Підприємство та підприємництво

2

Міністерство освіти та науки України

Харківський Національний автомобільно - дорожній університет

Кафедра економічної теорії та права

Курсова робота

з дисципліни: «Політична економіка»

на тему: «Підприємство та підприємництво»

Виконала:

ст. гр. ЕП-12

I курсу факультету

управління та бізнесу

Дряпочка Ірина Олександрівна

Перевірив:

Кубах А.І

№

Харків 2007

Зміст курсової роботи

План

Вступ. 3

1. Підприємство, його види та об'єднання. 6

1.1Класифікація промислових підприємств. 7

1.2 Створення підприємства та правові основи його діяльності. 12

2. Сутність підприємництва і умови його існування. 17

2.1Поняття «підприємець» і «підприємництво». 17

2.2 Функції та умови існування підприємництва. 21

3. Організація підприємницької діяльності. 24

3.1Суб'єкти, об'єкти та види підприємництва. 24

3.2Права, обов'язки та відповідальність підприємця. 27

Висновки. 32

Список використаної літератури. 34

Словник економічних термінів.

1.Підприємство, його види та об'єднання .

Основною виробничо-господарською ланкою національної економіки є підприємство. Поняття підприємство сформульовано у Законі України "Про підприємства в Україні".

Підприємство - самостійний господарюючий суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою отримання відповідного прибутку (доходу). Підприємство здійснює виробничу діяльність, тобто є товаровиробником. У практиці господарювання кожне підприємство становить складну виробничо-економічну систему, що здійснює багато видів діяльності.

Основним завданням діяльності підприємства є забезпечення потреб народного господарства товарами і послугами відповідного асортименту та якості. Виконання основного завдання підприємства вимагає вирішення часткових завдань, без чого неможливе виконання головного завдання.

До часткових завдань підприємства належать:

- постійне підвищення ефективності виробництва;

- впровадження досягнень НТП у виробництво;

- постійне зростання культурно-технічного рівня працівників підпри-ємства і залучення їх до творчої діяльності (винахідництво, раціона-лізаторство, новаторство).

Основними рисами промислового підприємства є:

- виробничо-технічна єдність;

- економічна єдність;

- організаційна єдність.

Виробничо-технічна єдність підприємства визначається спільністю призначення продукції або спільністю процесів її виробництва. Вона визначає єдину систему технічної документації, загальну технічну політику окремих ланок підприємства і т.д. З розвитком виробничих сил і спеціалізації виробництва виробничо-технічна єдність поглиблюється, оскільки звужується номенклатура виробів.

Економічна єдність підприємства виявляється у єдності плану, обліку, спільності матеріальних, технічних і фінансових ресурсів, економічних результатів роботи та єдиної системи стимулювання.

Організаційна єдність підприємства передбачає наявність єдиного колективу, єдиної адміністрації і управління виробництвом, загального обслуговування колективу підприємства, що визначає спільну відпо-відальність за його діяльність. Як правило, організаційна єдність підкрі-плюється спільністю території.

1.1 Класифікація промислових підприємств.

Хоча кожне підприємство відрізняється від інших особливостями продукції, характером виробництва, місцем розміщення тощо, все ж є можливість розробити типові рішення для окремих груп підприємств, чим доводиться доцільність їх класифікації. Основними ознаками, за якими класифікуються підприємства, є:

1. Чисельність працівників і обсяг господарського обороту:

- малі;

- середні;

- великі.

2. Галузева належність:

- промислові;

- сільськогосподарські;

- будівельні;

- транспортні;

- торговельні;

- зв'язку;

- побутового обслуговування та інші.

Можливе створення комбінованих підприємств.

3. Форма власності:

- індивідуальні підприємства - засновані на особистій власності фізичної особи і тільки її праці;

- сімейні підприємства - засновані на власності та праці членів однієї сім'ї, які проживають разом;

- приватні підприємства - засновані на власності майна окремих громадян, з правом найму робочої сили;

- колективні підприємства - засновані на власності трудового колективу підприємства, а також кооперативу, іншого статутного товариства чи громадської організації;

- державні та державні комунальні підприємства - засновані на власності загальнодержавних (республіканських) чи адміністративно-територіальних одиниць;

- спільні підприємства - засновані на базі об'єднання майна різних власників (юридичних осіб та громадян інших держав) зі змішаною формою власності.

