2

Вступ

Інтеграція України до Європейського Союзу є одним з її основних зовнішньополітичних пріоритетів. Стратегічною метою держави проголошено повноправне членство в ЄС. Фундаментальні основи європейської політики України, механізми і тактику реалізації стратегічного курсу визначають наступні документи: Конституція України (ст.18); Постанова Верховної Ради України "Про основні напрями зовнішньої політики України" від 2 липня 1993 року, яка підкреслює, що "перспективною метою української зовнішньої політики є членство України у Європейських Співтовариствах"; Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Союзом, підписана 16 червня 1994 року; Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, затверджена Указом Президента України від 11 червня 1998 року; Послання Президента України до Верховної Ради України "Україна: Поступ у ХХІ століття". Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки; Програма діяльності Кабінету Міністрів України на 2000-2004 рр.



Розділ І. Інтеграційний шлях України до ЄС і його вплив на долю українських підприємств

Європейський Союз об'єднує 15 європейських країн заради спільної мети - принести мир та процвітання своїм народам в рамках тіснішого союзу з спільними економічними, політичними та соціальними цілями. Країни Союзу зробили невідворотний вибір шляху вивіреного та стабільного соціального та економічного прогресу. Зокрема, це робиться завдяки створенню зони без внутрішніх кордонів, посиленню економічної та соціальної єдності та заснуванню економічного та монетарного союзу. Створення єдиного спільного ринку для близько 369 мільйонів європейців забезпечує свободу руху для людей, товарів, послуг і капіталу.

У внутрішній політиці Європейський Союз розробляє спільну політику в таких галузях, як сільське господарство, телекомунікації, транспорт, енергетика та навколишнє середовище. У зовнішіній політиці він розробляє політику зовнішньо-економічних зв`язків та торгівлі, поступово посилюючи свою міжнародну роль шляхом втілення спільної зовнішньої політики та політики безпеки.

Інтереси європейських громадян представлені на міжнародному рівні рядом спільних закладів:

Рада Міністрів, до складу якої входять п'ятнадцять глав держав ЄС та їхніх урядів і яка визначає загальні політичні ініціативи та напрямки, - головний орган, що приймає рішення. Рада скликається двічі на рік на рівні Глав держав і урядів, і ця зустріч називається Європейською Радою. Для обговорення кожного окремого пункту до роботи Ради Міністрів залучаються міністри з країн - членів, що відповідають за це конкретне питання.

Президент і 19 Членів Європейської Комісії здійснюють контроль за практичним втіленням Європейських Угод. Вони виконують рішення Ради Міністрів, а також мають право ініціювати підготовку та пропозиції щодо спільного законодавства. Комісія здійснює виконавчу владу, а також управляє такими програмами, як Тасіс.

Європейський Парламент - це асамблея 626 членів, які обираються через прямі вибори громадянами країн-членів. Члени Парламенту вивчають законодавчі пропозиції та затверджують бюджет. Вони приймають спільні з Радою Міністрів рішення з окремих питань та наглядають за роботою Ради ЄС і Європейської Комісії. Вони також сприяють розробці власних напрямків у відношеннях з третіми країнами. Наприклад, що стосується України, то це, зокрема, втілюється в прикордонному співробітництві та ініціативах по встановленню демократії та виконанню прав людини, а також у співробітництві в галузі вищої освіти, проектах, націлених на захист навколишнього середовища та забезпечення свободи преси.

Інтеграція до Європейського Союзу є одним з першочергових стратегічних напрямків зовнішньої політики України з 2004 року (саме тоді було фактично змінено біполярну зовнішню політику на одно направлену - тобто, політику об'єднання з європейським співтовариством, з метою стати рівноправним членом європейської громади, вийти на світові ринки збуту та європейських споживачів, удосконалити управління держапарату і забезпечити рівень життя населення не нижчий рівня розвинених світових держав). Але шлях "до Європи швидкими темпами" виявився неочікуванно складним, породивши багато суперечностей і негараздів на тлі політичного та економічного підґрунтя: відразу з'явилася велика кількість проблем, які негайно потрібно було б вирішити, законодавчо закріпити результати такої діяльності і в корінні змінити сам стиль українського економічного, політичного, правового і, навіть, культурного життя. Самим гострим питанням залишалося становище українського підприємництва, оскільки перетворення на державному рівні в першу чергу стосувались саме його: свобода підприємництва, усунення корупції, допомога в розвитку усіх видів бізнесу (малого, середнього і великого) зі сторони держави, видання на таку допомогу значної суми грошей, до того ж, оновлення податкової системи (розглядалось навіть питання усунення податку на додану вартість і його заміну на податок кінцевого споживання), але більшість законопроектів, які необхідно прийняти до вступу в ЄС до сих пір знаходяться в проектах детальної розробки, а значить будуть прийняті ще не скоро. Україна поки ще знаходиться десь досить далеко від того ідеалу, який перед нею малює ЄС, але не безпідставно можна аналізувати, що з нинішньою ситуацією шлях до ЄС перекрито досить на довго (Табл. 1).

Таблиця 1. Підприємництво України в період інтеграційного процесу "Україна - ЄС".

