Власність і її роль в економіці

Лекція 4. Власність і її роль в економіці

1. Сутність власності як економічної категорії

2. Трансформація форм власності в зв'язку зі змінами матеріальних умов господарської діяльності

4. Форми власності і теоретичні основи перехідної економіки

1. Сутність власності як економічної категорії

Там, де є економічна діяльність, там завжди є присутнім проблема власності. Відносини власності пронизують усю систему економічних відносин і супроводжують людину з моменту її народження до відходу в інший світ. Скрізь і усюди ми постійно наштовхуємося на одне загальне корінне питання: кому належить економічна влада, хто привласнює матеріальні умови існування людей, є господарем землі, фабрики, духовного багатства? Соціальна сутність відносин власності і є вираження властивих даному суспільству економічних відносин власності.

Розгляд системи відносин власності дозволяє відповісти на запитання, у чиїх інтересах здійснюється економічна діяльність. Якщо пріоритет віддається індивідуальному інтересові, то можна говорити про систему відносин індивідуального приватного відношення. Якщо присвоєння здійснюється в інтересах якого-небудь колективу, то мова йде про колективну власність.

Власність як економічна категорія є відношення між людьми з приводу матеріальної основи господарської діяльності, тобто засобів виробництва. У цьому плані власність тісно пов'язана з економічною владою, з управлінням виробництвом, з повсякденними відносинами між людьми. Оскільки кінцевою метою всякої господарської діяльності є досягнення певного ефекту при виробництві і реалізації товарів і послуг, розпорядником цього ефекту і його власником є власник матеріальних факторів виробництва, тобто землі і капіталу. Тому відносини власності складають основу соціально-економічних відносин між людьми, визначають характер цих відносин, поводження людей.

Економічні відносини власності не тільки характеризують соціальну сторону економічного життя, але і визначають форми її організації. Ми говоримо, що основу ринкової економіки складає приватна власність. Але ринкова економіка виникає лише за умови, коли учасники економічного життя суспільства визнають один у одному відособлених рівноправних власників. Ця рівність реалізується через обмін, де кожен учасник і власник економічного блага взаємодіє з іншими на еквівалентно-відшкодовній основі та особистій незалежності.

Тому стало об'єктивно необхідним створення механізмів, що забезпечують сполучення приватних інтересів особистості або колективу з інтересами суспільства як цілого. Створення такого роду механізмів означає становлення суспільних форм привласнення національного багатства.

Економічні відносини власності в сучасному суспільстві реалізуються в правових формах, ними визначаються відносини суб'єкта власності до об'єкта власності, правові норми містять у собі права власника, його майнову відповідальність і захищають його право - право володіти, користуватися і розпоряджатися майном, у чому б воно не полягало. Закони не створюють відносин власності (вони об'єктивні).

Володіння - це фактичне володіння майном. Користування означає процес витягу корисних властивостей з майна.

Розпорядження - це дії, пов'язані з відчуженням майна від його власника (продаж, дарування, обмін, спадкування, оренда, застава і т.д.).

2. Трансформація форм власності в зв'язку зі змінами матеріальних умов господарської діяльності

За всю історію розвитку людського суспільства виникло кілька типів економічних організмів.

Споконвічна і сама тривала була епоха первіснообщинного ладу, що завершилася 7-9 тисяч років тому. У цій епосі виділяються два етапи: період збирання і присвоювання дарованих природою життєвих засобів і другий період, коли люди стали створювати корисні продукти своєю працею. Людина в той час знаходилася в повній залежності від навколишнього природного середовища. Примітивність знарядь праці виключала можливість боротьби за виживання поодинці. Природною була спільна діяльність, а єдино можливою і необхідною колективна власність.

Удосконалювання знарядь праці і форм ведення господарства розширювали потреби первісних людей і вносили зміни в економічний організм громади.

З розвитком землеробства і скотарства громади спеціалізуються на виробництві певних продуктів, відбувається їхнє економічне відокремлення, виникає міжобщиний обмін продуктами праці.

