24

План:

Вступ 3

1. Статистика державного бюджету 5

2. Статистика грошового обігу 10

3. Статистика інвестиційної діяльності 15

Висновок 22

Використана література 24

Вступ

Фінансово-кредитна система в останні роки знахо-диться у стадії постійного розвитку та реформ відповідно до вимог розвитку економічних та політичних процесів.

У Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.) зазначається, що Україна самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а якщо треба, впроваджує свою грошову одиницю.

Утворення нових економічних відносин у сфері фінансів передбачає формування ринків кредиту та цінних паперів.

Ринок кредитів створюється на базі реформи банків-ської системи. Згідно з Законом України Про банки та банківську діяльність, прийнятому 20 березня 1991 р., банківська система країни є дворівневою. До її складу входить Національний банк України та комерційні банки, у тому числі Зовнішньоекономічний банк, Ощадний банк та інші комерційні банки різних видів та форм власності. Дворівнева система забезпечує ліквідацію монополізму в сфері кредитування.

Національний банк України координує і регулює на-явний та без наявний грошовий оборот, резервуючи кре-дитні ресурси банків другого рівня та встановлюючи об-лікову процентну ставку за кредитні ресурси, які надають комерційним банкам, що забезпечує державне регулювання кредитної діяльності. Національний банк проводить єдину державну політику в галузі грошового обігу, є емісійним центром країни, організовує міжбанківські розрахунки, визначає курс грошової одиниці від-носно валют інших країн, має монопольне право на випуск наявних грошей у обіг, а також друк національних грошових знаків, створює і організовує діяльність державної скарбниці, зберігає резервні фонди грошових знаків, дорогоцінні метали та золотовалютні запаси, представляє інтереси України у відносинах з централь-ними банками інших країн та міжнародними фінансово-кредитними організаціями, проводить реєстрацію та вста-новлює форми обліку і звітності комерційних банків дру-гого рівня.

Банки другого рівня, в тому числі спеціалізовані дер-жавні та галузеві кооперативні й інші створюються на акціонерних або пайових засадах, у здійсненні своєї кредитної діяльності повністю самостійні і працюють на госпрозрахунковій, комерційній основі. Наявність віль-них можливостей у дебіторів у виборі того чи іншого банку для одержання кредитів забезпечує створення ринку кредиту, що спонукає обидві сторони до більш ефективної взаємодії.

Ринковий обіг цінних паперів забезпечує фондова біржа. До категорії цінних паперів належать різноманітні грошові документи, що визначають фінансові відносини між юридичними та фізичними особами, які випустили ці папери, та їх фактичними власниками. Такі папери найчастіше передбачають одержання, а також можливість передачі прав, зумовлених в документі, іншим особам через вільну купівлю-продаж. До категорії цінних паперів можуть бути віднесені облігації, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати, акції, векселі та ін. Облігації посвідчують внесення власником коштів із зобов'язанням повернути їх номінальну вартість в зумовлений строк з виплатою процента у вигляді виграшу. Ощадні сертифікати передбачають повернення через зумовлений строк їх номінальної вартості та процента кожному власнику. Казначейські зобов'язання держави гарантують власнику погашення номіналу в зумовлений строк з виплатою доходу щорічно. Вексель гарантує повернення власнику означеної у ньому суми, яка, як правило, перевищує суму боргу, в конкретний строк. Акції посвідчують внесок коштів з правом одержання відповідного дивіденду у вигляді частки прибутку підприємства.

1. Статистика державного бюджету

Державний бюджет -- це план утворення і використання фі-нансових ресурсів для забезпечення функцій, які здійснюються органами державної влади. Він характеризує систему економіч-них відносин щодо формування державних фінансових ресурсів і напрямки їх використання в інтересах суспільства.

Бюджетна система складається з Державного бюджету Украї-ни, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів.

Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республікан-ський бюджет та бюджети районів і міст республіканського під-порядкування Автономної Республіки Крим.

До місцевих бюджетів належать обласні, міські, районні, рай-онні в містах, селищні та сільські бюджети.

Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є Зведеним бюджетом України. Останній використовується для аналізу та визначення засад державного регу-лювання економічного і соціального розвитку.

