоплюються конкретними економічними науками, належать до загальної економічної теорії.

Соціально-економічні відносини зумовлюють систему зв'язків "людина -- людина". До них належать закономірності розвитку відносин власності (передусім на засоби виробництва), тісно пов'язаних з ними розподілу і відтворення суспільного виробництва в цілому як економічного кругообігу, який відбувається через виробництво, розподіл, обмін і споживання продуктів і послуг.

Дослідження соціально-економічних відносин розкриває соціальні можливості інтеграційних процесів у сучасному суспільстві та управлінні господарством. Це також дає можливість визначати ступінь відповідності економічної діяльності вимогам зростання суспільного багатства і пов'язаним з ним інтересам переважної більшості членів суспільства.

Дослідження соціально-економічних відносин показує, хто реально володіє засобами виробництва та фінансами, привласнює їх, тобто в чиїх інтересах відбувається розподіл вироблених продуктів та послуг, і, нарешті, як і скільки трудівник працює на себе та на інших членів суспільства.

Економічні виробничі відносини відповідають певній формі власності на засоби виробництва, що склалася історично, та діалектично взаємодіють з продуктивними силами як факторами виробництва, його ресурсами.

Поняття "власність" -- одне з центральних в курсі економічної теорії. Власність існує на трьох рівнях. Перший -- матеріально-натуральний (заводи, ферми, лікарні, навчальні та наукові заклади тощо), другий -- юридичний (правове оформлення володіння, розпорядження ним та його використання), третій -- політекономічний, який відображає реальне, а не юридичне присвоєння результатів економічної діяльності.

До організаційно-економічних форм власності належать індивідуальна, колективна, державна тощо; до соціально - економічних - приватна, суспільна (остання може бути місцевого, загальнодержавного і навіть загальносвітового рівня), змішана. Кожна з них має свою сферу оптимального застосування. Загальним критерієм ефективності тієї чи іншої форми власності виступає міра відчуження виробника від засобів виробництва та його результатів. У певному суспільстві одна з форм власності є панівною. Відповідно до неї складаються соціально-економічні відносини.

Політекономічний аспект економічної теорії охоплює також аналіз економічних законів та їхньої взаємодії.

Організаційно-економічні та соціально-економічні виробничі відносини відтворюються постійно в найрізноманітніших формах і поєднаннях. Поняття, які відображають в узагальненому вигляді умови економічного життя суспільства, називають економічними категоріями (наприклад, "товар", "вартість", "прибуток", "національний доход" тощо). Економічні категорії відбивають сутність економічних явищ і процесів.

Економічні закони виявляють об'єктивні, стійкі причинно-на-слідкові зв'язки як у середині виробничих відносин, економічних процесів і явищ, так і між ними, розкривають сутність зв'язків (наприклад, закони вартості, середнього або монопольного прибутку, співвідношення між складовими національного доходу). Економічні закони не можуть бути незмінними, оскільки економічні процеси не є чимось застиглим.

Розрізняють економічні закони всезагальні, загальні та специфічні.

Всезагальні закони відбивають співвідношення між продуктивними силами і виробничими відносинами, їхню взаємодію. Це закони відповідності виробничих відносин характеру і рівню продуктивних сил, економії часу, підвищення потреб тощо. Суспільному виробництву завжди притаманні риси виробничого процесу як такого, незалежно від його соціально-економічної структури. Пізнання всезагальних економічних законів допомагає осягнути фундаментальні основи та послідовність розвитку людського суспільства.

Загальні закони відображають взаємозв'язок між продуктивними силами та організаційно-економічними відносинами (наприклад, закони товарного виробництва).

Специфічні закони розкривають рівень розвитку організаційно- та соціально-економічних виробничих відносин (наприклад, закони додаткової вартості, середнього або монопольного прибутку). Так, відносини "товар-- товар" на певному етапі трансформуються у "товар-- гроші---товар" і згодом -- у "гроші--товар--гроші", залежно від ступеня розвитку суспільства. Специфічні економічні закони, з одного боку, характеризують певну економічну систему в процесі її розвитку, з іншого -- окремі її сфери.

Загальною основою дії економічних законів є об'єктивна, суперечлива біосоціальна сутність людської істоти. Біологічна сутність людини відображає її об'єктивні природні характеристики. Соціальна сутність є породженням об'єктивного процесу розвитку людського суспільства. Звідси економічні закони породжуються об'єктивною реальністю, яка створює саму людину.

