Міжнародна спеціалізація і кооперування

18

План

ВСТУП

1. Поняття міжнародної спеціалізації та кооперування

виробництва

2. Форми міжнародної спеціалізації та кооперації

3. Тенденції розвитку міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва

ВИСНОВКИ

Список використаної літератури

Вступ

Проблеми розміщення продуктивних сил не існувало, доки продуктивні сили і суспільний поділ праці не досягли певного рівня розвитку. У зв'язку з існуванням відмінностей у ресурсозабезпеченні, окремі фази виробництва суспільного продукту диференціювалися в просторі.

В результаті випуск окремих видів продукції закріплюється за певними територіями країни, що мають для цього сприятливе поєднання природних, трудових та інших умов і ресурсів. Це позитивно вплинуло на розвиток і поглиблення територіального поділу праці як джерела і збудника мотивів у діяльності людей на конкретній території.

Територіальний поділ праці створив певний порядок у розстановці продуктивних сил та їхніх елементів (предметів праці, засобів праці, робочої сили) на території країни. У кінцевому підсумку він зумовив весь процес розміщення виробництва.

Головним напрямком розвитку міжнародного поділу праці стало розширення міжнародної спеціалізації і кооперування (кооперації) виробництва.

1. Поняття міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва

Міжнародний поділ праці, міжнародна спеціалізація та коопе-рування (кооперація) виробництва - нерозривні суспільні явища, що зумовлюють одне одного, носять складний і суперечливий ха-рактер. Міжнародний поділ праці виступає більш ширшою економічною категорією по-рівняно з міжнародним кооперуванням, що є однією зі сторін і од-ночасно головних форм прояву міжнародного поділ праці. У свою чергу, міжнародне кооперування ґрунтується на спеціалізації виробництва, що відби-ває іншу сторону й іншу основну форму міжнародного поділу праці. Міжнародне коопе-рування та міжнародна спеціалізація є не просто формами міжнародного поділу праці, але і його елементами, що визначають його сутність. У межах коопераційного процесу поділ праці виступає як форма кооперації праці.

«Міжнародна спеціалізація і кооперування виробництва більш розвинута форма міжнародного поділу праці. Оскільки являє собою взаємопов'язаний процес спеціалізації окремих країн, об'єднань, фірм і підприємств на виробництві окремих продуктів або частин продукції з кооперуванням виробників для спільного випуску кінцевого товару. Проте ця форма в першу чергу повинна базуватися на використанні прямих виробничих зв'язків, тісній взаємодії національних наукових і виробничих потенціалів, підвищенні рівня концентрації виробництва”. Соколенко С. Програма спецкурсу з основ ринкових відносин і підприємництва. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до ринку. Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність // Економіка України. 1993. № 3. С.76

Міжнародна спеціалізація припускає наявність просторового розриву між окремими стадіями виробництва або між виробницт-вом і споживанням у міжнародному масштабі.

Під міжнародною спеціалізацією виробництва розумі-ється така форма поділу праці між країнами, при якій зростання концентрації однорідного виробництва й усуспільнення праці у сві-ті відбувається на основі процесу диференціації національних ви-робництв, виділення в самостійні (відособлені) технологічні проце-си, в окремі галузі та підгалузі виготовлення все більш однорідних продуктів праці понад внутрішні потреби, що викликає все більше взаємне доповнення диференційованих національних комплексів. Зазначені процеси відбиваються на інтенсифікації міжнародного обміну товарами, послугами, науково-технічними знаннями.

Таким чином, міжнародною спеціалізацією виробництва називають узгоджену між країнами координацію продуктивних сил на певних ділянках їх економіки. За словами С.Соколенка “концентрація виробництва однорідної продукції в межах однієї країни або невеликої кількості країн створюється з метою забезпечення високопродуктивного ефективного виробництва, зниження собівартості продукції та підвищення її якості. Визначальними моментами розвитку міждержавної спеціалізації є наявність запасів природних ресурсів, кліматичні умови, виробнича база та існуючий рівень технічного розвитку галузі, рівень внутрінаціональної спеціалізації”. Соколенко С. Програма спецкурсу з основ ринкових відносин і підприємництва. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до ринку. Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність // Економіка України. 1993. № 3. С.75

Якщо ж виробництво певної продукції концентрується в межах однієї країни, не базуючись на реально спеціалізованих підприємствах з високим рівнем техніки і технології, то така концентрація не може вважатися ефективною, позаяк вона не веде до випуску конкурентоспроможної продукції і може призвести до серйозних економічних провалів.