Плюси	Мінуси
Вступ до СОТ відкрив двері українському бізнесу (промисловості, торгівлі та фінансам) на міжнародні ринки.	Вступ до СОТ сприяв розвитку жорстких правил економічної боротьби, до чого українські товаровиробники і торгівці послугами зовсім не пристосовані, як наслідок більшість вітчизняних промисловців просто втратить не лише гроші, але й контроль над українським сектором економіки в європейському регіоні.
Українські промисловці, товаровиробники зможуть вільно перейняти досвід європейських колег і зробити саме свій вид бізнесу високодохідним, спираючсь на знання і технології виробництва, що, на відміну від України, давно стали європейськими стандартами якості та конкурентоспроможності.	Існує ризик того, що перші роки перебування у ЄС іменуються одностороннім відкриттям ринків - не в користь України, звісно. Це випливає з того, яку політику пропонує взяти ЄС по відношенню до нелегальних мігрантів з ін. країн світу в Україні, тобто є ризик того, що українські підприємці будуть виконувати односторонні зобов'язання, на користь європейських товаровиробників, що може здвинути нанівець усі попередні їхні досягнення у галузі удосконалення і виробництва, і управління, і сервісу, що так важливо для виживання в жорстокому оточенні конкурентів в режимі вільної ринкової економіки.
Введено допомогу і полегшено процедуру реєстрації малого бізнесу, взято курс на розширення його межі на території України, введено допомогу приватним підприємцям в сумі 4000 грн. при реєстрації в спеціалізованих органах держвлади, відкрито спеціальні депозитні та кредитні програми для підприємців (прикладом можуть стати гнучкі депозити для бізнесу, або кредити під максимум 11% річних).	Європа давно йде самобутнім шляхом в розвитку малого і середнього бізнесу, у т.ч. і підприємництва. Можна передбачити те, що приватне підприємництво в Україні, котре почало розвиватися досить недавно (з 90-х рр. ХХ ст.) є ще не готове зустрітись з закріпленими позиціями підприємців Європи та їх жорсткою хваткою і прагматизмом, який може бути досить вагомою завадою подальшого завоювання навіть внутрішніх ринків України самими українськими промисловцями, бізнесменами та товаровиробниками.
Зменшено податкове давлення на підприємців, збільшено їхній захист перед органами державної влади та тіньовими ринками, збільшено законодавчу базу, яка захищає права підприємців.	Україна відкриває простір для розвитку своїх підприємств та підприємців, але ніхто не дає гарантій, що допомога України в розвитку підприємництва на своїй території (незалежно від того будуть вони іноземними чи ні) буде взаємною. Для захисту європейських ринків від навали підприємців з "третього світу" будуть встановлені своє образні правил гри, зміну яких досить тяжко передбачити, тим паче їхній впив на розвиток українського бізнесу і його провадження в Європу.

Ось спектр самих головних проблем, які сіють, можна сказати, паніку серед підприємців України: перед ними залишається досить непередбачуване майбутнє з стрімкими поворотами подій (політичними кризами, економічними дефолтами, інфляцією національної валюти і ін.), які заводять у тупий кут намагання підприємців розвинутись і перерости рівень не просто малого бізнесу, а досягти справді європейських висот.

Тому стратегічною основою розвитку усієї діяльності малого та середнього бізнесу в Україні (це питання стало ребром ще з 90-х рр.) є підняття конкурентоспроможності вітчизняного підприємництва. В Україні за останні роки фактично не відбулося стрімких інноваційних зрушень, що підтверджується низьким індексом конкурентоспроможності українських підприємств у порівняні з європейськими. Як показав досвід країн ЄС в Україні необхідно впровадити гнучку економічну політику (яка відсутня!) з ціллю ефективного використання інноваційно - інвестиційного механізму, що стимулює розвиток науки та технологічного прогресу. Процес конкурентоспроможності підприємств знаходиться на першому місці вивченні вітчизняних та зарубіжних вчених - економістів: А.І.Амоші (праця "Інноваційний шлях розвитку України", 2005р.), Ю.Н.Бажала (праця "Економічна оцінка стратегічних пріоритетів економічного розвитку", 2002р.), Г.Г.Бурлаки, В.М.Гейца, О.Н.Кондрашова (праця "Організаційно - економічний механізм регулювання інноваційної діяльності у промисловості України", 2003р.), А.М.Мухамедьярова ("Інноваційний менеджмент", 2004р.) і Ю.В.Яковца. Хоча, на мій погляд, дослідження цих вчених, які в основному стосуються макроекономічного рівня, випускають із виду макроекономічний рівень, який створює саму основу і специфіку появи конкуренції як такової. Плюсом даних робіт вважаю те, що базуються вони на дослідженні еволюції підприємництва самих країн - учасниць ЄС, що дає змогу відслідкувати етапи якими пройде і наша держава для вступу в ЄС.

За результатами досліджень вчених, світову конкурентно-здатність визначають за допомогою 2-х індексів:

Індекс збільшуваної конкурентоспроможності (GCI), на основі якого складено список з 80-ти країн світу з найкращими перспективами росту;

Індекс мікроекономічної конкурентоспроможності (MCI).