Розрізняють два види бюджетів: бюджет-брутто -- форма побудови бюджету, за якої доходи і видатки показуються в розгор-нутому вигляді без сальдування зустрічних платежів, що мають місце в бюджетній системі країни, та бюджет-нетто -- форма побудови бюджету, за якої доходи і видатки окремих бюджетів показуються як сальдо, тобто з урахуванням зустрічних платежів і (наприклад, кошти державного бюджету можуть бути спрямовані в місцеві бюджети і навпаки). Бюджет-нетто менший за бюджет-брутто. Різниця між ними являє собою внутрішній оборот грошо-вих коштів, який не збільшує реальних доходів і видатків Зведе-ного бюджету України.

Збір і обробка даних про доходи та видатки державного бюд-жету -- справа статистики. Державний та місцеві бюджети складаються з дохідної та видаткової частин. Статистика аналізує І структуру та динаміку цих частин. Аналіз структури доходів і ви-трат дозволяє визначити основні джерела формування доходів держави і напрямки розподілу одержаних коштів, що має прин-ципове економічне і соціально-політичне значення.

При виконані цих задач статистика спирається на звітність про виконання Державного бюджету України і місцевих бю-джетів, яка надається бюджетними і банківськими установами, органами Державного комітету статистики і господарськими ор-ганізаціями.

У процесі аналізу склад доходів та видатків державного бю-джету вивчається більш докладніше. Надходження від підпри-ємств розподіляються за галузями та формами власності, надхо-дження від населення -- за видами податків та іншими ознаками.

Дохід державного бюджету утворюють усі надходження від підприємств, установ та населення до бюджетів усіх рівнів упра-вління. Вони поділяються на поточні та капітальні доходи.

Поточні доходи включають податкові та неподаткові доходи, крім безоплатних надходжень, надходження від продажу землі, нематеріальних активів, державного майна, капітальні трансферти.

Податкові доходи включають різні види податків, тобто без-поворотних обов'язкових платежів органом управління, згрупо-ваним за об'єктами оподаткування: доходи, заробітна плата, майно, товари та послуги, зовнішня торгівля.

Неподаткові доходи включають усі безоплатні й безповоротні надходження до державного бюджету, такі як доходи держави від власності та підприємницької діяльності, продажу товарів та послуг (за винятком доходів від продажу основних фондів), над-ходження від адміністративних штрафів за несплату податків, а також добровільні, безоплатні поточні надходження з недержав-них джерел.

Капітальні доходи включають доходи від продажу основного капіталу, запасів державних резервів, землі, нематеріальних ак-тивів і капітальних трансфертів від недержавних підприємств, некомерційних організацій, приватних осіб.

Доходи бюджетів утворюються за рахунок надходжень від сплати фізичними та юридичними особами податків, зборів та інших обов'язкових платежів, надходжень з інших джерел, уста-новлених законодавством України.

Види доходів зведеного бюджету України: податок на доходи (прибуток) підприємств і організацій, податок на додану вартість, акцизний збір, державне мито, відрахування на геологорозвіду-вальні роботи, надходження до Фонду по ліквідації наслідків Чо-рнобильської катастрофи, надходження до Пенсійного фонду, прибуткові податки з громадян, плата за землю.

У міжнародних стандартах зі статистики та обліку використо-вуються дві класифікації податкових платежів: класифікація сис-теми статистики державних фінансів (СДФ) і класифікація сис-теми національних рахунків (СНР). Перша класифікація розроб-лена Міжнародним валютним фондом. Вона використовується для задоволення потреб державних фінансів, аналізу і розробки фінансової політики.

У СДФ податки класифікуються за однією ознакою -- типом, а тип податку визначається видом діяльності або податковою ба-зою. Для податкової бази використовують суму доходу, загальну суму виплаченої заробітної плати, суму продажу, вартість майна, розмір імпорту. Класифікацією податкових доходів держави в СДФ передбачено такі типи податків: прибуткові податки, внес-ки до Фонду соціального забезпечення, податки на заробітну плату і робочу силу, податки на операції в міжнародній торгівлі, решта податків, які не віднесені до інших податків.

Класифікація податків, застосовувана в СНР, виходить з по-треб економіки в цілому. В основу цієї класифікації покладені таки ознаки:

1) тип податку, як він визначений у СДФ (акцизи, податок на нерухомість тощо);

2) тип інституційної одиниці, яка сплачує податок (домашнє господарство, державне підприємство, комерційна організація);

3) обставини, за яких сплачується податок (продукція вироблена, імпортована, підготовлена на експорт).

Згідно з цим податкові платежі об'єднуються в такі групи: 1) ви-робничі податки; 2) прибуткові податки; 3) податки на капітал.

