Суспільне виробництво сутність, структура, результати

1

Лекція 2. Суспільне виробництво: сутність, структура, результати

1. Загальна характеристика господарської діяльності

2. Суспільне виробництво і його роль у житті суспільства

3. Центральні проблеми господарської діяльності і способи їх вирішення в різних економічних системах

4. Суспільний продукт, його склад і стадії руху

1. Загальна характеристика господарської діяльності

Усе різноманіття визначень предмета економічної теорії можна звести до єдиного початку: у центрі її вивчення лежить господарська діяльність людей, що розвивається по загальних законах взаємодії людини з природою. В індустріально розвинутих країнах нині вирізняються близько 500 великих галузей і блоків господарства, де виробляються десятки мільйонів товарів і послуг для задоволення виробничих і особистих потреб людей. На всіх етапах господарської діяльності між групами людей, підприємств, власниками, усередині фірм, між містом і селом, між громадянами, усіма ними з одного боку, і державою з іншої сторони розвиваються економічні відносини. Поза цими відносинами, при порушених господарських зв'язках не буде вироблений продукт для задоволення наявних потреб.

Потреба - це нестаток у чому-небудь необхідному для підтримки життєдіяльності, розвитку особистості і суспільства в цілому. Потреби підрозділяються на первинні, які задовольняють життєвоважливі потреби людини і вторинні (кіно, театр, спорт і т.д.). Частіше з них розглядають як матеріальні так і духовні потреби. До матеріальних потреб відносяться багато видів послуг. З позицій кінцевого використання економічні блага підрозділяються на особисті і виробничі. Необхідність у господарській діяльності і викликається наявними потребами. Ціль підприємства - вигода, але прибуток воно може одержати тільки служачи інтересам суспільства.

У загальному плані в господарській діяльності виділяються чотири стадії: ВИРОБНИЦТВО - РОЗПОДІЛ - ОБМІН - СПОЖИВАННЯ, а весь процес діяльності протікає в суперечливій формі. Ресурсів, як правило, менше, ніж необхідно для задоволення всіх потреб при даному рівні економічного розвитку. Основна властивість ресурсів полягає в їхній рідкості або обмеженості. Потреби ж суспільства безмежні і повністю не можуть бути задоволені.

За словами В. Леонтьєва, - економіка кожної країни являє собою велику систему, у якій дуже багато різних видів діяльності і усі вони взаємодіють між собою.

Треба мати на увазі, що кожна стадія в створенні і просуванні готового продукту до споживання являє собою підсистему в загальній системі економічних відносин. Частки великого власника матеріальних умов виробництва і добре працюючої людини завжди будуть вище в порівнянні з недбайливим або недотепним працівником, а також власником меншого капіталу.

2. Суспільне виробництво і його роль у житті суспільства

Первісну основу життя складає суспільне виробництво. Перш ніж займатися наукою, мистецтвом, політикою і любов'ю, люди повинні мати мінімум засобів до життя: дах над головою, одяг, їжу.

Виробництво не єдиний фактор, що визначає багатство країн і народів. На економічний розвиток впливають природні ресурси, клімат, природна родючість землі, накопичені людьми знання і досвід, чисельність народонаселення та інші фактори. Але певний результат суспільство може одержати лише в тому випадку, якщо використовує ефект, закладений у цих факторах, у процесі виробництва.

Під виробництвом розуміється процес впливу людини на предмети і сили природи і пристосування їх до задоволення тих або інших своїх потреб. У ньому взаємодіють три компоненти: робоча сила людини, предмети праці і засоби праці.

Під робочою силою розуміється сукупність фізичних і духовних здібностей, якими володіє організм і які реалізуються в ході трудового процесу. В міру розвитку виробництва, особливо в умовах сучасної науково-технічної революції, усе більш високі вимоги пред'являються до розумових здібностей людини.

Робоча сила виступає особистим фактором виробництва, а людина - як її носій, працює як головна продуктивна сила.

Предмет праці - це все те, на що спрямована праця людини, що складає матеріальну основу майбутнього продукту. Якщо на зорі цивілізації предметом праці винятково була речовина природи, то в міру розвитку виробництва, науки і техніки серед предметів праці усе більше місце займають продукти виробництва, що називаються сировиною.

Засоби праці - це речі або комплекси речей, за допомогою яких людина обробляє предмети праці, впливає на них. До них відносяться різноманітні знаряддя праці, механізми, засоби зв'язку, шляхи сполучення, земля та ін. В міру розвитку виробництва засоби праці розвиваються, удосконалюються, ускладнюються.

