Економічний аналіз діяльності підприємства

Виробничий процес та окремі його операції мають бути раціонально організовані в просторі і часі. Для цього за проектування та організації виробничого процесу слід дотримуватися певних принципів. До таких принципів належать: спеціалізація, пропорційність, паралельність, прямоточність, безперервність, ритмічність, автоматичність, гнучкість, гомеостатичність.

Принцип спеціалізації означає обмеження різноманітності елементів виробничого процесу, передусім зменшення номенклатури продукції, яка виготовляється на кожній ділянці підприємства, а також різновидів виробничих операцій, що виконуються на робочих місцях.

Збільшуючи однорідність виробництва, спеціалізація спрощує його організацію, створює передумови для його автоматизації, унаслідок чого поліпшується використання ресурсів підприємства, підвищується якість продукції, знижується її собівартість.

Рівень внутрішньозаводської спеціалізації істотно залежить від конструктивної, технологічної та організаційної уніфікації. Уніфікація -- це зведення продукції, методів її виробництва або їхніх елементів до єдиних форм, розмірів, структури, складу. Уніфікація дає змогу зменшити номенклатуру деталей і вузлів, розумно обмежити різноманітність методів виробництва, типи й марки устаткування, маршрути виготовлення деталей тощо.

Додержання принципу спеціалізації істотно впливає на здійснення інших принципів раціональної організації виробничого процесу.

Принцип пропорційності потребує узгодження пропускної спроможності всіх частин виробничого процесу, усієї взаємозв'язаної системи підрозділів і машин. Пропорційність досягається тоді, коли сукупна продуктивність технологічно зв'язаних ланок виробництва пропорційна обсягу робіт, що виконуються. Це відповідає умові:

(1.1)

де n -- кількість технологічно взаємозв'язаних підрозділів;

П,В,М -- у кожному підрозділі відповідно обсяг робіт, продуктивність одного робочого місця, кількість робочих місць.

Порушення цього принципу призводить до виникнення «вузьких місць» або неповного завантаження окремих підрозділів. На підприємствах зі складною структурою виробництва важко досягти повної пропорційності потужностей окремих підрозділів (бригад, дільниць, цехів, виробництв). Вона періодично порушується внаслідок освоєння нових виробів, неоднакових темпів зниження їхньої трудомісткості в різних підрозділах тощо. Виникнення диспропорцій -- закономірний результат розвитку виробництва та його функціонування в динамічному середовищі. Проте їх потрібно передбачати й планомірно мінімізувати.

Принцип паралельності передбачає одночасне виконання окремих операцій і процесів. Додержання цього принципу є особливо важливим у виготовленні складних виробів, що компонуються з багатьох деталей, вузлів, агрегатів, послідовне виробництво, яких потребувало б тривалого часу. Паралельність досягається раціональним розчленуванням виробів на складові частини, суміщенням часу виконання різних операцій над ними, одночасним виготовленням різних виробів. Паралельне виконання робіт на робочому місці забезпечується багатоінструментальною обробкою заготівок, суміщенням часу виконання основних і допоміжних операцій.

Принцип прямоточності означає, що предмети праці в процесі обробки повинні пересуватися найкоротшим шляхом на всіх стадіях та операціях виробничого процесу, без зустрічних і зворотних переміщень. Для дотримання цього принципу цехи, дільниці, робочі місця (наскільки це можливо) розміщують за ходом технологічного процесу. Допоміжні виробництва, служби, склади, у свою чергу, тримають якнайближче до тих підрозділів, котрі вони обслуговують.

Принцип безперервності потребує, щоб перерви між суміжними технологічними операціями були мінімальними або їх було зовсім ліквідовано. Найбільшою мірою цей принцип реалізується в безперервних виробництвах -- хімічному, металургійному, енергетичному та ін. У дискретному виробництві, де технологічний процес має широку диференціацію, повністю ліквідувати перерви неможливо як з технологічних, так і з організаційних причин. За таких умов важливим завданням є мінімізація перерв у структурі виробничого циклу через синхронізацію операцій, застосування прогресивних методів оперативного управління виробництвом. Безперервність виробничого процесу треба доповнювати безперервністю роботи устаткування й робітників.

