Розділ І Теоретичні аспекти виробничої структури підприємства

1.1 Виробнича структура підприємства та показники, що її визначають

Виробничий процес -- це сукупність трудових і природних процесів, спрямованих на виробництво товару заданої якості, кількості, асортименту та в задані терміни.

Під структурою будь-якого підприємства прийнято розуміти його внутрішній пристрій, що характеризує склад підрозділів і систему зв'язків, підпорядкованості й взаємодії між ними. При цьому розрізняють виробничу й загальну структуру підприємства.

Виробнича структура підприємства складається з підрозділів, де виконуються виробничі процеси створення продукції.

Виробнича структура будь-якого підприємства наочно відображається в його гене-ральному плані, де визначається розташування будівель, споруд, інших об'єктів на місцевості, підходів і під'їздів, рельєф, роза вітрів тощо. Генеральний план дає тільки наочне уявлення про підприємство, виробнича ж структура показує склад конкретних підрозділів і їх взаємозв'язки.

Отже, виробнича структура організації -- це сукупність основних, допоміжних, обслуговуючих підрозділів організації, що забезпечують перероблення входу системи в її вихід -- готовий продукт.

Загальну структуру утворює сукупність всіх виробничих, невиробничих й управлінських підрозділів підприємства.

Типова загальна структура промислового підприємства.

Підприємство очолює директор. Він здійснює керівництво підприємством у цілому, тобто представляє підприємство в будь-яких організаціях, розпоряджається в межах чинного законодавства його майном, містить договори, відкриває в банках розрахункові рахунки й т.п..

Першим заступником директора є головний інженер. Він керує науково-дослідними й експериментальними роботами, безпосередньо відповідає за вдосконалювання техніки й технології виробництва. У його обов'язки входять також технічна підготовка й обслуговування виробництва, розробка заходів щодо підвищення якості продукції й дотримання технологічної дисципліни.

Економічну службу на підприємстві очолює головний економіст (заступник директора з питань економіки). Він відповідає за організацію планової роботи на підприємстві. Підлеглі йому відділи здійснюють контроль за виконанням планових завдань, роблять аналіз діяльності підприємства. У його компетенції перебувають також питання фінансів, організації праці й заробітної плати.

Головне завдання начальника виробництва - це забезпечення виконання планів підприємства; із цією метою начальник виробництва й підлеглий йому виробничий відділ, що розробляє оперативні плани випуску продукції для кожного цеху, забезпечують ритмічну роботу з їхнього виконання, здійснюють контроль і регулювання виробничого процесу.

Маркетингові функції вивчення попиту, ринків збуту, реклами, просування товарів, а також матеріально-технічного забезпечення виробництва покладені на заступника директора по комерційних питаннях.

Заступник директора по кадрових і соціальних питаннях відповідає за реалізацію кадрової політики підприємства. Він, зокрема , займається питаннями відбору персоналу, його професійної орієнтації й соціальної адаптації, навчання, підвищення в посади, звільнення й т.п. Крім того, йому підкоряються служби, які задовольняють соціальні потреби персоналу підприємства.

Кілька підрозділів апарата керування підприємства підпорядковано безпосередньо директорові. Облік виробництва, контроль за використанням засобів і дотриманням фінансової дисципліни, складанням балансу, розрахунки з робітниками та службовцями здійснює бухгалтерія. Функції контролю якості продукції, попередження браку, розробки й введення систем керування якістю покладені на незалежний від будь-якого заступника директора відділ технічного контролю. Реалізацію діловодства на підприємстві, приймання вхідної документації, її реєстрацію, облік, розподіл, організацію внутрішнього документообігу, відправлення й зберігання документів забезпечує канцелярія.

Директорові підприємства також безпосередньо підлеглі начальники цехів, що здійснюють технічне й господарське керівництво відповідними підрозділами. До складу апарата керування цехом входить заступник начальника цеху по підготовці виробництва. Він займається питаннями розробки технологічних процесів, забезпечує ділянки необхідною документацією й оснащенням. Помічник начальника цеху по виробництву здійснює оперативне керування виробничими процесами. Механік цеху організує ремонт устаткування й нагляд за його експлуатацією. Економічну роботу в межах цеху виконує економіст, а питаннями нормування й оплати праці займається нормувальник.

Начальник цеху здійснює керування виробництвом за допомогою майстрів виробничих ділянок, які вже безпосередньо або через бригадирів організують працю виконавців.

Організація промислового підприємства в просторі і принципи його побудови.

Просторове розміщення виробництва, цехів і господарств на території підприємства здійснюється по генеральному плану підприємства, який розробляється при створенні підприємства.

Генеральний план - це графічне зображення його території зі всіма будовами, спорудами, комунікаціями, шляхами сполучення. На підприємствах генеральний план складають у двох видах: проектний і фактичний.

При розробці генерального плану враховують:

- забезпечення прямолінійності предметів праці при переміщенні із одного підрозділу в інший без зустрічних потоків. Це реалізується при розміщенні цехів в порядку послідовності технологічного процесу.

- переважаюче переміщення вантажів технологічним транспортом. Це забезпечує надійність і зниження витрат на переміщення предметів праці в порівнянні з транспортом загального призначення.

- скорочення протяжності енергетичних комунікацій.

- не перетинання шляхів проходу працівників на роботу з шляхами сполучень і комунікацій і цехів. Це досягається шляхом спорудження відповідних переходів.

- виділення в особливі групи цехів з однорідним характером виробництва.

