Фактори розміщення продуктивних сил

РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

Фактори розміщення продуктивних сил

Виконала:

Омельченко О.П.

Економічно ефективне розміщення і територіальна організація продуктивних сил можливі лише з урахуванням сукупності факторів, що впливають як на розміщення окремих об'єктів, так і на формування територіально-виробничих комплексів. Саме слово фактор ( від лат. Faktor- той, що робить, виробник) означає причину, рушій якогось процесу або явища. Під факторами розміщення розуміють сукупність аргументів (причин), що зумовлюють вибір місця для окремих підприємств, їх груп і галузей. .Таким чином кожна територія характеризується набором факторів, що визначають її придатність для конкретного виробництва. Одним з засновників теорії факторного аналізу А. Вебер назвав три найважливіших фактори: праця, сировина, транспорт. Згодом кількість факторів збільшилась. Їх структура досить ускладнилася. Фактори РПС можна об'єднати у групи, які справляють найбільший вплив на розміщення виробництва: сировинна, трудова, транспортна, споживча, енергетична, водна, ринкової кон'юнктури, НТП, економіко-географічного положення, екологічна.

Дія кожного фактора на розміщення продуктивних сил досить специфічна. Розглянемо вплив окремих факторів на розміщення виробництва.

1. Сировинний фактор. Відомо, що затрати на сировину і матеріали в багатьох галузях промисловості складають більше половини всіх затрат. Такі виробництва і галузі називають матеріаломісткими. Ступінь матеріаломісткості визначається співвідношенням суми затрат на сировину до обсягу виробленої продукції або співставленням натуральних величин: ваги вихідної сировини, потрібної для виробництва однієї тонни готової продукції та ваги готової продукції.

Виробництва з великими витратами сировини на одиницю продукції треба розташовувати поблизу сировинної бази, щоб не робити великих відрахувань на транспорт ( наприклад для одержання 1 т соди треба 1,7 т кухонної солі. Яка добувається у вигляді розсолу, цебто її об'єм значно збільшується).

Виділяють галузі низької, середньої та високої матеріаломісткості.

Оскільки мінеральні ресурси жорстко локалізовані (родовища руд, металів), то розміщенню матеріаломісткого виробництва здебільшого притаманна висока концентрація. Так, Донбас і Придніпров'я мають потужну металургійну промисловість, яка використовує криворізьку залізну руду, нікопольську марганцеву руду й донецьке коксівне вугілля.

Але слід зазначити, що у всьому світі триває процес зниження матеріаломісткості виробництва, тому вплив сировинного фактора поступово спадає.

2. Паливно-енергетичний фактор. Типовими ознаками енергомісткості галузей є частка паливно-енергетичних затрат у собівартості готової продукції та питомі витрати палива й енергії на її виробництво. В технологічних процесах різних галузей може переважати споживання електроенергії (енергомісткі виробництва), палива (паливомісткі), тепла (тепломісткі).

За ступенем енергомісткості розрізняють три групи галузей: високоенергомісткі види виробництва, де частка паливно-енергетичних затрат складає 30-45% затрат на сировину і матеріали, середньомісткі- 15-20%, та неенергомісткі, де паливно-енергетичні затрати складають менше 15%.

Особливе місце належить теплоелектростанціям. Для ДРЕС потужністю 3 млн.кВт (таку потужність має низка теплоелектростанцій у Донбасі й Придніпров'ї) треба 6,5 млн.т у.п. на рік. ДРЕС, які обслуговують широке коло споживачів електроенергії, повинні розташовуватися поблизу джерел палива. Водночас невеликі ТЕЦ розташовуються ближче до споживача.

3. Водний фактор. У процесі виробництва промислової та сільськогосподарської продукції споживається велика кількість води, що обумовлює велике значення впливу водного фактора на розміщення виробництва.

Так, наприклад, на виробництво 1 т рису треба 8000 куб.м води, бавовни- 5000 куб.м . На виробництво однієї тонни синтетичного каучуку необхідно витратити 220 куб.м води, целюлози-200 куб.м, а віскозного шовку- до 500 куб.м.

Брак води може перешкоджати розміщенню виробництва навіть за інших сприятливих умов. Так у Донбасі водний дефіцит стримує розвиток чорної металургії, а також деяких галузей органічного синтезу.

