Зміст

Вступ

1. Система фінансового обслуговування бізнесу

2. Система забезпечення функціонування бізнесу

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Інфраструктура сучасного бізнесу - невід'ємний компонент ділових стосунків. Завдяки їй бізнес є цивілізованою формою відносин між людьми. Важливо, що інфраструктура не нав'язана бізнесменам ззовні, а є породженням ділових стосунків, інфраструктура бізнесу сформувалася в результаті тривалої еволюції ділових стосунків і є сукупністю організаційно-правових форм, що опосередковують рух ділових відносин і пов'язують ці відносини (при всій їх різноманітності та різносуб'єктивності) в єдине ціле.

Діловий світ - це не тільки ті, хто здійснює підприємницький, споживчий, трудовий або державний бізнес. Взаємні відносини між підприємцями, найманими працівниками, споживачами мають безліч проміжних форм, які спрощують їх і допомагають в реалізації ділових інтересів.

Нині інфраструктура бізнесу виконує ряд суттєво важливих функцій, а саме: організаційне оформлення ділових стосунків; реалізація своїх інтересів; спеціалізація різних суб'єктів економіки; підвищення оперативності та ефективності їх роботи на основі диференціації заповнюваних ними ринкових ніш; полегшення форм юридичного та економічного контролю, державного та суспільного регулювання ділової практики.

Також в наш час великого значення набуває мережа інформаційних комунікацій. Швидке і своєчасне отримання інформації дає змогу бізнесменам постійно контролювати і прогнозувати економічну ситуацію, прискорюючи прийняття рішень. Більшість компаній, бірж, фінансових центрів, торгових та інших корпорацій обладнані найновішими технічними засобами, які дають змогу з небаченою раніше швидкістю отримувати та обробляти оперативні дані.

Інформаційні комунікації можна назвати „ нервовою системою" бізнесу, оскільки за сучасних умов інформація стає однією з основних галузей, що забезпечує успішне функціонування бізнесу. Бізнес не може існувати і без урахування стану ринку праці, підготовки кадрів і залучення їх до свого виробництва, грамотних консультацій, професійних аудиторських послуг та інших засобів забезпечення його життєдіяльності. Постійно взаємодіючи з ними, він стимулює розвиток останніх.

Практика країн з розвиненою ринковою економікою свідчить, що система забезпечення бізнесу, виступаючи у ролі підприємницьких структур, є однією з найперспективніших, користується авторитетом і довірою у підприємців, чого не можна сказати поки що про нашу дійсність.

1. Система фінансового обслуговування бізнесу

Основні форми інфраструктури бізнесу в сучасній ринковій економіці - фінанси, податки, кредит, банки; біржі; система страхування; інформаційні технології та засоби ділової комунікації; консалтингові і аудиторські компанії та багато ін.

Фінанси, кредит, банки

Економіка неможлива без відповідної фінансової системи, без кредитних відносин, валютних фондів, бірж, страхових, лізингових компаній та інших атрибутів, властивих сучасному ринкові.

Фінансова система включає: державні фінанси; фінанси підприємств (фірм) усіх форм власності; фінанси населення; фінанси громадських організацій. Вже одне тільки візуальне сприйняття фінансової системи свідчить про те, що йдеться не про гроші, а про економічні відносини, які виникають при утворенні, розподілі та використанні грошових прибутків, нагромаджень.

Під час складання фінансових планів необхідно враховувати такі принципи: платоспроможність; рентабельність капіталовкладень; збалансованість ризиків; пристосування до потреб ринку; гранична рентабельність.

Планування прибутку є основним для вирішення фінансових питань. Тут велике значення має поняття «мертвої точки», або «точки рентабельності», тобто зони, що розділяє прибуток та збитки. «Мертва точка» показує величину мінімального обороту, яка необхідна для покриття витрат.

Важливе місце у фінансовій системі належить фінансовому ринку, де відбувається купівля-продаж грошей різних країн світу. Функцією фінансового ринку є надання підприємцям запозичених коштів-кредитів. Участь банку полегшує перехід фондів від того, хто їх створив, накопичив до того, хто готовий їх витратити.