- облік напрямку рози вітрів. Цехи з шкідливими виділеннями необхідно розміщувати за вітром, щоб знизити загазованість території підприємства.

- облік характеру технологічних процесів для того, щоб правильно розмістити цехи і вибрати дистанцію між ними.

- врахування рельєфу місцевості, розташування залізничних шляхів, жилих поселень.

Показники, що характеризують структуру підприємства.

Для кількісного аналізу структури промислового підприємства як виробничої системи використовують велику кількість показників, що характеризують її різні сторони.

Виробничі ланки характеризуються наступними основними показниками:

- обсягом випуску продукції;

- фондоозброєність праці, що визначається відношенням середньорічної вартості виробничо-промислових фондів до середньоспискової чисельності виробничого персоналу;

- електроозброєність праці, що характеризується кількістю споживаної енергії, що доводиться на одного робочого (місяць, рік);

- технічною озброєністю праці, що визначається відношенням середньорічної балансової вартості основного виробничого устаткування, інструмента, обладнання, оснащення до середньорічної чисельності робітників;

- виробничою трудомісткістю, що визначається як сума технологічної трудомісткості й трудомісткості обслуговування виробництва й включає витрати праці всіх основних і допоміжних робітників.

Відносини між основними, допоміжними й обслуговуючими підрозділами характеризуються наступними основними показниками: середньосписковою чисельністю робітників, вартістю основних виробничих фондів, розміром виробничих площ.

Рівень спеціалізації й кооперування виробництва характеризується наступними основними показниками:

- часткою спеціалізованого виробництва, що визначається відношенням обсягу випуску продукції (у вартісному або в натуральному вираженні), виготовленої спеціалізованими цехами і ділянками, до загального обсягу виробництва продукції;

- коефіцієнтом стійкості спеціалізації, що характеризує рівень організації виробництва й ступінь виконання встановленої по робочих місцях спеціалізації протягом робочого часу;

- рівнем спеціалізації робочих місць, що, у свою чергу, характеризується декількома показниками:

- кількістю найменувань різних операцій, що виконується на одному робочому місці (коефіцієнт серійності);

- середнім рівнем спеціалізації робочих місць, що визначається розподілом загальної кількості деталеоперацій, що виконуються за місяць (доба) на ділянці (у цеху), на необхідну для виконання виробничої програми кількість робочих місць;

- питомою вагою трудомісткості основної (профілюючої) продукції, виготовленої на одному робочому місці.

Ефективність просторового розміщення підприємства характеризується коефіцієнтами забудови, використання площі виробничих приміщень або території. Цей коефіцієнт визначається відношенням площі, займаної будинками, спорудженнями й устаткуванням, до площі всієї ділянки підприємства. (У вітчизняній практиці коефіцієнт використання території промислових підприємств, побудованих за останні 20-30 років, становить 0,45-0,55, у практиці американських машинобудівних підприємств він досягає 0,8-0,9, а іноді 0,95.)

Характер взаємозв'язку підрозділів визначається за допомогою наступних показників:

- кількості переробок, через які проходить предмет праці до перетворення його в готовий продукт;

- протяжність транспортних маршрутів руху напівфабрикатів;

- вантажообіг між переробками.

Аналіз розглянутих й інших показників дозволяє намітити шляхи створення раціональної виробничої структури підприємства, що повинна забезпечувати:

- максимальну можливість спеціалізації цехів і ділянок, пропорційність їхньої побудови;

- відсутність дублюючих і надмірно роздроблених виробничих підрозділів;

- безперервність і прямоточность виробництва;

- можливість розширення й перепрофілювання виробництва без його зупинки.

1.2 Види та типи виробничої структури

Основу діяльності кожного підприємства становлять виробничі процеси, що виконуються у відповідних підрозділах. Саме склад цих підрозділів і характеризує виробничу структуру підприємства. Існує кілька принципів класифікації виробничих структур.

1. Залежно від підрозділу, діяльність якого покладена в основу виробничої структури, розрізняють цехову, безцехову, корпусну й комбінатську виробничі структури.

При цеховій виробничій структурі основним виробничим підрозділом є цех, тобто адміністративно відособлена частина підприємства, у якій виконується певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації. За характером своєї діяльності цехи діляться на основні, допоміжні, побічні й обслуговуючі господарства.

Основні цехи виготовляють продукцію, призначену для реалізації на сторону, тобто продукцію, що визначає профіль і спеціалізацію підприємства.

Допоміжні цехи виготовляють продукцію, що використовується для забезпечення власних потреб підприємства.

Побічні цехи займаються, як правило, утилізацією, переробкою й виготовленням продукції з відходів основного виробництва.

Обслуговуючі господарства виконують роботи, що забезпечують необхідні умови для нормального перебігу основних і допоміжних виробничих процесів.

У структурі деяких підприємств існують ще й експериментальні (дослідницькі) цехи, що займаються підготовкою й випробуванням нових виробів, розробкою нових технологій, проведенням різноманітних експериментальних робіт.

На невеликих підприємствах з відносно простими виробничими процесами застосовується безцехова структура. Основою її побудови є виробнича дільниця як найбільший структурний підрозділ такого підприємства. Виробнича дільниця - це сукупність територіально відособлених робочих місць, на яких виконуються технологічно однорідні роботи або виготовляється однотипна продукція.

На великих підприємствах кілька однотипних цехів можуть бути об'єднані в корпус. У цьому випадку корпус стає основним структурним підрозділом підприємства. Така виробнича структура одержала назву корпусної.

