Антикризове управління

На думку провідного американського оцінювача Ш. Пратта, ліквідаційна вартість -- це чиста грошова сума, яку власники (влас-ник) підприємства можуть одержати за ліквідації підприємства і окремого розпродажу його активів.

У світовій практиці розрізняють поняття упорядкованої та при-мусової ліквідації, а також відповідно терміни «упорядкована ліквідаційна вартість» і «вимушена ліквідаційна вартість». За упо-рядкованої ліквідації продаж активів здійснюється протягом ви-значеного (розумного) строку з тим, щоб одержати за них найвищу можливу ціну. Для найбільш неліквідних активів цей період може становити до двох років. Вимушена ліквідація передбачає негай-ний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно (на одному аук-ціоні). Спеціалісти розрізняють також ліквідаційну вартість при-пинення функціонування активів підприємства. У цьому разі акти-ви списуються.

Величина ліквідаційної вартості від продажу активів, очищена від супутніх витрат, дисконтується на дату оцінки за ставкою дис-конту, яка враховує ризик, пов'язаний із цим продажем. Ліпше, ува-жає Ш. Пратт, продавати окремо активи, ніж ціле підприємство. Тоді сума виручки є, як правило, вищою.

Зарубіжна практика виокремлює певні етапи технологічної по-слідовності процесу розрахунку впорядкованої ліквідаційної вар-тості підприємства:

* перший етап -- розробка календарного графіка ліквідації ак-тивів підприємства;

* другий етап -- оцінка поточної вартості активів з урахуван-ням витрат на їхню ліквідацію;

* третій етап -- обчислення обсягів зобов'язань підприємства;

* четвертий етап -- визначення різниці між поточною (скоригованою) вартістю активів і величиною зобов'язань підприємства.

Для визначення ліквідаційної вартості активів використовуються дані балансу підприємства, розраховується ринкова вартість земель-них ділянок, вартість інших активів за різними методами оцінки (акумуляції активів, порівняльним або ринковим, дохідним).

Визначення ліквідаційної маси здійснюється з метою реалізації активів банкрута і за необхідності майна інших осіб, які відповіда-ють за його зобов'язаннями, для розподілу виручених коштів між кредиторами [21,59].

3.3.2 Наслідки ліквідації та форми реалізації майна банкрутів

Визнання в установленому порядку боржника має певні юридичні наслідки:

* по-перше, припиняється підприємницька діяльність такого боржника (підприємства, організації);

* по-друге, до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки;

* по-третє, вважаються такими, що минули, строки всіх борго-вих зобов'язань банкрута;

* по-четверте, припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута (організації).

Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі збора-ми (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка ви-значає порядок продажу названого майна (склад, умови і строки придбання майна).

Реалізація майнових активів банкрута провадиться через викуп у разі надходження лише однієї пропозиції; якщо пропозицій над-ходить дві або більше, то призначається проведення конкурсу чи аукціону.

У світовій практиці загальновживаними способами реалізації є такі: продаж одному чи кільком покупцям; продаж на аукціоні або з допомогою тендера; надання в оренду одному чи кільком орендарям усіх або частини майнових активів банкрута з даль-шим розподілом коштів, виручених від оренди, між кредитора-ми; передання заставленого майна заставодержателю; залишен-ня боржникові збиткового майна або такого, що має незначну цінність і не впливає на збільшення майнових активів. Можна використовувати й будь-які інші способи реалізації, затверджені в судовому порядку.

У разі, коли суб'єктом банкрутства є унітарне державне підприє-мство або господарське товариство, у статутному фонді якого пе-реважна частка майна належить державі, проведення аукціону (кон-курсу) здійснюється органом приватизації. У разі, коли суб'єктом банкрутства є юридична особа, заснована на недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводи-ти аукціон, або доручити його проведення спеціалізованому ліцен-зованому підприємству (установі).

Усі форми продажу майна банкрута (через викуп, на аукціоні, за конкурсом) оформляються договорами купівлі-продажу, який укладається між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.

Ліквідаційна комісія за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів визначає послідовність реалізації об'єктів ліквідацій-ної маси та критерії їхнього відбору для продажу, оскільки допус-кається продаж як цілісних майнових комплексів, так і окремого індивідуально визначеного майна, об'єктів незавершеного будів-ництва або законсервованих об'єктів [22,125].

3.3.3 Черговість задоволення кредиторів

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів (рис. 3.4). Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення ви-мог попередньої. За браком майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно сумі, належній кожному кредиторові.

Вимоги, не задоволені за браком майна, уважаються погашени-ми. Не розглядаються і вважаються погашеними також вимоги, за-явлені після закінчення строку, встановленого для пред'явлення претензій.