Основним завданням цих показників було вирішено питання про можливість економічного зростання та його перспектив для підприємців різних країн в разі відсутності будь - яких економічних стимулів чи незлагодженої внутрішньої політики. Розвиток технологій - першочерговий фактор розвитку конкурентоспроможності підприємств. Доказом цієї думки стало те, що країни Європи з недорозвиненою економікою спочатку використовували технології країн - партнерів, а вже потім переходили межу між простим копіюванням до складного інноваційного процесу всередині країни. В економічно розвинених країнах дифузія інновацій в технологіях сприяє продовженню їх високої конкурентоспроможності (а значить забезпечує підприємництва стабільним полем для підприємницької гри). Країни, що розвиваються (Україна в їх складі!) відстають від рівня конкурентноздатності розвинених країн і по мікроекономічним показникам. Для таких країн, як Україна, промисловий розвиток повинен бути забезпечений одночасним прогресом як макро -, так і мікро - показників, причому стосується це не лише промисловості будь - якого типу. Так ефективність торгових угод та ін. способів лібералізації ринку залежить від мікроекономічної політики. Якщо діловий клімат всередині країни не покращується, а компанії не збільшують продуктивність праці, в такому випадку лібералізація внутрішнього ринку буде стимулюватись імпорт, в той час як темпи експорту будуть скорочуватись.

Разом з рівнем конкурентоспроможності розраховують рівень підприємницької ефективності. В 2007р. перше місце за цим критерієм посіли США, 2-ге - ФРН, 3-те - Фінляндія, 4-е - Швейцарія (Табл. 2).



Таблиця 2. Рейтинг країн світу згідно підприємницької ефективності.

Країна	2005р.	2006р.
	(103 країни)	(121 країна)
США	1	1
Німеччина	3	2
Фінляндія		3
Швейцарія	5	4
Данія	7	5
Нідерланди	9	6
Швеця	4	7
Великобританія	6	8
Японія	8	9
Гонконг	11	10
Сінгапур	10	11
Австрія	16	12
Франція	12	16

На сучасному етапі розвитку в політиці пріоритетів країн - учасниць Євросоюзу домінує ефективність економічної політики (в т.ч. промислової та фінансової). Найважливішою частиною політики Євросоюзу залишається лібералізація енергозабезпечення, телекомунікацій, транспорту і водного господарства, а також проведення структурних реформ на національному та європейському рівнях (одним з таких новаторств для України є ратифікація угоди про скорочення на 50% до 2050р. кількості брудних виробництв і забруднення навколишнього середовища.). Такі реформи розширяють імпульси для розвитку вітчизняної економіки, в першу чергу, вони сприяють потоку іноземних інвестицій в нові країни - члени ЄС і розвитку трансграничної економічної інфраструктури. Все це дозволить закріпити і посилити промислову привабливість нових країн - членів ЄС і дасть можливість підприємствам виготовляти нову економічно конкурентну продукцію, допоможе уникнути порушення правил конкуренції на розширеному внутрішньому ринку ЄС, що в результаті допоможе збільшити коефіцієнт конкурентоспроможності країн - членів ЄС.

З прийняттям нової програми сприяння економічному зростанню і занятості населення, пріоритетними направленнями політики ЄС стають: збільшення привабливості ЄС для іноземних інвестицій і робочої сили, перетворення науки і інновацій в центральний об'єкт економічного розвитку регіонів, розробка стратегій, що дозволять підприємствам збільшити кількість робочих місць. Виходячи з приведених даних, промислова політика буде направлена на активізацію позицій у СОТ (в частині екологічних стандартів також!), лібералізацію міжнародної торгівлі, обмеження конкуренції на внутрішньому ринку, спроби його структурної трансформації та ін.

Перехід України до ринку супроводжується істотними змінами окремих елементів і динамікою росту ВВП при відсутності зв'язків з тенденціями, що притаманні країнам - учасницям ЄС, при більш сильному давленні глобальних та інтегральних процесів.

В сучасних умовах, не маючи сильних зв'язків з Європою, Україна ризикує втратити тенденцію до розвитку інноваційно - інвестиційного потенціалу країни, що негативно позначається на її конкурентоспроможності. Європа зараз йде в своєму розвитку зовсім іншою, не схожою на розвиток української економіки, стежкою.

Тенденції розвитку країн - членів ЄС складаються так, що лідерами у обсягах виробництва та споживання є 4 країни: ФРН, Франція, Великобританія та Італія. Це приблизно 15% світового ВВП, загалом Західно-Європейський регіон відповідає за 22%-24% сукупного світового продукту. Середні теми приросту ВВП в регіоні складають 2-2,5%.

Екоміці Зах.-Європейського ринку притаманні наступні риси:

1. високий рівень концентрації виробництва і капіталу:

а) 3/4 концернів регіону походять з ФРН, Франції, Великобританії та Італії.

б) 2/3 наукових розробок і досліджень проводяться підрозділами ТНК Зах.-Європейських країн.

в) об'єм капіталу накопиченого у банківській сфері в абсолютних величинах перебільшують сукупний ВВП країн регіону.