Кредити, які одержують підприємства (фірми), традиційно поділяють на коротко- (10, 60, 90 днів), середньо- (від 1 до 8 років) та довгострокові (на 10 і більше років).

Кредити підприємницьких структур є звичайною справою для бізнесу. Так, для укладання договору на отримання кредиту необхідно банку або іншій кредитній установі подати:

заяву з проханням про виділення кредиту з зазначенням суми та періоду його погашення;

програму, під яку видається кредит з її економічним обґрунтуванням;

контракт з клієнтами та механізм його виконання;

різні форми гарантій;

договір про страхування кредитних операцій.

За користування кредитом бізнесмен сплачує банкам або іншим кредитним установам відсотки.

Банки - це кредитно-фінансові установи, які здійснюють операції із залучення і нагромадження вільних коштів, займаються посередництвом у платежах (пасивні операції), надають кредити на умовах зворотності і строковості (активні операції). Банк - не супротивник, а партнер бізнесмена, без нього не може розвиватися підприємництво. Банк найближче знаходиться до бізнесу, його потреб, кон'юнктури, які постійно змінюються.

Нині практично в усіх країнах, в усякому разі індустріальне розвинених, функціонує дворівнева банківська система

Перший рівень - центральний (емісійний) національний банк, основними функціями якого є грошова емісія, регулювання грошового обігу, реалізація офіційної грошово-кредитної та валютної політики.

Другий рівень - комерційні банки. До них відносять:

· власне комерційні (депозитні) банки, основна діяльність яких пов'язана з прийманням депозитів та видаванням короткострокових кредитів;

· інвестиційні банки, які займаються розміщенням власних і запозичених коштів у цінні папери, виступають посередниками між підприємцями та вкладниками коштів на тривалий строк;

· іпотечні банки, що надають довгострокові кредити під заставу

· нерухомого майна;

· ощадні банки, що обслуговують населення;

· страхові та пенсійні фонди.

Лізингові компанії

Форми надання лізингових послуг досить різноманітні, але найпоширенішими є транспортні засоби, обладнання і технології, ліцензії, „ноу-хау", програмні засоби та ін. Вартість лізингу створюється з регулярних платежів, що складаються з амортизації та відсотка за послуги.

Практика лізингових відносин зафіксувала такі види лізингових операцій.

Лізинг з неповною оплатою - це угода, яка укладається на строк, менший, ніж необхідний для повного фізичного зносу обладнання. Прикладом є оперативний лізинг, при якому зобов'язання лізингодавача, крім фінансування купівельної ціни обладнання, містять і зобов'язання із обслуговування, ремонту, технічного консультування лізингоотримувача

Лізинг зі спеціальним обслуговуванням - це угода, при якій лізингодавач бере на себе абсолютну відповідальність за ремонт, обслуговування та інші зобов'язання, пов'язані з правом власності.

Лізинг з повною оплатою - це угода, яка укладається на строк, що дорівнює циклу життя машин або обладнання, а лізингодавач отримує повну купівельну вартість його протягом базового періоду.

Роздільний лізинг - це форма фінансового лізингу, коли лізингова фірма фінансує частину операції, будучи власником майна та зберігаючи за собою право власності. Друга частина фінансових коштів забезпечується позичками банку або іншого позичкодавача.

Поворотний лізинг - власник продає майно лізинговій фірмі, а потім бере його в оренду на умовах фінансового лізингу.

Лізингові угоди оформляються контрактом, у якому визначають основні права і зобов'язання сторін. Реальна тривалість такого контракту 3-5 років. Лізингові контракти є так званими незавершеними угодами і не включаються у баланс обох партнерів. Це означає, що виплати внесків лізингоотримувачем не дебетуються на його рахунок як зобов'язання, а у лізингодавача - не значаться як вимоги. Обопільному розрахунку підлягають лише несплачені внески.

