Виробнича інфраструктура підприємства

Варіант №30

• Теоретична частина
• Дати відповідь на запитання:
• 1.Виробнича інфраструктура підприємства
• 2.Шляхи прискорення оборотності оборотних коштів
• 3.Дати вірну відповідь на тест і її обґрунтувати
• Практична частина
• 4.Вирішити завдання
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
• Теоретична частина
• Дати відповідь на запитання:
• 1. Виробнича інфраструктура підприємства

Результативність господарської діяльності підприємства визначається рівнем організації не тільки основних виробничих процесів. В умовах подальшого вдосконалення технічної бази виробництва все більшого значення набувають питання раціональної організації допоміжних та обслуговуючих процесів, тобто розвитку інфраструктури підприємства.

Інфраструктура (від латинського infra. ~ нижче, під та struktura -- побудова, розташування) -- це сукупність складових частин якого-небудь об'єкту, які мають підпорядкований допоміжний характер та забезпечують умови для нормальної діяльності об'єкту в цілому.

Інфраструктура підприємства -- це комплекс цехів, господарств та служб підприємства, які забезпечують необхідні умови для функціонування підприємства. Інфраструктура являє собою своєрідний "тил виробництва", без якого неможлива нормальна робота підприємства. При цьому розрізняють виробничу та соціальну інфраструктури.

Виробнича інфраструктура підприємства -- це сукупність підрозділів, які прямо не беруть участі у створенні основної (профільної) продукції підприємства, але своєю діяльністю сприяють роботі основних цехів, створюючи необхідні для цього умови.

Виробничу структуру підприємства, зокрема, складають:

-- допоміжні та обслуговуючі цехи та господарства підприємства (ремонтний, інструментальний, енергетичний, транспортний, складське господарство тощо);

-- допоміжні дільниці та служби, що розміщені у основних цехах;

-- магістральні об'єкти, комунікаційні мережі, засоби збору та- обробки інформації, природоохоронні споруди тощо.

Склад та розміри об'єктів виробничої інфраструктури підприємств залежать від галузі, типу та масштабу виробництва, особливостей конструкцій та технології виготовлення виробів, рівня спеціалізації підприємства.

Необхідними умовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві є: підтримання у робочому стані машин та устаткування; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами; живлення агрегатів енергією, виконання транспортних операцій. На підприємстві для позначення всіх цих процесів у сукупності використовується поняття -- система технічного обслуговування виробництва.

В рамках системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

-- ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним та налагоджування;

-- забезпечення робочих місць інструментом та пристосуванням як власного виробництва, так і придбання на стороні;

-- переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

-- забезпечення підрозділів підприємства електричною і тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;

-- забезпечення цехів сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом, зберігання напівфабрикатів власного виготовлення та готової продукції.

До системи технічного обслуговування виробництва відносять підрозділи, що здійснюють названі функції.

Ремонтне господарство. Машини і устаткування складаються із багатьох конструктивних елементів, які у процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частин устаткування, яке ще придатне для подальшого використання.

Ремонт -- це процес підтримання устаткування у робочому стані та відновлення його початкової дієспроможності, яка була втрачена в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до :кладу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт основних засобів, монтаж та введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин, нестандартного обладнання та модернізацію діючого.

За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядкований головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковані начальникам цехів.

Змішана форма організації ремонті поєднує у собі централізовану та децентралізовану: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний зал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин та стандартного устаткування -- персонал ремонтно-механічного цеху.

Виробництво -- це комплексний процес створення . матеріальних благ, невід'ємною складовою якого є люди та система взаємовідносин між ними. Тому підприємство становить не лише економічну, але і соціальну підсистему суспільства. Крім того, на результативність діяльності підприємства в сучасних умовах все більше впливають соціально-культурні фактори зовнішнього середовища (екологічні, соціальні, культурно-побутові та інші проблеми регіону, де розташоване підприємство). Таким чином сучасні підприємства повинні направляти частину своїх зусиль і ресурсів на вирішення як внутрішніх, так і зовнішніх проблем соціального характеру.

