Порівняльна економічна ефективність капітальних вкладень

Оперативне планування здійснюється в масштабі всього підприємства як цехове (міжцехове), а для окремих цехів -- у розрізі дільниць і робочих місць (внутрішньоцехове).

Міжцехове оперативне планування має на меті забезпечити скоординовану діяльність і необхідні виробничі пропорції між цехами підприємства згідно з послідовністю технологічних процесів (заготівельних, обробних, складальних) та з урахуванням цехових функцій -- основні, допоміжні, обслуговуючі, побічні. Але головним завданням міжцехового оперативного планування має бути погодження номенклатури заготовок, деталей, вузлів та строків їхнього пересування між цехами (виробництвами).

Внутрішньоцехове оперативне планування включає розробку календарних планів виробництва для дільниць та контроль їхнього виконання, розподіл робіт за дільницями, доведення до робочих місць, оперативне регулювання виробничих процесів [5, 121].

У практиці господарювання розрізняють три основні системи оперативного планування: подетальну, комплектну та на замовлення. Вибір системи оперативно-виробничого планування залежить від типу виробництва, складу й особливостей продукції тощо. Перевагу віддають тій системі, яка дає змогу найбільш ефективно вирішувати завдання оперативного планування.

· Подетальна система за планово-облікову одиницю бере деталь певного найменування. Залежно від особливостей інших елементів та організації самого процесу оперативного регулювання найпоширенішими різновидами подетальної системи є:

· складська система, коли рівень завантаження та рівномірність випуску продукції визначаються через наявність складських запасів певних розмірів. Ця система корисна за великої кількості застосов вуваних для виготовлення продукції стандартних (уніфікованих) вузлів та деталей;

· система планування за нормами технологічних запасів, яка передбачає встановлення постійної насиченості всіх стадій виробничого процесу необхідними запасами напівфабрикатів (деталей, вузлів) і суворе дотримання розрахункового рівня цих запасів для кожного цеху. Ця система застосовується за серійного та великосерійного виробництва;

· система планування за строками подачі, в основу якої покладаються встановлені строки запуску та випуску партій деталей з урахуванням технологічних запасів і строків міжцехових подач. За умов серійного та великосерійного виробництва строки можна переглядати щоразу за розробки оперативних планів. У масовому виробництві встановлюються стандартні строки;

· система планування за тактом потоку базується на синхронізації діяльності всіх виробничих підрозділів і встановленні єдиного такту випуску готової продукції. Така система застосовується в масовому виробництві з широким використанням поточних методів організації виробничих процесів.

Комплектна система відрізняється від інших тим, що в ній за планово-облікову одиницю беруть об'єднаний за певними ознаками комплект деталей (вузлів). Найбільш поширеними її підсистемами є комплектно-вузлова, комплектно)групова, машинокомплектна.

Комплектно-вузлова підсистема за планово-облікову одиницю бере вузловий комплект, до якого входять деталі одного складального вузла. Ця система характерна для виробництва складної продукції з тривалим виробничим циклом [4, 39].

Комплектно-групова підсистема може застосовуватись тоді, коли виготовляються деталі (вузли), що обробляються за такою самою технологією, мають таку саму періодичність запуску-випуску та ті самі строки подачі на наступну стадію.

Машинокомплектна підсистема -- є найпростішою, тому що її планово-обліковою одиницею є машинокомплект, тобто повний комплект деталей, що їх виробляє той або той цех для певного виробу (машини). Ця система може застосовуватись у виробництві нескладних виробів, із невеликою кількістю деталей.

Система оперативного планування на замовлення характеризується встановленням конкретних строків запуску-випуску виробів за кожним замовленням. Замовлення і є планово-обліковою одиницею для підприємства в цілому. Для окремих цехів такими є комплекти деталей, вузлів для певних замовлень. Застосовується ця система в одиничному та дрібносерійному виробництвах, де практикуються дрібні й різноманітні замовлення, її особливість полягає в тім, що охоплюється весь процес виконання замовлення: від підготовки виробництва до випуску готового виробу.

