Механізм державного регулювання економіки
Державне регулювання економіки як форма управління економікою. Відношення суспільної влади до функціонування суспільного господарства. Об’єкти, цілі та інструменти механізму державного регулювання. Динаміка розвитку ефективності державного регулювання.
| Рубрика | Экономика и экономическая теория |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 13.02.2009 |
| Размер файла | 30,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Курсова робота з макроекономіки на тему:
Механізм державного регулювання економіки
Зміст
- Вступ 3
- РОЗДІЛ 1. Поняття про державне регулювання економіки 5
- РОЗДІЛ 2. Об'єкти та цілі державного регулювання 9
- РОЗДІЛ 3. Інструменти механізму державного регулювання 12
- РОЗДІЛ 4. Динаміка розвитку ефективності державного регулювання 16
- Висновки 18
- Література 21
Вступ
Особливим фактором об'єктивного посилення ролі держави виступає надзвичайно зросла соціально-організаційна складність сучасної економіки, що порушує звичайні функціональні зв'язки усередині ринкової системи.
Це явище «інституціональна ригідність» виявляється в тім, що фундаментальні ринкові перемінні, теоретично здатні змінюватися як убік збільшення, так і убік зниження. У сучасному суспільстві зазвичай змінюються тільки в одну сторону, через опір правових інститутів і організацій, змінам в іншому напрямку (зазвичай навіть при погіршенні ділової кон'юнктури абсолютний рівень цін і зарплати не знижується). Сучасна економіка значною мірою втратила гнучкість, що була притаманна ранньому капіталізму.
Ціль даної роботи - розглянути методи, шляхи і форми державного регулювання економіки.
Державне регулювання економіки - це форма управління економікою, що представляє собою вплив державних органів на економічні процеси. Воно застосовується в умовах, коли об'єкт управління безпосередньо не підпорядкований суб'єкту управління, тобто якомусь державному органу.
На нашу думку, державне регулювання економіки має важливе значення для економічного і соціального розвитку країни. При цьому, здійснюючи регулювання економіки, держава використовує широкий набір засобів і методів впливу на економіку, таких як бюджет, податки, кредитно-грошова політика, економічне законодавство і т.д.
Актуальність теми, насамперед у тому що, саме на державі лежить відповідальність за створення законів і правил, що регулюють економічну діяльність, а також контроль над їх виконанням.
У числі цих правил можна відзначити законодавчі і нормативні акти, що захищають права приватної власності і визначають форми підприємницької діяльності, умови функціонування підприємств, їх взаємини між собою і державою, а отже і потреба в діяльності держави як гарантії стабільності та процвітання зростає зараз і буде зростати в майбутньому.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ПРО ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЕКОНОМІКИ
Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства являє собою систему типових мір законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних правовими державними заснуваннями і громадськими організаціями з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються.
Філософська економічна думка щодо ролі держави в регулюванні економіки вказує на пряме відношення суспільної влади до функціонування суспільного господарства будь-якої розвиненої економічної системи. Питання про роль держави - це питання про фундаментальні складові суспільного господарства, тобто його цілі, структуру, функціональний механізм тощо. Історія людської цивілізації не дає прикладів економіки, вільної від держави, чи такої, що не потребує держави, хоча ступінь і зміст втручання були різними. Починаючи з меркантилізму і завершуючи сучасними теоріями економічної політики, можна прослідкувати еволюцію теоретичного обґрунтування та практичного інструментарію державної економічної політики. І, разом з тим, за визнанням одного з найбільш відомих фахівців економіки державного сектора Джозефа Е. Стігліца, дебати продовжуються і сьогодні [1; 38].
В ході розвитку ринкового господарства виникали і загострювалися економічні і соціальні проблеми, що не могли бути вирішені автоматично на базі приватної власності. З'явилася необхідність значних інвестицій, малорентабельних або нерентабельних із погляду приватного капіталу, але необхідних для продовження відтворення в національних; галузеві і загальногосподарські кризи, масове безробіття, порушення в грошовому обігу, конкуренція на світових ринках потребували державної економічної політики [6; 18].
