Визначення потреб в трудових, матеріальних та фінансових ресурсах для виконання виробничої програми

Кожен розділ річного плану складається з кількох форм з розрахунками, які є в самому бланку плану і в робочих таблицях до нього (останні в органи вищого рівня не подають). Форми і розрахунки взаємозв'язані між собою у межах одного або декількох розділів плану. Узгодження і взаємозв'язок розділів, визначення обґрунтованих, правильних пропорцій між обсягом продукції і необхідними для її виробництва матеріально-грошовими і трудовими ресурсами забезпечуються складанням балансових розрахунків. У річному плані розробляються такі баланси: натуральні (земельних угідь, насіння і садивного матеріалу, кормів, добрив, енергетичних ресурсів та ін.), трудові (баланс робочої сили) та грошові (фінансовий план).

Однією з головних проблем методології планування є вибір системи показників, що характеризують зміст планів, умови їх виконання і є основою для оцінки діяльності підприємства та його підрозділів. Усю систему показників планів за найсуттєвішими ознаками можна розділити на такі групи:

-- за економічним змістом -- натуральні і вартісні. Натуральні показники призначені для матеріально-речового виразу та обґрунтування плану: кількість продукції, що виробляється, та її якість; необхідні матеріали за їх видами (корми, добрива, насіння тощо), технічні засоби. Вартісні показники використовують для характеристики загальних обсягів виробництва, темпів його розвитку, розмірів витрат, доходів та ін. Між ними існує тісний зв'язок і взаємозалежність. Вартісні показники обчислюються на основі натуральних. У той же час за допомогою узагальненої вартісної оцінки витрат та результатів стимулюють використання ресурсів, зростання ефективності виробництва;

-- за економічним призначенням -- кількісні та якісні. Перші характеризують абсолютні обсяги виробництва і ресурсів, що використовуються: обсяг продукції, чисельність працюючих, виробничі фонди тощо. Другі відображають ефективність використання виробничих ресурсів і всього процесу виробництва (урожайність культур і продуктивність худоби, продуктивність праці, матеріаломісткість, фондовіддача, собівартість одиниці продукції тощо);

-- за способом характеристики предмета -- абсолютні і відносні. Якщо перші характеризують те чи інше явище абсолютно, без порівняння з іншими показниками, то другі дають змогу зробити таке порівняння. Наприклад, вартість валової продукції сільського господарства і витрати на її виробництво як абсолютні показники дають інформацію про абсолютні їх розміри. Відношення ж вартості валової продукції до витрат на її виробництво дає відносний показник -- коефіцієнт віддачі витрат.

Річні плани підрозділів є виробничими програмами окремих трудових колективів, які розробляють виходячи із загальних завдань підприємства з урахуванням спеціалізації і досягнутого підрозділами рівня розвитку. Вони є основою для організації госпрозрахункових відносин колективів підрозділів між собою і з господарством, сприяють більш ефективному використанню землі, техніки, кращій організації праці та підвищенню матеріальної зацікавленості працівників у розвиткові суспільного виробництва.

Важливим питанням є черговість розробки річного плану господарства і планів госпрозрахункових підрозділів. Доцільно цю роботу проводити одночасно, бо більшість показників загального плану об'єктивно обчислити можна тільки за підрозділами. Наприклад, рідко коли на різних молочних фермах бувають однакові рівні продуктивності корів, механізації й організації виробничих процесів. Це ж стосується і витрат на ремонт, амортизаційних відрахувань та ін. Тим паче, що в умовах децентралізації управління і демократизації планування, коли значно розширюються права колективів внутрішньогосподарських підрозділів, річний план господарства складається після розробки госпрозрахункових планів і укладення договорів господарства з орендними колективами, тобто на основі пропозицій внутрішньогосподарських підрозділів, підрядних та орендних колективів, окремих громадян.

