Пропозиція праці та попиту на працю на конкурентному ринку. Гранична дохідність праці

6

• План
• 1. Пропозиція праці та попиту на працю на конкурентному ринку. Гранична дохідність праці. 2
• 2. Рівновага споживача: кардиналістський та ординалістський підходи. 6
• Задача 12
• Список використаної літератури 14

 1. Пропозиція праці та попиту на працю на конкурентному ринку.

Гранична дохідність праці.

Загальновідомо, що єдиного ринку ресурсів немає, але існує сукупність взаємозв'язаних ринків -- ринку праці, ринку капіталу, ринку землі тощо. Вивчення кожного з цих ринків розпочинається з аналізу досконалої конкуренції з подальшим розглядом ринкових структур з недосконалою конкуренцією.

Серед усіх економічних ресурсів, використовуваних у виробництві товарів і послуг, найважливішим є праця. Це обумовлено такими обставинами:

суб'єктом ринку праці є практично кожен працездатний член суспільства;

винагорода (заробітна плата) є основною складовою доходу переважної більшості сімей будь-якої країни;

проблеми зайнятості, безробіття, рівня заробітної плати стають об'єктом політичної та економічної боротьби, державної політики.

Для ринку праці характерним є саме вплив на мобільність цього ресурсу неекономічних факторів, але в мікроекономічному моделюванні виходять з їх незмінності хоча б у певний період часу. Єдиним чинником, що впливає на попит і пропозицію праці, залишається заробітна плата, рівень якої, в свою чергу, встановлюється в результаті взаємодії попиту та пропозиції праці [1, 45].

Термін «заробітна плата» вживається тут у розумінні «ставка заробітної плати», тобто оплата праці за конкретний проміжок часу, а «заробіток» чи «дохід» -- як величина, що залежить від ставки заробітної плати і кількості відпрацьованого часу. Під ставкою заробітної плати в мікроекономічному аналізі розуміють її реальну (а не номінальну) величину, що відображує рівень цін на ринку товарів і послуг; рівень податків є незмінним.

Досконало конкурентному ринку праці притаманні такі властивості:

у кожній галузі існує значна кількість фірм, що конкурують між собою за право найму того чи іншого працівника;

існує велика кількість працівників певної професії та однакової кваліфікації; кожен з них незалежно один від одного пропонує свої послуги на ринку праці;

ні окрема фірма, ні окремий працівник не спроможний вплинути на рівень заробітної плати, що встановився в галузі.

За умов досконалої конкуренції ціна праці формується як ціна всякого товару. Це означає, що всі працівники отримують однакову зарплату, яка не залежить від того, на якому підприємстві вони працюють, і сприймається підприємством як задана величина. Тому для окремого підприємства пропозиція праці є абсолютно еластичною [2, 59]. Сам рівень зарплати є максимальним, працівник отримує повний продукт праці:

MRC = W, (1)

де W -- заробітна плата, грош. од.

Тому граничні витрати підприємства на працю дорівнюють заробітній платі.

Підприємство наймає працівників доти, поки збільшення виторгу перевищує збільшення витрат (4; 5), або ж:

МRР = MRC = W. (2)

Повертаючись до графічного зображення на рис. 1, можна визначити, чому дорівнюють сукупні витрати підприємства на зарплату: площі прямокутника OP_LEL.

Праця є своєрідним товаром, оскільки фактично продається не найманий працівник, а його час F, обсяг якого знаходиться в природних межах: 24 години за добу. Враховуючи той факт, що частина цього часу має бути витрачена людиною для відпочинку, тобто відновлення здатності його до праці, робочий час F дорівнює: 24 - Н₀, де Н₀ -- вільний час, або дозвілля. За рівня почасової зарплати W денний заробіток працівника (дохід) І₀ становитиме

I₀ = W(24 - H₀). (3)

Рис. 1. Вибір між працею і дозвіллям

Вибір між працею і дозвіллям окремого працівника досліджується за допомогою інструментарію теорії поведінки споживача (або ж працівника), що проілюстровано на рис. 1.

