Деформації у відтворювальних макроекономічних процесах в Україні

11

Деформації у відтворювальних макроекономічних процесах в Україні.

На противагу деяким економістам, які пояснюють фінансові проблеми вітчизняних товаровиробників недостатністю грошової маси в обігу, автор розкриває об'єктивні причини економічного занепаду в Україні.

Економіка України реформується за складних умов: триває процес становлення державності, з різних причин розірвано економічні зв'язки з традиційними партнерами, вітчизняні товаровиробники втрачають домінуючі позиції навіть на внутрішньому ринку, поступаючись імпортерам. Структурні перетворення загальмувалися -- ефективний власник в Україні так і не з'явився; поєднати приватизацію з налагодженням конкурентоспроможного виробництва, на жаль, не вдалося. Податкова система виштовхує виробників у тіньовий сектор. Упродовж останніх років темпи зменшення обсягу обігових коштів підприємств були швидшими, ніж темпи скорочення ВВП, що стало ще одним фактором загальної економічної стагнації. Динаміка запланованих обсягів бюджетних доходів і витрат не відповідала ні динаміці ВВП, ні потребам підтримки необхідних відтворювальних пропорцій у його обороті. Діюча система оподаткування спричиняла майже цілковите поглинання фінансових ресурсів країни у секторі загального державного управління, мінімізацію їх обсягів у секторі "нефінансові корпорації", відтак унеможливлюючи нормальне функціонування економіки. Як внутрішні, так і зовнішні залучені фінансові ресурси спрямовувалися переважно на державні витрати.

У 1998 році всі ці процеси дійшли критичної межі, створивши підґрунтя для фінансової кризи, подих якої відчули навіть найбільші оптимісти. Деякі політики та економісти вирішили, що майже всі негаразди (а саме: зростання заборгованості між підприємствами України, збільшення податкових боргів, зниження рентабельності виробництва тощо) є наслідками дефіциту грошової маси. Але, як показало дослідження відтворювальних пропорцій в обороті ВВП, і особливо -- пропорцій у реальних доходах секторів економіки, головною причиною платіжної кризи та економічного занепаду стали деформаційні зміни у вищезазначених пропорціях, що почалися із 1993 року. Причому деформації у формуванні доходів секторів економіки та спотворення фінансових взаємовідносин між ними виникли насамперед через недоліки у податково-бюджетній політиці уряду, в системі перерозподілу доходів у секторі загального державного управління.

Відомо, що для забезпечення простого відтворення виробництва система податково-бюджетного регулювання має бути спрямованою на підтримку відповідних відтворювальних пропорцій між доходами і витратами кожного із секторів економіки. При цьому рівень наявних (чистих) доходів підприємств (сектора "нефінансові корпорації") повинен бути не нижчим, ніж рівень споживання ними основного капіталу. Якщо ж податкова система перерозподіляє майже всі фінансові ресурси на користь держави, видатки якої спрямовуються переважно на споживання, а не на інвестування виробництва, то виникає дефіцит умов його відтворення, формується схема економічного занепаду. Чим менше коштів залишається (порівняно з обсягами споживання основного капіталу) у підприємств, тим швидше скорочується виробництво.

Виникнення деформацій у відтворювальних процесах

Деформації у макроекономічних пропорціях з'явилися на етапі формування первинних доходів секторів економіки та в процесі їх перерозподілу. Так, у 1993 і 1994 роках спостерігалося стрімке реальне зростання (порівняно з 1992 роком у 6.7 та в 11.9 раза відповідно) чистих податків держави -- найвагомішої складової первинних доходів сектора загального державного управління (див. графік 1). У 1997 році чисті податки становили 19.4% від ВВП. Тим часом у нефінансовому секторі економіки істотно знизився валовий прибуток, який становив лише 17% від ВВП. У реальному обчисленні валовий прибуток сектора "нефінансові корпорації" у 1997році зменшився і становив лише 6.1% від такого ж показника 1992 року, а чисті податки за цей період зросли у 10.4 раза.

В економічно розвинутих країнах світу чисті податки відносно ВВП значно менші. Так, 1995 року вони становили: у США -- 8, Японії -- 7, Франції -- 12.7, Німеччині 11.2, у країнах ОБСБ (Організації економічного співробітництва та розвитку) -- в середньому 11.2% від ВВП. Тобто були у 2--3 рази меншими, ніж в Україні і, зрозуміло, не справляли такого потужного тиску на фінансовий стан підприємств.