Рис. 1. Види виробничої структури: а -- цехова; б -- безцехова; в -- корпусна

На підприємствах, де здійснюються багатостадійні процеси виробництва, характерною ознакою яких є послідовність процесів переробки сировини (металургійна, хімічна, текстильна промисловість), використовується комбінатська виробнича структура. Її основу становлять підрозділи, що виготовляють яку-небудь завершену складову готового виробу (чавун, сталь, прокат).

2. Залежно від наявності основних і допоміжних процесів розрізняють підприємства з комплексною й спеціалізованою структурою виробництва.

Підприємства з комплексною виробничою структурою мають всю сукупність основних і допоміжних цехів, а зі спеціалізованою - тільки частину. Підприємства зі спеціалізованою структурою діляться на:

- підприємства механоскладального типу, що одержують заготівлі від інших підприємств;

- підприємства складального типу, що випускають продукцію з деталей, вузлів й агрегатів, виготовлених на інших підприємствах;

- підприємства заготівельного типу, що спеціалізуються на виробництві заготовок;

- підприємства, що спеціалізуються на виробництві окремих деталей.

3. Залежно від форми спеціалізації основних цехів розрізняють три типи виробничої структури: технологічну, предметну й змішану.

При технологічній структурі цехи підприємства спеціалізуються на виконанні певної частини технологічного процесу, створюються за принципом технологічної однорідності. Так, до камтехнологічної спеціалізації відносять:

- на машинобудівному заводі - ливарні, ковальські, механічні, термічні й ін.;

- на текстильному підприємстві - прядильні, ткацькі, оброблювальні й ін.

Така структура має певні достоїнства:

- забезпечує більше повне завантаження устаткування, оскільки в технологічно спеціалізованому цеху виготовляються всі деталі, що мають необхідний вид обробки, для всіх виробів виробничої програми підприємства;

- сприяє більше повному використанню матеріалів, оскільки відходи можуть бути затребувані при виготовленні деталей менших розмірів;

- полегшує керівництво цехом, керування людьми у зв'язку з однорідністю технологічних процесів;

- сприяє застосуванню найбільш прогресивних технологічних процесів, тому що витрати на впровадження простіше окупити, чим у цехах, організованих по предметному принципі.

У останньому випадку застосування високопродуктивних процесів й устаткування можливо тільки при дуже великих обсягах випуску продукції.

До достоїнств технологічної структури ставиться також висока кваліфікація робітників, що гарантує випуск продукції високої якості.

У той же час технологічна структура має істотні недоліки:

- у зв'язку з великою номенклатурою продукції відбуваються більші втрати часу на переналагодження устаткування;

- кожен цех або ділянка виконує певні операції і його колектив не несе відповідальності за якість виробу вцілому, а також за дотримання строків випуску готової продукції;

- розташування устаткування по однотипних групах (наприклад, групи токарський, фрезерний, свердлильних й інших станків) приводить до нераціональних переміщень деталей, зустрічним перевезенням, збільшенню тривалості циклу;

- ускладнюються міжцехове оперативно-календарне планування й диспетчерування виробництва.

Технологічна форма спеціалізації цехів і технологічна виробнича структура характерні для підприємств одиничного й дрібносерійного виробництва, що випускають вироби різноманітної й нестійкої номенклатури продукції.

При предметній структурі цехи підприємства спеціалізуються на виготовленні якого-небудь виробу, групи однорідних виробів, вузлів, деталей із застосуванням різноманітних технологічних процесів й операцій. У цехах предметної спеціалізації по можливості здійснюється замкнутий цикл виробництва, тому вони часто називаються предметно-замкнутими. Це цехи шестерне верстатобудівному заводі, цехи двигунів, коробки передач, рам, задніх мостів - на автомобільному заводі, цехи чоловічих черевиків, жіночого модельного взуття й ін. - на взуттєвій фабриці.

Достоїнства цеху або ділянки при предметній структурі такі:

- кожен цех повністю відповідає за випуск закріпленої за ним продукції в строк і певну якість;

- устаткування розташовується по ходу технологічного процесу, що створює передумови для організації потокового виробництва, сприяє скороченню тривалості виробничого циклу;

- спрощуються міжцехове оперативно-календарне планування й диспетчерування виробництва.

Однак така структура має й недоліки:

- кожен цех повинен мати у своєму розпорядженні повний комплект обладнання для виготовлення продукції, що приводить до збільшення загальної кількості устаткування на підприємстві;

- частина устаткування не довантажується через малий обсяг такого виду робіт у цеху;

- можуть погіршуватися умови праці, тому що в єдиній взаємозв'язаній системі машин цехи іноді перебувають поруч високовиробничого устаткування, камера для фарбування деталей, піч для термообробки й т.д.;

- ускладнюється внутрішньоцехове керівництво, а також управління людьми.

Предметна форма спеціалізації цехів і предметна виробнича структура характерні для підприємств великосерійного й масового виробництва, що випускають обмежену номенклатуру виробів у більших кількостях.

На переважній більшості машинобудівних підприємств застосовується змішана структура, відповідно до якого заготівельні ділянки й цехи будуються по технологічному принципу (ковально-пресовий, чугунно- і сталеливарний), а обробні й випускаючі поєднуються в предметно-замкнуті групи. Така структура особливо характерна для машинобудівних підприємств із масовим і серійним типом виробництва. Металургійний комбінат або завод має, як правило, технологічну структуру. Тут створюються доменні, сталеливарні, прокатні виробництва або цехи. Така ж технологічна структура переважає на текстильних фабриках, де виконуються всі стадії виготовлення тканини: прядіння, ткацтво, обробка.