Принцип ритмічності полягає в тім, що робота всіх підрозділів підприємства і випуск продукції мають здійснюватися за певним ритмом, планомірною повторюваністю. За додержання цього принципу в однакові проміжки часу виготовляють однакову або таку, що рівномірно зростає, кількість продукції, забезпечуючи рівномірне завантаження робочих місць. Ритмічна робота дає змогу якнайповніше використати виробничу потужність підприємства та його підрозділів.

Принцип автоматичності передбачає економічно обґрунтоване звільнення людини від безпосередньої участі у виконанні операцій виробничого процесу. Особливо актуальною є реалізація цього принципу у виробництвах із важкими та шкідливими умовами праці. "Автоматизуються не тільки виробничі процеси, а й інші сфери діяльності людини, у тім числі управління.

Принцип гнучкості означає, що виробничий процес має оперативно адаптуватися до зміни організаційно-технічних умов, зв'язаних із переходом на виготовлення іншої продукції або з її модифікацією. Гнучкість виробничого процесу уможливлює освоєння нової продукції в короткий термін і з меншими витратами. Значення принципу гнучкості особливо зростає за умов прискорених темпів науково-технічного прогресу, коли об'єкти виробництва часто змінюються.

Гнучке виробництво швидко адаптується до зміни кон'юнктури ринку, що підвищує його конкурентоспроможність. Гнучкість виробничого процесу досягається універсалізацією знарядь праці, засобів автоматизації та методів обробки, запровадженням верстатів із Ч ПК, гнучких виробничих систем.

Принцип гомеостатимності полягає в тім, щоб виробнича система була здатною стабільно виконувати свої функції в межах допустимих відхилень і протистояти дисфункціональним впливам. Це досягається створенням технічних та організаційних механізмів саморегулювання і стабілізації. До стабілізаційних організаційних систем належать системи оперативного планування й регулювання виробництва, планово-запобіжного ремонту устаткування, резервних запасів та низка інших заходів.

Розглянуті принципи раціональної організації виробничого процесу тісно між собою пов'язані, доповнюють один одного і різною мірою реалізуються на практиці. Проектуючи виробничий процес, його організацію, треба враховувати ці принципи, але оптимальні організаційно-технічні рішення вибирати за критерієм економічної ефективності.

2. Аналіз якості продукції

У системі техніко-економічних розрахунків на підприємстві важливе місце займає калькулювання - обчислення собівартості окремих виробів. Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо.

На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі -- за їхнім фактичним рівнем.

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.

Об'єкт калькулювання -- це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна, допоміжна продукція (інструмент, енергія, запчастини та ін.); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т. п.). Головний об'єкт калькулювання -- готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця -- одиниця його кількісного виміру (кількість у штуках, маса, площа, об'єм). Наприклад, об'єкт калькулювання -- трактори, калькуляційна одиниця -- один трактор, відповідно вугілля -- одна тонна, електроенергії -- одна кіловат-година і т. д.

У світовій практиці господарювання застосовуються різні методи калькулювання, що зумовлено різним призначенням калькуляцій, типом виробництва та традиціями внутрішньофірмового управління. Найчастіше використовується калькулювання за повними й неповними витратами.

За використання методу калькулювання за повними витратами всі види витрат, що стосуються виробництва й продажу продукції, включають у калькуляцію. Такий метод є традиційним для вітчизняних виробничих підприємств.

В інших країнах порівняно широко застосовується метод калькулювання за неповними витратами, тобто в калькуляції включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частину непрямих витрат не відносять на собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімають від виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповними витратами є так званий метод «direct-cost», коли на собівартість окремих виробів відносять лише прямі витрати, а непрямі -- на певний період.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і методично простим є калькулювання в однопродуктному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Проте у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання помітно ускладнюється і є менш точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.

Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог:

* максимальну частку витрат, які включаються в собівартість, треба обчислювати прямо на окремі вироби;

* статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.

Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:

- сировина та матеріали;

- енергія технологічна;

- основна заробітна плата виробників;

- додаткова заробітна плата виробників;

- відрахування на соціальні потреби виробників;

- утримання та експлуатація машин і устаткування;

- загальновиробничі витрати;

- загальногосподарські витрати;

- підготовка та освоєння виробництва;

- позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).

Сума перших семи статей становить цехову, дев'яти -- виробничу і всіх статей -- повну собівартість.

В окремих галузях економіки (і передусім у промисловості) номенклатура калькуляційних статей відхиляється від наведеної. Так, для машинобудування специфічними є статті «Закуплені вироби, напівфабрикати, виробничі послуги сторонніх підприємств і організацій», «Спрацьовування інструментів і пристроїв спеціального призначення», «Утрати від браку», у деяких галузях промисловості виокремлюється стаття «Напівфабрикати власного виробництва» (чорна й кольорова металургія) та ін.

3.2. Методика обчислення основних статей калькуляції

4.1. Сутність оцінки фінансової результативності

Фінансово-економічний стан підприємства (організації) характеризується ступенем його (її) прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану підприємства (організації) за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його (її) керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний стан підприємства (організації) цікавить і його (її) конкурентів, але вже в іншому аспекті -- негативному; вони заінтересовані в ослабленні позицій конкурентів на ринку.

Для оцінки фінансово-економічного стану підприємства (організації) необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути звіт про фінансові результати діяльності і баланс -- підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності підприємства (організації) та джерела їхнього формування в грошовій формі на певну дату (кінець кварталу, року). Спрощена форму балансу розглядаємого підприємства показана в таблиці А.1 (див. додаток А). З 1 січня 2000 року в Україні введено в дію нову форму балансу підприємства, що відповідає міжнародним стандартам здіснення бухгалтерського обліку суб'єктами господарювання.

В активі балансу підприємства за новою формою виділені такі три розділи:

І Необоротні активи (Нематеріальні активи; Незавершене будівництво; Основні засоби; Довгострокові фінансові інвестиції);

ІІ Оборотні активи (Виробничі запаси; Незвершене виробництво; Готова продукція; Дебіторська заборгованість; Поточні фінансові інвестиції;* Грошові кошти та їхні еквіваленти);

ІII Витрати майбутніх періодів.

Рисунок 4.1. - Групи розрахункових показників для оцінки фінансово-економічного стану підприємства.

Пасив балансу підприємства за новою формою складається з п'яти виокремлених розділів:

І Власний капітал (Статутний капітал; Пайовий капітал; Резервний капітал; Нерозподілений прибуток);

ІІ Забезпечення наступних витрат і платежів (Забезпечення виплат персоналу; Інші забезпечення; Цільове фінансування);

ІІІ Довгострокові зобов'язання ( Довгострокові кредити банків; Відстрочені податкові зобов'язання; Інші довгострокові зобов'язання);

IV Поточні зобов'язання (Короткострокові кредити банків; Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями; Векселі видані; Кредиторська заборгованість; Інші поточні зобов'язання);

V Доходи майбутніх періодів.

Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового стану підприємства.

Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксовану дату здійснюється на підставі аналізу офіційних документів--звітів про: фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал і системи розрахункових показників.

4.2. Оцінка прибутковості та активності

(4.1)

де П_З(Ч) -- загальний (чистий) прибуток підприємства за рік;

Ка -- середня сума активів за річним балансом.

Обчислюючи цей показник, виходять як із загального (до оподаткування), так і з чистого (після оподаткування) прибутку. Єдиного методичного підходу тут не існує. Тому треба обов'язково зазначити, який саме прибуток узято.

Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагрегований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за її диверсифікації). У цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається рентабельність за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).

Рентабельність власного капіталу (Рвк) відображає ефективність використання активів, створених за рахунок власних коштів:

(4.2)

де П_ч -- чистий прибуток підприємства;

К_в -- власний капітал підприємства.

Величина власного капіталу береться за даними балансу підприємства або його звіту про власний капітал на певну дату.

Рентабельність акціонерного капіталу (Р_ак) свідчить про верхню межу дивідендів на акції та обчислюється так:

(4.3)

де К_ст -- статутний капітал (номінальна вартість проданих акцій).

