30

Курсова робота

З курсу “Економіка та організація виробництва”

на тему:

“Організація енергетичного обслуговування виробництва”

Зміст

Вступ………………………………………………………….……………..……..3

Розділ І Теоретичні аспекти організації енергетичного обслуговування

виробництва………………………………………………………………….…...4

1.1 Суть та задачі експлуатації енегргетичного господарства…………….…...4

1.2 Нормування енергоспоживання……………………………………………...9

1.3 Контроль за використанням енергоресурсів. Визначення потреби в енергоресурсах……………………………………………………………….…..15

Розділ ІІ Сучасний стан організації енергоспоживання на підприємстві……19

2.1 Загальна характеристика та аналіз господарської діяльності

підприємства…………………………………..…………………………….......19

2.2 Структура та функції органів управління енергетичним господарством.

2.3 Основні техніко-економічні показники діяльності господарства…...…...22

Розділ ІІІ Резерви та напрями вдосконалення енергетичного господарства...26

Висновок……………………………………………………………………...…..30

Список літератури…………………………………………………………...…..32

Додаток А………………………………………………………………...………33

Додаток Б………………………………………………………………...……….34

Вступ

Удосконалення техніко-технологічної бази виробництва, збільшення потужності та інтенсифікація використання машин (агрегатів) об'єктивно збільшують споживання різних видів енергії. Частка витрат на енергію в структурі собівартості продукції має тенденцію до зростання. Оскільки енергія (електроенергія насамперед) не може накопичуватися, тобто процес її виробництва збігається з процесом споживання, будь-які порушення енергопостачання завдають підприємству значних збитків. Усе це підвищує значення безперешкодного функціонування енергетичного господарства підприємства.

Зростаючі обсяги споживання паливно-енергетичних ресурсів потребують підвищення точності їх планування. Для цього передбачається дослідження впливу економічних, технічних і організаційних чинників. У практиці планування широко використовуються методи короткострокового прогнозу на основі тенденцій попередніх років, усереднення цих показників і отримання залежностей, які кількісно відображають дію стабільних чинників. При багато номенклатурному випуску продукції доцільно використовувати комп'ютерну техніку зі спеціальними програмами тому, що визначення витрат енергоресурсів здійснюється шляхом нормування і розрахунку затрат кожного виду енергії на обсяг продукції, що планується.

Розділ І Теоретичні аспекти організації енергетичного обслуговування виробництва

1.1 Суть та задачі експлуатації енергетичного господарства

Нормальне функціонування виробничої системи підприємства залежить від своєчасного забезпечення енергетичними ресурсами за їх видами і в певній кількості. За характером використання енергія, що споживається, поділяється на:

· силову, що приводить у дію технологічне устаткування;

· технологічну, яка призначена для зміни властивостей і стану матеріалів;

· виробничо-побутову, яка витрачається на освітлення, вентиляцію, опалення та інші цілі.

Надійне і безперебійне забезпечення виробництва підприємства всіма видами енергії встановлених параметрів при мінімізації затрат є основною метою створення енергетичного господарства як сукупності генеруючих, перетворювальних, передавальних та споживаючих енергетичних засобів.

Основні задачі енергогосподарства визначаються специфічністю енергопостачання, безперебійністю процесу, обмеженими можливостями зберігання енергії, одночасністю її виробництва і споживання і зводяться до наступних:

- отримання від зовнішніх постачальників основних видів енергії загально промислового призначення;

- організація виробництва власними силами тих видів енергоресурсів, передача яких на великі відстані нераціональна або недостатня для задоволення потреб підприємства;

- перетворення енергії і підготовка її до використання (зміна напруги, насиченості);

- своєчасний і правильний розподіл енергії між підрозділами і подача її до робочих місць;

- організація споживання, раціонального використання і економії енергії і палива;

- нагляд за строгим виконанням правил експлуатації енергетичного устаткування;

- організація і проведення планово-запобіжних ремонтних робіт;

- забезпечення надійного зв'язку між підрозділами;

- організація зберігання палива і енергії;

- підвищення енергоозброєності праці;

- здійснення заходів щодо вдосконалювання та розвитку енергогосподарства.

Організаційні і технологічні особливості виготовлення профільної продукції підприємства зумовлюють виробничу структуру енергогосподарства (рис. 1.1).



Енергетичне господарство підприємства підрозділяється на дві частини -- загальнозаводську і цехову. До загальнозаводської належать генеруючі та перетворюючі споруди, установки, пристрої, відповідні споруди і загальнозаводські мережі, що об'єднуються в ряд спеціальних цехів (дільниць) -- електросиловий, теплосиловий, газовий, слабкострумовий, електромеханічний. Склад цехів залежить від енергоємності виробництва та рівня розвитку зв'язків заводу з зовнішніми енергосистемами.

Теплосиловий цех (дільниця) обслуговує контрольні установки, мережі підприємства (теплову, стислого повітря, водопостачання, каналізації), компресорні установки, кондиціонери, обладнання, що перекачує мазут. До складу електросилового цеху входять понижуючі підстанції, трансформаторні установки, перетворюючі пристрої, кабельні мережі, електролінії.

