Споживча кооперація в працях теоретиків

10

Споживча кооперація в працях теоретиків

План:

1. Соціально-економічна споживча кооперація в працях теоретиків 2

2. Міжгосподарська споживча кооперація 4

3. Еволюція історичних форм споживчої кооперації та виникнення перших кооперативів 7

1. Соціально-економічна споживча кооперація в працях теоретиків

Кооперативний рух в Україні має майже 150-літню історію. Його теоретичні засади та практичні рекомендації розроблені в працях видатних мислителів минулого Р. Оуена, А. де Сен-Симона, Ш. Фур'є, В. Кінга, Шульце-Делича, В. Райфайзена, Ш. Жіда, О. Чаянова. Вагомий внесок у становлення та розвиток споживчої кооперації в Україні у доколективізаційний період зробили українські вчені, передусім М. Туган-Барановський, М. Левитський, С. Бородаєвський, Б. Мартос. Проблемам відродження і розбудови кооперативного руху на сучасному етапі перетворень в Україні присвятили свої наукові праці вчені-економісти О. Крисальний, М. Малік, Л. Молдаван, В. Зіновчук, В. Гончаренко та інші. Однак підходи до поняття кооперації, її ролі та місця у визначенні напрямів розвитку та його структур є неоднозначними і потребують адаптації до умов кожного з етапів розвитку економіки.

Основною причиною невизначеності методологічних підходів є аморфність концепції споживчої кооперації. Наукові дослідження процесів і суті кооперації нині, як і раніше, не мають комплексного характеру. Тривалий час проблеми кооперації розглядались з позиції власності на засоби виробництва, що не можна вважати економічно коректним підходом, оскільки процеси зміни форми власності й розвитку кооперації є, в принципі, мимобіжними. Не витримує критики також штучний і необґрунтований поділ кооперації на соціалістичну і капіталістичну, оскільки суть і зміст кооперації є однаковими за будь-яких суспільно-економічного устрою та форми власності.

У низці праць авторитетних науковців з цього питання, в яких розкриваються співпраця і кооперування в різних галузях і напрямах, узагальнюється досвід розвитку кооперативних форм діяльності, увага акцентується, як правило, на організаційних аспектах цього явища. Причому має місце неоднозначне тлумачення поняття і суті кооперації. Зокрема, професор О. Чаянов вважав кооперацію «більшою мірою масовим соціальним рухом». З подальших його досліджень випливає, що термін «кооперація» пов'язаний з двома поняттями: «кооператив» і «кооперативний рух». На жаль, його праця «Короткий курс кооперації» орієнтує нас лише на її організаційну форму. Нині дуже важливо систематизувати і сформулювати методологічні основи відродження і розвитку кооперації в Україні, вирішення якої може забезпечити формування та реалізацію кооперативної політики на сучасному етапі й на перспективу.

Щоб зрозуміти суть терміну «споживча кооперація», потрібно розглянути форму і зміст цього поняття. Форма кооперації -- це кооператив як первинна громадсько-господарська організація, добровільне об'єднання громадян зі спільним веденням будь-якої діяльності в різних галузях народного господарства у формі різних підприємств, заснованих на приватній власності їх членів. При цьому кооперативи можуть співробітничати з іншими залежно від потреб, мети та певних економічних і соціальних цілей. Головна суть такої співпраці -- або спільна виробнича діяльність, або спільне надання послуг як виробничого, так і невиробничого характеру, одним із важливих результатів чого є вивільнення окремих працівників від невластивих їм функцій та їхня спеціалізація. Отже, щоб кооперуватися, необхідно вступити у виробничі відносини на певних засадах. В силу потреб виробництва виникає низка, а точніше система виробничих відносин, яка видозмінюється і самовідтворюється. А зміна форми виробничих відносин є не що інше, як явище. Кооперація як явище є динамічнішою категорією, порівняно з розумінням її як форми.

В сучасних умовах споживча кооперація з економічної точки зору розглядається як процес добровільного об'єднання зусиль і ресурсів суб'єктів, зацікавлених у досягненні певних соціально-економічних результатів, які можна отримати лише або швидше, або ефективніше за допомогою групових дій.

2. Міжгосподарська споживча кооперація

Суспільний поділ праці є загальним законом розвитку суспільного виробництва, властивим усім соціально-економічним формаціям. Водночас механізм реалізації цього закону, як й інших загальних об'єктивних економічних законів в окремих соціальних формаціях, модифікується. Ця модифікація обумовлена природою способу виробництва, рівнем розвитку продуктивних сил, особливістю тієї чи іншої галузі суспільного виробництва.

Утворені на засадах приватної власності нові організаційні форми виробництва в АПК країни мають низку істотних економічних переваг порівняно з колективними господарствами, проте рівень спеціалізації і концентрації в них та стан економічних взаємозв'язків з іншими суб'єктами господарювання потребує формування цілісних організаційно-виробничих структур на основі міжгосподарської кооперації.

