Виробничі фонди в транспортi

Варіант №2

• Теоретична частина
• Дати відповідь на запитання:
• 1. Виробничі фонди підприємства морської галузі та їх структура. Оцінка ефективності основних та оборотних фондів підприємства 3
• 2. Основні риси та особливості транспорту як галузі матеріального виробництва 14
• 3.Дати вірну відповідь на тест і її обґрунтувати
• Практична частина
• 4.Вирішити завдання
• СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
• Теоретична частина
• Дати відповідь на запитання:
• 1. Виробничі фонди підприємства морської галузі та їх структура. Оцінка ефективності основних та оборотних фондів підприємства

Сутність виробничих фондів. Виготовлення продукції (виконання роботи, надання послуг, що більш схоже на підприємства морської галузі) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим змістом складають виробничі фонди підприємства, всю сукупність яких за властивими їм ознаками поділяють на основні та оборотні.

Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їх безпосереднього використання у виробничих фондів складає найбільшу за питомою вагою частину (близько 60 відсотків) національного багатства країни. Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання і вдосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, складають матеріальну основу виробничої потужності підприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію виготовлюваної продукції (сировина, конструкційні матеріали), створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і транспортування сировини та готових виробів (різні допоміжні матеріали - мастила, фарби тощо; тара).

Майно соціального призначення. Кожне підприємство морської галузі володіє іншим майном (матеріальними цінностями) переважно невиробничого призначення. Зокрема до основних фондів відносять також житлові будинки, будівлі дитячих садків і ясел, поліклінік, їдалень, будинки відпочинку, профілакторії, палаци культури, спортивні споруди та інші об'єкти культурно-побутового призначення. Існуюча система обліку і статистики зараховує такі об'єкти на баланс підприємства під умовною назвою невиробничих основних фондів. Це некоректно з огляду економічної теорії, оскільки суперечить економічній природі і сутності основних фондів взагалі. Тому подібні об'єкти підприємств довготермінового користування слід вважати майном суто соціального призначення або об'єктами соціальної інфраструктури.

В умовах роздержавлення власності та розвитку ринкових відносин в економну урізноманітнення і збільшення обсягу майна соціального призначення стає нагальною потребою кожного підприємства. В народному господарстві України вартість об'єктів соціальної інфраструктури становить приблизно третину, а на підприємствах різних галузей виробничої сфери коливається в межах 10-20 відсотків від загального обсягу майна і має тенденцію до відносного зростання.

Оцінка, класифікація і структура основних виробничих фондів. Оцінка основних фондів підприємства являє собою грошове вираження їх вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період часу.

У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацюванням засобів праці, постійною зміною умов їх відтворення існує декілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: в залежності від моменту проведення оцінки -- за первісною (початковою) чи відновною вартістю; з огляду на стан основних фондів -- за повною або залишковою вартістю.

Первісна вартість основних фондів -- це фактична їх вартість на момент введення в дію чи придбання. Зокрема, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження (будівництва), а первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, окрім оптової ціни, включає витрати на його транспортування і установленім на місці використання.

Відновна вартість основних фондів -- це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті ж витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. За зміною умов виробництва і цін на однакові елементи засобів праці між первісною (початковою) і відновною вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку і поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення однаковості у вартісній оцінці основних фондів періодично проводиться їх переоцінка за відновною вартістю.

Повна (первісна і відновна) вартість основних фондів -- це їх вартість у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування.

Залишкова вартість основних фондів характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції (виконуваної роботи, здійснювані послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається різницею між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час спричиненого зношуванням їх вибуття має назву ліквідаційної вартості. В практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.

Класифікація і структура. Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення основних фондів підприємств є їх класифікація.

У практиці господарювання з метою спрощення обліку основних фондів відносять до оборотних фондів інструмент та інвентар зі строком експлуатації до одного року і вартістю до 100 одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строку використання і вартості.

Видова класифікація основних фондів використовується існуючими системами бухгалтерського обліку і статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують більш детальну класифікацію, згідно з якою кожний вид основних фондів в свою чергу розподіляють на ряд груп та підгруп, що охоплюють засоби праці аналогічного виробничо-технологічного призначення з приблизно однаковими строками експлуатації.

Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, непересічне значення має їх поділ на дві частини: активну, яка безпосередньо приймає участь у виробничому процесі і завдяки цьому зумовлює певний обсяг та якість вироблюваної продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини і устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди -- гірничі виробки шахт, газові і нафтові свердловини.

Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша і ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєвими серед них є:

* виробничо-технологічні особливості підприємства;

* науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;

* ступінь розвитку різних форм організації виробництва;

* відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;

* вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на технологічне устаткування;

* територіальне розміщення підприємства.

Для визначення рівня використання основних фондів застосовуються показники, виражені в натуральних і вартісних (грошових) одиницях продукції, що випускається, а також за проміжок часу.

Всі показники використання основних виробничих фондів об'єднують у три групи:

показники екстенсивного використання основних виробничих фондів, що відображають рівень використання їх за часом;

показники інтенсивного використання основних фондів, що відображають рівень використання за потужністю (продуктивністю);

показники інтегрального використання основних виробничих фондів, що враховують сукупний вплив усіх чинників - як екстенсивних, так і інтенсивних.

До першої групи показників відносяться: коефіцієнт екстенсивного використання устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, коефіцієнт завантаження устаткування, коефіцієнт змінного режиму часу роботи устаткування.

Коефіцієнт екстенсивного використання устаткування (Кекст) визначається відношенням фактичної кількості годин роботи устаткування до кількості годин його роботи згідно з планом:

К_екст=_{устатк.ф.} / _{устатк.пл.}, (1)

де _{устатк.ф} -фактичний час роботи устаткування, год.;

_{устатк. пл} - час роботи устаткування згідно з нормою (встановлюється відповідно до режиму роботи підприємства і з врахуванням мінімально необхідного часу для проведення планово-попереджувального ремонту), год.

К_екст показує в якому обсязі був використаний плановий фонд часу устаткування. Числове значення коефіцієнту екстенсивного використання устаткування має наближатися до одиниці.

Поліпшення використання основних фондів у часі - екстенсивний шлях - передбачає досягнення більшого часу роботи основних фондів за зміну, добу, місяць, рік. Це досягається, по-перше, скороченням простоїв обладнання протягом зміни й одержанням за рахунок цього більшого обсягу продукції; по-друге, збільшенням роботи устаткування за рахунок збільшення змінності його роботи.

Ступінь завантаження устаткування в часі визначається коефіцієнтом змінності Кзм, що показує завантаження устаткування протягом доби. Коефіцієнт змінності прийнято підраховувати за формулою:

Кзм=_зм./ , (2)

де - _зм фактично відпрацьоване число станко-змін за добу;

- загальна кількість верстатів у парку.

Найбільше ефективна безперервна робота основних фондів протягом трьох змін. Проте, при безперервній протягом трьох змін (цілодобовій) роботі устаткування зношується інтенсивніше, скорочується термін його життя, при цьому погіршуються й умови його обслуговування. При роботі устаткування в одну або дві зміни є можливість проводити профілактичні огляди і поточні ремонти, тим самим, підтримувати його у працездатному стані і продовжити термін його життя.

У той же час підвищення коефіцієнту змінності означає, що за певний календарний проміжок часу обсяг продукції збільшиться. Крім того, оскільки загальний час використання обладнання у виробничому процесі скорочується, можна впроваджувати устаткування більш досконалих видів, тобто відкриваються великі можливості для технічного прогресу, що особливо важливо для тих видів основних фондів, що схильні до морального зносу.

Коефіцієнт завантаження обладнання також характеризує використання устаткування у часі. Встановлюється він для усього парку машин, що знаходяться в основному виробництві. Розраховується як відношення трудомісткості виготовлення усіх виробів на данім виді обладнання до фонду часу його роботи. Коефіцієнт завантаження устаткування на відміну від коефіцієнту змінності враховує дані про трудомісткість виробів. На практиці коефіцієнт завантаження звичайно сприймають рівним величині коефіцієнту змінності, зменшеної у двічі (при двозмінному режимі роботи) або в тричі (при трьохзмінному режимі).

