Фактори виробництва в аспекті мікроекономічного аналізу

7

Зміст

Фактори виробництва в аспекті мікроекономічного аналізу………… 3

Список використаної літератури …………………………………….. 11

Фактори виробництва в аспекті мікроекономічного аналізу

Фактори виробництва (ФВ) - це ресурси, які необхідно затратити, щоб зробити товар. Серед основних факторів виробництва виділяють наступні:

· праця - фізична і розумова діяльність людини, спрямована на досягнення корисного результату;

· технологія - наукові методи досягнення практичних цілей (включаючи підприємницькі здібності);

· земля - усе, що надала природа в розпорядження людини для її виробничої діяльності (земля, корисні копалини, вода, повітря, ліси та ін.);

· капітал - накопичений запас засобів у продуктивній, грошовій і товарній формах, необхідних для створення матеріальних благ.

У мікроекономіці процес виробництва розглядається як процес перетворення факторів виробництва (праця - L, капітал - К, матеріальні ресурси - М) в готову продукцію з використанням певної технології. Співвідношення між будь-якою комбінацією факторів виробництва та максимально можливим обсягом продукції, що виробляється з цих факторів, описується виробничою функцією: Q=f (L, K, M).

Виробнича функція будується для конкретної технології. Нові технології, які збільшують максимальний обсяг випуску за будь-якої комбінації факторів, описуються новою виробничою функцією. Залежно від кількості факторів виробництва, виробнича функція визначається як двофакторна, три факторна, багатофакторна. Для графічного зображення виробничої функції використовується двофакторна модель: Q=f (L, K).

Виробнича функція кожного виду виробництва, яка описує конкретну комбінацію факторів виробництва, виражається ізоквантою - лінією рівного випуску. Ізокванта відображає різні комбінації витрат факторів виробництва (L, K), які можуть бути використані для випуску певного обсягу продукції. Ізокванта показує, що існує безліч варіантів для виробництва даного обсягу продукції. Високомеханізований спосіб визначено точкою А на рис. 1, виробництво того ж обсягу продукції меншою кількістю машин й більшою кількістю ручної праці, визначено точкою D на рис. 1.

Рис. 1. Ізокванта

В розрізі мікроекономічного аналізу факторів виробництва можна визначити характеристики ізокванти.

1. Негативний нахил ізокванти показує, що скорочення одного фактора (при Q = const), завжди викликатиме збільшення іншого фактора.

2. Чим далі від початку координат знаходиться ізокванта, тим більший обсяг випуску вона ілюструє.

3. Увігнутість ізоквант означає, що уздовж ізокванти скорочення людино-годин праці вимагає збільшення машино-годин устаткування.

4. Кут нахилу ізокванти виражає граничну норму технологічного заміщення. (MRTS).

5. Ізокванти схожі з кривими байдужості. Так, як і криві байдужості вони відображають альтернативні варіанти споживчого вибору благ, які забезпечують певний рівень корисності, ізокванта відображає альтернативні варіанти комбінацій витрат факторів для виробництва певного обсягу продукції

6. Ізокванти можуть мати різну конфігурацію: лінійну, жорсткої доповнюваності, повної заміщуваності.

Лінійна ізокванта - ізокванта, що виражає досконалу заміщуваність факторів виробництва (MRTS_LK= const), що відображено на рис. 2. В реальному житті повна заміщуваність факторів виробництва неможлива. Цю ситуацію можна розглядати як теоретичну абстракцію.

Рис. 2. Лінійна ізокванта

Жорстка доповнюваність факторів виробництва представляє таку ситуацію, за якої праця і капітал поєднуються в єдино можливому взаємному співвідношенні (MRTS_LK=0), яка відображена на рис. 3. Такі ізокванти характерні для співвідношення комп'ютерів і операторів. Якщо кількість годин роботи комп'ютера протягом робочого дня фіксована, то збільшення кількості операторів не призведе до збільшення обсягів виконаної роботи.