Майно (крім коштів державних підприємств-банкрутів), що за-лишилося після задоволення вимог кредиторів і членів трудового колективу, передається власникові або відповідному органу прива-тизації для реалізації, якщо арбітражний суд прийняв ухвалу про ліквідацію юридичної особи-боржника.

Кошти, що залишилися після задоволення державним підприємством-банкрутом вимог кредиторів і членів трудового ко-лективу, зараховуються до відповідного позабюджетного фонду приватизації.

Рисунок 3.4 - Черговість задоволення претензій кредиторів.

Після завершення реалізації майнових об'єктів, що входять до складу ліквідаційної маси і є необхідними для повного задоволен-ня всіх вимог кредиторів, та розподілу виручених сум між креди-торами ліквідаційна комісія складає й подає в Арбітражний суд ліквідаційний баланс.

У ліквідаційному балансі мають бути відображені показники обсягу майнових активів (ліквідаційної маси), дані їхньої інвента-ризації, відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з по-силанням на укладені договори купівлі-продажу, а також суми роз-поділу виручених коштів поміж кредиторами.

Результати розгляду арбітражним судом ліквідаційного балансу становлять кінцевий етап ліквідаційної процедури. Арбітражний суд виносить ухвалу про затвердження ліквідаційного балансу в разі, коли ліквідаційна комісія належним чином здійснила заходи для виявлення та реалізації всіх майнових активів, що підлягали включенню до ліквідаційної маси, і в установленому порядку роз-поділила одержані суми між кредиторами.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволен-ня вимог кредиторів не залишилося майна і не надійшло будь-яких заперечень, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію цієї юридичної особи.

У разі, коли Арбітражний суд доходить висновку, що ліквіда-ційна комісія не виявила або не реалізувала всіх наявних майно-вих активів, необхідних для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нових ліквідаторів.

Нова ліквідаційна комісія знову здійснює всі етапи ліквідації підприємства.

Комітет кредиторів (за браком такого -- збори кредиторів) або будь-який окремий кредитор можуть опротестувати ліквідаційний баланс.

Після розгляду заперечень Арбітражний суд ухвалює рішення щодо затвердження (не затвердження) балансу.

Після затвердження ліквідаційного балансу:

1) суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи борж-ника;

2) оприлюднює цю ухвалу;

3) звільняє ліквідаторів від виконання своїх обов'язків.

У разі незатвердження звіту суд може висунути вимогу про ви-правлення виявлених недоліків або, як уже було сказано, призна-чити нових ліквідаторів.

Отже, справа про банкрутство вважається закритою тільки після затвердження плану реструктуризації чи санації майна боржника або після затвердження ліквідаційного балансу.

Згідно з чинним законодавством, якщо майна банкрута вис-тачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він уважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд має право винести ухвалу про ре-організацію (ліквідацію) юридичної особи тільки тоді, коли в неї залишилось майнових активів менше, ніж потрібно для її функ-ціонування згідно із законодавством, або на клопотання влас-ників її майна [23, 135].

Висновок

Практика господарювання на ринкових засадах під-тверджує ту незаперечну істину, що результативність (ефективність) будь-якої виробничо-господарської та ко-мерційної діяльності залежить передовсім від компетен-тності та творчої активності управлінських кадрів, дос-татньо глибокого знання ними конкретної економіки, за-конодавчої бази й соціальних аспектів господарювання.

У вищих навчальних закладах України все ширше здійснюється багаторівнева підготовка економістів для різних ланок господарювання -- бакалаврів з економі-ки та менеджменту, спеціалістів, магістрів ділової ад-міністрації. Навчальними планами таких закладів перед-бачене вивчення курсу «Економіка підприємства», що є базовою загальноекономічною дисципліною для май-бутніх фахівців-економістів, оскільки охоплює всі клю-чові розділи прикладної економіки, організації та забез-печення ефективного господарювання на рівні основної структурної ланки суспільного виробництва, дає необ-хідну сукупність теоретичних і практичних знань з уп-равління ринковою економікою на сучасному етапі її роз-витку в Україні. Економіка підприємства спирається не тільки на власні логіку й зміст, а й на вихідні методо-логічні положення суміжних економічних дисциплін, зокрема економічної теорії, макроекономіки, мікроекономіки, маркетингу, менеджменту, фінансів, статистики та обліку.

Протягом останніх років тривало становлення ринко-вої системи господарювання, активніше здійснювалися економічні реформи, виявлялися нові аспекти реформу-вання форм власності і структурної перебудови еконо-міки України.