2. ключова підприємницька структура Зах.-Європейського регіону - диверсифікований концерн, що при заснуванні мав галузеву орієнтацію. Продукція є переважно капітало та наукоємкою.

Якщо аналізувати на деяких країнах то за 15 років спостереження (1984-1998) середні темпи економічного розвитку складали:

В Ірландії - 5,6 %

В Туреччині - 4,6%

В Норвегії - 3,4%;

Основна частина країн відзначається 2,5% темпами росту. Замикає групу Зах.-Європейських країн 2 представники Скандинавії: Швеція та Фінляндія - 0,1%,та Швейцарія - 0,2%. (Німеччина 2,2%)

За галузевою структурою ВВП країн Західної-Європи, що відзначаються найбільшими обсягами виробництва, не дуже відрізняються одна від одної. Як бачимо, промисловість - друга за вагою утворююча складова ВВП регіону. Кожна з країн Європи має власну політику розвитку промисловості, що є с кладовою регіональної економічної політики. В країнах Європейського Економічного простору формується під впливом екзогенних факторів, викладенних в базових документах Європейських Співтовариств мається на увазі Європейських Співтовариство вугілля та сталі.

Розвитку промисловості регіону, а також базовими є положення Маастрихтської угоди та директиви і норми, що походять від неї. Відокремлюють умови підтримки конкурентного середовища і збалансованого розвитку промисловості. Це завдання виконується завдяки реалізації в кожній окремій галузі програм розвитку. Промислова політика в ЄС реалізується відповідно до концепції "Спільного ринку", яка отримала реальний зміст у 1987 році з підписанням Єдиного Європейського Акту. Остаточно ініціативи проведення спільної узгодженої політики, в тому числі і промислової були закріплені у Маастрихтській угоді, що була підписана 7 лютого 1992 року.

З початку 90-х, в ЄС почала працювати єдина система стандартів, мета яких забезпечити захист охорони здоров'я безпеки навколишнього середовища і споживача. Стандарти мають поступово витіснити торгівельні бар'єри, збільшити конкуренцію і технологічний рівень виробництва.іншою важливою характеристикою промислової політики ЄС є наявність державних замовлень. На них припадає до 16% ВВП регіону. Акцент у державних замовленнях робиться на високотехнологічну продукцію і розвиток найбільш конкурентноздатних галузей. Згідно з "промисловою політикою відкритого конкурентного середовища", схваленою Європейською Радою 26.11.90 року, комісією розроблена промислова стратегія Спільного ринку. Існують 3 ключові принципи цієї стратегії:

Сприяння диверсифікації промислової діяльності і підвищення конкурентності;

Покращення доступу виробників країн ЄС на ринки третіх країн, захист від несумлінної конкуренції і діц, що не узгоджуються з принципами вільної торгівлі;

Моніторингове сприяння позитивним змінам у структурі промислового виробництва.

З 1993 року усі заходи промислової політики регіону спрямовані на підвищення конкуренції і конкурентоспоможності національних виробників, що закріплено у преамбулі Маастрихтської угоди про ЄС. Спільна промислова політика ЄС має наступні засади:

Прискорення пристосування промисловості до структурних змін;

Сприяння підприємницькій ініціативі і малим та середнім підприємствам;

Півищення ефективності використання промислового потенціалу, використання інновацій, новаторських технологічних рішень і ринкових стратегій;

Спряння співробітництву між підприємствами.

Деякі характерні риси галузевої структури промисловості Західно-Європейського регіону:

Паливно-енергетична галузь - характеризується стабільними темпами розвитку, високою питомою вагою гідро та а атомних джерел енергопостачання.

Металургія - з 1974 року, ця галузь знаходиться у стані стагнації. Відчувається нестча сировини, яка імпортується з країн Африки, Латинської Америки та СНД. Головними виробниками є Німмечина, Франція, Великобританія і Швеція. В середньму підприємства забезпечені на 30% сировиною з країн-членів ЄС та на 7% з третіх країн.

Машинобудування - одна з провідних промислових галузей у якій зайняті до 30% усіх працюючих у промисловій сфері.

Електротехнічна галузь - забезпечує до 20% світової торгівлі. Лідерами у Західно-Європейському регіоні є Німеччина, Швеція, Італія.

У Франції створений інститут державних контролерів. Вони аналізують діяльність підприємств та інформують відповідні міністерства про рішення, що приймаються на підприємствах. З іншого боку, вони доводять думку міністерств до підприємств. Фінансове забезпечення приватних і державних підприємств здійснюється через Фонд економічного та соціального розвитку. Економічна динаміка, економічні прогнози для економіки Франції.

За останні роки Франція пережила кілька криз:

І. 1974 - 1975 рр. у зв'язку із зростанням ціни на паливо спостерігалось (6-7%) падіння обсягів виробництва в судобудуванні, чорній металургії, машинобудуванні.

ІІ. 1980 - 1982 рр. - криза охопила поряд з названими такі галузі як автомобілебудування та текстиль.