1.3 Фактори, які впливають на розміщення підрозділів на території підприємства

Формування виробничої структури здійснюється під впливом багатьох факторів. Головними з них є: виробничий профіль підприємства; обсяги виробництва продукції; рівень спеціалізації; місцезнаходження підприємства.

Виробничий профіль підприємства, тобто характер й особливості продукції, що виготовляється, безпосередньо визначають хід виробничого процесу й склад відповідних підрозділів. Зокрема, конструкція виробу передбачає певні технологічні процеси його виготовлення, певну їхню послідовність і трудомісткість, а від цього буде залежати й перелік виробничих підрозділів, що здійснюють такі процеси. Складна технологія, таким чином, збільшує кількість підрозділів, її реалізуючих, і передбачає більше розгалужену систему зв'язку між ними.

Істотно впливає на виробничу структуру рівень спеціалізації. З розвитком і поглибленням спеціалізації зменшується кількість виробничих підрозділів підприємства, спрощується його структура. Навпаки, чим більше універсальним є підприємство, тим складніше його структура.

Виробнича структура підприємства залежить і від місця його знаходження. Наприклад, підприємства, розміщені у віддалені від промислових центрів регіонах, як правило, більше універсальні й автономні, мають більше розвинену виробничу структуру.

До складу будь-якого підприємства входять не тільки виробничі підрозділи, але й відділи апарата керування, установи культурно-побутового призначення й ін. Тому поряд з виробничою існує, як було сказано, загальна структура підприємства, що теж визначається за вище сказаними факторами.

Розділ ІІ Сучасна виробнича структура підприємства

2.1 Загальна характеристика підприємства та аналіз господарської діяльності підприємства

Приватне підприємство „Плит-пласт” (скорочена назва - ПП „Плит-пласт”) за рішенням засновника В. І. Коваленка згідно з Господарським та Цивільним кодексом засновано 13 жовтня 2004 року.

Юридична адреса ПП „Плит-пласт”: 10030 Україна, м. Житомир, вул. Щорса, 75.

Причина виникнення даного підприємства, тобто його місія полягає в тому, що на ринку існує потреба у продукції даного виду, крім того попит на меблеві вироби постійно зростає і такі тенденції існуватимуть в майбутньому. Тому такий вид діяльності як виготовлення виробів з деревини є досить перспективним.

Метою діяльності даного підприємства є:

· Сприяння укріпленню економіки України, розвитку ринкових відносин, науково-технічного прогресу та соціальної сфери;

· Задоволення попиту покупців матеріалів з деревини, поліпшення їх асортименту та якості;

· Запровадження нових технологій, форм організації виробництва та оплати праці, залучення іноземних інвестицій для посилення споживчого ринку власною продукцією;

· Підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, вдосконалення умов праці та відпочинку працюючих, посилення охорони навколишнього природного середовища.

Предметом діяльності ПП „Плит-пласт” є:

Виробництво, ремонт, реалізація меблів, меблевих конструкцій та іншої деревооброблюваної продукції;

· Виробництво товарів народного споживання;

Придбання, реалізація та переробка деревини та продукції деревообробки;

· Виробництво столярних виробів;

· Зовнішньоекономічна діяльність;

Торгівельна діяльність в тому числі оптова, дрібно-оптова, роздрібна, комісійна, торгово-закупівельна, торгово-посередницька діяльність;

· Надання транспортних послуг, в тому числі послуг по міжнародним перевезенням;

Виробництво художньо-оздоблюваних виробів з деревини;

· Надання маркетингових послуг;

· Організація виставок-продажів;

Експорт-імпорт сировини, матеріалів, комплектних та запасних частин, робіт та послуг, товарів народного споживання, тощо, деревини, напівфабрикатів з неї;

Надання складських послуг підприємствам, організаціям, громадянам, підприємцям.

ПП „Пли-пласт” є юридичною особою та здійснює свою діяльність у відповідності з чинним законодавством України та Статутом і діє на основі повного господарського розрахунку, самофінансуванні і самоокупності.

Засновником підприємства є юридична особа, фізична особа, громадянин України.

ПП „Плит-пласт” виробляє (номенклатура): столярні та художньо-оздоблювальні вироби з деревини, меблі різної конфігурації (можливе індивідуальне замовлення та дизайнерська розробка виробів та меблів).

Крім цього підприємство надає складські послуги.

Статутний фонд ПП „Плит-пласт” становить - 30000 грн. Підприємство має право змінювати розмір свого Статутного фонду.

Кількість працівників:

· Фізичних осіб - 24 чол.

· Юридичних осіб - 1

· Чисельність працюючих - 25 чоловік

Споживачами продукції приватного підприємства «Плит-пласт» є населення міста Житомира та прилягаючих сіл і смт.

З поміж інших підприємств дане має багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Крім цього воно має можливість торгувати за ціною нижче ціни продукції великих меблевих комбінатів, бо здійснює більш гнучку цінову політику.

Технічна та дослідницька думка персоналу підприємства постійно спрямована на пошук, розробку, впровадження у виробництво нової техніки та передових технологій, які допоможуть товаровиробникам уникнути проблем утилізації та вторинного використання відходів виробництва, заощадження паливно-енергетичних ресурсів; а також введення та застосування нових технології нарізання виробів з деревини.

