Захист економічної конкуренції в Україні

11

Реферат на тему:

«Захист економічної конкуренції в Україні»

Захист економічної конкуренції в Україні

Сучасна конкуренція державно регульована. Державне регулювання конкурентних відносин полягає в дотриманні оптимального поєднання монопольно - регулюючих та конкурентних сил на тих чи інших ринках. Засобами державного впливу є законодавство про правила створення, функціонування й припинення діяльності підприємств і регулярний вибірковий контроль з боку виконавчої влади, в тому числі через аудиторську систему.

Законодавчу заборону чи обмеження картельних галузевих угод, інколи трестівської організації галузі, вперше було впроваджено у 1891 році в США. Антитрестовське законодавство за типом американського було прийняте у Великобританії в 1848 році, у Франції в 1963 році, в Італії в 1964 році. У країнах Східної Європи антимонопольне законодавство почали розробляти наприкінці 80 - х років. Американське антитрестовське законодавство ефективно регулює процеси горизонтального об'єднання і не допускає надмірної внутрішньогалузевої монополізації. Наприклад, застосування антитрестовських санкцій спричинило до розпуску в 1911 році трестів «Стандарт ойл», «Америкен тобекко» розукрупнення в 1982 році «АТТ», обмеження монопольного панування «Алкоа», «Дюпон». Анти картельне законодавство стимулює міжгалузеве переливання капіталу і сприяє розвитку багатогалузевих корпорацій.

У країнах Західної Європи анти картельне законодавство ліберальніше, ніж у США. Зі сфери його дії виключені націоналізовані підприємства, сільське господарство, рибальство, лісове господарство, видобуток вугілля, зв'язок, страхування тощо. Є винятки щодо деяких типів між фірмових угод, таких як угоди між малими й середніми компаніями, експортні угоди, угоди, пов'язані з раціоналізацією.

У Німеччині підтримка конкуренції державою є першочерговим завданням внутрішньої економічної політики. Закон проти обмеження конкуренції забороняє утворення картелів та інші види приватних угод, він діє в більшості галузей обробної промисловості та будівництві. Сьогодні держава контролює цінову конкуренцію у вугільній промисловості, соціальній інфраструктурі, приватних організаціях некомерційного характеру, через регулювання обсягу виробництва підтримує конкуренцію в електро-, газо- та водозабезпеченні, на водному транспорті й у зв'язку, стимулює боротьбу за доступ до ринку збуту у вугледобувній промисловості, чорній металургії, в оренді житла.

Антимонопольне законодавство в Україні визначає правові основи обмеження монополізму, недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності та здійснення державного контролю за його дотриманням. Монопольним вважається таке становище підприємця, коли його частка на ринку певного товару перевищує 35 відсотків і він має змогу самостійно або разом з іншими підприємцями обмежувати тут конкуренцію. Законом України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності», прийнятим у березні 1992 р., змінами до нього та прийнятим у червні 1996 р., на його розвиток Законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції» караються всі дії підприємця, які спрямовані на створення перешкод доступу на ринок іншим та на встановлення дискримінаційних цін на свої товари. Щоб не допустити зловживання монопольним становищем на ринку, створюються компетентні державні органи, які повинні контролювати угоди, що укладаються між підприємцями, а також між підприємцями та органами влади й управління. До їхніх функції входить також контроль за веденням підприємцями конкуренції з метою запобігання недобросовісним формам і методам ії.

У всіх країнах контроль за виконанням антимонопольних законів здійснюють спеціальні державні антрестовські органи. В Україні такі функції покладено на створений у березні 1992 р. Антимонопольний комітет та його територіальні відділення. До його компетенції входять:

1. визначення монопольного становища підприємців на ринку;

2. здійснення контролю за дотриманням антимонопольних вимог при створенні, реорганізації чи ліквідації монопольних утворень;

3. Прийняття рішень і розпоряджень про припинення порушень антимонопольного законодавства та про відновлення початкового стану.

Незважаючи на наявність подібних органів, формальний характер їхньої діяльності, неконкурентність окремих формулювань законів спричинюються до ігнорування чи неповного дотримання антимонопольного законодавства. Навіть у ринково розвинутих країнах, які проголосили посилення контролю за галузевими об'єднаннями, кількість недотримань антимонопольного законодавства постійно зростає. Особливо це є типовим для потужних фінансових угруповань.