Мінімізація ролі держави на старті ринкових перетворень, непослідовність, поверховість дій та заходів держави з реформування господарської системи в подальшому, недостатня концептуальна визначеність не лише механізму, а й самої ідеї необхідності та місця держави в трансформаційних перетвореннях (про це більш докладно буде йти мова в наступних розділах роботи), стали однією з основних причин, які відкинули українську економіку далеко назад. Уся динаміка історичного розвитку свідчить, що держава й економіка взаємозалежні й взаємозумовлені.
Державне регулювання не повинно переходити в управління економікою, хоча в окремих випадках і воно буває необхідним. Звідси витікає важлива ознака державного управління економікою: не керувати, а регулювати в межах функціональних дій самої держави та сфер, які залишилися поза межами ринкової економіки чи її ефективності, виконуючи при цьому роль своєрідного гаранта ефективного функціонування ринкової системи [2; 58].
Загальні тенденції історичної взаємодії держави і ринку вказують на помилковість тверджень щодо досконалості як суто ринкового механізму, так і державного регулювання. За висловом Дж. Гелбрейта: “Існує велика сфера господарської діяльності, в якій роль ринкових механізмів не підлягає сумніву і не повинна заперечуватись, але є й не менш широка, постійно зростаюча у міру підвищення рівня економічного добробуту, сфера, де послуги і функції держави або жорстко необхідні, або уявляються доцільнішими з соціальної точки зору” [1; 37].
Забезпечення ефективності синтезу різних систем державного регулювання є багатовекторним процесом і вимагає наступного:
- створення державою інституційних основ ринку;
- встановлення партнерства з діловим світом та громадянським суспільством;
- спрямування державної політики на економічне зростання та справедливий розподіл результатів ринкового розвитку;
- забезпечення державою захищеності домашніх господарств перед факторами ринкового ризику;
- посилення державних інститутів для протидії волюнтаризму, корупції [5; 35].
Ефективність державного впливу визначається, насамперед, якістю макроекономічного регулювання. Тут Україна досягла ряду важливих макроекономічних перетворень ринкового характеру. Споживчий ринок насичений різними товарами і послугами; формуються ринки праці, нерухомості, цінних паперів, фінансових ресурсів; створено валютний ринок; відбувається активне входження у світовий ринок. Ці перетворення стали можливими завдяки усуненню негативного впливу директивного планування, становленню відкритості економіки та лібералізації господарських відносин. У цілому вони дали імпульс для виникнення і розвитку нового, ринково-інституціонального середовища, ліквідації деформацій у матеріально-речовій структурі виробництва товарів та послуг. Разом з тим, в Україні не забезпечений соціально-економічний прогрес, потенціал ряду чинників, спроможних вивести країну на траєкторію економічного зростання, залишається не затребуваним і нереалізованим.
Особливо слабким та болючим питанням є діюча практика застосування бюджетних та податкових чинників з огляду на їх критично важливе значення для реалізації державного впливу на економічні і соціальні процеси. Розгляду цього питання буде присвячено наступні параграфи роботи. У даному випадку необхідно звернути увагу на невідповідність бюджетних параметрів проголошеним пріоритетам стратегії стабілізації та економічного зростання, яка, на жаль, стає звичною практикою. В Україні проблеми оптимального розподілу ресурсів та пом'якшення майнової диференціації населення належать до ряду найгостріших.
Для його виправлення необхідна така діяльність уряду, яка повністю відповідає першому принципу Ойкена: “Політика держави повинна спрямовуватись на те, щоб розпустити економічні та владні угруповання чи обмежити їх функції” [12; 46].
