Поняття та особливості економічної безпеки підприємства

Розкриваються вимоги права України, а також обґрунтовується доцільність формування системи забезпечення безпеки підприємницької діяльності. Зрозуміло, що функція забезпечення безпеки підприємства має бути пріоритетною для окремого підрозділу підприємства - служби (відділу, управління тощо) безпеки. Але це не означає, що питання безпеки не вирішуються іншими підрозділами підприємства. Юридичні, економічні, маркетингові, кадрові та інші підрозділи також виконують окремі завдання забезпечення безпеки господарюючого суб'єкта. Спеціальні ж підрозділи безпеки координують відповідну діяльність структурних одиниць підприємства [5].

Традиційно однією з найбільш важливих складових функцій забезпечення безпеки бізнесу є збереження в цілісності й недоторканності матеріальних активів підприємства. Безумовно, до завдань забезпечення безпеки підприємства відносимо й дотримання вимог, установлених законодавчими актами, правилами, інструкціями, нормативно-технічною документацією щодо санітарно-епідеміологічних та інших безпечних умов праці, вимог протипожежної безпеки, процедур здійснення ліцензованої та патентованої видів діяльності тощо. Для досягнення економічно високих результатів варто протидіяти і внутрішнім чинникам небезпеки - техногенним і соціальним чинникам, які безпосередньо пов'язані з діяльністю підприємства (технічний стан обладнання, небезпечні технологічні процеси, кваліфікація кадрів тощо).

Поступово, з розвитком економічних відносин у нашій державі та загальносвітовими тенденціями інформаційно-телекомунікаційного прогресу на передній план виходить завдання забезпечення захищеності інформації підприємства від несанкціонованих дій (випадкових чи навмисних), що призводять до модифікації, розкриття чи зруйнування даних. Зазначене питання є особливо важливим із розвитком у нашому бізнес-середовищі негативних тенденцій рейдерства, промислового шпигунства тощо. Задля подолання цих небезпечних процесів автор обґрунтовує необхідність і важливість створення організаційно-правової системи захисту інформації з обмеженим доступом підприємства.

В умовах розвитку ринкових відносин, зростання конкуренції, перманентних спроб посилення фіскального тиску великого значення набувають питання убезпечення функціонування господарюючих суб'єктів від наявних і потенційних загроз, створення дієвої системи захисту їх від впливу можливих негативних факторів.

Багато в чому вирішенню цієї проблеми сприяє формування в Україні досконалого, фінансово стійкого страхового ринку. Окрім того, страхові компанії (СК) мають відігравати суттєву роль в акумулюванні вільних коштів, проведенні активної інвестиційної політики. Для виконання цих завдань необхідно забезпечити передусім належний рівень фінансової безпеки самого вітчизняного страхового ринку.

Необхідність приділення уваги фінансовій безпеці ринку страхових послуг зумовлена тим, що, по-перше, без ефективного функціонування цього ринку неможливе створення дієвої системи захисту громадян, підприємців, господарюючих суб'єктів, держави та підтримання соціальної стабільності суспільства. По-друге, як свідчить світовий досвід, страховий ринок - це вагоме джерело довгострокових інвестицій в економіку держави. По-третє, необхідність подальшого розвитку ринку страхування зумовлюється також і тим, що кошти від нього можуть стати джерелом фінансування бюджету.

На наш погляд, під фінансовою безпекою ринку страхових послуг загалом і конкретного страховика зокрема слід розуміти такий рівень забезпеченості СК фінансовими ресурсами, який дозволив би їм забезпечувати своє ефективне функціонування й у разі потреби відшкодовувати обумовлені в договорах страхування збитки своїх клієнтів.

Фінансова безпека ринку страхових послуг, що залежить від багатьох об'єктивних і суб'єктивних, внутрішніх і зовнішніх чинників, визначається насамперед станом його розвитку, фінансовою результативністю та ефективністю діяльності. Водночас вона зумовлена і реальним фінансовим станом господарюючих суб'єктів.

Страхування суттєво впливає на соціально-економічну стабільність суспільства і як таке належить до кола чинників, що безпосередньо визначають рівень економічної безпеки країни. Вітчизняний страховий ринок попри стабільне нарощування обсягів страхових премій (у 2000 р. вони становили 1,3% ВВП, у 2001-му - 1,5%, у 2002-му - 2%), ще не набув статусу вагомого соціально-економічного чинника [3].

