Господарські товариства

Ринкова економіка являє собою розвиток підприємств різних організаційно-правових форм, що засновані на різних видах приватної власності, поява нових власників - як окремих громадян, так й трудових колективів підприємств.

З'явився такий вид економічної діяльності, як підприємництво - це господарська діяльність, тобто діяльність, пов'язана з виробництвом та реалізацією продукції, виконанням робіт, послуг або продажем товарів, необхідних споживачу. Вона має постійний характер та відрізняється, по-перше, свободою у виборі напрямів та методів діяльності, самостійністю у прийнятті рішень, по-друге, відповідальністю за прийняття рішень та їх виконання; по-третє цей вид діяльності не виключає ризику, збитків, й банкрутств. На кінець, підприємництво чітко орієнтовано на отримання прибутку, чим в умовах розвиненої конкуренції досягається й задоволення суспільних потреб. Це важливіша причина зацікавленості в результатах фінансово-господарської діяльності. Реалізація цього принципу на ділі залежить не тільки від наданої підприємством самостійності але й необхідності фінансувати особисті витрати бездержавної підтримки, але й від тієї долі прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Крім того, необхідно створити таке економічне середовище, в умовах якої вигідно виробляти товари, отримувати прибуток, знижати витрати.

Під фінансуванням підприємства розуміють притягання необхідного для отримання основних та оборотних фондів підприємства капіталу, іншими словами, покриття потреб в капіталі .

Для написання практики використовувалася різноманітна література: підручники, навчальні посібники та періодичні видання.

1. Поняття суб'єкта господарського права

Господарське законодавство і право регулює умови створення і діяльності різних видів суб'єктів. Кожен вид має законодавче визначені назву і правове становище.

Класифікація суб'єктів господарського права на види здійснюється згідно з об'єктивним матеріальним критерієм. Таким критерієм законодавець вважає зміст діяльності або функції суб'єкта, які він виконує в економічній системі України.

З урахуванням особливостей функцій господарське законодавство визначає правове становище таких суб'єктів господарського права, як:

1) підприємства та їх структурні підрозділи;

2) об'єднання підприємств;

3) фінансові і посередницькі інститути;

4) органи державної виконавчої влади в економіці. Крім того, у кожній з цих груп враховуються особливості правового становища окремих видів суб'єктів господарського права.

Підприємства відповідно до їх функцій посідають головне місце в економіці. З урахуванням соціально-економічної ролі підприємств законодавець кваліфікує їх як основну організаційну ланку народного господарства України. Така кваліфікація обумовлена тим, що підприємство є господарською організацією, господарюючим суб'єктом. Коротко підприємство визначається як господарюючий суб'єкт, що створюється для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку, який має необхідні для цього повноваження і реєструється у визначеному законом порядку як комерційна юридична особа. Терміну підприємство в зарубіжному комерційному праві відповідають поняття компанія або корпорація.

Суб'єктами господарської діяльності є також підрозділи підприємств (ст. 7 Закону «Про підприємства в Україні») та інших господарських організацій. Вони створюються самими організаціями для певної господарської діяльності. Функції і компетенцію даних суб'єктів визначають підприємства у положеннях про них. Положення затверджують органи управління організацій. Ці суб'єкти не реєструються як юридичні особи.

Другим видом суб'єктів господарського права є об'єднання підприємств, що визначається як господарська організація, створювана на добровільних засадах двома і більше підприємствами з метою спільного виконання делегованих учасниками виробничих, комерційних, наукових та інших визначених статутом (договором) функцій і зареєстрована як юридична особа. Об'єднаннями згідно із законодавством є асоціації, корпорації, концерни, консорціуми та інші виробничо-господарські комплекси. Об'єднання підприємств створюється лише у тому разі, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Третім видом суб'єктів господарського права є так звані фінансові і посередницькі інститути, що відносяться до інфраструктури ринку. Загальна риса, яка їх об'єднує, -- обслуговування ринку. Фінансовий інститут можна визначити як організацію, що засновується у формі акціонерного або іншого товариства і реєструється як юридична особа, яка забезпечує функціонування ринків товарів і капіталів.

Дані акціонерні та інші господарські товариства здійснюють кредитування господарюючих суб'єктів, інвестування об'єктів підприємництва та іншої діяльності, надають страхові, комерційні та посередницькі послуги. Назви цих суб'єктів визначаються залежно від виду діяльності: банки, інвестиційні фонди, інвестиційні компанії, страхові компанії (товариства), товарні та фондові біржі, довірчі товариства тощо.

