Економічне прогнозування

2

Міністерство освіти і науки України

Харьківський національний університет радіоелектроніки

РЕФЕРАТ

На тему «Економічне прогнозування»

Зміст

Вступ……………………………………………………………………..3

1. Економічне прогнозування…………………………………………..4

2. Методи економічного прогнозування ………………………………7

Література………………………………………………………………..11

Вступ

Ефективне функціонування економіки в умовах ринку вимагає системного підходу до встановлених правил гри для всіх учасників ринкових відносин і передбачення майбутнього розвитку подій. Одним з дійових методів досягнення відносної гармонійної взаємодії об'єктивних і суб'єктивних процесів у ринковій економіці можна вважати економічне прогнозування.

Під прогнозом розуміється науково обґрунтоване судження про можливі зміни об'єкта в майбутньому, про альтернативні шляхи і терміни їх здійснення. Процес розробки прогнозів називається прогнозуванням.

Прогнозування є важливою з'єднуючою ланкою між теорією і практикою у всіх галузях життя суспільства. Воно має дві різні площини конкретизації: власне передбачувальну та іншу, споріднену з нею, що відноситься до категорії керування, -- вказівну. Передбачування має на увазі опис можливих чи бажаних перспектив, станів, рішень проблем майбутнього. Вказування є власне рішення цих проблем, використання інформації про майбутнє в цілеспрямованій діяльності. Таким чином, у проблемі прогнозування розрізняють два аспекти: теоретико-пізнавальний і управлінський, пов'язаний з можливістю прийняття на основі отриманого знання управлінських рішень.

1. Економічне прогнозування

Економічне прогнозування - це процес розробки економічних прогнозів, заснований на наукових методах пізнання економічних явищ і використанні всієї сукупності методів, засобів і способів економічної прогностики. Прогнозування, у тому числі економічне, співвідноситься з більш широким поняттям -- передбачення як випереджального відображення дійсності, заснованого на пізнанні законів природи, суспільства і мислення. У залежності від ступеня конкретності і характеру впливу на хід досліджуваних процесів розрізняють три форми передбачення: гіпотезу (загальнонаукове передбачення), прогноз, план.

Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Це означає, що вихідну базу побудови гіпотези становлять теорія і відкриті на її основі закономірності і причинно-наслідкові зв'язки функціонування і розвитку досліджуваних об'єктів. На рівні гіпотези дається якісна характеристика цих об'єктів, що виражає загальні закономірності їхнього поводження.

Прогноз у порівнянні з гіпотезою має значно більшу визначеність, оскільки ґрунтується не тільки на якісних, але і на кількісних параметрах і тому дозволяє характеризувати майбутній стан об'єкта також і кількісно. Прогноз виражає передбачення на рівні конкретно-прикладної теорії. Таким чином, прогноз відрізняється від гіпотези меншим ступенем невизначеності і більшою вірогідністю. У той же час зв'язок прогнозу з досліджуваним об'єктом, явищем не є твердим, однозначним: прогноз носить імовірнісний характер.

План являє собою постановку точно визначеної мети і передбачення конкретних, детальних подій досліджуваного об'єкта. У ньому фіксуються шляхи і засоби розвитку відповідно до поставлених завдань, обґрунтовуються прийняті управлінські рішення. Його головна риса - визначеність і директивність завдань. Таким чином, у плані передбачення одержує найбільшу конкретність і визначеність. Як і прогноз, план ґрунтується на результатах і досягненнях конкретно-прикладної теорії.

Форми передбачення тісно пов'язані в своїх проявах один з одним і з досліджуваним об'єктом у системі керування і планування, являючи собою послідовні у своїй конкретності ступені пізнання поводження об'єкта в майбутньому. Вихідний початок цього процесу -- загальнонаукове передбачення станів об'єкта, що завершує етап, -- складання плану переведення об'єкта в новий заданий для нього стан. Найважливішим засобом для цього служить прогноз як з'єднуюча ланка між загальнонауковим передбаченням і планом.

Хоча гіпотеза носить більш загальний характер, без неї неможливе ніяке наукове керування і планування. Гіпотеза впливає на цей процес через прогноз, будучи важливим джерелом інформації для його складання. У багатьох випадках гіпотеза виконує ту ж роль і безпосередньо при розробці планів.

