Податки на заробітну плату, прибуток тощо

2

План

Вступ

1. Податки на заробітну плату, на прибуток тощо

1.1. Суть податку, його функції і юридичні ознаки

1.2. Податок на прибуток

1.3. Податок на землю

1.4. Податок на додану вартість

1.5. Податок на заробітну плату

2. Вартість життя та її показники

2.1 поляризація доходів. Вартість життя.

2.2. Рівень життя і бідність. Соціально-економічна мобільність.

3. Визначте зростання продуктивності праці за методом нормативно-чистої продукції на основі даних

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Подальшу розбудову Української економіки на шляху до ринкових методів господарювання не можливо уявити без широкого та глибокого дослідження податкової діяльності держави. Здобуття Україною незалежності та повернення країни в русло загальноприйнятих процесів світового розвитку змушує нас по новому дивитися на теорію та практику оподаткування. Податки мають досить вагоме бюджетне значення, виступають ефективним інструментом державного впливу на ринок і напрямки його розвитку, обсяги структуру попиту на пропозиції, на доходи населення і юридичних осіб. В цих умовах особливої актуальності набувають дослідження теоретичних і прагматичних аспектів функціонування оподаткування юридичних осіб.

Все це, з одного боку різко підвищує роль та значення податків з юридичних осіб за допомогою яких забезпечується значна частина податкових надходженнь до бюджету держави. З другого, робить необхідним дослідження теорії та практики оподаткування юридичних осіб в Україні.

Предмет дослідження - специфічна сфера фінансових відносин, які виникають між державою, з одного боку та юридичними особами з другого в процесі перерозподілу частини вартості національного продукту з метою створення загальнодержавного централізованого фонду грошових ресурсів.

Об'єкт дослідження - податки, які справляються з юридичних осіб, їх правове регулювання, функціонування та розвиток оподаткування юридичних осіб в Україні. Контрольна робота охоплює характеристику основних прямих та непрямих податків з юридичних осіб, як загальнодержавних, так і місцевих: податку на прибуток, податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податку на землю, податку на додану вартість.

1. Податки на заробітну плату, на прибуток тощо

1.1 Суть податку, його функції і юридичні ознаки

Основним джерелом формування доходів бюджету як України так і інших держав виступають податки. Суть податків їх мета і функції визначаються економічним і політичним ладом суспільства, природою і завданням держави.

В сучасній юридичній та економічній літературі існує багато визначень податку, які відображають його загальні ознаки і виражають суть цієї категорії. Наприклад Н.Хімічева визначає податки як «обов'язкові за юридичною формою безвідплатні платежі юридичних та фізичних осіб, встановлені органами державної влади для зарахування в державну бюджетну систему з визначенням їх розмірів та термінів сплати»¹ . В підручнику «Фінансове право» дане визначення податку як «встановлений органом законодавчої державної влади обов'язковий платіж, що сплачується юридичними особами і громадянами в бюджет в розмірах і в строки, передбачені в законі»² . Термін “податок” умовно можна поділити на дві категорії мають однакові правові і економічні основи функціонування. З позиції предмета фінансового права головне в податку - надходження коштів для задоволення громадських потреб, насичення бюджету.

При визначені податку як прикладної категорії, податок представляє собою нецільовий, безвідплатний і обов'язковий платіж, який вноситься юридичними та фізичними особами в бюджет відповідного рівня на підставі акта компетентного органу державної влади. При характеристиці податку як правової категорії, в основному приділяється увага переходу права власності до держави. В сучасних умовах всі власності рівні, мають однакові правові і економічні основи функціонування. З позиції предмета фінансового права головне в податку - надходження коштів державі для задоволення громадських потреб, насичення бюджету.

1.2 Податок на прибуток

Новим законом також передбачено використання спеціальних умов оподаткування прибутку товарообмінних (бартерних) операцій, страхової діяльності, операцій з розрахунками в іноземній валюті, операцій від реалізації основних фондів, торгівлі цінними паперами, оподаткування сумісної діяльності без створення юридичної особи, дивідендів, операцій з борговими вимогами і обов'язками, оподаткування неприбуткових організацій.

Суми податку на прибуток зараховуються в територіальні бюджети за місцем знаходження платника податку, закріплюючі фактично податок на прибуток за місцевими бюджетами.

Суть його в тому, що сплачувати податок повинні всі юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність і отримують від неї прибутки.

Об'єктом оподаткування виступає прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду на: суму валових витрат платника податку; суму амортизаційних відрахуваннь платника податку.

До складу валових витрат платника податку включаються затрати на оплату праці фізичних осіб, суми валових внесків робітника за додатковими пенсійними планами, суми зборів на обов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового (у тому числі державного) соціального страхування фізичних осіб які знаходяться в трудових відносинах з такими платниками податку.

Прибуток платників податку, включаючи підприємства, створені на власності окремої фізичної особи, обкладається податком за ставкою - 30 % об'єкта оподаткування.

За ставкою 15% оподатковується:

- прибуток від продажу інноваційного продукту, заявленого при реєстрації в інноваційних центрах;

- дохід нерезидента, отриманий у вигляді дивідендів.

Не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезидентами, у вигляді процентів або доходу (дисконту) на державні цінні папери, продані (розміщені) нерезидентами за межами території України через уповноважених агентів - нерезидентів.