Четвертим видом суб'єктів господарського права є органи державної виконавчої влади, які здійснюють управлінську діяльність в економіці (органи управління).

Види органів управління -- суб'єктів господарського права системно визначені у Законі України від 18 лютого 1992 р. «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності». Це:

-- центральні органи управління економікою підвідомчі Кабінету міністрів України, -- міністерства, державні комітети;

-- місцеві органи управління економікою у складі виконкомів Рад народних депутатів, місцевих державних адміністрацій (головні управління, управління, комітети, департаменти тощо);

-- органи управління господарських об'єднань -- асоціацій, корпорацій, концернів, консорціумів та ін. На відміну від державних, це органи, на які функції управління покладені в межах повноважень, переданих їм підприємствами і делегованих державними органами управління;

-- органи управління об'єднання громадян, які здійснюють управління своїми підприємствами.

Особливими суб'єктами господарського права слід визнати фізичних осіб-підприємців, громадян України, іноземців, осіб без громадянства.

Ці особи мають право здійснювати підприємницьку господарську діяльність у будь-яких організаційних формах на їх вибір (ст.6 Закону «Про підприємництво»). Зокрема, якщо діяльність фізичних осіб здійснюється із залученням найманої праці, вона реєструється як приватне підприємство.

Підприємець -- фізична особа вправі також заснувати і зареєструвати індивідуальне підприємство, яке функціонує на його особистій власності та виключно на його праці (п.1 ст. 2 Закону «Про підприємства в Україні»).

Господарювання фізичної особи може здійснюватись і без створення юридичної особи (підприємства) шляхом реєстрації індивідуальної трудової діяльності.

3. Завдання, права та обов'язки суб'єкта господарського права

Кожен з видів суб'єктів господарського права має свої певні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк -- кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади -- управлінську діяльність в економіці і т. ін. Правовою формою, в якій врегульовані завдання суб'єктів господарського права, є їх статутні господарсько-правові акти -- установчі документи (установчий договір і статут), статут державного та іншого підприємства, положення (про міністерство, про державний комітет). Виходячи із завдань, статутні акти врегульовують такі поняття, як цілі і предмет діяльності суб'єкта господарського права (функції щодо органів управління).

Підприємства згідно з законом мають право здійснювати будь-які види законної господарської діяльності: виробничої, науково-дослідної, комерційної та ін. Всі підприємства є комерційними організаціями. Їх статутними цілями завжди виступає здійснення певної господарської діяльності з метою одержання прибутку. Прибуток є основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності підприємства (ст.ст. 1,18 Закону «Про підприємства в Україні», ст. 1 Закону «Про підприємництво»). Це є майно, яке у визначеному статутом порядку присвоює власник (власники) підприємства.

Право визначати цілі і предмет діяльності підприємства належить його засновникам, які виходять при цьому з своїх підприємницьких можливостей. Закон дозволяє вносити в статут будь-яку кількість видів діяльності, не забороненої законом.

Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб'єкта господарського права виступають його права, захист яких гарантує держава. Права суб'єктів визначаються господарським законодавством залежно від їх видів: права підприємств, об'єднань підприємств, фінансових і посередницьких інститутів, органів державної виконавчої влади.

Права суб'єктів можна класифікувати відповідно до їх змісту.

Засновницькі права ґрунтуються на загальній нормі права власності, згідно з якою власник «може використовувати майно для здійснення господарської та іншої, не забороненої законом діяльності» (ст. 4 Закону «Про власність»). Ця норма деталізована статтями 5 та 6 Закону «Про підприємництво» та ст. 5 Закону «Про підприємства в Україні». Засновницькі права включають право на вільний вибір засновниками підприємства видів діяльності, право на вибір організаційно-правової форми підприємства, право на прийняття рішення про створення підприємства, право змінювати у встановленому порядку як діяльність, так і форму підприємства. За загальним правилом ці та інші засновницькі права належать власнику (власникам).

Права в галузі управління. Підприємства й інші суб'єкти господарського права самостійно управляють своєю діяльністю та справами. Порядок здійснення управління регулюється статутними актами згідно з принципами, визначеними законодавством. Основним з них є принцип поєднання прав власника на господарське використання свого майна з самоуправлінням трудового колективу. Власник здійснює свої управлінські права як безпосередньо (кооператив, колективне підприємство), так і через уповноважені ним органи (державні підприємства, господарські товариства). Власник і уповноважений ним орган в порядку, передбаченому статутними актами, можуть делегувати свої управлінські права органу управління.