4. Правовий статус і форма господарювання:

- одноосібні (приватні) підприємства - є власністю однієї особи, що відповідає за свої зобов'язання усім майном;

- кооперативні підприємства - добровільні об'єднання громадян з метою спільного ведення господарської діяльності;

- орендні підприємства - засновані на договірних взаєминах на тимчасове володіння і користування майном;

- господарські товариства (партнерства) - певні об'єднання підпри-ємств, які передбачають з'єднання капіталів двох або більше госпо-дарюючих суб'єктів.

Господарські товариства за ступенем відповідальності та за своїми зобов'язаннями поділяються на товариства:

а) з повною відповідальністю;

б) з обмеженою відповідальністю;

в) командитні;

г) акціонерні (відкритого і закритого типу).

5. Технологічна і територіальна цілісність:

- материнські (головні) підприємства - вони контролюють інші фірми залежно від розміру капіталу, правового статусу і ступеня підпоряд-кованості;

- дочірні підприємства (дублери);

-асоційовані.

6. Належність капіталу:

- національні - капітал належить підприємцям своєї країни;

- закордонні - капітал є власністю іноземних підприємців повністю;

- змішані (спільні)- капітал належить підприємцям своєї та інших країн.

7. Мета і характер діяльності:

- комерційні підприємства - мають на меті отримання прибутку;

- некомерційні - підприємства невиробничої сфери (освіта, наука, медицина).

Об'єднання підприємств - це добровільне об'єднання юридичних осіб, яке вони створили з метою координації діяльності, забезпечення їх прав та інтересів у державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях. Об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджують їх засновники чи власники.

Світова практика виділяє наступні види господарських об'єднань:

Асоціація - договірне об'єднання, створене з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація може координувати загальні розробки і дослідження, надавати учасникам послуги, здебільшого юридичні (консультації з питань правового регулювання підприємницької діяльності, включаючи експортно-імпортні операції, кредитування); інформаційні (забезпечення учасників ринковою інформацією, рекламою, інформацією технічних розробок, промисловими стандартами і статистикою), а також інші (пошук нових ринків та інше). Асоціація набула поширення як один з провідних видів збуту, сфер споживання, розробка і встановлення стандартів асоціації з питань галузевих класифікаторів якості, надійності, умов праці, рівня кваліфікації працівників господарських об'єднань, оскільки є універсальним способом ведення спільної діяльності.

Корпорація - це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників. Тобто, юридичні особи здійснюють спільну економічну діяльність і мають можливість об'єднувати зусилля для вирішення завдань, які одному підприємству не під силу.

Консорціум - тимчасове статутне об'єднання промислового і банків-ського капіталу для досягнення спільної мети. Таке об'єднання створюють для вирішення конкретних завдань реалізації важливих цільових програм і проектів. Після виконання цих завдань консорціум ліквідується або реформується в інший вид об'єднання.

Концерн - форма об'єднання монопольного типу, що дозволяє використовувати можливості великомасштабного виробництва, комбі-нування, кооперування виробничих і технологічних зв'язків з метою отримання ефективних результатів і стійкого утримання ринкової кон'юнктури, вигідного використання інвестицій для найрезультативніших проектів, інші формування, необхідні для забезпечення успіху.

У країнах з ринковою економікою чільне місце належить картелям.

Картель - договірне об'єднання підприємств переважно однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності - регулювання збуту виготовленої продукції.

Синдикат - організаційна форма існування різновиду картельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників через створення спільного збутового органу або збутової мережі одного з учасників об'єднання. Така форма об'єднання підприємств є характерною для галузей з масовим виробництвом однорідної продукції (об'єднує однорідні підприємства, централізуючи збут і постачання продукції).

Трест - монополістичне об'єднання підприємств, що раніше належали різним підприємцям, у єдиний виробничо-господарський комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну і господарську самостійність, оскільки інтегруються усі напрямки діяльності.

Холдинг - специфічна організаційна форма об'єднання капіталів; державне інтегроване товариство, що само безпосередньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших підприємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Об'єднані у холдингу суб'єкти мають юридичну і господарську самостійність.

Фінансові групи - об'єднання юридичне та економічно самостійних підприємств різних галузей народного господарства. Фінансові групи очолюють один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств, що входять до них, координують усі сфери їх діяльності.

1.2 Створення підприємства та правові основи його діяльності.