Цей показник можна обчислювати також як рентабельність акціонерного капіталу від звичайних акцій. Тоді з прибутку П_ч віднімають фіксовані дивіденди на привілейовані акції, а зі статутного капіталу -- номінальну вартість цих акцій.

Рентабельність продукції (Р_п) характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Вона визначається за формулою:

(4.4)

де П_РП -- прибуток від реалізації продукції за певний період;

С_РП -- повна собівартість реалізованої продукції.

Рентабельність продукції можна обчислювати також як відношення прибутку до обсягу реалізованої продукції. Саме в такому вигляді цей показник використовується в зарубіжній практиці.

У багатономенклатурному виробництві поряд з рентабельністю всієї продукції обчислюється також рентабельність окремих її різновидів. Рентабельність одного виробу (Рі) розраховується за формулою:

(4.5)

де Ці, Сі -- відповідно ціна й повна собівартість і-го виробу.

Ділова активність підприємства є досить широким поняттям і включає практично всі аспекти його роботи. Специфічними показниками тут є оборотність активів і товарно-матеріальних запасів, величини дебіторської та кредиторської заборгованості.

Оборотність активів (n_а) -- це показник кількості оборотів активів підприємства за певний період (переважно за рік), тобто

(4.6)

де В -- виручка від усіх видів діяльності підприємства за певний період;

К_а -- середня величина активів за той самий період.

За цих умов середня тривалість одного обороту (ta) становитиме

(4.7)

де Д_к -- кількість календарних днів у періоді.

Оборотність товарно-матеріальних запасів (п_ТМЗ) виражається кількістю оборотів за певний період:

(4.8)

де Ср -- повна собівартість реалізованої продукції за певний період;

М_з-- середня величина запасів у грошовому виразі.

Активність підприємства у сфері розрахунків з партнерами характеризується середніми термінами оплати дебіторської та кредиторської заборгованості.

Середній термін оплати дебіторської заборгованості покупцями продукції підприємства (t_одз) обчислюється за формулою:

(4.9)

де З_д -- дебіторська заборгованість (заборгованість покупців);

Д_к-- кількість календарних днів у періоді, за який обчислюється показник (рік -- 360, квартал -- 90); V_пр -- обсяг продажу продукції за розрахунковий період.

За період t_одз платіжні вимоги підприємства до покупців перетворюються на гроші. Зрозуміло, що скорочення цього періоду є економічно вигідним, а продовження (проти встановленого терміну або проти минулого року) -- небажаним і потребує з'ясування причин.

Середній термін оплати кредиторської заборгованості постачальникам (t_ОKЗ) визначається співвідношенням:

(4.10)

де З_к -- величина кредиторської заборгованості постачальникам;

М -- обсяг закупівлі сировини і матеріалів за розрахунковий період у грошовому вимірі.

Скорочення за інших однакових умов не визнається позитивним для підприємства, оскільки потребує додаткових коштів. Натомість збільшення періоду оплати заборгованості може бути наслідком різних причин: погіршання для підприємства умов розрахунків, браку коштів, затягування оплати з метою використання кредиторської заборгованості як джерела фінансування тощо.

5. АНАЛІЗ СОБІВАРТОСТІ ПРОДУКЦІЇ І РЕЗУЛЬТАТИВНОСТІ РОБОТИ ПРОМИСЛОВОГО ЦЕХУ

Проведемо перевірку виконання плану по собівартості окремих видів продукції у формі таблиці 5.5. “Всього за планом на фактичний випуск” визначається множенням планової собівартості даного виду продукції на фактичний випуск цієї продукції;

Рядок “ВСЬОГО”, “собівартість 1 т продукції, грн.” визначається відношенням “Всього, грн.” до підсумкового фактичного випуску;

“Всього по факті” визначається множенням фактичного випуску даного виду продукції на її фактичну собівартість.

Проведемо аналіз факторів, що впливають на зміну собівартості продукції. Аналіз собівартості продукції по виду приведений у таблиці 5.5.