Факторингові фірми

Бізнесмену у багатьох випадках доводиться очікувати надходження платежів. А гроші потрібні негайно для проведення фінансових операцій. У такому випадку можна продати борги спеціалізованим установам - факторинговим фірмам, які звичайно, тісно пов'язані з банками або належать їм. В результаті подібної операції бізнесмен, що продає боргові зобов'язання, протягом 2-3 днів отримує від 70 до 90 % суми вимог у вигляді авансу. 10-30 %, що залишилися, є для факторингової фірми гарантійною сумою, яка призначається до виплати при одержанні факторинговою фірмою рахунку на оплату вимог боржником. За ці послуги факторингова фірма стягує з бізнесмена певні відсотки. В основі цих угод лежить договір про факторинг, що укладається, як правило, на 2 роки. У рамках цього договору клієнт пропонує факторинговій фірмі купити всі його боргові вимоги до дебіторів. Після перевірки платоспроможності укладається угода. З цього моменту до відома дебітора доводиться, що розрахунки він повинен вести не з колишнім клієнтом, а з факторинговою фірмою.

Звертаючись до послуг факторингу бізнесмен має можливість перетворити майбутній борг у наявні гроші в потрібний момент, отримуючи до 80 % суми боргу до настання строку платежу, і тим самим поліпшити фінансове становище підприємства

Як правило, факторингові фірми мають достовірну та оперативну інформацію про фінансове становище підприємства (фірми), сплату прострочених рахунків, надають своїм клієнтам різноманітні відомості з бухгалтерського обліку, збутової статистики.

Система страхування

Страхування є складовою частиною фінансової системи. Його органи

сприяють формуванню грошових ресурсів, відшкодуванню збитків, заподіяних природою, допомагають накопичити, зберегти частину коштів населенню.

Нині стан страхового ринку в Україні відображає суперечливі процеси, характерні для сучасної економічної та політичної ситуації в країні, - колосальна потреба у страхових послугах найчастіше не може бути задоволена страховими органами. Досить сказати, що не більш як 5 % у сфері виробництва і споживання охоплені страхуванням, а в галузях видобувної промисловості ще менше.

Відповідно до засновницьких документів і отриманої ліцензії альтернативні страхові компанії можуть здійснювати такі види страхування:

особисте - страхування життя від нещасних випадків, медичне страхування;

майнове - страхування засобів наземного, повітряного, водного транспорту, вантажів та інших видів майна, фінансових ризиків;

відповідальності - страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та інших видів відповідальності;

перестрахування - страхування одним страхувачем на визначених угодою умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов'язків перед страхувальником в іншого страхувача (перестрахувача);

обов'язкове - види страхування, якщо право на проведення їх не передбачено законодавчими актами.

Страхування - це економічні відносини, в які його суб'єкти -страхувачі та страхувальники - вступають у процесі створення спеціального фонду (об'єкт страхових відносин), що використовується страхувачем при сплаті грошей страхувальникам.

При цьому слід підкреслити, що економічне страхування юридичних і приватних осіб як державою, так і страховими компаніями є найважливішою складовою частиною соціального забезпечення працюючого і непрацюючого (у тому числі безробітного) населення.

Фондовий ринок

Одним із складових елементів фінансового середовища підприємницьких структур є фондовий ринок, або ринок цінних паперів. Його поділяють на первинний і вторинний. На первинному фондовому ринку відбувається розміщення нових цінних паперів акціонерних товариств, урядових та муніципальних органів, на вторинному - здійснюються операції купівлі-продажу раніше випущених паперів (на фондових біржах або на позабіржових ринках).

Фондова біржа - це акціонерне товариство, яке зосереджує попит і пропозицію цінних паперів, сприяє формуванню їх біржового курсу і здійснює свою діяльність згідно з чинним законодавством України, статутом і правилами фондової біржі. Для створення біржі необхідно об'єднати не менше як 20 засновників - торговців цінними паперами, які мають дозвіл на здійснення комерційної та комісійної діяльності з цінними паперами.

Цінний папір - це грошовий документ, що засвідчує право на володіння або надання позички і визначає взаємовідносини між особою, що випустила цей документ і його власником. Емісія цінних паперів і функціонування фондової біржі регулюються Законом України „Про цінні папери і фондову біржу". Цим законодавчим актом визначено такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішніх республіканських і місцевих позичок; облігації підприємств; казначейські зобов'язання держави; ощадні сертифікати; векселі.