ІІІ. 1991 - 1993 Загальна рецесія у Західній Європі. Збільшення безробіття на 10 %, зростання інфляції. За 50 років у Франції відбувся перехід домінування легкої промисловості до важкої промисловості. Основних досягнень було здобуто у хімічній промисловості, аерокосмічній промисловості, атомній енергії, електроенергії, зв'язку та телекомунікаціях. Як вже було сказано, стратегічні галузі активно підтримуються державою через держбюджет. Саму тому перед урядом Франції завжди гостро стоїть проблема державного дефіциту. В 1997 р. Було досягнуто 3 % орієнтиру бюджетного дефіциту. В 1998 р. - відповідно 2,9 % ВВП, 2,8 % - в 1999 р. На 2000 рік планується, що дефіцит буде складати 1,4 % (1993 - 5,8 %, 1996 - 4 %).

Сьогодні Україні тяжко зосередитись на тому, які реформи проводити на європейському рівні, а які на національному, адже результати розвитку бізнесу і промисловості країн - членів ЄС досить складно досягти. Стабільно вже досягнуто поки - що майже 1/6 економічного рівня Європи, але до самих вершин нам ще досить далеко; зважаючи на постійні економічні і політичні кризи, що притаманні Україні. До сих пір не відрегульована система державної підтримки малого і середнього бізнесу… окремі акти погоди не збудують, для покращення цієї ситуації потрібен не один рік роботи над законодавчою базою України і вдосконалення методів легального тиску на тіньову економіку з метою розширення границь "прозорого" бізнесу і відкриття дверей для чесного підприємництва. Тому одним з головних стратегічних напрямків злиття з ЄС є законодавча адаптація до законодавства ЄС.

Органами, що повинні її забезпечувати стали (Табл. 3) :

Таблиця 3. Інститути, що забезпечують адаптацію законодавства України до законодавства ЄС.

№	Назва	Основні функції
1.	Верховна Рада України	Законодавча діяльність.
*	Комітет з парламентського співробітництва між Україною та Є	Політичний діалог з парламентарями ЄС.
2.	Президент України	Керівництво адаптацією законодавства в контексті інтеграційного процесу
3.	Кабінет Міністрів України	Планування, координація та контроль за нормотворчою діяльністю органів виконавчої влади
*	Інститут нормоторчої діяльності (при Кабінеті Міністрів України)	Наукове обґрунтування законопроектної роботи з адаптації законодавства.
4.	Міністерство юстиції України	Планування законопроектної роботи, координація нормотворчої діяльності.
*	Міжвідомча координаційна рада з адаптації законодавства України до законодавства ЄС (при Мін'юсті України)	Вироблення пропозицій щодо стратегії адаптації, рекомендацій до проектів нормативно-правових актів; правова експертиза актів на їх відповідність законодавству ЄС.
*	Центр порівняльного права (при Мін'юсті)	Секретаріат Міжвідомчої координаційної ради; підготовка проектів нормативно-правових актів з урахуванням світового досвіду
*	Центр перекладів актів європейського права (при Мін'юсті)	Переклад міжнародних договорів, законодавства ЄС, аналітичних матеріалів
5.	Українська частина Ради з питань співробітництва між Україною та Європейським Союзом	Узгодження галузевої співпраці між Україною та Європейським Союзом.
6.	Українська частина Комітету з питань співробітництва між Україною та Європейським Союзом / Підкомітет з адаптації законодавства	Здійснення аналізу актів законодавства України з метою приведення їх у відповідність з УПС; вироблення пропозиції щодо адаптації законодавства; реалізація галузевої співпраці.
7.	Національне Агентство України з питань розвитку та європейської інтеграції	Організаційне забезпечення інтеграційного процессу.
8.	Українсько-Європейський консультативний центр з питань законодавства	Консультативна підтримка ВР України, КМУ, Адміністрації Президента України та НБУ; незалежна правова експертиза законопроектів; коментарі щодо впливу законодавства на економіко-політичну ситуацію в Україні
9.	Міністерства, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування	Реалізація галузевого співробітництва України та ЄС, імплементація УПС; заходи щодо поглиблення інтеграції України до ЄС

Виходячи із зазначеного, керівництвом держави розпочато роботу з метою систематизації заходів щодо інтеграції України в європейський правовий простір та виконання взятих в рамках УПС зобов'язань. Президентом України видано ряд Указів, серед яких, на нашу думку, варто зазначити наступні: "Про забезпечення виконання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським Співтовариством (Європейським Союзом) від 24 лютого 1998 року № 148/98; "Про затвердження Стратегії інтеграції України до Європейського Союзу" від 11 червня 1998 року № 615/98 та "Про заходи щодо вдосконалення нормотворчої діяльності органів виконавчої влади" від 9 лютого 1999 року № 145/99. В цьому ж контексті Кабінетом Міністрів України прийнято три важливі Постанови: "Про запровадження механізму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 12 червня 1998 року № 852; "Про затвердження Положення про Міжвідомчу координаційну раду з адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 12 листопада 1998 року № 1773 та "Про Концепцію адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу" від 16 серпня 1999 № 1496.