Найбільш тісно пов'язане з плануванням прогнозування. План і прогноз являють собою взаємодоповнюючі одна одну стадії планування при визначальній ролі плану як провідної ланки керування підприємством. При цьому прогноз виступає як фактор, що орієнтує існуючу практику на можливості розвитку в майбутньому, а прогнозування -- як інструмент розробки планів. Форми поєднання прогнозу і плану можуть бути різними: прогноз може передувати розробці плану (як правило), йти за ним (прогнозування наслідків прийнятого в плані рішення), проводитися в процесі розробки плану.

Між прогнозом і планом також існують розбіжності. Головна з них полягає в тому, що план має директивний, а прогноз -- імовірнісний характер. План -- це однозначне рішення, у тому числі і тоді, коли він розробляється на варіантній основі. Прогноз же по самій своїй суті має альтернативний, варіантний зміст. У цьому змісті прогнозування є дослідницькою базою планування, що має власну методологічну і методичну основу, багато в чому відмінну від планування. Розробка прогнозів ґрунтується на прогностичних методах, а планування спирається на більш строгі і точні методи балансових та інших розрахунків.

В основу прогнозу і плану мають бути покладені цілі, що визначають передбачуваний кінцевий результат, заради якого у межах реальних можливостей проводиться відповідна діяльність. Так, наприклад, основною фінансовою метою майже всіх підприємств є збільшення доходу. Для цього підприємство повинно мати добре обґрунтований фінансовий план. У свою чергу фінансовий план має базуватися на фінансовому прогнозі. Створення відповідного фінансового прогнозу -- завдання нелегке, бо коливання фінансових ринків і швидкі зміни в реальній економіці роблять прогнозування не лише складнішим, а й більш важливим для стабільного розвитку суб'єктів господарювання.

Створення фінансових прогнозів не може бути проведене з великою точністю: багато подій у прогнозованому періоді можуть спричинити невідповідність між дійсністю і прогнозом. Однак можливість помилки не є причиною, щоб не проводити прогнозування. Необхідно знати, в якому напрямку розвивається підприємство. На підставі детальних фінансових прогнозів окремих структурних підрозділів визначаються загальні прогнози функціонування підприємства.

Процес прогнозування зосереджується на таких аспектах:

- ресурси (трудові, фінансові, матеріальні);

-економічна ситуація (це допоможе виявити проблеми, з якими зіткнеться акціонерне товариство у майбутньому);

- економічна політика (як фундамент для розв'язання проблем у майбутньому).

Щоб прогнозування було надійним, слід забезпечити достатньо повну за обсягом, змістом і структурою інформацію, високий рівень достовірності цієї інформації і можливість зіставлення інформації в часі за кількісними та якісними показниками.

В умовах ринкової економіки розгляду власної фінансової стратегії має передувати глибокий економічний аналіз функціонування підприємства з таких питань, як аналіз фінансового стану та визначення фінансових можливостей підприємства. Основні тенденції динаміки фінансового стану і підсумків діяльності суб'єкта господарювання можуть прогнозуватися з певним ступенем точності шляхом поєднання формалізованих і неформалізованих засобів.

2. Методи економічного прогнозування

Є два основних методи прогнозування. Перший з них ґрунтується на фінансовій інформації попередніх років з урахуванням планів підприємства на наступний період, нинішнього і майбутнього впливів на елементи структури попиту.

У цьому напрямку пропонується прогнозування доходів підприємства із застосуванням економетричних моделей. Під економетричними моделями слід розуміти рівняння регресії та їх сукупності, які встановлюють кількісне співвідношення між доходами, що нас цікавлять, як ендогенними (залежними) змінними і чинниками, що їх зумовлюють, екзогенними (незалежними) змінними. Розрахунок прогнозних значень доходу здійснюється за рівнянням регресії підстановкою в нього значень екзогенних змінних, що визначають умови, для яких робиться прогноз.