Продукція збувається безпосередньо на базі підприємства (оптово та у роздріб), а також частина виготовленої продукції експортується в інші області України. Географія ринку ПП "Плит-пласт" - це підприємства України, зокрема Львівської та Харківської області. З підприємствами цих областей здійснюється не тільки експорт, але й імпорт сировини та матеріалу для подальшої обробки.

Негативно впливають на розвиток приватного підприємства такі стримуючі фактори, як :

ь загальний спад вітчизняного товарного виробництва;

ь зростання цін (випереджаюче зростання цін на матеріал та паливно-енергетичні ресурси при адміністративному стримуванні цін на вироби, внаслідок чого відбувається стійке зниження рентабельності);

ь інфляція;

ь низький рівень платоспроможності населення;

ь корупція тощо.

Все ж можна сказати, що загальне становище підприємства є стабільним і стійким, є можливість самофінансування та подальшого зростання виробництва.

- За метою і характером діяльності ПП «Плит-пласт» - це комерційне підприємство (йому властивий комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. У уданому випадку влас-ник водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розме-жовуються);

- Форма власності - приватна (засновані на власності майна окремої особи, з правом найму робочої сили);

- За розміром (кількістю працівників) належить до малих підприємств;

- Залежно від способу організації діяльності - це одноосібне володіння;

- За сферою діяльності - промислове підприємство;

- За ступенем охоплення ринку відноситься до місцевих (окрім відносин, що підтримуються з Львівською та Харківською областями);

- За ступенем спеціалізації до спеціалізованих ( оскільки виготовляє лише столярку та вироби з дерева) .

2.2 Характеристика та аналіз виробничої та загальної структури виробництва

Раціональна структура апарату управління є основою планомірного та ритмічного функціонування виробничої структури. На розвиток структур управління впливає ряд чинників, до яких належать виробнича структура, трудомісткість та складність управлінської роботи, вимоги ринку тощо.

Структура управління ПП «Плит-пласт» є ієрархічною.

Ієрархічні структури управління (їх ще називають часом: формальні, механістичні, бюрократичні, класичні, традиційні) характеризуються твердою ієрархією влади в організації, формалізацією правил і процедур, які використовуються централізованим прийняттям рішень, вузько визначеною відповідальністю в діяльності.

Для ієрархічної структури ПП «Плит-пласт» характерні:

- Стабільність і не складність зовнішнього середовища.

- Цілі і завдання прості та ясні. Завдання піддаються розподілу. Роботи можна вимірювати.

- Постійна повторюваність одних і тих самих робіт, що дозволяє їх регламентувати. Призначається дана влада.

Незважаючи на всю різноманітність ієрархічних типів організаційних структур сучасних фірм на даному підприємстві існує лінійна структура управління. В її основі лежить зосередження всіх виробничих і управлінських функцій у керівника (директора). Тут усі повноваження прямі (лінійні), вони спрямовані від вищої ланки управління до нижчої.

Загальна структура підприємства зображено в додатку А.

При такій організації управління виробництвом підприємство може успішно функціонувати лише тоді, коли зміни по всім структурним підрозділам (дільницям) відбуваються рівномірно. Але в реальних умовах цього немає, виникає неадекватність реакції системи управління на вимогу зовнішньої середи. Положення посилюється втратою гнучкості в взаємовідносинах робітників апарату управління із-за застосування формальних правил і процедур. В результаті ускладнюється і уповільнюється передача інформації, що не може не відбиватися на швидкості і своєчасності прийняття управлінських рішень. Необхідність погодження дій різних функціональних служб різко збільшує обсяг роботи керівника організації і його заступників, тобто вищого ешелону управління.

Даний вид структур характеризується одномірністю зв'язків: тут мають місце тільки вертикальні зв'язки. У даному випадку власник підприємства має можливість постійно контролювати роботу персоналу. Головна риса цієї структури - єдність розпорядження. До переваг лінійної організації належать:

ь повну відповідальність керівника за результати діяльності підлеглих йому відділів та дільниць;

ь чітко визначені зобов'язання, чіткий розподіл обов'язків і повноважень,

ь оперативний процес прийняття рішень;

ь простоту та чіткість підпорядкування;

ь можливість підтримувати необхідну дисципліну.

Цей тип управлінської структури, як правило, сприяє формуванню стабільної і міцної організації. Серед недоліків лінійної побудови організації:

ь жорсткість;

ь негнучкість, що не дає змоги вирішувати завдання, обумовлені умовами функціонування, які постійно змінюються;

ь слабка пристосовуваність до подальшого зростання;

ь велике інформаційне перевантаження керівника;

ь високі вимоги до керівника, який має бути висококваліфікованим фахівцем, що володіє великими різнобічними знаннями і досвідом з усіх функцій.

Посадові інструкції спеціалістів.

Підприємство очолює директор. Він здійснює керівництво підприємством у цілому, тобто розпоряджається в межах чинного законодавства його майном, укладає договори, відкриває в банках розрахункові рахунки тощо. Він відповідає за виконання плану підприємства, за дотримання фінансової і господарської дисципліни. В межах своєї компетенції директор видає накази по підприємству, приймає і звільняє робітників, застосовує методи винагородження і адміністративного покарання до працівників. Важливе завдання директора - забезпечення хороших умов праці на підприємстві і турбота про покращення культурно побутових потреб працівників;

Заступник директора (виробничий директор). Він керує виробничим процесом, його організацією та контролює виконання виробничих планів підприємства, технічне і матеріальне забезпечення, відповідає за організацію робіт. Також до його обов'язків входять технічна підготовка та обслуговування виробництва. Саме заступнику директора підпорядкований виробничий відділ, разом вони здійснюють контроль та регулювання перебігу виробничого процесу.