Отже, державне регулювання є досягненням визначеного рівня економічного розвитку, концентрації виробництва і капіталу. У сучасних умовах державне регулювання є складовою частиною процесу відтворення. Воно вирішує різноманітні задачі, наприклад: стимулювання економічного зростання, регулювання зайнятості, заохочення прогресивних зсувів у галузевій і регіональній структурі, підтримка експорту. Конкретні напрямки, форми, масштаби державного регулювання визначаються характером і гостротою економічних і соціальних проблем у тієї або іншій країні в конкретний період.
РОЗДІЛ 2. ОБ'ЄКТИ ТА ЦІЛІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Об'єкти державного регулювання - це сфери, галузі, регіони, а також ситуації, явища й умови соціально-економічного життя країни, де виникнули або можуть виникнути труднощі, проблеми, не що дозволяються автоматично або що дозволяються у віддаленому майбутньому, у той час як зняття цих проблем настійно необхідно для нормального функціонування економіки і підтримки соціальної стабільності. Об'єкти державного регулювання різняться в залежності від рівня розв'язуваних ними задач. Це такі ієрархічні рівні: рівень фірми; регіону; галузі; сектори економіки ( промисловість, сільське господарство, послуги); господарства в цілому; глобальний (соціальні відношення, екологія); наднаціональний (економіко-політичне відношення з закордонними країнами, інтеграційні процеси).
Основні об'єкти ДРЕ це:
1. економічний цикл;
2. секторальна, галузева і регіональна структура господарства;
3. умови накопичення капіталу;
4. зайнятість;
5. грошовий обіг;
6. платіжний баланс;
7. ціни;
8. умови конкуренції;
9. соціальні відношення, соціальне забезпечення;
10. підготовка і перепідготовка кадрів;
11. навколишнє середовище;
12. зовнішньоекономічні зв'язки [2; 47].
Суть державної антициклічної політики, або регулювання господарської кон'юнктури, полягає в тому, щоб під час криз і депресій стимулювати попит на товари і послуги, капіталовкладення і зайнятість. Для цього приватному капіталу даються додаткові фінансові пільги, збільшуються державні витрати й інвестиції. У умовах тривалого підйому в економіці країни може виникнути зростання імпорту і погіршання платіжного балансу, перевищення попиту на робочу силу пропозицією і звідси необґрунтований ріст заробітної плати і цін. У такій ситуації задача державного регулювання -притормозити зростання попиту, капіталовкладень і виробництва, щоб за можливості пригальмувати надвиробництво товарів і пере накопичення капіталів.
Найважливішим об'єктом державного регулювання економіки є накопичення капіталу. Виробництво, присвоєння і капіталізації прибули завжди служать головною ціллю господарської діяльності в ринковій економіці. Створюючи додаткові стимули і можливості в різний час всім інвесторам або окремим їхнім групам по галузях і територіям, що регулюють органи впливають на економічний цикл і структуру.
Регулювання зайнятості - це підтримка нормального з погляду ринкової економіки співвідношення між попитом і пропозицією робочої сили. Співвідношення це повинно задовольняти потребу економіки в кваліфікованих і дисциплінованих робітниках, заробітна плата яких служить для них достатньою мотивацією до праці.
Стан платіжного балансу є об'єктивним показником економічного здоров'я країни. В усіх країнах із ринковим господарством держава постійно здійснює оперативне і стратегічне регулювання платіжного балансу шляхом впливи на експорт і імпорт, прямування капіталів, підвищення і зниження курсів національних валют, участь у міжнародній економічній інтеграції.
Одним із основних об'єктів регулювання є ціни. Динаміка і структура цін відбивають стан економіки. У той же час самі ціни сильно впливають на структуру господарства, умови капіталовкладень, усталеність національних валют.
Найголовнішою ціллю державного регулювання є економічна і соціальна стабільність і зміцнення існуючого ладу усередині країни і за кордоном [2; 55]. Від цієї головної цілі виникає множина конкретних цілей, без здійснення яких не може бути досягнута головна ціль. Ці конкретні цілі нерозривно пов'язані з об'єктами державного регулювання. Ціль, тобто вирівнювання економічного циклу, спрямована на об'єкт. Удосконалювання галузевої і регіональної структури господарства спрямоване на секторальні і галузеві, регіональну структури.