Міжнародна кооперація за своєю економічною природою являє собою продуктивну силу, що дозволяє досягати намічуваного суспільно корисного результату у сфері виробництва, наукових досліджень, збуту при менших затратах живої та уречевленої праці, порівняно з необхідними для досягнення подібного результату, у випадках, коли учасники діють поодинці.

Створення динамічної соціальної системи відкритої економіки, одним із завдань якої є активізація участі в процесі міжнародного кооперування, стає необхідним атрибутом та цільовою функцією побудови відкритого суспільства, передумовою розв'язання складних та суперечливих завдань українського розвитку.

Без важелів міжнародного кооперування неможливо розв'язати ряд завдань розвитку усієї системи міжнародної економічної діяльності, зокрема:

додатково збільшити фізичні обсяги експорту та імпорту багатьох видів продукції;

подолати тенденції відпливу капіталу через несприятливі умови його докладання всередині країни;

оптимізувати структуру торгівлі, зокрема подолати значною мірою сировинний характер вивезення та надто помітну орієнтацію неекономічного імпорту на товари некритичного імпорту, збільшивши частину машинотехнічного обладнання;

знизити вразливість експорту від антидемпінгових санкцій країн-споживачів;

запобігти поширенню безгрошових, часто невигідних для держави, товарообмінних операцій;

збільшити питому вагу складних технологічних виробів та наданих інтелектуальних послуг інформаційного, дослідницького та науково-технічного характеру в структурі експорту.

Терміни кооперація та міжнародна кооперація - використовуються в двох значеннях: у широкому та у вузькому.

В широкому розумінні ці поняття синонімічні поняттям “співробітництво”, “міжнародне співробітництво”. Інакше кажучи, ці категорії визначають суттєві риси економічної, міжнародної економічної діяльності як такої.

У вузькому плані зазначені терміни трактуються як кооперування виробництва.

Виділяють такі основні ознаки міжнародної виробничої кооперації:

- попереднє узгодження сторонами умов спільної діяльності;

- головним методом співробітництва є координація діяльності партнерів різних країн;

- наявність промислових фірм, що належать різним країнам, в безпосередньому виробничому кооперуванні;

- закріплення в угоді головних об'єктів кооперування: готових виробів, компонентів та відповідних технологій;

- розподіл між партнерами завдань у межах узгодженої програми, закріплення за ними виробничої спеціалізації, виходячи з основних цілей коопераційних домовленостей;

- безпосередній зв'язок здійснюваних партнерами взаємних чи односторонніх постачань товарів з реалізацією виробничих програм у межах кооперування, а не як наслідок виконання звичайних договорів купівлі-продажу.

У Законі України “Про зовнішньо-економічну діяльність”, спеціалізацію та кооперацію у галузі виробництва, науки і техніки було визначено як одну з форм міжнародного співробітництва, нарівні з торгівлею та іншими формами взаємодії. Цей закон дає і розгорнуте визначення міжнародної кооперації (у найбільш вузькому розумінні): міжнародна кооперація - взаємодія двох або більше суб'єктів господарської діяльності, серед яких хоча б один є іноземним. У процесі такої взаємодії здійснюється спільне розроблення або спільне виробництво, спільна реалізація кінцевої продукції та інших товарів на основі спеціалізації у виробництві проміжної продукції (деталей, вузлів, матеріалів, а також устаткування, що використовується у комплектних поставках) або спеціалізації на окремих технологічних стадіях (функціях) науково-дослідних робіт, виробництва та реалізації з координацією відповідних програм господарської діяльності.

Таким чином, під кооперуванням розуміють безпосередньо спрямовану на виробництво матеріальних цінностей та послуг діяльність економічних суб'єктів, які поєднують свої зусилля з метою економії витрат, підвищення ефективності та прибутковості виробництва, підвищення продуктивності праці, якості продукції, що виробляється, поліпшення системи управління та умов реалізації продукції.