Тут зображено типову ситуацію, у якій рівновага працівника досягається у точці Е [3, 115]. Нахил бюджетного обмеження дорівнює (-W). Працівник максимізує корисність, коли гранична норма заміщення вільного часу доходом дорівнює зарплаті:

MRS_HI = W. (4)

За зміни заробітної плати на вибір працівника впливає як ефект доходу, так і ефект заміщення. З підвищенням зарплати робота стає привабливішою, тобто відмова від кожного часу дозвілля супроводжується збільшенням доходу. Ефект заміщення має той самий напрям зміни, що й робочий час і заробітна плата. Якби ефект заміщення був єдиним результатом зміни в зарплаті, то крива пропозиції праці мала б висхідний характер. Разом з тим зростання доходу підвищує цінність дозвілля як повноцінного блага. Підвищення зарплати викликає ефект доходу, який примушує людину віддавати більше часу дозвіллю. Ефект доходу, таким чином, спрямований протилежно до ефекту заміщення. Він може точно компенсувати ефект від заміщення, тоді пропозиція трудових послуг буде абсолютно нееластичною.

Подальше збільшення доходу призводить до того, що послуги праці стають неповноцінним товаром, до того ж і збільшення робочого часу має свої обмеження. Ефект доходу, діючи у напряму, протилежному ефекту заміщення, починає перевищувати останній. Така реакція на підвищення зарплати обумовлює від'ємний нахил кривої індивідуальної пропозиції праці. Три етапи підвищення зарплати зображено на рис. 2.

Рис. 2. Лінія індивідуальної пропозиції праці

Рис. 3. Модель монопсонії на ринку праці

На першому етапі збільшення заробітної плати з W₁ до W₂ веде до збільшення кількості робочого часу з f₁ до f₂ -- ефект заміщення перевищує ефект доходу. На другому етапі збільшення зарплати від W₂ до W₃ не відображається на збільшенні тривалості робочого дня -- ефект заміщення дорівнює ефекту доходу. На третьому етапі підвищення зарплати від W₃ до W₄ веде до скорочення робочого дня з f₂ до f₃ -- ефект заміщення менше ефекту доходу.

2. Рівновага споживача: кардиналістський та ординалістський підходи.

Мікроекономічний аналіз поведінки індивіда-споживача базується на мотиваційній концепції прагнення споживача задовольнити свої потреби. Матеріально-уречевлені засоби та послуги, що спроможні задовольнити потреби, називають благами. Переважну більшість благ відносять до категорії економічних, створених людською працею в результаті альтернативного вибору використання обмежених ресурсів. Споживач здійснює свій вибір благ, керуючись власними потребами та наявними коштами. Загальною основою для зіставлення різноманітних варіантів заведено вважати корисність благ -- їх здатність задовольняти потребу. Корисність -- поняття суб'єктивне, для різних споживачів корисність тих самих благ суттєво різниться [4, 26].

Споживання благ підвищує рівень добробуту споживача не однаковою мірою, що визначається особистими перевагами, уподобаннями. Іноді в результаті вибору спостерігається зниження рівня добробуту внаслідок споживання антиблага -- блага, що набуває негативної корисності (взагалі -- забруднене повітря, вибірково -- дим від паління цигарки для того, хто не палить).

Споживач, вибираючи блага, керується певними послідовними індивідуальними вподобаннями. Вони формують систему переваг, яка базується на таких положеннях:

 повна упорядкованість переваг і принципова зіставленість благ та їх наборів;

 транзитивність переваг споживача та його здатність до послідовного перенесення переваг з одних благ та їх наборів на інші;

 раціональність вибору;

 ненасиченість споживача благом.

Система переваг дає змогу моделювати оптимальний вибір споживача за порядковою (ординалістською) функцією корисності. Згідно з нею споживач завжди може визначити, якому набору благ він віддає перевагу, але не може визначити, наскільки цей набір кращий від іншого. Як правило, ординалістська функція корисності досліджується на основі геометричного аналізу із застосуванням спеціального інструментарію.

Певне спрощення вибору споживача зводиться до вибору набору двох благ, кількість яких відкладено по осях системи координат X та Y. Лінії з'єднання точок на площині, що означають однакові за своєю корисністю набори благ, називаються кривими байдужості. Чим далі від початку координат знаходиться крива байдужості, тим більшу корисність вона відображає. Аналіз поведінки споживача за кривими байдужості дає змогу визначити, від якої кількості одного блага (Y) згоден відмовитися споживач задля збільшення іншого блага (X) на одиницю за умов незмінності рівня корисності від набору благ. Показник, який кількісно визначає цей процес, носить назву граничної норми заміщення MRS _XY і обчислюється таким чином:

, (4)

де ДY -- втрати у споживанні Y, одиниць; ДX -- вигоди у споживанні Х, одиниць.

