Національна економіка та основні компоненти економічної системи

УКООПСПІЛКА

Полтавський університет споживчої кооперації України

Національна економіка та основні компоненти економічної системи

1.Національна економіка

2.Об'єкти і суб'єкти національної економіки

3. Реформування права власності

4. Права власності в економіці

Висновок

Список літератури

1. Національна економіка

Національна економіка, або господарство країни -- це сукупність підприємств, домогосподарств і установ, які функціонують у межах певної держави.

Ядром національної економіки є її галузі: промисловість, сільське господарство, будівельний комплекс, транспорт, зв'язок, банківська система, охорона здоров'я, освіта тощо. Промисловість у свою чергу поділяється на обробну й видобувну; обробна -- на важку й легку і т.д. Співвідношення між окремими галузями економіки називають її галузевою структурою. Галузева структура відбиває суспільний поділ праці.

Поділ праці відбувається не лише між окремими працівниками чи підприємствами, а також між регіонами країни та між країнами. Регіони країни спеціалізуються на виробництві різних видів госпо-дарської продукції чи виготовленні різних промислових виробів. Географічна спеціалізація виробництва дає змогу кожному регіону в межах країни чи різним країнам виробляти ті продукти, які за наявних ресурсів можна виготовляти найефективніше. Розвиток спеціалізації посилює взаємозалежність економічних одиниць і зближує народи.

Виготовлення будь-якого товару масового виробництва залежить, як правило, від добре налагодженої взаємодії багатьох спеціа-лізованих підприємств.

Поглиблення поділу праці є важливою умовою нагромадження національного багатства споживчих і капітальних благ, інтелектуаль-ної власності й професійної майстерності працівників. Водночас у господарське життя залучається дедалі більший обсяг ресурсів: корисних копалин, сільськогосподарських угідь, лісів, водоймищ, які є важливою складовою національного багатства. З розвитком економіки вони, на жаль, вичерпуються, а стан довкілля погір-шується. Особливо гостро ця проблема постала наприкінці XX ст.

2.Об'єкти і суб'єкти національної економіки

Ознаками національної економіки є:

- наявність тісних економічних зв'язків між господарюючими суб'єктами країни, що базуються на розподілі праці;

- загальне економічне середовище, в якому діють господарські суб'єкти. Економічне середовище формують: а) єдине господарське законодавство; б) єдина грошова система; в) спільна фінансова система;

- спільний економічний центр, контролює діяльність господарських суб'єктів. Цим центром є держава;

- спільна система національного захисту. Це наявність свого роду економічних кордонів у вигляді експортно-імпортних податків, квот і т. д.

Суб'єктами національної економіки є домогосподарства, підприємства і держава.

Об'єкти національної економіки - це ті речі, які на рівні мікроекономіки такими не є. Наприклад, багато держав повітряний простір над територією країни вважають національним надбанням. Адже одна з найважливіших макроекономічних проблем - охорона довкілля від забруднення підприємствами сусідніх держав. Об'єктом макроекономічного регулювання є вирішення демографічних проблем, оскільки вони впливають на сукупний попит (доходи) і пропозицію (витрати).

Проблема доходів важлива як на мікро-, так і на макрорівні. На рівні мікроекономіки доходи підприємства визначають шляхом зіставлення отриманих доходів і зазнаних витрат. Якщо доходи переважають витрати, то підприємство вважають рентабельним (діяльність успішна). На макрорівні критерії успішності інші - це сукупний дохід і сукупні витрати, а принцип зіставлення залишається аналогічним.

До сукупних доходів відносять: заробітну плату, рентні платежі, відсотки за банківськими вкладами та цінними паперами, підприємницькі прибутки, експортні надходження.

Сукупні витрати - споживчі витрати людини чи сім'ї, вкладення коштів у виробництво (інвестиції), імпортні витрати.

3. Реформування права власності

У поняття «власність» люди часто вкладають різний зміст. Річ у тім, що це поняття надзвичайно містке. Воно має багато відтінків, або аспектів: юридичний, економічний, історич-ний. Коли цим поняттям оперує правник, його, зрозуміло, цікавить передусім правовий бік власності. Історик розг-лядає особливості інституту власності у різних країнах у різні епохи. Економіст аналізує власність насамперед із позиції того, якою мірою вона сприяє ефективному використанню обмежених ресурсів, як впливає на координацію економічної діяльності.

