Методи визначення рівня монополізму на ринках промислової продукції

11

Реферат на тему:

“Методи визначення рівня монополізму на ринках промислової продукції ”

Методи визначення рівня монополізму на ринках промислової продукції

Нормативно-законодавча база антимонопольного регулювання ринків промислової продукції, на мою думку, має обмежувати поширення монополістичних тенденцій з метою створити певний оптимум конкурентно-монопольних відносин. Інакше кажучи, пріоритетним напрямом антимонопольної політики держави є створення і підтримка балансу конкурентних та монопольних сил. Створення такого балансу - це єдина можливість тримати під контролем ситуацію на ринку.

В Україні антимонопольну законодавчу базу у цілому сформовано. Проте глибока економічна криза не дає змоги у повному обсязі застосовувати весь арсенал заходів для боротьби з монополіями, що їх виробила світова практика. Використання ринкових методів в економіці перехідного періоду часто дає результати, протилежні бажаним. Багато які підприємства - монополісти на застосування випробуваних ринком монетарних, податкових, кредитних механізмів реагують зменшенням обсягів виробництва і зростання цін.

Дослідження різних ринків, де функціонують монопольні утворення, зрештою мають однозначно з'ясувати, хто конкретно може вважатися монополістом, якою часткою ринку повинне володіти підприємство. щоб істотно впливати на нього у власних інтересах.

У загальному вигляді ринки досліджуються у три етапи. На першому етапі здійснюється попереднє вивчення: проводиться сегментація ринку, визначається його тип (монополія, олігополія і т.і.), межі і місткість; крім того, аналізується вплив державного регулювання на роботу підприємств. На другому етапі вивчаються показники, що характеризують ситуацію на ринку, рівень його концентрації та монополізації. На третьому етапі формулюються узагальнені оцінки, здійснюється підготовка висновків та пропозицій з демонополізації ринку.

У вітчизняній та світовій антимонопольній практиці для визначення рівня монополізму використовується три методи, а саме:

- метод розрахунку частки підприємця на ринку;

- метод розрахунку частки фіксованої кількості підприємств;

- метод визначення рівня монополізму за допомогою індексу Харфіндела - Хіршмана (ІХХ).

Перший та другий методи дають змогу виділяти частини досліджуваного ринку для характеристики ступеня його монополізації, оцінки монопольної влади окремого підприємства, третій метод враховує розміри часток усіх підприємств, які діють на ринку.

Сутність методу розрахунку частки підприємця на ринку полягає у визначенні частки підприємства на конкретному ринку і наступному порівнянні одержаного результату із законодавчо встановленою граничною часткою, перевищення якої дає підставу вважати підприємця монополістом. Перевага методу є його простота і можливість швидко провести необхідні розрахунки.

Щоб розрахувати частку підприємця на ринку, визначають обсяг ринку товару певного найменування як суму обсягів його надходжень від вітчизняних виробників (мінус експорт) та його імпорту; монопольне становище підприємства визначається відношенням обсягу даного товару, який поставляється ним на вітчизняний ринок, до загального обсягу ринку цього товару. Як відомо, згідно з українським законодавством, монопольним визначається становище підприємця, частка якого на ринку того чи іншого товару перевищує 35%. Для регіональних ринків, а також за відсутності даних про експорт - імпорт обсяг ринку товару розраховується без їх обліку. В оцінці обсягу ринку використовуються натуральні та вартісні показники, що усуває необхідність враховувати рівні інфляції протягом аналізованого періоду. Вартісні показники застосовуються тоді, коли використання натуральних показників не дає змоги визначити ринки укрупнення груп товарів, які є взаємозамінними. Основний недолік методу пов'язаний з необхідністю використовувати граничну частку підприємця на ринку, що не враховує специфіку кожної галузі і встановлюється як єдина, усереднена величина для всіх галузей в економіці країни; до того ж значні зміни платоспроможного попиту й активізації останнім часом експортної політики багатьох підприємств зумовлюють істотні коливання їхніх часток на національному ринку. Отже, виключення величини експорту, передбачене методикою, у таких випадках може викривати справжню картину, бо підприємство, яке має в національному ринку продукції частку продажів, наприклад, 15 - 30 %, а загальний обсяг її виробництва перевищує 35%, неправомірно опиниться серед монополістів.

Визначаючи монополіста на ринку певного товару, необхідно враховувати не лише підприємства, які його виробляють і самостійно реалізують, а й комерційні структури, що реалізовують цей товар на даному ринку, незалежно від того, де він придбаний. Використання взаємозалікових схем у розрахунках між підприємствами і робота на давальницькій сировині нині дозволяють комерційним фірмам реалізовувати ту чи іншу продукцію за істотно нижчими цінами, порівняно до безпосередніх виробників. Наприклад, у 1997 р. нафтопровідні труби діаметром 219 - 325 мм. продавалися торговельним фірмам Дніпропетровська по 630 - 700 грн./т. (з ПДВ, франко -склад), що менше від цін ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний завод» на 27 - 30%.

