15

Зміст

Вступ 3

І Новаторські ідеї українських економістів 4

1. Київська політекономічна школа 4

2. Ідеї інших видатних економістів 7

ІІ. Наукові відкриття Є. Слуцького 9

Висновок 14

Література 15

Вступ

Суттєвими ознаками будь-якої науки є її постійний розвиток і збагачення. Це об'єктивний процес, параметри якого додаються людськими потребами й ускладненнями людської життєдіяльності. І саме економічна наука найшвидше реагує на характер людського побутування: зміни у господарському середовищі викликають появу нових напрямків економічних знань, удосконалення їх понятійного апарату і методів дослідження.

Сказане підтверджується, наприклад виникненням економіко-математичного напрямку в економічній науці, який започаткувала праця А. Курно "Дослідження про математичні принципи теорії багатств" (1838).

Незважаючи на новаторський характер, вона довго залишалася непоміченою, проте згодом економіко-математичний напрям здобув багато прихильників.

І. Новаторські теорії українських економістів. Київська політекономічна школа

Українські економісти не відразу вдалися до використання математичних методів, зосередившись спершу на пошуках власної позиції в економічній теорії, що яскраво ілюструється поглядами представників київської політекономічної школи останньої третини ХІХ - початку ХХ ст. Основоположником її можна вважати професора політекономії Київського університету М. Х. Бунге (1823 - 1895), який виклав свої наукові погляди у нарисі "Основи політичної економії". Книга містила ряд найзагальніших, нерідко гіпотетичних положень, котрі ще чекали на своє опрацювання. Він відзначив, що економічна наука могла виступити зрілою лише тоді, коли розвиненими стали економічні відносини, з притаманними їм самостійністю особистості, громадськими свободами і приватною власністю.

Предметом політичної економії М. Бунге вважав вивчення людських потреб, не зводячи їх до суто матеріальних і особистих, бо важко розмежувати потреби приватні і суспільні. У формуванні потреб беруть участь природа і праця, до яких приєднується капітал. Механізмом розподілу створених предметів служать обмін і ціна, яка встановлюється шляхом суперництва попиту і пропозиції.

На думку М. Бунге, політична економія має розглядати такі категорії: 1) потреби; 2) засоби для задоволення потреб; 3) виробництво і продуктивні сили; 4) розподіл та поєднання занять і праці; 5) обмін, цінність і ціну; 6) доходи; 7) власність і споживання. Щодо потреб, то розглядати їх слід, зважаючи, по-перше, на розвиток цілих суспільств; по-друге, на розвиток індивіда; по-третє, на те, що розвиток суспільства ґрунтується на відповідності між потребами приватних осіб, з яких воно складається. Властиві кожній людині потреби, твердив учений, служать збудником її діяльності. Виразне наголошення на потребах відповідає традиції української економічної думки. Варто у цьому зв'язку згадати "Нарис теорії потреб" (1847) І. В. Вернадського (1821-1884). М. Бунге, визначаючи велику роль економічної свободи та приватної власності у суспільному поступі, піддав критичній оцінці усі тогочасні напрями і школи, в яких обмежувалися мотиваційні механізми. Соціалістичне маніпулювання заробітком і прибутками, вважав М. Бунге, може справити негативний вплив на рівень виробництва. Дійти такого висновку вченому допомогла та обставина, що характер його наукової діяльності великою мірою визначався практичним досвідом. Цей досвід М. Бунге черпав насамперед з української дійсності, в якій подих особистої свободи і власності ніколи не був остаточно заглушений. Він обстоював приватновласницько-ринкову модель економічного розвитку. Таких поглядів дотримувалися вихованці й послідовники М. Бунге, серед яких виділявся Д. І. Піхно (1853-1909), автор дослідження "Закон попиту і пропозиції", "До теорії цінності" (1886) і посібника "Основи політичної економії". Політична економія, або наука про народне господарство, за його словами, вивчає господарські явища у народному житті і внутрішні закони, котрим підпорядковані ці явища. Розглядаючи поняття господарства, корисності, цінності й багатства, учений зробив вихідним моментом необхідність задоволення людських потреб. Характерно, що Д. Піхно не користувався поняттям "товар", натомість матеріальні засоби називав корисностями, або благами. Останній термін часто вживатиметься в економіко-математичних дослідженнях.