Поліпшення навколишнього середовища спрямоване на навколишнє середовище. Частіше усього одна ціль не може бути досягнута поза залежністю від інших. Наприклад, забезпечення додаткових капіталовкладень на модернізацію вугільних шахт може бути ціллю-посередником для: стабілізації і зниження витрат у вітчизняній вуглевидобувній промисловості; зниження імпорту твердого палива і поліпшення паливно-енергетичного балансу; підтримки зайнятості в галузі; зняття в цих районах соціальної напруженості; надання тиску на ціни нафтових і газових компаній.
З цього випливає, що конкретні цілі підпорядковуються головної цілі і взаємодіють між собою.
РОЗДІЛ 3. ІНСТРУМЕНТИ МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
На масштаби, інструменти й ефективність державного регулювання вирішальний вплив зробили завдання, що постали перед економікою країни, матеріальні можливості держави, відбиті в частині ВВП і в абсолютних розмірах засобів, які використовуються державним регулюванням, досвід, що накопичується і успіхи в наукових розробках проблем державного регулювання в умовах ринкового господарства.
Засоби державного регулювання підрозділяються на адміністративні й економічні.
Адміністративні засоби не пов'язані зі створенням додаткового матеріального стимулювання або небезпекою фінансового збитку. Вони базуються на силі державної влади і містять у собі заходи заборони, дозволу і примуса. Примусові заходи можна показати тим, що держава ставить за обов'язок промисловим підприємствам організовувати на місцях виробниче навчання, створювати побутові умови для робітників, зайнятих на виробництві.
Адміністративні засоби регулювання в розвитих країнах із ринковою економікою використовуються в незначних масштабах. Їх сфера діяльності обмежується в основному на охороні навколишнього середовища, створення умов для соціально слабко захищених прошарків населення.
Основні інструменти державного регулювання:
· фіскальна політика, тобто політика в галузі правових витрат і податків;
· грошова політика;
· політика регулювання прибутків;
· соціальна політика;
· державне регулювання ціноутворення;
· зовнішньоекономічне регулювання.
Економічні засоби державного регулювання підрозділяються на засоби грошово-кредитної і бюджетної політики. Самостійним комплексним інструментом ДРЕ є державний сектор в економіці.
Основні економічні засоби - це:
· регулювання дисконтної ставки (дисконтна політика, здійснювана центральним банком);
· встановлення і зміна розмірів мінімальних резервів, які фінансові інститути країни зобов'язані зберігати в національному банку;
· операції державних установ на ринку цінних паперів, такі як емісія державних зобов'язань, торгівля ними і погашення [3; 56].
За допомогою цих інструментів держава намагається змінити співвідношення попиту і пропозиції на фінансовому ринку в потрібному напрямку. Пряме державне господарське регулювання здійснюється засобами бюджетної політики.
Головним інструментом мобілізації фінансових засобів для покриття державних витрат є податки. Вони також широко використовуються для впливу на діяльність суб'єктів господарства. Державне регулювання за допомогою податків залежить у вирішальному ступені від вибору податкової системи, висоти податкових ставок, а також від видів і розмірів податкових пільг. Податки в ДРЕ грають дві ролі:
а) це головне джерело фінансування державних витрат;
б) це інструмент регулювання.
Особливе місце серед інструментів державного регулювання, здійснюваних за допомогою податків, займає прискорене амортизаційне списання основного капіталу і пов'язані з ним утворення і реалізація прихованих резервів, здійснювані в рамках дозволу Міністерства фінансів.