Створити підприємство і налагодити роботу - справа нелегка. Це завжди великий ризик і подолання опору, який неодмінно виникає при народженні нового. Рішення про заснування приймають у конкретній ситуації, і тому воно є унікальним. Умови, що сприяють створенню нового підприємства, - це державна підтримка, наявність професійної підготовки, досвіду роботи у сфері маркетингу, живого наочного прикладу і початкового капіталу. Підприємство може бути створене:

- в результаті виділення зі складу діючого підприємства чи організації;

- на базі структурної одиниці діючих об'єднань за рішенням їх трудових колективів;

- внаслідок примусового поділу іншого підприємства відповідно до антимонопольного законодавства України;

- за бажанням фізичної особи (або групи осіб).

Далі майбутньому підприємству належить визначитися, чи воно буде виступати як фізична особа і займатиметься індивідуальним бізнесом, чи оформить свою діяльність як юридична особа. Для цього потрібно зареєструвати підприємство з певною назвою, відкрити розрахунковий рахунок у банку.

Державну реєстрацію підприємств усіх форм і видів власності здійснюють за загальними правилами у місцевих органах влади, за місцезнаходженням. Для державної реєстрації юридичної особи власник або особа, яку він уповноважив, подає до органу державної реєстрації такі документи:

- установчі документи (рішення власника майна або уповно-важеного ним органу) про створення суб'єкта підприємницької діяльності або установчий договір чи статут;

- реєстраційну карту;

- документ, що підтверджує сплату реєстраційного збору. : У разі реєстрації одноосібного приватного підприємства рішення власника не подають. Якщо власником (одним із власників) є юридична особа, додатково подають нотаріально завірену копію свідоцтва про її державну реєстрацію. Іноземна юридична особа подає документ, що свідчить про її реєстрацію у країні місцезнаходження.

Установчі документи не повинні містити положень, що суперечать чинному законодавству України.

Державну реєстрацію підприємства здійснюють за заявницьким принципом протягом 5 робочих днів. Державний орган, який проводить реєстрацію, зобов'язаний протягом цього терміну видати заявнику свідоцтво й у десятиденний термін повідомити податкову інспекцію та установу державної статистики про факт реєстрації.

Свідоцтво про державну реєстрацію є підставою для відкриття рахунків у банківських установах, виготовлення печаток і штампів. На печатках і штампах повинен бути вказаний номер реєстраційного свідоцтва.

Підприємство має право відкривати філіали, відділення, представництва та інші відособлені підрозділи. Для відкриття підрозділів достатньо внести відповідні доповнення у реєстраційну картку. При зміні назви підприємства його організаційної форми та форми власності підприємство перереєс-тровують. При зміні власника суб'єкта, якщо при цьому не змінюється форма власності, перереєстрацію не проводять.

Перш ніж зареєструвати підприємство, засновники укладають уста-новчу угоду.

Угода (договір) - термін, який використовують для того, щоб окреслити відповідальність, яка є результатом добровільної домовленості однієї юридичної (фізичної) Особи з іншою, відповідно до якої одна сторона бере на себе певний обов'язок здійснити чи не здійснити певну дію.

У змісті угоди визначають наступне:

- предмет угоди (що робить засновник, а що - виконавець);

- обов'язки двох сторін;

- відповідальність сторін;

- розмір і порядок оплати;

- витрати та збори згідно з умовами; .ч;

- додаткові умови;

- юридичні адреси сторін.

Діяльність офіційно зареєстрованого підприємства регламентується його статутом. Статут є основним правовим документом підприємства, розробляється згідно із законом і законодавчими актами України, його затверджує власник чи засновник підприємства, а для державних підприємств - власник майна за участю трудового колективу.

У статуті підприємства визначають власника та найменування підпри-ємства, його місцезнаходження, предмет і цілі діяльності, його органи управління та порядок їх формування, компетенцію і повноваження трудового колективу та його виробничих органів, порядок утворення майна підприємства, умови реорганізації і припинення діяльності підпри-ємства.

Підприємство є юридичною особою з моменту його державної реєстрації, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку, кутовий штамп, фірмовий знак, майнові права й обов'язки, може бути позивачем та відповідачем у всіх судових і арбітражних органах. Також підприємство вправі здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законами України, може здійснювати зовнішньоекономічну діяльність. Власник самостійно визначає структуру управління, встановлює штати функціональних, виробничих та інших підрозділів і т.д.

Майно підприємства становлять основні фонди й оборотні засоби, інші цінності, вартість яких відображається у балансі. Майно є власністю засновників або державною власністю (якщо підприємство державне). Джерелами формування майна є: грошові і матеріальні внески заснов-ників; доходи, отримані від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності; доходи від реалізації цінних паперів; кредити банків та інших кредиторів; благодійницькі внески підприємств, організацій і громадян.