Соціальні потреби виникають в результаті діяльності людини як суспільної істоти. Вони безпосередньо пов'язані з поведінкою людини у взаємовідносинах з іншими людьми, групами людей і суспільством в цілому та спрямовані на відтворення соціальних умов життєдіяльності.

Соціальні потреби працівників підприємства охоплюють широке коло питань поліпшення: умов праці та охорони здоров'я; побуту робітників та членів їх сімей; соціально-культурного обслуговування. Забезпечення соціальних потреб здійснюється сукупністю певних підрозділів соціальної інфраструктури підприємства, до складу яких входять: їдальні, кафе, буфети; лікарні, поліклініки, медпункти; власні житлові будинки, заклади побутового обслуговування; школи, професійно-технічні училища, інститути (факультети, курси) підвищення кваліфікації; дитячі ясла та садки, бібліотеки, клуби; будинки та бази відпочинку, літні табори школярів, спортивні комплекси тощо.

Управління діяльністю підрозділів соціальної інфраструктури здійснює заступник директора підприємства з кадрових та соціальних питань. Йому підпорядковані відділи: кадрів, технічного навчання, адміністративно-господарський та житлово-комунальний, які вже безпосередньо керують діяльністю установ соціальної інфраструктури підприємства.

Рішення питань соціального розвитку колективу підприємства є одним з найважливіших факторів підвищення ефективності виробництва. Сучасні умови господарювання пред'являють високі вимоги до робітників, до рівня їх загальної освіти, професійної підготовки, творчої активності. Подальший розвиток здібностей людини є необхідною передумовою її успішної праці, пов'язаною не тільки з використанням сучасних машин і механізмів, але і з удосконаленням техніки і технології, використанням наукових досягнень у виробництві. З метою задоволення соціальних потреб працівників на підприємстві складається план соціального розвитку.

Цей план являє собою обґрунтовану та матеріально забезпечену систему заходів, спрямованих на удосконалення соціальної структури кадрів підприємства, покращення умов праці та побуту робітників, їх соціально-культурного обслуговування, підвищення трудової активності.

Передумовою ефективного управління персоналом підприємства є прогнозування змін у соціальній структурі активу робітників. Так, встановлення необхідних відношень різних груп робітників за статтю і віком переслідує мету своєчасного забезпечення потреб у кадрах виробництва. Характер та зміст праці, що утворюються під впливом досягнень науки і техніки, впливають на професійну та кваліфікаційну структуру колективу. У цьому ж розділі плану соціальною розвитку значне місце відводиться заходам щодо підвищення рівня загальної та спеціальної освіти робітників, зменшення плинності кадрів.

В плані соціального розвитку, як правило, передбачаються заходи, спрямовані на удосконалення санітарно-гігієнічних умов праці (зниження рівня шуму, вібрації, запиленості та загазованості і т. ін.). Не менш важливою є розробка заходів щодо збереження працездатності протягом тривалого часу та попередження стомлюваності. Все це має за мету усунути фізичні та нервово-психологічні навантаження, що залежать від режиму праці та відпочинку, організації робочого місця, стану знарядь праці, ритму та темпів роботи, стану промислової естетики і т. ін. Особлива увага при цьому надається заходам, що підвищують безпечні умови праці, Усувають виробничий травматизм, що спрямовані на профілактику і зниження професійної та загальної захворюваності.

До складу плану соціального розвитку включають також заходи, що пов'язані з покращенням житлових та побутових умов робітників підприємства, їх соціально-культурним обслуговуванням (будівництво житла, дитячих закладів, зміцнення матеріально-технічної бази установ громадського харчування, побутового обслуговування, охорони здоров'я, закладів культури, спорту, відпочинку і т. ін.)

В плані соціального розвитку передбачають також заходи, що сприяють розвитку трудової та творчої активності і відбиваються, зокрема, у розвитку раціоналізаторського руху і науково-технічної творчості робітників.

План соціального розвитку підприємства має бути узгодженим з місцевими територіальними планами і в цьому його особливість. Це пов'язано з тим, що багато соціальних проблем за своїм значенням і можливостями вирішення виходять за межі окремого підприємства.