Прискорене амортизаційне списання основного капіталу в сучасних умовах є головним засобом стимулювання накопичення, структурних змін в економіці і важливому інструменті впливу на господарський цикл, зайнятість. Змінюючи ставки і порядок амортизаційного списання, державні регулюючі органи визначають ту частину чистого прибутку, що може бути звільнений від сплати податків шляхом включання у витрати виробництва і потім перераховані в амортизаційний фонд для фінансування надалі нових капіталовкладень.
Норми амортизації регулярно публікуються. Перед нами сильний важіль державного регулювання - звільнення прибутків від податків, укриття їх в амортизаційному фонді і примусовому використанні для нових капіталовкладень.
Ефект прискореного списання основного капіталу має ще ряд наслідків. Додаткове скорочення частки податків у прибутку за рахунок того, що в міру зменшення балансового прибутку його оподатковування через прогресивний характер податкових ставок скорочується. Прискорене списання призводить до відриву балансової вартості основних засобів від їхньої реальної ціни [3; 57].
У якості інструментів державного регулювання використовуються і витрати бюджету на господарські цілі. Це можуть бути державні кредити, субсидії, а також витрати на закупівлю товарів і послуг у приватному секторі.
Державні капіталовкладення здійснюються значною мірою в державному секторі економіки, що грає важливу роль у державному регулюванні. Держсектор грає помітну роль у державній структурній політиці. Держава створює нові об'єкти або розширює старі в тих галузях, куди приватний капітал перетікає недостатньо. Державні фірми займаються і зовнішньою торгівлею, вивозом капіталу за рубіж. Державний сектор служить підвищенням ефективності народного господарства в цілому і є одним з інструментів перерозподілу ВВП.
Також здійснюється і зовнішньоекономічне регулювання. Це заходи стимулювання експорту товарів, послуг, капіталів, науково-технічного досвіду. Окремі інструменти державної економічної політики можуть використовуватись в різноманітних цілях, у різних сполученнях і з різною інтенсивністю.
У залежності від характеру цілей буде змінюватися місце того або іншого інструмента в арсеналі засобів державного регулювання в конкретний період.
РОЗДІЛ 4. ДИНАМІКА РОЗВИТКУ ЕФЕКТИВНОСТІ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Історична динаміка ролі держави в економіці переконливо свідчить, що ефективність державного регулювання знаходиться в прямій залежності від якості розуміння та застосування принципів формування державних витрат з метою підтримання макроекономічної і макросоціальної рівноваги та використання державою податків для проведення економічної політики. Важливість цих складових настільки вагома, що фіскальна політика, залишаючись сьогодні ключовою ланкою економічної політики, зумовила появу в своєму складі фактично самостійних видів економічної політики, а саме: політики витрат та політики доходів, які мають свої специфічні цілі і завдання, а також методи їх розв'язання.
Економічні функції уряду надзвичайно різноманітні. Деякі із цих функцій спрямовані на підтримку і полегшення функціонування ринкової економіки, До них, зокрема, відносяться такі важливі види діяльності уряду, як забезпечення правової бази і суспільної атмосфери, які б сприяли ефективному функціонуванню ринкової економіки, а також створенню умов для конкуренції.
Друга група функцій, покладених на уряд, спрямована на посилення і модифікацію дії ринкових відносин. До них передусім належать: перерозподіл ВНП і національного багатства;коригування розподілу ресурсів з метою вдосконалення структури суспільного виробництва; стабілізація економіки через широкий контроль за фінансовою, кредитно-грошовою діяльністю фізичних та юридичних осіб, аналіз економічної кон'юнктури, а також стимулювання виробничої активності [6; 19].
Важливу роль в економічній діяльності держави відіграє правова база, що є передумовою ефективного функціонування ринкової економіки. Держава встановлює також закони, які регулюють стосунки між підприємствами, що виступають у ролі постачальників ресурсів та їхніх споживачів. На ґрунті законодавства уряд може виконувати функції арбітра в галузі економічних зв'язків, виявляти випадки нечесної практики економічних агентів і застосовувати владу для вжиття відповідних санкцій.