Міжгосподарська кооперація -- це спільна діяльність групи господарств, що об'єдналися. Суть міжгосподарської кооперації полягає в об'єднанні зусиль сільськогосподарських підприємств незалежно від їх організаційно-правового статусу з метою раціональнішого використання землі, трудових ресурсів і матеріально-технічних засобів для швидкого і систематичного зростання сільськогосподарського виробництва за мінімуму затрат на одиницю продукції. Міжгосподарська кооперація дає змогу підприємствам організувати виробництво на сучасній технічній основі із застосуванням індустріальних методів і прогресивних технологій, що часто не під силу окремим навіть великим і економічно потужним господарствам. Вона повною мірою відповідає сучасному етапові розвитку національної економіки і формує принципово нову організаційну структуру її аграрного сектора.

Вибір форм і методів розвитку процесу міжгосподарського кооперування в різних сферах сільськогосподарського виробництва визначається конкретними умовами різнобічного характеру, але в усіх випадках він має забезпечувати подальший суспільний поділ праці і ріст усуспільнення виробництва.

У процесі розвитку і функціонування підприємства кооперуються залежно від характеру і видів своїх економічних інтересів. Кооперативні зв'язки можуть бути горизонтальними і вертикальними.

Горизонтальна кооперація передбачає систему взаємовідносин між виробниками аналогічного продукту, які об'єднують зусилля у виконанні якоїсь функції в ринковій економіці шляхом створення (організації) спільного підприємства. Такий різновид кооперації -- це співробітництво підприємств, що спеціалізуються на виробництві однотипних видів сільськогосподарської продукції або обрали спільний напрям діяльності.

Вертикальна кооперація -- це співробітництво сільськогосподарських і промислових підприємств, які на основі поділу праці беруть участь у різних технологічних процесах, здійснюють збір сільськогосподарської продукції, її зберігання, переробку, виготовлення кінцевого продукту та його реалізацію споживачам, займаються спільно матеріально-технічним постачанням, організують на спільній основі надання інших послуг своїм господарствам. Господарства, що кооперуються, зберігають юридичну й економічну самостійність. Однією з основних переваг міжгосподарської кооперації є те, що вона дає змогу об'єднати всі підприємства, незалежно від рівня їх економічного розвитку, в єдиний технологічний ланцюг на засадах спеціалізації та концентрації, організувати його з урахуванням досягнень науки і техніки. Це сприяє вирівнюванню економічних умов господарювання. Однак слід зазначити, що участь усіх підприємств у створенні міжгосподарських структур здійснюється суворо на добровільних засадах.

Міжгосподарські підприємства здійснюють свою діяльність відповідно до укладених договорів з господарствами-учасниками. Кожне господарство-учасник має власний баланс і є самостійною юридичною одиницею. Взаємовідносини учасників кооперації при цьому регулюються Статутом та іншими законодавчими актами України.

3. Еволюція історичних форм споживчої кооперації та виникнення перших кооперативів

Поняття споживчої кооперації є одним з фундаментальних понять у світовій економічній науці. Водночас споживча кооперація залишається складним та малодослідженим явищем. Цьому є багато причин, але найголовніша з них -- термінологічна. Це запозичене іноземне слово та створювані в комбінації з ним словосполучення і похідні слова впродовж тривалого часу досить вільно вживались для означення найрізноманітніших явищ і процесів, зовні подібних за змістом, але принципово відмінних за природою, формою та механізмами реалізації. Прикладами можуть бути широко вживані терміни «виробнича кооперація», «кооперація виробництва», «кооперація виробників», «кооперування», «кооперативні форми господарювання», «кооперативні відносини», «міжгосподарська кооперація», «споживча кооперація», «кооперативні принципи», «принципи кооперування», «кооперативна організація», «горизонтальна та вертикальна кооперація», «кооперативне законодавство», «регулювання коопераційних процесів», «кредитна кооперація», «кооперація у фінансово-кредитній сфері», «сільськогосподарська кооперація», «кооперація в сільському господарстві», «обслуговуюча кооперація», «кооперативні процеси», «міжнародна кооперація», «національна (наприклад, українська) кооперація», «міжгалузева кооперація», «кооперативне підприємство», «кооперація праці», «кооперативний рух», «кооперативні (коопераційні) зв'язки», «кооперативне формування», «кооперативна політика», «система кооперації», «чинники кооперації», «суб'єкти (об'єкти) кооперації», «кооперативна діяльність», «учасники кооперації», «колгоспно-кооперативна власність» тощо.

Таке «різноманіття» не тільки створює плутанину, а й часто веде до підміни окремих понять, що, в свою чергу, призводить до їх неправильного розуміння, а іноді й дискредитації. У зв'язку з цим питання термінології, а також методології дослідження кооперативної проблематики є надзвичайно важливими, на що звертають увагу окремі автори.