Центральною проблемою політичної економії є вчення про цінність, яке, на думку Д. Піхна, ще остаточно не сформувалося. Саме він виводив цінність з корисності та придатності блага задовольняти людську потребу. Індивідуальна оцінка блага створює індивідуальну цінність; якщо придатність речі і трудність її придбання визначаються суспільством, то "цінність перетворюється в суспільну". Ціна і цінність визначаються попитом та пропозицією. Д. Піхно розкрив взаємодію законів попиту і пропозиції, теоретичні засади формування цінності, ціни, доходів і т. д. Ці категорії були конкретизовані, що давало змогу застосовувати математичні методи в їх моделюванні (спроби арифметизації економічних явищ помітні вже у названому посібнику Д. Піхна).

Теоретичним підґрунтям проникнення математичних методів в українську економічну науку стали праці М. І. Тугана-Барановського. Він не відкидав трудової теорії так категорично, як це робили представники київської школи, але вже у своєму першому дослідженні високо оцінив теорію граничної корисності. Знаменно, що науковий доробок М. Тугана-Барановського спонукав професора математики Київського університету М. Столярова скористатися математичним апаратом в економіці. "Якщо стати на точку зору п. Тугана-Барановського, - писав Столяров, - то в його визначенні теоретична політична економія такою мірою володіє ознаками абстрактної науки, що її радше було б порівняти з механікою і теоретичними вченнями фізики". Ці слова були видруковані тоді, коли на юридичному факультеті Київського університету навчався Є. Є.Слуцький, у майбутньому - видатний економіст-математик.

Ідеї інших видатних економістів. Засновник економетрії П. Чампа

Одним з яскравих економістів-новаторів початку ХХ ст. був Павло Чампа, роки життя котрого, на жаль, досі не встановлено. До 1904 р. він опублікував низку невеличких книжок економіко-статистичного змісту, призначених для допомоги читачеві в обрахунку доходів і видатків сімейного бюджету. В 1910 році Чампа завершив дослідження під назвою "Нариси економетрії і на національній економії вибудованої природної теорії бухгалтерії". Працю видруковано німецькою мовою, і це має суттєве значення. Обіймаючи відповідальну посаду у Львівському підрозділі Австро-Угорського банку, автор вибором саме німецької мови для публікації нарисів прагнув засвідчити певні принципи своєї суспільно-політичної орієнтації. Тому нема ніяких підстав зараховувати львів'янина П. Чампу до діячів польської науки, як це роблять окремі дослідники.

Перш ніж випустити книгу в світ, окремі її розділи у вигляді рефератів П. Чампа запропонував увазі викладчів Львівської торговельної академії, і таке опробування принесло позитивні результати. Через те можна твердити, що нова наука зародилася в інтелектуальному середовищі Галичини.

У передмові до книги автор проаналізував тогочасну методологію укладання балансів, показав її суперечливість, відсутність планових (прогностичних) категорій, алогічність. Адже на практиці, за його словами, товари оцінюються інакше, ніж валюти, рухоме майно - не за тими принципами, що нерухоме. А думку П. Чампи, такі вади зумовлені відсутністю належної наукової основи в обліку і призводять до хибних висновків та рекомендацій. "Науковий характер теорії обліку, - писав він у передмові, - можна знайти лише за допомогою політекономії при підтримці юриспруденції і математики". Так дослідник позначив свою теоретичну позицію у вивченні внутрішньої сутності явищ та процесів, що їх має відбивати баланс.

Спираючись на теорію цінності, П. Чампа принципово розрізняє майно та капітал і пропонує замість алгебраїчного нове - екометричне рівняння.

Світова наукова громадськість беззаперечно визнає пріоритет П. Чампи у відкритті економетрії. Так, лауреат Нобелівської премії з економетрії Р. Фріш посилається на твори чампи. У підручник з економетрії Е. Берндта також відзначається той факт, що її засновником був П. Чампа. Отже, можна з повним правом твердити, що всі подальші надбання в цій галузі стали можливі тому, що спиралися на надійний, добротний фундамент, закладений нашим славетним краянином, котрого доля наділила талантом і непересічною науковою інтуїцією.