Крім внутрішньозмінних і цілодобових простоїв важливо знати, наскільки ефективно використовується устаткування в години його фактичного завантаження. Це завдання вирішується за допомогою обчислення показників інтенсивного використання основних фондів, що відображають рівень їхній використання за потужністю (продуктивністю). Найважливішим із них є коефіцієнт інтенсивного використання обладнання.

Коефіцієнт інтенсивного використання обладнання визначається відношенням фактичної продуктивності основного технологічного устаткування до його нормативної продуктивності, тобто прогресивної технічно обгрунтованої продуктивності.

Кінт_. = Вф / Вн,

де Вф - фактичний виробіток обладнанням продукції за певний проміжок часу;

Вн - технічно обгрунтований виробіток устаткуванням продукції за проміжок часу (визначається на основі паспортних даних обладнання).

За умови удосконалювання режимів роботи устаткування або його модернізації коефіцієнт інтенсивного використання може бути і більше 1.

До третьої групи показників використання основних фондів відносяться коефіцієнт інтегрального використання устаткування, коефіцієнт використання виробничої потужності, показники фондовіддачі і фондомісткості продукції.

Сумарну ефективність використання основних фондів - екстенсивного й інтенсивного - прийнято характеризувати інтегральним коефіцієнтом:

Кi = Кекст * Кінт.

Цей коефіцієнт комплексно характеризує експлуатацію устаткування за часом і продуктивністю (потужністю). Значення цього показника завжди нижче значень двох попередніх, тому що він враховує одночасно хиби й екстенсивного й інтенсивного використання обладнання.

Результатом кращого використання основних фондів є, насамперед, збільшення обсягу виробництва . Узагальнюючий показник ефективності основних фондів базується на принципі порівняння виробничої продукції з усією сукупністю застосованих при її виробництві основних фондів. Це показник випуску продукції, що припадає на 1 гривню вартості основних фондів, - фондовіддача. Для розрахунку величини фондовіддачі використовується формула:

Фвід = П/Ф,

де П - обсяг товарної або валової, чи реалізованої продукції, грн.;

Ф - середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства, грн.

Натуральні показники фондовіддачі поряд із вартісними застосовуються в електроенергетичній, металургійній і деяких галузях добувної промисловості. Наприклад, у чорній металургії таким показником є виплавка чавуну або сталі на 1 грн. основних виробничих фондів відповідно доменного або сталеплавильного цеху.

Фондомісткість продукції - величина, обернена фондовіддачі. Вона показує частку вартості основних фондів, що припадає на кожну гривню продукції, що випускається:

Фм = Ф/П = 1 / Ф

Якщо фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, то фондомісткість - до зниження.

Фондоозброєність Фо характеризує ступінь технічної оснащеності праці. Визначається вона розподілом вартості основних фондів Вф на середньоспискову чисельність працівників у найбільшу зміну Чзм:

Фо = Вф / Чзм (7)

Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей того чи іншого підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції при наявному розмірі виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин і устаткування протягом доби, місяця або року, тобто їх екстенсивного завантаження, а з другого, -- від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства за їх змістом та призначенням умовно можна поділити на дві групи: перша -- збільшення екстенсивного завантаження; друга ~ підвищення інтенсивного навантаження. Виділені групи складають головні напрямки більш ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства, кожний з яких охоплює певну кількість конкретизованих заходів, або шляхів.

При цьому треба відзначити дві важливі обставини. По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин і устаткування можна підвищувати до певного рівня, обмеженого календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності практично не є такими вичерпними. По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв'язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко скуплюються за рахунок одержуваного внаслідок цього додаткового економічного ефекту.

Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах морської галузі з дискретним виробництвом кількість не працюючого впродовж доби устаткування нерідко досягає 15-20% загального його парку, а внутрізмінні простої складають 10-15% робочого часу. Це спричинюється: неузгодженістю пропускної спроможності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; відсутністю робітників тих чи інших професій; перебоями у забезпеченні виробами, оснащенням, пристроями, підйомно-транспортними засобами тощо.