Платники податку не пізніше 25 числа місяця, наступного за звітним кварталом, надають податковому органу декларацію про прибуток за звітний квартал, розраховану наростаючим підсумком с початку звітного фінансового року.

Платники податку, які не мають на момент перевірки податковим органом податкових декларацій і розрахунків, пов'язаних з нарахуванням та сплатою податків за відповідні періоди, або у випадку приховування або заниження сум податку платник податку сплачує суму донарахованого податковим органом податка, штраф у розмірі 30 % від суми донарахованого податку і пені.

1.3 Податок на землю

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

Власники землі, а також землекористувачі, крім орендаторів, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, представлені в оренду, стягується орендна плата. Плата за землю здійснюється з метою формування джерела коштів для фінансування заходів з раціонального використання та охорони земель, підвищення родючості ґрунтів, відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних із господарюванням на землях гіршої якості, ведення земельного кадастру, здійснення землеустрою та моніторингу земель, проведення земельної реформи та розвитку інфраструктури населених пунктів.

Земельний податок - це законодавчо урегульований обов'язковий платіж, що справляється з юридичних та фізичних осіб за використання земельних ділянок.

Суб'єктом плати за землю (платником) є власник землі, або землекористувач, у тому числі орендар.

Об'єктом оподаткування виступає земельна ділянка, яка знаходиться у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди.

Ставки податку з 1 га сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їх грошової оцінки у таких розмірах: для ріллі, сіножатей та пасовищ - 0,1; для багаторічних насаджень - 0,03.

Ставки земельного податку з земель, грошову оцінку яких встановлено, встановлюються у розмірі 1 % від їх грошової оцінки. Якщо грошову оцінку не встановлено, середні ставки земельного податку встановлюються у розмірах, вказаних у ст. 7 частина 2. Закону України “Про плату за землю”.

Підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Кошти від плати за землю, які надходять на спеціальні бюджетні рахунки місцевих бюджетів, повинні використовуватися виключно з наступною метою:

- фінансування заходів по раціональному використанню та охороні земель, підвищенню родючості ґрунтів;

- ведення державного земельного кадастру, землеустрою, моніторингу земель;

- відшкодування витрат власників землі і землекористувачів, пов'язаних з господарюванням на землях більш поганої якості;

- економічне стимулювання власників землі і землекористувачів покращенні якості земель, підвищенні родючості ґрунту і продуктивності земель лісового фонду;

- надання пільгових кредитів, часткового погашення займів та компенсації втрати доходів власників землі і землекористувачів внаслідок тимчасової консервації земель;

- проведення земельної реформи, а також для земельно-господарського устрою, розробки містобудівної документації і розвитку інфраструктури населених пунктів.

За нецільове використання коштів передбачена санкція - штраф у розмірі 100 % використаних не за призначенням сум.

За невчасну сплату земельного податку стягується пеня у розмірі 0,3 % суми за кожний день прострочення.

За порушення Закону України “Про плату за землю” платники несуть відповідальність, передбачену Земельним кодексом України та відповідно до Закону України “Про державну податкову службу в Україні”.

1.4 Податок на додану вартість

Сьогодні податок на додану вартість регулюється Законом України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами та доповненнями).

Платниками податку на добавлену вартість є суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, які не виступають суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють господарську, комерційну діяльність незалежно від форми власності і господарювання.

Об'єктом оподаткування є операції платників податку з: продажу товарів (робіт, послуг), в тому числі операції по оплаті вартості послуг за договорами оперативної оренди (лізингу) та операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості, та ін.

До об'єктів обкладання податком на добавлену вартість застосовуються дві базові ставки: нульова ставка і ставка 20 %, за винятком операцій звільнених від оподаткування.

Звільняються від оподаткування операції по:

1. Продажу товарів (робіт, послуг), які мають соціальну направленість (продаж продуктів дитячого харчування, продаж учнівських зошитів, продаж товарів спеціального призначення для інвалідів і. Ін.);

2. Продажу товарів (робіт, послуг), за винятком підакцизних товарів, грального бізнесу, підприємствами, що засновані всеукраїнськими громадськими організаціями інвалідів та майно яких є їх повною власністю, де кількість інвалідів, які мають там основне місце роботи, протягом попереднього звітного періоду становить не менше 50 % і. Ін );

Для знаходження суми ПДВ, перш за все, необхідно визначити базу оподаткування.

Відмінною особливістю визначення бази оподаткування (порівняно з раніше діючим порядком) є її визначення прямим методом, а не зворотнім.

Суть прямого методу полягає в тому, що підприємство, яке здійснює продаж товарів (робіт, послуг), визначає вільну ціну без ПДВ, виходячи із собівартості, прибутку, мита, акцизи, інших податків, які згідно з законодавством України включаються у вільну ціну, тобто база оподаткування визначається за формулою:

БО = ( С + П ) + М + АЗ +ІП = ВВ, де С - собівартість, П - прибуток, М - мито, АЗ - акцизний збір, ІП - інші податки, які включаються у вартість.

А для визначення суми податку застосовується формула: ПДВ = БО х 20% : 100%

Таким чином, нарахована сума ПДВ складає загальну суму податкових зобов'язань суб'єктів підприємницької діяльності по даному податку. Податкове зобов'язання - це загальна сума податку на добавлену вартість, отримана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді.

При звільненні від оподаткування в податковій накладні робиться запис - “без ПДВ”. Податкова накладна складається в момент виникнення податкових зобов'язаннь продавця в двох примірниках. Оригінал надається покупцеві, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг).