Підприємство може продавати, обмінювати, передавати в оренду, у тимчасове користування підприємствам і фізичним особам будинки, споруди, обладнання, транспортні засоби та інші матеріальні цінності, що є власністю підприємства. Воно може також випускати і продавати власні цінні папери, купувати їх у інших юридичних осіб. Підприємству дозволяється за певну плату володіти і користуватися землею та природними ресурсами. При цьому воно зобов'язане своєчасно здійснювати природоохоронні заходи. Фінансування таких заходів відбувається за рахунок власних коштів або інших джерел.

Щодо господарсько-економічної діяльності підприємства, то підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає стратегію розвитку, самостійно здійснює матеріально-технічне забезпечення власного виробництва через систему прямих угод (контрактів) або через товарні біржі та інші посередницькі організації. Підприємство реалізує свою продукцію, послуги за цінами і тарифами, раніше встановленими або договірними на основі прямих угод, державного замовлення, через товарні біржі, мережу власних торгових підприємств. Підприємство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці.

Після сплати податкових та інших платежів власник самостійно розпоряджається прибутком, який є узагальнюючим показником фінансових результатів на всіх підприємствах.

Підприємство може користуватися банківським кредитом, має право відкривати розрахунковий та інші рахунки для зберігання грошових коштів і здійснення усіх видів розрахункових, кредитних та касових операцій за місцем реєстрації підприємства або у будь-якому банку України. Підприємство може надавати банку на договірній основі право використовувати свої вільні кошти і встановлювати проценти за їх використання. Підприємство самостійно здійснює зовнішньоекономічну діяльність, може відкривати за межами України свої представництва та виробничі підрозділи, які утримує за кошти підприємства.

Власник підприємства зобов'язаний постійно поліпшувати умови праці, життя, здоров'я та побуту працівників. Держава гарантує дотримання законних прав та інтересів підприємства, забезпечує різні правові й економічні умови господарювання, пільгові умови тим підприємствам, що впроваджують прогресивні технології, створюють нові робочі місця, використовують працю громадян, які потребують соціального захисту.

Припинення підприємницької діяльності здійснюється:

- з власної ініціативи підприємства;

- на підставі рішення суду;

- у разі закінчення терміну ліцензії та в інших передбачених законо-давством випадках.

Про таку акцію повідомляють в офіційній пресі з визначенням термінів претензій до підприємства, що ліквідується. Ліквідаційна комісія повинна оцінити наявне майно такого підприємства, розрахуватись з кредиторами, скласти і передати власнику ліквідаційний баланс. Підприємство вважається ліквідованим (реорганізованим) з моменту виключення його з Державного реєстру України.

2. СУТНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА УМОВИ

ЙОГО ІСНУВАННЯ

2.1 ПОНЯТТЯ «ПІДПРИЄМЕЦЬ» І «ПІДПРИЄМНИЦТВО»

Поняття «підприємництво» надзвичайно містке. Зумовлено це тим, що в ньому переплітається сукупність економічних, юридич-них, політичних, історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього складалося впродовж значного історичного часу, змінювалось під впливом базисних та надбудовних інституцій, психології людей.

У науковий обіг поняття «підприємець» увів банкір-економіст Р. Кантільон на початку XVII ст. До підприємців він зараховував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, селян), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Головною рисою підприємця він вважав готовність до ризику.

Вагомий внесок у дослідження підприємництва у XVIII-XIX ст. зробили М. Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер, а також Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, А. Маршалл.

А. Сміт розглядав підприємця як власника. Саме цим зумовлені його психологія, поведінка в економічному житті. А. Сміт зазначав, що підприємець має на увазі лише свій власний інтерес, переслідує і свою власну вигоду. При цьому він часто служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли намагається робити це свідомо.

Ураховуючи інтерес, вигоду як невід'ємний атрибут підприємця, не можна лише ним визначати мотиви його діяльності. Адже в умовах ринкового середовища суб'єктів підприємницької діяльності багато, і між ними точиться конкурентна боротьба за кращий результат -- прибуток. Одержати його можна лише за умови вибору найбільш ефективного варіанту використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це спонукає підприємця йти непроторенним шля-хом, застосовувати найкращі якості працівника: творчість, сумлінну працю, організаторські здібності. Прагнення проявити себе як осо-бистість у певній сфері діяльності, реалізувати свої ідеї та результа-ти праці, зробити їх надбанням суспільства -- це також інтерес підприємця, який відіграє значну роль у житті суспільства, є рушієм його поступу.