Фондові біржі надають можливість підприємницьким структурам діставати кошти з досить значних нагромаджень, що безумовно позитивно впливає на економічний розвиток. Ця перевага повністю компенсує всі недоліки фондових бірж і, отже, робить їх необхідними для суспільства.

Податкова система

Податкова система - це сукупність податків, а також методів і форм їх побудови. Завдяки податковій системі держава мобілізує фінансові ресурси, які йдуть на утримання державного апарату і надання послуг населенню.

Податки - це обов'язкові платежі, що стягуються державою з юридичних і фізичних осіб.

Залежно від різних ознак податки поділяють на прямі та непрямі, державні та місцеві, загальні та спеціальні.

Прямі податки - бувають реальні та особисті. Вони встановлюються на доход і майно фізичних та юридичних осіб.

Реальні податки - стягуються з окремих видів майна

Особисті податки - стягуються з джерел доходу або за декларацією при особистому обкладанні.

Непрямі податки - податки на товари та послуги, що встановлюються як надбавка до ціни товарів, тарифів, послуг і видів діяльності. Непрямий податок (податок з обороту) в основному реалізується на товари тривалого користування, предмети одягу, алкогольні напої, тютюнові вироби і фактично є податком на споживання.

Державні податки установлюються та стягуються центральними органами управління, місцеві - органами управління на відповідній території.

Загальні податки визначаються державою, спеціальні (цільові) - використовуються для певних функцій, наприклад, соціальне страхування, яке використовується на забезпечення пенсій, допомог.

2. Система забезпечення функціонування бізнесу

Інформаційно-технологічні системи

Інформаційно-технологічні системи є самостійною сферою діяльності і являють собою інформаційний бізнес.

Інформаційна технологія (ІТ) - використання обчислювальної техніки та систем зв'язку для створення, збирання, передавання, зберігання, обробки інформації для всіх сфер бізнесу. Рушійною силою його є такі інформаційні тенденції: зростання ролі інформаційного продукту; розвиток здатності до взаємодії (поєднаності); ліквідація проміжних ланок (безпосередність); глобалізація; конвергенція (об'єднання).

Зростання ролі інформаційного продукту. Інформаційний продукт (ІП) - це програмні засоби баз даних і служб експортного забезпечення, інформаційний продукт у формі різного роду інформації є джерелом знань.

Здатність до взаємодії між усіма фізичними і логічними елементами системи також є тенденцією розвитку інформаційних технологій. Одним з найважливіших факторів для забезпечення взаємодії є поява нових стандартів на програмні та апаратні засоби, дисплеї, бази даних і мережі, що зумовило процеси стандартизації.

Ліквідація проміжних ланок означає усунення тих стадій, які включають посередників між споживачами і виробниками. Інформаційна технологія вже тепер забезпечує можливості для ліквідації проміжних функцій усередині компаній та між ними. Телемаркетинг і система замовлень „комп'ютер-комп'ютер" усувають, наприклад, проміжні торговельні організації.

Глобалізація інформаційного бізнесу - це тенденція інформаційних технологій, що полягає в тому, що теоретично будь-яка людина (або фірма) є сьогодні споживачем інформації. Тому можливості інформаційного ринку, як і раніше, є безмежними, хоча й існує досить жорстка конкуренція між основними виробниками.

Конвергенція (об'єднання) - процес, який у нас перебуває на початковій стадії. Конвергенція пов'язана з глобалізацією.

Рекламні агентства і засоби масової інформації

Рекламне агентство - це підприємство (фірма), яке надає клієнтам послуги в галузі реклами та маркетингу і отримує за це компенсацію у вигляді комісійних від засобів розповсюдження реклами або гонорару від рекламодавця у наперед обумовленому розмірі.

Засоби масової інформації - газети, журнали, бюлетені та інші друковані видання; радіо, телебачення, кіно, фото, звукозапис тощо.