За окремими оцінками, в Україні налічується не більше десяти СК, що займаються реальним страхуванням і мають достатньо власних ресурсів для обслуговування крупних клієнтів. Однак і серед них не всі в змозі самостійно покривати ризики в розмірі понад $10 млн.

За даними Мінфіну, сукупний обсяг сплачених статутних фондів СК на початок 2003 р. склав 1550,5 млн. грн. ($291 млн.). Хоча середній обсяг сплаченого статутного фонду збільшився порівняно з 1999 р. майже вчетверо - до 4,6 млн. грн. ($0,86 млн.) проти 1,2 млн. грн. ($0,23 млн.), - проте статутні фонди українських СК залишаються невеликими. Понад половини СК мали на початок 2003 р. сплачений "статутник" менше 500 тис.; лише менше третини загальної кількості - 1 млн. і більше. Це свідчить про низьку конкурентоспроможність страховиків, оскільки, за експертними оцінками, для успішної конкуренції на світовому страховому ринку статутний фонд має становити близько $50 млн. Такого статутного фонду не має жодна українська СК (найбільший серед non-life СК складає $20,6 млн.). На початок 2003 р. сукупний власний капітал вітчизняних СК сягав 3,176 млрд. грн. ($596 млн.), а середній обсяг власного капіталу в розрахунку на одну CК дорівнював $1,76 млн.

У 2002 р. сукупний обсяг наявних активів СК складав 4,1 млрд. грн. ($769 млн.), а середній у розрахунку на одну СК - 12,1 млн. грн. ($2,3 млн.). Проте активи СК розміщуються переважно на поточних банківських рахунках і депозитах (майже 40%). В акції та облігації інвестовано третину цих активів (33,3%). Водночас інвестиції в економіку за напрямами, визначеними урядом, практично не здійснюються. Отже, інвестиційна функція страхування залишається в Україні не реалізованою належним чином.

Це спричиняється двома обставинами: по-перше, незначними обсягами фінансових ресурсів, що їх акумулюють СК; по-друге, відчутним переважанням на українському страховому ринку СК зі страхування майна та від нещасних випадків, які не мають можливості точно прогнозувати настання страхових випадків, а відтак змушені обмежуватися переважно короткостроковими високоліквідними активами та лише частково інвестувати в довгострокові активи.

Загальний обсяг сформованих страхових резервів на початок 2003 р. сягнув майже 1,9 млрд. грн. ($356 млн.), що свідчить про певне підвищення надійності та платоспроможності українських СК. Водночас привертає увагу та обставина, що в окремих СК (включаючи й лідерів ринку) спостерігається зменшення обсягів страхових резервів. У 2002 р. загальна сума страхових премій дорівнювала 4,44 млрд. грн. ($833 млн.). Майже дві третини загального обсягу премій припадали на 30 найпотужніших СК, причому десята їх частина належала найбільшій в Україні СК "Лемма". Водночас лише 51 СК із 338 суб'єктів, внесених до державного реєстру, мала в 2002 р. надходження страхових премій у сумі понад 20 млн. грн. ($3,8 млн.), 85 - від 5 млн. до 20 млн. грн., 118 - від 500 тис. грн. до 5 млн. грн., 49 - від 10 тис. до 500 тис. грн., а річні надходження 34 СК склали… менше 10 тис. грн.

Крім того, за оцінками експертів, платежі з реального страхування становлять у загальному обсязі не більше третини, а левова частка ринку припадає на так звані фінансові схеми, які дають змогу ухилятися від оподаткування, що є додатковим чинником згаданої вище непрозорості вітчизняного страхового ринку.

Загальний обсяг страхових виплат у 2002 р. становив лише 543,1 млн. грн. ($102 млн.). Рівень виплат з добровільного майнового страхування дорівнював 7%, а страхування відповідальності - 16%, тоді як у країнах Західної Європи вважається нормальним рівень страхових виплат у СК, що займаються ризиковими видами страхування, в обсязі не менше 70% обсягу страхових премій; у розвинутих країнах відношення страхових виплат до зібраних премій наближається до 90%. На думку фахівців, майже незмінний протягом 2001-2002 рр. рівень страхових виплат в Україні свідчить про те, що обсяги реального страхування залишаються постійними, коло клієнтів - незмінним, і відбувається лише їх перерозподіл [1].