Рис. 1. Шляхи кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства морської галузі

Для підприємств морської галузі надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнту змінності роботи виробничого устаткування. Зокрема на машинобудівних підприємствах України цей показник впродовж останніх років практично не змінюється і по металообробному устаткуванню становить в середньому 1,45 (з урахуванням внутрізмінних простоїв ще менше -- всього 1,25), що свідчить про наявність достатньо великих резервів кращого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устаткування до раціонального рівня (1,7-1,8), то можна було б збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.

Значному поліпшенню екстенсивного завантаження діючих засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, розміри якого є значними (декілька десятків тисяч одиниць) лише на промислових підприємствах України, а також виведення З експлуатації зайвого та неефективно використовуваного устаткування і організація, які цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими рахунками здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості та народного господарства на 10-15 і більше відсотків.

Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання основних фондів має своєчасне здійснення заходів щодо заміни та модернізації фізично спрацьованого і технічно застарілого устаткування. Для підтримання порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4-6% і модернізувати 6-8% діючого парку машин, устаткування та інших видів знарядь праці.

До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності устаткування за одиницю часу, відносяться запровадження новітньої технології, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей властиві свої специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад, киснево-конвертерного методу виплавлення сталі у чорній металургії; різних каталізаторів, високих температур і тиску -- у хімічній промисловості; обробки металу тиском, точних методів литва -- у машинобудуванні тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням температури дуття і тиску під колошником домни зумовлює зростання виробництва чавуну майже на третину.

Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів Організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвейєрних ліній), що дозволяють використовувати високопродуктивне автоматизоване устаткування. За результатами спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно і технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20-30%.

Досить істотні за величиною резерви кращого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностей мають бути реалізовані шляхом освоєння у стислі строки проектних потужностей, введених в дію нових технологічних агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибіркового обстеження декількох сотень підприємств різних галузей промисловості та будівництва, середній фактичний період освоєння виробничих потужностей становить 5-6 років. Разом з тим технічно і економічно обгрунтовані розрахунки підтверджують реальну можливість досягнення проектних показників нових потужностей і виробничих об'єктів на підприємствах видобувної промисловості за півтора-два роки, а обробної -- за одни'рік і навіть швидше.

В умовах ринкової економіки діюча система господарювання система господарювання в цілому повинна містити в собі достатні економічні стимули ефективного використання основних фондів, виробничих потужностей, усього наявного майна функціонуючих підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що знаходиться на стадії свого становлення і розвитку. Цьому сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їх оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка здійснюваних підприємствами великих інвестиційних проектів, підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності тощо.

2. Основні риси та особливості транспорту як галузі матеріального виробництва

Економічна система суспільства формується на основі суспільного виробництва і спрямована на його розвиток, якісне удосконалення, що є фундаментом для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб'єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства.

Структура суспільного виробництва включає матеріальне і нема-теріальне виробництво (рис. 2).

Рис.2. Структура суспільного виробництва

Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються: а) матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарська продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо; б) матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначення тощо.

Нематеріальне виробництво -- це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються: а) нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт та зв'язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров'я тощо; б) духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Остання охоплює підприємства й галузі, що виробля-ють як матеріальні, так і нематеріальні послуги. Це може бути, скажі-мо, транспорт, зв'язок, торгівля. Зазначені галузі самі по собі не ство-рюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та зв'язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів -- матеріальних благ у просторі) та поєднання різних суб'єктів господарювання (економія часу, підписання угоди). Ось чому ці галузі є структурним елементом матеріального виробництва.

Транспорт - одна з найважливіших галузей матеріального виробництва, що забезпечує потреби господарства й населення в усіх видах перевезень. Транспорт має такі особливості:

- наслідком роботи транспорту є не новий а певний корисний ефект, що полягає в переміщенні вантажів і людей;

- на транспорті використовується не сировина, а лише засоби виробництва й допоміжні матеріали;

- своєю діяльністю транспорт продовжує виробничий процес промисловості й сільського господарства у сфері обігу. Для нього характерні лінійне розміщення та універсальність виробничих зв'язків з іншими галузями господарства.