Звичайно крива байдужості має спадний характер (опукла вниз, до початку координат). Це відображає ту обставину, що MRS зменшується в міру руху вниз вздовж кривої байдужості, тобто зі збільшенням споживання одного блага замість іншого (рис. 4).

MRS також можна визначити через співвідношення граничних корисностей благ згідно із законом спадної граничної корисності:

(5)

Блага, між якими існують співвідношення виключної замінності у споживанні (досконалі субститути), мають криві байдужості у вигляді прямих ліній. Блага, що спільно споживаються для задоволення однієї потреби, в якій вони ніяк не можуть замінити одне одного (досконалі комплементарні блага), мають криві байдужості у вигляді прямих кутів.

Рис. 4. Крива байдужості

Рис. 5. Бюджетна лінія

Ціни на блага та рівень споживчого бюджету враховуються за допомогою бюджетної лінії, що будується в тій самій системі координат, що й крива байдужості (рис. 5).

Кожна точка бюджетної лінії означає для споживача набір товарів, що обходиться йому в однакову суму грошей за незмінних цін на блага [5, 91]. Бюджетна лінія є прямою, її рівняння:

(6)

де В -- бюджет споживача, грош. од.

Чим далі бюджетна лінія розміщена від початку координат, тим більші бюджетні можливості споживача вона ілюструє. За певного рівня бюджету та незмінності цін для споживача існує відповідна бюджетна лінія, кожна точка якої показує набори благ, при споживанні яких бюджет витрачається повністю. Вона ділить координатну площину на дві частини: праву, де набори є недосяжними, і ліву, де набори є досяжними, але такими, що не вичерпують бюджет.

Нахил бюджетної лінії до осі X визначається як tgх ?(рис. 5), тобто як співвідношення цін відповідних благ:

. (7)

У геометричній інтерпретації задачі споживчого вибору оптимальне рішення досягається у точці, де найвища з можливих кривих байдужості дотична до бюджетної лінії, що й означає найбільш високий з можливих рівнів добробуту (рис. 6). У цій точці нахили кривої байдужості та бюджетної лінії збігаються, тому

(8)

Рис. 6. Рівновага споживача

Виходячи з (5), умова рівноваги може бути виражена таким чином:

. (9)

або

. (10)

Це означає, що споживач у стані рівноваги розподіляє свій бюджет таким чином, щоб остання грошова одиниця, витрачена на кожне благо, давала таку саму граничну корисність. Виведений еквімаржинальний принцип рівності зважених граничних корисностей є спільним для обох теоретичних підходів: кардиналістського та ординалістського

Кардиналістська модель поведінки споживача виходить з того, що корисність може вимірюватись кількісно за допомогою умовної одиниці - „ютиля” (від англ. utility - корисність). Маючи на меті максимізацію корисності, споживач оцінює споживчу властивість кожного товару в ютилях і вибирає товари з найбільшим числом ютилів. Величина корисності залежить не тільки від властивостей блага, але й від його кількості, тобто, визначається функціонально [6, 79].

Загальна величина задоволення, яку отримує споживач від всіх спожитих благ, називається сукупною корисністю (ТU). Залежність сукупної корисності від кількості спожитих благ відображає функція: TU = f(X,Y,…), де Х, Y... - кількості споживаних благ. Для випадку споживання одного блага (Х) функція сукупної корисності має вигляд: TU = f(X). 

Для оцінки зміни сукупної корисності при нарощування споживання блага Х застосовують поняття „гранична корисність”. Гранична корисність (MU) - це додаткова корисність, отримана від споживання додаткової одиниці блага, або приріст сукупної корисності при зміні кількості блага на одиницю.