2. Шляхи прискорення оборотності оборотних коштів

Оборотні кошти являють собою сукупність коштів, авансованих для створення оборотних виробничих фондів і фондів обігу, що забезпечують їхній безперервний кругообіг.

Оборотні кошти забезпечують безперервність виробництва і реалізації продукції підприємства. Оборотні виробничі фонди вступають у виробництво у своїй натуральній формі й у процесі виготовлення продукції цілком споживаються, переносячи свою вартість на створюваний продукт. Фонди обігу зв'язані із обслуговуванням процесу обігу товарів. Вони не беруть участь в утворенні вартості, а є її носіями. Після закінчення виробничого циклу, виготовлення готової продукції і її реалізації вартість оборотних коштів відшкодовується в складі виторгу від реалізації продукції (робіт, послуг). Це створює можливість систематичного поновлення процесу виробництва, що здійснюється шляхом безперервного кругообігу засобів підприємства.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів на підприємствах використовуються різноманітні показники, найважливішим з яких є швидкість обертання. Вона обчислюється в днях і характеризується періодом, за який оборотні кошти підприємства здійснюють один оборот.

(1)

де О -- термін обертання оборотних коштів, днів;

С -- середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.;

Д -- тривалість періоду, за який обчислюється обертання, днів;

Р -- обсяг реалізації продукції, грн.

Тривалість обертання коштів -- це синтетичний показник, здатний відображати одночасно результат процесу матеріального відтворення -- обсяг реалізації створених товарів і наданих послуг за даний період -- і ефективність використаних у цьому процесі матеріальних засобів і коштів. За сучасних умов він може використовуватись на рівні підприємств і на макрорівні для розробки комплексних економічних програм.

Обертання оборотних коштів обчислюється за планом і фактично. Порівнюючи фактичний час обертання з плановим, визначають прискорення або сповільнення обертання як щодо всіх нормованих оборотних коштів, так і щодо окремих їх статей.

Унаслідок прискорення обертання оборотних коштів із обороту вивільняється частина коштів, що обраховується множенням фактичного одноденного обсягу реалізації продукції на дні прискорення обертання оборотних коштів.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів використовується коефіцієнт обертання, що визначається за формулою:

(2)

де Ко -- коефіцієнт обертання оборотних коштів;

Р -- обсяг реалізованої продукції, грн.;

С -- середні залишки нормованих оборотних коштів, грн.

Цей показник характеризує кількість оборотів оборотних коштів за звітний період. Що більше оборотів здійснюють оборотні кошти, то ліпше вони використовуються.

Коефіцієнт завантаження оборотних коштів обчислюється за такого формулою:

(3)

де Кз -- коефіцієнт завантаження оборотних коштів, коп. Він характеризує величину оборотних коштів на 1 грн. реалізованої продукції. Чим менше оборотних коштів припадає на 1 грн. реалізованої продукції, тим ліпше вони використовуються.

Для характеристики ефективності використання оборотних коштів може використовуватися коефіцієнт ефективності. Він обчислюється за формулою:

(4)

де Ке -- коефіцієнт ефективності оборотних коштів, коп.;

П -- прибуток від реалізації товарної продукції, грн.

Цей показник характеризує, скільки прибутку припадає на 1 грн. оборотних коштів. Що більший він, то ефективніше використовуються оборотні кошти.

Поліпшення використання оборотних коштів підприємств і підвищення ефективності виробництва можна досягти через:

1) скорочення виробничих запасів товарно-матеріальних цінностей у зв'язку з переходом на оптову торгівлю та прямі економічні зв'язки з постачальниками;

2) прискорення обертання оборотних коштів за рахунок реалізації непотрібних, залежалих товарно-матеріальних цінностей.

Поліпшення використання оборотних коштів вивільняє їх. Це вивільнення може бути абсолютним і відносним.

Абсолютне вивільнення оборотних коштів -- це пряме скорочення потреби в оборотних коштах проти попереднього періоду за одночасного збільшення обсягу виробництва (реалізації).

Відносне вивільнення оборотних коштів виникає тоді, коли внаслідок поліпшення їх використання підприємство з тією самою сумою оборотних коштів або з незначним їх зростанням у плановому році збільшує обсяг виробництва.