Все це і робить підприємця піонером, який веде переду своїй справі, а підприємництво -- локомотивом економічного, соціального і культурного розвитку людського суспільства

Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) спрямовує на виготовлення не товарів-аналогів, а виробів, що мають якісно нові риси. Зрозуміло, що виробництво їх не може принести підприємцю миттєву віддачу (прибуток). Однак віддача обов'язково виявиться через певний час, коли відбудуться зміни у виробництві, його структурі, а отже, і у потребах суспільства. Причому прибуток, який отримуватиме підприємець, в умовах, що склалися в результаті зазначених перемін, перекриває всі витрати. Через це підприємець переважну частину прибутку, що отримує, направляє у госпо-дарську діяльність, а не на власні потреби.

Поняття «підприємець» часто застосовують як синонім таких понять, як «господар», «бізнесмен». Людину, яка організувала свою справу і веде її, називають саме одним з цих понять. Однак виникає запитання: ким є суб'єкт, що має свою ферму або майстерню, де виробляється певна продукція, реалізація якої дає йому змогу лише безбідно існувати? Чи можна його назвати підприємцем, бізнесме-ном? Якщо так, тоді і великий власник, багатство якого зростає високими темпами, і дрібний товаровиробник, прибутки якого невели-кі,



Мал. 1. Найхарактерніші риси підприємця

а то й на межі банкрутства, -- підприємці? Обидва вони, як і всі інші, хто самостійно на свій страх і ризик займаються певною спра-вою, одержуючи від неї певний доход, є господарюючими суб'єктами. Це поняття більш широке і об'ємніше, ніж «підприємець».

Найхарактерніші риси підприємця, які виділяють його серед гос-подарюючих суб'єктів, влучно узагальнив Й. Шумпетер:

1) виготовлення нового блага або нової якості того чи іншого блага;

2) освоєння нового ринку збуту;

3) одержання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва;

4) здійснення відповідної реорганізації (мал. 1).

Для того щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбі-нування ресурсів, потрібно мати відповідні якості: волю і здібності; здатність визначати головні моменти діяльності, «плисти проти течії», долаючи опір соціальних сил; здійснювати вплив на інших результа-тами своєї діяльності, духовною свободою, витратами сил та енергії (мал. 2).

Мал. 2. Якості підприємця

Реальне підприємництво несумісне ні зі спекуляцією, ні з так званим паперовим підприємництвом, що зводиться до концентрації виробництва і капіталу за рахунок придбання, злиття та поглинан-ня, що так характерно для України в період перехідної економіки. На цю проблему свого часу звертав увагу і видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. Спекулянти не завдають шкоди, писав він, якщо вони залишаються бульбашками на поверхні чистого потоку підприємництва. Однак становище стає серйозним, коли перетво-рюється на бульбашку у вирі спекуляції. Коли розширення вироб-ничого капіталу в країні стає побічним продуктом діяльності ігро-вого дому, важко чекати добрих результатів.

Формування високої, економічно ефективної та соціальне відповідальної підприємницької культури є одним з головних завдань, що стоїть перед Україною, визначальною умовою вихо-ду її з економічної кризи.

Справжнє підприємництво можна втілити в життя за умови еко-номічної свободи людини, права вибору діяльності для реалізації своїх потенцій, а також персональної економічної відповідальності за результати роботи, наслідком якої може бути прибуток або банк-рутство.

Отже, підприємець -- суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку та розвитку нових видів та методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси підприємництво -- це тип господарської поведінки підприємців щодо організації розробки, виробництва і реалі-зації благ з метою отримання прибутку та соціального ефекту

У виявленні ініціативної, новаторської, самостійної діяльності розкривається сутність підприємництва. Його мета зводиться, з од-ного боку, до одержання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а точного розрахунку, а з іншого -- до найбільш ефективного використання чинників виробництва, на-магання реалізувати творчі потенції людини.

2.2 ФУНКЦІЇ ТА УМОВИ ІСНУВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається че-рез його основні функції: творчу, ресурсну, організаційну.

Творча функція передбачає сприяння генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція полягає в тому, що підприємництво націлено на найбільш ефективне використання з точки зору досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва матеріальних, трудо-вих, фінансових та інформаційних ресурсів.

Організаційна функція спрямована на поєднання ресурсів ви-робництва в оптимальних пропорціях здійснення контролю за їхнім використанням.

Підприємництво як явище господарського життя завжди розви-вається у певному соціально-економічному та історичному середо-вищі. Саме тому для його безпосереднього відтворення необхідні певні передумови (рис. 3).