Головний бухгалтер очолює фінансову та економічну службу на підприємстві. Він відповідає за організацію планової роботи на підприємстві. Здійснює контроль за виконанням планових завдань на підприємстві, проводить аналіз діяльності підприємства. Крім того, у його компетенції є також контроль фінансового стану підприємства, організація праці та заробітної плати (розрахунки з робітниками). Веде облік виробництва та складає баланс.

Вирішенням юридичних питань займається юрист, а саме координує роботу директора при підписанні контрактів та трудових договорів.

Відділ збуту підпорядкований директору. В його складі два менеджери і дизайнер. Дизайнер на початковому етапі виготовлення продукції приймає замовлення та за ними конструює моделі меблів чи столярних виробів. В подальшому подає дизайнерські розробки до менеджерів. Менеджери відповідають за поставки матеріалів і сировини, збут готової продукції. Також поєднують обов'язки інженерів-конструкторів при складанні технологічної документації за розробками дизайнера. Складена документація подається на виробництво, а саме директору з виробничих питань.

Так як підприємство малих розмірів, тому обов'язки начальників підрозділів виконує заступник директора, йому підпорядковані майстри робочих місць та інші робітники.

Виробнича структура представлена в додатку Б.

Внутрішня побудова підприємства, його виробничої та організаційної системи безпосередньо впливає на створення контуру комунікаційних зв'язків між його підрозділами (дільницями). Тому питання структуризації відіграють велику роль під час формування його внутрішнього економічного механізму.

Виробнича структура перебуває в процесі постійного розвитку під впливом удосконалення техніки, технології, форм організації виробничих процесів та інших чинників.

У процесі формування виробничої структури необхідно враховувати чинники як зовнішнього, так і внутрішнього впливу, що створюють передумови побудови раціональних структур. До зовнішніх можна віднести економічні, правові, науково-технічні, соціально-культурні, екологічні, до внутрішніх - цілі та стратегії розвитку підприємства, ресурсні обмеження, специфіку продукції та технології її виготовлення, чисельність персоналу, потужність виробництва тощо.

В загальних рисах ПП «Плит-пласт» можна віднести до підприємств „технологічного ” типу, оскільки воно функціонує на основі базових технологічних процесів виробництва матеріалів з деревини.

Щодо складу цехів та дільниць, то вони реалізують виробничий процес виготовлення продукції. Форми їх взаємозв'язків покладені в основу виробничої структури ПП «Плит-пласт». Види структурних підрозділів та дільниць зображені в додатку Б.

Основними рівнями виробничої структури ПП «Плит-пласт» є: відділення - дільниця - робоче місце.

До її складу належать нарізувальна, поклеювальна та складальницька дільниці та обслуговуючі господарства.

В нарізувальній дільниці розміщено два верстати для нарізання виробів та дерев'яних плит. Кожен верстат обслуговують три майстри: один подає матеріал, другий закріплює та тримає її, а третій виставляє відповідні розміри на лінійці та підрізає матеріал до відповідного вигляду. Далі оброблений матеріал попадає до поклеювальної дільниці.

В поклеювальній дільниці розміщено три верстати, що обклеюють боки обрізаних плит. На кожному верстаті працює один майстер, оскільки верстати автоматичні робітники лише вводять необхідні параметри з сенсорної клавіатури та слідкують за правильність виконання процесу. Іноді після цього підрозділу оброблена продукція потрапляє на склад. Якщо потрібне подальше складання плит та столярки тоді оброблений матеріал поступає на наступний підрозділ.

Складальна дільниця має два робочих місця на яких працює по одному робітнику. Після цього підрозділу на склад потрапляє готова продукція, що в подальшому готова до збуту.

До обслуговуючих господарств належать складське приміщення та транспортний цех.

Складське приміщення підпорядковується завідувачу складом. Тут працюють три робітники та охоронець, мають дві вантажно-перевізні машини, що працюють в межах приміщення складу. Складське та виробниче приміщення для зручної роботи об'єднанні, тому завідувач складом не тільки веде облік продукції на складі та реалізує її, але й приймає обов'язки начальника виробництва та слідкує за дотриманням техніки безпеки працюючих. На складі не тільки зберігається виготовлена продукція, але й сировина і матеріали доставлені для подальшої обробки.

Транспортний цех об'єднаний з гаражем має в своєму складі дві машини, що транспортують готову продукцію та постачають на склад сировину та матеріал для подальшої обробки.

Аналізуючи загальну і виробничу структуру підприємства можна сказати, що кожна частина, відділ, дільниця чи робоче місце працюють злагоджено та взаємопов'язано. За своїми обсягами (площею підприємства та величиною виготовлення продукції) підприємство є малим, тому для зручності роботи деякі дільниці поєднанні в одному приміщенні, що в свою чергу дозволяє економити на деяких транспортних затратах та утримувати в своєму складі обмежену кількість працівників. Дана виробнича структура є спрощеною, отже це забезпечує її раціоналізацію та можливість найкращої керованості нею.

Адміністративні посади та відділ збуту поєднують в собі декілька обов'язків та завдань, щодо організації роботи виробництва. Маючи в своєму складі транспортний цех підприємство, по-перше, може виконувати додаткові послуги з доставки та транспортування продукції, по-друге, економити на постачанні сировини та матеріалів з інших підприємств для власних потреб та виробництва.