За нинішніх умов господарювання через інфляційні процеси найбільш реальним є відносне вивільнення оборотних коштів.

Ураховуючи це, слід більше уваги приділяти реалізації заходів, які сприяють відносному вивільненню оборотних коштів.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін.

Практика господарювання підтверджує, що найбільш ліквідними і з найменшим ризиком є кошти в касі, на розрахункових і валютних рахунках в установах банку, вкладені в цінні папери.

Менш ліквідною частиною з певним ризиком вкладення вважається відвантажена продукція і дебіторська заборгованість покупців. Остання, у свою чергу, може бути менш чи більш ліквідною. Це стосується строкової і простроченої дебіторської заборгованості щодо відвантаженої продукції.

Найменш ліквідними і з найбільшим ризиком вкладення є оборотні кошти в незавершеному виробництві; у витратах майбутніх періодів; у виробничих запасах; у готовій продукції (що її не відвантажено). Це пояснюється тим, що саме ця частина оборотних коштів найбільш віддалена від моменту реалізації і більше підлягає впливу змін кон'юнктури ринку, інфляційних процесів тощо. Отже, ліквідність поточних активів є головним фактором, який визначає ступінь ризику вкладання оборотних коштів.

Ступінь ліквідності в цілому оборотних активів і кожної їх групи визначається як відношення відповідної частки оборотних активів до короткострокових зобов'язань.

Найчастіше в практиці застосовуються такі показники:

-- коефіцієнт забезпечення власними коштами (Кз.к.) (коефіцієнт автономії Ка);

-- коефіцієнт покриття (Кп);

-- коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л.).

Перший показник (Кз.к) визначається як відношення різниці між обсягами власних та прирівняних до них коштів (підсумок розділу І пасиву балансу) і фактичною вартістю основних засобів та інших позаоборотних активів (підсумок розділу І активу балансу) до фактичної вартості наявних у підприємства оборотних засобів -- виробничих запасів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошей, дебіторської заборгованості та інших оборотних активів (підсумок II і III розділів активу балансу).

(5)

де Кз.к -- коефіцієнт забезпечення власними коштами;

Вк-- власні кошти, грн.;

Уo.k -- загальна сума оборотних коштів, грн. Коефіцієнт характеризує наявність власних оборотних коштів, необхідних для фінансової стабільності підприємства, його незалежності від позикових коштів. Якщо значення коефіцієнта спадає нижче за 0,1, підприємство є неплатоспроможним. Зростання коефіцієнта проти минулого періоду свідчить про підвищення фінансової незалежності та зниження ризику фінансових вкладень.

Коефіцієнт покриття (Кп.) -- це найбільш узагальнюючий показник ліквідності балансу. Визначається як відношення всіх поточних активів підприємства (підсумки II і III розділів активу балансу) до суми корот-кострокових зобов'язань (підсумки II і ІІІ розділів пасиву балансу).

(6)

де Кп -- коефіцієнт покриття;

Уп.а. -- сума усіх поточних активів, грн.;

Ук.з. -- сума короткострокових зобов'язань, грн.

Цей коефіцієнт характеризує достатність оборотних коштів під-приємства для погашення його боргів протягом року. Уважають, що його рівень у межах 2,0 -- 2,5 є прийнятним. Він показує, скільки грошових одиниць активів припадає на кожну грошову одиницю короткострокових зобов'язань. Коли Кц стає меншим за 1,0, структура балансу вважається незадовільною, а підприємство -- неплатоспроможним.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності (Кабс.л ) визначається як від-ношення суми коштів та короткострокових фінансових вкладень підприємства (III розділ активу балансу) до короткострокових зобов'язань (підсумки II і III розділів пасиву балансу).

(7)

Де Кабс.л -- коефіцієнт абсолютної ліквідності;

Гк -- грошові кошти, грн.;

Kв -- короткострокові вкладення,грн.;

Ук.з -- сума короткострокових зобов'язань, грн.

Показник характеризує негайну готовність підприємства погасити свою заборгованість. Достатнім є значення коефіцієнта в межах 0,25 -- 0,35. За значення меншого ніж 0,2 підприємство вважається неплатоспроможним.