Виконання державного бюджету аналізується обчисленням відносних величин виконання плану за доходами та видатками в цілому, а також за окремими їх видами та цільовим призначен-ням. Такий аналіз дає змогу не лише дістати сукупну оцінку виконання бюджету, а й схарактеризувати ступінь виконання плану І за кожною групою доходів та видатків, докладно проаналізувати ту групу доходів або видатків, за якою виявлено істотні відхи-лення фактичних даних від запланованих, установити, чим було зумовлене відхилення фактичних надходжень від запланованих.

Приріст суми податкових доходів можливий з двох причин: зростання податкової бази і зміни в оподаткуванні. Перший вид змін податкових доходів називають автоматичним ефектом, а другий -- дискреційним. Ці зміни пов'язані з видами фіскальної політики. Дискреційна фіскальна політика -- це система заходів, яка передбачає цілеспрямовані зміни в розмірі державних витрат, податків і сальдо державного бюджету. Дискреційна фіскальна політика використовується державою для активної протидії цик-лічним коливанням. Для стимулювання сукупного попиту в пері-од економічного спаду уряд цілеспрямовано створює дефіцит державного бюджету, збільшуючи державні витрати або знижу-ючи податки. Відповідно в період підйому цілеспрямовано ство-рюється бюджетний надлишок. За не дискреційної (автоматичної) фіскальної політики дефіцит та бюджетний надлишок виникають автоматично внаслідок дії автоматичних стабілізаторів економі-ки. Автоматичний стабілізатор -- механізм, який дозволяє змен-шити циклічні коливання в економіці без проведення спеціальної економічної політики. Такими стабілізаторами є прогресивна по-даткова система і трансфертні платежі.

2. Статистика грошового обігу

В економіці грошова маса є важливим чинником, який впли-ває на рівень цін, обсяг виробництва і стан платіжного балансу.

Грошовою масою (запасами) називають сукупний обсяг купі-вельних та платіжних коштів, що обслуговують господарський обіг і належать приватним особам, підприємствам і державі. У грошовій масі розрізняють активні гроші, що застосовуються в готівковому та безготівковому обігу, і пасивні (нагромадження, резерви, залишки на рахунках), котрі лише потенційно можуть бути використані в угодах.

При визначенні грошової маси виходять з грошових агрегатів, під якими розуміють специфічну класифікацію платіжних коштів за рівнем їх ліквідності. Грошовим агрегатом називають особливу групу ліквідних активів, що служать альтернативними вимі-рювачами грошової маси.

Грошові агрегати -- це зобов'язання банківської системи не фінансовим секторам: готівка, депозити до запитання, строкові депозити та заощадження. Розвиток зазначених депозитів відби-ває стан монетарної політики. Грошові агрегати протиставляють-ся чистим зовнішнім активам (обчисленим у національній валю-ті) та чистим внутрішнім кредитам.

Грошова база є сумою готівки в обігу, готівки в сейфах та ре-зервів комерційних банків.

Грошові агрегати різняться між собою за рівнем ліквідності. Останню властивість розуміють так: це можливість використання деякого активу як засобу обігу або перетворення активу на кошти обігу та його здатність зберігати свою номінальну вартість не-змінною.

Обсяг грошової маси є результатом складної взаємодії бага-тьох суб'єктів економічної діяльності, а не самої лише діяльності кредитно-грошових органів, які визначають розмір грошової ба-зи. Комерційні банки визначають розмір позичок, інших активів і надлишкових резервів. Небанківський сектор вирішує, як розпо-діляти свої грошові кошти між строковими, ощадними, поточни-ми вкладами та іншими зобов'язаннями, фінансовими активами або просто зберігати готівку. У свою чергу рух суспільного про-дукту і національного доходу, створення доходів у народному господарстві -- усі ці дії невіддільні від грошових відносин, які складаються між населенням, урядом, підприємствами й орга-нізаціями. Ці відносини характеризуються обсягом грошового обігу, що являє собою сукупність операцій, у процесі вико-нання яких відбувається рух грошової маси. Необхідно відріз-няти обсяг грошового обігу від середніх залишків грошей. Перший показник визначають підсумовуванням результатів операцій з находження (або списання) грошей за певний пері-од, а другий дістають як середню величину із залишків грошей на рахунках на окремі дати.

Грошовий обіг поділяється на безготівковий та готівковий. Безготівковий грошовий обіг -- це сукупність грошових роз-рахунків, здійснюваних у формі записів на рахунках у банках і шляхом заліку взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші ви-конують лише функцію коштів платежу.