У 2002 р. обсяги перестрахування становили 2,1 млрд. грн. ($394 млн.), що складає 47% загального обсягу отриманих страховиками України премій. За цього, як і раніше, провідні позиції на ринку перестрахування утримують компанії-нерезиденти. Вітчизняні СК передають іноземним перестраховикам до 90% страхових премій при страхуванні авіаційних і морських ризиків, ризиків щодо здоров'я при виїзді за кордон, до 60% - по "автокаско", до 50% - при страхуванні великих майнових ризиків.

Незважаючи на номінальне зростання головних показників рівня розвитку страхового ринку він залишається вкрай незначним за обсягами статутних фондів, власного капіталу, активів, страхових резервів. СК не акумулюють вагомих обсягів інвестиційних ресурсів для процесів розширеного відтворення, зростання економіки держави та добробуту громадян. У конкуренції із залучення фінансових ресурсів страховий ринок поки що значно програє банківській системі.

Водночас сьогодні слабко охоплені страхуванням ризики вітчизняних юридичних осіб, адже ще десять років тому цей напрям практично не розвивався, бо ризики промислових підприємств не були предметом страхування.

Питання про обов'язковість чи добровільність страхування сільськогосподарських ризиків залишається відкритим, а статистика щодо стану страхового захисту сумна: лише 17% сільгоспвиробників застраховано при тому, що місткість ринку сільськогосподарського страхування України оцінюється в 4 млрд. грн. Цікавим є те, що лише 13% селян звернулися за отриманням відшкодування, а отримали його 60% із них. За останніми даними, в Україні кредитуються 80% сільгосппідприємств. Гострим залишається питання про примушування їх банками страхуватися виключно в указаній ними страховій компанії.

Абсолютна більшість сільгосппідприємств, працюючи в режимі жорсткої економії, й досі економлять на страхових внесках, навіть ігноруючи урядову постанову № 1000 від 11 липня 2002 р., яка запроваджує обов'язкове страхування посівів зернових і цукрових буряків. На практиці аграрії страхуються тільки тоді, коли від них цього вимагають кредитори. Так, за даними Міжнародної фінансової корпорації, 85% договорів страхування сільгоспоб'єктів становлять угоди страхування банківської застави, що є обов'язковою умовою для надання кредиту. Причому таке вимушене страхування здійснюється переважно за скороченою програмою (часто в афілійованих з банками компаніях), яку самі банкіри називають псевдо страхуванням. Переважно обмежуються страхуванням від стихійних лих локального поширення (пожежі, град, бурі), яке коштує набагато дешевше, тоді як від усього набору ризиків були застраховані 0,6-0,8%. Інколи страхування здійснюється аж надто формально - укладають угоди на страхування від витоптування врожаю дикими тваринами (ставка 0,3%) і навіть від цунамі (ставка 0,01%).

І найближчим часом цей вид страхування ефективно розвиватися не буде. З одного боку, страхові тарифи на сільгоспризики є дуже високими, з іншого - ризики нема де перестрахувати. Окрім того, розвиток страхування сільгосптехніки гальмується внаслідок високого ступеня її зношеності (до 70-80%)14. У більшості випадків техніка не оновлювалася з 1991 р. і застаріла настільки, що страхувати її нема сенсу. В такому страхуванні зацікавлені страхувальники, які мають нову дорогу сільгосптехніку, лізингові компанії і банки.

На думку експертів, страхування фінансових ризиків - практично неосвоєна сфера українського страхового ринку. Реальні обсяги ринку страхування фінансових ризиків сьогодні не береться оцінити ніхто. Офіційні дані не дають навіть приблизного уявлення про те, що відбувається в цьому сегменті. Згідно зі звітністю, що надається СК, фінансові ризики входять до складу майнового страхування. Причому, за статистичними даними за 2001 р., частка премій зі страхування фінансових ризиків складала 41% (близько 919,7 млн. грн.) майнового сегмента. За попередніми оцінками експертів, минулого року вона ще більше розширилась і сягнула 45%. Проте частка реального страхування в цьому обсязі навряд чи перевищує 5% від загальної суми платежів. Більшу частину цього показника складають премії, отримані СК для оптимізації оподаткування клієнтів. Відсутність чіткої регламентації страхування фінансових ризиків, на думку фахівців, робить його ідеальним інструментом для організації різного роду фінансових схем. Цьому багато в чому сприяє можливість довільного встановлення сум і тарифів, єдиної методики розрахунку яких для цього виду немає, а також віднесення платежів на витрати підприємств. Окрім того, договір страхування часто виписується так, що страховий випадок стає взагалі віртуальним. За оцінками експертів, левову частку так званого "псевдо перестрахування" сьогодні становлять саме фінансові ризики.