Для наочного уявлення про підприємство складається генеральний план, де визначається розташування об'єктів на місцевості, підходів і під'їздів, будівель тощо. Виробнича структура ж показує склад конкретних дільниць і цехів, а також їх взаємозв'язки. План зображено в додатку В.

Підприємство має два поверхи та прилягаюче приміщення, тому кожну складову зображуємо окремо, зі своїми позначеннями. Умовні позначення структури приведено в додатку В. В цілому присутні всі необхідні складові, які необхідні для ефективного функціонування роботи підприємства.

Розділ ІІІ Шляхи удосконалення виробничої структури підприємства

3.1 Основні напрямки удосконалення виробничої структури

Всебічне використання сучасних машин, техніки, засобів (каналів) зв'язку для збирання, обробки і передачі інформації істотно впливає на методи виконання функцій управління виробництвом, створює умови для більш оперативного і якісного їх здійснення. Все це сприяє удосконаленню управління об'єктом у цілому і його структурними ланками.

Вдосконалення виробничої структури має такі шляхи:

1. Визначення оптимальних розмірів підприємства - це такий розмір, який при даному рівні розвитку техніки і конкретних умов місцезнаходження і зовнішнього середовища забезпечує виробництво і збут продукції з мінімальними затратами.

2. На розмір підприємства впливають внутрішні і зовнішні фактори.

Внутрішні визначають технічні і організаційні умови роботи підприємства і допомагають укріпленню підприємства і росту його ефективності. До цих факторів відносять техніку, яка використовується, її продуктивність, потужність, прогресивну технологію.

Внутрішні фактори обумовлюють мінімальний і максимальний розмір підприємства.

Мінімальний - не дає можливості повністю використовувати сучасну техніку. Оптимальний розмір - це щось середнє між мінімальним і максимальним.

Зовнішнє середовище - це вивчення ринкових відносин, продукція і виробництво не буде рости, коли не буде належного збуту.

3. Поглиблення спеціалізації основного виробництва.

Форми спеціалізації виробництва і масштаб виробу повинні бути однакові і єдині для однакового виробництва. Підприємство повинно вдосконалювати структуру, а не розширювати апарат управління при спеціалізації цехів і дільниць, робити все компактно.

4. Розширення кооперації по обслуговуванню виробництва.

Нормальна робота основного виробництва вимагає чіткого і безперебійного обслуговування ремонтом, забезпечення інструментом. Головне завдання підприємства являється випуск продукції тому більшу частину підприємства у виробничій структурі має займати основне виробництво, як по питомій вазі (чисельність), але і по зайнятій площі.

В деяких підприємствах обслуговуючий і допоміжний персонал займає 45 - 55 %. Чисельність цих працівників повинна знижуватись в зв'язку з тим, що треба краще організовувати виробництво і підвищувати кваліфікацію кадрів.

Тому потрібно в першу чергу централізувати допоміжне виробництво, що дає змогу підвищити продуктивність праці, а також скоротити лишні і паралельно діючі виробничі підрозділи.

В сучасних ринкових відносинах появилася тенденція створювати на підприємствах малих підприємств на базі допоміжних господарств. Це дає змогу не зачіпати основний технологічний процес виробництва, а вдосконалювати виробничу структуру.

3.2 Розрахунок економічної ефективності запропонованих заходів

Найбільш ефективним з запропонованих заходів є визначення оптимальних розмірів дільниць, тому що на підприємстві деякі дільниці не мають явного розподілу між собою. Так, наприклад, склад та нарізувальна дільниця поєднані в одному приміщенні, тому є доцільним розрахувати розміри дільниці, щоб ефективно використати приміщення, як для складу, так і для дільниці.

Визначення основної виробничої площі дільниць.

Нарізувальна дільниця.

,

- питома площа одного верстату дільниці.

Виробнича площа дільниці, що має 2 верстати:

,

а загальна площа дільниці:

.

Поклеювальна дільниця.

- питома площа одного верстату дільниці.

Виробнича площа дільниці, що має 3 верстати:

,

а загальна площа дільниці:

.

Складальна дільниця.

- питома площа одного робочого місця дільниці.

Виробнича площа дільниці, що має 2 робочих місця:

,

а загальна площа дільниці:

.

Також можна визначити необхідну чисельність працюючих в кожній дільниці, що дозволить ефективно використовувати розраховану вище виробничу площу.

Визначення чисельності працівників в дільниці.

Для розрахунку візьмемо нарізувальну дільницю.

Техніка розрахунків планової чисельності окремих категорій робітників визначається конкретною специфікою їх професійної діяльності і галузевими особливостями функціонування підприємства.

Достатньо точним для розрахунків в курсовому проекті є метод розрахунку планової чисельності на основі повної працемісткості виготовлення продукції:

,

де - повна трудомісткість виробничої програми планового періоду, нормо-годин;

(2640 штуки (на одному робочому місці) - кількість виробів за плановий період - 1 місяць, 0,067год (4хв) - час, що витрачається на виготовлення 1 виробу); - дійсний фонд часу одного робітника, год; (22 дня - кількість робочих днів в плановому періоді, 8 год - кількість робочих годин в день при однозмінній роботі; - очікуваний коефіцієнт виконання норм, (очікується повне виконання норм робітниками).

Таким чином розрахункова чисельність основних робітників на підприємстві складає:

(робітник).

На одному верстаті працює 1 робітник, на всій дільниці 2 робітника.