Розробку та реалізацію оперативного плану здійснює диспетчерська служба (виробничо-диспетчерський відділ) підприємства. На неї (нього) покладено завдання: забезпечити виконання графіків виробництва в усіх підрозділах; контролювати ритмічне й достатнє завантаження всіх робочих місць; запобігати простоям або принаймні своєчасно їх виявляти та швидко усувати; використовувати технологічні та страхові запаси в разі виникнення перебоїв у виробництві.

2. Вимірники обсягу продукції

Метод проведених витрат

Фінансова діяльність будь-якого підприємства потребує періодичного прийняття рішень стосовно інвестування фінансових ресурсів на оновлення наявної матеріально-технічної бази, на розширення обсягу виробництва (послуг, робіт), а також на освоєння нових видів діяльності, включаючи інвестування коштів на ринку капіталів, у цінні папери тощо. За законодавством України, всі інвестиції поділяються на капітальні та фінансові. Під капітальними інвестиціями розуміється вкладення грошей в основні засоби (будинки, споруди, інші об'єкти нерухомої власності) та нематеріальні активи, а під фінансовими інвестиціями -- вкладення грошей у придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів, інших фінансових інструментів.

Обмеженість вільних фінансових ресурсів, які можна використо-вувати для інвестування, наявність альтернативних варіантів обумовлюють необхідність глибокої аналітичної проробки проектів як на стадії прийняття рішень про вкладення коштів у той чи інший проект, так і на стадії оцінки ефективності його впровадження [2, 67].

Головний критерій оцінки інвестицій -- їх окупність, тобто швидкість повернення інвестору вкладених коштів через певні грошові потоки, які генеруються втіленням у життя профінансованих проектів. Це можуть бути прибутки від реалізації (продажу) продукції, якщо інвестований проект пов'язаний з виробництвом товарів (робіт, послуг), дивіденди і проценти на вкладений капітал в акції інших компаній, прибуток від вкладення коштів у торгівлю, інші посередницькі операції, проценти на вкладені на депозити кошти у комерційні банки тощо.

Ключовою проблемою для вироблення правильних підходів до оцінки співвідношення величини інвестованих фінансових ресурсів з одержаними за їх рахунок грошовими потоками (а саме на цьому грунтуються розрахунки окупності інвестицій) є проблема зіставності суми інвестицій з одержаними доходами з урахуванням усіх факторів зміни цінності грошей у часі, в тому числі такого фактора, як середньоринкові (або інші прийнятні dk інвестора) норми доходності (рентабельності) вкладеного капіталу.

Для вирішення цієї проблеми у фінансово-економічному аналізі прийнято оперувати такими поняттями. Сума інвестиції -- це вартість початкових грошових вкладень у проект, без яких він не може здійснюватися, тобто так званих капітальних вкладень. Ці витрати мають довготерміновий характер, причому, якщо за їх рахунок створені основні засоби і нематеріальні активи (які у господарській практиці одержали не зовсім адекватну назву «необоротні активи»), вартість цих активів протягом тривалого часу (як правило, це кілька років) поступово зменшується, переноситься на продукцію, що виробляється. За період функціонування проекту («життєвий цикл» проекту) капітал, вкладений у такі активи, повертається інвесторові у вигляді амортизаційних відрахувань як частина грошового потоку, а капітал, вкладений в оборотні активи (в тому числі в грошові активи), по закінченні « життєвого циклу» проекту має залишатися у інвестора у незмінному вигляді і розмірі. Сума інвестицій у фінансові активи (купівля акцій, облігацій, інших цінних паперів, вкладення грошей у депозити) являє собою номінальну суму витрат на створення цих активів.

Структура інвестиційних витрат на проекти, пов'язані з виробництвом товарів і послуг, посередництвом, торгівлею, включає витрати на будівництво будівель і споруд, у тому числі і на їх проектування, на придбання устаткування, його монтаж і налагодження, на реконструкцію виробництва, на удосконалення технологічних процесів. Для визначення суми інвестицій у такі проекти обов'язково треба врахувати також суму авансування капіталу в оборотні активи для створення мінімальних запасів сировини, матеріалів, незавершеного виробництва, готової продукції, грошових коштів для здійснення розрахунків та інших оборотних активів, без яких здійснення проекту неможливе.