Продукція транспорту не може нагромаджуватись, а ефективність його розвитку залежить від формування вантажо- й пасажиро потоків. Внаслідок цього відбувається взаємодія розміщення транспорту й продуктивність сил. Формуючи економічні, культурні, рекреаційні та ін. зв'язки, транспорт прискорює соціально-економічний розвиток суспільства. Завдяки обслуговуванню різних форм суспільної організації виробництва (спеціалізація, концентрація, кооперація й комбінування), він впливає на підвищення ефективності розміщення різних галузей виробництва. Транспортно-географічне положення зумовлює розміщення окремих галузей виробництва (наприклад, у портових містах розвивається рибна промисловість, суднобудування й судноремонт, металургійні комбінати, що орієнтуються на імпорті сировини і палева).

Транспортні витрати враховуються в загальних витратах виробництва двічі:

- на стадії процесу виробництва, коли транспорт доправляє необхідні види сировини, палева, матеріалів, а транспортні витрати входять у витрати виробництва;

- на стадії процесу обороту - доставлення готової продукції споживачам.

Сільське господарство впливає на роботу транспорту залежно від ступеня його інтенсивності та рівня розвитку агро промисловості інтеграції. Високий рівень агропромислової інтеграції знижує транспортні видатки.

Будівельна індустрія впливає на розміщення транспорту через великі потоки вантажу, особливо при конвертації великого будівництва у визначеному регіоні. У цьому разі створюється транспортна система. При зосередженому будівництві: будіндустрія користується послугами місцевого транспорту. При лінійному будівництві (дороги, трубопроводи) застосовують відповідний відомий транспорт.

Робота транспорту залежить від рівня розвитку і розміщення продуктивних сил, які визначають обсяг, характер вантажів, їхній склад і відстань перевезень. Транспорт є матеріально-технічною основою реалізації територіального поділу праці. Він сприяє формуванню і розвиткові економічних районів як головний районоутворюваний чинник.

Роботу транспорту оцінюють здебільшого за такими показниками: відтворення вантажів за видами транспорту; відправлення у контейнерах й у пакетах; пасажирообіг; розвиток міського пасажирського електричного транспорту та інше.

Обсяги перевезення вантажів визначають за обсягами суспільного виробництва і територіальним розподілом матеріальних і товарних ресурсів. Тенденції до спаду виробництва позначалися на обсягах перевезень. Крім того, з розвитком певних видів транспорту відбувся перерозподіл перевезень вантажів з метою забезпечення їх ефективності.

Розрізняють роботу транспорту в межах держави (внутрішні перевезення, на морі - каботажні перевезення) та транспорту розрізняються за характером перевезень, їхньою дальністю, потужністю, кількістю спожитої електроенергії. Залежно від розвитку й розміщення транспорт поділяється на: суходільний (залізничний, автомобільний, трубопровідний), водний (морський, річковий, озерний), повітряний.

У деяких країнах світу збереглися гужовий, в'ючний види транспорту, а також переміщення вантажів носіями, велориктами та інше. Відокремлюють також електронний транспорт, що здійснює передачу електроенергії. За характером перевезень можна визначити пасажирський і вантажний транспорт.

Залежно від ролі виконуваної роботи розрізняють транспорт загального і незагального користування. До транспорту загально користування належать: залізничний, морський, річковий, автомобільний, трубопровідний і повітряний види транспорту. Транспорт сполучає окремі регіони і країни світу, забезпечує економічні зв'язки між виробниками й споживачами та пасажирське перевезення. Транспорт незагального користування здійснює переміщення сировини, матеріалів та інших видів продукції всередині підприємств промисловості сільського господарства, будівництва, торгівлі. Крім того вирізняють транспорт особистого користування (легкові автомобілі, мотоцикли, яхти).

Розрізняють кілька основних типів транспортної мережі за її конфігурацією: радіальна, в якій основні магістралі розходяться променеподібно від одного, або кількох головних вузлів (Франція, Німеччина); мережі з переважанням більш-менш паралельних магістралей - широтних і мередіальних: деревоподібної конфігурації, що нагадує рисунок річкової мережі.

Під впливом науково-технічної революції відбуваються структурні зрушення в розвитку й розміщенні транспорту. Виникають трубопроводи для сипких вантажів, що їх перекачують у суміші з водою або нафтою (пульпопроводи), підвісні монорейкові дороги, водний і наземний транспорт на повітряній подушці, пневматичні трубопроводи.