2

Мал. 3. Передумови підприємництва

Економічні передумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багатосуб'єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприєм-ницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішен-ня про використання майна, продукції, прибутків, вибір господарсь-ких контрагентів. Тому шляхом створення економічних передумов підприємництва у нашій країні є роздержавлення і приватизація влас-ності, демонополізація господарств.

Політичні передумови підприємництва передбачають створення і у країні сприятливого політичного клімату для підприємництва. Це ' можливо завдяки розробці та здійсненню стабільної політики в країні. І Вона має гарантувати усім господарюючим суб'єктам гарантії щодо збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, '. експропріації. Владні структури повинні захищати всі види власності, у тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи ) організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат, 1 проводячи відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.

Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законо-давстві, нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають створити для усіх учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати однакові права І повну свободу, не допускати втру-чання органів державного управління у господарську діяльність будь-якого суб'єкта, за винятком законодавче обумовлених випадків. Отже, мова йде про те, що підприємці можуть діяти «самостійно», «вільно» в межах закону. Зі зміною умов економічного, соціального життя змінюються закони («правила гри»), а отже, і поняття «самостійно» та «вільно» наповнюються новим змістом.

Слід мати на увазі, що у сфері бізнесу крім суворо формалізова-них зв'язків, заснованих на законодавчих актах, існують неформальні відносини між господарськими суб'єктами: довіра, джентльменство, слово честі тощо.

Однак перелічених передумов замало. Важливе значення має пси-хологічний чинник. Сутність його полягає в позитивній суспільній думці щодо підприємництва. Якщо цього не буде, розвиток підприєм-ництва стримуватиметься. Тут у нашій країні є багато проблем, оскіль-ки життя кількох поколінь відбувалося в умовах, які утверджували негативне ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в одну мить не вдасться.

В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали фун-дамент для формування підприємництва. Важливе місце серед них на-лежить Закону України «Про підприємництво». Згідно з цим Законом підприємництво в Україні здійснюється за такими принципами:

* вільний вибір діяльності на добровільних засадах до здійснен-ня підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

* самостійне формування програми діяльності та вибір поста-чальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

* вільне наймання працівників;

* залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

* вільне розпорядження прибутком, що залишається після вне-сення платежів, встановлених законодавством;

* самостійне здійснення підприємцем -- юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

3. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 СУБ'ЄКТИ, ОБ'ЄКТИ ТА ВИДИ ПІДПРИЄМНИЦТВА

Підприємницька діяльність здійснюється від імені та під майнову відповідальність певними суб'єктами.

Суб'єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у пра-воздатності, юридичні особи всіх форм власності.

Громадяни або фізичні особи (окремі індивідууми) виступають у цій якості як: а) організатори індивідуального виробництва, на якому застосовуються засоби виробництва, що належать йому, і використо-вується власна праця; б) організатори виробництва, де застосовуються капітал і наймана праця.

Юридичні особи (товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації, об'єднання тощо) як суб'єкти підприєм-ницької діяльності порівняно з індивідуальним підприємництвом займаються діяльністю більших масштабів з обов'язковим залучен-ням найманої робочої сили.

Особливо слід сказати про державу та її відповідні органи (адміністративно-господарські одиниці, органи уряду, в тому числі міністерства, комітети) щодо підприємницької діяльності. За загаль-ними правилами ринкової економіки держава не може бути суб'єк-том ринкових відносин, а отже, і підприємцем. Ці функції вона як власник делегує корпораціям, асоціаціям, кооперативам, спільним, індивідуальним та іншим підприємствам. Зумовлено це тим, що держава є організатором загальних правил підприємництва і має контролювати виконання їх.

Відповідно до Закону України «Про підприємництво» в нашій країні не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим осо-бам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органам дер-жавної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Забороняється займатися підприємництвом також певним категоріям громадян, зокрема тим, хто має непогаше-ну судимість за крадіжки, хабарництво, інші корисливі злочини тощо.

Такі обмеження для заняття підприємництвом існують в усьому світі і зумовлені необхідністю:

по-перше, забезпечити однакові можливості для всіх фізичних та юридичних осіб у свободі підприємництва (можливість придбати економічні ресурси, організувати процес виробництва за власним вибором, реалізувати товар на ринку) і свободу вибору (можливість використовувати капітал у будь-якій сфері, бути суверенним у спо-живанні);

по-друге, позбавити винагороди осіб, що працюють у владних структурах і причетні до розробки законодавства, нормативних актів, державних замовлень, міждержавних угод і можуть створювати пільгові умови для якогось з суб'єктів, одержуючи за це певні вигоди, а отже, захистити суспільство від зловживань, корупції;

по-третє, позбавити нечесних, недобросовісних та кримінальних осіб права займатися господарською діяльністю.