Предмети праці і засоби праці в сукупності виступають як речовинний фактор виробництва, як засоби виробництва. Зміст виробничих відносин визначається рівнем розвитку продуктивних сил, а характер їхнього прояву - способом з'єднання працівника з засобами виробництва, тобто відносинами власності на засоби виробництва. У суспільстві завжди панують певні типи, види власності: приватна, колективна, дрібна трудова, державна, змішана і т.д. Якщо відносини власності перестають змінюватися, то продуктивні сили сковуються у своєму розвитку, гальмується технічний і соціальний прогрес. Відносинами власності визначається приналежність виробленого продукту, форма його розподілу, характер обміну і рівень споживання різних груп людей.

3. Центральні проблеми господарської діяльності і способи їх вирішення в різних економічних системах

В основі любого суспільства лежить кілька універсальних економічних умов. Деякі корінні проблеми зберігають у сучасному господарстві таке ж значення, яке вони мали в древньому світі.

Будь-яке суспільство, незалежно від того, на якій ступіні цивілізації воно знаходиться, завжди зіштовхується з трьома основними і взаємозалежними проблемами:

1. Що повинно вироблятися, тобто які із виключаючих один одного товарів і послуг повинні бути вироблені та у якій кількості?

Що хотілося б мати негайно, і з одержанням чого можна почекати, а від чого узагалі відмовитися. Іноді вибір може бути дуже важким.

2. Як будуть вироблятися товари, ким, за допомогою яких ресурсів і якою технологією, на яких типах підприємств?

3. Для кого призначаються вироблені товари, у яких пропорціях будуть розподілятися між людьми, родинами, хто буде мати з них користь?

Оскільки кількість створюваних товарів і послуг обмежена, то виникає проблема їхнього розподілу. Рішення цієї проблеми визначає мету суспільства, стимули його розвитку.

Ці три питання є основними і загальними для всіх економічних систем, для всіх господарств. Але в різних економічних системах вирішуються вони по різному.

Людство у своєму розвитку виробило кілька способів упорядкованого розподілу обмежених ресурсів і результатів виробництва між конкуруючими цілями.

У світовій економічній літературі найбільше поширення одержала класифікація господарських систем по двох ознаках:

1) За формою власності на засоби виробництва.

2) За способом, за допомогою якого координується і керується економічна діяльність.

Ці способи можуть бути зведені в три основні групи:

· Засновані на традиціях і звичаях.

· Засновані на командно-адміністративних методах.

· Засновані на ринковому механізмі.

В умовах примітивної цивілізації поводження людей може визначатися звичаями, і при вирішенні питань: "Що? Як? Для кого?" - можна звертатися до традиційних методів ведення справ.

У слаборозвинених країнах, традиції, що передаються з покоління в покоління, визначають, які товари і послуги, як і для кого робити. Технічний прогрес проникає в ці системи з великими труднощами.

Адміністративно-командна економіка виникла на основі повного усуспільнення матеріальних умов виробництва, коли з'явилися не тільки можливість, але і необхідність ведення господарств по заздалегідь обміркованому плану в масштабі всього суспільства. При командній економіці питання: "Що? Як? Для кого?" визначається урядом, а нерідко і "правителем", що наказують індивідам і фірмам виконувати доведений до них зверху план за будь-яку ціну. При такій системі суспільство перестає розвиватися по об'єктивних законах і вихід його в тупикове положення історично неминучий.

Ринковий механізм - це така форма організації господарств, при якій індивідуальні виробники і споживачі взаємодіють за допомогою купівлі-продажу (обміну) з метою рішення основних проблем економіки. У ринковому механізмі ніхто з індивідів або організацій свідомо не займається рішенням триєдиної задачі: що, як і для кого робити. Просто споживачі і виробники зустрічаються на ринку і визначають ціни на товари та обсяги виробництва.

Перша проблема - "Що робити?", визначається голосуванням за допомогою долара (гривні) покупця. Про попит на товар "Н" свідчить цілком пристойна ціна. Іншого спонукального мотиву до його виробництва не потрібно. Покупець проголосував ціною за товар.

Друга проблема - "Як робити?", визначається конкуренцією між товаровиробниками. Щоб "вижити" і мати прибуток, треба знижувати витрати або підтримувати їх на мінімальному рівні. Для цього треба постійно знаходити більш ефективні методи ведення господарства.

Третя проблема - "Для кого робити", вирішується співвідношенням попиту та пропозиції. Ринком керує споживач, рівень техніки та організації виробництва. Споживач своїм попитом вказує, куди направити ресурси. Виробник встановлює свої ціни на товари і послуги на основі витрат виробництва, а також переміщає свої капітали з одних галузей в інші в залежності від одержуваного доходу.

У ринковій системі є певний порядок: усе нежиттєздатне, що не користується попитом, малоефективне відкидається. І той, хто не зумів оцінити ринкову кон'юнктуру, приречений на розорення.