Розрізняються сутність економічного закону, механізм його дії та використання. Щодо економічних законів застосовують такі категорії діалектики, як кількість і якість, зміст і форма, ціле і часткове, суперечність тощо.

За певних умов людина спроможна використовувати економічні закони в своїх інтересах. Свідоме, узгоджене господарювання неможливе без пізнання економічних законів.

Перші спроби вивчення економічних процесів та явищ були зроблені ще в працях Ксенофонта, Платона, Арістотеля, Сенеки, Юлія Цезаря, мислителів Давнього Єгипту, Китаю, Індії та ін. Формування економічної науки належить до тих часів нової історії людства, коли товарне господарство почало набувати загального характеру. Сьогодні воно охоплює сферу як матеріального (промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт, торгівлю, комунальне господарство, побутове обслуговування), так і нематеріального виробництва (охорону здоров'я, освіту, наукове консультування тощо).

Оскільки товарні відносини охопили передусім сферу торгівлі, то й першою в нові часи (XV--XVII ст.) склалася школа меркантилістів (від італ. торговець, купець). Вона ототожнювала багатство з грошима, золотом, нагромадження яких у той період відбувалося через торгівлю. Меркантилісти виходили з того, що джерелом багатства суспільства є торгівля.

У XVIII ст. виникла школа фізіократів. її представники Ф. Кене та П. Буагільбер перенесли питання про походження багатства із сфери обігу в сферу виробництва. Однак вони вважали, що багатство створюється лише в сільському господарстві. А вже в працях таких видатних представників класичної політекономії, як У. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо, С. Сісмонді, головним об'єктом дослідження стало саме виробництво, незважаючи на його галузеві особливості. Велике значення мали праці А. Сміта "Дослідження про природу та причини багатства народів" (1776) і Д. Рікардо "Начала політичної економії та оподаткування" (1817). А. Сміт і Д. Рікардо виявили, що прибуток підприємця втілює неоплачену працю найманих робітників. Д. Рікардо відкрив закономірність, яка виражає співвідношення між оплаченою (заробітна плата робітників) та неоплаченою працею (прибуток підприємця), і довів, що прибуток високий або низький у тій самій пропорції, в якій низька або висока заробітна плата. Отже, класичною політекономією було започатковано трудову теорію вартості. Подальший розвиток економічної теорії відбувався за двома основними напрямами. Марксистський аналіз завершив створення розпочатої класиками теорії трудової вартості.

На основі відкриття К. Марксом двоїстого характеру праці, що міститься в товарі, та всебічного обґрунтування поняття додаткової вартості, яке набуло пріоритетного значення в дослідженнях його численних послідовників в усьому світі, було розкрито економічну сутність експлуатації людини людиною. Головна праця К. Маркса "Капітал" (т. 1, 1867) стала віхою в історії.

Іншим шляхом розробки економічної теорії, що знайшов своє концентроване вираження у роботах А. Маршалла та його послідовників, стало пріоритетне дослідження проблеми економічної ефективності з використанням теорії граничної корисності. Основну працю А. Маршалла "Принципи економіки (економікс)" було видано в 1890 р.

Важливе значення у розробці економічної теорії відіграла праця Дж. Кейнса "Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей" (1936), у якій значне місце відведено дослідженню державного регулювання економіки. Суттєві доробки в економічну теорію внесли радянські економісти з дослідження проблем економічного планування та соціального захисту населення. Ці доробки після тривалого соціального громадянського напруження були відповідно використані західними суспільствами завдяки їх відкритому характеру. Водночас занепадаюча командно-адміністративна система не тільки губила такі доробки, а й не в змозі була в силу наростання свого закритого характеру використати найкращі здобутки ринкової економіки.

У другій половині XX ст. в країнах розвиненої ринкової економіки поряд з марксистською економічною думкою дістали подальший розвиток такі концепції економічної теорії, як інституціоналізм, неоконсерватизм, неокласицизм, неолібералізм, новий лівий радикалізм тощо. Водночас у колишніх колоніальних та залежних країнах, виходячи з потреб їхнього розвитку, набули значного поширення теоретичні концепції, спрямовані на вироблення практичних рекомендацій щодо досягнення економічної незалежності. Серед них концепції колективного самозабезпечення, спирання на власні сили, експортної, імпортозамінюючої економіки тощо.