Планова чисельність допоміжних робітників за умови, що їхня робота не нормується, розраховується наступним чином:

,

де - кількість робочих місць;

- кількість змін роботи за добу;

- коефіцієнт перерахунку явочної чисельності в спискову (вважається, що робітники з'являються на роботу в обов'язковому порядку).

Тобто планова чисельність допоміжних працівників:

(робітники).

На дільниці на даний час працюють: основні робітники - 2 чол., допоміжні робітники - 4 чол.

Розрахунки показали, що для дільниці достатньо 2 основних робітника і 2 допоміжних робітника. Це дозволить скоротити витрати на виплату заробітної плати. Так, заробітна плата одного допоміжного робітника 750 грн., в місяць витрати підприємства скоротяться на 1500 грн.

Також скорочення кількості допоміжних робітників може дозволити додати ще одну одиницю обладнання з двома робітниками, що збільшить обсяг виробництва без додаткових затрат на оплату праці новим робітникам.

Крім того, розрахунки площі дільниці дозволяють такі впровадження, тому що на даний час на підприємстві обладнання стоїть в довільному порядку. Якщо його перевстановити можна переорганізувати робочу площу щодо розрахунків.

Такі шляхи удосконалення як поглиблення спеціалізації та розширення кооперації не потребує розрахунку, тому що підприємство вже сформувало чітку спеціалізацію (за номенклатурою виробів), а кооперації не має потреби.

В додатку Г виконані додаткові розхрахунки роботи підприємства.

Висновок

Виконавши дану курсову роботу та проаналізувавши вибране мною ПП «Плит-пласт» ми наглядно бачимо, що виробнича структура являється однією з головних ланок в виробництві та плануванні роботи на підприємстві вцілому. Його злагоджена робота дозволяє ефективно працювати основному підприємству без простою обладнання і трудових ресурсів, що в свою чергу дозволяє оптимально використовувати всі наявні ресурси для своєчасного та якісного випуску продукції.

Але незважаючи на все сказане я вважаю, що потрібно шукати шляхи удосконалення загальної та виробничої структури виробництва. Це дозволить більш ефективно спланувати роботу підприємства вцілому та технологічний цикл пов'язаний з виготовленням та подачею сировини, матеріалу безпосередньо на робочі місця.

Розрахунки основних шляхів удосконалення структури виробництва показали, що потрібно чітко розмежовувати дільниці та обслуговуючі господарства між собою та виконати їх перепланування за оптимальними розрахунками. Численність робітників також впливає на кінцевий результат робота підприємства і також потребує удосконалення та розрахунку.

Взагалі ПП «Плит-пласт» має чітко сформовану структуру, що працює злагоджено, хоча і має деякі недоліки, а також має можливість до подальшої реконструкції приміщення, наприклад, для впровадження нового обладнання.

Використана література

Додаток А

Загальна структура виробництва

Додаток Б

Виробнича структура підприємства

Додаток В

Генеральний план

Умовні позначення.

І поверх: 1- виставковий зал; 2- робоча частина (підбір комплектуючих);

3- допоміжний комплекс (гардероб, душова, сан. вузол); 4-електропривід.

ІІ поверх: 1-робоча кімната (адміністрація); 2-хол; 3-робоча кімната(відділ збуту).

Прилягаюче приміщення: 1- складське приміщення; 2- робоча кімната; 3- складальний підрозділ; 4- поклеювальний підрозділ; 5- нарізувальний підрозділ;

6- насосна; 7- приміщення безпеки праці; 8- охорона; 9- транспортний цех і гаражі.

Додаток Г

Додаткові економічні показники роботи підприємства

1. Ефективний річний фонд часу роботи одного верстата при п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями може бути розрахований за формулою, год,

Ф_е = [(Д_р - Д_в.д. - Д_с.д.) Ч_д - Д_н.с.д1]З_рК_р;

де Д_р, Д_в.д., Д_с.д., Д_н.с.д - відповідно кількість днів в одному році, вихідних (суботи та неділі), святкових та передсвяткових днів (тривалість робочого дня менше на 1 год); Ч_д - кількість годин робочого дня; З_р - кількість змін роботи обладнання З_р=2; К_р - коефіцієнт, який враховує час перебування верстата в ремонті (для великих верстатів К_р=0,9….0,94, для середніх К_р=0,95….0,9, для дрібних К_р=0,95….0,98, для автоматичних ліній К_р= 0,88….0,9).

У даному випадку втрати часу на ремонт для деревообробних верстатів стоновитимуть 1,9%. Тоді ефективний фонд часу для усіх верстатів становитиме:

Ф_е = [(366 - 104 - 10)8,0 - 51]20,95=3821год.

2. Програма запуску виробів знаходиться за формулою:

П_з=П_в(100/100-К_т.в) шт,

де П_в=31680 шт - програма випуску деталей за рік; К_т.в=1,0…1,5 відсоток технологічних утрат, показує, на скільки більше треба запустити в роботу виробів з урахуванням їх технологічних утрат (брак та інше),

П_з = 31680(100/100-1,25) = 32081шт.

3. Трудомісткість обробки річного запуску виробів визначається за формулою:

Т_труд.р=Т_шт.-к*П_з, год,

Де Т_шт.-к - штучно-калькуляційний час на операці, хв.,

П_з - програма запуску деталей на рік, шт.

Наприклад, для нарізувальної операції

Т_труд.р = 4*32081/60 = 2138,7 год.

Для всіх інших операцій Т_труд.р розраховується аналогічно.

За однаковий фонд час, але з більшою трудомісткістю, дільниця може виробляти більшу к-ть виробів, тобто ефективніше.