До управлінських належать, зокрема, права:

-- самостійно визначати структуру підприємства, тобто кількість і склад його структурних підрозділів, включаючи так звані відособлені підрозділи: філії, представництва, відділення тощо;

-- приймати і змінювати статут, інші установчі документи;

-- затверджувати положення про структурні підрозділи;

-- формувати органи управління і контролювати їх діяльність, призначати посадових осіб, визначати їх обов'язки тощо.

Склад і юридична природа органів підприємства залежать від того, до якої власності воно належить. Конкретно це питання визначається статутними актами» Наприклад, підприємства -- суб'єкти права колективної власності -- мають вищі керівні та виконавчі органи. Перший -- це загальні збори (наприклад, загальні збори акціонерного товариства) або конференція. Виконавчі функції в таких підприємствах здійснюють правління. Правління обирається власниками підприємств на загальних зборах, які визначають і затверджують у статуті повноваження цього органу. Правління обирає з свого складу голову, заступників. Функції голови (заступників) можуть по черзі виконувати члени правління. Керівники підприємств державної власності наймаються (призначаються) уповноваженими органами згідно з контрактною системою.

Управлінські функції і повноваження мають також трудові колективи державних підприємств (ст. 15 Закону «Про підприємства в Україні»). Реалізуються повноваження трудового колективу згідно з статутом загальними зборами (конференцією) або виборним органом (рада підприємства, рада трудового колективу), члени якого обираються зборами (2/3 голосів) терміном на 2-3 роки.

Майнові права суб'єктів поділяються на загальні та спеціальні.

Загальні майнові права підприємства, господарських об'єднань врегульовані на підставі статей 20-30, 37 Закону «Про власність». До них можна віднести права:

-- мати на підставі певного речового права (титулу) основні фонди, обігові кошти, інші цінності, вартість яких відображується на самостійному балансі підприємства. Згідно із законами, статутами підприємств та укладеними угодами майно належить підприємствам, іншим суб'єктам на праві власності або на праві повного господарського відання. Майно державної власності закріплюється за державними підприємствами і належить їм на праві повного господарського відання;

-- вести господарську та комерційну діяльність; бути у зв'язку з цим позивачем та відповідачем у суді, арбітражному суді, захищати свої майнові права та інтереси від імені підприємства;

-- розпоряджатися майном. Підприємство, якщо інше не передбачене його статутом, має право: продавати (обмінювати) майно іншим організаціям, здавати в оренду, заставляти, надавати тимчасово у безоплатне користування, списувати зношені основні фонди з балансу;

-- набувати на законних підставах майно. Підприємство відповідно до свого статуту має право купувати, орендувати, одержувати у будь-який інший правомірний спосіб майно (рухоме і нерухоме), використовувати його, поліпшувати і т. ін.

Похідними від зазначених та інших майнових прав є договірно-майнові права підприємства. Це права укладати засновницькі, господарські договори та інші контракти {внести по них відповідальність); видавати закладні (застава) та інші фінансові зобов'язання; позичати гроші; інвестувати і реінвестувати кошти підприємства; одержувати рухоме і нерухоме майно як гарантію оплати боргу та ін.

Крім розглянутих загальних прав, підприємства мають спеціальні майнові права у сфері випуску і обігу цінних паперів, акцій, облігацій підприємств, приватизаційних паперів, ощадних, інвестиційних сертифікатів, векселів. Ці права є спеціальними, тому що обумовлені спеціальною правосуб'єктністю підприємств як емітентів цінних паперів. Підприємство має право випускати і реалізовувати лише ті види цінних паперів, які спеціально визначені законом. Зокрема, акціонерні товариства -- акції, облігації; інші підприємства -- облігації.

За аналогічною схемою систематизуються обов'язки підприємств.

При заснуванні підприємства зобов'язані (законом) затверджувати (перезатверджувати) установчі документи; у встановленому законом порядку реєструватись як суб'єкти підприємницької діяльності; на діяльність, що підлягає ліцензуванню підприємства зобов'язані одержувати спеціальні дозволи (ліцензії).

У процесі господарювання закон зобов'язує підприємства:

-- виконувати господарські зобов'язання, обумовлені державними контрактами та державними замовленнями, іншими договорами;

-- забезпечувати необхідну якість продукції, послуг, робіт;

-- вести бухгалтерський облік (самостійні бухгалтерські баланси) своєї роботи, надавати органам державної статистики передбачену законом звітність;

-- своєчасно подавати податковим органам декларації про свої доходи, інші податкові документи, сплачувати податки, інші обов'язкові платежі;

-- не допускати недобросовісної конкуренції, інших порушень антимонопольного законодавства, прав та інтересів споживачів, будь-яких інших осіб.