Вище зазначені документи заклали фундамент внутрішнього забезпечення всеохоплюючої діяльності по приведенню правового поля України до норм і стандартів ЄС. Завдяки цьому практично створено таку систему в контексті правотворчості в Україні, яка забезпечує розробку і прийняття всіх без виключення нормативно-правових актів у відповідності до стандартів права ЄС та його країн-членів (Табл. 3). Необхідно підкреслити, що розпочато роботу по адаптації чинного українського законодавства щодо скасування експортних мит, обмеження підвищення експортних тарифів, скасування спец експорту, уніфікації ставок акцизних зборів на товари вітчизняного виробництва та ті, що імпортуються, тощо.

Однією з форм реалізації завдань по адаптації законодавства є співпраця України з міжнародними організаціями, ефективне двостороннє співробітництво тощо. Показовим в цьому плані є членство України в Раді Європи. Конвенції цієї організації встановлюють спільні стандарти Ради Європи та ЄС. Україною ратифіковано близько 30 конвенцій цієї організації. Розпорядженням Президента України утворено Державну міжвідомчу комісію з питань впровадження в законодавство України норм і стандартів Ради Європи тощо.

Існуюча законодавча база України є суперечливою, не стабільною і малозрозумілою. Залишаються нерозв'язаними важливі питання загальнодержавного значення. Як приклад може слугувати той факт, що за відсутністю Закону України "Про Кабінет Міністрів України", сьогодні діяльність Уряду регулюють 440 законів, повноваження Прем'єр-міністра понад 250 законів. І це при тому, що в Євросоюзі особливе значення приділяється саме якості правових актів. Рада ЄС прийняла спеціальне рішення з приводу правил їх підготовки, за якими правовий акт повинен бути: чітким, без зайвої довжини, не двозначним, без надмірного застосування скорочень, не містити жарґонних висловів, надто довгих фраз, незрозумілих посилань на інші тексти, ускладнень, що роблять акт складним для читання. Зрозуміло, що Україні також потрібно враховувати економічні, політичні та соціальні наслідки прийняття відповідних актів законодавства, адаптованих до вимог законодавства ЄС.

Проведений комплексний юридичний та економічний аналіз виконання Україною її зобов'язань згідно УПС засвідчує серйозні неузгодженості, протиріччя і навіть порушення між прийнятими нормативно-правовими актами та стандартами і нормами права ЄС. А в таких важливих сферах як підприємницька діяльність та інвестиції, поточні платежі та капітал, конкуренція та захист власності, не було прийнято відповідно до визначеного терміну вимог ЄС жодного нормативно-правового акту.

Процес гармонізації українського законодавства з системою права ЄС уповільнюється об'єктивною різницею історичного та соціокультурного розвитку правових систем, діючою кадровою політикою, корупцією державних службовців та бюрократичною системою в Україні. Більше того, труднощі адаптації пов'язані й з тим, що у багатьох чиновників ще панують нормативні стереотипи радянського періоду. Тож перед адаптацією власного законодавства до європейських норм необхідно, перш-за все адаптувати власну ментальність до нових реалій України та Європи. "Європеребудова" повинна охопити і цю сферу.

Україна, нажаль, знаходиться ще далеко від європейських стандартів правової реґламентації. Багатогранність європейського правового поля, його комплексний характер наочно свідчать про труднощі на шляху узгодження національного законодавства із загальноєвропейським. Формування правового поля держави є тривалим соціальним процесом, що органічно пов'язаний із змінами у всіх інших сферах життя суспільства. Штучно прискорити цей процес неможливо, але потрібно створити йому режим найбільшого сприяння. На нашу думку, більш активному та ефективному процесові наближення національного законодавства до законодавства Євросоюзу буде сприяти впровадження наступних заходів:

створення однієї цілісної системи законодавства України, оскільки розпорошеність ускладнює процес адаптації;

визначення галузевого комітету Верховної Ради України, який би забезпечував координацію та узгодження відповідної законотворчої діяльності, на кшталт спеціального підрозділу з європейської інтеграції, створеного в дослідницькому бюро польського Сейму в 1997 році;

видання Україною "Білої книги", зустрічної ЄС;

створення українсько-європейського глосарію юридичної термінології;

розробка "гармонограм" - графіків роботи з гармонізації законодавства для окремих галузей права;

активне залучення іноземних експертів та максимальне використання технічної допомоги ЄС щодо адаптації українського законодавства (УПС, п. 3 ст. 51);

прийняття Верховною Радою України відповідної Постанови про вихід України з МПА СНД;

поглиблення співпраці з міжнародними організаціями (РЄ, ОБСЄ та ін.).

Необхідно також розширити і поглибити наукові дослідження проблем адаптації та забезпечити впровадження наукових рекомендацій з цих питань у реальну практику. Абсолютно необхідно мати такі процедури, які будуть поєднувати органи державної влади із зовнішніми центрами технічної чи науково-експертної роботи. Дослідницькі інститути, наприклад, можуть співпрацювати з ними для допомоги при прийнятті рішень серйозної політичної природи і особливо надавати допомогу при вирішенні суперечливих питань, що призведе до вироблення більш чітких і коротких формулювань в головних документах. Тому вкрай необхідно розробити нові процедури, які будуть націлені на співпрацю з конкретними експертами по різних групах. При цьому необхідно вивчати досвід зарубіжних країн. Показовим у цьому плані є досвід найближчих сусідів України, зокрема Польщі та Росії. Вражає високий рівень вивчення європейського права нашим стратегічним партнером на Сході, який, доречі, не проголошує вступ до ЄС як пріоритет своєї політики. Серед освітніх, наукових і дослідних центрів у Російській Федерації слід виділити Інститут Європи Російської Академії наук, Інститут європейського права при МГИМО, Центр порівняльного права при МГИМО та Асоціацію європейських досліджень. В деяких ВУЗах, наприклад в Академічному правовому університеті при Інституті держава і права Російської Академії Наук, європейське право є обов'язковим предметом програми навчання.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄС є пріоритетним напрямом співробітництва і обов'язковою передумовою інтеграції до цієї організації. На наше переконання, розуміння важливості цього процесу, вдале поєднання підходів та методів щодо реалізації зближення двох правових систем дасть позитивний результат.