Змістовним наповненням міжнародної промисловості кооперації в сучасних умовах є спільне виготовлення складної, технологічної, наукомісткої продукції зі спеціалізацією (подетальною, повузловою) окремих суб'єктів виробництва. Міжнародне кооперування відбувається на базі довгострокових договірних відносин, які передбачають безпосередні постійні виробничі та/або науково-технічні, конструкторсько-впроваджувальні зв'язки між партнерами - двома або більшою кількістю різнонаціональних юридично та функціонально незалежних одна від одної господарських структур. Змістом їх спільної діяльності є спеціалізоване виробництво, що дає змогу їм підвищувати продуктивність праці та збільшувати сукупні обсяги виробництва.

Особливого розвитку кооперування набуло у сфері створення великих технічних об'єктів, складних машин, високотехнологічного обладнання, у науково орієнтованих виробничих процесах.

В одному і тому самому коопераційному ланцюгу, навіть у технологічному процесі, діюча коопераційна модель може поєднувати риси і національної, й інтернаціональної взаємодії, як, наприклад, у випадку міжнародного обміну деталями, вузлами у разі наявності, принаймні в одного кооперанта, національних субпідрядників.

Міжнародна консорціумна організація комерційної взаємодії типово вважається формою міжнародної кооперації; те саме стосується спільних підприємств, щоправда, традиційне для наших умов міжнародне спільне підприємництво, частіше є акціонерною формою вкладання капіталів, ніж проект спільної реалізації певного конкретного проекту.

Загальне міжнародне кооперування класифікують за декількома критеріями:

- за видами: економічна кооперація, промислове співробітництво; виробниче кооперування; науково-технічне кооперування; кооперування в області проектування і будівництва промислових об'єктів; кооперація у сфері побуту; кооперація в інших сферах господарської діяльності;

- за методами використання: виконання спільних програм; договірна спеціалізація; створення спільних підприємств;

- за стадіями: довиробниче кооперування; виробниче кооперування; комерційне кооперування;

- за структурою зв'язків: внутріфірмові та міжфірмові коопераційні зв'язки; внутрігалузеве та міжгалузеве кооперування; горизонтальні та вертикальні форми кооперування; змішані форми кооперування;

- за територіальним охопленням: кооперування між двома і більше країнами; кооперування у рамках регіону; міжрегіональне кооперування; світове кооперування;

- за числом суб'єктів: двостороннє кооперування; багатостороннє кооперування;

- за числом об'єктів: однопредметне кооперування; багатопредметне кооперування.

Основні способи налагодження коопераційних зв'язків у літературі зводяться до трьох методів: здійснення спільних програм, договірна спеціалізація та інтегрована кооперація.

Здійснення спільних програм міжнародного виробничого кооперування полягає у підрядному кооперуванні та спільному виробництві.

Суть підрядного кооперування зводиться до того, що замовник доручає виконавцю проведення певних робіт згідно з наперед обумовленими вимогами щодо термінів, обсягів, якості виконання та інших умов. При цьому розглядаються два різновиди міжнародного виробничого кооперування: просте виготовлення продукції (або його ще називають „класичним підрядом") та підряд з проектуванням й виготовленням нового продукту.

Спільне виробництво зводиться до того, що дві сторони (або більше) із різних країн об'єднуються при виконанні певних робіт чи програм. Наприклад, декілька фірм з різних країн виконують роботи з відновлення нафтодобувних комплексів у Кувейті, що потерпіли від військових дій.

Договірна спеціалізація, як ще один із способів налагодження коопераційних зв'язків, полягає в розмежуванні видів діяльності між суб'єктами різних країн, щоб не дублювали один одного, а взаємодоповнювали. При цьому вони часто розбивають загальну програму на підпрограми, які виконують роздільно, але в межах загальної програми. Договірна спеціалізація передбачає й об'єднання вже апріорно спеціалізованих суб'єктів для виконання складних програм. Договірна спеціалізація, як і всяка інша форма кооперації, згладжує конкурентне протистояння фірм з різних країн.

2. Форми міжнародної спеціалізації та кооперації

За сучасних умов можна виділити наступні форми міжнародної кооперації :

підрядна кооперація;

поставки у рамках ліцензійних угод;

доповнення виробничих потужностей партнера;

поділ виробничих програм (спеціалізація);

організація спільних підприємств.