Збільшення у ВВП частки чистих податків відбувалося в Україні за рахунок двох джерел -- зниження валового прибутку підприємств та фонду оплати праці населення (сектора домашніх господарств). Частка фонду оплати праці у структурі ВВП зменшилася у 1997 році до 48.6% (із нарахуваннями на заробітну плату, а без них -- до 33.9 %). У США вона становить 58.3% (із зазначеними нарахуваннями), в інших розвинутих країнах -- від 53 до 55%. Зауважимо, що нарахування на заробітну плату в них значно менші, крім того у грошові доходи населення цих країн входять і такі значні за обсягом доходи, як відсотки з депозитних рахунків, дивіденди із цінних паперів тощо. Отже, причини зменшення наявних доходів населення в Україні (наслідок якого -- згортання попиту) виникли ще під час формування первинних доходів різних секторів економіки.

Податкова складова

За даними міжгалузевого балансу та системи національних рахунків, у 1996 р. податкова складова у собівартості продукції (не враховуючи нарахувань на заробітну плату) становила понад 6%, а разом із нарахуваннями на заробітну плату та прибутковим податком із громадян -- 14.5%. Щодо питомої ваги податків у собівартості виробництва найбільшою вона була у сільському господарстві -- майже 28%, у галузі зв'язку -- 26, будівництві -- понад 21, у галузях охорони здоров'я, освіти і культури -- по 22%. Це негативно позначилося на їхньому конкурентному потенціалі. У валовій доданій вартості окремих галузей економіки податкова складова (за ринковими цінами) становила: у промисловості і будівництві -- понад 50%; у сільському господарстві, транспорті і зв'язку, торгівлі, операціях із нерухомим майном тощо -- від 34 до 40%. За нашими розрахунками, у 1996 році податкова складова у валовому внутрішньому продукті української економіки в середньому становила 48%. Нагадаємо, що незадовго до цього -- у 1991, 1992 і 1993 роках -- цей показник становив відповідно 25.1, 24.6 та 31.0% (див. таблицю).

Оскільки в Україні запроваджено значні пільги щодо багатьох податків, на фактичних платників лягає непосильна ноша повної їх сплати у запланованому обсязі. Цим пояснюється щорічне зростання заборгованості підприємств зі сплати податків до бюджету. Адміністративні методи їх "збирання" призводять лише до зменшення обігових коштів підприємств та зростання взаємної заборгованості. Повна сплата податків для багатьох підприємств рівнозначна припиненню їх економічної діяльності.

Існуюче податкове навантаження на виробників, а також дедалі більші експлуатаційні витрати підприємств призвели до збільшення кількості нерентабельних виробництв та подальшої тінізації економіки. За різними оцінками, нині у так званій "сірій зоні" формується (залежно від сфери виробництва) від 20 до 40% доходів.

Одночасно зі збільшенням кількості збиткових підприємств знижувалась і рентабельність усіх галузей економіки, зменшувалася конкурентоспроможність їх продукції та послуг.

Ще одним поштовхом до деформацій у відтворювальних процесах стало зростання інфляції у 1992--1993 рр., яке відповідно позначилося на сальдо доходів від власності в секторі фінансових корпорацій у ході його взаємовідносин із сектором "нефінансові корпорації". Зрозуміло, цей показник зріс (у 1992 р. -- в 2.4, у 1993 р. -- в 2.2 раза) на користь фінансового сектора. Тобто підприємства втратили свої обігові кошти не лише через вади податкової системи, екстремальні умови зростання вартості проміжного споживання, а й унаслідок сплати значних коштів банківській системі за кредитні ресурси. А коли нефінансовий сектор, як фінансовий донор, виснажився, зазначене сальдо доходів стало зменшуватися -- у 1997 р. воно становило лише 21.1% від рівня 1992 р.

Нині вітчизняним підприємствам, як і раніше, вкрай потрібні позики, проте фінансовий стан не дозволяє їм брати дорогі кредити. У складній ситуації перебувають і банки -- вони зацікавлені в ефективних засобах підтримки рівня своїх доходів, проте кредитування реального сектора економіки вважають занадто ризиковим.

Отже, без суттєвих змін у формуванні виробниками фінансових ресурсів не обійтися. Інакше -- програють усі: держава не отримуватиме в повному обсязі своїх доходів, фінансовий сектор не матиме змоги виконувати головну функцію -- кредитувати реальну економіку.

Динаміка наявних доходів

Деформації у формуванні первинних доходів окремих секторів економіки та в перерозподілі фінансових ресурсів між ними позначилися на реальній динаміці наявних (чистих) доходів цих секторів (див. графік 2). Незважаючи на значне реальне зменшення ВВП впродовж 1993--1997 рр., наявний дохід у секторі загального державного управління зростав! Водночас у нефінансовому секторі економіки він щорічно знижувався і в 1997 р., за нашими оцінками, становив лише 11.6% від рівня 1992 року. У фінансовому секторі економіки протягом 1992--1994 років наявний дохід стрімко зростав. Та це зростання у 1995--1996 роках змінилося таким же стрімким падінням: у 1996 р. наявний дохід у цьому секторі становив 13.9% відносно рівня 1992 року та 0.9% від ВВП (у 1997 р. -- 0.8, а у 1998 р. -- лише 0.3% від ВВП).