З кінця 70-х років у Китаї, а з початку 90-х років -- у країнах Східної Європи та державах, що утворилися на території колишнього СРСР, розпочався активний перехід від адміністративно-командної економіки до ринкових відносин. У цих країнах також розвиваються ринкові концепції. Серед них є такі, що проголошують необхідність використання загальнолюдських цінностей з урахуванням місцевих особливостей, і такі, що механічно запозичують досвід західних країн.

Більшість послідовників економічного вчення К. Маркса, які назвали себе марксистами, головну увагу сконцентрували на розкритті сутності експлуатації та на створенні умов переходу до без-ринкового господарства в післяреволюційний час. Головний шлях розвитку суспільства вони вбачали у швидкому переході до нового устрою, що має всіляко підштовхуватися державним насильством. Історичний же досвід свідчить, що перехід до нового суспільного ладу відбувається не через політичне насильство, а через виникнення нових економічних відносин на основі розвитку продуктивних сил та еволюцію організаційно-економічних і соціально-економічних відносин.

Наукові послідовники К. Маркса не відкидали і значення дослідження та розкриття поряд із соціально-економічними й організаційно-економічних проблем зростання багатства суспільства, особливо за післяреволюційних умов.

Представники іншого напряму, виходячи з концепції обмеженості факторів виробництва (передусім землі, праці, капіталу), головну увагу зосередили на питаннях використання останніх для одержання прибутку, економічного зростання в інтересах підприємців -- власників засобів виробництва. Однак історичний розвиток довів важливу роль соціальних питань, тому вчені все частіше були змушені вдаватися до розгляду в економічній теорії питань соціально-економічних відносин, хоча й оцінювали їх здебільшого як похідні від організаційно-економічних.

Межею, що поділяє означені дві течії в політичній економії, є проблема форм власності. Перша відстоює та обґрунтовує суспільну власність як потребу економічного розвитку, друга -- приватну. Історичний же досвід свідчить, що обидві форми у своїй багатогранності можуть сприяти соціально-економічному прогресу, а разом з ним і загальному розвитку суспільства в цілому та кожної окремої людини. Проблема полягає не в самих формах власності, а в тому, як вони співіснують згідно з конкретними умовами та ступенем розвитку суспільства, зокрема його продуктивних сил.

Слід зазначити, що проблема розвитку товарного виробництва, його ролі та значення, яка тісно пов'язана з проблемою форм власності, також займає важливе місце у розмежуванні двох сторін розвитку економічної теорії.

На сучасному етапі державне регулювання економіки має поєднуватися з ринковим через різні форми суспільної та приватної власності.

Нині не можна ставити в центр уваги лише питання трудового походження вартості чи організації ефективного функціонування господарства. Лише діалектичне поєднання їх дає можливість розкрити економічну теорію в усій її багатогранності. Одвічним є питання, як забезпечити зростання суспільного багатства та його використання в інтересах тих, хто його створює.

Отже, предметом економічної теорії в її політекономічному аспекті є вивчення економічних виробничих відносин в їх взаємодії з продуктивними силами та організацією управління і ефективного ведення господарства як чинників суспільного багатства.

2. Функції економічної теорії

Економічній теорії, як і будь-якій науці, властива теоретико-пізнавальна функція. Вона пояснює закономірності, процеси і явища економічного життя суспільства.

Актуальним стає запровадження в економіці нових форм людської діяльності, які не тільки передбачають дематеріалізацію та мініатюризацію виробництва, а й формують ноосферно-космічну економіку (від грец. розум). Остання ґрунтуватиметься переважно на використанні інтелектуального потенціалу людини і означатиме глибоку інтеграцію національних господарств у спільну систему міжнародного поділу праці. За таких умов загальнопланетарне мислення, загальнолюдські інтереси і цінності при вирішенні будь-яких проблем будуть пріоритетними.

Проте абсолютизувати загальний процес транснаціоналізації виробничих відносин і продуктивних сил недоцільно. В країнах ринкової економіки, що розвиваються, та в тих, що переходять до ринкової економіки, безумовно, ще довгий час національне переважатиме над інтернаціональним.