Згідно з класифікацією ЄЕК (Європейська економічна комісія) ООН формами виробничої кооперації можна вважати:

- поставку комплектних підприємств та обладнання з наступною оплатою їх вартості продукцією, що має бути виготовлена на їх основі;

- надання ліцензії та (або) виробничого досвіду і знань з наступною оплатою їхньої вартості поставками продукції, отриманої з їх використання;

- підряд;

- спільне виробництво, включаючи науково-дослідні і дослідно-конструкторські роботи (НДДКР);

- організацію спільних підприємств;

- запровадження спільних проектів;

На відміну від цього у класифікації ЮНКТАД виділяються такі виробничо-коопераційні форми:

- спільне виробництво;

- підряд (це договір, за яким одна сторона зобов'язується виконувати завдання іншої сторони (замовника));

- поставки в рамках ліцензійних угод;

- взаємне доповнення виробничих потенціалів;

- розподіл виробничих програм у вигляді спеціалізації;

- організація спільних підприємств.

Міжнародна спеціалізація виробництва розвивається за двома напрямами - виробничим і територі-альним.

У свою чергу, виробничий напрям поділяється на міжгалузе-ву, внутрішньогалузеву спеціалізацію та на спеціалізацію окремих підприємств (компаній).

У територіальному аспекті міжнародна спеціалізація виробництва припускає спеціалізацію окремих країн, груп країн і регіонів на виробництві пев-них продуктів та їх частин для світового ринку.

Основними видами міжнародної спеціалізації виробництва є предметна (виробництво продуктів), подетальна (виробництво частин, компонентів продуктів) і технологічна, чи стадійна, спеціалі-зація (здійснення окремих операцій або виконання окремих технологі-чних процесів, наприклад складання, фарбування, зварювання, термі-чна обробка тощо). Міжнародна спеціалізація виробництва - динамічна форма міжнародного поділу праці. Вона перебуває під впливом технологічних змін через внутрішню логіку свого руху та ді-єю зовнішніх чинників, які визначають її розвиток. На всіх історичних етапах, а на сучасному особливо, для міжнародної спеціалізації вироб-ництва характерними є динамічність процесу, що протікає, безупинна зміна її видів, напрямів, перехід до більш складних форм, породжува-них глибинними змінами в суспільному виробництві, зрушеннями в структурі всесвітніх потреб, впливом НТР.

3. Тенденції розвитку міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва

У 30-і роки XX ст. у світі переважали міжнародна міжгалузева спеціалізація виробництва та відповідний обмін продукції однієї компле-ксної галузі (наприклад, обробної промисловості) на продукцію іншої (видобувної промисловості і/чи сільського господарства). У 50-60-і роки провідне місце продовжувала займати міжнародна спеціалізація виро-бництва, але вже на рівні первинних галузей (автомобіле- й авіабуду-вання, виробництво пластмас, підшипників, радіоапаратури тощо). В 70--80-і роки на перший план виходить і закріплює своє положення внут-рішньогалузева міжнародна спеціалізація виробництва і відповідний обмін товарами-аналогами з різ-ними споживчими характеристиками (наприклад, колісних тракторів на гусеничні машини, шкіряного взуття на гумове й т.ін.). Значущість міжнародної спеціалізації виробництва як фактора підвищення ефективності національних виробництв і інтенсифікації міжнародного обігу стало зростає. Так, у 70--80-і роки тем-пи приросту світової торгівлі продукцією машинобудування на 40 % (у 60-і роки - на 4 %) забезпечувалися за рахунок комплектуючих виро-бів. За 1960-1990 роки частка деталей і вузлів в якості комплектуючих у зовнішній торгівлі економічно розвинутих країн продукцією машино-будування зросла більше ніж удвічі, нині - перевищує 40 %.