Сплата податку здійснюється не пізніше двадцятого числа місяця, наступного за звітним періодом. Центральний податковий орган України веде реєстр платників податку. Будь-якій особі, діяльність якої підлягає оподаткуванню, присвоюється індивідуальний податковий номер.

1.5 Податок на заробітну плату

Оплата праці (заробітна плата) - це винагорода в грошовій або натуральній формі, яка повинна бути виплачена роботодавцем найманому працівникові за виконану роботу. Розмір цієї винагороди визначено трудовим договором між працівником і власником або уповноваженою ним особою.

Однак витрати підприємства, пов'язані з використанням найманої робочої сили, не обмежуються тільки виплатою заробітної плати працівникам, що перебувають у трудових відносинах з підприємством і включені до його облікового складу. З одного боку, підприємство для виконання певних робіт за потребою може залучати фізичних осіб (що не перебувають у трудових відносинах з підприємством і, відповідно, не включені до його облікового складу) й оплачувати їхню працю за договорами цивільно-правового характеру. З іншого боку, крім власне заробітної плати, працівникам можуть виплачувати різні види надбавок і доплат, премій, компенсацій тощо. Крім того, деякі види компенсаційних виплат, що фінансує держава або відповідні фонди, виплачують громадянам через підприємства, на яких вони працюють. У свою чергу, підприємство зобов'язане утримувати із заробітної плати працівникові прибутковий додаток і збори (внески) на пенсійне та всі види соціального страхування, а також деякі інші суми, встановлені законодавством або угодою між працівником і роботодавцем.

Отже, між підприємством і його працівниками постійно здійснюється розрахунки, більшість з яких пов'язані з оплатою праці. Як і будь-які інші господарські операції, ці розрахунки повинні бути відображені в бухгалтерському обліку.

Утримання та нарахування заробітної плати, їх облік.

Із заробітної плати утримуються такі податки:

Прибутковий податок з громадян

Розраховується за шкалою:

Місячний сукупний оподатковуваний дохід	Ставка і розмір податку
До 17 грн.	-
Від 18 до 85 грн.	10 %
Від 86 до 170 грн.	15 % + 6, 8 грн.
Від 171 до 1020 грн.	20 % + 19, 55 грн.
Від 1021 до 1700 грн.	30 % + 189, 55 грн.
Більше 1701 грн.	40 % + 393, 55 грн.

Не за місцем основної роботи прибутковий податок нараховується у розмірі 20 %.

Пільги при нарахуванні прибуткового податку з громадян:

1. Сукупний оподатковуваний дохід зменшується на суму одного неоподаткованого мінімуму (17 грн.) одному з батьків на кожну дитину віком до 16 років, якщо дохід не перевищує 10 мінімальних заробітних плат.

2. Сукупний оподатковуваний дохід зменшується до 10 неоподатковуваних мінімумів (170 грн.), включаючи розмір вирахувань одному з батьків на кожну дитину віком до 16 років, а також суми, що не перевищує за кожний повний місяць розміру мінімальної заробітної плати: а) громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до І та ІІ категорій; б) інвалідів війни І групи.

3. Сукупний оподатковуваний дохід зменшується до 5 неоподатковуваних мінімумів (85 грн.): а) учасників ВВВ; б) військовослужбовців і призваних на навчальні перевірочні збори; в) інвалідів з дитинства, інвалідів І і ІІ груп; г) громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до ІІІ і ІУ категорій.

При утриманні прибуткового податку з громадян в обліку робиться запис:

Дт 66 Кт 641

2. Пенсійний фонд - у розмірі 1 % від загальної заробітної плати до 150 грн.; у розмірі 2 % від загальної заробітної плати більше 150 грн.

При утриманні в Пенсійний фонд робиться запис:

Дт 66 Кт 651

3. Аліменти (після відрахування від нарахованої заробітної плати прибуткового податку):

на 1 дитину - 25 %;

на 2 дітей - 33 %;

на 3 і більше - 50 %.

При утриманні сум аліментів робиться запис:

Дт 66 Кт 685

4. Профспілкові внески (членів профспілки) - 1 % від загальної нарахованої суми заробітної плати за відрахуванням суми допомоги з тимчасової непрацездатності.

5. Одержаний аванс за звітний місяць.

6. Надлишково сплачені суми за попередній період, виявлені внаслідок проведених перевірок.

7. Своєчасно не повернені підзвітні суми.

1. Збір на випадок безробіття - 0, 5 % .

В обліку робиться запис:

Дт 66 Кт 653

2. Збір на обов'язкове соціальне страхування - 0, 25 %.

Дт 66 Кт 652

У бухгалтерському обліку проводяться такі нарахування на заробітну плату від фонду оплати праці робітників та службовців:

1. В Пенсійний фонд - 32 %.

При здійсненні нарахувань на заробітну плату в Пенсійний фонд записується така бухгалтерська проводка: а) від нарахованої заробітної плати робітників основного виробництва:

Дт 23 Кт 651

б) від нарахованої заробітної плати цехів управління:

Дт 91 Кт 651

в) від нарахованої заробітної плати адмінперсоналу:

Дт 92 Кт 651

г) від нарахованої заробітної плати робітників, що займаються збутом продукції:

Дт 93 Кт 651

д) за розвантаження матеріальних ресурсів:

Дт 20 Кт 651

2. В фонд соціального страхування - 2, 9 %.