Господарюючі суб'єкти мають також обов'язки, передбачені природоохоронним законодавством. Стаття 4 Закону «Про підприємництво» та стаття 31 «Про підприємства в Україні» зобов'язують їх:

-- раціонально використовувати природні ресурси;

-- охороняти навколишнє середовище від забруднення, іншого шкідливого впливу;

-- своїм коштом відшкодовувати витрати на відновлення та охорону природних ресурсів тощо.

За порушення своїх обов'язків підприємство несе майнову та іншу відповідальність, встановлену законом, а також передбачену договорами.

4. Створення господарських підприємств

Термін "створення" - це правове поняття господарського права, яке включає врегульовані правом умови фактичного виникнення та легітимації підприємства в статусі правового господарюючого суб'єкта, суб'єкта права.
Виходячи з того, що в економіці України створюються і функціонують підприємства різних організаційно-правових форм, господарське законодавство визначає загальні і спеціальні умови їх створення. Загальні умови поширюються на всі форми підприємств. Вони визначені законами України "Про підприємства в Україні" (ст. 5), "Про підприємництво" (ст. 6) та Цивільним кодексом, який регулює загальні умови створення юридичної особи, в тому числі й підприємства. Спеціальні умови створення підприємств визначені законами про їх окремі види.

Як правове поняття створення включає визначення засновників, їх засновницької компетенції, порядку діяльності щодо створення підприємства. Засновником є особа, яка має право створити у встановленому порядку підприємство (організацію) як юридичну особу. За законами України "Про власність" (статті 6 і 33) і "Про підприємства в Україні" (ст. 5) таким правом наділені безпосередньо власники засобів виробництва та іншого майна і уповноважені власником (власниками) органи, тобто фізичні і юридичні особи, що мають засновницьку право- і дієздатність. Отже, тут діє загальний принцип, згідно з яким засновниками (співзасновниками) можуть бути "фізичні і юридичні особи, крім випадків, передбачених законодавчими актами України".

Уповноважені органи, що можуть бути засновниками підприємств, визначає власник. Щодо підприємств загальнодержавної власності - це підвідомчі Кабінету Міністрів України органи державної виконавчої влади:
міністерства, державні комітети, інші центральні відомства. Вони приймають рішення про створення підприємств державної власності, затверджують статути і контролюють їх додержання, укладають та розривають контракти з керівниками підприємств, контролюють ефективність використання закріпленого за підприємствами майна, його збереження (Декрет Кабінету Міністрів України "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності" від 15 грудня 1993 р.). Це загальне правило. У деяких випадках (наприклад, щодо підприємств будівельного комплексу) зазначені функції і повноваження Кабінет Міністрів України делегує господарським об'єднанням: корпораціям, концернам тощо. Щодо підприємств комунальної власності уповноваженими органами із засновницькими правами є сільські, селищні та міські ради (п. 30 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р.), а також місцеві державні адміністрації (п. 1 ст. 19 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" від 9 квітня 1999 р. Засновники реалізують засновницькі права шляхом:
обрання організаційної форми підприємства; визначення цілей і предмета його діяльності;

прийняття рішення про його створення;

затвердження у встановленому порядку статуту;

передачі безоплатно на баланс підприємства основних фондів та оборотних коштів;

формування органів управління, визначення у статуті меж їхніх повноважень тощо.

Створення підприємства в юридичному розумінні - це затвердження та одержання передбачених законом документів: рішення власника (власників) або уповноваженого органу про створення підприємства, статуту (якщо цього вимагає організаційна форма), свідоцтва про державну реєстрацію. За необхідності для новостворюваного підприємства земельної ділянки сюди входять також документи на землекористування (землеволодіння), визначені земельним законодавством України.

Дозвіл на користування створюваним підприємством земельною ділянкою, а також іншими природними ресурсами видається за рішенням місцевої ради за місцезнаходженням підприємства в порядку, встановленому Земельним кодексом України (статті 19, 21, 23, 32, 34 та ін.). Відмова в наданні земельної ділянки може бути .оскаржена у встановленому законом порядку.

Господарське законодавство регулює також способи створення підприємств. Так, підприємство може бути створене згідно з рішенням одного чи кількох власників або уповноваженого ним органу. Підприємство може створюватися внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України у Примусовий поділ підприємства здійснюється згідно з рішенням Антимонопольного комітету України, його територіальних управлінь. Рішення про поділ підприємства-монополіста є обов'язковим для власника (власників) або уповноваженого органу. Рішення про примусовий поділ визначає строк створення нових підприємств, який не може бути менше шести місяців.