Найповнішого розвитку усі види спеціалізації виробництва на-були в машинобудуванні, що пояснюється так. По-перше, його про-дукція має конструктивні особливості - машини, устаткування, меха-нізми - складаються з великого числа компонентів (агрегати, вузли, де-талі), виробництво яких вимагає свого відособлення, тобто спеціалі-зації. По-друге, продукція машинобудування має багато кількісних і якісних особливостей. Вона включає вироби сотень тисяч наймену-вань, які випускаються у різних масштабах (одиничне, дрібно- та великосерійне, поточно-масове виробництво). Через конструктивну складність виробництво багатьох з них вимагає кооперованої роботи десятків, сотень і навіть тисяч підприємств різних країн. З особливіс-тю машинобудівних виробів пов'язана і концентрація випуску най-більш складних з них на обмеженому числі підприємств у вузькому колі країн. По-третє, для машинобудування характерні технологічні особливості продукції, що випускається, через які одні й ті ж заготов-ки та деталі виробляються із застосуванням різних технологічних процесів, у тому числі тих, які припускають масове спеціалізоване виробництво. При цьому межі національного ринку зазвичай стають тісними для такої продукції.

Інший аспект якісної сторони міжнародної спеціалізації виро-бництва пов'язаний із широтою номенклатури (асортименту) товарів, що поставляються на зовнішні ринки. Швидке розширення номенк-латури експорту є в цілому свідченням міжнародної деспеціалізації країни і, навпаки, скорочення номенклатури робить більш чітким експортний профіль. Такий висновок, однак, є занадто загальним і потребує уточнення. Так, якщо розширення номенклатури експорту в цілому відбувається за рахунок міжнародно спеціалізованих ви-робів і частка останніх у вивозі зростає, то фактично відбувається підвищення рівня міжнародної спеціалізації виробництва; розши-рення номенклатури за рахунок неспеціалізованих видів виробів викликає зворотні результати. Отже, розширення асортименту саме по собі ще не свідчить про погіршення міжнародної спеціалізації виробництва країни.

Спеціалізація, що поглиблюється, лежить в основі розвитку конкурентних виробництв. Промислово розвинуті країни експор-тують усі види продукції, але не кожну модель і різновид товару. В кожній підгалузі компанії вибирають певні групи виробів, вузлів і деталей, у виробництві яких вони концентрують свої зусилля. Ці вироби експортуються, а інші необхідні їм вироби тієї ж галузі ім-портуються. Завдяки зниженню витрат виробництва, пов'язаному зі зростанням масштабності та серійності випуску виробів, компанії одержують велику масу прибутку. Це явище в розвитку виробни-чих сил одержало назву "економія масштабу".

Міжгалузеві зіставлення динамічних рядів виробничих витрат, продуктивності праці та торгових потоків за такими видами продукції, як автомобілі, побутова електротехніка, показують, що еконо-мія на масштабах виробництва - вирішальний фактор у підвищенні їх конкурентоспроможності. Підраховано, що в галузях обробної промисловості подвоєння випуску в середньому забезпечує зни-ження питомих витрат на 10 % і зростання ефективності на 40 %. Це досягається за рахунок нагромадження досвіду, навчання пра-цюючих, більш ощадливого використання матеріалів, послуг, по-ліпшення технології, прискорення окупності капіталовкладень в устаткування, витрат на НДДКР при розширенні розмірів випуску.

Зовнішня торгівля в умовах масштабу виробництва в рамках галузі, чи зовнішня економія, не обов'язково взаємовигідна для всіх країн-учасниць. Більш низькі витрати має країна, яка може дешево продати якийсь товар, що, як правило, випускає його у великій кі-лькості. Економія на масштабі на рівні галузі, чи зовнішня еконо-мія, закріплює напрям зовнішньої торгівлі. Країни, що спершу були великими виробниками того чи іншого товару, залишаються таки-ми майже постійно, тому що весь час мають низькі витрати вироб-ництва. Історично сформована спеціалізація може відтворюватися, навіть якщо нові виробники могли б виробити товар дешевше.

Торгівля на основі масштабу виробництва здійснює більш си-льний ефект на добробут країни, ніж торгівля на основі порівняль-них переваг. Концентрація певних галузей у декількох країнах дає змогу збільшити масштаб виробництва та підвищити його ефектив-ність. Вона може призводити до погіршення добробуту інших кра-їн. Ціна давнього виробника зазвичай нижча витрат початківця, що блокує початок цього виробництва в іншій країні в умовах відкри-тої економіки. Цьому сприяє не тільки ефект накопиченого обсягу виробництва, а й нагромадження досвіду та знань. Економія на ма-сштабі виробництва на рівні галузі закріплює історично сформова-ну міжнародну спеціалізацію країн у тих чи інших галузях.