ІІ. Наукові відкриття Є. Слуцького

До когорти українських економістів, котрі торували нові шляхи в розвитку економічної науки, належить Євген Євгенійович Слуцький (1880-1948). Він народився в Ярославській губернії. У 1886 р. батько майбутнього вченого втратив викладацьку посаду, і родина їде в Україну. Слуцький закінчує Житомирську гімназію із золотою медаллю і в 1899 р. вступає на фізико-математичний факультет Київського університету. Вже на перших курсах юнака цікавить економіка.

Найважливішим, а точніше кажучи, знаменитим дослідженням Є.Є. Слуцького того часу є опублікована в 1915 р. праця "До теорії збалансованого бюджету споживача", яка в методологічному відношенні ґрунтується на концепції граничної корисності.

Ознайомлення з цією працею показує, що вона є продовженням студентських роздумів Є. Є. Слуцького, викладених у 1910 р. у "Теорії граничної корисності". Дослідження "До теорії збалансованого бюджету споживача" Є. Є. Слуцький починає із зауваження: "Сучасна теорія цінності здається, на перший погляд, ніби розділом психології... Якщо ми хочемо підвести під економіку належну базу, то ми маємо зробити її повністю незалежною від психологічних тверджень і філософських гіпотез". Разом з тим, писав учений, необхідно враховувати психологічні аспекти. Оскільки йдеться про корисність благ, до яких з боку людей неоднакове ставлення.

Посилаючись на поняття корисності В. Парето, український економіст показав його обмеженість і розвинув власне розуміння функції корисності. Корисність будь-якого поєднання благ, на його думку, є величина, що має властивість набувати тим більшого значення, чим більшою мірою це поєднання виявляється кращим для певного індивіда. Під переважною комбінацією благ Є. Є. Слуцький розумів таку, коли індивід переходить від поєднання А до поєднання В.

Якщо такий перехід не здійснюється, то блага А і В мають однакову величину корисності. Стан рівноваги бюджету індивіда може наставати тоді, коли корисність бюджету споживача має однакову або найбільшу величину серед усіх найближчих до нього станів. Таке становище можна назвати станом рівноваги. Воно буде стійким за умови, що всяке відхилення від нього зменшуватиме корисність, і нестійким - у протилежному випадку. Оскільки на практиці кожен індивідуальний бюджет зазнає різних впливів, що безперервно порушують його рівновагу, то, очевидно, можуть існувати практично лише стійкі бюджети. З'ясування умов стійкості являє собою, на думку Є.Є. Слуцького, завдання величезної ваги у теорії індивідуальних бюджетів.

Вчений розглянув принципи, на яких побудована теорія бюджету споживача: передумови безперервності як самої функції корисності, так ї її похідних; припущення, що тип функції корисності не зазнає змін протягом розглядуваного проміжку часу; припущення, що зміна корисності протягом розглядуваного проміжку часу; припущення, що зміна корисності при переході від одного поєднання благ до іншого не залежить від способу переходу.

Конкретизуючи погляди В. Парето і відкинувши закон Г. Гашена (про насиченість потреб), Є. Слуцький розглянув блага двоякого роду: такі, гранична корисність яких знижується із збільшенням їх кількості (И1і < O), і такі, що їх гранична корисність за тих самих умов збільшується (И1і > O). Перші дослідник назвав благами насичуючими, другі - благами ненасичуючими.

Провівши відповідно до зазначених принципів математичне дослідження стабільності бюджету споживача, Є. Є. Слуцький запропонував назвати нормальним такий бюджет, для якого всі А1і < O, і анормальними - для котрого лише одна з величин А1і - додатна. Він запропонував ті кількості благ, що збільшуються із зростанням доходу, назвати відносно необхідними, а ті, які зменшуються при зростанні доходу - відносно не необхідними. На основі врахування основних умов поведінки споживача Є. Слуцький вивів закон попиту: "І. Попит на благо, відносно необхідне за необхідністю, завжди нормальний, тобто зменшується, якщо ціни на нього зростають і збільшується, якщо ціни падають. ІІ. Попит на благо, відносно не необхідне, може в деяких випадках бути анормальним, тобто збільшуватися із зростанням ціни і зменшуватися з її зниженням".