4. Дія фактору робочої сили пов'язана з демографічним потенціалом країни і залежить від чисельності трудових ресурсів, їхньої кваліфікації, статево-вікової структури.

Вплив цього фактора на розміщення виробництва визначається:

- кількістю затраченої праці на одиницю продукції;

- кількістю робітників(робочого часу), потрібних для виробництва певного обсягу продукції;

- кількістю продукції в розрахунку на одного працівника;

- часткою заробітної плати у собівартості виробленої продукції.

За ступенем трудомісткості виробництва галузі поділяються на такі групи:

- високотрудомісткі -великі затрати праці на одиницю продукції при відносно малій вазі випущеної продукції в розрахунку на одного працівника;

- середньої трудомісткості -з меншими затратами праці на одиницю продукції при відносно великій вазі випущеної продукції в розрахунку на одного працівника;

- нетрудомісткі з мінімальними затратами праці на одиницю продукції при найбільшій за вагою випущеної продукції в розрахунку на одного працівника.

5.Дія споживчого фактора виявляється у наближенні виробництва до місць споживання готової продукції. До районів і центрів споживання тяжіють переважно ті галузі, що зайняті обслуговуванням населення або виробляють мало транспортабельну продукцію.

Подібне тяжіння виникає у таких випадках:

- коли готовий продукт не можна перевозити на великі відстані через властиві йому споживчі властивості;

- коли продукт порівняно дешевий і перевезення на великі відстані може істотно збільшити його вартість (залізобетон, цегла);

- коли масове споживання готової продукції локалізується у певних центрах, а сировина транспортується легко (швацьке і взуттєве виробництво, соняшник, олія, м'ясо, молочна продукція)

Радіус подання тепла від ТЕЦ не перевищує 30 км, тому вони споруджуються у великих містах, свіже молоко - 20-30 км, хліб 10 км.

6. Транспортний фактор - один з найбільш впливових при розміщенні виробництва. Залежно від величини транспортних витрат розміщення виробництва тяжіє до сировини або до споживачів.

Визначаючи інтенсивність його впливу, необхідно враховувати, перш за все, витрати сировини і палива на одиницю виробленої продукції. Якщо вони перевищують вагу готових виробів, то підприємства вигідно розміщувати поблизу сировини і палива, оскільки це приводить до скорочення транспортних витрат. І навпаки, у випадках, коли витрати сировини і палива менші за вагу готової продукції, підприємства можна розміщати на значній відстані від сировинних баз ( наприклад, виробництво суперфосфату, макаронних виробів, печива). У випадках, коли на виробництво готового продукту витрачається стільки сировини, скільки становить його вага, то підприємства розміщуються, виходячи з економічної доцільності ( в районах знаходження сировини та поблизу них, в районах споживання готової продукції або у місцях концентрації робочої сили).

Дешеві вантажі перевозити на далекі відстані не вигідно, тому що частка транспортних затрат сягає 25%. Їх доцільно перевозити водним і трубопроводним транспортом.

Річковим транспортом перевозяться мінерально-будівельні матеріали, залізницею - кам'яне вугілля і кокс, руду, чорні метали, автотранспортом - компактні малогабаритні вантажі.

Вплив транспортного фактору дається також через забезпеченість території транспортними сполученнями. Чим вищий економічний розвиток регіону, тим розвиненішою у ньому повинна бути мережа транспортних шляхів.

7. Фактор науково-технічного прогресу впливає на розміщення підприємств і галузей на основі наукових відкриттів, змін у технології промислового та сільськогосподарського виробництва.

З розвитком і вдосконаленням технології змінюються витрати сировини, палива й енергії на одиницю готової продукції, що у свою чергу посилює територіальні зрушення у виробництві.

Але з розвитком техніки деякі галузі промисловості змінюють потреби у певних природних ресурсах. Це змушує підприємства освоювати відносно бідні природні ресурси, вдаватися до їх комплексної переробки, залучати до виробництва все нові природні ресурси, розширювати сировинну і паливно енергетичну бази.

8.Фактор ринкової кон'юнктури визначає рух цін, цінних паперів, розмірів виробництва, зайнятості.