Прогноз (екстраполяція) передбачає, що тенденція зміни доходу, яку подає статистика і характеризує рівняння регресії, зберігається і у прогнозному періоді, за межами наявних статистичних спостережень. З надходженням нових даних моделі підлягають коригуванню, яке здійснюється як побудова моделі з урахуванням попереднього досвіду.

Це означає, що для кожного підприємства має бути своя регресійна модель доходу. Термін дії такої моделі -- до надходження нових даних, після чого її замінюють новою моделлю, яка враховує ці дані. Використання моделі за межами наявних даних дає ймовірні значення доходу. Отже, прогнозування доходів із застосуванням економетричних моделей являє собою перманентний комплексний процес, який поєднує у собі побудову моделей та їх використання для прогнозних розрахунків. У відповідності з цим до процедури прогнозування входять:

- визначення загальної структури економетричної моделі;

- попередній аналіз причинних зв'язків доходів з економічними чинниками;

- формування масиву статистичної інформації;

- знаходження регресійних залежностей (побудова регресійних моделей);

– оцінка адекватності моделей, їх економічна інтерпретація і практичне використання.

Другий метод базується на досягненні наміченої вищим рівнем менеджменту мети щодо заданого доходу при планових витратах або при беззбитковому рівні роботи. Якщо перший метод застосовується тоді, коли підприємство функціонує вже кілька років і накопичено достатній обсяг фінансової інформації, то другий використовується тоді, коли підприємство утворене нещодавно і тому не має інформації за попередні роки. У цьому випадку процес прогнозування починається з прогнозів обсягу реалізації, після чого прогнозують суми прибутків і збитків, рух готівки і балансові звіти. Визначення майбутнього обсягу виробництва й реалізації продукції є вхідною величиною і необхідним елементом встановлення взаємозв'язку між можливостями розвитку підприємства, потребами в інвестиціях і фінансових ресурсах. Зазначимо, що від точності розрахунків на цьому етапі багато в чому залежить реалістичність усього процесу прогнозування.

Реалізація будь-якого стратегічного прогнозу потребує насамперед ефективного фінансування, що передбачає як мобілізацію внутрішніх фінансових можливостей, так і залучення зовнішніх ресурсів. При цьому загальна економічна стратегія розвитку підприємства узгоджується із фінансовою стратегією. Усі основні стратегічні напрямки -- інноваційний, маркетинговий, організаційний, збутовий -- формуються з урахуванням конкретних фінансових можливостей і фінансових перспектив.

Отже, основу перспективного фінансового планування становить прогнозування, яке є втіленням стратегії на ринку. Фінансове прогнозування полягає у вивченні можливого фінансового стану на перспективу. На відміну від планування, прогнозування передбачає розробку альтернативних фінансових показників та параметрів, використання яких відповідно до тенденцій зміни ситуації на ринку дає змогу визначити один із варіантів розвитку фінансового стану.

Результатом перспективного фінансового планування є розробка трьох основних документів:

- прогноз звіту про прибутки та збитки;

- прогноз руху грошових коштів;

– прогноз балансу активів та пасивів.

Успіх фінансового планування гарантується, коли фінансові стратегічні цілі відповідають реальним економічним та фінансовим можливостям, коли чітко централізовано фінансове керівництво, а його методи є гнучкими та адекватними змінам фінансово-економічної ситуації.

Лiтература

1. Конституція України.--К., 1996.

2. Закон України «Про власність» // Відомості Верховної Ради України.-- 1991--№20.

3. Закон України «Про підприємництво» // Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 14.

4. Закон України «Про господарські товариства» // Відомості Верховної Ради України. -- 1991. -- № 49.

5. Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визначення його банкрутом». 784-ХІУ від 30.06.1999.

6. Указ Президента України «Про інвестиційні фонди та інвестиційні компанії» // Урядовий кур'єр. -- 1994. -- № 31--32.

7. Закон України «Про банки й банківську діяльність» // Урядовий кур'єр від 17.01.2001.

8. Закон України «Про підприємства в Україні» від 27.03.1991.

9. Закон України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні» // Інформаційний бюлетень. Асоціація українських банків. -- 1996.-- №12.

10. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента. Как управлять капиталом -- М.: Финансы и статистика, 1995.