Загальна характеристика ринкової економіки

Лекція 3. Загальна характеристика ринкової економіки

1. Основні форми ведення суспільного господарства

2. Товарне виробництво - вихідний пункт виникнення капіталізму та основна форма сучасного економічного життя

3. Суб'єкти сучасного ринкового господарства та економічні цілі в ринковій системі економіки

4. Закон вартості - економічний закон товарного господарства

1. Основні форми ведення суспільного господарства

У процесі тривалої еволюції у всіх країнах світу затвердилося панування ринкової економіки як основної і найбільш ефективної форми ведення господарства. Її основу складає товарне виробництво. Під ним розуміється виробництво продуктів окремими приватними, відособленими виробниками, кожний з яких спеціалізується на виробленні одного якого-небудь продукту, тому для задоволення суспільних потреб необхідна купівля-продаж продуктів на ринку, їхній обмін.

Суспільне господарство на різних етапах розвитку продуктивних сил і виробничих відносин змінювало свої економічні форми.

Первинною, вихідною формою було натуральне господарство. Існували різні моделі натуральної форми господарювання: первісна громада, азіатська громада, німецька, слов'янська та ін. При спільності основних ознак кожна з моделей мала свої особливості.

Натуральна форма господарства історично ґрунтувалася на земельній власності, що була фундаментом усіх соціально-економічних відносин. Вона виникла як наслідок нерозвиненості суспільного поділу праці і примітивності матеріальних умов господарювання.

Натуральне виробництво це така форма господарства, при якій матеріальні блага і послуги створюються для власного споживання, для споживання усередині окремої господарської одиниці. Зовнішні зв'язки тут не розвинуті. Натуральна форма панувала в замкнутій первісній громаді. В основному натуральними були патріархальні селянські господарства, феодальні маєтки. Обмежені примітивні потреби збігалися з настільки ж примітивним виробництвом.

У рамках такого замкнутого господарства відтворювалося для власних потреб практично все: предмети їжі, одяг, робоча і продуктивна худоба, добрива, примітивний інвентар. Робоча сила жорстко закріплюється за даним господарським цілим і позбавлена мобільності. Звідси і консерватизм натурального господарства. Його елементи збереглися і донині.

Товарна форма господарства зароджувалася як протилежність натуральному господарству, спочатку у відносинах між громадами, а потім проникнула й усередину їх.

Товарне виробництво являє собою певну організацію суспільного виробництва, при якій економічні відносини між людьми виявляються через ринок, через купівлю-продаж продуктів їхньої праці.

Для розвитку товарного господарства необхідні були дві умови:

1. Суспільний поділ праці, при якому кожен виробник спеціалізується на виробленні певного виду продукції.

2. Економічне відокремлення виробників один від одного як власників, в силу чого виникла необхідність в обміні результатами праці. Необхідно розрізняти два види товарного господарства: просте і розвинуте капіталістичне. Просте товарне виробництво - це господарство ремісників і селян. Воно засновано на особистій праці, а зв'язок з ринком підтримується через продаж надлишків виробленої продукції. Капіталістичне товарне виробництво засноване на найманій праці та у повному обсязі зв'язано з ринком. Поєднує їх приватна власність на матеріальні умови господарської діяльності.

У тривалій економічній еволюції "створення" ринку відбулося внаслідок пошуку людьми рішення споконвічної економічної дилеми: "рідкісні, обмежені ресурси - необмежені потреби людини в різноманітних благах". Обмеженість ресурсів виступила однієї з причин суспільного поділу праці, спеціалізації галузей і видів людської діяльності. Рішення проблеми "потреби-можливості" вдалося домогтися далеко не усім.

2. Товарне виробництво - вихідний пункт виникнення капіталізму та основна форма сучасного економічного життя

У докапіталістичних способах виробництва товарні відносини відігравали підлеглу роль - сприяли встановленню зв'язків між раніше ізольованими виробничими осередками (громадами, рабовласницькими латифундіями, феодальними маєтками і т.д.).