Нерідко замість терміна «власність» вживають інший -- «при-власнення». Привласнення благ людьми означає, що окремий індивід, група людей або ж держава мають право володіти конкретними благами, розпоряджатися ними і використовувати їх. Отже, влас-ність -- це сукупність прав окремої людини, групи людей, держави щодо володіння, розпорядження та використання конкретних благ. У цьому визначенні відображені лише найголовніші права, що випливають із власності. Власність породжує й інші права, напри-клад право відповідальності.

Основні права власності такі:

1) право володіння, тобто виключний фізичний контроль над річчю;

2) право користування -- особисте використання речі;

3) право управління (розпоряджен-ня) -- прийняття власником рішення про те, хто і як може використовувати річ;

4) право на доход або від попереднього власного використання речі, або від до-зволу іншим особам користуватися нею;

5) право на відчуження, споживання, марнотратство, зміну або знищення речі;

6) право на захист від експропріації речі;

7) право на передання речі у тимчасове користування або назавжди;

8) право на безстроковість: річ нале-жить власникові доти, доки він існує. Якщо власником є фізична особа (а не фірма, наприклад), то після його смерті річ успадковується;

9) право заборони шкідливого викори-стання речі;

10) право відповідальності: можливість відчуження речі у разі потреби сплати боргів;

11) право на відновлення порушених за якихось обставин прав власника.

В Україні відновлення інституту приватної власності започатковано ухваленням Закону «Про власність» у лютому 1991 р. Цей закон офіційно визнав можливість співіснування у вітчизняній економіці поряд із державною влас-ністю на матеріальні ресурси також приватної та колективної власності. Він дозволив використання приватними особами та недержавними фірмами найманої робочої сили з метою отримання прибутку. Згідно з цим законом, у межах державної власності розрізняють загальнодержавну власність та власність адміністративно-територіальних одиниць -- комунальну власність. Суб'єктом права загальнодержавної власності є держава в особі Вер-ховної Ради України. До об'єктів загальнодержавної власності нале-жать, зокрема, майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ, оборонні об'єкти, єдина енер-гетична система, системи транспорту загального користування, зв'язку та інформації, що мають загальнодержавне значення, кошти республіканського бюджету, Національний банк України, майно вищих і середніх спеціальних державних навчальних закладів, майно державних підприємств тощо.

Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-тери-торіальні одиниці в особі Рад народних депутатів різних рівнів. Об'єктами комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад та утворюваних ними органів, кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунально-го господарства, майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування, місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації тощо.

Закон окремо виділив право інтелектуальної власності, що має важливе значення для стимулювання науково-технічного прогресу в Україні. Адже у більшості країн інтелектуальна власність, основним об'єктом якої є інформація, -- це одна з основних форм національ-ного багатства. Суб'єктами права інтелектуальної власності в Україні визнаються громадяни, юридичні особи та держава, а до об'єктів цієї форми власності належать відкриття, винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, результати науково-дослідних робіт тощо.

4. Права власності в економіці

Законодавчий захист в Україні плюралізму Власність форм власності, зокрема на економічні ресурси, започаткував відновлення інституту приватної власності та побудову правової держави.

Яке значення має власність для економіки? Які аспекти власності насамперед цікавлять економістів? Відповіді на ці запитання мають особливо важливе значення для тих, хто вивчає економіку. Якщо в суспільстві всі економічні ресурси при-власнює держава, то вона усуває домогосподарства та фірми від їх привласнення. Вони не заінтересовані у кращому використанні ви-робничих факторів, тому національна економіка стає неефективною.