При визначенні суми початкових витрат на інвестиції треба враховувати (у бік зменшення) так звану ліквідаційну вартість основних засобів, якщо капітальний проект пов'язаний з впровадженням нових об'єктів (наприклад, устаткування, машин) замість застарілих. У разі реалізації об'єктів основних засобів, які підлягають заміні, сума початкових витрат зменшується на продажну вартість об'єкта (остання ж приймається за мінусом податку на прибуток, сплаченого від операції з продажу).

Правильне визначення обсягу початкових витрат на проект, тобто суми інвестиції, -- запорука якості розрахунків окупності інвестиції, бо саме вони і є об'єктом оцінки окупності.

Грошовий потік -- дисконтований або недисконтований доход від здійснення проекту, який включає чистий прибуток (тобто прибуток за виключенням платежів до державного бюджету з нього) і амортизаційні відрахування, які надходять у складі виручки від реалізації товарів і послуг; крім того, якщо у завершальний період «життєвого циклу» проекту підприємство-інвестор одержує кошти у вигляді недоамортизованої вартості основних засобів і нематеріальних активів та має вкладення капіталу в оборотні активи, вони враховуються як грошовий потік за останній період.

Чиста теперішня вартість проекту -- це різниця між величиною грошового потоку, дисконтованого за прийнятної для інвестора ставки доходи ості, і сумою інвестиції. Вона визначається за формулою:

NPV=PV-CI,

де NPV (Netto present value) -- чиста теперішня вартість проекту;

PV -- дисконтований грошовий потік від функціонування проекту;

СІ -- початкова сума інвестиції.

Оскільки чиста теперішня вартість є результатом порівняння вкладеного капіталу з доходом дисконтованим, тобто таким, який враховує сподівання інвестора щодо його прибутковості у конкретних умовах формування її норми, критерієм доцільності інвестування у той чи інший проект є дотримання умови NPV>=0.

Тобто проект треба вважати прийнятим, якщо загальна величина накопиченого грошового потоку за період його здійснення досягає (або перевершує) суму початкової інвестиції, а з двох альтернативних проектів кращий той, у якого величина NPVбільша. Для розуміння загального підходу до оцінки доцільності інвестування за методом визначення чистої теперішньої вартості проекту розглянемо такі два приклади [1, 142].

Показники ефективності капітальних вкладень є критеріями, на підставі яких приймається рішення про доцільність фінансування проекту. Це агреговані показники, що дозволяють урахувати вплив чинників часу і ризику на грошові потоки.

Враховується часовий чинник: чим раніше будуть надходити доходи, тим вищим буде значення NPV і тим кращим вважається проект. Проект вважається привабливим, якщо NPV > 0. Чистий дисконтований доход NPV за весь термін реалізації проекту показує суму одержаного грошового потоку (доходи мінус інвестиції).

Індекс доходності - інший спосіб оцінки привабливості капіталу. Проект рекомендується приймати, якщо PI>1. Слід пам'ятати, що високе значення PI не завжди відповідає високому значенню NPV.

Термін окупності (з урахуванням дисконту DPB) досягається на тому кроці розрахункового періоду, коли значення критерію "індекс доходності" превищить одиницю: PI > 1.

Показнк IRR являє собою перевірочний дисконт (процент внутрішньої доходності інвестицій), при якому доходи від інвестиційного проекту дорівнюють початковим інвестиціям у проект. Показник IRR порівнюється з середньовиваженою вартістю капіталу і має бути більшим останньої.

Список використаної літератури:

1. Бойчик I.М., Харiв П.С., Хопчан М.I. Економіка підприємств: Навчальний посібник: Навчальне видання: - Львiв: Сполом, 1998.- 207 c.

2. Економіка підприємств: Навчальний посiбник.- Тернопiль: Орiон, 1995.- 204 c.

3. Минченко Н.В. Экономика предприятия: Конспект лекций: Навчальне видання: - Сумы: Инициатива, 1999.- 72 c.

4. Шаповал В.М., Аврамчук Р.Н., Ткаченко О.В. Економіка підприємства: Навчальний посібник: Навчальне видання.- К.: ЦНЛ, 2003.- 288 c.

5. Экономика предприятия: Учебник: .- М.: Инфра-М, 1997.- 416 c.