Рис. 3 Жорстка ізокванта

Карта ізоквант - це сукупність ізоквант однієї виробничої функції, кожна яких відповідає певному обсягу випуску продукції (рис. 4). Карта ізоквант може бути використана для того, щоб показати можливості вибору серед варіантів організації виробництва в короткостроковому періоді, якщо капітал є постійним фактором, а праця змінним.

Рис. 4. Карта ізоквант

Ізокванти ілюструють гнучкість ухвалених фірмами рішень у виробництві. У більшості випадків фірми можуть досягти певного випуску продукції, використовуючи різні поєднання виробничих факторів. Керівник фірми повинен розуміти природу такої гнучкості, оскільки це дозволить йому вибирати такі поєднання виробничих факторів, які мінімізують витрати виробництва і максимізують прибуток.

Карта ізоквант може бути використана для того, щоб показати можливості вибору серед варіантів організації виробництва в рамках короткострокового періоду, коли, наприклад, капітал є постійним фактором, а праця -- змінним фактором. Важливу оцінку безлічі варіантів поєднання факторів виробництва (L, K) дає ізокоста, яка є лінією, що демонструє всі комбінації факторів виробництва, які можна купити за однакову загальну суму грошей. Ізокосту інакше називають лінією рівних витрат. Ізокости є паралельними прямими, оскільки допускається, що фірма може придбати будь-яку бажану кількість факторів виробництва за незмінними цінами. Нахил ізокости відображає відносні ціни факторів виробництва. Кожна точка на лінії ізокости характеризується одними і тими ж спільними витратами. Ці лінії прямі, оскільки факторні ціни мають негативний нахил і рівнобіжні (рис. 5).

, де ТС - ізокоста (сукупні витрати), L - працю, K - капітал, , - вартість праці і капіталу

Дану рівність називають бюджетним обмеженням виробника .

Рис. 5. Карта ізокост

Рівновага виробника _ стан виробництва, коли використання факторів виробництва дозволяє отримати максимальний обсяг продукції, тобто коли ізокванта займає найбільш віддалену від початку координат точку. Щоб визначити рівновагу виробника необхідно поєднати карту ізоквант з картою ізокост. Максимальний обсяг випуску буде в точці дотику ізокванти з ізокостою (рис. 6). З рис. 6 видно, що ізокванта, розташована ближче до початку координат, дає меншу кількість виробленої продукції (ізокванта Q₁). Ізокванти, розташовані вище і праворуч ізокванти Q₂, викликають зміни більшого обсягу факторів виробництва, ніж дозволяє бюджетне обмеження виробника. Таким чином, точка торкання ізокванти і ізокости (рис. 6 - точка Е) є оптимальною, оскільки у цьому випадку виробник отримує максимальний результат.

Рис. 6. Рівновага

Зміна цін на фактори виробництва викликає зміну кута нахилу ізокости. Як показано на рис. 7, за початкової ізокости E₁фірма мінімізує свої витрати в точці A₁, застосовуючи K₁одиниць капіталу і L₁одиниць праці. Якщо, приміром, збільшиться ціна капіталу, його застосовувана величина зменшиться.

Рис. 7. Заміна застосовуваного чинника при зміні його ціни.

Щоб зберегти попередній обсяг випуску (залишитися на ізокванті Q), фірмі необхідно здійснити технологічну заміну капіталу працею. Кут нахилу ізокости збільшиться, вона займе положення E₂. Тепер фірма буде мінімізувати свої витрати в точці A₂, застосовуючи K₂одиниць капіталу і L₂одиниць праці.

Кут нахилу лінії ізокости дорівнює відношенню ціни одиниці капіталу до ціни одиниці праці і визначається відношенням граничного продукту капіталу до граничного продукту праці. А так, як в точці обидві ці прямі мають однакову крутизну, то можна стверджувати, що в цій точці співвідношення граничних продуктів капіталу і праці відповідно дорівнює співвідношенню цін одиниці капіталу і праці: MP_K/MP_L=P_K/P_L (1.1)

Відомо, що гранична норма технологічного заміщення капіталу працею дорівнює співвідношенню граничних продуктів капіталу і праці: MRTS=MP_K/MP_L (1.2)