Контури нової парадигми в економічній теорії можуть бути означені не лише на основі глибокого вивчення найсуттєвіших тенденцій, закономірностей і законів розвитку економіки на глобальному рівні, а й за допомогою прагматичного узгодження суперечливої системи економічних інтересів окремих країн, міждержавних спільностей, різних підприємств і організацій. Це зумовлює об'єктивну необхідність пошуку окремими країнами та регіонами оптимального співвідношення різних форм власності, який має грунтуватися на економічних (а не ідеолого-політичних) засадах і регулюватися передусім економічними законами і господарською доцільністю.

Будь-яке знання є цінним не само по собі, а тим, що служить практичним цілям суспільства. Отже, економічна теорія не може обмежуватись простою констатацією фактів чи описувати певні економічні закономірності. її теоретико-пізнавальну функцію має доповнювати практична функція.

Один з принципів реалізації практичної функції економічної теорії полягає в цілісному баченні економічних процесів. Так, неможливо вирішити проблему, наприклад, реформи цін, не визначившись у питаннях побудови банківської системи, організації бюджету, податкової політики, рівня монополізації народного господарства тощо.

Важливим принципом розробки практичних пропозицій на основі економічного аналізу є врахування не тільки економічних, а й різноманітних соціокультурних чинників суспільного розвитку. Можна, наприклад, високопрофесійно дослідити, виходячи з глобального рівня, такі найсерйозніші проблеми, з якими стикається людство, як обмеженість ресурсів або посилення неоднаковості умов життя в країнах з інертними економічними системами. При цьому відомо, що у спробах стимулювання виробництва, та просування по шляху соціально-економічного прогресу людину часто розглядають переважно як гомоекономікус (економічна людина). Однак не слід забувати про традиційні структури потреб, системи ціннісних орієнтацій, ставлення до чужого і свого багатства, тобто відкидати те, що зумовлює тип економічної культури і економічної психології в окремих країнах.

Якщо теоретико - пізнавальна функція економічної теорії спрямована на розробку методологічних підходів і принципів аналізу соціально орієнтованої ринкової економіки, розгортання фундаментальних досліджень механізмів господарювання, соціоекологоекономічної культури розвитку, то практична функція (на нинішньому етапі розвитку Української держави) націлена на створення національних банків економічної, соціальної та екологічної інформації, організацію центрів досліджень, які забезпечують складання ефективних програм розвитку окремих областей (регіонів) країни, обробку інформації, експертизу рішень, що приймаються.

З теоретико-пізнавальною функцією пов'язана не тільки практична, а й виховна функція економічної теорії. її реалізація в широкому розумінні ґрунтується на необхідності переходу від адміністративно організованого суспільства до цивілізованого, економічно організованого, що ґрунтується на консенсусі та гармонізації інтересів різних соціальних, національних, територіально-економічних утворень.

Змістом виховної функції економічної теорії є формування економічної психології кожної людини, соціальної або професійної групи. З цієї точки зору виховна функція тісніше пов'язана з практичною, ніж з теоретико-пізнавальною. Іншими словами, практична функція опосередковує зв'язок теоретико-пізнавальної та виховної функцій економічної теорії.

Досвід розвинених суспільств свідчить, що основою консенсусу інтересів і цінностей не тільки великих (впливових), а й малих (не завжди інертних) соціальних груп, життєздатності саморегульованої системи є вартісні відносини, які відображають і поєднують соціальні, економічні та політичні інтереси різних самодіяльних груп.

Розкриття змісту виховної функції економічної теорії можливе на основі вивчення економічної поведінки людей (чи їхніх фахових груп) та чинників, які її визначають. Вони включають мотивацію, спрямовану на примноження достатку (сюди належить і підвищення рівня кваліфікації), мислення, яке відбиває економічні зв'язки та стосунки між суб'єктами, а також вчинки, які ґрунтуються як на традиціях, так і на спеціальних знаннях.

Особливість ситуації, яка складається сьогодні в Українській державі, полягає в тому, що певні соціальні групи опановують ефективну економічну поведінку набагато швидше, ніж інші, і завдяки цьому виходять на оперативний економічний простір. За цих обставин постає питання про порівняння соціального ефекту, який дає група, що вийшла вперед, з тими соціальними та економічними перевагами, які вона отримує.

Оволодіння економічною теорією є передумовою підвищення соціальної активності різних груп суспільства, свідомого господарювання, опанування сучасним економічним мисленням.