Прискорення оборотності оборотних коштів є першочерговою задачею підприємств у сучасних умовах і досягається різними шляхами.

На стадії створення виробничих запасів такими можуть бути:

Впровадження економічно обґрунтованих норм запасу;

Наближення постачальників сировини, напівфабрикатів, що комплектують виробів і ін. до споживачів;

Широке використання прямих тривалих зв'язків;

Розширення складської системи матеріально-технічного забезпечення, а також оптової торгівлі матеріалами й устаткуванням;

Комплексна механізація й автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт на складах.

На стадії незавершеного виробництва :

Прискорення науково-технічного прогресу (упровадження прогресивної техніки і технології, особливо безвідхідної, роторних ліній, хімізація виробництва);

Розвиток стандартизації, уніфікації, типізації;

Удосконалювання форм організації промислового виробництва, застосування більш дешевих конструктивних матеріалів;

Удосконалювання системи економічного стимулювання ощадливого використання сировинних і паливно-енергетичних ресурсів;

Збільшення питомої ваги продукції, що користується підвищеним попитом.

На стадії обігу:

Наближення споживачів продукції до її виготовлювачів;

Удосконалювання системи розрахунків;

Збільшення обсягу реалізованої продукції унаслідок виконання замовлень по прямих зв'язках, дострокового випуску продукції, виготовлення продукції з зекономлених матеріалів;

Ретельна і своєчасна добірка продукції, що відвантажується, по партіях, асортиментові, транзитній нормі, відвантаження в строгій відповідності з укладеними договорами.

Якщо говорити про поліпшення використання оборотних коштів, не можна не сказати і про економічне значення економії оборотних фондів, що виражається в наступному:

Зниження питомих витрат сировини, матеріалів, палива забезпечує виробництву великі економічні вигоди. Воно, насамперед, дає можливість з даної кількості матеріальних ресурсів виробити більше готової продукції і виступає тому як одна із серйозних передумов збільшення масштабів виробництва. Прагнення до економії матеріальних ресурсів спонукає до впровадження нової техніки й удосконалюванню технологічних процесів.

Економія в споживанні матеріальних ресурсів сприяє поліпшенню використання виробничих потужностей і підвищенню суспільної продуктивності праці.

Економія матеріальних ресурсів у величезній мірі сприяє зниженню собівартості промислової продукції. Істотно впливаючи на зниження собівартості продукції, економія матеріальних ресурсів надає позитивний вплив і на фінансовий стан підприємства.

Економічна ефективність поліпшення використання й економія оборотних фондів досить великі, оскільки вони впливають на всі сторони виробничої і господарської діяльності підприємства.

На кожному підприємстві є резерви економії матеріальних ресурсів. Під резервами варто розуміти виникаючі або виниклі, але ще не використані (повністю або частково) можливості поліпшення використання матеріальних ресурсів.

У залежності від характеру заходів основні напрямки реалізації резервів економії ресурсів у промисловості і на виробництві підрозділяються на виробничо-технічні й організаційно-економічні.

До виробничо-технічних напрямків відносяться заходи, зв'язані з якісною підготовкою сировини до його виробничого споживання, удосконалюванням конструкції машин, устаткування і виробів, застосуванням більш економічних видів сировини, палива, упровадженням нової техніки і прогресивної технології, що забезпечують максимально можливе зменшення технологічних відходів і втрат матеріальних ресурсів у процесі виробництва виробів з максимально можливим використанням вторинних матеріальних ресурсів.

Головний напрямок економії матеріальних ресурсів на кожному конкретному підприємстві - збільшення виходу кінцевої продукції з той самою кількості сировини і матеріалів - залежить від технічного оснащення виробництва, рівня майстерності працівників, рівня організації матеріально-технічного забезпечення, кількості норм витрати і запасів матеріальних ресурсів.

Чимале значення має скорочення втрат у виробничому процесі, за рахунок якого можна досягти 15-20% всієї економії матеріальних ресурсів. При управлінні оборотними коштами важливо також правильно вибрати метод оцінки матеріально-виробничих запасів, що у підсумку впливає на розмір прибутку підприємства.