При здійсненні нарахувань на заробітну плату в фонд соціального страхування в обліку робиться такий запис: а) від нарахованої заробітної плати робітників основного виробництва:

Дт 23 Кт 652

б) від нарахованої заробітної плати цехів управління:

Дт 91 Кт 652

в) від нарахованої заробітної плати адмінперсоналу:

Дт 92 Кт 652

г) від нарахованої заробітної плати робітників, що займаються збутом продукції:

Дт 93 Кт 652

д) за розвантаження матеріальних ресурсів:

Дт 20 Кт 652

3. В фонд страхування на випадок безробіття - 1, 9 %.

В обліку робляться такі записи при розрахунку відрахувань із заробітної плати у фонд страхування від безробіття: а) від нарахованої заробітної плати робітників основного виробництва:

Дт 23 Кт 653

б) від нарахованої заробітної плати цехів управління:

Дт 91 Кт 653

в) від нарахованої заробітної плати адмінперсоналу:

Дт 92 Кт 653

г) від нарахованої заробітної плати робітників, що займаються збутом продукції:

Дт 93 Кт 653

д) за розвантаження матеріальних ресурсів:

Дт 20 Кт 653

4. В фонд страхування від нещасних випадків - в залежності від ризику підприємств ( в промисловості 1 %, в торгівлі 2% і т.д.)

При здійсненні нарахувань на заробітну плату в фонд записується така бухгалтерська проводка: а) від нарахованої заробітної плати робітників основного виробництва:

Дт 23 Кт 656

б) від нарахованої заробітної плати цехів управління:

Дт 91 Кт 656

в) від нарахованої заробітної плати адмінперсоналу:

Дт 92 Кт 656

г) від нарахованої заробітної плати робітників, що займаються збутом продукції:

Дт 93 Кт 656

д) за розвантаження матеріальних ресурсів:

Дт 20 Кт 656

Для обліку нарахування заробітної плати призначений рахунок № 66 “Розрахунки по оплаті праці”, на кредиті якого відображається сума нарахованої заробітної плати, а на дебеті - сума видачі та утримань з неї.



2. Вартість життя та її показники

2.1. Поляризація доходів. вартість життя

Характеризуючи соціальні аспекти розвитку економіки, можна констатувати, що на сьогодні основні соціальні показники ще далекі від бажаного рівня, а тенденції їхніх змін не можна вважати позитивно вражаючими.

Протягом 8 років рівень зростання доходів громадян і, передусім, заробітної плати, у кілька разів відстає від росту цін на товари і тарифів на послуги. Відбувається різка поляризація населення за доходами. Якщо у 1990 р. середній дохід 10 % найзаможніших громадян України у 4 рази перевищував відповідний показник 10 % найбідніших, то у 2005 році - вже у 67 разів. 10 % населення України концентрують сьогодні 40 % доходів всього населення країни, причому, за експертними оцінками, 2/3 цих доходів мають кримінальне походження. Поляризація населення за доходами призводить до зростання соціальної напруги у суспільстві. За підрахунками, середня зарплата працюючих, яка забезпечувала б прожитковий мінімум всім членам домогосподарств, мала б складати 824 грн.

Серед найважливіших причин, які зумовили різке падіння реальної заробітної плати, слід відзначити випереджаюче зростання цін на товари і послуги при відсутності механізмів захисту доходів від інфляції, різку трансформацію безкоштовних соціальних благ в платні, підвищення рівня реального безробіття. Загроза безробіття змушує людей погоджуватися на мізерну заробітну плату, навіть із затримками. Дійсно, як відзначає Уряд, заборгованість із заробітної плати зменшилась на 1,5 млрд. гривень, або на 23 %, і станом на 10 січня 2001 р. становила 4,9 млрд. гривень, для працівників бюджетної сфери заборгованість із заробітної плати скоротилася протягом року на 280 млн. гривень, або на 51,7 %, і становила 262 млн. гривень. Але за тими ж статистичними даними, відповідно, 75 % і майже 50 % заборгованості по зарплаті у вказаних сферах залишилися непогашеними. Крім того, заборгованість була погашена за номіналом боргу попередніх років без врахування інфляції, яка відбувалася останніми роками. У складі кредиторської заборгованості виробничих підприємств заборгованість із заробітної плати (разом з нарахуваннями) складає 6,3 млрд гривень, а по розрахунках разом з бюджетом - 21,1 млрд гривень. Позитивні тенденції розвитку економіки у 2001 р. сприяли певному поліпшенню становища. За січень-липень 2001 р. реальні грошові доходи громадян збільшилися на 8,7 %, порівняно з відповідним періодом 2000 р. У липні 2001 р. середня заробітна плата становила 327,31 грн і зросла в номінальному вимірі на 37,2 %, порівняно з липнем 2000 р., та на 29,2 % з початку року. Реальна заробітна плата за 7 місяців 2001 р. зросла на 17,7 % проти відповідного періоду 2000 р. Проте, незважаючи на ці позитивні тенденції, істотних зрушень на краще не відбулося. За січень-липень 2001 р. не виплачено 7,4 % нарахованої заробітної плати, причому більше 2/3 боргів накопичено у двох галузях: вугільній промисловості, машинобудуванні та металообробці. Станом на серпень 2001 р. загальна сума заборгованості із заробітної плати склала 3,9 млрд. гривень. Незважаючи на титанічні зусилля двох складів уряду, за період з липня 2000 р., тобто за 13 місяців, суму заборгованості вдалося зменшити лише на 11,8 %, а у промисловості - на 2,2 %. Дві третини заборгованості припадає на підприємства недержавної форми власності, що засвідчує низьку ефективність державного регулювання трудових відносин. За терміном найтривалішу заборгованість із зарплати серед усіх галузей економіки має сільське господарство: більш ніж половині працівників зарплату не виплачено за півроку і більше.