За видами сполучень і характером обслуговування розрізняють міжнародні та внутрішньодержавні сполучення. Внутрішньодержавні бувають: міжрайонні, внутршіньорайонні, місцеві, приміські.

Різні види транспорту розрізняють за характером обслуговуваних ними зв'язків. Наприклад, морський і повітряний транспорт відіграє найважливішу роль у міжнародних економічних і пасажирських зв'язках, інші види транспортну обслуговують переважно внутрішні зв'язки окремої країни.

За видами роботи транспорт поділяється на дві галузі - вантажний та пасажирський, за видами використання можливостей навколишнього середовища - на сухопутний, водний, повітряний, за видами використання засобів пересування на залізничний, автомобільний, трубопровідний. гужовий, в'ючний.

За обсягом і структурою транспортних перевезень визначають рівень розвитку та особливості структури господарства країни чи регіону, а за конфігурацією транспортної мережі - особливості та закономірності розміщення господарської діяльності.

Природні умови по-різному впливають на роботу окремих видів транспорту. Важливе значення для морського транспорту мають обриси берегів: у зручний бухтах для будівництва портових споруд необхідно менше затрат. Від глибини морів та океанів залежить проходження суден. Густі тумани, несприятливі для роботи портів, вони знижують їхню пропускну здатність. Морські течії впливають на замерзання морів, зумовлюючи холодні або теплі маси води, а також на швидкість суден і витрату пального.

Для річкового судноплавства необхідно, щоб ріки мали достатні глибини. Ширина ріки повинна допускати проходження двох зустрічних суден. Для внутрішнього водного транспорту важливе значення має режим стоку рік. Від звивистості рік залежить довжина шляху і відповідно - просування суден.

Сучасна техніка дає змогу прокладати залізниці та автомобільні дороги в будь-яких районах, одначе будівництво та експлуатація доріг у горах значно дорожча, ніж на рівнинах.

Рельєф місцевості впливає на обсяг земельних робіт під час будівництва доріг. За незначного похилу і пересічної місцевості збільшується обсяг земельних робі і, відповідно, вартість, будівництва. Вибираючи трасу залізниці чи автомагістралі, зважають на можливість карстових явищ, обвалів тощо. Значна розчленованість місцевості гідрографічною мережею збільшує витрати на будівництво мостів.

Через сильні морози доводиться витрачати більше палива на обігрівання пасажирських вагонів. на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг і залізниць впливають снігові замети, температура повітря, дощі, ожеледь, ожеледиця та інші чинники.

У галузі повітряного транспорту беруть до уваги умови природного середовища стосовно до польотів та виробу місця для будівництва аеропортів. Стан і властивості атмосфери впливають на політ, зокрема температура, повітря - не тепловіддачу двигунів рівень обледеніння літаків.

Створення транспортної мережі залежить від розміщення міст і адміністративних центрів. Чисельність населення і його міграційні потоки визначають інтенсивність і напрям пасажиро потоків.

Обсяги вантажообіг транспорту визначають такі фактори:

- рівень розвитку економічних районів;

- розміщення продуктивних сил;

- порайонний баланс виробництва і споживання;

Величина вантажообігу залежить передовсім від розміщення великих переробних центрів відносно джерел палива, сировини, й допоміжних матеріалів. Обсяг перевезень на одиницю продукції зумовлюється структурою завезення палива, сировини й допоміжних матеріалів.

Галузі господарства по-різному впливають на роботу транспорту, тому в транспортному аспекті розрізняють виробничу й невиробничу сфери. У перші відокремлюють три групи:

- промисловість і с/г, які створюють продукт, а для його виробництва чи видобутку необхідно завозити певні вантажі й перевозити одержаний продукт;

- будівництво, яке потребує лише завезення матеріалів та устаткування, а його продукція (будівлі, споруди) залишається на місці виробництва;

- торгівля заготівлі, матеріально-технічне постачання і зв'язок, які самі по собі не створюють речовинного продукту, а збільшують його вартість затратами на добавлення споживачеві або для зберігання.

Галузі невиробничої сфе6ри мають порівняно невеликий вплив на транспорт, за винятком курортного господарства.