Готівковий грошовий обіг -- це сукупність грошових розра-хунків, які застосовуються у взаємовідносинах держави, підпри-ємств, установ і населення, набираючи форми готівкових грошей. Для управління процесами грошового обігу потрібно спирати-ся на статистичну інформацію про розмір грошового обігу, його склад і динаміку, а також обіговість грошових коштів, додержан-ня розрахункової дисципліни, про склад і швидкість обігу грошо-вої маси, купівельної спроможності грошей, а також виявляти за-кономірності цих процесів.

За характером платежів розрізняють товарний платіжний обіг і нетоварний платіжний обіг. До складу товарного обігу включають платежі за товари, виконані роботи та послуги, а до нетоварного обігу -- платежі до бюджету та платежі за іншими фінансовими операціями.

Обсяг готівки в обігу залежить від монетарної політики, пла-тіжної дисципліни та інфляційних очікувань та швидкості обігу готівки.

Основним документом, за допомогою якого характеризується рух грошової готівки, є прогноз касових оборотів банків. Він ві-дображає рух грошової маси зі сфери обігу в каси банківських установ і видачу готівки підприємствам, установам, організаціям і населенню. Прогноз касових оборотів складається на квартал з розподілом за числами і затверджується для кожної банківської установи.

Прогноз касових оборотів стосується двох аспектів -- надхо-джень та видач (витрат) готівки і відповідно поділяється на дві частини. У кожній частині виокремлюються статті згідно з кана-лами руху готівки. У першій частині показують прогнозне надхо-дження готівки до каси банківської установи, а в другій -- про-гнозну видачу готівки з кас банківської установи. У процесі балансування касового плану визначається емісійне завдання з випуску готівки в обіг чи вилучення її з обігу.

До завдань статистики грошового обігу належить вивчення купюрного складу грошової маси. Під купюрним складом розу-міють питому вагу грошових знаків різної вартості в загальній масі грошей, що обертаються. При цьому купюрний склад може бути визначений як за кількістю, так і за сумою купюр.

Купюрний склад грошової маси формується під впливом гро-шових доходів населення, роздрібних цін на товари та послуги, структури товарообороту, схильності населення до витрачання грошей. Динаміку купюрного складу грошей можна схарактери-зувати, скориставшись показником про середню купюрність, значення якого обчислюється за формулою середньої арифмети-чної зваженої.

Кількість оборотів грошей визначається за формулою:

де ВВП -- номінальний валовий внутрішній продукт;

М -- за-гальна маса грошей, що визначається як середні залишки грошей за період.

Цей показник характеризує скільки в середньому за рік оборо-тів здійснила грошова маса.

Швидкість грошового обігу можна визначити як кількість оборотів, що їх робить грошовий агрегат, щоб забезпечити певний рівень економічної діяльності, який прибли-зно дорівнює номінальному ВВП. Зміна швидкості обігу відбиває зміну реального грошового попиту. Отже, швидкість обігу зрос-тає, коли економічні агенти очікують зростання альтернативної вартості утримання грошових активів у національній валюті, на-приклад зростання номінальних процентних ставок, рівня інфля-ції або обмінного курсу. Зростання швидкості обігу грошей при-зводить до росту цін.

Сукупна швидкість обсягу грошової маси формується під впливом обіговості грошових агрегатів, рівень яких для окремих агрегатів неоднаковий і може бути різний у динаміці. За допомо-гою індексного методу можна кількісно вимірювати приріст сере-дньої швидкості обігу грошей, зумовлений зміною швидкості окремих агрегатів грошей, структурними зрушеннями в масі грошей та неоднаковими темпами зростання параметрів грошової маси.

Кількість грошей, які перебувають в обігу, впливає на випуск продукції, рівень цін, зайнятість та інші явища, тому важливою задачею статистики є прогноз грошової маси.

Прогнозні розрахунки грошової маси можна виконувати двома шляхами:

1) прогнозування попиту на гроші;

2) прогнозування пропозиції грошей.

Зіставлення прогнозів попиту на гроші і пропозиції грошей дозволяє зробити висновки про рівновагу грошового обігу, ста-лість його розвитку.

Початковим моментом при прогнозуванні пропозиції грошей є визначення грошової бази. Грошова база включає в себе готівку небанківського сектору економіки, готівку банківських установ, депозити комерційних банків, приватного сектору і державних структур.