Переформулюючи формулу (1.1) з урахуванням формули (1.2), отримаємо: MP_K/P_K=MP_L/P_L. (1.3)

Звідси можна зробити висновок про те, що для мінімізації своїх витрат (при заданому обсязі виробництва) фірмі доцільно заміщувати один фактор іншим доти, доки відношення граничного продукту кожного з факторів до ціни одиниці даних факторів не становитиме рівну для всіх використаних факторів величину. Інакше кажучи, рівняння (1.3) показує, що при мінімальних сумарних витратах кожна додаткова грошова одиниця витрат на виробничі фактори додає однакову кількість випуску продукції. Фірма мінімізує свої витрати тоді, коли витрати на виробництво додаткової продукції однакові, незалежно від того, який додатковий виробничий фактор застосовується.

В короткостроковому періоді збільшення обсягу виробництва відбувається лише за рахунок змінних факторів виробництва (праця, матеріали). У довгостроковому періоді змінюються всі фактори: праця, капітал, сировина й матеріали. Ефект масштабу виражає реакцію обсягу виробництва продукції на пропорційну зміну всіх факторів виробництва. Існує три варіанти ефекту масштабу:

Рис. 8. Зростаюча віддача

Зростаюча віддача від масштабу -- пропорційне збільшення всіх факторів виробництва призводить до більшого збільшення обсягу випуску продукту (рис. 8). Припустимо, що всі фактори виробництва збільшилися удвічі, а обсяг випуску продукту збільшився в тричі. Зростаюча віддача від масштабу зумовлена двома основними причинами. По-перше, підвищенням продуктивності факторів внаслідок спеціалізації і поділу праці при зростанні масштабу виробництва. По-друге, збільшення масштабу виробництва найчастіше не вимагає пропорційного збільшення всього виробництва. Наприклад, подвоєння виробництва циліндричного устаткування (такого, як труби) зажадає збільшення металу менш як вдвічі.

Рис. 9. Постійна віддача

Постійна віддача від масштабу -- це ситуація,при якій зміна кількості всіх факторів виробництва, яке викликає пропорційну зміну обсягу випуску продукту. Так, вдвічі більша кількість факторів рівно вдвічі збільшує обсяг випуску продукту (рис. 9).

Рис. 10. Спадна віддача

Спадна віддача від масштабу - це ситуація, за якої збалансоване зростання обсягу всіх чинників виробництва призводить до все меншого зростання обсягу випуску продукту. Інакше кажучи, обсяг випуску продукції збільшується меншою мірою, ніж витрати факторів виробництва (рис. 10). Наприклад, усі фактори виробництва збільшилися тричі, а обсяг виробництва продукції - лише вдвічі. Таким чином у виробничому процесі має місце зростаюча, постійна і спадна віддача від масштабу виробництва, коли пропорційне збільшення кількості всіх чинників призводить до зростаючого, постійного чи спадного приросту обсягу випуску продукту. Західні економісти вважають, що нині в більшості видів виробничої діяльності досягається постійна віддача від масштабу. У галузях економіки зростаюча віддача від масштабу потенційно значна, але з певного моменту вона може змінитися спадною віддачею, якщо не здолати процес збільшення масштабів фірм, що затрудняє управління й контроль, не дивлячись те, що технологія виробництва стимулює цю тенденцію.

Список використаної літератури:

1. Базидевич В., Лук'янов В., Писаренко Н., Квіцинська Н. Мікроекономіка: опорний конспект лекцій. - К.: Четверта хвиля, 1998.

2. Гаврилишин О. Основні елементи теорії ринкової економіки. - К.: Наукова думка, 1992.

3. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика: В 2-х т./ Общ. Ред. В.М. Гальперин. - СПб.: Экономическая школа, 1994.

4. Казаков А.П., Минаева Н.В. Экономика: Курс лекций. Упражнения. Тесты и тренинги. - М.: Изд-во ЦИПКК АП, 1996.

5. Максимова В.Ф. Микроэкономика. Ученик. - М.: «Соминтэк», 1996.

6. Нуреев Р.М. Курс микроэкономической теории: Ученик для ВУЗов. - М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА. М. 1996.