Газовий цех (може входити до теплосилового цеху) об'єднує газопровідні мережі, кисневі станції, склади балонів з різними видами газів та ін.

Електричний цех виконує роботи з ремонту електрообладнання та електроапаратури.

Слабострумна дільниця здійснює технічне обслуговування та ремонт АТС підприємства, комутаторних установок, акумуляторних пристроїв, радіотелевізійної мережі та комп'ютерного парку.

Цехову частину енергогосподарства утворюють первинні енергоприймачі (споживачі енергії -- печі, верстати, підйомно-транспортне устаткування і т. д.), цехові перетворювальні установки і внутрішньо цехові розподільчі мережі.

Значний вплив на ефективність виробництва справляють зниження витрат на енергозабезпечення, поліпшення використання енергоустановок, економія і раціональне використання енергоресурсів. Велика кількість різноманітного енергообладнання і складність енергоустановок потребують єдиного керівництва енергогосподарством. Ці обставини зумовлюють пошук шляхів ефективного функціонування енергогосподарства і системи управління.

На підприємствах, де створюється енергогосподарство, воно може бути підпорядковане головному енергетику або відділу головного енергетика (ВГЕ) чи головному механіку. Апарат головного енергетика може складатися з низки функціональних бюро або груп (електричне, електроконструкторське, вентиляційне, теплотехнічне, планово-економічне, ПЗР і т. д.), лабораторій (електрична, теплова), інспекції інженерних мереж і споруд та ін.

Відносини ВГЕ з підрозділами підприємства будуються на основі діючих стандартів, положень та інструкцій. Енергообладнання та мережі безпосередню експлуатують відповідні енергоцехи та енергодільниці виробничих цехів. Оперативне управління (диспетчерування) енергогосподарством здійснюють начальники змін (чергові енергетики) енергоцехів.

Процес виробництва, розподілу і споживання енергії є єдиним енергетичним процесом, у якому всі елементи взаємопов'язані. Види, обсяг і структура споживаних енергоресурсів залежать від потужності підприємства, виду продукції, що випускається, характеру технологічних процесів, а також від зв'язків підприємства з регіональними енергосистемами.

Споживання енергії у виробництві (попит) у певні години доби, дні тижня й інші календарні періоди відбувається нерівномірно. Тому режими виробництва всіх видів енергії безпосередньо залежать від режимів її споживання. Потреба значних підприємств в енергії може покриватися за рахунок повного забезпечення енергією всіх видів від власних установок. Малі, а іноді і середні машинобудівні підприємства одержують усі види енергії від районних систем, сусідніх підприємств і об'єднаних цехів. Найбільше поширений комбінований варіант енергозабезпечення.

Види енергоносіїв і форми енергозабезпечення. Електроенергія становить більш як 30 % в енергоспоживанні машинобудівного підприємства, тому в основному забезпечення здійснюється від регіональних електроенергетичних систем. Теплоносії -- пара і гаряча вода -- надходять, головним чином, від теплових мереж територіальних систем. Використовуються на підприємствах вторинні енергоресурси, джерелом яких є тепло газів, що відходять з нагрівальних печей, для нагріву води; використання води та пари при водяному і випаровному охолодженні, для опалення, а також пари від ковальсько-штампувального устаткування.

Забезпечення повітрям здійснюється за допомогою компресорних установок спеціального цеху чи дільниці, які подають на робочі місця стисле повітря для пневмозажимів, підйомників, обдування штампів, ковальських молотів, формоутворюючих машин та ін.

Під час організації водопостачання для виробничих та господарсько-побутових потреб треба враховувати вимоги екології середовища і впроваджувати сучасні технології вторинного використання води після її регенерації, системи очищення води перед виведенням до природних джерел.

Залежно від технології та структури сировини і матеріалів для виготовлення виробів використовується тверде, речовинне та газоподібне паливо. При плавленні чавуну використовується вугілля та кокс. Для пристроїв, що нагрівають, застосовується мазут; бензин та дизельне пальне -- для транспортних засобів; паливом для установок, що нагрівають, є природній газ; для виробничих процесів використовуються також інші гази -- кисень, ацетилен, вуглекислий газ (для зварювального виробництва і под.).

1.2 Нормування енергоспоживання

Основою раціональної організації енергогосподарства на підприємстві є правильне планування виробництва і споживання енергоресурсів. Воно, як правило, здійснюється на основі нормативного підходу із застосуванням балансового методу.

Нормативи -- це по елементні складові норм. Вони характеризують питому витрату елемента нормування на одиницю об'єму, продуктивності та інші показники при виконанні виробничих процесів.

Норма витрати -- ця максимально допустима планова кількість ресурсів па виробництво одиниці продукції (роботи) встановленої якості в планованих умовах виробництва.

Застосовуються норми технічно обґрунтовані і статистичні. Перші більш прогресивні. Вони розробляються на базі техніко-економічних розрахунків і ретельного аналізу виробничих умов, обліку технічної і технологічної документації існуючої організації виробництва продукції. Саме технічно обґрунтовані норми дозволяють врахувати передовий виробничий досвід, досягнення науки і техніки, можливості впровадження в плановому періоді нової техніки, технології і передової організації виробництва. В цілях впровадження цих норм розробляються організаційно-технічні заходи для економії матеріальних ресурсів.