3. Логіка і структура курсу

Сучасна економічна теорія, головним змістом якої є розвинена ринкова економіка як загальнолюдська цінність, розкриває її сутність через різні рівні аналізу: передусім, макро- і мікро-, а також глобально економічний. Це закономірно, адже економічні процеси на цих рівнях у своїй єдності та взаємодії обумовлюють органічну цілісність економічної системи -- ринкової економіки. Через названі рівні розкриваються сукупність економічних відносин і закономірності їхнього розвитку, тобто предмет вивчення економічних наук.

У відносинах ринкового господарства як системи виділяють економічні виробничі відносини, особливо відносини власності, які обумовлюють у процесі дослідження політекономічний підхід до цієї складної системи.

Логіка сучасної економічної теорії багато в чому обумовлює логіку її вивчення як навчальної дисципліни у навчальних закладах усіх рівнів акредитації. Тривалий час у вітчизняній практиці навчального процесу було загальновизнано: логіка економічної теорії як науки і логіка її викладу, побудови підручників не можуть збігатися.

Аналіз сучасної зарубіжної навчальної літератури показує протилежне. В підручниках з економіксу, в яких синтезуються досягнення всіх економічних наук і досліджуються закони ринкової економіки, механізм їхньої дії в реальній господарській ситуації, досягається подібний збіг логіки економічної теорії та логіки її викладу. Прикладом є підручники П. Самуельсона і Р. Нордхауза, К.Р. Макконнелла і С.Л. Брю, які витримали понад десять видань, відомі в студентській аудиторії, академічних і бізнесових колах. Окремі з них перекладені на російську і українську мови, добре підготовлені методично, популярно написані.

У таких підручниках, як зауважують рецензенти, у найзагальнішому вигляді викладено зміст ринкової економіки, хоча й неминуче спрощено. Останнє слід віднести до витрат педагогічного процесу, який побудований на властивих йому методичних принципах і прийомах: від невідомого до відомого, від простого до складного, застосування дедуктивного та індуктивного методів, від фактів до теорії і від теорії до фактів, від конкретного до абстрактного і навпаки, визначення причинно-наслідкових зв'язків першого і наступних порядків тощо.

Економічна теорія -- це модель, спрощена картина чи схема сутності економіки, її функціонування. Така модель дає змогу краще зрозуміти дійсність саме тому, що вона ігнорує її деталі, які можуть маскувати головне. В педагогічній роботі, для того щоб донести матеріал до студентів, неминуче доводиться не раз спрощувати вже спрощене. Як це зробити і не допустити зниження теоретичного рівня, залежить від теоретичної підготовки авторів підручників та їхньої педагогічної майстерності. Проте в усіх випадках головним змістом підручників мають бути передусім два розділи: теорія мікроекономіки та її практичні аспекти і теорія макроекономіки, включаючи проблеми і суперечності та роль держави, економічної політики. В окремих підручниках вони займають за своєю порядковістю різне місце: спочатку або макроекономіка, або мікроекономіка. Однак це не порушує зв'язку логіки наукового дослідження ринкової економіки та логіки її викладу. Іншими словами, ці дві центральні частини і визначають структурну побудову підручників. Відступ від цієї структури призвів би до порушення логіки навчального процесу при вивченні курсу основ економічної теорії студентами, вніс би хаос, непослідовність, втрату методологічного стержня курсу. Тільки через проблеми цих двох частин у їх взаємозв'язку розкриваються економічні закони і категорії, закономірності та принципи ринкової економіки як системи. Від однієї до кожної наступної теми ускладнюється матеріал, розширюються знання студентів про нові закони і категорії, закономірності та принципи, які виражають сутність економічних відносин ринкової економіки.

Хоча за своїм обсягом частини з макро- і мікроекономіки займають в цьому підручнику менше місця, ніж у інших, але вони є центральними. Підручник підготовлено для студентів економічних вищих навчальних закладів і факультетів, у яких дисципліну "Основи економічної теорії" студенти вивчають починаючи з І курсу. Він закладає методологічні підвалини вивчення комплексу дисциплін, які формують економіста відповідно до сучасних вимог. Макро- і мікроекономіка, як і міжнародна економіка і міжнародні економічні відносини, вивчаються на старших курсах як окремі дисципліни. Студенти одержать фундаментальні знання з основних розділів економічної теорії в органічному зв'язку з реаліями ринкової економіки. Саме з цього виходили автори підручника, визначаючи обсяг розділів, коло проблем, які в них розглядаються, викладаючи загальні теоретичні основи конкретних економічних дисциплін.