2. Енергетичне господарство, його показники, енергетичні баланси

Енергетичне господарство це не тільки допоміжний участок підприємства, але і елемент енергетичних систем району і являє собою складну сукупність процесів в-ва, перетворення, розподілу і використання всіх видів енергетичних ресурсів. Енергогосподарство забезпечує в-во на даному підприємстві різними видами енергії і енергоносіями, здійснює монтаж, експлуатацію і ремонт енергообладнання в виробничих цехах і підрозділах підприємства. Найбільшу питому вагу в енергопотребі займає електрична енергія 30% всієї вживаної енергії.

Електрозабезпечення підприємства здійснюється в основному від районних енергетичних систем і рідше від власних електростанцій. Теплоносії - пар і гаряча вода - поступають головним чином від теплових сіток територіальних енергосистем. На підприємствах для отримання носіїв теплової енергії широко використовують так звані другорядні енергоресурси - теплота вихідних газів нагріваючи печей для нагріву води, використання води і пару, які одержані при водяному і випалювальному охолодженні, від отеплення, а також відпрацьованого пару. Забезпечення стисненим повітрям підприємств здійснюється децентралізовано, тобто при допомозі компресорних установок, які забезпечують подачу на робочі місця стисненого повітря для пневмозажимів, підйомників і ін. Для виробничих і господарсько-побутових потреб підприємство використовує воду в значних об'ємах, при організації водо забезпечення особливе значення повинно приділятися вирішенню екологічних питань, повторному використанню промислової води і викидів її в природні джерела тільки через систему очисних споруд. На підприємстві використовують також тверде, рідке і газоподібне паливо в залежності від технології. В якості твердого палива використовують вугілля, кокс. Для нагрівальних приладів застосовують рідке паливо - мазут, для транспортних засобів в залежності від двигунів внутрішнього згорання використовують дизпаливо і бензин.

Газоподібним паливом служить природній газ, який використовується нагрівальними установками. В виробничому процесі використовують також інші гази - кисень, вуглекислий газ. Важливим фактором, який дозволяє правильно організувати систему енергозабезпечення і рівень технічної експлуатації є надійність і безперебійність забезпечення енергією. Перериви в енергозабезпеченні ведуть до порушень виробничих процесів і економічним збитком. Процес в-ва, розподіл і потреба енергії є єдиним енергетичним процесом в якому всі елементи взаємозв'язані. Структура і об'єм енергозабезпечення залежать від виду продукції, технологічного процесу, виробничої потужності і зв'язків з територіальною енергетикою.

Енергетичне господарство на підприємстві ділиться на:

· Загальне;

· Цехове.

Загальне - це генеруючи, перетворюючі і виробничі спорудження, установки і пристрої, які об'єднуються в підрозділи, цехи:

· Теплосиловий;

· Електросиловий;

· Газовий;

· Електромеханічний;

· Слаботоковий.

Теплосиловий - це контрольні установки, теплова сітка підприємства, водозабезенчення, каналізація, компресорні установки і сітка зрідженого повітря, конденціонери, мазутоперекачуючі установки. Електросиловий - понижаючи підстанції, трансформаторні установки, кабельні сітки, електролінії. Газовий цех - газопровідна сітка, киснева станція, склади з балонами, які наповнені різним газом. Електричний цех - виконує роботи по ремонту електрообладнання і електроапаратури. Слаботоковий участок - здійснює технічне обслуговування АТС, комутаторних установок, акумуляторних підрозділів, радіотелевізійної сітки. Організація і управління енергозабезпеченням підприємства.

Енергогосподарство:

· електросиловий цех;

· тепловий цех;

· електромеханічний цех;

які в свою чергу діляться на виробничі участки (всього більше 20 цехів і участків):

· підстанції;

· електросітка;

· трансформаторно-масляний;

· акумуляторний;

· релейного захисту;

· зв'язку і сигналізації;

· котельні;

· тепло забезпечення;

· повітря і газозабезпечення;

· водо забезпечення і каналізації;

· топливозабезпечення;

· вентиляційний;

· розбірно-збірний;

· слюсарний;

· механічний;

· обмоточний;

· дослідний;

· масляний;

· електромонтажний;

· комплектовочний.