Проте розробку технічно обґрунтованих нормативів стримує незадовільний стан обліку використання ресурсів по кожному їх виду і елементу (напряму) витрат, а також обліку продуктивності і витрат на її отримання по кожній одиниці устаткування. Достовірність обліку початкової інформації підвищиться при його автоматизації на базі електронно-обчислювальної техніки.

Статистичні норми встановлюються на основі звітних даних про середню витрату матеріальних ресурсів за минулий період з деяким коректуванням їх у бік зниження на плановий період. Такий метод нормування має істотні недоліки. досвідчено-статистичні норми ґрунтуються на рівні техніки і організації виробництва попереднього періоду, як би узаконюють існуючі в ньому втрати і нераціональні витрати енергоресурсів і переносять їх на плановий період. Такі норми звичайно слабо орієнтують виробничі колективи на пошук резервів.

На основі статистичних методів формуються норми витрати енергії. На технологічні потреби вони складаються у вигляді норм витрати на одиницю продукції або на одиницю часу роботи устаткування і носять загальне найменування -- питома норма витрати (на один виріб, на 1 год. роботи устаткування, на 1 кВт-год вироблюваній електроенергії і т. п.).

Норми витрати палива для опалювальних цілей складаються у вигляді норм витрати в кілограмах (для твердого палива) або в кубічних метрах (для газу) на нагрів 100 м2 площі на 1°С і т.п.

Норми підрозділяються на диференційовані та збільшені (сумарні). Диференційовані (питомі) норми встановлюють витрату енергії на окремі агрегати, деталі, операції, процеси та на інші одиниці виміру продукції; сумарні -- по дільницях, цеху і підприємству на одиницю або умовну одиницю продукції. До сумарних (збільшених) норм належить витрата енергії на 1 т заготовок, комплект деталей на виріб, складальну одиницю або виріб на 1000 грн продукції.

Залежно від цільового використання енергії норми визначаються на технологічні і допоміжні потреби (освітлення, опалення, вентиляція тощо) При цьому враховуються допустимі втрати в мережах.

Загальний обсяг енергії, витраченої підприємством Е_заг, умовно ділиться на дві частини -- таку, що залежить (перемінну) Е_зп і таку, яка не залежить (постійну) Е_тп від обсягів продукції, що випускається. У загальному випадку перемінна частина охоплює витрати всіх видів енергії на виконання основних технологічних операцій, постійна -- витрати на освітлення, привід вентиляційних устроїв, опалення, кондиціонування повітря. Витрата енергії за перемінною частиною може бути визначена сумарно на основі часу роботи устаткування або більш точно -- за зведеними нормами. При першому методі устаткування групується за умовами роботи -- часу використання, ступеня завантаження за потужністю та інших чинників. Постійна частина витрат може бути визначена також розрахунковим методом за нормативами освітленості, опалення приміщень та ін.

На підприємствах широко використовується дослідно-статистичний метод планування, який ґрунтується на фактичних питомих нормах, що досягнуті за попередній період. Найпростішим є метод розрахунку питомих норм витрат енергоресурсів за їх середньоарифметичною фактичною витратою за кілька років.

Планова потреба цехів в електроенергії визначається за допомогою питомих норм витрати силової (для двигунів) та технологічної енергії на одиницю продукції, а також обсягу виробництва в натуральному або інших вимірниках.

Силова електроенергія для виробничих цілей залежить від потужності обладнання, що використовується, і визначається за формулою:

,

де W_у -- сумарна потужність установленого обладнання (електромоторів), кВт;

Ф_еф -- ефективний фонд часу роботи обладнання за плановий період, год;

К_з -- коефіцієнт завантаження обладнання;

К_о.р -- середній коефіцієнт одночасної роботи споживачів енергії;

К_м -- коефіцієнт корисної дії електричної мережі;

К_к.д -- коефіцієнт корисної дії установлених моторів на обладнанні.

Витрати електроенергії для виробничих цілей також розраховуються за формулами:

,

,

де К_пс -- коефіцієнт попиту споживачів електроенергії;

cos -- коефіцієнт потужності електродвигунів, що установлені;

К_мч -- коефіцієнт машинного часу електроприймачів (машинного часу роботи обладнання).

Електроенергія на освітлення визначається за формулою:

;

,

де n_св -- кількість світильників (лампочок), що використовуються, шт.;

W_ср -- середня потужність одного світильника (лампочки), Вт;

h_осв -- норма освітлення 1 м2 площі, Вт (25 Вт/м2);

S-- площа будівлі, що освітлюється, м2.

Питомі норми витрати пари на певний обсяг продукції чи площі використовуються для розрахунку потреб у парі на виробничі цілі.