Спостереження за поведінкою споживача виявили, що кожна наступна одиниця блага приносить споживачу менше задоволення, ніж попередня. Це дало можливість німецькому економісту Г.Госсену сформулювати закон спадної граничної корисності (перший закон Госсена): величина задоволення від споживання кожної додаткової одиниці благ даного виду зменшується до досягнення нульового значення у точці повного насичення потреби.
Зауважте, що значення граничної корисності у таблиці пишемо між рядками, щоб показати, що це прирістні величини. 

Рис.7. Графік граничної корисності

Крива сукупної корисності (рис. 7) представляє зростаючу опуклу вгору функцію, що є наслідком дії закону зростаючої сукупної корисності: з нарощуванням споживання будь-якого блага загальна сума корисності зростає, але прирости корисності зменшуються. Графік граничної корисності представлений гістограмою та спадною кривою. Між кривими сукупної та граничної корисності існує геометричний зв'язок:

· сукупна корисність досягає максимального значення, коли гранична корисність стає рівною нулю; 

· величину граничної корисності показує кут нахилу кривої сукупної корисності=за від'ємних значень граничної корисності крива відхиляється донизу, але цей відрізок (пунктир) не включається у функцію корисності.

Отже, раціональний споживач максимізує корисність від блага Х, якщо припинить його споживання, як тільки гранична корисність останньої спожитої одиниці стане рівною нулю, тобто не додасть більше ніякого задоволення. Перевага кардиналістської версії полягала у тому, що вона не тільки досить просто пояснювала мотивацію поведінки споживача, але й могла бути застосована до аналізу вибору серед набору благ - двох, трьох і більшої кількості товарів, що в інших моделях зробити важко. Набір товарів, який купує споживач, називається ринковим споживчим кошиком. Сукупна корисність ринкового кошика утворюється додаванням значень граничної корисності кожної одиниці товарів. Функція сукупної корисності визначається присвоєнням числового показника кожному споживчому кошику. Таким чином можна забезпечити кількісне ранжирування споживчих кошиків: раціональний споживач вибере кошик з найбільшою сумою корисності (ютилів).

Проте в реальній дійсності важко уявити, що споживач здатний кількісно оцінити різницю в корисності благ, визначити, наприклад, на скільки ютилів буханець хліба корисніший за пакет молока. Радше споживач здатний визначити, наскільки один споживчий набір привабливіший для нього за інший. Саме такий підхід до аналізу поведінки споживача був застосований в ординалістській моделі.

Задача

У короткостроковому періоді фірма може змінювати використання трудових ресурсів, але не може вплинути на величину використання капіталу. Таблиця показує, як змінюється випуск продукції внаслідок зміни обсягів застосування праці.

Витрати праці, чол./тижд.	Обсяг продажу, од./тижд.	МС	АСl
0	0
1	35
2	80
3	122
4	156
5	177
6	180

1) визначте граничний продукт праці і середній продукт праці;

2) побудувати криві АС та МС.

3) Визначте, при якому приблизно рівні використання праці крива МС перетне криву АС.

4) Як вплине зміна у витратах капіталу на розташування кривої МС?

Розв'язання:

1) МС=ДQ/ДL

АС=Q/L

Витрати праці, чол./тижд.	Обсяг продажу, од./тижд.	МС	АСl
0	0	-	-
1	35	35	35
2	80	45	40
3	122	42	41,3
4	156	34	39
5	177	21	35,4
6	180	3	30

2)

3) При рівні L=2 чол./тижд. використання праці крива МС перетне криву АС.

4) Зсуне її ліворуч стосовно нинішнього положення.

Список використаної літератури:

1) Економічна теорія: Підручник: Навчальне видання.- К.: НБУ, 1996.- 117 c.

2) Лісовий А.В. Мікроекономіка: Навчальний посібник.- К.: ЦУЛ, 2003.- 192 c.

3) Мочерний С.В. Основи економічних знань: Підручник: Навчальне видання.- 2-е вид., уточнене.- К.: Академія, 2002.- 312 c.

4) Носова С.С. Экономическая теория: Учебное пособие.- М.: Владос, 2001.- 288 c.

5) Симкина Л.Г., Корнейчук Б.В. Микроэкономика: Учебное пособие: Навчальне видання.- 2-е изд.- СПб.: Питер, 2003.- 432 c.

6) Экономическая теория: Учебник: Навчальне видання.- 8-е изд., перераб. и доп.- М.: Владос, 2002.- 640 c.