Нині у країнах з ринковою економікою і в тих, що переходять до ринкової економіки, посилюється підтримка з боку держави ринково - конкурентних сил. Незважаючи на специфічні особливості, переорієнтація на пріоритет ринкового механізму в країнах обох ступенів розвитку має загальні риси, основу яких становить зміна економічних функцій держави. На перший план було висунуто завдання створення сприятливого інвестиційного клімату і стимулювання приватних капіталоутворень шляхом здійснення бюджетно-податкової та кредитно - грошової політики; заохочення сил конкуренції і створення приватному підприємництву певних умов для розгортання ринкової діяльності. Серед заходів, спрямованих на виконання цього завдання, були нерегульовані в ряді галузей економіки реформа управління державними компаніями, ревізія антимонопольного законодавства.

Відповідно до реформ регулювання було скасовано пряме регулювання цін і тарифів в окремих галузях економіки, усунено жорсткі регламентації умов проникнення в галузь конкуруючих капіталів. У США, наприклад, ця система заходів охопила авіа - залізничний і вантажний транспорт, галузі телекомунікації, де домінував вузько галузевий про монополістичний характер державного регулювання.

Ревізія антимонопольного законодавства у країнах з ринковою економікою полягає у розширенні можливостей приватнопідприємницької діяльності. Стимулюється зміцнення багатогалузевих комплексів, усуваються перешкоди підвищенню рівня економічної інтеграції в масштабах національних економічних систем. Закон України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності» спрямований на розвиток конкуренції на демонополізацію економіки. Він відкриває можливості щодо становлення ринкових відносин у країні, комерціалізації державних структур, формування сприятливих економічних умов для новостворених підприємств.

У цілому модернізація господарської системи сприяла посиленню ролі цінових факторів, зміцненню, а в деяких країнах становленню ринкових відносин, підвищенню гнучкості економічних систем.

Практика свідчить про економічну неефективність командних систем господарювання. Економіка країни з розвинутим суспільним поділом праці не може нормально функціонувати, якщо нею керують позаекономічними методами: за допомогою прямих вказівок, обов'язкових до виконання команд зверху. Викликана до життя екстремальними умовами, з подоланням їх, командна система повинна бути замінена формою господарювання, ефективність якої перевірена тривалим людським досвідом. Такою формою є ринкова система.

Рушійні сили розвитку, втілені в товарному виробництві, особливо в період їхньої стихійної дії, нерідко зумовлювали потрясіння в господарстві країн розвинутої ринкової економіки, руйнівні економічні кризи. Вихід було знайдено в посиленні регулюючих функцій держави. Основою господарської системи, як і раніше, залишається ринок, проте регулятори його взаємодіють з внутрішнім фірмовим плануванням (бізнес - план) і державними важелями централізованого регулювання.

Основні напрямки діяльності Антимонопольної політики в Україні.

Отже, особливість економіки України в даний час полягає в тому, що за відсутності ефективної конкуренції тут склався надзвичайно своєрідний і небезпечний тип монополізму.

Протилежність між монополізмом і конкуренцією як однієї з динамічних сил переходу до ринкової економіки переборюється шляхом, з одного боку, введення державою антимонопольних регуляторів, з іншого - широкого відкриття «дверей» для вільного вияву у виробництві й на ринку самостійної підприємницької ініціативи.

Для України наслідки монополізму, як свідчить практика, проявляються у нав'язуванні виробниками споживачам вигідної для себе продукції з низькою якістю. В останні роки в економіці України намітитися певні зрушення у виробленні самостійної стратегії в демонополізації виробництва. Вони пов'язані з прийняттям Законів «Про розвиток конкуренції та обмеження монополістичної діяльності» й «Про демонополізацію та конкуренцію». В цих законах викладені основні принципи державного антимонопольного регулювання діяльності суб'єктів господарювання. Згідно з цими документами забороняється:

— обмеження або припинення виробництва товарів, необхідних для ринку;

— вилучення з обігу товарів для створення або підтримання дефіциту на ринку й штучне підвищення цін;

— відмова від угод із контрагентом при можливості виробництва або продажу товарів;

— нав'язування контрагенту невигідних йому умов угоди або інших умов, не передбачених ним;

— відмова від збуту або закупівлі, які дискримінують учасників господарського обігу за відсутності альтернативних джерел збуту або постачання;

— порушення порядку використання вільних цін або завищення державних і верхньої межі регульованих цін;

— нав'язування громадянам примусових заходів продажу товарів.

Для здійснення державного контролю за розвитком конкуренції та обмеження монополістичних проявів рішенням Верховної Ради України створено антимонопольний комітет. Проте запропоновані заходи багато в чому залишаються досі декларативними, бо на перешкоді ще стоять залишки минулої адміністративної системи.