На опалення будівлі витрати пари розраховуються за формулою:

,

Де q_п -- витрата пари на 1 м3 будівлі за різниці між зовнішньою та внутрішньою температурою в 1°С;

t -- різниця між зовнішньою та внутрішньою температурою опалювального періоду, °С;

Ф_д -- час опалювального періоду, год;

К_буд -- об'єм будівлі (за зовнішнім обміром), м3;

J--тепловміст пари (540 ккал).

Витрата палива на виробничі потреби (термообробка, плавлення, сушіння та ін.) визначається за формулою:

,

де q_у.п -- норма витрати умовного палива на одиницю продукції, що випускається;

К_ек -- калорійний еквівалент виду палива, що застосовується.

Витрата палива на опалення виробничих та адміністративних будівель розраховується за формулою:

,

де q_пн -- норма витрати палива на 1 м3 будівлі при різниці між зовнішньою та внутрішньою температурою в 1°С, ккал/од;

К_гр -- теплота горіння умовного палива (7000 ккал/кг);

К_к.д -- коефіцієнт корисної дії котельного агрегату (0,75).

Витрата стислого повітря для виробничих цілей розраховується за формулою:

,

де 1,5 -- коефіцієнт утрат стислого повітря в трубопроводах та їх з'єднаннях;

q_с.пв -- витрата стислого повітря при безперервній роботі приймача повітря, м3/год;

К_з -- коефіцієнт завантаження обладнання;

К_вик -- коефіцієнт використання приймача повітря в часі.

Витрата води для виробничих цілей визначається за нормами годинних витрат за формулою:

де q_води -- витрати води за годину на один верстат, л;

G_пр -- прийнята кількість верстатів, що працюють.

Корегування питомих норм витрати енергоресурсів полягає в приведенні їх до прогресивного рівня, з урахуванням економії енергоресурсів від проведення організаційно-технічних заходів і зміни їх споживання у зв'язку зі зміною потужностей установленого устаткування. Питомі норми витрати енергії мають періодично переглядатися, тому що збільшення випуску продукції і поліпшення організації виробництва приводить до їх зменшення, а механізація та автоматизація виробництва -- до збільшення.

Велике значення для нормування витрати енергії має вибір одиниці виміру. Під час виготовлення однорідної продукції використовуються натуральні вимірники, а при виготовленні різнорідної продукції -- нормо-години, верстато-години, гривні на одиницю продукції.

Технологічна норма витрати енергії визначається за формулою:

.

Загально виробнича норма витрати розраховується за формулою:

,

де Е_техн, Е_доп -- витрата енергії на технологічні і допоміжні цілі відповідно.

1.3. Контроль за використанням енергоресурсів. Визначення потреби в енергоресурсах

Основною умовою, що визначає доцільність і діючу ефективність нормування, є вимога диференціації норм. При цьому необхідно установити взаємозв'язок системи нормування із системами обліку готової продукції та енергетичного обліку. Дані енергообліку необхідні для складання та аналізу енергобалансів. Об'єктами енергообліку є вироблення і споживання енергії, вихід і використання вторинних енергоресурсів.

Облік палива на підприємстві ведеться при його надходженні на підприємство, а також у разі відвантаження центральним складом окремим цехам і споживання в цеху окремими агрегатами. Витрата палива контролюється шляхом його зважування, за допомогою лічильників, нафтомірів, тарованих вимірювальних приладів, газомірів і под.

Електрична енергія обліковується за допомогою лічильників активної і реактивної енергії. При цьому дотримуються такі вимоги: розподіл обліку енергії, що споживається, на технологічні цілі і освітлення; окремий облік у кожному цеху активної і реактивної енергії; оснащення лічильниками реактивної енергії всіх установок для підвищення cos (статистичні конденсатори, синхронні двигуни і т. д.); індивідуальний облік енергії на всіх великих злектроприймачах усередині цеху. Облік пари здійснюється за встановленим на кожному агрегаті манометром і термометром. При цьому необхідно здійснювати облік виходу і споживання відпрацьованої пари і конденсату. Облік стиснутого повітря фіксується повітромірами з одночасною установкою манометрів і термометрів на кожному компресорі. Облік води здійснюється за водомірами і манометрами, що встановлюються на всіх насосних станціях для обліку її подавання в мережу, а також у цехах.

Потреба в енергії й енергоносіях визначається на основі балансового методу планування. З цією метою складаються зведені баланси і баланси за окремими видами енергії та енергоносіїв (табл. 1.1). У витратній частині балансу показується розрахункова планова потреба в енергії на всю виробничу, господарсько-побутову і невиробничу діяльність підприємства, а в прибутковій -- джерела покриття цієї потреби: одержання енергії і палива від районних систем, вироблення на власних генеруючих установках підприємства, використання вторинних енергоресурсів. Для великих енергетичних агрегатів при плануванні складаються енергетичні баланси і встановлюються залежності, ідо відображають вплив окремих чинників на величину питомої витрати енергії.

Перспективні баланси (на п'ять років і більш) є основою для вдосконалювання і реконструкції енергетичного господарства підприємства.