За оцінками страховиків, найбільш недооціненими великими підприємствами видами страхування є: страхування від перерв у виробництві; страхування цивільної відповідальності; страхування життя співробітників; страхування машин від пошкодження. Банки ж недооцінюють усі види страхування відповідальності (професійної, директорів), комплексне страхування, страхування електронних і комп'ютерних злочинів, страхування від перерв у виробництві.

Не отримало належного розвитку й комплексне страхування банків (що включає серед іншого й ризики шахрайства співробітників та ризики втрати інформації). Маловідомою сферою залишаються ломбардне страхування, страхові кредити тощо.

Загалом до проблем формування ринку страхових послуг у нашій країні можна віднести:

· організаційно-правові (відсутність чіткої державної політики в сфері страхування; неповну і часом неузгоджену нормативно-правову базу; недостатній рівень державного регулювання та контролю за страховим ринком; непослідовність кроків щодо організації держнагляду за страховою діяльністю; відсутність належного рівня конкуренції на страховому ринку і дієвих стимулів до подальшого розширення мережі страхової справи; невирішеність питань взаємодії страхового і банківського секторів економіки; недостатній рівень забезпечення ефективного страхового захисту фізичних і юридичних осіб; несвоєчасне і не в повному обсязі виконання зобов'язань перед страхувальниками; порушення страхового законодавства);

· економічні (низький платоспроможний попит юридичних і фізичних осіб на страхові послуги; нестача бюджетних коштів для організації повноцінного обов'язкового страхування; незначні обсяги мінімального розміру статутного капіталу, фінансових активів СК і сукупних страхових резервів; необхідність перестрахування найбільш високих ризиків за кордоном; загострення конкуренції комерційних банків, СК та інших небанківських фінансових установ із залучення вільних коштів юридичних і фізичних осіб; недосконалість чинного порядку оподаткування СК);

· функціональні (порівняно вузький асортимент страхових послуг, що надаються клієнтам; мала частка перестрахових операцій; розбалансованість страхових портфелів; низька технологічність здійснення страхових операцій; відсутність належних традицій, тривалого позитивного досвіду роботи з клієнтами; низький рівень менеджменту і маркетингу на ринку страхових послуг; недосконала інфраструктура ринку);

· кадрові (недостатній професійний рівень спеціалістів, що працюють у СК; відсутність жорстких кваліфікаційних вимог до них; нестача кваліфікованих менеджерів, андерайтерів, брокерів, актуаріїв, диспашерів, аварійних комісарів, експертів, фінансистів, бухгалтерів, юристів, суддів і програмістів, що знаються на нюансах страхової діяльності);

· інформаційно-аналітичні (брак наукових досліджень щодо формування й розвитку страхового ринку; недосконала статистична база в сфері страхування; неналежне інформаційне і консалтингове забезпечення страхової діяльності; відсутність спеціальних баз про недобросовісних страхувальників; недостатня кількість спеціалізованих видань з проблематики страхування; відсутність досконалих рейтингів СК).

2. Страхування економічної безпеки підприємства

Наведене вище свідчить про все ще низьку ефективність, а отже, й фінансову безпеку вітчизняного страхового ринку. Страхування як нагальна необхідність нашим суспільством іще не визнане. Воно поки що не стало важливим фінансовим інструментом регулювання національної економіки. Страховий ринок в Україні все ще не відіграє належної ролі в забезпеченні страхового захисту суб'єктів господарювання. До цього часу чітко не визначені місце і роль страхового комплексу в національній економіці.

Відтак головними завданнями забезпечення формування повноцінного страхового ринку в Україні є розробка та реалізація дієвої державної політики у сфері страхування, приведення чинного законодавства у відповідність за вимогами ЄС, забезпечення умов для розвитку конкуренції, вдосконалення державного страхового нагляду. Для цього вбачається доцільним:

* розробити Концепцію розвитку страхового ринку в Україні на період до 2010 р.;

* підготувати проект програми реформування галузі;

* провести парламентські слухання: "Страхування в Україні: стан, проблеми, перспективи";

* переглянути перелік видів обов'язкового страхування з метою його оптимізації і приведення у відповідність із нормами ЄС; унормувати визначення страхових тарифів у цій сфері;

* прийняти закони України "Про обов'язкові види страхування", "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", "Про фонд гарантування страхових виплат", "Про єдиний соціальний податок", "Про страхування зовнішньоекономічної діяльності"; "Про регулювання взаємовідносин страхових посередників";