Бізнес не може існувати без реклами. Реклама - його рушійна сила. Проте сучасні українські підприємці ще не освоїли азбуку реклами, тому часто реклама має нав'язливий характер, стомлює, набридає, дратує споживача, і в цьому випадку діє негативно.

Різноманітні форми реклами: зовнішня; на; на місці продажу; планшети; малюнки, фотографії; каталоги; прес-реліз; виставки, презентації, та ін.

Реклама - складна організаційно-економічна система, справжнє господарство. Вона має свою техніку і технологію, інструментарій та методику, принципи організації та функціонування.

Здійснюється реклама через два основних канали - рекламні агентства та засоби масової Інформації. В цих організаціях, як правило, працюють фахівці за різними напрямами реклами.

Система навчання

Бізнес не може існувати і відтворюватись без системи безперервної підготовки кадрів для власних потреб. Сьогодні Україні як незалежній державі потрібні грамотні, творчі, кваліфіковані кадри в галузі економіки, бізнесу. Підготовка кадрів має відігравати надзвичайно важливу роль в усій системі бізнесу.

Виникають суперечності між новим і старим, вирішення яких можливе з появою нових альтернативних навчальних закладів, націлених на задоволення професійних потреб.

Звичайно, таких навчальних заходів в Україні поки що небагато. Це Міжнародний інститут менеджменту у м. Києві, Український вільний інститут менеджменту та бізнесу у м. Чернівцях, Слов'янський університет у Донецькій області, Християнський університет і Вища школа підприємництва при Київському державному економічному університеті та ряд інших. Практично в кожному обласному центрі України є такі навчальні заклади. Свої послуги підприємцям пропонують приватні бізнес-коледжі, школи бізнесу, комерційні школи, різноманітні навчальні центри, спеціалізовані семінари та ін.

Починають з'являтися навчальні заклади для дітей - спеціалізовані економічні гімназії, ліцеї, школи юних бізнесменів, менеджерів, підприємців. Однак переважна більшість всіх цих освітніх структур має слабку матеріально-технічну базу, часом недостатньо кваліфікований викладацький склад не в змозі забезпечити якісну підготовку слухачів, та й викладання в них все ще здійснюється в основному російською, а не національною мовою.

Отже, утворюється двоступінчаста система навчання, де на першому рівні знаходяться державні навчальні заклади, на другому - приватні, комерційні.

Консалтингові та аудиторські компанії

Консалтингові та аудиторські компанії - це підприємства, які надають послуги бізнесменам з питань бізнесу, методів ведення банківської справи, фінансів, бухгалтерського обліку та ін. Фірмам вигідніше звертатися за допомогою в спеціалізовані компанії, ніж тримати високооплачуваних фахівців, хоча на кожній великій середній фірмі обов'язково є аналітична та економіко-юридична служби.

Консалтингові компанії - це установи, організації, що надають консультаційні послуги,- юридичні, фінансові, економічні, в тому числі в різних галузях господарського права, митного законодавства, дослідженні і прогнозуванні ринку, оцінюванні торговельно-політичних умов, експортно-імпортних операціях, проведенні комплексу маркетингових досліджень та ін.

Аудиторські компанії - це незалежні підприємницькі установи, та організації, які займаються перевіркою стану фінансово-господарської діяльності. Вони здійснюють, як правило, комплексну ревізію фірми, що дає змогу оцінити ЇЇ можливості у сфері бізнесу. Результати перевірки є професійною таємницею і не підлягають розголошенню.

Аудиторські перевірки проводяться як за рішенням органів влади і управління, так і з ініціативи самої фірми (її керівництва), а також за бажанням засновників фірми.

Система регулювання зайнятості

Зайнятість населення України забезпечується державою завдяки проведенню активної соціально-економічної політики, яка спрямована на задоволення потреб добровільного вибору виду діяльності, стимулювання, створення нових робочих місць та розвитку підприємництва Цим займається державна служба зайнятості або, як її називають, „біржа праці". Служба зайнятості вивчаючи ринок праці, потреби виробництва у робочій силі, займається перепідготовкою працівників та їх працевлаштуванням, у тому числі на підприємствах бізнесу.