Таблиця. 1.1- Енергетичні баланси та їх характеристика

Ознака групування	Вид енергетичного балансу	Призначення за видами енергії
За часовим горизонтом	Перспективний	Енергобаланс підприємства на 5 і більше років
	Плановий	Річний електробаланс, паливні баланси за всіма його видами
	Звітний	Щомісячні баланси теплоти, палива, електроенергії
За видом енергоносія	Окремий за видами енергоносіїв	Баланси окремих видів палива (нафта, газ, вугілля і т. д.)
		Електробаланси цехів, підприємства
		Баланс пари, гарячої води, стислого повітря
	Зведений	Зведений паливний баланс за всіма видами палива
		Зведений електробаланс цеху, підприємства (за сумою витрат всіх енергоносіїв)
За цільовим використанням	Баланс силового використання видів енергії	Баланс силової пари (8--10 атм)
	Баланс технологічного використання видів енергії	Цеховий баланс технологічного використання енергії
	Баланс виробничо-господарського використання видів енергії	Баланс пари та гарячої води для опалення та вентиляційних потреб цеху, підприємства

Основною формою планування енергопостачання в даний час є річні енергобаланси. Поряд із плановим складається звітний баланс, що є засобом контролю за виконанням планових показників використання енергоресурсів і вишукування резервів. Загальні потреби підприємства в енергії визначаються за формулою:

де Н_в.е -- планова норма витрати енергії на одиницю продукції, кВт -год.;

N_пл -- плановий обсяг випуску продукції в натуральному (вартісному) виразі, шт., грн.;

Е_доп -- витрати енергії на допоміжні потреби, кВт - год.;

Е_ст -- відпуск енергії на сторону, що планується, кВт - год.;

Е_вт -- втрати енергії в мережах, кВт - год.

 Розділ ІІ Сучасний стан організації енергоспоживання на підприємстві.

2.1 Загальна характеристика та аналіз господарської діяльності підприємства

Приватне підприємство „Меблевий дім” (скорочена назва - ПП „Меблевий дім”) за рішенням засновника В.І. Кузьменка згідно з Господарським та Цивільним кодексом засновано 13 березня 2004 року.

Юридична адреса ПП „Меблевий дім”: 10030 Україна, м. Житомир, вул. Крошенська, 17.

Метою діяльності даного підприємства є:

· Сприяння укріпленню економіки України, розвитку ринкових відносин, науково-технічного прогресу та соціальної сфери;

· Задоволення попиту покупців меблями, поліпшення їх асортименту та якості;

· Запровадження нових технологій, форм організації виробництва та оплати праці, залучення іноземних інвестицій для посилення споживчого ринку власною продукцією;

· Підвищення ефективності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, вдосконалення умов праці та відпочинку працюючих, посилення охорони навколишнього природного середовища.

Предметом діяльності ПП „Меблевий дім” є:

Виробництво, ремонт, реалізація меблів різної конструкцій;

· Виробництво товарів народного споживання;

Придбання, реалізація та переробка деревини та продукції деревообробки;

· Виробництво столярних виробів;

· Зовнішньоекономічна діяльність;

Торгівельна діяльність в тому числі оптова, дрібнооптова, роздрібна, комісійна, торгово-закупівельна, торгово-посередницька діяльність;

· Надання транспортних послуг, в тому числі послуг по міжнародним перевезенням;

Виробництво художньо-оздоблюваних виробів з деревини;

· Надання маркетингових послуг;

· Організація виставок-продажів;

Експорт-імпорт сировини, матеріалів, комплектних та запасних частин, робіт та послуг, товарів народного споживання, тощо, деревини, напівфабрикатів з неї;

Надання складських послуг підприємствам, організаціям, громадянам, підприємцям.

Причина виникнення даного підприємства, тобто його місія полягає в тому, що на ринку існує потреба у продукції даного виду, крім того попит на меблеві вироби постійно зростає і такі тенденції існуватимуть в майбутньому. Тому такий вид діяльності як виготовлення виробів з деревини є досить перспективним.

ПП „Меблевий дім” є юридичною особою та здійснює свою діяльність у відповідності з чинним законодавством України та Статутом і діє на основі повного господарського розрахунку, самофінансуванні і самоокупності.

Засновником підприємства є юридична особа, фізична особа, громадянин України.

ПП „Меблевий дім” виробляє (номенклатура): столярні та художньо-оздоблювальні вироби з деревини, меблі різної конфігурації (можливе індивідуальне замовлення та дизайнерська розробка виробів та меблів).

Крім цього підприємство надає складські послуги.

Статутний фонд ПП „Меблевий дім” становить - 50000 грн. Підприємство має право змінювати розмір свого Статутного фонду.

Кількість працівників:

· Фізичних осіб - 30 чол.

· Юридичних осіб - 1

· Чисельність працюючих - 29 чоловік

Споживачами продукції приватного підприємства “Меблевий дім” є населення міста Житомира та прилягаючих сіл і смт.

З поміж інших підприємств дане має багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Крім цього воно має можливість торгувати за ціною нижче ціни продукції великих меблевих комбінатів, бо здійснює більш гнучку цінову політику.