Грошова база вимірюється як приріст активів банківської сис-теми: державного боргу грошово-кредитним установам, зобов'я-зань комерційних банків перед центральним банком, закордон-них чистих активів (результат платіжного балансу), а також при-росту не резервних зобов'язань центрального банку (капітал і прибуток цього банку, закордонні та інші зобов'язання).

Динаміка грошових агрегатів об'єднаної банківської системи може бути пов'язана з динамікою грошової бази центрального банку таким рівнянням:

M = kR = K(NFА + NDCG + DCB + OIN),

де М -- грошовий агрегат, NFА -- чисті зовнішні активи; NDCG -- чисті зобов'язання уряду; DСВ -- чисті зобов'язання комерційних банків; OIN-- інші статті (нетто).

При прогнозуванні попиту на гроші незалежним параметром є обов'язкові фактори і змінні фактори «обов'язкових витрат». Обов'язкові фактори мають ураховувати співвідношення кілько-сті грошей з обсягом операцій, які потрібно профінансувати. Під обов'язковим фактором звичайно розуміють валовий внутрішній продукт. Фактор «обов'язкових витрат» виявляє ступінь переваги готівки порівняно з іншими активами. Деякі економісти пропо-нують для «обов'язкових витрат» використовувати ставки за ко-роткостроковими цінними паперами (ощадні та позичкові депозити, векселі). На думку інших економістів, попит на гроші (ре-альні касові залишки) залежить від рівня доходів на облігації та акції. З огляду на це вони рекомендують при прогнозуванні по-питу на гроші для фактора «обов'язкових витрат» використову-вати процентні ставки на довгострокові активи.

Попит на гроші залежить також від рівня інфляції. В інфляції більш реально відбивається зміна цін і попиту на гроші.

3. Статистика інвестиційної діяльності

Організація будь-якої справи (бізнесу) потребує початкового вкладання коштів для придбання приміщень, устаткування, сиро-вини, матеріалів та наймання робочої сили. Для виробництва продукції чи надання послуг потрібен певний час; лише після цього в обмін на товари чи послуги можуть бути одержані гроші для відшкодування витрат первинного капіталу, а в разі переви-щення одержаних грошей над сумою вкладених -- для одержан-ня прибутку.

Ці кошти можуть бути отримані з трьох джерел:

- власні (нагромаджені шляхом заощаджень) кошти організа-торів бізнесу;

- позичені кошти від тих юридичних осіб, які акумулюють грошові кошти третіх осіб;

- залучені кошти -- заощадження юридичних та фізичних осіб, інакше кажучи -- тимчасово вільні грошові кошти юридич-них та фізичних осіб.

Перше джерело для організації великого, солідного бізнесу використовується рідко з двох причин:

- недостатній обсяг коштів навіть у багатих людей;

- ризик, притаманний будь-якій підприємницькій діяльності, що означає ймовірність втрати власних коштів, тобто ймовірність залишити себе і свою родину без засобів до існування.

Ризик існує, звичайно, і при вкладанні коштів, які будуть отримані від інших джерел, але в цьому разі він, як і можливі майбутні втрати, буде розподілений серед багатьох осіб, чим зменшується розмір втрат, що припадатимуть на кожного учас-ника бізнесу.

Друге джерело -- кредити банків чи фондів -- використовує-ться в загальному випадку для фінансування реально існуючого бізнесу під гарантію повернення позики у вигляді застави, якої в нових бізнесменів немає.

Тому найчастіше фінансування нового бізнесу здійснюється так, як це блискуче описано Т. Драйзером у відомій трилогії «Фінансист», «Титан», «Стоїк» -- шляхом створення акціонер-ного товариства. Засновники акціонерного товариства, витрати-вши мінімальну необхідну суму для оформлення всіх належних документів, отримують право на випуск цінних паперів. В анг-лійському варіанті останні звуться «security», що означає «забезпеченість», «безпека», оскільки вони мають бути забезпечені відповідними цінностями. На практиці цих цінностей може й не існувати, а отже й цінні папери жодної цінності не матимуть. У цьому ми встигли пересвідчитись за вісім років існування цих цінних паперів у країнах СНД, а громадяни країн Заходу пере-конуються в цьому вже протягом не одного століття. Але все одно й далі купують цінні папери! Бо вже давно доведено, що економіка розвинених країн пов'язана прямо пропорційною за-лежністю з обсягами торгівлі цінними паперами: ринок притя-гує ті інвестиції, які потім вкладаються в економіку. Вплив тут обопільний: з одного боку, розвиток фондового ринку сприяє розвитку економіки, а з іншого -- показники розвитку фондово-го ринку є індикаторами стану економіки країни.