Діяльність служби зайнятості фінансується з державного фонду сприяння зайнятості, передбаченого для цієї мети. Цей фонд є самостійною фінансовою системою і створюється на державному і місцевому рівнях.

Служба зайнятості здійснює й інші види діяльності, зокрема:

· інформує населення про стан ринку праці, наявність вільних робо-чих місць;

· консультує громадян з питань працевлаштування;

· веде облік громадян, що звернулися з питання працевлаштування;

· реєструє безробітних і сплачує їм допомогу;

· створює автоматизовані банки даних потреби у кадрах;

· направляє на професійну підготовку та перепідготовку;

· розробляє прогнози, визначає обсяги і напрями підготовки кадрів тощо.

З метою сприяння повній виробничій зайнятості, яку зможуть вільно обирати громадяни, держава розробила систему її регулювання, яка передбачає:

· забезпечення прав та інтересів працівників, створення сприятливих умов на виробництві, удосконалення законодавства про зайнятість населення і працю;

· проведення аналітичних і наукових досліджень структури економіки, прогнозування змін якості та розподілу робочої сили;

· регулювання зовнішньоекономічної діяльності, зокрема, залучення і використання іноземної робочої сили в Україні на основі квотування і ліцензування;

· сприяння, в разі потреби, створенню додаткових робочих місць підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, а також поліпшення умов праці у суспільному виробництві.

Отже, заходи, що вживаються державою з регулювання зайнятості, сприятимуть забезпеченню функціонування бізнесу, нейтралізації негативних процесів та усуненню соціальної напруги у суспільстві.

Висновки

В наш час інфраструктура бізнесу стрімко розвівається. Бізнесменам початківцям банки надають різні види кредитів для розвитку свого підприємства та купівлі-продажу товарів.

Також в нашій країні розвиваються лізингові компанії. В умовах конкуренції лізинг дає можливість вижити малим, середнім і великим підприємствам, що потрапили у скрутне фінансове становище.

При розвитку бізнесу часто звертаються до факторингових фірм, які викупають у підприємця його боржників. Банки посилили умови видачі кредитів, тому і підприємства змушені шукати альтернативні джерела фінансування, - вони звертаються до факторингових фірм.

Нині в Україні дуже швидко розвиваються страхові фірми. Підприємцю без страхування працювати складно і він дедалі частіше звертається за послугами до страхових компаній. І потрібно сказати, що в основному пріоритет віддається недержавним структурам.

За роки незалежності в Україні сформовано податкову систему, що за своїм складом та структурою в цілому є подібною до податкових систем розвинутих європейських країн. Реформування податкової системи є найбільш важливою проблемою на етапі формування ринкового середовища і створення сприятливих умов для зниження податкового навантаження.

Для розвитку інфраструктури бізнесу велику роль набуває мережа інформаційних комунікацій. Сьогодні стрімко розвивається інформаційні технології, реклама, система навчання, система регулювання зайнятості.

В Україні консалтинг повинен у найближчі роки стати одним з найбільш перспективних видів бізнесу. Пояснюється це тим, що підприємці-початківці, як правило, не мають не тільки досвіду роботи в умовах ринку, а й поверхово розбираються навіть у законодавстві. Проведення аудиту на підприємстві дає змогу виявити недоліки в роботі персоналу, та своєчасно вжити заходів, щодо впровадження нових заходів в роботі.

Список використаної літератури

1. Кісельов А.П. Основи бізнесу: Підручник. - К.: Вища шк., 2004 - 191 с.:іл.

2. Підопригора О.А., Петрова І.Л., Фере В.А. Основи підприємницької діяльності. Навчальний посібник. - Київ: Інститут системних досліджень освіти України, 1995, 244 с.

3. Варналій З. С. Основи підприємництва. -- К.: Знання-Прес, 2006. -- 352с.

4. Шваб Л. І. Основи підприємництва. -- Житомир: ЖДТУ, 2006. -- 465 с.

5. Швайка Л. А. Планування діяльності підприємства. -- Л.: Новий світ, 2005. -- 268 с.