Слово «кооперація» (від лат. cooperatio) дослівно перекладається як «співпраця» і традиційно вживається у двох значеннях. У першому, широкому, значенні цей термін використовують, коли йдеться про кооперацію як процес, незалежно від конкретних організаційних форм його здійснення. У цьому разі під ним розуміють: спільні (сплановані та скоординовані) дії (свідомі чи несвідомі; добровільні чи примусові) окремих суб'єктів (вільних чи залежних) на основі об'єднання ресурсів (трудових, матеріальних, інтелектуальних; власних чи залучених) для досягнення певного ефекту (економічного, соціального, психологічного чи будь-якого іншого) для себе та/чи інших осіб (учасників процесу або третіх осіб). У цьому значенні слово «кооперація» вживають для означення процесу співпраці між окремими суб'єктами -- міжгосподарська кооперація, кооперація праці, міжнародна кооперація, міжгалузева кооперація, горизонтальна та вертикальна кооперації. Окремі похідні слова та словосполучення також належать до цього значення -- кооперування виробництва, кооперативні зв'язки тощо.

У другому, зовсім іншому, значенні слово «кооперація» вживають, коли йдеться про кооперацію як конкретну форму здійснення процесу співпраці. В цьому разі даний термін застосовують для позначення сукупності кооперативів -- специфічної організаційно-правової форми кооперації, що виникла на певному етапі суспільного розвитку. Стосовно кредитної, споживчої, сільськогосподарської, житлової та інших видів кооперації мається на увазі сукупність кооперативів відповідного виду. Таке саме значення мають і словосполучення, у складі яких прикметник «кооперативний» у різних варіантах -- кооперативний рух, кооперативна ідея, кооперативне право, кооперативна власність, кооперативна політика, кооперативна система, кооперативна організація тощо.

Таким чином, термін «кооперація» застосовують для означення як самого процесу співпраці окремих суб'єктів, так і сукупності конкретних організаційно-правових форм такої співпраці, що мають назву «кооперативи».

Очевидно, що ці два значення терміна «кооперація» досить тісно взаємопов'язані. Будь-який кооператив ґрунтується на кооперації, а кооперація виявляється через конкретну форму -- кооператив. При цьому слід зазначити, що кооператив -- лише одна з багатьох організаційних форм кооперації. Кооперація як процес виявляється в найрізноманітніших організаційних формах, природа яких залежить від існуючих суспільних відносин.

Для розуміння сутності та природи кооперації як співпраці людей її необхідно розглядати з двох точок зору -- загальної та конкретно-історичної. Загальна сторона кооперації -- це її внутрішня економічна сутність, яка існує і виявляється незалежно від конкретних умов, форм, ступеня розвитку суспільства та інших чинників. Конкретно-історична сторона -- це організаційні форми виявлення кооперації в різних соціально-економічних та історичних умовах. Загальна сторона кооперації (процес співпраці) завжди знаходила свій вияв у певних конкретно-історичних формах.

Загальну сторону кооперації досліджувало багато вчених-економістів. Це питання глибоко розкрите К. Марксом в «Економічних рукописах 1861 -1863 років» та першому томі «Капіталу», де він виділяє просту кооперацію, за якої працівники для досягнення поставленої мети виконують однакові або однорідні операції, та складну кооперацію, за якої має місце розподіл праці, коли кожен незалежно виконує свою ділянку роботи, але весь процес спрямований на досягнення спільного результату.

Внаслідок кооперації та сама кількість працівників може виробити за той самий час значно більше, ніж вони зробили б, якби працювали поодинці. Завдяки кооперації може бути зроблена така робота, яка не могла б бути виконаною окремими працівниками. Таким чином, об'єднання людей, їх кооперація в процесі виробництва дає змогу, з одного боку, підвищувати продуктивність індивідуальної праці, з другого -- скорочувати витрати часу та коштів, з третього -- «досягати неможливого» для окремих суб'єктів.

Отже, за умов спільних дій людей, їх кооперації математичний принцип, згідно з яким «ціле дорівнює сумі його частин», часто не справджується. Результати спільних дій людей, як правило, перевищують суму можливостей кожного з них. Тому кооперацію можна вважати самостійною продуктивною силою, що дає змогу досягти результату, який не може бути отриманий у разі розрізнених дій окремих осіб. Ця закладена в кооперації продуктивна сила виникає з самого об'єднання і дає змогу підвищувати продуктивність праці та скорочувати витрати для осіб, які об'єдналися, і досягати неможливого для окремого індивіда.

Продуктивна сила, закладена в кооперації, становить її загальну економічну сторону. Ця загальна сторона виявляється через конкретно-історичні організаційні форми кооперації людей. В своїй найпростішій формі (як взаємодія багатьох людей для досягнення певної спільної мети) кооперація є загальною формою, що існує в будь-якій суспільно-економічній формації, за будь-якого способу виробництва.

У своєму еволюційному розвитку кооперація пройшла низку щаблів -- від найпростіших, стихійних форм співпраці в первісному суспільстві до досить складних і розвинених форм міжрегіональної та міжнародної кооперації в сучасному техногенному суспільстві. Почуття безпорадної самітності та усвідомлення колосальної сили співпраці проходять червоною ниткою через всю історію людства. Що складнішими ставали економічні відносини наступних суспільно-економічних формацій, то різноманітнішими і досконалішими були властиві їм форми кооперації.