Перш ніж розглянути статистичні показники та методи ана-лізу фондового ринку, ознайомимося з основними поняттями, які застосовуються його учасниками та дослідниками, їх визна-чення наведені в Законах України «Про інвестиційну діяль-ність», «Про цінні папери та фондову біржу» і деяких інших, що регулюють діяльність фондових та решти сегментів фінансового ринку.

Інвестиції -- це всі види майнових та інтелектуальних цінно-стей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, завдяки чому створюється прибуток (дохід) чи дося-гається соціальний ефект.

Розрізняють валові та чисті інвестиції.

Валові інвестиції являють собою загальний обсяг засобів, що інвестуються у визначеному періоді, спрямованих на нове будів-ництво, придбання засобів виробництва і на приріст товарно-матеріальних запасів.

Чисті інвестиції являють собою суму валових інвестицій, зменшену на суму амортизаційних відрахувань у визначеному періоді.

Динаміка показника чистих інвестицій відображає характер економічного розвитку країни на тому чи іншому етапі. Якщо сума чистих інвестицій складає від'ємну величину (тобто якщо обсяг валових інвестицій менше суми амортизаційних відраху-вань), це свідчить про зниження виробничого потенціалу і як на-слідок -- зменшення обсягу продукції, що випускається (така си-туація характеризує країну, що «проїдає свій капітал»). Якщо сума чистих інвестицій дорівнює нулю (тобто якщо обсяг вало-вих інвестицій дорівнює сумі амортизаційних відрахувань), це свідчить про відсутність економічного зростання, тому що виро-бничий потенціал залишається при цьому незмінним (така ситуа-ція характеризує державу, що «топчеться на місці»). Якщо сума чистих інвестицій є додатною величиною (тобто обсяг валових інвестицій перевищує суму амортизаційних відрахувань), це оз-начає, що економіка знаходиться на стадії розвитку, тому що за-безпечується розширене відтворення її виробничого потенціалу (така ситуація характеризує державу з розвинутою економікою).

Інвестиції класифікуються:

1. За об'єктами вкладень коштів -- реальні, фінансові та ін-новаційні.

Реальні інвестиції включають капітальні вкладення в основні засоби (створення нових, реконструкція та модернізація діючих), придбання цілісного майнового комплексу, у т. ч. в процесі при-ватизації.

Фінансові інвестиції включають придбання фінансових активів (акцій, облігацій, сертифікатів, відкриття депозитних рахунків), участь у заснуванні нових підприємств та в спільній діяльності.

Під інноваційними інвестиціями розуміють придбання ліцен-зій, патентів, програмних продуктів, фінансування наукових роз-робок, підготовку та перепідготовку фахівців.

2. За характером участі в інвестуванні -- прямі та непрямі.

Під прямими інвестиціями розуміється безпосередня участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладення коштів. Пряме інвестування здійснюють підготовлені інвестори, які ма-ють досить точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.

Під непрямими інвестиціями розуміють інвестування, опо-середковане іншими особами (інвестиційними або іншими фінан-совими посередниками). Не всі інвестори мають достатню квалі-фікацію для ефективного вибору об'єктів інвестування і наступ-ного управління ними. У цьому випадку вони купують цінні па-пери, що випускаються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками (наприклад, інвестиційні сертифікати інвести-ційних фондів і інвестиційних компаній), посередники зібрані таким чином інвестиційні кошти розміщують на власний роз-суд, а одержані доходи розподіляють потім серед власників цін-них паперів.

3. За періодом інвестування -- короткострокові та довго-строкові.

Під короткостроковими інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період не більший за один рік (короткострокові депозит-ні вкладення, придбання короткострокових ощадних сертифікатів).

Під довгостроковими інвестиціями розуміють вкладення ка-піталу на період більший за один рік.

4. За формами власності інвесторів -- приватні, державні, іноземні та спільні.

Під приватними інвестиціями розуміють вкладення коштів, що здійснюються громадянами, а також підприємствами недер-жавних форм власності, перш за все -- колективної.

Під державними інвестиціями розуміють вкладення, що здійснюються центральними і місцевими органами влади за ра-хунок коштів бюджету, позабюджетних фондів та позикових кош-тів, а також державними підприємствами за рахунок власних та залучених коштів.

Під іноземними інвестиціями розуміють вкладення, які здійс-нюються іноземними громадянами, юридичними особами та державами.