Чинником підприємницької діяльності є і капітал, який створює необхідні передумови для того, щоб стати реальним суб'єктом підприємництва. А оскільки капіталом володіють далеко не всі, то і підприємцями у суспільстві всі бути не можуть.

Об'єктом підприємництва є певний вид діяльності (вироб-ництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується у вироблюваній продукції (послугах, інформації). Визначальним критерієм тут є не сфера, а зміст діяльності

Проте слід мати на увазі, що підприємництво може застосовува-тися у всіх сферах економіки, крім тих, втрата державного контролю над якими завдає шкоди безпеці суспільства та здоров'ю людей. Це виготовлення і реалізація зброї, наркотичних засобів, грошових знаків. Подібними видами діяльності можуть займатися лише дер-жавні підприємства.

Такі види діяльності в Україні, як розвідка та експлуатація ко-рисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї, виготовлення та реалізація медикаментів та хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медич-на, ветеринарна та юридична практика потребують спеціального дозволу -- ліцензії. У такий спосіб державні органи, які видають їх, можуть регулювати і контролювати зазначені види діяльності.

За формами власності та організацією (мал. 4) можна виділити такі основні види підприємництва:

Мал. 4. Види підприємництва за формами власності та організації

* індивідуальне -- засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники, що не застосовують постійно найману працю);

* сімейне -- ґрунтується на приватній власності громадян-членів однієї сім'ї з можливістю використання найманої робочої сили;

* приватне, або партнерське, -- зі створенням юридичної осо-би і обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);

* акціонерне -- засноване на власності акціонерів (власники цінних паперів -- індивідууми, юридичні особи);

* орендне -- береться за відповідну плату на певний час у кори-стування, що дає йому право бути власником результатів праці, до-бі ходів та розпоряджатися майном;

* колективне (народне) -- засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію і доходи;

* інноваційне -- ґрунтується на інтелектуальній власності;

* спільне -- створюється об'єднанням майна різних власників.

Перелічені та інші види підприємницької діяльності, наприклад, за контрактом, які створюються на основі угоди менеджера або адмі-ністрації в цілому з власником, або різні форми кооперування можна об'єднати у три групи: одноосібне володіння, товариство, корпо-рація.

3.2 ПРАВА, ОБОВ'ЯЗКИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМЦЯ

В умовах формування підприємницьких структур, особли-во в нашій країні, де багато років панував безроздільний монополізм державного сектора економіки, великого значення набуває чітке ви-значення прав, обов'язків та відповідальності підприємців. Це потре-бує розробки законодавчих актів, у яких вони визначаються, а також здійснення правового, матеріального, фінансового, соціально-еконо-мічного та організаційного регулювання розвитку підприємницької діяльності з боку держави.

В Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємниц-тва, встановлення правових гарантій його функціонування вироблені права, обов'язки і відповідальність суб'єктів підприємницької діяль-ності.

Права підприємця:

* створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

* купувати повністю або частково майно та набувати майнових прав;

* самостійно формувати господарську діяльність, обирати поста чальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися при-бутком;

* укладати з громадянами трудові договори на використовування їхньої праці (контракти, угоди);

* самостійно встановлювати форми, систему і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють на основі найму;

* отримувати будь-який не обмежений за розмірами особистий доход;

* брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення та соціального страхування.

Обов'язки підприємця:

* укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, яких вони беруть на роботу за наймом;

* здійснювати оплату праці особам, що працюють за наймом на рівні, що не нижчий за мінімальні розміри, встановлені законодав-ством, забезпечити відповідні умови та охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

* дотримуватись прав, щоб реалізувати законні інтереси спожи-вачів;

* забезпечувати високу якість і надійність вироблених товарів (наданих послуг);

* отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають лі-цензуванню відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність підприємця полягає в тому, що він персональ-но відповідає: за зобов'язаннями, пов'язаними з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того майна, на яке згідно з законодавством України не може бути поширене стягнення; за охорону навколишньо-го середовища, додержання заходів щодо техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни і санітарії, за завдані шкоду і збитки.

Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом або арбітражем банкрутом, якщо майна, яке йому належить, не вис-тачає для покриття заборгованості та немає можливості для фінан-сового оздоровлення підприємства.