Важливі послуги, що їх забезпечує уряд, включають застосування поліцейських сил для підтримання громадського порядку, введення стандартів зміни ваги і якості продуктів, створення грошової системи, яка забезпечує обмін товарів та послуг. Все це має виняткове значення для молодої української держав [4].
Незважаючи на те, що загалом конкурентна ринкова система забезпечує ефективний розподіл ресурсів, вона має і певні вади. Річ у тім, що висновок про ефективний розподіл ґрунтується на припущенні, нібито всі вигоди і витрати, пов'язані з виробництвом і споживанням кожного продукту, знаходять повне відображення у графіках ринкового попиту і пропозиції. Інакше кажучи, припускається, що не існує переливів, або побічних ефектів, пов'язаних з виробництвом або споживанням будь-якого товару чи послуги.
У деяких ситуаціях ринковий механізм не може автоматично забезпечити рівновагу через зовнішні ефекти, що виникають у процесах ринкового виробництва і споживання. Держава втручається в економіку і забезпечує псевдоринкову рівновагу, тому що стандартні підходи, необхідні для функціонування ринкової системи, непридатні для тієї виняткової ситуації, що склалася на сьогоднішній день в економіці України.
ВИСНОВКИ
До недавнього часу держава самоусувалася від регулювання економічних процесів, внаслідок чого перехід до ринкової економіки набув характеру стихійного сповзання у нецивілізований, спекулятивний ринок. В цьому - одна з основних причин глибокої економічної кризи, безпрецедентного падіння виробництва і зниження рівня життя народу. Нині державне регулювання має передбачати розробку програм (частину з них вже розроблено), націлених на пожвавлення і розвиток найважливіших секторів економіки, зокрема галузей з швидким оборотом капіталу, підвищення ступеню керованості державними підприємствами, проведення жорсткої монетарної політики з метою приборкання інфляції, введення вексельного обігу, стимулювання інвестиційної діяльності комерційних банків і надання під жорстким контролем централізованих інвестиційних кредитів найперспективнішим підприємствам
Держава виконує свої функції, застосовуючи економічні й адміністративні методи. Вони взаємозалежні і разом з тим протилежні. Існують галузі, де застосування адміністративних методів ефективне і не суперечить ринковому механізму. Мінімально необхідні межі регулювання реального ринку визначаються організацією грошового обігу, виробництвом суспільних товарів і усунення зовнішніх ефектів.
Максимально припустимі межі втручання держави в економіку визначаються перерозподілом прибутків, забезпеченням деякого рівня зайнятості, протидією монополізму й інфляції, розвитком фундаментальних досліджень, проведенням регіональної політики, реалізацією національних інтересів у світовій економіці.
Вихід держави за максимальні границі робить необхідним роздержавлення економіки. Проблема особливо актуальна для країн, що переходять від тотального одержавлення економіки до ринку. Добре зарекомендували себе такі способи роздержавлення, як приватизація власності, лібералізація ринків, оздоровлення державного сектора, створення змішаних підприємств.
ЛІТЕРАТУРА
1. Бесєдін В.Ф., Бондар І.К. Економіка України: Потенціал. Реформи. Перспективи: в 5 т. - К., 1995. - С. 34 - 56.
2. Дідківська Г.М., Головко С. Н. Державне регулювання економіки.-К., 2000. - С. 45 - 67.
3. Долішній М.І. Регіональна політика України: наукові основи, методи, механізми. - Львів, 1998. - С. 56 - 78.
4. Закон України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку Украіни" // Відомості Верховноі Ради (ВВР). - 2000. - №25. - ст.195//офіційний сервер ВР Украіни www.rada.kiev.ua
5. Кноглер М., Сєкарєв О. Ринкова реформа і регіональна політика // Економіка України - 1995. - №1. - С. 34 - 37.
6. Кравцов В., Жмаєв Г. Державні програми як інструмент реалізації регіональної політики // Регіональна економіка. - 1996. - №1-2. - С. 17 - 19.