Під спільними інвестиціями розуміють вкладення, що здійс-нюються суб'єктами даної країни та іноземних держав.

5. За регіональною ознакою -- усередині країни і за кордоном.

Під інвестиціями всередині країни розуміють вкладення кош-тів у об'єкти інвестування, що розташовуються на території даної країни.

Під інвестиціями за кордоном розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, що розташовані за межами кордонів даної країни (до цих інвестицій належать також придбання різних фі-нансових інструментів інших країн -- акцій закордонних компа-ній, облігацій інших країн).

Окремим випадком інвестування є вкладання коштів у фінан-сові інструменти (цінні папери). При цьому кожен з учасників ін-вестиційного процесу вирішує власні завдання:

- емітенти -- компанії-позичальники коштів на фондовому ринку -- мають запропонувати такі цінні папери, які за інших однакових умов користуватимуться більшим попитом і забезпе-чать ефективність інвестиційної стратегії. Під останньою розу-міють задоволення потреби в інвестиційних ресурсах найбільш вигідним і найменш ризикованим способом;

- інвестори вибирають тип цінного папера, який відповідає стратегії зберігання коштів чи одержання прибутку з урахуван-ням ризикованості відповідних операцій на фондовому ринку, пі-сля чого добирається конкретний об'єкт вкладання капіталу, тобто цінний папер певної фірми.

Цінні папери -- грошові документи з такими властивостями:

1) засвідчують права володіння чи відносини позики;

2) установлюють взаємостосунки між особою, яка випустила цінний папір, та власником останнього;

3) передбачає, як правило, виплату доходу у вигляді дивіден-дів чи процентів;

4) передбачає можливість передачі грошових та інших прав третім особам.

Види цінних паперів, випуск яких дозволений в Україні:

1) акції;

2) облігації внутрішньої позики;

3) облігації підприємств;

4) казначейські зобов'язання;

5) ощадні (депозитні) сертифікати;

6) векселі.

З усіх перелічених цінних паперів чистими інструментами для інвестування є акції та облігації підприємств. Адже обіг облігацій внутрішньої позики та казначейських зобов'язань є обігом дер-жавних цінних паперів, які випущені в інтересах держави й обіг яких суворо регламентується, а отже, і не потребує докладного вивчення. А ощадні сертифікати та векселі є інструментами гро-шового ринку, тобто використовуються як боргові зобов'язання, а не джерело фінансових ресурсів.

Водночас фондові цінні папери -- акції і облігації -- мо-жуть багаторазово і довгий час обертатись на ринку, мають особливості ціноутворення та специфічні якості (привабли-вість, надійність, дохідність), які змінюються в процесі обігу і залежать від зміни:

- економічного стану емітента;

- власника;

- стану фондового ринку.

Ці багатогранні взаємозв'язки потребують статистичного під-ходу до їх аналізу та прогнозування. Для правильного викорис-тання відповідних статистичних показників і методів необхідно знати особливості перелічених фондових цінних паперів.

Акція -- цінний папір без установленого терміну обігу, який:

- засвідчує частку участі в статутному фонді акціонерного то-вариства;

- підтверджує членство в акціонерному товаристві та право участі в управлінні ним;

- надає право на отримання частини прибутку у вигляді диві-дендів;

- надає право на участь у розподілі майна в разі ліквідації ак-ціонерного товариства.

Емісія акцій відбувається за таким принципом:

1) перший випуск -- у розмірі статутного фонду (чи вартості майна державного підприємства, яке приватизується шляхом створення акціонерного товариства);

2) наступні випуски -- після викупу попередніх за ціною, не нижчою від номіналу, у розмірі, який не перевищує існуючого на момент емісії акціонерного капіталу.

Акції можуть бути:

привілейованими (на суму не більш як 10% від статутного фонду), за якими передбачено виплату гарантованих дивідендів та пріоритетну участь у розподілі майна в разі ліквідації товарис-тва, але які не надають права управління товариством;

простими, за якими надається право управління акціонерним товариством та право на отримання дивідендів за рахунок прибу-тку після сплати податків, платежів до бюджету та процентів за кредит.

Облігація -- цінний папір, який засвідчує внесення його вла-сником грошових коштів та підтверджує зобов'язання емітента відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений термін зі сплатою фіксованих процентів.