Недержавна власність стимулює раціональне використання ви-робничого потенціалу національної економіки. Ринкова економіка надає перевагу недержавним власникам виробничих факторів. Підприємці й домогосподарства, залучаючи свої економічні ресурси у процес виробництва, планують отримати за це прибуток, заробітну платню, ренту й процент. Недержавні власники економічних ресурсів стежать за тим, щоб ці ресурси застосовувалися якнайкраще й забезпечували їм максимальну вигоду. Там, де існує інститут приватної власності, на кожен актив і на кожен клаптик землі виробляють документ, або «титул власності», що належить або без-посередньо комусь, або, якщо йдеться про власність акціонерного товариства, акціонерам. Більше того, усі економічні ресурси мають ринкову ціну. Отже, і кожен титул власності на виробничі фактори також має ринкову ціну.

Права власності економісти розглядають дещо інакше, ніж юристи. Коли економіст говорить про права власності на ресурси, він при цьому має на увазі щось дуже близьке до так званих «правил гри». Будь-який вид діяльності чи процес -- бізнес, діяльність уряду, навчання, дорожній рух, гра у футбол або шахи -- не можуть відбуватися, якщо учасники не знають правил і не погоджуються в основному їх дотримуватися. Певні правила гри, що відомі її учасникам, визначають і координують більшість стосунків у суспіль-стві. В таких іграх, як футбол чи шахи, правила передбачають: хто який хід може зробити та які санкції застосовують у разі порушення правил гри. Таку ж роль виконують правила і в економіці.

Права власності в економіці -- це права на контроль за використанням ресурсів і розподілом витрат та вигод, що супроводжують це використання.

Люди поводять себе в економіці саме так, а не інакше, керуючись сподіваннями, які визначають чинні права власності. Прикладом на підтвердження цього є використання землі як економічного ресурсу. Земля може бути власністю держави, общини або окремої особи. Ефективність її використання при цьому буде різною. За общинної власності плати (ренти) за користування землею не встановлюють. Через це землю використовують надто інтенсивно, що призводить до її виснаження.

Упродовж кількох століть існування общинної власності пасови-ща були відкриті для всіх членів общини. Кожен власник худоби намагався утримувати її якнайбільше. Використання землі як обме-женого економічного ресурсу було ефективним доти, доки через постійні війни, браконьєрство та хвороби тварин їхня чисельність підтримувалася у межах, значно нижчих від кормової продуктивності пасовищ. Проте з плином часу общинна власність на землю почала гальмувати підвищення ефективності тваринництва. Кожен власник худоби намагався максимізувати власну вигоду, збільшуючи чисель-ність стада. Стада безперервно зростали, а площі земель під пасовищами залишалися незмінними. Це призвело до падіння ефективності тваринництва, бо почав діяти уже відомий нам закон спадної віддачі. Общинна власність вичерпала себе і поступилася місцем приватній власності на землю.

Коли за користування обмеженим благом не стягують плату, відбувається помилковий розподіл ресурсів або навіть зловживання ними. У прикладі з общинною власністю ренту не брали з тих, хтовипасав свою худобу на пасовищі, яке було в общинному володінні. Це призвело до надмірного витоптування травостою і навіть до зниження родючості грунту. У XIII ст. розпочалося так зване обго-роджування общинних земель в Англії та зосередження більшості площ у руках приватних осіб. Процес заміни общинної власності на приватну відбувся і в інших країнах. Зміна права власності на землю зумовила зміну правил гри в авангардному секторі цих країн, що виявилося у подальшому зростанні ефективності аграрного вироб-ництва. Україна, перебуваючи у складі СРСР, змушена була піти іншим шляхом -- шляхом запровадження повної державної влас-ності на землю, що виявилося хибним.

Висновок

Серед основних внутрішніх причин коливання економічних циклів називають: а) нестабільність інвестиційних витрат; б) нестабільність споживчих витрат; в) діяльність держави в галузі економічного регулювання. Економічна політика держави впливає на загальний стан національної економіки. Ті чи інші дії в області макроекономічного регулювання, пов'язані, наприклад, зі змінами у податковій політиці, валютному регулюванні, кредитно-грошовій політиці, можуть сприяти не тільки розвитку виробництва, а й і його занепаду.

Економічні кризи дуже негативно впливають на економіку країни, на суспільно-політичну ситуацію. Тому держава повинна всіма доступними методами якщо не відвернути їх, то значно зменшити дестабілізуючий вплив. Регулювання економіки спрямовують таким, щоб стимулювати економіку в періоди спадів і стримувати в періоди піднесення.