7. Методичні рекомендації щодо розроблення регіональних стратегій розвитку: - К.: Міністерство економіки та з питань европейської інтеграції України, 2001. - 22с. (проект)
8. Николаев Н., Махотеева М. Выбор стратегии регионального экономического развития// Экономист. - 2000. - №3. - С.54 - 61.
9. Основні засади державної стратегії регіонального розвитку - К.: Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, 2001. - 16с. (проект)
10. Пила В., Абрамов В. Програмно-цільовий метод управління соціально-економічним розвитком регіонів // Економіка України - 2004. -№9. - С. 18 - 32.
11. Симоненко В.К. Регионы Украины: проблемы развития. - К.: Наукова думка, 2005. - С. 85 - 96.
12. Турчинов О.В. та ін. Розробка методів державного впливу на соціально-економічний розвиток регіонів України. - К., 2004. - С. 45 - 67.
13. Український регіональний вісник (УРВ). - Інститут Схід-Захід. - №4,6. - 2001. - С. 26.
14. Храпунов В.В. Региональные аспекты экономической реформы в Казахстане.-Алматы: Бiлiм, 2000. - 272 с.
Подобные документы
Об’єктивна необхідність державного регулювання економіки. Структура механізму й методи державного регулювання. Державне регулювання в Україні. Економічні функції місцевих органів влади. Співвідношення між ринковим механізмом і державним регулюванням.
реферат [53,2 K], добавлен 16.01.2008Політика державного регулювання економіки. Форми та функції державного регулювання економіки. Національні особливості державного регулювання. Основні форми державного регулювання. Становлення економічних функцій Української держави.
курсовая работа [36,6 K], добавлен 10.04.2007Основні функції та особливості національнлї політики державного регулювання економіки, її інструменти: податково-бюджетна система, цінове, грошово-кредитне і валютне регулювання. Характеристика американської та японської моделей державного регулювання.
курсовая работа [49,6 K], добавлен 11.11.2010Сутність, основні складові, методи, принципи, суб'єкти і об'єкти державного регулювання української економіки. Макроекономічний огляд основних показників економічного розвитку України. Регулювання науково-технічної, інвестиційної та соціальної політики.
курсовая работа [362,9 K], добавлен 08.12.2013Основні теоретичні аспекти генезису змісту поняття механізму державного регулювання економіки. Вивчення сутності державного регулювання аграрного сектору економіки та його впливу на забезпечення соціального розвитку та продовольчої безпеки країни.
статья [25,3 K], добавлен 11.09.2017Комплексні методи державного регулювання економіки. Головні принципи економічного та соціального прогнозування. Фінансово-кредитне регулювання економіки. Регулювання зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності. Підтримка малого підприємництва.
курсовая работа [68,8 K], добавлен 25.04.2010Сутність, необхідність і загальні причини обмеженості державного регулювання. Розроблення і виконання державних цільових програм. Проблеми системи податкового регулювання економіки і шляхи їх вирішення. Регулювання розвитку будівельної індустрії.
контрольная работа [44,2 K], добавлен 18.07.2011Вивчення зарубіжного досвіду державного регулювання соціально-економічного розвитку. Застосування в країнах з ринковою економікою підприємствами, організаціями та товаровиробниками ринкових механізмів. Умови залучення країн до міжнародного поділу праці.
реферат [25,8 K], добавлен 20.10.2010Ціна як основний інструмент економіки. Аналіз теорій, що визначають цінність товару. Державне регулювання ціноутворення в Україні. Повноваження органів державного регулювання цін. Дослідження практики державного регулювання цін у США, Греції та Франції.
курсовая работа [54,3 K], добавлен 06.06.2014Характер і оцінка впливу державного регулювання на розвиток національної економіки країни. Взаємозв’язок ефективного державного регулювання та сталого розвитку основних напрямів економічної й соціальної діяльності України, шляхи його моделювання.
статья [22,5 K], добавлен 14.08.2017