На стадії організації та становлення акціонерного товариства головною проблемою є формування іміджу фірми, який поряд з критеріями надійності та стабільності являє собою важливий фак-тор, що сприятиме реалізації перших випусків цінних паперів. За умови професійної компетентності та порядності засновників фірми-емітента, кошти, які будуть отримані згідно з бізнес-планом як невід'ємною складовою комплексу документів для одержання дозволу на емісію цінних паперів мають бути спрямовані на роз-виток фірми, що забезпечить отримання доходів власникам цін-них паперів.

Висновок

Розширення господарської самостійності підприємств карди-нально змінює характер управлінських рішень, спрямовуючи їх до вищої ефективності і результативності. Головною метою фун-кціонування підприємств стає досягнення таких фінансових ре-зультатів, які сприяють вирішенню стратегічних завдань і забез-печенню фінансової стійкості.

Результативність діяльності підприємств залежить від бага-тьох факторів, і насамперед -- від ефективного використання фі-нансових ресурсів, у тому числі кредитів для здійснення поточної діяльності.

У загальному вигляді кредитні ресурси є матеріальними носі-ями економічних відносин, які виникають між суб'єктами креди-тних угод з приводу перерозподілу вартості на засадах повернен-ня, терміновості та платності.

Зміст цього положення диференціюється залежно від сфери застосування. Головні джерела кредитних ресурсів, що формують місткість кредитного ринку, такі: установи банківської системи, господарюючі суб'єкти, посередники фондового ринку, кредит-но-фінансові установи небанківського типу.

Кредитні ресурси економіки держави (позиковий фонд краї-ни) -- це грошові кошти, які акумулюються Національним бан-ком і використовуються ним для надання позик державі та комерційним банкам з метою забезпечення пропорційного розвитку й підвищення ефективності суспільного виробництва, їх обсяг за-лежить від обсягу грошових нагромаджень, системи розподілу та перерозподілу грошових доходів, цінової політики, економічної кон'юнктури тощо. Важливою передумовою ефективного управ-ління кредитною діяльністю є статистична характеристика обсягу і структури кредитних ресурсів основних господарюючих суб'єктів -- комерційних банків і підприємств.

Кредитні операції банків -- це вид активних операцій комер-ційних банків, пов'язаних із наданням клієнтам позик. В основу кредитних операцій покладено економічні відносини, що вини-кають між кредитором і позичальником з приводу одержання останнім позики на умовах повернення в певний строк зі сплатою процентів.

Банківський кредит надається банками в грошовій формі підприємствам, установам, населенню, державі.

Згідно з принципами кредитування формулюються відповідні завдання банківської статистики.

Страхування -- це система економічних відносин, що поля-гають у створенні за рахунок підприємств, організацій та насе-лення спеціального фонду коштів і використанні його для відш-кодування втрат, що сталися в результаті стихійного лиха й інших несприятливих випадкових явищ, а також для надання до-помоги громадянам у разі настання в їхньому житті різних кризо-вих ситуацій (досягнення певного віку, втрата працездатності тощо). У процесі страхування беруть участь страхова організа-ція -- страховик та страхувальники -- юридичні і фізичні осо-би, -- які вносять до страхової організації встановлені платежі. Крім того, учасником страхових відносин може бути особа, при-значена для одержання страхової суми.

Страхування відіграє дуже важливу роль у процесі переходу країни до конкурентного вільного ринку. Не виключаючи повністю ринкової невизначеності, страхування може певною мірою гаран-тувати фінансову безпеку як приватних комерційних і промисло-вих підприємств, так і фізичних осіб. Страхування також сприяє виникненню і розвитку ринку довгострокового позикового капіта-лу, необхідного для фінансування процесу створення нових висо-копродуктивних підприємств і економічного розвитку в цілому.

Страхування дозволяє зменшити ймовірність банкрутств у ра-зі настання несприятливих подій, пом'якшуючи, зокрема, наслід-ки економічної нестабільності.

Використана література:

1. Статистика: Підручник / С. С. Герасименко, А.В.Головач, А.М. Єріна та ін.; За ред. докт .екон. наук С. С. Герасименко - К.: КНЕЦ, 2000р.

2. Статистика: Підручник / А.В.Головач, А.М. Єріна, О.В. Козирєв та ін.; За ред. А.В. Головача, А.М. Єріної, О.В. Козирєва. - К.: Вища шк., 1993р.

3. Статистика. Збірник задач. / Під ред. А.В.Головач, 1994р.

4. Елисеева А.Н., Юзбашев В.К. Общая теория статистики. - М. Финансы и статистика, 1995г.

5. Пальян В.С., Ерина А.М. Теория статистики. Практикум., 1997г.