Найманому працівнику, який втратив працездатність, підприємець зобов'язаний відшкодувати витрати у випадках і порядку, передба-чених законодавством.

Як бачимо, підприємництво спрямоване на ефективне ведення господарства, сприяє розвитку особистості людини, її здібностей і потреб, передбачає персональну економічну і адміністративну відпо-відальність підприємця. У підприємницькій діяльності повною мірою використовуються комерційний талант людини, її честолюбство. Особливе місце у цивілізованому підприємництві у партнерських відносинах належить чесності та порядності, дотриманню слова, збе-реженню комерційної таємниці. Етика підприємця -- невід'ємна складова його особистості.

Важливою умовою формування та розвитку підприємництва в Україні є гарантії та всебічна підтримка з боку держави. Вона зако-нодавче забезпечує гарантії для всіх підприємців незалежно від об-раних ними форм підприємницької діяльності та власності, однакові права та можливості щодо доступу до матеріально-технічних, фінан-сових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, сво-боду конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-якій сфері підприєм-ницької діяльності.

Держава має гарантувати не тільки правове забезпечення, а й еко-номічну, матеріально-технічну та організаційну підтримку.

Економічна підтримка передбачає:

* запровадження надійної фінансово-кредитної бази підтримки підприємництва завдяки створенню мережі спеціалізованих комерцій-них банків і страхових компаній для надання індивідуальних позик;

* відкриття доступу до іноземних кредитів;

* формування розгалуженої мережі суспільних і приватних не-прибуткових фондів розвитку підприємництва, які б надавали гарантії за кредитами;

* запровадження державного страхування комерційного ризику підприємств на випадок фінансових та інших витрат, що зумовлені діями органів державної влади;

* встановлення пільгового оподаткування прибутків підприємців, що здійснюють інноваційні проекти, модернізацію і відкриття но-вих виробництв та інших напрямів, що мають визначальне значення для розвитку економіки країни, вирішення соціальних проблем.

Матеріально-технічна підтримка охоплює:

* передавання або продаж на пільгових умовах підприємниць-ким структурам з державного сектора різноманітного устаткування виробничого призначення відповідно до процесу роздержавлення і приватизації;

* комерціалізацію сфери торгівлі та громадського харчування;

* корпоратизацію великих і середніх підприємств різних галузей економіки;

* передавання в оренду недовантажених потужностей підпри-ємств;

* продаж на конкурсній основі об'єктів незавершеного будівниц-тва, нежилих приміщень та невстановленого обладнання державної власності підприємцям за умови, якщо це відповідає інтересам роз-витку економіки;

* створення технопарків і баз прокату обладнання для прискоре-ного розвитку інноваційної діяльності.

Організаційна підтримка має сприяти:

* налагодженню процедури регулювання підприємництва з боку державних інституцій виробленням раціональних форм обов'язко-вої звітності та порядку реєстрації нових суб'єктів підприємництва;

* доступності до документів, що регулюють створення, порядок реєстрації та функціонування суб'єктів підприємництва;

* підготовці підприємницьких кадрів, інформованості їх з цих питань, що потребує відкриття спеціальних навчальних закладів; пе-репідготовці викладачів, організації інформаційних центрів, прове-денню наукових досліджень з питань підприємництва у державних наукових та навчальних закладах.

Отже, закони України створюють умови для розвитку вільної підприємницької діяльності, яка охоплює різні сторони економічно-го життя і виявляється як економічна категорія, метод господарю-вання, тип економічного мислення.

Список використаної літератури:

1. Бойчук І.М., Харів П.С., Хопчан М.І. “Економіка підприємств”. - Львів, 1999 р.

2. Важків П.Г., Пастер П.І., Сторожук В.П., Ткач Е.І. “Статистика підприємництва”. - Київ, 1999 р.

3. Ватаманюк, В.А. , Палагшин С. Д. “Економіка”. - Київ: “Либідь”, 1999 р.

4. Ковальчук В.М. “Загальна теорія економіки”. - Тернопіль, 1998 р.

5. Мочерний С.В. “Основи економічних знань”. - Харків, 2000 р.

6. Паршнева, А.Г., Румянцева З.П., Саломотина М.А. “Управление организацией”, ИНФРА. - М., 1999 р.

7. Покропивний С.Ф. “Підприємництво в Україні ”. - Київ: “Хвиля-Прес”, 1995 р.

8. Рибалчина В.Е. “Международные экономические отношения”. - Москва, 1999 р.

9. Фрейкман О.Л. “Економіка та бізнес”. - Київ, 1995 р.