Товарна економіка - це постійний рух товарних мас у тому напрямку, де є в них потреба. Назустріч один одному переміщаються споживчі продукти і капітальні товари виробничого призначення. Ці потоки стали швидко розширюватися в період розпаду феодального суспільства. Капіталізм як особливий соціально-економічний устрій суспільства виріс з товарного виробництва. Той, кому вдавалося знизити індивідуальну вартість своєї продукції виявлявся у вигідному положенні та у порівнянні з іншими діставав додатковий прибуток. Інший, менш митецький, менш розторопний виявлявся в гіршому положенні та у кінцевому рахунку розорявся.

У ході розвитку товарно-грошових відносин йшло первісне нагромадження капіталу. Основу капіталізму складають приватна власність на засоби виробництва і праця юридично незалежних, вільних працівників, що не маючи у своєму розпорядженні засобів виробництва, змушені продавати на ринку праці єдиний товар - свою здатність до праці.

Товарне господарство при капіталізмі в такий спосіб розширюється, стає основною формою економічного життя. Властиві натуральному господарству прямі економічні зв'язки між виробництвом і споживанням: "виробництво - розподіл - споживання" змінюється при капіталізмі загальним опосередкованим зв'язком: "виробництво - обмін - споживання".

При розвинутому товарному виробництві товарами стають не тільки всі продукти праці, але і фактори виробництва, у тому числі і робоча сила. Ринкові відносини набувають загального характеру. Відбувається уречевлення всієї системи економічних відносин. Для придбання товарів потрібні гроші. А їх треба заробляти.

Ринкова організація економіки виявилася найбільш ефективною. Вона жадає від суспільства найменших витрат при рішенні кардинальних економічних проблем.

Виробники і споживачі товарів знаходять один одного без усякого втручання ззовні, спілкуючись між собою мовою цін. Завдяки такому вільному поводженню забезпечується пропорційність у господарській діяльності: усе непотрібне, що утратило свою корисність відкидається не знаходячи попиту, а потрібне, прогресивне одержує простір і розвиток.

У 60-70-х роках серед економістів-теоретиків СРСР проходила дискусія про характер і форми соціалістичного виробництва, що розколола їх на два табори: "товарників" і "нетоварників". Перші вважали, що соціалістичне виробництво продовжує розвиватися в товарній формі.

Тут зберігаються основи його функціонування (суспільний поділ праці та економічне відокремлення виробників: дві форми власності на засоби виробництва і продукти праці), а обмін діяльністю і його результатами між підприємствами і всіма іншими суб'єктами відбувається за допомогою купівлі і продажу.

При всьому цьому обґрунтовувалися особливості соціалістичного товарного виробництва і його "корінні" відмінності від капіталістичного.

Група "нетоварників" базувала свої судження на основних положеннях марксистської економічної теорії: товарне виробництво з'явилося вихідним пунктом виникнення капіталізму, воно здатне відроджувати капіталізм. щохвилини, щогодини в масовому масштабі.

На думку прихильників цього напрямку, товарна форма виробництва не вічна, вона виникла на певному історичному етапі розвитку суспільства, досягає свого розквіту і стає загальною формою господарства при капіталізмі, а при соціалізмі поступово заміняється простим продуктообміном між виробниками і споживачами.

3. Суб'єкти сучасного ринкового господарства та економічні цілі в ринковій системі економіки

Сучасне ринкове господарство засноване на взаємодії приватного і державного секторів економіки. У залежності від ступеня інтенсивності впливу на економіку і від пріоритетних задач, розв'язуваних державою, розрізняють наступні моделі сучасного ринкового господарства: соціально орієнтоване господарство, змішану економіку і корпоративну економіку.

При першій моделі цільова спрямованість державних програм зв'язана з захистом інтересів громадян, а принципи регулювання економіки одержують вираження в довгострокових програмах. Частка державного сектора в економіці 30% (Німеччина) При змішаній економіці держава створює умови для розвитку підприємництва, використовуючи переважно тактичні методи. Частка державного сектора тут відносно мала (США).

Корпоративна економіка припускає цільову спрямованість державних програм на захист інтересу великого бізнесу і визначення основних пріоритетів (Японія, Швеція).

Що стосується російської і української економіки, вона історично спиралася на примат (першість) або державної, або общинної, або суспільної власності, що й обумовило специфіку основних проблем сучасних ринкових реформ.