Характерним для промисловості України є відсутність в ній нетрадиційного підходу до вирішення виникаючих ринкових проблем та суперечностей, до виникнення яких сприяє невдосконалена законодавча база, що зумовлює факт виникнення проблем фінансування інноваційного процесу та покращення рівня життя населення України, а також затягує час вступу до структури ЄС.

Гадаю я не помилюсь, якщо настоюватиму на думці, що шлях до ЄС для України буде досить довгим, практично може затягнутися на декілька десятків років (10? 20? 30?), та процес не завершиться повністю, доки не будуть збалансовані між собою 3 найбільш вагомі складові такої перспективи (Рис. 1) :

2



Розділ ІІ. Капіталізація виробництва як потенційний критерій виходу українського підприємництва на європейський рівень розвитку

Таблиця 4. Вартісні величини капіталу суб'єктів господарювання України, млрд. грн.

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
ВВП	170,1	204,2	225,8	267,3	345,1	441,5	544,2
Власний капітал	418,9	452,5	471,0	512,4	583,1	673,0	801,0
Позичковий кпітал (довгострокові та поточні зобов'язання)	342,8	405,3	462,6	558,9	668,6	763,5	988,2



Таблиця 5. Вартісні величини капіталу суб'єктів господарювання України, як накопичення цінності та чинника виробництва, млрд. грн.

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Необоротні активи (основні засоби виробництва)	458,3	493,3	519,0	572,6	659,9	770,2	932,7
Оборотні активи	316,7	379,6	432,0	520,7	617,1	700,7	899,8
Випуск цінних паперів	46,9	69,9	86,6	110,3	145,0	207,0	291,1

Таблиця 6. Динаміка інвестицій підприємств України на кінець року, млрд. грн.

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Фінансові інвестиції	31,6	45,2	55,9	83,9	140,3	168,2	215,8
Інвестиції в основний капітал	23,6	32,	37,2	51,0	75,7	93,1	125,3

Таблиця 7. Заощадження та нагромадження капіталу та інвестицій в основний капітал України, млрд. грн.

	000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Валове заощадження	41,9	52,2	62,6	74,3	109,8	113,4	127,0
Валове нагромадження основног капіталу	33,4	40,2	43,3	55,1	77,8	97,0	133,9
Інвестиції в основний каптал	23,6	32,6	37,2	51,0	75,7	93,1	125,3
Споживання оновного капіталу	-30,2	-34,3	-36,2	-38,9	-46,6	-50,5	-58,3
Чисте нагромадження основного капіталу	3,2	5,9	7,1	16,2	31,2	46,4	75,6

Таблиця 8. Сукупна вартість підприємств України, млрд. грн.

Назва	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Необоротні активи	458,3	493,3	519,0	572,6	659,9	770,2	932,7
Оборотні активи	316,7	379,6	432,0	520,7	617,1	700,7	899,8
Витрати майбутніх періодів	1,9	3,4	2,8	3,6	5,9	6,9	9,8
Сукупна вартість	776,9	876,3	53,9	1096,9	1282	1477,9	1842,4
Показники, які зменшують сукупну вартість підприємств України
Забезпечення наступних витрат і платежів	12,6	15,1	16,3	20,3	24,7	31,6	40,3
Довгострокові зобов'язання	29,7	40,0	46,3	61,7	91,4	136,9	213,7
Поточн зобов'язання	313,1	365,3	416,3	497,2	575,2	626,6	774,5
Чиста вартість	421,5	455,8	474,96	517,7	591,5	682,7	813,8

Таблиця 9. Коефіцієнт абсолютної ліквідності підприємств України.

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	2006
Коефіцієнт абсолютної ліквідності	0,046	0,051	0,0578	0,0529	0,1	0,14	0,153

Таблиця 10. Коефіцієнт фінансової автономії підприємств України.

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	206
Коефіцієнт фінансової автономії	0,539	0,516	0,494	0,467	0,4545	0,4554	0,435

Таблиця 11. Коефіцієнт ефективного використання капталу підприємств України.