На мою думку, враховуючи особливості сучасного стану монополізованої економіки України, необхідно:

по - перше, провести організаційні заходи: а) подолання монополізму окремих міністерств, відомств, територіальних органів, підприємств; б) розукрупнення виробничих і науково - виробничих об'єднань, окремих великих підприємств (там, де це доцільно); в) подолання монополізму виробника й посередника;

по - друге, здійснити економічні заходи: а) розгортання конкуренції; б) диверсифікація діяльності підприємств і фірм; в) демонополізація матеріально - технічного постачання; г) демонополізація процесу ціноутворення, встановлення твердих державних цін на монопольну продукцію, надання права вільного ціноутворення підприємствам, що виробляють продукцію високого попиту; д) вилучення додаткових доходів, отриманих підприємствами - монополістами шляхом підвищення податків; є) впровадження пільгового кредитування підприємств, які вперше починають випуск дефіцитних видів продукції; ж) розгортання самостійної зовнішньоекономічної діяльності;

по - третє, здійснити юридично - правові заходи; а) вдосконалення прийнятих антимонопольних законодавчих актів; б) щоденний контроль з боку державних органів за розвитком конкуренції та обмеженням монополістичної діяльності; в) правовий захист товаровиробників і споживачів від державного й ринкового монополізму;

по - четверте, сприяти розвитку громадського антимонопольного руху: а) створення вільних об'єднань, спілок, асоціацій виробників; б) створення асоціацій споживачів продукції виробничо-технічного призначення.

Висновки та пропозиції

Підводячи результати, можна охарактеризувати антимонопольне законодавство й антимонопольну політику України як необхідні атрибути структурних перетворень у всіх сферах економіки країни. На даному етапі проблема монополізації і несумлінної конкуренції перестає бути чисто економічною вона усе більше стає політичною і суспільною. Тому надзвичайно необхідно, щоб населення України усвідомило всю згубність і всі негативні наслідки монополії. Безперечно, у деяких випадках (але лише в малій дещиці від їхньої загальної кількості) існування монополії є виправданим і необхідним, але за цими процесами повинний здійснюватися жорсткий контроль із боку держави по недопущенню зловживання своїм монопольним положенням.

Вирішальну роль у створенні на ринку сприятливого конкурентного середовища грають антимонопольне законодавство і діяльність антимонопольних органів, правильне поводження яких сприяє стабілізації всієї економіки в цілому.

Антимонопольна служба України ще дуже молода, але вже зроблені її перші кроки до нормалізації ситуації за даними проблемам. Їй ще багато потрібно зробити рішучих дій, та ці дії повинні здійснюватися одночасно з удосконаленням антимонопольного законодавства України. У даному напрямку потрібно звернути особливу увагу на більш ніж віковий досвід антимонопольного законодавства США і на антимонопольну практику інших розвитих країн.

Я вважаю, що норматив частки монополіста на ринку 35 % є недостатньо обґрунтованим. Слід внести зміни у чинні правові документи, передбачивши зниження граничної монопольної частки товару на ринку, щоб перешкодити можливій змові учасників ринку щодо диктату цін та умов продажу товару, при цьому необхідно диференціювати підходи до товарних груп.

Щодо мене, у вітчизняному законодавстві слід передбачити використання, вище викладених, другого і третього методів визначення рівня монополізму. Застосовуючи метод розрахунку частки фіксованої кількості підприємств, що діють на ринку, доцільно використовувати коефіцієнт концентрації трьох фірм. Ефективність цього методу підвищується для тих ринків, де функціонує велика кількість підприємств. Застосування ІХХ дає змогу не тільки прогнозувати тенденції розвитку ринку, а й впливати на нього. Для цього необхідно, враховуючи особливості економіки України, знайти конкретне значення індексу для кожного тину ринків.

Слід також запровадити жорсткий контроль за діяльністю державних і недержавних підприємств - монополістів, активізувати управління державною часткою в акціонерних товариствах, що дасть змогу здійснювати державне регулювання з метою розвитку конкуренції, підвищення ефективності виробництва, обмеження проявів монополізму, забезпечення рівноваги монополії та конкуренції в економіці.

Список використаної літератури

1. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” - 1998 р.

2. Крук С.О. Специфіка конкурентних умов в Україні та їх вплив на розвиток малого бізнесу.// Академічний огляд - 2002. - № 1. - С. 55-58

3. Бобров В.Я. Основи ринкової економіки: підручник, К. : Либідь, 1995 р. - С. 98 - 109.

4. Бень Т., Сиченко В. Методи визначення рівня монополізму на ринках промислової продукції. // Економіка України. - 1999. - № 3. - С.36-41.

5. Мочерний С.В., Устинко О.А., Фомішин С.В. Політична економія, Херсон: Дніпро 2002р. - С. 220 - 225.

6. Мельник Л.Ю., Макаренко П.М., Кириленко І.Г. Економічна теорія на межі тисячоліть: підручник, К. :2003 р. - С. 353 - 363.