Усередині громади став розвиватися новий тип господарства, починається індивідуальне (сімейне) присвоєння, а сама родова організація поступово перетворюється в громаду.

На рубежі IV і III тисяч. до н.е. виникло рабовласницьке суспільство. Його основу складала приватна власність на землю і на раба. Вона і визначала основу соціально-економічних відносин цього суспільства.

Соціально-економічні відносини феодалізму мали ряд великих відмінностей і переваг у порівнянні з рабством. Земля, яка належала феодалам поділялася на панську і селянську. Остання в багатьох країнах надходила в користування сільських громад і потім дробилася на наділи, що давалися селянам для ведення господарства. Селяни і ремісники мали особисту власність, яка переходила в спадщину. Вона поширювалася на сільськогосподарські знаряддя, робочу і продуктивну худобу, птахів, житловий будинок, господарські будівлі. Економічна залежність фортечного селянства від поміщика реалізувалася у формі панщини, оброку і грошової ренти (регулярно одержуваний доход). Поступово відносини кріпака з феодалом перетворювалися в договірні й оброчно-грошові. Залежний працівник усе більше починав походити на орендаря.

Більш прогресивною в порівнянні з усіма попередніми системами є капіталістична економіка. Тут не тільки земля, але і всі основні засоби виробництва знаходяться в приватній власності в буржуазії. Нова система ґрунтується на вільній праці найманих робітників і волі підприємницької діяльності.

Капіталізм у промисловій сфері почався з простої кооперації праці, коли під одним дахом, під проводом одного господаря-власника поєднується багато людей для виконання однорідної роботи.

На другому етапі на зміну простої кооперації прийшла більш складна форма організаційно-економічних відносин - мануфактура. Мануфактура підготувала необхідні передумови для переходу до машинної стадії виробництва.

Перехід до машинного виробництва (кінець XVIII середина XIX ст.) підвів під капіталістичну економіку якісно нову технічну основу, що не могло не внести зміни в зміст і відносини власності.

Науково-технічний прогрес підсилив концентрацію виробництва, привів до народження великих заводів, фабрик. Одержує прискорений розвиток колективна акціонерна форма ведення господарства.

З концентрації виробництва народжуються монополії, що зосереджують у своїх руках виробництво і збут значної частини тієї або іншої продукції, а, отже, і економічну владу.

У минулому сторіччі форми капіталістичної власності неодноразово змінювалися під впливом безперервного посилення суспільного характеру виробництва.

У західних країнах найпоширенішою стала змішана форма власності, у якій можуть брати участь широкі прошарки населення.

У сучасних умовах найбільший ступінь усуспільнення економіки в інтернаціональному масштабі викликаний тим, що утворюється і розвивається не тільки транснаціональний капітал, але й економічна інтеграція капіталістичних держав.

Таким чином, довговічність і сила приватної власності полягає в її рухливості. Вона змінюється відповідно до нових масштабів усуспільнення економіки.

3. Різноманіття форм власності і видів підприємницької діяльності

Основою ринкової економіки, у тому числі і регульованої державою, виступає приватна власність у її різноманітних типах і формах. В індустріально розвинутих капіталістичних країнах спостерігається велика розмаїтість типів і форм приватної власності: одноосібна власність фермерів; трудова приватна власність (крамниця, магазин, кафе, станція технічного обслуговування, аптека і т.д.); індивідуальна частка підприємства з відносно невеликим числом працівників, що працюють за наймом, акціонерні товариства та ін. Така змішана економіка відрізняється від цілком монополізованої або одержавленої тим, що вона краще реагує на різноманіття зміни суспільних потреб і більш повно відбиває їх.

По ознаці присвоєння все різноманіття форм власності можна звести до трьох груп: індивідуальна, колективна і державна.

Індивідуальна містить у собі особисту власність на предмети споживання і домашнього побуту, особисте підсобне господарство, індивідуальну трудову діяльність. У цьому типі власності всі її аспекти представлені в одній особі або родині.