Технічна та дослідницька думка персоналу підприємства постійно спрямована на пошук, розробку, впровадження у виробництво нової техніки та передових технологій, які допоможуть товаровиробникам уникнути проблем утилізації та вторинного використання відходів виробництва, заощадження паливно-енергетичних ресурсів; а також введення та застосування нових технології нарізання виробів з деревини.

Продукція збувається безпосередньо на базі підприємства (оптово та у роздріб), а також частина виготовленої продукції експортується в інші області України. Географія ринку ПП "Меблевий дім" - це підприємства України, зокрема Київської та Харківської області. З підприємствами цих областей здійснюється не тільки експорт, але й імпорт сировини та матеріалу для подальшої обробки.

Негативно впливають на розвиток приватного підприємства такі стримуючі фактори, як :

ь загальний спад вітчизняного товарного виробництва;

ь зростання цін (випереджаюче зростання цін на матеріал та паливно-енергетичні ресурси при адміністративному стримуванні цін на вироби, внаслідок чого відбувається стійке зниження рентабельності);

ь інфляція;

ь низький рівень платоспроможності населення;

ь корупція тощо.

Все ж можна сказати, що загальне становище підприємства є стабільним і стійким, є можливість самофінансування та подальшого зростання виробництва.

- За метою і характером діяльності ПП «Меблевий дім» - це комерційне підприємство (йому властивий комерційний характер діяльності з одержанням прибутку. У даному випадку влас-ник водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розме-жовуються);

- Форма власності - приватна (засновані на власності майна окремої особи, з правом найму робочої сили);

- За розміром (кількістю працівників) належить до малих підприємств;

- Залежно від способу організації діяльності - це одноосібне володіння;

- За сферою діяльності - промислове підприємство;

- За ступенем охоплення ринку відноситься до місцевих (окрім відносин, що підтримуються з Київською та Харківською областями);

- За ступенем спеціалізації до спеціалізованих ( оскільки виготовляє лише меблі та вироби з дерева).

2.2 Структура та функції органів управління енергетичним господарством. Основні техніко-економічні показники діяльності господарства

Електрозабезпечення підприємства здійснюється в основному від районних енергетичних систем і рідше від власних електростанцій.

Теплоносії - пар і гаряча вода - поступають головним чином від теплових сіток територіальних енергосистем. На підприємстві для отримання носіїв теплової енергії широко використовують так звані другорядні енергоресурси - теплота вихідних газів печей для нагріву води, використання води і пару, які одержані при водяному і випарювальному охолодженні, від отоплення, а також відпрацьованого пару.

Забезпечення стисненим повітрям підприємства здійснюється децентралізовано, тобто при допомозі компресорних установок, які забезпечують подачу на робочі місця стисненого повітря для пневмозажимів, підйомників і ін.

Для виробничих і господарсько-побутових потреб підприємство використовує воду в значних об'ємах.

На підприємстві використовують також тверде, рідке і газоподібне паливо.

В якості твердого палива використовують вугілля, кокс. Для нагрівальних приладів застосовують рідке паливо - мазут, для транспортних засобів в залежності від двигунів внутрішнього згорання використовують дизпаливо і бензин.

Газоподібним паливом служить природній газ, який використовується нагрівальними установками. В виробничому процесі використовують також інші гази - кисень, вуглекислий газ

Організаційна структура енергогосподарства зображена в додатку А.

Структура енергогосподарства на підприємстві має такий вигляд, тому що енергозабезпечення його відбувається за централізованою схемою (електро- і теплова енергія - від районої енергосистеми, а паливо - від відповідних тепловодозабезпечуючих організацій). Тобто енергогосподарство включає в себе тільки енергоприймачі, розподільні мережі і перетворюючі установки.

Енергетичний відділ відповідає за експлуатацію та ремонт електроустаткування та електричних мереж.

Теплосиловий - експлуатація і ремонт теплосилового устаткування, компресорних і насосних установок, каналізації, парових, теплофікацій, водяних і повітряних мереж.

На підприємстві управління енергогосподарством здійснює головний енергетик. Апарат відділу головного енергетика ВГЕ складається з функціональних бюро, груп і лабораторій.

Головний енергетик має двох заступників:

· по енергетичній частині

· по теплотехнічній частині

Обов'язковою умовою для забезпечення нормальної роботи виробництва є черговий енергетик, який має безпосередній зв'язок з диспетчерською службою підприємства.

Складемо енергетичний баланс підприємства.

Вихідні дані:

Показник	Значення
Плановий випуск продукції, тис шт.	38
Площа будівлі, м2	106
Кількість верстатів, шт.	6
Потужність, кВт	9
Ефективний фонд роботи обладнання, год.	132
Коефіцієнт завантаження обладнання	0,98
Коефіцієнт корисної дії електромережі	0,84
Середній коефіцієнт одночасної роботи споживачів	0,79
Коефіцієнт корисної дії обладнання	0,81
Норма освітленості будівлі (Вт/м2)	25

Розрахуємо витрати силової електроенергії для виробничих цілей:

,

кВт

Розрахуємо витрату електроенергії на освітлення будівлі:

кВт

Таблиця 2.1- Баланс електроенергії підприємства

Статті балансу	Надходження	Витрачання
	кВт-год	%	кВт-год	%
Отримано, всього Вироблено на підприємстві Від ТЕЦ №6 Від Обленерго	8698	100,00
	-	-
	7344	84,44
	1354	15,56
Спожито, всього			8698	100,00
Відпущено субабоненту			24,6	0,29
Витрачання підприємством, всього			8670,35	99,68
силова електроенергія			8110,67	93,25
освітлення			559,68	6,43
втрати			3,05	0,035

Розділ ІІІ Резерви та напрями вдосконалення енергетичного господарства.