Методом розрахунку частки фіксованої кількості підприємств визначається концентрація ринку, тобто ступінь переважання на ньому кількох великих підприємств. Показником, застосованим у вимірюванні концентрації ринку, є коефіцієнт концентрації N фірм. Він показує процентне співвідношення обсягів продажу продукції певною кількістю підприємств із загального обсягу продажів цієї продукції на ринку.

У Великобританії, Франції та ряді інших європейських держав широко використовується показник концентрації трьох фірм, який являє собою процентну частку трьох найбільших підприємств, що діють на ринку, у загальному обсягу ринку. Якщо на ринку функціонують тільки три фірми, то вони поставлятимуть усі 100% загально ринкової продукції. Коли ринок є абсолютно конкурентним, то найбільші три фірми матимуть незначну частку загального ринку продукції.

Антимонопольне законодавство Німеччини характеризує коефіцієнт концентрації N фірм поняттям «домінуючого становища фірми» на ринку. Наприклад, домінуюче становище підприємства виникає, коли на одне підприємство припадає більш як третина усього обороту ринку, або на три чи менше підприємств припадає більш як половина загального обороту, або на п'ять підприємств припадає більш як дві третини обороту.

У зв'язку із своєю дискретністю розрахунок коефіцієнта концентрації N фірм має певні недоліки. По - перше, він дає змогу характеризувати не усю сукупність підприємств та її структуру, а лише позиції найбільших учасників ринку, що знижує точність оцінки. По - друге, не враховується різниця між тими ринками, де діє одна домінуюча фірма, і тими, де діють три чи кілька великих фірм на приблизно паритетних засадах (наприклад, ринок, на якому одна фірма контролює 73%, а решта 27 фірм - по 1% , матиме такий самий коефіцієнт концентрації трьох фірм, як і той, де три фірми контролюють 25 % кожна). Та все ж таки відносна легкість проведення необхідних розрахунків зумовила широке використання цього методу для аналізу рівня монополізації ринку.

Метод вимірювання концентрації ринку за допомогою індексу Харфіндела - Хіршмана дозволяє подолати недоліки попереднього методу. Індекс являє собою суму квадратів частки кожного з підприємств, яке діє на ринку. Із збільшенням концентрації ринку величина індексу зростає, досягаючи максимального значення 10000 для повної монополії.

Відповідно до законодавства США, ринок розглядається як високо конкурентний, коли ІХХ є меншим за 1000. Якщо значення ІХХ лежить між 1000 і 1800, тоді ринок може розглядатися як потенціально конкурентний; оскільки в цьому разі він не є високо конкурентним, виникає загроза можливого зловживання з боку підприємств у встановленні цін. Коли значення ІХХ перевищує 1800, тоді ринок вважається досить концентрованим і з'являється небезпека встановлення монопольних цін, що вимагає пильної уваги антимонопольних органів.

Розрахувати ІХХ можна також через коефіцієнт варіації часток підприємств на ринку (V) і кількість підприємств (n):

ІХХ = 10000* (V² + 1)/n.

Користуючись цією формулою, можна проводити факторний аналіз динаміки концентрації, розмежовуючи вплив нерівномірності розподілу і коливань чисельності підприємств на ринку. Такий аналіз, здійснений західними економістами, показав, що в економіці розвинутих країн простежується стала тенденція до деякого скорочення кількості підприємств і водночас вирівнювання позицій фірм, що залишилися на ринку. Результатом цього процесу є збереження і навіть зниження існуючого рівня монополізму.

Розглянуті вище методи визначення рівня монополізму можуть бути використані з різними цілями. Так, за допомогою першого методу Антимонопольний комітет України виділяє монополіста на ринку, щоб у наступному впливати на нього або на ринкову ситуацію. Монополістом може бути визнаний підприємець, який має ринкову владу, хоча його частка на ринку менша за 65%. У випадках коли підприємство перебуває у складному фінансовому становищі, Антимонопольний комітет має право виключити його з переліку монополістів. На мою думку, в антимонопольному законодавстві слід передбачити строки такого виключення.

Другий і особливо третій методи дають змогу проводити аналіз монополізованого ринку, характеризувати основні тенденції у розвитку його структури, одержувати прогнозні оцінки і зрештою визначити пріоритетні напрями антимонопольного регулювання.

У додатку 1(див. нижче) наведено результати визначення рівня монополізму на ринках трубної продукції. За допомогою першого методу встановлено, що на ринку кожного виду труб діють монополісти, частки яких у 1997 р. змінювалися від 47 до 100%, тобто перевищували граничний рівень - 35%. Проти 1990 р. рівень монополізму знизився тільки тільки щодо 7 видів труб з 18 розглянутих і щодо 11 видів зріс. Розрахунки на основі другого методу показують, що ступінь монополізації ринків щодо всіх видів труб становить 100% протягом 1991 - 1997 рр. Розрахунки за третім методом так само вказують на високий рівень монополізму, бо на жодному з ринків ІХХ не становить 1800. Зниження рівня монополізму на деяких ринках труб зумовлене, зокрема, введенням в дію нових виробництв на інших металургійних підприємствах. У цілому протягом зазначеного пріоду монополістичні тенденції посилилися, зросла кількість абсолютних монополістів. Це значною мірою пов'язане з погіршенням фінансового становища традиційних споживачів і проблемами трубних заводів, змушених припиняти випуск деяких видів продукції.