* розробити пропозиції щодо вилучення з оподаткування коштів, які спрямовуються на розвиток механізмів розширеного відтворення клієнтської бази, підвищення професійного рівня страхової діяльності та страхової культури населення;

* розглянути питання про випуск спеціальних інвестиційних інструментів під розміщення довгострокових страхових резервів;

* розробити регламент злиття СК; підготувати методичні рекомендації з технології здійснення страхових і перестрахових операцій за участю страхових посередників й переглянути порядок та форми їх звітності; розробити методику оцінки обсягу страхового ринку за показником нетто-премій;

* створити незалежний інститут експертизи договорів страхування та страхових випадків; посилити службу страхових експертів;

* сформувати дієву систему попереднього, поточного та наступного контролю за фінансовим станом СК;

* переглянути положення з формування та розміщення страхових резервів;

* розробити методику аналізу діяльності СК;

* стимулювати створення в СК служб внутрішнього контролю та аудиту;

* уточнити вимоги стосовно здійснення щорічного обов'язкового аудиту СК;

* розширити обсяг, підвищити якість і прискорити публікацію відомостей про стан страхового ринку;

* перевести страховий ринок на міжнародні стандарти бухобліку; розробити механізми впровадження електронного документообігу;

* популяризувати страхування;

* систематично оприлюднювати інформацію про виплати страхових відшкодувань, практику розміщення СК своїх коштів тощо;

* створити національну базу даних недобросовісних клієнтів [4].

Проаналізовано роль розвідки намірів конкурентів, вивчення основних тенденцій бізнесу, аналіз можливих ризиків тощо для виживання підприємства в умовах конкурентної боротьби. Розглянуто такі аспекти, як користь конкурентної розвідки та перешкоди її розвитку в Україні.

На сьогодні конкурентна розвідка - складова частина корпоративної культури ведення сучасного бізнесу. Для виживання підприємства, в умовах конкурентної боротьби, першочергову роль починає відігравати розвідка намірів конкурентів, вивчення основних тенденцій бізнесу, аналіз можливих ризиків тощо.

Саме тому, цікавим для вітчизняного бізнесу буде переймання досвіду найбільш успішних у даній сфері міжнародних компаній.

Уважно стежать за діями один одного підприємства в тих галузях, де конкуренція велика і можна легко «випасти» із завойованої ніші ринку.

В останні роки з'явилася значна кількість консалтингових фірм, що спеціалізуються на наданні послуг, які підпадають під поняття конкурентної розвідки. Аналогічні підрозділи створюються також у великих і дрібних компаніях. Наприклад, американська консалтингова фірма, яка спеціалізується на конкурентній розвідці, Fuld & Company є професіоналом в оцінці ринкової кон'юнктури й аналізі ризиків. У своїй діяльності фахівці цієї фірми основну увагу приділяють пошукові й аналізові інформації, отриманої з відкритих джерел, включаючи засоби масової інформації, спеціалізовані бази даних (Lexis-Nexis, Dialog, Dow Jones), Інтернет, офіційну інформацію з державних і муніципальних звітів і ін. Аналіз всіх отриманих даних, взятих з незалежних джерел, дозволяє оцінювати можливості конкурентів фірм, що є клієнтами фірми Fuld & Company, і давати рекомендації з ведення конкурентної боротьби [2].

На основі інформації, представленої консалтинговими компаніями або власними підрозділами конкурентної розвідки (КР), керівництво фірми може прийняти, наприклад, рішення про зміну стратегії маркетингу, закупівлі додаткового устаткування або закритті підприємств, що у короткостроковій перспективі можуть виявитися збитковими.

У Європі і США в багатьох великих компаніях збір і аналіз бізнес-інформації про конкурентів і ринок проводиться на регулярній основі. У компанії Citicorp існує посада менеджера з питань організації конкурентної розвідки. Texas Instruments займається постійним відстеженням і аналізом контрактів, виграних конкурентами компанії, що допомагає з'ясувати їхні технологічні переваги.

У Росії деякі найбільш конкурентноздатні компанії також зрозуміли, що володіння інформацією про конкурентів дає серйозну перевагу. Аналітичні підрозділи, що виконують функції конкурентної розвідки, мають провідні комерційні банки, Газпром, Лукойл та ін. Уважно стежать за діями один одного підприємства легкої промисловості, фармацевтичні компанії й ін., тобто підприємства в тих галузях, де конкуренція велика і можна легко втратити здобуту частину сфери впливу.

Список використаної літератури