Стрімке зменшення наявного доходу у виробничому секторі нині стало серйозною загрозою для економіки держави.

Упродовж 1993--1996 років питома вага споживання основного капіталу (амортизації) у складі доданої вартості становила в Україні в середньому 20%. У економічно розвинутих країнах цей показник значно менший. 1995 року він становив: у США -- 11.4, Японії -- 15.6, Франції та Німеччині -- по 13, у країнах ОБСБ -- у середньому 12%.

Щоб відбувалося просте відтворення, наявний дохід сектора "нефінансові корпорації" повинен становити 14-- 15% від ВВП. Інакше підтримка виробництва у попередніх обсягах можлива хіба що за рахунок залучення дорогих коштів та зростання заборгованості. Останнє якраз і спостерігається у нашій країні: рівні дебіторської та кредиторської заборгованості вже перевищують обсяги ВВП, недоїмка за платежами до бюджету в 1998 році зросла більш як у 4 рази, а за січень-травень 1999 року -- ще на 19.2%, що свідчить про неспроможність підприємств платити за нарахованими податковими зобов'язаннями. Рік у рік зменшуються можливості самоокупності, самофінансування та саморозвитку виробництв; зростання заборгованості стало звичайним явищем.

Зменшення наявних доходів у головному секторі-виробникові позначилося на обсязі капіталоутворення і на можливостях інвестування за рахунок власних коштів підприємств. Якщо в 1992 р. наявний дохід нефінансового сектора давав змогу не лише відшкодовувати витрати на капіталоутворення, а й перевищував їх на 12.7%, то в 1996 р. він покривав ці витрати лише на 13% (див. графік 3). Це стало вирішальним фактором згасання інвестиційної діяльності. За період із 1992 по 1997 рік у секторі "нефінансові корпорації" накопичення основного капіталу зменшилося майже в 3 рази.

Діюча система оподаткування поставила підприємства в умови, за яких стало проблемою не лише технологічне відновлення виробництва, а й забезпечення його простої підтримки на рівні попереднього року. Через неможливість технологічного переоснащення знизилася конкурентоспроможність підприємств, що ще більше поглибило фінансові проблеми українських виробників товарів та послуг.

У Польщі в кризові роки також спостерігалося стрімке зменшення наявного доходу у секторі підприємств. Інвестиційний процес, як і економіка в цілому, почали бурхливо розвиватися завдяки залученню значних обсягів іноземного капіталу. Стосовно ж секторних пропорцій наявного доходу, то в Польщі перевагу мав сектор домашніх господарств. Саме в ньому активно розвивалася підприємницька діяльність, а в первинних доходах домашніх господарств зарплата і прибуток від підприємництва формувалися в рівних пропорціях. Одночасно зі стрімким розвитком малого бізнесу, в якому провідну роль відігравали фізичні особи, що одержували доходи у формі підприємницького прибутку, зростав і ВВП.

Проте частка сектора загальнодержавного управління у наявному доході Польщі постійно знижувалася -- із 19.8% у 1993 р. до 16.3% у 1996 р. Для порівняння: в Україні в 1996р. вона становила 38%, а загальна частка перерозподіленого у цьому секторі валового внутрішнього продукту -- понад 50%. Через державний бюджет України було перерозподілено: за доходами -- 37, за витратами -- 41.4% ВВП .

Ситуацію, коли значна частка наявних доходів внутрішньої економіки зосереджується у державному секторі, можна було б вважати нормальною за умови проведення ефективної бюджетної політики, яка забезпечує нарощування конкурентоспроможного виробництва шляхом спрямування державних дотацій і капітальних трансфертів у виробництво високоякісної та конкурентоспроможної продукції. Але, на жаль, цього не було. В Україні державні капітальні трансферти постійно зменшувалися, а субсидії надавали в основному збитковим підприємствам.

Важливим деформаційним чинником процесу відтворення виробництва стало накопичення залишків готової продукції у виробників, що вивело з обігу значні обігові кошти підприємств. У різні роки вони становили від 13 до 34% від ВВП. Не створивши налагодженої системи маркетингу, не навчившись визначати реальний попит на ту чи іншу продукцію, підприємства інерційно виробляли нікому не потрібний товар. Це стало ще одним впливовим фактором економічного занепаду. За цих умов домашні господарства намагалися компенсувати втрачені доходи за рахунок нарощування виробництва у підсобних господарствах. Із кожним роком їх частка у виробництві продукції та послуг зростала. У загальному обсязі товарів і послуг, вироблених у 1996 році, на цей сектор економіки припадало: товарів, випущених у сільському господарстві, -- 43.7, будівництві -- 14.5, торгівлі та громадському харчуванні -- 25.6, виробничих побутових послуг -- 21.1, невиробничих побутових послуг -- 21.5%.