“Фактичне виробництво” заповнюється на основі даних табл. 5.1;

“Усього кількість” визначається множенням “Кількості на 1 т” (дані табл. 5.1-5.3 на фактичне виробництво;

“Сума на 1 т” визначається добутком “Кількість на 1 т” і “Всього ціна”;

“Всього сума” визначається множенням “Сума на 1 т” на “Фактичне виробництво”;

“Сума на 1 т ВСЬОГО” визначається як відношення “Сума усього ВСЬОГО” і “Фактичне виробництво ВСЬОГО”.

Таблиця 5.5. - Аналіз виконання плану по собівартості окремих видів продукції

Вплив різних факторів на зміну собівартості визначається по наступній формулі:

, (5.1)

деС_i - витрати по статті “Задано” по продукції виду i; - норма витрат заданого на одиницю продукції виду i;Ц_i - ціна одиниці заданого на виробництво продукції виду i;

Однак у зв'язку з тим, що планові калькуляції перелічені на фактичний обсяг, вплив В_i виключається. Тоді формула прийме наступний вид:

,(5.2)

деН_{р i} - загальна норма витрати заданого на виробництво продукції виду i.

Відхилення за рахунок зміни норм визначається по формулі:

,(5.3)

Відхилення за рахунок зміни цін визначається в такий спосіб:

,(5.4)

Аналогічно перерахуємо відходи по кожнім виді продукції (див. табл. 5.7).

Відхилення за рахунок зміни сортності по продукції виду i розраховується в такий спосіб:

,(5.5)

де , - відповідно собівартість продукції виду i I і II сорту, грн.;, - відповідно фактичний випуск продукції виду i I і II сорту, т; В_{i ф} - фактичний випуск продукції виду i, т; - середня базова ціна продукції виду i, грн.

Визначення собівартості I і II сорту:

3583,6 = 0,95 + 0,050,8 ,

=3583,6/0,99=3619,8 грн.,

3619,8 0,8 =2895,8 грн.

3619,83500,92+2895,83500,08-3583,6350= -7602 грн.

Негативне значення свідчить про зниження собівартості, у цехову калькуляцію це значення переноситься в планову сторону аналітичної форми в стовпчик “Усього сума”, а колонкові “Відхилення” - із протилежним знаком.

В аналізованому періоді отримана економія собівартості по другому виді продукції, основною причиною цього з'явився фактор, що не залежить від діяльності цеху - зниження ціни на задане. За рахунок фактора, що залежить від цеху - збільшення норм витрати - отриманий перевитрата, за винятком продукції виду 2.

5.1.2. Аналіз впливу зміни сортаменту на собівартість продукції

Тому що стаття “Задане” уже перелічена на фактичний сортамент продукції, то враховується вплив зміни сортаменту продукції тільки на зміну витрат по переділі по наступній формулі:

,(5.7)

деР_{i б} - витрати по переділі й ОЗР на одиницю продукції виду i
(див. табл. 5.15.3);

, - середні планові витрати по переділі й ОЗР по цеху відповідно на умовну і фізичну тонну.

Розрахунок аналізу зміни сортаменту зробленої продукції на витрати по переділі представлений у табл. 5.8.

Таблиця 5.8. - Аналіз зміни сортаменту на витрати по переділі

109090,7 - 102901,9 = 6188,8 грн.

Позитивне значення говорить про те, що в сортаменті продукції збільшилася частка більш трудомісткої продукції. Отримане значення переноситься в планову сторону аналітичної форми в стовпчик “Усього сума”, а колонкові “Відхилення” - із протилежним знаком.

5.1.3. Аналіз цехової калькуляції собівартості

Аналіз цехової калькуляції собівартості виконується у формі табл. 5.9.

По статті “Задане” відхилення собівартості, у тому числі по факторах уже розраховано в результаті виконання аналізу собівартості продукції по виду, тому в цехову калькуляцію собівартості переносимо дані по рядку “ВСЬОГО”.

Витрати по переділі (планова сторона) заповнюються в такий спосіб: кількість, ціна і сума на 1 т продукції по всіх статтях витрат по переділі беруться з табл. 5.4 (планова сторона). На фактичний обсяг виробництва вони перераховуються множенням граф “Кількість” і “Сума” на загальний фактичний обсяг виробництва по цеху.