Колективна представлена кооперативами, колективними, орендними підприємствами, товариствами, акціонерними підприємствами та ін. Кооперативна форма власності широко поширена в більшості країн світу. Основною сферою діяльності кооперативів є переробка і збут сільськогосподарської продукції.

Різновидом колективної власності є й акціонерна власність .

Державна власність буває загальнодержавною, регіональною і муніципальною.

За правовими ознаками розрізняють приватну власність (громадян і юридичних осіб), державну (знов-таки федеральну, суб'єктів федерації і муніципальну) і змішану або спільну форму власності.

Об'єктами власності є товари, робоча сила, земля, природні ресурси, житлові будинки, цінні папери, капітал у грошовій або речовій формі.

Різноманіттям форм власності визначається підприємницька діяльність різних рівнів. Підприємництво - це ініціатива фізичної або юридичної особи, спрямована на виробництво продукції, виконання різних видів робіт, надання послуг і заняття торгівлею з метою одержання прибутку.

Класифікація підприємств по формах власності:

1). Індивідуальне підприємство - власність однієї людини і праця тільки особисто його. Індивідуальне підприємство реєструється в загальному порядку в органах влади і здійснює свою діяльність на загальних підставах. Стосовно них застосовується пільгове оподатковування.

2). Сімейне підприємство - це власність однієї родини і праця тільки членів цієї родини. Стосовно сімейних підприємств також застосовується пільгове оподатковування.

3). Приватні підприємства - це власність окремого громадянина, що має право наймати робочу силу, кількість якої не обмежується. Воно обкладається податком за повною схемою.

Приватне підприємство обов'язково повинно мати статут, у якому обмовляються основні принципи роботи цього підприємства. Статут підприємства не повинний суперечити чинному законодавству.

4). Колективні підприємства - це підприємства, власність яких належить певному числу людей, що мають право наймати робочу силу. До колективних підприємств відносяться:

- орендні підприємства - орендується державна власність або власність колективу;

- кооперативи - власність певного колективу людей;

- господарчі товариства - підприємства, що існують на основі статуту і статутного фонду, що сформований шляхом пайових внесків його учасників.

5). Державне підприємництво.

Господарчими товариствами законом визнаються підприємства, установи, організації, створені на засадах договору юридичними особами і громадянами шляхом об'єднання їхнього майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.

Засновниками й учасниками товариства можуть бути підприємства, установи, організації, а також громадяни.

До господарчих товариств відносяться: акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, повні товариства.

а). Акціонерне товариство. Класичне акціонерне товариство (корпорація) являє собою об'єднання вкладників капіталу (акціонерів), утворене на основі статуту та наявності статутного фонду, розділеного на певну кількість акцій рівної номінальної вартості, засновниками якого можуть виступати і фізичні і юридичні особи.

Товариство повинно складатися не менш чим із двох учасників, при цьому максимальне їхнє число не обмежене.

Акціонерні товариства - це найбільш демократична форма бізнесу тому, що купити акції і стати акціонером (і тим самим власником) підприємства, може при відкритій підписці на акції будь-яка людина.

Як основні особливості акціонерної форми підприємства можна назвати наступне:

- акціонери не несуть відповідальності по зобов'язаннях товариства перед його кредиторами. Майно товариства цілком відособлено від майна окремих акціонерів;

- акціонерна форма підприємства дозволяє об'єднати практично необмежене число вкладників;

- акціонерне товариство являє собою найбільш стійку форму об'єднання капіталів.

Випуск акцій - одне з найбільш значних досягнень ринкової економіки. Це - спосіб мобілізації ресурсів, спосіб "розпилення" ризику і спосіб миттєвого переливу фінансових засобів з одних галузей в інші.