Враховуючи специфічні властивості енергогосподарства, взаємозв'язку енергетики і промислової технології, а також зовнішні зв'язки, можна представити основні напрями вдосконалення виробничих процесів підприємства і вдосконалення організації енергетичного обслуговування.

Комплексний підхід до організації раціонального використання енергоресурсів передбачає техніко - економічний аналіз резервів економії енгергоресурсів, розробку планів організаційно - технічних міроприємств і їх реалізацію.

На розвиток енергогосподарства впливають такі об'єктивні чинники, що відбивають зміни, які відбуваються на підприємстві і в його загально енергетичній системі:

· підвищення рівня енергоозброєності праці;

· підвищення рівня енерговикористання і, як наслідок, скорочення витрати енергії і палива на одиницю продукції;

· збільшення частки енергії, що витрачається на силові, високотемпературні і физико-хімічні процеси;

· зменшення частки енергії, що витрачається на середньо- і низькотемпературні процеси;

· збільшення частки електроенергії в загальному енергоспоживанні підприємства;

· взаємозамінність енергоресурсів.

Разом з постійно діючими об'єктивними чинниками на розвиток енергогосподарства впливають також невизначені і випадкові чинники:

· зміна потреби підприємства в енергоресурсах у зв'язку з відхиленнями від раніше запланованого об'єму виробництва і номенклатури продукції, що випускається;

· зміна метеорологічних умов;

· обмеження, що накладаються вищестоящими організаціями, на витрату енергоресурсів (лімітація споживання електроенергії, палива, води);

· аварійні відключення устаткування і енергетичних мереж і ін.

Основні напрями вдосконалення організації енергетичного обслуговування з урахуванням діючих на неї об'єктивних, невизначених і випадкових чинників представлені в додатку Б.

Крім того, все більше значення набуває організація раціонального використання енергоресурсів. Вона передбачає техніко-економічний аналіз резервів економії енергоресурсів, розробку планів ОТМ і їх реалізацію.

Щоб виявити резерви економії енергоресурсів, необхідно провести аналіз енергобалансу. Основний прийом аналізу-- порівняння різних рівнів енерговикорисання, що характеризується відповідними видами енергобалансів. Для правильного визначення потенціалу енергозбереження важливо встановити найкращий рівень енерговикористання, від якого і має вестись рахунок резервів економії енергоресурсів. Резерв економії енергії, або потенціал енергозбереження, визначається на основі порівняння витрат енергоресурсів у фактичному Е_факт і перспективному Е_опт енергобалансах.

Розрахунки в попередньому розділі балансу електроенергії підприємства показують, що при такому використанні енергоресурсів виникають втрати 3,05 кВт. Враховуючи отримані значення балансу, на плановий період можна зменшити надходження електроенергії, щоб в подальшому скоротити їх втрати.

Оцінка ефективності енергозбереження повинна проводитися при обов'язковому співставленні деяких варіантів: якість готової продукції, продуктивність обладнання, конструктивно-технологічні особливості, ступінь забруднення навколишнього середовища.

Серед економічних показників треба виділити коефіцієнт попиту:

К_с = К_з • К_о,

де К_з - коефіцієнт завантаження, який показує, яку частину від максимально можливої потужності складає звантаження електроприймачів; (в нашому випадку К_з=0,98)

К_о - коефіцієнт одночасності, який показує, яка частина всіх встановлених приймачів знаходиться в роботі (в нашому випадку К_о=0,79). Тоді

К_с = 0,98·0,79=0,77.

Цей коефіцієнт використовується при проектуванні нових об'єктів для визначення максимального навантаження. На підприємстві може використовуватися при заміні старого обладнання на нове, більш технологічно прогресивне.

Поряд з організаційно-технічним міроприємствами по економії паливно-енергетичних ресурсів велике значення має стимулювання персоналу за їх ефективне використання.

В теперішній час необхідне комплексна система стимулювання, яка передбачає:

посилення дії стимулювання (премії, доплати, надбавки) на підвищення ефективності енерговикористання, прискорення впровадження енергозберігаючих технологій і обладнання і поліпшення якості продукції;

забезпечення єдності інтересів робітників, спеціалістів, службовців і керівників;

стимулювання персоналу за підтримку на оптимальному рівні показників роботи обладнання

колективні форми стимулювання

Основними показниками для нарахування винагороди є квартальні дані бухобліку і статистичних звітів про досягнення економій енергоресурсів. Стимулювання повинно проходити за:

економію топлива, теплової і електричної енергії

компенсація реактивної потужності

перевиконання норм повернення конденсату

проведення міроприємств по регулюванню нагрузки в години пік.