У Польщі теж спостерігалося зростання економічної активності домашніх господарств, проте -- шляхом розвитку малого й середнього підприємництва. В Україні, на жаль, підприємництво не набуло належного розвитку. Більше того -- значний його відсоток зосередився в "сірій" економіці, що дає змогу певній частині населення конкурувати на внутрішньому ринку, а іноді -- просто виживати.

Держава виявилася неспроможною віднайти рівновагу між власними інтересами та інтересами суб'єктів господарювання. її зусилля концентруються в основному на поповненні бюджету будь-якою ціною, незважаючи на становище виробників. При цьому за окремими статтями бюджет виконується нерівномірно, з порушенням пріоритетності законодавчо найбільш захищених статей. Так, за період із 1995 по 1998 рік фактичні витрати на органи законодавчої, виконавчої та судової влади перевищили заплановані, відповідно на 49.7, 19.6, 28.5. Тоді як витрати на соціально-культурні заходи і соціальний захист, як правило, були меншими від запланованих. "Найзахищенішою" статтею витрат у 1998 році виявилися витрати на управління.

Висновки

Отже, протягом кризових років перерозподіл доходів між секторами економіки та формування наявних доходів відбувалося на користь одного сектора економіки -- державного. З огляду на характер змін у секторній структурі наявного доходу є підстави констатувати, що макроекономічна політика держави була "найуспішнішою" в аспекті збереження рівня власних доходів, незважаючи на значне їх зменшення в інших секторах. Це порушило відтворювальні пропорції в економіці і призвело до згортання інвестицій, стагнації, зростання боргів тощо.

Нині головними чинниками економічної стагнації в Україні є:

* агресивна податкова система;

* неефективна бюджетна політика;

* недорозвинутість ринкових механізмів;

* відсутність послідовної політики економічних реформ в умовах протистояння гілок влади та браку довіри до них із боку населення.

Для оздоровлення економіки необхідно:

1) усунути секторні диспропорції у первинних та наявних доходах шляхом зменшення чистих податків сектора загального державного управління через ліквідацію так званих "інших податків на виробництво" (це здебільшого податки на цільові фонди; у 1996 р. вони становили 47.8, а в 1997 р. -- 35.3% від загальної суми податків на виробництво);

2) перейти на спрощену та м'яку систему оподаткування малого й середнього підприємництва;

3) оптимізувати бюджетні витрати, значно зменшивши витрати на органи законодавчої та виконавчої влади, на "європейські" ремонти та реконструкції численних державних установ.

Ці та деякі інші заходи сприяли б зменшенню частки ВВП, що перерозподіляється через державний бюджет, і водночас збільшенню наявних доходів сектора "нефінансові корпорації" із нинішніх 8% до 14--15% від обсягу ВВП. Вони були б першим кроком на шляху до врегулювання макроеко-номічних пропорцій у доходах та відтворенні виробництва -- кроком, який би дав змогу створити об'єктивні умови для економічного зростання, що в свою чергу допомогло б реально збільшити бюджетні надходження.

Актуальною залишається проблема урівноваження податкового тягаря між суб'єктами господарювання. Зменшення численних податкових пільг та зниження податкової ставки не лише забезпечить виробникам рівні умови, а й значно полегшить можливості щодо самоінвестування ефективно працюючих підприємств.

Для новостворених підприємств, які лише налагоджують виробництво, варто встановити податкові канікули на 1--2 роки. Це дало б їм змогу адаптуватися до умов господарювання і наростити виробництво.

Необхідність зміни податково-бюджетної політики в напрямі зменшення кількості податків і нарахувань, зменшення загальної податкової складової у ціні товарів та послуг нині є очевидною для всіх. Проте усвідомлення необхідності змін, на жаль, не втілюється у конкретні дії, передусім -- щодо створення нового податкового законодавства.

Нинішні розмови про бажане економічне зростання мало впливають на реальний стан вітчизняних товаровиробників. Необхідно нарешті вжити заходів, аби зняти існуючі обмеження для тих, хто хоче по-справжньому працювати.

Не менш важливим завданням є досягнення продуктивного співробітництва між гілками влади з метою забезпечення послідовності в проведенні економічної політики, стабілізації економічного середовища. Без цього Україна не стане привабливою для інвесторів.