Як і в кожному підручнику, викладу основної частини матеріалу передує вступна частина до економічної теорії, в якій розкриваються предмет економічної теорії, її функції, основні методи пізнання соціально-економічних явищ.

Ринкова економіка кожної країни є широко інтегрованою в світове господарство, що органічно обумовлено світовим поділом праці, зростаючою взаємозалежністю держав. Макро- і мікроекономічні проблеми кожної з них, ефективність розв'язання їх великою мірою залежать від ступеня входження в світове співтовариство. Водночас становлення і розвиток світового господарства породили свої, властиві суто йому проблеми і суперечності, обумовили необхідність трансформації міжнародних економічних відносин. Економічна теорія була б чимось завуженим, обмеженим, без розкриття цих проблем. Визнані в світі підручники логічно завершуються викладом матеріалу про світове господарство. В підручнику цьому присвячена спеціальна його частина. Авторський колектив максимально врахував при визначенні логіки і структури курсу надбання світової та вітчизняної економічної думки і педагогічної практики, практики підготовки підручників і навчальних посібників.

Водночас підручник має відмінності не стільки логічного, скільки структурного характеру. Вони не порушують логіку курсу, навпаки, сприяють її глибшому освоєнню в специфічних умовах навчального процесу в Україні. В новій державі лише формуються ринкові відносини, зроблено перші суперечливі кроки. Студенти економічних спеціальностей фактично не знайомі з ринковою економікою як загальнолюдським надбанням. Спосіб життя і мислення не проникнуті ринковою ідеологією. Для глибокого сприйняття розділів макро- і мікроекономіки студентами І курсу, які взагалі ще не вивчали інших суспільних дисциплін, виникла потреба ввести в структуру підручника два розділи: "Загальні основи соціально-економічного прогресу" і "Загальні основи товарного виробництва і ринкової економіки". Особливе місце відводиться останньому розділу, завдання якого -- познайомити студентів з кореневими характеристиками ринкової економіки, основними рушійними силами її, ринковим господарством, його суб'єктами, структурою сучасного ринку, його функціями в найзагальніших рисах з основними законами і категоріями товарного виробництва. Особливий акцент зроблено на висвітлення соціальних проблем ринкової економіки, місця в ній людини з її економічними інтересами, її праці, суперечливості ринкової економіки. Крім того, це посилює політ-економічний аспект економічної теорії.

Логіка та структура підручника сприятимуть одержанню студентами вихідних знань про економічні відносини, поведінку людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ і послуг, економічні закони і принципи, які визначають її; проблеми ефективного використання обмежених виробничих ресурсів чи управління ними з метою досягнення максимального задоволення матеріальних потреб людини.

Пошуки раціональної структури підручника обумовлені ще однією проблемою -- переходом до ринкової економіки, який не буде коротким. Виникло питання, як відбити цю проблему в підручнику, акцентувати увагу на ній. Реалізуються два підходи. Один з них -- вклинювати матеріали перехідної економіки в окремі розділи в контексті питань, які в них розглядаються. Доцільним вважається виділення спеціальної частини "Особливості економік перехідного типу", в якій наводиться їхня узагальнена характеристика, висвітлюються напрями трансформацій, моделі переходу, складності.

Студентам слід мати уявлення про ті основні теоретичні та методологічні ідеї, які формували і продовжують розвивати сучасну економічну теорію. Це сприятиме вихованню економічної культури, надасть необхідної гнучкості мисленню студентів-економістів, прищепить реалізм та альтернативність в прийнятті рішень.

Нинішній стан економічної науки, як світової, так і вітчизняної, не може бути адекватно зрозумілий без знання історичного процесу її розвитку. Саме тому в підручнику прослідковуються найважливіші віхи генезису економічної науки впродовж останніх трьох століть, тобто з того часу, коли економічна теорія сформувалась як наукова дисципліна. Підручник узагальнює досягнення світової економічної науки, різних її шкіл і відображає доробок таких інтелектуальних гігантів, як А. Сміт, К. Маркс, А. Маршалл, Л. Вальрас, Дж. Кейнс, М. Фрідмен, Дж. Гелбрейт, Д. Белл. Поглиблене вивчення цього матеріалу передбачене в курсі "Історія економічних вчень" та ряді спецкурсів і спецсемінарів з актуальних проблем історії економічної теорії.