У більшості галузей нарахована заробітна плата суттєво нижча від рівня середньої зарплати по країні. Найвищим є рівень оплати праці у сфері фінансування, кредитування та страхування (813,9 грн), найнижчим - у бюджетній сфері. Співвідношення між мінімальною і максимальною заробітною платою в галузях економіки за 2000 р. становило 6,5 разу, у той час як у 1990 р. - 2,5 рази. Як і раніше, значна частина оплати праці здійснюється у натуральній формі. У 2000 р. працівникам було сплачено продукцією 3,5 млн грн (11,2 % нарахованої заробітної плати), а за січень-липень 2001 р. - 1,4 млрд грн. Працівникам сільського господарства у липні 2001 р. продукцією сплачено 98 % нарахованої заробітної плати. Заборгованість з пенсій в Україні на початок 2001 р. складала 1,3 млрд гривень. З 1 грудня 2000 р. розпочато підвищення розмірів пенсій. Загальна сума коштів, які планувалося спрямувати на підвищення пенсій у 2001 р., становила 2,2 млрд. гривень. Підвищення пенсії стосувалося 13,8 млн. пенсіонерів, а загальне підвищення розміру пенсії становитиме близько 24 %. Фактично ж підвищення пенсій буде компенсувати втрати пенсіонерів в результаті інфляції попередніх років. І ці два процеси - підвищення пенсій та погашення заборгованості з заробітної плати будуть відбуватися на тлі інфляції, новий виток якої попереду. Середній розмір призначеної пенсії у жовтні 2000 р. складав лише 73,3 грн. на місяць, а її купівельна спроможність порівняно з 1999 р. знизилася майже на 20 %.

Співвідношення між середнім розміром пенсії й середньою заробітною платою працівників, зайнятих у галузях економіки, знизилося з 39 % у 1999 р. до 31,4 % у листопаді 2000 р. Підвищення розмірів пенсій, лише якоюсь мірою компенсує втрати від інфляції 2000 р. і поперідніх років. Зниженню рівня життя населення сприяє поширення безробіття - перехід працюючих до категорії безробітних з відповідним зменшенням рівня доходу та перебування у цьому стані досить тривалий час. Вже у 2000 р., за даними щоквартальних обстежень домогосподарств, рівень безробіття населення України склав 11,7 % проти 10,2 %, за тими ж даними 1999 р., що майже у 3 рази перевищує офіційний. Прогнозні розрахунки, зроблені Інститутом реформ, передбачають зростання навіть офіційного рівня безробіття, який, враховуючи вказане співвідношення офіційного та неофіційного показників, буде значно вищим. Не дивлячись на деяке підвищення, все ще низьким залишається рівень допомоги по безробіттю. У грудні 2000 р. допомогу з безробіття отримувало 627,3 тис. осіб в середньому у розмірі 59,4 гривень. Аналізуючи основні показники рівня життя населення за останні 5 років (у доларовому еквіваленті для збереження порівняльності), можна зробити однозначний висновок про тотальне погіршення якості життя населення України - удвічі для пенсіонерів, 1,5 разу для працюючих.

Продовжується зниження рівня життя населення, про що свідчать також дані структури грошових доходів населення. Натомість зростає частка “інших доходів”, виручки від реалізації сільськогосподарської продукції та доходів фізичних осіб суб'єктів підприємницької діяльності. Це одне з свідчень “тінізації” економіки, глибокого розшарування суспільства. За статистичними даними, лише 2 % населення володіють доходами тіньової економіки, поряд з цим 22,3 % працівникам, зайнятим у легальному секторі економіки, у 2000 р. нараховано заробітну плату менше 118 грн на місяць, тобто нижче законодавчо встановленого мінімального рівня заробітної плати.

Основну частину бідних - 75 % становлять сім'ї з дітьми, 44,5 % бідних сімей - це сім'ї, у складі яких є пенсіонери. Майже 78 % усіх бідних становлять сім'ї, в яких хтось з дорослих працює, тобто наявність роботи та отримання заробітної плати сьогодні не захищає від бідності. Значна частина бідних домогосподарств - 37 % мешкає у сільській місцевості. В країні поширюються прояви абсолютної бідності, безпритульність, жебрацтво, дитяча бездоглядність. За оцінками, в Україні понад 26 тис. волоцюг, з них майже 10 тис. - молодь. На обліку в органах внутрішніх справ майже 90 тис. осіб, які допускають немедичне вживання наркотиків та психотропних речовин. Обсяги та динаміка доходів населення формують рівень його життя. Рівень життя можна також достовірно оцінити за показниками структури сукупних доходів і витрат населення.