Є. Слуцький увів поняття компенсованої зміни ціни. Це явище має місце тоді, коли збільшення ціни відбувається із зростанням доходу.

Користуючись цим поняттям, учений зробив висновок, що "кінцева змінність будь-якого блага у випадку компенсованої зміни його ціни - завжди від'ємна". Є. Є. Слуцький вивів формули встановлення кількісної залежності між емпіричними даними корисності благ, визначив залежність попиту на одне благо від ціни іншого. "Кінцева змінність блага, - писав він, - у випадку компенсованої зміни ціни Р1 дорівнює кінцевій змінності блага і у випадку компенсованої зміни ціни Р1".

Це узагальнення Є. Є. Слуцький підтвердив складними математичним формулами. У теорії бюджету споживача Є. Слуцького важливе місце займає аналіз граничної корисності кожного блага у зв'язку з функцією кількості лише певного блага. Всі попередні дослідники цієї проблеми виходили із закону насиченості потреб, але не змогли надати своїм результатам загального значення. На його думку, з цим завданням можна справитися, якщо дивитися на проблему з позиції загальної економічної теорії. Застосовуючи її, Є. Є. Слуцький дійшов до таких наукових висновків: "Якщо бюджет споживача нормальний, то попит на кожне благо збільшується разом із зростанням доходу і зменшується із збільшенням ціни на це благо. Якщо бюджет анормальний, то приростання доходу означає посилення попиту для благ насичуючих і його зменшення - посилення попиту для благ не насичуючих.... Із збільшенням ціни блага не насичуючого попит на нього має завжди зменшуватися; протилежне може трапитися тільки в попиті на благо насичуюче". Поглиблюючи і конкретизуючи теорію корисності, Є. Є. Слуцький збагатив її новим принциповим доповненням. Особливо він наголошував на необхідності взаємозв'язку економічного і психологічного пояснення корисності. "Наше визначення корисності... зовсім чуже психології. Однак такий висновок нас не задовольняє, тому що, дотримуючись повної логічної незалежності методів економічної науки від методів психології, ми все ж не спроможні заперечувати існування найповнішої взаємозалежності між фактами, що вивчаються обома дисциплінами". Виходячи з цього, вчений дав таке визначення корисності: "Корисність якого-небудь поєднання благ являє собою величину, що має такі властивості: вона є більшою для поєднання, якому індивід надає перевагу, і її зміни безпосередньо відчуваються суб'єктом". Якщо індивід не помітив змін, що відбулися в кількості блага А, не відчув ніяких змін у своєму суб'єктивному ставленні до блага В, то гранична корисність останнього не зазнала змін. Тут має місце наближена рівність: Иав=О.

В результаті проведених досліджень видатний український вчений дійшов висновку, що початковою необхідністю є перехід від абстрактних схем до позитивних розробок у галузі, яка охоплює теорію бюджету споживача. Тільки таким чином можна розв'язати відомі проблеми, перевірити деякі формули. Єдиним шляхом для перевірки формул є врахування досвіду. Це дасть змогу або підтвердити, або спростувати "виведені теоретичні закони". Якщо ж дані практики не підтвердили б теоретичних висновків, то виявилося б, що причини, які спрямовують поведінку людей, не тільки за своєю природою лежать поза нашою свідомістю, а навіть безпосередньо у ній не відбиваються. Зробивши таке припущення, вчений все ж таки вірив, що йому вдалося пролити світло на теорію споживчого бюджету і показати необхідність повністю розгорнути цю теорію за допомогою засобів емпіричного дослідження. Дослідження Є. Слуцького привернуло увагу зарубіжних економістів аж через 20 років після його опублікування. В 1935 р. американський економіст Г. Шульц, розглядаючи взаємозв'язок попиту, ціни і доходу, зазначив, що Є. Слуцький значно розширив, поглибив, конкретизував теорію споживчого попиту, поведінку споживача на ринку благ. Г. Шульц вказав на зв'язок поглядів англійських економістів Дж. Хінса і Р. Аллена на проблеми поведінки споживача з теорією Є. Слуцького. Відверто про запозичення у Є. Слуцького зізнався у своїй книзі "Вартість і капітал" лауреат Нобелівської премії Дж. Р. Хікс. Відзначивши високу математизованість і скупість теоретичних роздумів у праці Є. Слуцького, англійський економіст з усією прямотою і категоричністю визнав, що саме український вчений розробив поняття основного рівня вартості, який показує, як зміна ціни товару Х1 впливає на попит індивіда на інший товар. Цей вплив Дж. Р. Хікс назвав ефектом доходу і відповідно ефектом заміщення. Дж. Р. Хікс, безумовно, сприяв введенню терміна "ефект Слуцького" в зарубіжні підручники з економічної теорії.