Особливістю курсової роботи можна вважати широке використання ілюстративного матеріа-лу (рисунків і таблиць), який допомагатиме, лише сприй-мати та засвоювати теоретичні й методичні положення, характер практики господарювання.

Дисципліна «Економіка підприємства» має визначену логіку побу-дови і цілком конкретний зміст. За ринкових умов господарювання (на сучасному етапі їхнього створення в Україні) вона, на думку авторів, мусить включати такі розділи: перший -- підприємство в сучасній системі господарювання (підприємство як суб'єкт господарювання; основи підприємницької діяльності; управління підприємствами); дру-гий -- ресурсне забезпечення діяльності підприємств (персонал; капітал і виробничі фонди; нематеріальні ресурси та активи; оборотні кошти підприємства; інвестиційні ресурси); третій--технічна база, організація і планування виробництва (інноваційні процеси; техніко-технологічна база виробництва; організація виробництва; вироб-нича й соціальна інфраструктури; регулювання, прогнозування і пла-нування діяльності); четвертий -- результати та ефективність ви-робництва (виробництво, якість і конкурентоспроможність продукції; продуктивність, мотивація та оплата праці; витрати й ціни на продук-цію; фінансово-економічні результати та ефективність діяльності); п'ятий -- антикризова система господарювання (економічна безпека підприємства; реструктуризація і санація підприємств та організацій; банкрутство та ліквідація підприємств).

Література

1. Анализ финансово-экономической деятельности предприятия: Учеб. Пособие / Под ред. проф. Н.П. Любушнна. -- М.: ЮНИТИ-ДАНА; 1999;

2. Анташов В. А.. Уварова Г. В. Экономический советник менеджера. Уч.-пр. пос.: - Ми.: "Финансы, учёт, аудит". 1996;

3. Балабанов И.Т. Игровой практикум по финансам. -- М.: Финансы и статистика, 1997;

4. Белолипецкий В.Г. Финансы фирмы: Курс лекций / Под ред. И.П. Мерзлякова. -- М.: ИНФРА-М, 1998;

5. Белых Л. П. Основы финансового рынка. 13 тем: Учеб .цособие для ву-зов. -- М.: Финансы, ЮНИТИ, 1999;

6. Бланк И.А. Словарь-справочник финансового менеджера. -- К.: "Ника-Центр", 1998;

7. Бланк И.А. Стратегия и тактика управления финансами. -- К.: МІГ "ИТЕМ лтд", СП "АДЕФ-Украина", 1996;

8. Гридчина М.В. Финансовый менеджмент: Курс лекций -- К.: МА-УП, 1999;

9. Грушко В.І., Пилипченко О.І. Фінансові ризики. Навчальний посібник. -- К.: Знання: 1998;

10. Ефимова С.В. Как анализировать финансовое положение предприя-тия (практическое пособие). -- КГ.: АО "Бизнес-школа "Интел-Синтез". 1994;

11. Ковалев Л.П., Привалов В.П. Анализ финансового состояния пред-приятия. Издание 2-е, переработанное и дополненное. -- М.: Центр экономики и маркетинга. 1997;

12. Ковалев В.В. Введение в финансовый менеджмент. М.: Финансы и статистика, 1999;

13. Ковалёв В.В. Управление финансами: Учебное пособие. М.: ФБК -ПРЕСС. 1998;

14. Ковалев В.В. Финансовый анализ: Управление капиталом. Выбор инвестиции. Анализ отчетности. -- 2-е изд.. перераб. н доп. -- М.: Финан-сы и статистика, 2000;

15. Ковалева A.M.. Лаиуста М.Г.. Скамаи Л.Г. Финансы фирмы: Учеб-пик. - М.: ІШФРА-М. 2000;

16. Колиакова Г.М. Как управлять дебиторской задолженностью. М.: Современная экономика и право, 2000;

17. Коробов МЛ, Фінанси промислового підприємства. -- К.: Лнбідь. 1993;

18. МакЛафпн Д. Дж. Ценные бумаги: как добиться высоких доходов. -- М.: "ДЕЛО", 1999;

19. Мелкумов Л.С. Организация и финансирование инвестиций: Учеб-ное пособие. -- М.: ИНФРА-М, 2000;

20. Павлюк К.В. Фінансові ресурси держави: Монографія. -- К.: "НЮС";

21. Полозенко Д., Варгіч С. Банкрутство і шляхи його подолання // Вісник НБУ. -- 1999. -- № 10. -- С. 59-63;

22. Терещенко С. Оцінка фінансової стійкості підприємства //Вісник НБУ. -- 1999. -- № 11. -- С. 60-63;

23. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств. Навчальний посібник. Жи-томир: ЖІТІ, 2000.