Із погіршенням рівня життя знизилася самозбережна поведінка населення, ступінь піклування про своє здоров'я. Економічна скрута унеможливлює раціонально організувати витратну частину сімейного та особистого бюджету громадян. За даними проведеного у жовтні 2000 р. Держкомстатом дослідження з питань, пов'язаних із доступністю для населення послуг охорони здоров'я та лікарських препаратів, третина сімей, члени яких потребували медичної допомоги, не змогла задовольнити ці потреби. Основною причиною цього переважна більшість вказала занадто високу вартість ліків, виробів медичного призначення, послуг охорони здоров'я. Висока вартість виробів медичного призначення, протезування, відвідування стоматолога, проведення медичних обстежень, отримання лікувальних процедур змусила відмовитися від цих видів медичної допомоги переважну частину (88 - 95 %) членів господарств, які її потребували. Адама Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" створив той унікальний стан суспільних відносин в англійському суспільстві, основою якого стала демократизація політичної системи Сполученого Королівства.

Саме демократія дала поштовх появі у ХVІІІ столітті теорії ринкової економіки, з одного боку, заклавши її основи на практиці, а з іншого - створивши унікальні умови для розвитку творчого потенціалу, формування нових механізмів функціонування суспільства.

Отже, сама поява теорії ринкової економіки безпосередньо пов'язана з демократією. Сьогодні зв'язок між демократією і ринковою економікою стає все більш очевидним. Особливо яскраво він виявляється у розвитку модернізаційних процесів в Африці, Азії, Латинській Америці, а в останнє десятиріччя - і на Євразійському просторі. Незважаючи на те, що й до сьогоднішнього дня ще ведуться гострі дискусії стосовно того, чи можна запровадити принципи ринкової економіки без демократизації політичної системи загалом, практика переконливо свідчить: рано чи пізно ринкова організація економічного життя викличе необхідність змін механізмів функціонування політичної системи у напрямку її демократизації. Цікавим у даному відношенні видається дослідження проблеми взаємозв'язку демократії і ринкової економіки відомого сучасного економіста Пітера Л. Бергера. У своїй праці "Капіталістична революція. 50 пропозицій щодо процвітання, рівності та свободи" він, зокрема, стверджує, що коли демократія не може існувати без ринкової економіки, то зворотної залежності не існує. Тобто, ринок за певних умов "може розвиватись і за недемократичних режимів, які будуть скоріше авторитарного, аніж тоталітарного ґатунку". Проте далі, з огляду на реалії, Бергер вносить у свою тезу суттєву поправку: хоча капіталізм не приводить обов'язково до встановлення демократичного режиму, ринкові сили все ж сприяють виникненню демократії. Наведені твердження спонукають до думки, що ринкова економіка, якщо й може існувати при недемократичному устрої, то лише певний період часу. Адже сам факт, що даний режим дозволив запровадження ринкових відносин, уже є кроком до демократизації політичної сфери життя суспільства (хай не безпосередньо, а опосередковано, через її складові), є доказом того, що відносини між поняттями "демократія" - "ринкова економіка" є відносинами системи і елемента, де елементом є ринок. А це означає, що демократія - значно ширше поняття, яке серед інших містить у собі й поняття ринкової економіки як однієї з необхідних умов для свого існування. Тому рано чи пізно ринкові відносини створять деякі з необхідних умов, і система дістане поштовх для подальшої своєї демократизації. З іншого боку, наявність ринкових відносин у країні ще не дає підстав стверджувати, що дане суспільство є демократичним, у деяких випадках це є тільки один з етапів на шляху демократизації даної політичної системи.

2.2. Рівень життя і бідність. Соціально-економічна мобільність

Сукупні доходи суспільства в цілому і кожного з його членів справедливо оцінювати як показники економічного добробуту. Одержувані населенням доходи складають базу певного рівня життя. Визначення рівня життя основано на оцінці кількості і якості споживчих життєвих благ (матеріальних і духовних). Рівень життя оцінюється як забезпеченість населення життєвими благами і як ступінь задоволення потреб людей у певних благах. Склад життєвих благ дуже різний. Поряд із доходами населення на рівень життя впливають умови життєдіяльності, під впливом яких складається певним чином і стиль життя, оцінюється його якість. Система показників рівня життя, що рекомендується ООН, включає широке коло характеристик умов життя. Виділяють 12 груп показників: народжуваність, смертність і інші демографічні характеристики; санітарно-гігієнічні умови життя; споживання продовольчих товарів; житлові умови; освіта і культура; умови праці і зайнятість; доходи і витрати населення; вартість життя і споживчі ціни; транспортні засоби; організація відпочинку; соціальне забезпечення; свобода людини.

Перераховані показники розглядаються як основні. Поряд із ними для оцінки і обрахування рівня життя виділяють ряд інформаційних показників, що не є, на думку експертів, безпосередніми характеристиками рівня життя. У число інформаційних показників входять національний доход і валовий внутрішній продукт на душу населення з урахуванням середньорічних коефіцієнтів їхнього росту і ряд інших. Про показники ВВП на душу населення треба сказати особливо, тому що існують спроби використовувати його як узагальнювальний. Експерти вважають, що використання цього показника, тим більше для цілей міжнародного зіставлення рівнів життя, можливе тільки за натуральною формою - через зіставлення обсягів життєвих благ, прямо або побічно споживаних населенням. Трудності міжнародних зіставлень в основному пов'язані з урахуванням курсів національних валют. У економічній теорії подані спроби оцінити рівень життя і його якість через вільний час і позаринкові його витрати в сфері домогосподарств. Концепція чистого економічного добробуту - це оцінка ВВП (ВНП), скоригована з урахуванням вільного часу і праці в домогосподарствах, а також витрат на охорону навколишнього середовища.