Дослідження "До теорії збалансованості бюджету споживача" - основоположна економіко-математична праця Є. Слуцького. Але нею його наукові новаторства не обмежуються. Вчений у більшості своїх публікацій виступав як оригінальний мислитель, приділяв багато уваги статистиці. Є. Слуцький виклав результати ряду цінних наукових спостережень. На його думку статистика як метод - не наука, а техніка. Окрему ж науку, вважав вчений, констатує не довільність, а пізнання, як щось об'єктивно примусове, власний внутрішній зв'язок, що встановлює систематичну спорідненість і єдність основних відносин, з одного боку, і тих міркувань, в яких ми виражаємо пізнання їх властивостей і зв'язків, з іншого. Виділивши у статистиці те, що стосується властивостей міркувань і понять, потім те, що стосується властивостей кількісних образів, якими оперує статистика, тобто математика, все ж маємо певний залишок. Цей залишок, на думку Є. Слуцького, заслуговує назви теоретичної статистики. Предметом останньої є вчення про властивості сукупностей, про криві й поверхні розподілу, про середні величини тощо. "Все це, - писав Є.Слуцький, - не логічні вчення про світ міркувань і понять, а статистичні вчення про світ явищ у їх формах і в їх взаємній зумовленості ". 

Висновок

Сьогодні економісти-математики послуговуються щораз частіше понятійним апаратом київської політекономічної школи. Це, зокрема, помітно в дослідженні Ю. Єрмольєва та О. Ястремського, на думку котрих застосування стохастичних моделей дозволяє підвищити наукову обґрунтованість, точність і надійність планових розрахунків, поставити ряд нових цікавих задач, наприклад про випадковість явища, перенести центр ваги на методи якісного аналізу, в якому відчувається відхід від трудової теорії і вторгнення теорії граничної корисності (присутні поняття "план - корекція", "випадкові параметри" та ін..; автори також говорять про незалежність стохастичних оцінок продукції від величини ресурсів праці, про блага типу "х не гірше за у", тобто оперують термінами теорії Є.Слуцького, не називаючи його імені).

Науково-критичний аналіз інших засвідчує активне прагнення економістів-математиків вийти за межі матеріалістичної політекономії. Нині економіко-математичні дослідження мають на меті змоделювати ефективність функціонування економічних систем. Це нова риса у розвитку української економіко-математичної школи.

У ХХ ст.. українська школа пройшла у своєму розвиткові кілька етапів; ньому чергувалися видатні успіхи і непоправні втрати, занепад і відродження. У період піднесення вітчизняна наука сягала вершин знання, робила відкриття глобального виміру, подарувала світові нові напрями - економетрію і праксеологію. Це той доробок, яким могла б пишатися наука будь-якого народу.

Література

1. Злупко С. Є. Є. Слуцький - український економіст-математик світової слави // Економіка України. - 1995. - №7.-С.67-74.

2. Злупко С. М. Основоположник праксеології. Аксіоми для нащадків. Українські імена в світовій науці. - Львів, 1992.

3. Злупко С. Новаторські теорії українських економістів: роль у розвитку світової економічної науки // Економіка України. - 2002. - №10. - С.74-78.

4. Злупко С. Основи історії економічної теорії. - Львів, 2001. - С.475.

5. Злупко С. Формування і розвиток української економіко-математичної школи // Економіка України. - 1998. №10. - С.64.

6. Слуцький Є. Етюд до проблем будування формальних праксеологічних засад економіки // Політичні читання. - 1995. - №1. - С.230-244.