Виробнича структура енергогосподарства відображає організаційні і технічні особливості його як об'єкта управління. Велика кількість різного енергообладнання і складних енергоустановок вимагають єдиного керівництва енергогосподарством. На підприємствах це здійснює головний енергетик (якщо це невелике підприємство, то це служба входить до головного механіка). Апарат відділу головного енергетика ВГЕ складається з функціональних бюро, груп і лабораторій.

Обов'язковою умовою для забезпечення нормальної роботи є черговий енергетик, який має безпосередній зв'язок з диспетчерською службою підприємства. Різні відділи і бюро займаються виконанням обов'язків, які передбачені відповідними положеннями і регламентуються умовами діяльності при любих формах внутрішньогосподарського розрахунку. Вдосконалення організаційної структури управління енергогосподарством треба спів ставляти з розробкою міроприємств по їх оптимізації.

На підприємствах в зв'язку з ростом виробництва, а також його вдосконалення, введенням нової технології росте потреба в паливо - енергетичних ресурсах. Процес прогнозування передбачає дослідження впливу економічних, технологічних і організаційних факторів в залежності від прийняття планових рішень, які повинні відображати тенденції зміни енергоспоживання і враховувати їх на найближчу перспективу. За 15 років аналіз даних про розхід енергоресурсів показав, що розхід електроенергії плановий і фактичний майже ніколи не співпадає, відхилення досягають 10 - 15 %, а іноді доходять до 30 - 50 %. Основна причина відхилень в тому, що вартість і енергомісткість продукції знаходиться не в однаковому співвідношенні. Тому навіть якщо облік продукції ведеться в незмінних цінах, то зміна номенклатури визиває коливання питомого розходу е /е. Крім того, вагомими фактами, які впливають на зміни в споживанні е /е є зміна основних фондів, чисельності, встановлених енергопотужностей. Надійної економічне забезпечення потреби в енергоресурсах необхідної якості являється однією з умов ефективної і ритмічної роботи промислових підприємств і залежить від багатьох факторів, серед яких головну роль відіграє організація технічного обслуговування і ремонту обладнання. Основне завдання ремонту - це постійна підтримка обладнання в робочому стані зі збереженням нормальних експлуатаційних характеристик.

На кожен технологічний процес ремонту складаються технологічні карти для всього основного і допоміжного енергообладнання. Ремонтна служба в енергогосподарстві вирішує широкий круг завдань, серед яких важливе значення має вибір раціонального способу ремонту, організація праці на ремонтних роботах, технологічна і матеріальна підготовка ремонтів. Комплексний підхід до організації раціонального використання енергоресурсів передбачає техніко - економічний аналіз резервів економії енергоресурсів, розробку планів організаційно - технічних міроприємств і їх реалізацію. Економія енергоресурсів досягається за рахунок інтенсифікації технологічних процесів і впровадження нової техніки і прогресивної технології, скорочення норм розходу на виробництво продукції, зменшення витрат енергії, робота обладнання в економних режимах, використання вторинних енергоресурсів.

Резерви економії розподіляють:

· 60 - 70 % дає розробка і використання нової більш економного енергоспоживання обладнання, застосування менше енергомістких технологій, застосування засобів автоматизації і контролю;

· 20 - 25 % можна отримати шляхом зниження енергоресурсів на стадії споживання і при передачі, транспортуванні і зберіганні енергоресурсів;

· 10 - 15 % можуть давати організаційно - технічні міроприємства, в т.ч. використання вторинних енергоресурсів.

Список використаної літератури

1. Алексеева М. М. Планирование деятельности фирмы. -- М.: Финансы и статистика, 1997. -- 246 с.

2. Деловое планирование: методы, организация, современная практика. -- М. : Финансы и статистика, 1997. -- 366 с.

3. Економіка підприємства / За ред. С. Ф. Покропивного: В 2 т. -- К.: КДЕУ, 1995. -- Т. 2. -- 280 с.

4. Ильин А.И. Планирование на предприятии: Часть 1. Стратегическое планирование. -- Минск: ООО «Мисанта», 1998. -- 294 с.

5. Кинг У., Клиланд Д. Стратегическое планирование и хозяйственная практика: Пер. с англ. -- М.: Прогресс, 1982. -- 399 с.