При всій важливості цих складових рівня життя показник чистого економічного добробуту використовується як розрахунковий і офіційною статистикою не застосовується. Будь-який узагальнювальний показник, синтетичний показник - завжди проблема складна. На думку спеціалістів, єдиний показник рівня життя в даний час не є ні можливим, ні бажаним на макроекономічному рівні. На мікрорівні проблема зводиться до виміру тих складового рівня життя, що можуть бути кількісно визначеними. Задоволеність населення життєвими благами залежить від розміру реальних доходів, ступінь задоволення потреб оцінюється на основі зіставлення розрахункових і реальних споживчих бюджетів сімей. Розподіл населення за доходами оснований на розмежуванні низько-, середньо- і високодоходних груп сімей, кожна з яких має свій раціональний споживчий бюджет. На основі аналізу розміру і структури витрат низькодоходних груп населення розраховують бюджет мінімуму матеріальної заможності і межу бідності. Бідність прямо пов'язана з нерівномірністю розподілу доходів і майна.

Водночас бідність не піддається точному визначенню (так само як щастя і добробут). У найзагальнішому виді ідентифікація бідності заснована на зіставленні строго визначеного набору потреб і можливостей їхнього задоволення для певних груп населення. Потреби оцінюються на основі так званих споживчих кошиків, диференційованих за доходними, віковими, фаховими і іншими ознаками. Мінімальні споживчі бюджети як основа для ідентифікації бідності у свою чергу диференційовані і розраховуються як бюджети фізіологічного мінімуму, як мінімум підтримки здоров'я і благопристойності, як бюджети мінімального статку. Мінімальний статок - це ті межі сімейного доходу, за яких не забезпечується відтворення суспільно-прийнятних умов існування, на його основі визначається поріг бідності і розраховується прожитковий мінімум.

Рівень прожиткового мінімуму залежить від соціально-економічних чинників і більш рухомий ніж поріг бідності. Поріг бідності, як показує досвід, не відбиває росту споживання, збільшуючись за рахунок росту цін. Кількісна оцінка порогу бідності здійснюється на основі даних про вартість продуктів харчування, виходячи з раціональних норм споживання і частки витрат на харчування в сімейних бюджетах. Виявлено, що низькодоходні сім'ї витрачають на харчування відносно більше засобів, ніж високодоходні; питома вага вартості харчування залежить також від розміру сімей: малочисельні сім'ї витрачають на харчування відносно більше, чим сім'я більшої чисельності. Виникає своєрідна “економія від масштабу сім'ї” не тільки у відношенні витрат на харчування, але й інших споживчих витрат.

Проблема виміру бідності основана в кінцевому рахунку на тому колі потреб, задоволення яких визнається суспільно необхідним. Розрізняють абсолютну бідність і альтернативні її визначення, що враховують моральний збиток від сприйняття бідності. Фактична інформація про бідні прошарки населення показує, що бідність нерівномірна серед різних груп населення: молодих і пристаркуватих, сімейних і самотніх, зайнятих і безробітних. Поширення бідності різне між міським і сільським населенням, у різних територіальних і природно-кліматичних регіонах, між різними етнічними групами населення. Те, що вважається бідністю в одній країні, розцінюється як достатній рівень комфорту в іншій. В аналізі бідності велике значення має питання про її усталеність не тільки в суспільстві в цілому, а й для кожної сім'ї, для окремої людини. Дослідження показують, що бідні сім'ї неоднорідні за термінами перебування в таких умовах життя. Умовно можна виділити хронічну (застійну) і поточну бідність. Критерій розмежування цих форм бідності пов'язаний із терміном бідності і можливістю переходу в більш доходні групи. Диференціація причин бідності приводить до необхідності розрізняти типи бідності для того, щоб визначити специфічні заходи для її ліквідації або скорочення. Усталеність бідності як макро- і мікроекономічного явища необхідно розглядати в контексті більш широкої проблеми, пов'язаної із соціально-економічною структурою суспільства і її еволюцією.

Мобільність праці (і робочої сили) - змістовна, функціональна, просторова і тимчасова - є необхідною рисою сучасного ринку. Поняття мобільності може бути застосовано і до інших виробничих ресурсів. Соціальна мобільність характеризує ступінь рухомості соціально-економічної ієрархії суспільства. Всі форми соціально-економічної диференціації суспільства фокусуються в майновій, доходній диференціації населення. У будь-якому реально існуючому суспільстві незалежно від рівня його розвитку і моделі функціонування існують багаті і бідні. Грубо кажучи, це і є майновий статус. Суспільний прогрес відбивається в ступені жорсткості закріплення певного статусу за індивідами. При заданій структурі суспільної субординації можливості зміни соціального статусу для окремої людини і його сім'ї можуть широко варіюватися. Чим більш рухомою і гнучкою є система суспільної ієрархії, тим більш висока соціальна мобільність, тим більш демократичною виглядає система суспільного устрою.