Суб'єктами ринкової економіки є: підприємці; працівники, що продають свою працю; кінцеві споживачі продукції; власники позичкового капіталу; власники цінних паперів; торговці і т.д. Основних суб'єктів ринкового господарства прийнято поділяти на чотири групи: домашні господарства, підприємства, банки і держава (уряд).

Домашні господарства являють собою господарську (економічну) одиницю, що функціонує в споживчій сфері економіки і може складатися з одного або декількох осіб. Ця одиниця є власником і постачальником, в основному, людського фактора виробництва і її ціль зв'язана з забезпеченням найбільш повного задоволення особистих потреб.

Підприємство (фірма) - це економічна одиниця, що виробляє товари або послуги для продажу, приймає самостійні рішення, прагне до одержання найбільшого доходу (прибутку) шляхом найкращого використання залучених і власних факторів виробництва. Отриманий прибуток йде в особистий доход та на удосконалювання і розширення виробництва, на виплату податків.

Банки - це фінансово-кредитні установи, що регулюють рух грошової маси, необхідної для нормального функціонування економіки. Вони здійснюють посередницькі функції в сфері руху фінансів, акумулюють на своїх рахунках грошові кошти підприємств і домогосподарств і вигідно розміщають їх, кредитуючи ті ж підприємства і домогосподарства.

Держава як суб'єкт ринкових відносин представлена усіма своїми контролюючими, регулюючими та охоронними установами, що здійснюють владу над господарськими суб'єктами для досягнення суспільних цілей, забезпечення економічного і соціального прогресу суспільства.

Якщо оцінювати економічні цілі сучасної системи господарювання в масштабі всього суспільства, то їх можна звести до наступних основних положень:

1). Забезпечення економічного росту і більш високого рівня і якості життя населення.

2). Підвищення ефективності використання обмежених виробничих ресурсів у масштабі всього суспільства, тобто досягнення найкращих результатів при мінімальних витратах.

3). Досягнення повної зайнятості працездатного населення.

4). Стабільний рівень цін.

5). Економічна воля.

6). Справедливий розподіл доходів. Вона полягає в тім, щоб на рівний капітал і рівну працю забезпечувався рівний доход і щоб жодна група населення не перебувала в убогості при надмірній розкоші інших.

7). Підтримка розумного співвідношення експорту та імпорту, тобто по можливості активного торговельного балансу в міжнародних економічних і фінансових відносинах.

4. Закон вартості - економічний закон товарного господарства

Ринкова економічна система (як і всяка інша система) має властивість внутрішньої цілості, що дозволяє їй зберігати себе у взаємодії з зовнішнім середовищем і саморозвиватися. Система - це об'єктивна єдність закономірно зв'язаних один з одним предметів і явищ. Саморозвиток системи і взаємодія її елементів відбувається за певними законами.

Закон вартості - це об'єктивний закон регулюючого зв'язку між товаровиробниками, розподіл і стимулювання суспільної праці в умовах товарного виробництва.

Економічні закони - це закони суспільних дій людей. Вони виражають сутність виробничих відносин, стійкі, постійно повторювані зв'язки в розвитку економічних процесів і виявляються через повсякденну діяльність людей у сфері господарювання як такого, але й у правовій, ідеологічній і політичній сфері. Сутність закону вартості зводиться до визначення вартості товарів суспільно-необхідною працею. Він виявляється як закон цін і його дія нагадує рух маятника: з підвищенням ціни діяльність підприємця стає більш активною, знижується ціна - товаровиробник виявляється змушеним згортати виробництво і вживати заходів до скорочення своїх витрат, до здешевлення виробництва. Отже, закон вартості, діючи в загальній системі економічних законів через поведінку людей, забезпечує рівновагу в господарській діяльності.

Абсолютної рівноваги і пропорційності не буває, але і тривалі порушення, і диспропорційність неможливі. У цьому плані ми можемо говорити про те, що закон вартості є регулятором розподілу ресурсів між різними сферами виробництва.

З проявом чинності закону вартості в сучасному економічному житті зустрічається кожен підприємець: хтось збагачується, інші терплять крах. Закон вартості обумовлює диференціацію товаровиробників.