Співвідношення попиту й пропозиції, яке лежить в основі кон'юнктури ринку, впливає на структуру і розміщення народного господарства. Якщо коливання кон'юнктури короткотермінові, вплив незначний або й зовсім мізерний, але якщо пониження або підвищення попиту на певні товари має довготермінову тенденцію, тоді спостерігаються істотні зрушення у розміщенні продуктивних сил.

За приклад може правити кон'юнктура, що склалася на світовому ринку енергоресурсів у нашому сторіччі.

У першій третині сторіччя головним паливним ресурсом було вугілля - його питома вага у паливному балансі економіки розвинутих країн сягала 75-80%. Всесвітньо відомі територіально-виробничі комплекси: Донбас, Рур, Йоркшир, Судети. Але поступово більш економічніші види палива - нафта й газ - почали витісняти вугілля у паливно-енергетичному балансі. Нові нафтохімічні комплекси почали визначати обличчя економіки багатьох країн світу ( Волго-Уральський та Західносибірський регіони Росії, американські штати Техас і Каліфорнія, країни Перської затоки), приваблюючи до себе капітал, матеріальні і трудові ресурси.

Стійкий попит світового ринку на деякі с/г товари може визначити спеціалізацію с/г деяких країн і регіонів. Так, Єгипет перетворився на бавовносійну країну, через стійкий попит на довговолокнистий бавовник, Куба стала світовим виробником цукру-сирцю, країни Центральної Америки перетворилися на “бананові республіки”.

9.Фактор економіко-географічного положення займає серед інших факторів виняткове місце, оскільки положення кожного об'єкта народного господарства обумовлене впливом ряду причин і закономірностей.

Економіко-географічним положенням об'єкта (країна, район, місто, підприємство) називається сукупність промислових відношень даного економічного об'єкта до інших, які впливають або можуть вплинути на його розвиток. До найважливіших відношень належать відношення до джерел природних і трудових ресурсів, ринків збуту продукції, головних економічних центрів і вузлів.

Виходячи з відношення об'єкта до його оточення, розрізняють за масштабністю охоплюваної території макро-, мезо-, і мікро положення.

Макроположення відбиває економічні відносини об'єкта з великими регіонами або міждержавний рівень відносин. Україна, наприклад, має вигідне геополітичне розташування, бо перебуває у безпосередній близькості до економічно розвинутих країн, які можуть бути ринком збуту продукції, постачальниками сировини, обладнання і товарів широкого вжитку. Крім того наша країна має вихід до моря, що не замерзає.

Мезоположення характеризує об'єкт за відношенням до відносно невеликої території його оточення. Територія, що тяжіє до певного центру на мезорівні, називається гінтерланд (від німецького Hinterland- країна, що перебуває “поза” об'єктом).

Мікроположення характеризує об'єкт відносно невеликого оточення. Це може бути розташування підприємства у місті, положення с/г ферми стосовно консервного заводу або найближчого ринку збуту продукції.

10. Екологічний фактор. У другій половині XX ст. вплив людини на природу посилився, і цей фактор набув глобальних вимірів. Вплив буває безпосередній і опосередкований, тривалий і короткотривалий (імпульсивний). Їхній наслідок буває оборотній і необоротній (нерегульований), первинний і вторинний.

Врахування екологічного фактора в розміщенні ПС виявляється у таких ситуаціях:

- недопустима концентрація шкідливих видів виробництва у населених пунктах і регіонах з високою щільністю населення;

- треба враховувати рел'єф місцевості та мікрокліматичні умови. Там, де може застоюватися повітря, не можна будувати великі підприємства з викидами шкідливих речовин до атмосфери;

- довкола підприємств з особливо шкідливим виробництвом створюються санітарні зони, позбавлені постійного житла.

Список вживаних термінів і понять

Фактори розміщення продуктивних сил - це конкретні умови, що визначають ступінь ефективного розміщення продуктивних сил. Фактори, які чинять найбільший вплив на розміщення виробництва: сировинний, паливно-енергетичний, водний, фактор робочої сили (трудовий), споживчий, транспортний, фактор науково-технічного прогресу, ринкової кон'юнктури, економіко-географічного положення, екологічний.

Ступінь матеріаломісткості визначається співвідношенням суми затрат на сировину до обсягу виробленої продукції або співставленням натуральних величин: ваги вихідної сировини, потрібної для виробництва однієї тонни готової продукції та ваги готової продукції.