Функціонування оборотних коштів розпочинається з моменту їх формування і розміщення. Раціональне розміщення як складова управління оборотним капіталом має певні особливості не лише в різних галузях, а навіть і на різних підприємствах однієї галузі. Визначальними тут є такі чинники: вид господарської діяльності, обсяг виробництва; рівень технології та організації виробництва; термін виробничого циклу; система постачання необхідних товарно-матеріальних цінностей і реалізації продукції та ін. Залежно від розміщення, умов організації виробництва й реалізації продукції оборотні кошти мають різний рівень ліквідності, а отже, і ризику використання.

3. Дати вірну відповідь на тест і її обґрунтувати

Чи може нарахована заробітна плата бути нижчою встановленого державою мінімального рівня:

А) може, якщо невідпрацьована місячна норма робочого часу;

Б) не може;

В) може, якщо підприємство-работодавець є монополістом продукції, що випускається;

Г) може, якщо підприємство-работодавець є монополістом на ринку робочої сили.

Мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).

До мінімальної заробітної плати не включаються доплати за роботу в надурочний час, у важких, шкідливих, особливо шкідливих умовах праці, на роботах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я, а також премії до ювілейних дат, за винаходи та раціоналізаторські пропозиції, матеріальна допомога.

Законодавством передбачено, що заробітна плата працівника не може бути нижчою від встановленого державою мінімального розміру. А ст. 9 Закону України «Про оплату праці» містить правило, згідно з яким мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому за вартісну величину межі малозабезпеченості в розрахунку на працездатну особу.

У разі коли працівникові, який виконав місячну (годинну) норму праці, нарахована заробітна плата нижче законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати, підприємство провадить доплату до її рівня.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання.

Практична частина

4. Вирішити завдання

Визначити собівартість робіт за рік на одиницю виробу на судноремонтному підприємстві при виготовленні виробів по міжзаводській кооперації в кількості 1200 шт. у рік. Витрати по зарплаті 18000 грн., цехові накладні витрати (ЦНР = 220%), заводські накладні витрати (ЗНР = 200) від заводської собівартості. Вартість матеріалів на програми М = 150 000 грн.

Розв'язання

Собівартість продукції - це грошова форма витрат на підготовку її виробництва, виготовлення і збут. Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання усіх ресурсів підприємства, а значить, і рівень техніки, технології та організації виробництва.

Виходячи з даних задачі, розрахуємо собівартість (С) одиниці виробу судноремонтного заводу:

Відповідь: собівартість одиниці продукції судноремонтного заводу складає 616,00 грн.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Закон України «Про оплату праці» від 23 січня 1997 року N 20/97-ВР із змінами та доповненнями.

2. В. В. Винников, Е. Д. Крушкин, Н. А. Лущан «Экономика, организация и планирование работы морского транспорта». М. - «Транспорт». - 2001, 359 с.

3. Ирхин А. П., Суворов В. С., Щепетов В. К. Управление флотом и портами: Учебник для вузов Под ред. А.П. Ирхина, - М; Транспорт, 1986

4. Калюга Є.В. Фінансово-господарський контроль у системі управління: Монографія. -К.: Єльга, Ніка -Центр, 2002/

5. Бланк И.А. Управление предприятием. -- М.: Ассоциация авторов и издатилей «Тандем». Изд-во ЭКМОС, 1998.

6. Бутинец Ф.Ф. Бухгалтерський і управлінський облік Навч. посібник./ Ф.Ф. Бутинець, Л.В. Лижевська, Н.В. Герасимчук. - Житомир: ЖІТІ, 2000.

7. Бухгалтерський фінансовий облік. Підручник./ За ред. проф Ф.Ф. Бутинця, - Житомир: ЖІТІ, 2000.

8. Горщар В. 1С: Облік витрат на виробництво продукції // Бухгалтерія - 2003-№35

9. Дорфман В. Облік матеріальних витрат у промисловості // Дебет-Кредит - 2002 - №10

10. Іванов Ю., Котлярів Є. Реформована собівартість (калькулювання у промисловості) // Бухгалтерія - 2001- №20/1