Економія енергоресурсів досягається за рахунок:

· інтенсифікації технологічних процесів і впровадження нової техніки і прогресивної технології; інтенсифікація виробництва - це економічний процес, заснований на застосуванні усе більш ефективних засобів виробництва і удосконалених форм організації праці, технологічних процесів і ін.;

· скорочення норм витрати енергетичних ресурсів на виробництво продукції;

· зменшення втрат енергії;

· роботи устаткування на економічних режимах;

· максимального використання вторинних енергоресурсів.

Досвід показує, що резерви економії палива і енергії розподіляються таким чином: 60 - 70 % дає розробка і використання нової більш економного енергоспоживання обладнання, застосування менше енергомістких технологій, застосування засобів автоматизації і контролю; 20 - 25 % можна отримати шляхом зниження енергоресурсів на стадії споживання і при передачі, транспортуванні і зберіганні енергоресурсів;10 - 15 % можуть давати організаційно - технічні заходи, в т.ч. використання вторинних енергоресурсів.

Для врахування коливань у попиті різноманітних видів енергії складають добові графіки їх споживання за календарними періодами (сезонами), що є основою для встановлення максимальної потреби на планований період під час розроблення заходів щодо розвитку енергетичного господарства.

Основними напрямами вдосконалювання енергетичних господарств машинобудівних підприємств є: перехід на централізоване енергопостачання, їх укрупнення, використання технічно обґрунтованих норм витрати енергоносіїв, застосування економічних енергоносіїв, вторинних енергетичних ресурсів, нетрадиційних видів енергії, упровадження раціональних методів організації ремонту і технічного обслуговування устаткування і мереж, автоматизація керування виробництвом і споживанням енергії.

Висновок

Функціонування сучасного промислового підприємства неможливе без використовування в технологічних процесах різних видів енергії. Енергетичне господарство задовольняє виробничі і господарсько-побутові потреби підприємства у всіх видах енергії (електроенергії, тепловій енергії, паливі, парі, гарячій воді) і в енергоносіях (парі, стислому повітрі, гарячій воді), здійснює монтаж, експлуатацію і ремонт енергоустаткування у виробничих цехах і підрозділах підприємства.

Самою досконалою і економічно вигідною системою енергопостачання є централізована, коли підприємство одержує енергоносії із сторони. Її ефективність забезпечується надійністю і безперебійністю джерел живлення, а також зниженням витрат виробництва і капітальних витрат, пов'язаних з отриманням необхідних підприємству видів енергії. На підприємствах широко використовуються також так звані вторинні енергоресурси -- теплота газів нагрівальних печей, відпрацьованої пари, що відходять, від ковальсько-штампувального устаткування і ін.

Склад і структура енергогосподарства залежать від розмірів основного виробництва, його енергоємності і зв'язків підприємства із зовнішніми енергосистемами. В його склад входять:

· електросилове господарство (заводська теплоелектроцентраль (ТЕЦ), знижуючі і підвищують підстанції, силові і зварювальні трансформатори, акумуляторні підстанції);

· теплосилове господарство (котельні, бойлерні);

· водопостачання і каналізація (насосні станції);

· газове господарство (газогенераторні, компресорні, кисневі і ацетиленові станції; промислова вентиляція; холодильні установки; кондиціонери);

· промислові нагрівальні печі і установки всіх видів;

· слабкострумове господарство (автоматичні телефонні станції, комутаторні установки; радіотрансляційна мережа з відповідною апаратурою; зарядні станції);

· паро-, водо-, повітропровідні і газові мережі; електричні і слабкострумові мережі і лінії, що доводять всі види енергії до місця їх споживання;

· цехові і заводські споживачі енергії;

· ділянка контрольно-вимірювальних приладів (КІП) і автоматики;

· електроремонтний цех і ділянки в основних цехах;

· складське господарство (комори в цехах, сховище для мазуту, естакади для твердого палива і ін.).

Список літератури

1. Васильков В.Г. Організація виробництва: Навч посібник. - К.: КНЕУ, 2003. - 524 с.

2. Економіка підприємства: Підручник / За заг. ред. С. Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероблене та доповнене. - К.: КНЕУ, 2001. - 328 с.

3. Курочкин А.С. Организация производства: Учеб пособие. - К.: МАУП, 2001. - 216 с.

4. Организация, планирование и управление деятельностью промышленного предприятия / Под ред Бухало С.М. - К.: «Вища школа», 1978. - 475 с.

5. Организация, планирование и управление деятельностью промышленного предприятия: Уч. для экон. спец. Вузов / Каменицер С.Е., Русинов Ф.М. и др. - М.: Высш. шк., 1984. - 335 с.

6. Организация, планирование и управление деятельностью промышленными предприятиями: Учебник / Кохман В.Э, Мицкевич В.А. - М.: Высш. шк., 1982. - 287 с.

Додаток А

Організаційна структура енергогосподарства підприємства

Додаток Б

Основні напрямки підвищення ефективності енергогосподарства