На посилення процесу спеціалізації, зміну її структури вели-чезний вплив здійснює відновлення номенклатури продукції, що випускається, під впливом НТП. Нова якість науки виявляється у скороченні періоду між створенням наукових розробок і їх практи-чним застосуванням, у швидкому моральному старінні промисло-вих виробів. У передових сучасних галузях (ЕОМ, напівпровідни-ки) цикл життя продукції складає 3-5 років, у всіх галузях обробної промисловості він фактично не перевищує 8-9 років.

У зв'язку з нерівномірним розвитком НТП у світовому господарстві з'являються нові виробники, що створюють собі нові "ніші" чи тіснять конкурентів. Цей процес приводить не тільки до поглиб-лення спеціалізації, але і до змін у соціальній структурі господарства.

Багатостороння кооперація в умовах сучасного науково-технічного прогресу, особливостей соціально-економічного розвитку стає ключовою передумовою підвищення ефективності окремих національних відтворювальних комплексів, зокрема й нашої держави.

Ефективність участі національної економіки в процесах виробничої кооперації значною мірою залежить від правильності її макроекономічного регулювання.

Технічно міжнародна кооперація у вигляді спільного виробництва виражається передусім у поставках (взаємних чи односторонніх) субпродуктів, вузлів та деталей, із подальшою доробкою, доведенням та збиранням кінцевої продукції на підприємствах партнерів або одного з партнерів.

Очевидно, що для реалізації цілей такого співробітництва потрібне узгодження не тільки на мікро-, а й на макроекономічному рівні численних підходів до питань метрології та стандартизації, уніфікації технічних правил та нормативів, типізації або включення до числа прийнятих стандартів окремих параметрів готових виробів, агрегатів, вузлів та деталей.

Висновки

Нині жодна країна, навіть маючи багаті природні ресурси, розвинуту економіку, науку, кваліфіковані трудові ресурси і ємний внутрішній ринок, не може залишатися осторонь від потужних загальносвітових інтеграційних процесів. Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної економіки викристалізовується нині на основі взаємодії трьох найголовніших процесів: міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної інвестиційної діяльності й спільного підприємництва. Найвиразніше тут проявляється роль ТНК, спільних підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо. Відносини у сфері міжнародного виробництва визначають зміст, динаміку і структуру господарської взаємодії в інших підсистемах світової економіки. У процесі посилення глобалізації господарського життя органічно поєднуються національні та інтернаціональні форми виробництва. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво внаслідок взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням ресурсів і факторів. Найяскравіше це проявляється в діяльності ТНК, спільних підприємств, при реалізації міжнародних інвестиційних проектів, у межах вільних економічних зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва тепер припадає від 30 до 50% матеріального, фінансового й технологічного обороту світової економіки.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність»

2. Внешнеторговые сделки / Составитель И.С.Гринько.- Сумы: Фирма “Реал”, 1994. 464 с.

3. Новицкий В.Е. Внешнеэкономическая деятельность и международный маркетинг. К.: Либра, 1994. 191 с.

4. В.В.Козик, Л.А.Панкова. Світове господарство та міжнародні економічні відносини. Львів 1995

5. 1. Козак Ю.Г., Лук'яненко Д.Г., Макогон Ю.В. і ін. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - Вид. 2-ге, перероблене та доповнене. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 672 с.

6. Козик В.В., Панкова Л.А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. - 3-тє вид., перероб. і доп. - К.: Знання-Прес, 2--2. - 406 с.

7. Одягайло Б.М. Міжнародна економіка: Навчальний посібник. - К.: Знання, 2005. - 397 с.

8. Савельєв Є.В. Міжнародна економіка: теорія міжнародної торгівлі та фінансів: Підручник для магістрантів з міжнародної економіки і державної служби. - Тернопіль: Економічна думка, 2002. - 504 с.

9. Онищенко В. Сучасні проблеми зовнішньоекономічної діяльності України // Економіка України. 1996. - № 2. С.14-23.

10. Соколенко С. Програма спецкурсу з основ ринкових відносин і підприємництва. Теорія ринкової економіки і практика переходу України до ринку. Тема 12. Зовнішньоекономічна діяльність // Економіка України. 1993. № 3. С.75-82.