Підприємство може створюватися шляхом реорганізації діючого підприємства, тобто в результаті виділення із складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів за рішенням їхніх трудових колективів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу. Аналогічно може створюватися підприємство на базі структурної одиниці діючого об'єднання. Щодо таких підприємств діє правило про збереження за ними взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами.
Підприємства мають право створювати на території України та за її межами суб'єкти господарського права без прав юридичної особи - свої відокремлені підрозділи: філії, представництва, відділення тощо з правом відкриття поточних та інших рахунків. Відокремлені підрозділи діють на підставі положень про них, які затверджуються підприємством. Відкриття зазначених підрозділів не потребує їхньої реєстрації. Підприємство лише повідомляє про це реєстраційний орган шляхом внесення додаткової інформації до своєї реєстраційної картки.

Аналогічно створюються дочірні підприємства. За законодавством України, правом створювати дочірні підприємства наділені господарські товариства (ст. 9 Закону України "Про господарські товариства"). Дочірні підприємства мають бути зареєстровані в порядку, встановленому для реєстрації підприємств. Покажемо схему реєстрації підприємства в наступному порядку.

5. Підприємства як суб'єкти господарського права

Зміна командно-адміністративної моделі економіки ринковою моделлю призвело до виникнення в Україні специфічних суспільних відносин - підприємницьких. Їх сферою є процес здійснення економічно незалежним від держави суб'єктом - товаровиробником - діяльності, спрямованої на одержання прибутку в умовах конкуренції та вільного ціноутворення. Стара ж господарська система являла собою регламентацію діяльності державних підприємства, що знаходились в рамках жорсткого, директивного планування і планових господарських договірних відносин.

Підприємницькі відносини складають серцевину ринкової економіки. А головною ланкою, первинним осередком цих відносин виступає підприємство.

Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який володіє правами юридичної особи, вготовляє і реалізує продукцію, виконує роботи чи надає послуги, чи займається іншим видом діяльності згідно до законодавства.

Актуальність даної теми дослідження полягає в тому, що підприємство як господарюючий суб'єкт, на даному етапі становлення в Україні ринкових відносин, займає своє важливе місце на рядку з іншими суб'єктами підприємництва.

В даний час підприємства в Україні знаходяться в не найкращому фінансовому становищі. Це водночас є як наслідком, так і причиною існуючого на сьогодні економічного розвитку в Україні.

Проте, законодавством встановлений порядок здійснення підприємницької діяльності підприємствами. Так, основним законодавчим актом, що визначає правовий статус підприємства є Закон України від 27 березня 1991 р. №887-ХІІ “Про підприємства в Україні”. Саме в цьому Законі визначено види і організаційні види підприємств, загальні правила їх створення, реєстрації, реорганізації і ліквідації, а також загальні положення щодо здійснення ними підприємницької діяльності в умовах переходу до ринкової економіки.

Поряд з цим законом існує і діє система різних нормативно-правових актів, що регулюють різного роду питання стосовно діяльності підприємств. Так, зокрема, такими законодавчими актами є: Закон України від 7 лютого 1991 р. №698-ХІІ “Про підприємництво”, Закону України від 19 вересня 1991 р. №1576-ХІІ “Про господарські товариства”, Закон України від 1 червня 2000 р. №1775-ІІІ “Про ліцензування певних видів господарської діяльності”, Закон України від 23 березня 1996 р. №98/96-ВР “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності”, та інші нормативні та підзаконні акти чинного законодавства.

Також, слід зазначити, що окремі питання, які виникають з приводу діяльності підприємств визначаються Цивільним кодексом України (регулювання договірних відносин підприємств), Господарським процесуальним кодексом України (наприклад, щодо вирішення спорів), Кодексом Законів про працю (щодо врегулювання питань по трудових відносинах працівників підприємств).

Оскільки за сучасних умов діяльність підприємства потребує детального законодавчого регулювання, що в свою чергу покликане сприяти подальшому розвитку його різних форм, а відповідно і економіки України в цілому. Ефективність діяльності підприємств значною мірою залежить саме від опрацювання, засвоєння та реалізації на практиці тих правових норм, які визначають права та обов'язки підприємства, специфіку видів підприємства, зумовлену різноманіттям форм власності, сфер діяльності та іншими численними чинниками.

Тому необхідно звернути увагу на неузгодженість чинних правових норм, а також на ті правові аспекти відносин, що недостатньо врегульовані законодавчими актами, проте реально виникають на практиці.

6. Поняття та ознаки підприємства