Розрізняють транспортні вантажі (руда, метали), які повністю використовують вантажопідйомність засобів транспорту, і мало транспортабельні (меблі, бавовна), які не повністю завантажують транспортні засоби.

3. Дати вірну відповідь на тест і її обґрунтувати

Признак, по якому відносять підприємства до групи малих підприємств:

А) розмір статутного фонду;

Б) розмір отриманого прибутку;

В) кільість робітників.

Малий бізнес здійснюється шляхом створення розгалуженої системи малих підприємств. Згідно із Законом України "Про підприємства" до малих відносяться такі підприємства:

- у промисловості й будівництві - з числом працюючих до 200 чоловік;

- у науці й науковому обслуговуванні - до 100 чоловік;

- в інших галузях виробничої сфери (крім роздрібної торгівлі) - до 50 чоловік;

- у галузях нематеріального виробництва - до 25 чоловік;

- у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік.

У деяких країнах критеріями виділення малих підприємств, крім чисельності працівників, слугують й об'ємні показники. Наприклад, в Японії до категорії малих і середніх підприємств у галузях оборонної промисловості, в будівництві, на транспорті, у зв'язку, комунальному господарстві відносяться юридичне самостійні компанії з числом зайнятих до 300 чоловік або обсягом основного капіталу до 100 млн. єн, оптовій торгівлі - до 100 чоловік або до 30 млн. єн капіталу, роздрібній торгівлі й сфері послуг - до 50 чоловік або до 10 млн. єн капіталу. У нашій країні в залежності від природнокліматичних, національних, технологічних та інших особливостей регіонів можуть бути різні критерії виділення малої економіки. Тому, приміром, Республіка Крим або навіть окремі самоврядовувані зони у власному законодавстві можуть визначати власні критерії розмежування малих підприємств як за обсягом господарського обороту, так і за чисельністю працюючих.

Законодавство України надає широкі права щодо створення малих підприємств. Так, засновниками їх можуть бути орендні, колективні, спільні підприємства, кооперативи, акціонерні товариства та інші підприємства й організації, а також громадяни, члени сімей, інші особи, що спільно ведуть трудове господарство. У зв'язку з цим будь-яке створене мале підприємство, зберігаючи пріоритет свого засновника, є відповідно і державним, колективним, приватним. Діяльність кожного з них регулюється діючим законодавством. Отже, малі підприємства - це не якийсь конкретний тип підприємств, а частина наявних, виділена тільки за критерієм їхнього розміру й наділена додатковими правами та пільгами.

Малі підприємства - досить поширена й ефективна форма господарювання. Вони мають багато таких рис, які не можуть бути притаманні великим підприємствам. Саме мале підприємництво здатне найоперативніше реагувати на кон'юнктуру ринку і таким чином надавати ринковій економіці необхідної гнучкості. Ця властивість малого бізнесу набуває особливого значення в сучасних умовах, коли відбувається швидка індивідуалізація і диференціація споживацького попиту, прискорення науково-технічного прогресу, розширення номенклатури товарів і послуг.

Крім того, малий бізнес мобілізує значні фінансові й виробничі ресурси населення (в тому числі трудові й сировинні), які за його відсутності не були б використані. Про можливості малого бізнесу в цьому плані свідчить досвід промислове розвинутих країн. На малий бізнес тут припадає до 90-95% усіх підприємств і до 20-60% валового національного продукту. Особливу роль відіграє мале підприємництво у сфері послуг і торгівлі (варто зазначити, в найзанедбанішій у нас галузі господарського життя).

Істотно впливає малий бізнес на формування конкурентного середовища, що для нашої високомонополізованої економіки має першочергове значення. Мале підприємництво антимонопольне за своєю природою. Це проявляється в різних аспектах його функціонування. З одного боку, воно в силу численності функціонуючих господарств і їхньої високої динаміки меншою мірою піддається монополізації, ніж великі підприємства. З іншого боку, мале підприємництво виступає досить відчутним конкурентом, що підривав монопольні позиції великих корпорацій. Саме ця якість малого бізнесу, до речі, зіграла неабияку роль у послабленні, а часом і в подоланні промислове розвинутими країнами властивої крупному капіталу тенденції до монополізації і затримки технічного прогресу.
Чимала роль малого бізнесу в здійсненні прориву на важливіших напрямах науково-технічного прогресу, насамперед у галузях електроніки, кібернетики та інформатики. В США на малий бізнес припадає близько 50% науково-технічних розробок. Значення цієї справи для нашої економіки важко переоцінити, маючи, зокрема, на увазі необхідність кардинальної структурної перебудови економіки й широкого розгортання процесу конверсії.