Кожен з трьох методів визначає лише один бік монопольного ринку - його структуру. Інший бік, а саме ринкову поведінку підприємств, кількісні методи не характеризують, вони тільки констатують конкретну ситуацію на монопольному ринку у певний момент часу і не завжди дають змогу одержати вичерпні відомості про використання підприємствами свого монопольного становища. З цієї причини необхідно досліджувати бар'єри, що перешкоджають приходу підприємця на ринок. До найістотніших з них в економіці перехідного періоду належать: податкова, кредитна, інвестиційна, цінова політика держави.

Не менш важливо, досліджуючи рівень монополізму, вивчити систему ціноутворення, визначити питому вагу кожного підприємства у загальному обсягу прибутку ринку і рентабельність товару кожного підприємства у порівнянні з середньою рентабельністю.

З огляду на механізм дії конкурентного середовища на рівень цін і прибутку підприємств, можна вважати, що зниження рівня монополізму на ринку певного товару має супроводжуватися зниженням цін і, відповідно, середньої рентабельності товару всіх учасників цього ринку. Наявність такої залежності простежується на прикладі ринку тонкостінних з вуглецевої сталі електрозварних труб діаметром до 114 мм. (Табл. 2.)

Табл. 2 Ринок тонкостінних з вуглецевої сталі електрозварних труб діаметром до 114 мм. ВАТ «Нижньодніпровський трубопрокатний завод»

Піднесення рівня монополізму у 1996 р. проти 1994 р. супроводилося підвищенням середньої рентабельності, а спад рівня монополізму у 1997 р. збігається із зниженням середньої рентабельності ринку. Зменшення частки підприємства, яке займає найбільшу частку ринку, коефіцієнта концентрації трьох фірм та ІХХ у 1997 р. свідчить про підвищення рівня конкуренції ринку.

Так у 1995 - 2000 рр. загальна кількість малих підприємств зростає більше ніж у 2 рази.

Причому спостерігається збільшення кількості підприємств практично в усіх галузях економіки. Найбільшими темпами це зростання відбувається у сільському господарстві (у 2000 р. порівняно з 1995 р. кількість малих підприємств зросла більше ніж в 11 разів), на транспорті та зв'язку - в 4,4 рази, в промисловості - в 2,4 рази, в торгівлі - в 2,3 рази, у будівництві - відповідно 1,6 рази. Найбільш конкурентними внаслідок проконкурентних трансформаційних змін стали торгівля, громадське харчування, окремі сектори переробної галузі тощо. У загальній кількості підприємств відчутне зростання питомої ваги малих підприємств сфери торгівлі, громадського харчування та заготівлі.

Слід підкреслити, що за збільшенням кількості малих підприємств в економіці ми можемо лише деякою мірою оцінювати стан конкурентного середовища. Якщо малі підприємства становлять конкуренцію великим, то ринкові частки підприємств розподіляються вже не серед кількох великих підприємств, а серед великої кількості суб'єктів господарювання, наслідком того є трансформація конкурентного середовища проконкурентної спрямованості.

Висновок

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвитих країн.

Я вважаю, що норматив частки монополіста на ринку 35 % є недостатньо обґрунтованим. Слід внести зміни у чинні правові документи, передбачивши зниження граничної монопольної частки товару на ринку, щоб перешкодити можливій змові учасників ринку щодо диктату цін та умов продажу товару, при цьому необхідно диференціювати підходи до товарних груп.

Щодо мене, у вітчизняному законодавстві слід передбачити використання, вище викладених, другого і третього методів визначення рівня монополізму. Застосовуючи метод розрахунку частки фіксованої кількості підприємств, що діють на ринку, доцільно використовувати коефіцієнт концентрації трьох фірм. Ефективність цього методу підвищується для тих ринків, де функціонує велика кількість підприємств. Застосування ІХХ дає змогу не тільки прогнозувати тенденції розвитку ринку, а й впливати на нього. Для цього необхідно, враховуючи особливості економіки України, знайти конкретне значення індексу для кожного тину ринків.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” - 1998 р.

2. Крук С.О. Специфіка конкурентних умов в Україні та їх вплив на розвиток малого бізнесу.// Академічний огляд - 2002. - № 1. - С. 55-58

3. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: підручник, К. : Либідь, 1995 р. - С. 98 - 109.

4. Бень Т., Сиченко В. Методи визначення рівня монополізму на ринках промислової продукції. // Економіка України. - 1999. - № 3. - С.36-41.

5. Мочерний С.В., Устинко О.А., Фомішин С.В. Політична економія, Херсон: Дніпро 2002р. - С. 220 - 225.

6. Мельник Л.Ю., Макаренко П.М., Кириленко І.Г. Економічна теорія на межі тисячоліть: підручник, К. :2003 р. - С. 353 - 363.