б). Товариство з обмеженою відповідальністю. Іншим різновидом колективного бізнесу, що припускає наявність обмеженої економічної відповідальності, є товариства з обмеженою відповідальністю. Вони являють собою підприємства, що мають статутний фонд, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Учасники товариства можуть бути і фізичні, і юридичні особи, причому учасники товариства несуть відповідальність по його зобов'язаннях тільки в межах їхніх внесків. Багато чого в устрої товариства з обмеженою відповідальністю нагадує акціонерне товариство, але є і серйозні розходження:

- по-перше, таке суспільство - це підприємство неодмінно закритого типу;

- по-друге, створення акціонерного товариства вимагає набагато великих зусиль, чим товариства з обмеженою відповідальністю.

в). Товариство з додатковою відповідальністю. Учасники такого товариства, на відміну від товариства з обмеженою відповідальністю відповідають по його боргах своїми внесками в статутний фонд, а при недостатності цих сум - додатково приналежних їм майном в однаковому для всіх учасників кратному розмірі до внеску кожного учасника.

г). Повне товариство. Повним є таке товариство, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть солідарну відповідальність по зобов'язаннях товариства усім своїм майном.

д). Довірче товариство - товариство з додатковою відповідальністю, що здійснює представницьку діяльність відповідно до договору, який укладений з довірителями майна щодо реалізації їхнього права власників. Під майном довірителя розуміються грошові кошти, цінні папери і документи, що засвідчують право власності довірителя.

4. Форми власності і теоретичні основи перехідної економіки

Теоретичні основи перехідної економіки:

По-перше, ця система розвивалася на базі суспільної власності на засоби виробництва і вже звідси виникали її корінні відмінності від капіталізму.

По-друге, економічне життя було зорієнтовано на принципи роботи "єдиної фабрики", і в керуванні затвердився планово-директивний підхід.

По-третє, сформувалася розвинута система соціалістичних гарантій за рахунок держави. Одержавлення деформувало процес присвоєння. Переважна частина додаткового продукту концентрувалася в руках держави з наступним його перерозподілом поза госпрозрахунковими інтересами основних ланок економіки.

Відродження різних форм приватної власності шляхом роздержавлення підприємств почалося з кінця 80-х років.

Ринкова система припускає:

- різноманіття форм власності;

- особисту ініціативу і волю підприємництва;

- розвинуту конкуренцію;

- наявність законодавчої бази, адекватно ринковій економіці;

- наявність розвинених ринків основних факторів виробництва або передумов для них;

- наявність кадрів підприємців і досвіду взаємодії державних структур з ризиком;

- наявність економічних і законодавчих перешкод на шляхах прагнення монополій до безроздільного панування.

Світова практика не знала прикладу переходу до ринкової економіки без опори на приватну власність і приватне підприємництво. Закон України "Про власність", яким закріплювалося право приватної власності, був прийнятий у квітні 1991 року, коли уже фактично розгорнулося приватне підприємництво.

Приватизація це перехід державної власності в руки окремих громадян, трудових колективів, юридичних осіб, або виникнення на базі державних підприємств різних змішаних форм власності. Після приватизації суб'єктами власності стають приватна особа, працівник приватизованого підприємства, трудовий колектив, акціонерні товариства, холдинги і т.д.

Об'єктами приватизації можуть бути підприємства торгівлі і сфери послуг, житловий фонд, житлове будівництво, дрібні, середні і великі підприємства промисловості і сільського господарства.

Визначаються основні напрямки: безкоштовна передача власності, викуп підприємств на пільгових умовах, продаж акцій, здача підприємств в оренду, продаж дрібних підприємств з аукціону і т.д.

Цілі приватизації пов'язані з підвищенням ефективності господарської діяльності через розвиток ринку і формування прошарку власників-підприємців, стимулювання підприємців на підвищення ефективності роботи підприємств, розширення індивідуальної ініціативи та створення конкурентного середовища, залучення іноземних інвестицій, сприяння демократизації економіки.

Приватизація спрямована на соціальний захист населення і розвиток об'єктів соціальної інфраструктури за рахунок засобів від приватизації.