Розвиток малого бізнесу також виступає дійовим фактором, що пом'якшує соціальну напругу і сприяє демократизації ринкових відносин, тому що саме він є фундаментальною основою формування "середнього класу", а отже, й послаблення властивої ринковій економіці тенденції до соціальної диференціації. Усі зазначені вище та інші властивості малого підприємництва переконливо свідчать, що його розвиток - це могутній фактор реформування економіки: створення соціальне орієнтованого ринкового механізму, подолання нинішнього кризового спаду виробництва й забезпечення передумов для економічного піднесення. Звичайно, йдеться не про якісь магічні властивості малого бізнесу, взятого ізольовано. Він дає ефект лише в органічному поєднанні з середнім і великим підприємництвом.

У нашій країні малому підприємництву поки що не приділяється належної уваги. Сьогодні фактично ще не розроблена чітка концепція і всебічно не обґрунтована програма розвитку цієї форми господарювання. Недосконалою є система фінансування та матеріально-технічного забезпечення становлення і розвитку малого бізнесу. Багато в чому невідпрацьованими залишаються правові й організаційні питання діяльності мікрофірм.

Практична частина

4. Вирішити завдання

Визначити розмір з/п наладчика обладнання 5-го розряду при почасово-преміальній системі оплати праці. Розмір премії 30%. Середньогодинна тарифна ставка 2,25 грн. Тм = 176 годин.

Розв'язання

Почасово-преміальна система оплати праці передбачає нарахування премії робітникові за перевищення нормативного часу роботи за почасового розрахунку заробітної платні. Виходячи з цього, формула розрахунку матиме наступний вигляд:

,

де ЗП - заробітна плата, грн.; ТС - тарифна ставка, грн.; ТМ - кількість відпрацьованого часу, год.; ПР - розмір премії, %.

Розрахуємо заробітну платню наладчика 5-го розряду:

Відповідь: заробітна плата наладчика обладнання 5-го розряду при почасово-преміальній системі оплати праці складає 514,80 грн.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. В. В. Винников, Е. Д. Крушкин, Н. А. Лущан «Экономика, организация и планирование работы морского транспорта». М. - «Транспорт». - 2001, 359 с.

2. Іванов Ю., Котлярів Є. Реформована собівартість (калькулювання у прмисловості) // Бухгалтерія - 2001- №20/1

3. Захаров В.Н., Зачесов В.П., Малышкин А.Г. Организация работы флота, - М.: Транспорт, 1994.

4. Ирхин А. П., Суворов В. С., Щепетов В. К. Управление флотом и портами: Учебник для вузов Под ред. А.П. Ирхина, - М; Транспорт, 1986

5. Баканов М.И., Шеремет АД. Теория экономического анализа: Учеб. для студентов экон. спец. - 4-е изд., доп. и перераб. - М.: «Финансы и статистика», 1997.

6. Гальчинський А.С. та ін. Основи економічних знань: Навч. посіб. - 2-ге вид., перер. і доп. - К.: Вища школа, 2002

7. Горфинкель В.Я., Купрякова Е.М. «Экономика предприятия»: - Москва, изд-во «ЮНИТИ», 1999.

8. Демченков В.В., Милета В.И. Системный анализ деятельности предпри¬ятия. Издание 4-е М., Центр экономики и маркетинга, 2000г.

9. Економіка підприємства: Підручник/ М.Г. Грещак, В.М. Колот, А.П. Наливайко та ін.; За заг. Ред.. С.Ф.Покропивного. - Вид. 2-ге, перер. і доп. - К.: КНЕУ, 2004

10. Дорфман В. Облік матеріальних витрат у промисловості // Дебет-Кредит - 2002 - №10