Соціальна мобільність - це ступінь легкості, із якою людина може змінити свій суспільний статус. Суспільний статус у сучасних ринкових системах у якості головної складової має статус майновий (доходний), але не вичерпується ним. Важливі також суспільне визнання (престиж) певних видів діяльності, що залежать від національних, культурних, історичних і політичних умов життєдіяльності суспільства. Чинники, що впливають на соціальну мобільність, настільки ж різноманітні і неоднорідні, як і чинники диференціації доходів. Обмеження мобільності пов'язано з наявністю бар'єрів соціальної конкуренції, до яких відносяться усі форми дискримінації: прихованої і відкритої, правової і психологічної, інституціональної й ін.



3. Визначте зростання продуктивності праці за методом нормативно-чистої продукції на основі даних

Назва виробу	Обсяг виробництва, шт.	Норматив чистої продукції, грн.
	Базисний період	Звітний період
А	950	1020	24400
Б	400	440	29800
В	150	150	26200

Сутність нормативного методу визначення чистої продукції полягає в тому, що на кожний вид продукції, котра випускається підприємством, поряд з оптовою ціною встановлюється також норматив чистої продукції.

Обсяг нормативно-чистої продукції(НЧП) по підприємству визначається множенням обсягу випуску кожного виду продукції в натуральному вимірнику(штук, кг тощо) на норматив і складанням одержаних результатів. Нормативи чистої продукції мають бути стабільними, тому обсяги нормативно-чистої продукції порівнюються протягом певного періоду часу.

Обсяг нормативно-чистої продукції розраховується так:

,

де П_i- план випуску i-x виробів, шт.;

Нчп_i- норматив чистої продукції на i-й виріб, грн.;

n- кількість найменувань виробів за планом.

Але в даному випадку в нас немає Нчп_i- норматив чистої продукції на i-й виріб, грн.

Норматив чистої продукції на виріб визначається:

де Звр - заробітна плата основних виробничих робітників з відрахуваннями на соціальне страхування, грн., якої в умовах задачі не дано.

Кз - коефіцієнт, який обчислюється як відношення суми заробітної плати працівників, зайнятих обслуговуванням і управлінням виробництва до суми заробітної плати основних виробничих робітників;

Пн- нормативний прибуток, грн., теж немає даних.

Але в принципі згідно даних у таблиці (якщо зрівняти базисний і звітний період, то виходить що продуктивність праці по виробу А збільшилась на 7,3 %, тобто 1020/950*100% = 107,36%; по виробу Б збільшилась на 10 %, 440/400*100% = 110 %; по виробу В продуктивність не змінилась.



Висновки

Сьогодні Україна знаходиться в стадії реформування системи оподаткування. Незважаючи на те, що прийняте нове законодавство з оподаткування прибутку підприємств, податку на додану вартість та внесено ряд змін в інші податкові закони, у цілому ж проблема комплексного, системного реформування податкового законодавства залишається не вирішеною. Однією з причин цього є відсутність в Україні всеохоплюючого Закону Податкового кодексу, який повинен комплексно врегулювати відносини в оподаткуванні, визначати принципи побудови системи оподаткування України, перелік податків, зборів та інших платежів, що підлягають сплаті до бюджетів усіх рівнів, методику їх обчислення, а також порядок і умови застосування фінансових санкцій до платників податків за порушення податкового законодавства.

Характеризуючи соціальні аспекти розвитку економіки, можна констатувати, що на сьогодні основні соціальні показники ще далекі від бажаного рівня, а тенденції їхніх змін не можна вважати позитивно вражаючими. Серед найважливіших причин, які зумовили різке падіння реальної заробітної плати, слід відзначити випереджаюче зростання цін на товари і послуги при відсутності механізмів захисту доходів від інфляції, різку трансформацію безкоштовних соціальних благ в платні, підвищення рівня реального безробіття.

Сукупні доходи суспільства в цілому і кожного з його членів справедливо оцінювати як показники економічного добробуту. Одержувані населенням доходи складають базу певного рівня життя. Визначення рівня життя основано на оцінці кількості і якості споживчих життєвих благ. Рівень життя оцінюється як забезпеченість населення життєвими благами і як ступінь задоволення потреб людей у певних благах. Склад життєвих благ дуже різний. Проблема виміру бідності основана в кінцевому рахунку на тому колі потреб, задоволення яких визнається суспільно необхідним.

Список використаних джерел

Финансовое право: Учебник /Под ред. проф. Н.И.Химичевой.- М.: Москва, 1995, С.- 225

Финансовое право: налоговой посібник для студентів юридичних вузів та факультетів/ за ред.проф. Л.К. Воронової. - К.: Вентурі, 1995. - ст.112.

Конституція України, принята 28 червня 1996 року (із наступними змінами та доповненнями).

Закон України Про внесення змін в Закон України” “Про систему оподаткування”, від 2 лютого 1994 року (із наступними змінами та доповненнями) .

Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств”, від 22 травня 1997 року (з наступними змінами та доповненнями).

Закон України “ Про плату за землю” від 3 липня 1992 року (із наступними змінами та доповненнями) .

Закон України “Про податок на додану вартість”, від 3 квітня 1997 року (з наступними змінами та доповненнями).

8. Лехан В. М., Лакіза-Сачук Н. М., Войцехівський В. М. Стратегічні напрямки розвитку охорони здоров'я в Україні. - К.: Сфера, 2001. - С. 9

9. Статистичний щорічник України за 2000 рік. - К.: Техніка, 2001. - С. 342.

10. Праця в Україні у 2000 році: Статистичний збірник /Державний комітет статистики України. № 7 - 1 - 7/128 від 17.07.2001 р. - С. 18, 27.