	2000	2001	2002	2003	2004	2005	006
Чистий прибуток підприємств, млрд. грн.	2,6	12,3	3,5	4,8	27,7	41,3	46,4
	0,3	1,5	0,38	0,48	2,36	3,0	2,8



Розділ ІІІ. Удосконалення методів управління підприємствами в умовах європейської інтеграції



Висновки

Для активізації процесів, які будуть сприяти росту конкурентоспроможності сучасного бізнесу підприємництва на території України перед вступом до ЄС необхідно:

прискорити рішення і дії чиновників від яких залежить вступ України до ЄС і її подальшої участі в СОТ;

прискорити виконання підписаної концепції Еврокомісії про стимулювання розвитку промисловості України та прискорити процес реалізації планів України щодо СОТ;

більш ефективно використовувати свої відносини з міжнародними фінансовими організаціями, орієнтуючись в основному на створенні наукоємних виробництв, орієнтованих на експорт і підтягування рейтингу конкурентоспроможності України;

створити більш прозорий та ефективний механізм залучення прямих іноземних інвестицій, у тому числі для фінансування підприємств малого та середнього бізнесу;

для кожного сектору економіки виявити та постановити свої та унікальні пріоритети розвитку інноваційних процесів з врахуванням можливості для швидкого приєднання до ЄС;

прискорити строки лібералізації в енергетиці, транспорті та інфраструктурі інновацій.

Слід зазначити, що для повноцінного входження України до Європейського Співтовариства потрібна не безконтрольна лібералізація зовнішньої торгівлі, як це було в попередні роки, а регульований з боку держави процес відкриття вітчизняного ринку, доповнений цілеспрямованою політикою захисту вітчизняних виробників та споживачів та й поступове наближення до світових норм та стандартів. Ключове завдання зовні економічної стратегії - забезпечення відповідно до світових стандартів та критеріїв оптимальних параметрів відкритості української економіки, дотримання яких сприятиме економічній безпеці держави, забезпечуватиме тісніше поєднання внутрішньої та зовнішньої політики України.

Інтеграція України у Європейський економічний простір потребує певного часу та відбуватиметься в міру формування внутрішніх та зовнішніх передумов.

Головне завдання Української держави сьогодні - визначення нових напрямків, засобів, форм та етапів реалізації зовнішньоекономічної стратегії. Реструктуризація господарства країни повинна бути зроблена з урахуванням внутрішніх можливостей і зовнішніх чинників для того, щоб сприяти закріпленню національних економічних інтересів, їх реалізації та зростанню добробуту українського народу.

Але дослідження показують, що в економіці України спостерігаються несприятливі тенденції формування та розміщення капіталу, що в свою чергу сприяє скороченню зарубіжних інвестиційних програм, погіршуються показники фінансової незалежності, ліквідності капіталу та забезпеченості підприємств власними коштами.

Для підвищення рівня ефективної роботи підприємств, необхідно вдосконалити стратегію провадження українського виробника на ринок товарів та послуг Європи. До того ж необхідно сформувати бізнес культуру, вживляння якої може сягнути декілька десятків років для України, зважаючи на те, що бізнес - культура в нашій країні знаходиться в процесі лише свого зародження, у той час, як європейські компанії сформували за 2 - 4 століття незабутній імідж та власне "ім'я".

Різноманітність зовнішнього середовища функціонування українських підприємств проявляється як в ускладненні співвідношень, так і в індивідуалізації діяльності, що призводить до ускладнення процесів самоорганізації, а отже посилення чинника відносин "клієнт - підприємство" в стратегії та задачах свого виживання на ринку товаровиробників та надання послуг. Тому провідною метою кожного підприємства е досягнення оптимального рівня конкурентоспроможності за допомогою спеціальних методів на основі самоорганізації з розвиненням властивостей адаптивності та іноваційності.



Список джерел

1. Актуальні проблеми економіки (журнал). - №11, - 2007, - с. 18 - 24.

2. Актуальні проблеми економіки (журнал). - №12(78), - 2008, - с. 5 - 11.

3. Актуальні проблеми економіки (журнал). - №2(80), - 2008, - с. 60 - 65.

4. Актуальні проблеми економіки (журнал). - №8, - 2008, - с. 55 - 64.

5. Актуальні проблеми економіки (журнал). - №9, - 2008, - с. 54 - 63.

6. Вектори української дипломатії // Політика і час. - Київ, 1995. - №10. - с. 3 - 9.

7. Євангелос С. До ЄС не так далеко, якщо прискорити ходу // Віче. - Київ, 1996.- № 12.-с.102 - 111.

8. Зобов'язання України за Угодою про партнерство та співробітництво (Аналіз, проведений Групою імплементації УПС Українсько-Європейського консультативного центру з питань законодавства (UEPLAC). - березень 2000.

9. Круглашов А.М. Україна та Європейський Союз: ностальгія за майбутністю // Політичні студії. - Чернівці, 1997. - с.40 - 49.

10. Кучма Л.Д. Нова архітектура в Европі неможлива без України // Політика і час. - 1996. - №7. - с.3-7.

11. Кучма Л.Д. Україна на шляху до Європи // Політика і час. - 1995. - №7. - с.3-6.

12. Міжнародна науково-практична конференція "Проблеми гармонізації законодавства України з міжнародним правом" // Інститут законодавства Верховної Ради України. - Київ, 1998.

13. Якемчук Р. Україна і Європейський Союз // Сучасність.-1997.- №10. - с.95 - 99.