Питання: "Що? Як? Для кого виробляти?" не справляли б проблем, якби ресурси не були обмежені. При необмежених можливостях і повному задоволенні людських потреб не мало б великого значення надвиробництво якого-небудь товару. Предмети, що оточують нас у побуті, далеко виходять за межі мінімально необхідних для підтримки життя. Потреби ростуть швидше наших можливостей.

Розглянута класифікація способів вирішення триєдиної задачі: "Що? Як? Для кого виробляти?" у певній мірі умовна. У дійсності командно-адміністративні методи можуть поєднуватися з використанням системи цін, з елементами ринкової економіки, а також враховувати сформовані в даному суспільстві традиції. Не всемогутній і ринок. Він не може вирішити всіх людських проблем, а іноді дає і неприйнятні рішення.

Варто відразу обмовитися, що в даному чистому вигляді ринкова економіка не існує. Сучасні економічні системи являють собою змішані утворення. Ринок тісно взаємодіє з державою. У різних країнах склалися свої моделі змішаної економіки.

Шведська система характеризується енергійною участю держави в забезпеченні економічної стабільності і перерозподілі доходів. Серцевиною цієї системи є соціальна політика держави, підкріплена високим рівнем оподатковування. Тут відносно невеликі розходження в доходах населення при загальному високому рівні його соціального забезпечення. Японська модель економіки відрізняється розвинутим плануванням і координацією діяльності уряду і приватного сектора. Плани являють собою державні програми (рекомендаційного характеру), що орієнтують окремі ланки економіки на виконання загальнонаціональних задач. В американській економіці держава відіграє важливу роль у встановленні правил економічної гри, розвитку підприємництва, регулюванні бізнесу.

4. Суспільний продукт, його склад і стадії руху

Виробничі можливості суспільства завжди були обмежені. Зі збільшенням населення виникала необхідність залучення в господарський оборот нових земель, самих різних природних ресурсів. Темпи приросту населення різко зросли в поточному сторіччі, хоча ще в самому кінці XVIII ст. молодий англійський священик Томас Роберт Мальтус вивів закон спадної доходності. Відповідно до цього закону, продовольство буде збільшуватися в співвідношенні один, два, три, а чисельність населення - один, два, чотири і т.д.

Обґрунтування вибору використання обмежених ресурсів стало однієї з центральних проблем господарювання.

Результатом господарювання в будь-якій економічній системі є вироблений продукт. Він являє собою суму всіх створених протягом року благ і має подвійну цінність. Насамперед це різноманітні предмети і послуги, виготовлені для задоволення виробничих і особистих потреб людей.

Друга цінність суспільного продукту полягає в тому, що він має вартість, втілює в собі певну кількість витраченої праці і показує ціною яких зусиль вироблено цей продукт.

У радянській статистиці цей продукт одержав назву сукупного або валового продукту. Він містить у собі матеріальні блага і послуги, створені в матеріальному виробництві, і нематеріальні блага і послуги, створені в нематеріальному виробництві (духовні, моральні цінності, освіта, охорона здоров'я і т.д.). По своїй вартісній структурі сукупний (валовий) продукт складається з вартості витрачених засобів виробництва, необхідного продукту, що складається з благ і послуг особистого споживання, і додаткового продукту, призначеного на розширення споживання і виробництва. К. Маркс показав це формулою:

C + Y + m = K (1)

де: С - вартість витрачених засобів виробництва;

Y - заробітна плата;

m - додаткова вартість.

Важливою формою суспільного продукту є кінцевий продукт. Він утворюється шляхом вирахування з валового продукту всього обороту предметів праці, тобто шляхом усунення їхнього повторного рахунку.

Чистий національний продукт (ЧНП) по американській статистиці складає ринкову вартість усіх кінцевих благ, вироблених у країні протягом року. У ньому немає повторного рахунку (наприклад, з вартості хліба виключається вартість тіста, з вартості машини - вартість металу і т.д.). ЧНП можна виміряти трьома способами:

1) Як суму доданих цінностей, приєднаних у ході виробництва кінцевих благ кожним виробником протягом року.

2) Як суму доходів, отриманих у формі заробітної плати, відсотка, ренти і прибутку тими, хто протягом року використовував свої ресурси для виробництва.

3) Як суму витрат на кінцеві блага, що здобуваються споживачами, фірмами та урядом, тобто суму кінцевих продажів.

Якщо повністю виключити з валового суспільного продукту матеріальні витрати (С), тобто витрати уречевленої праці минулих років, то одержимо чистий доход суспільства. В економічній теорії і сучасній обліково-статистичній практиці чистий продукт суспільства одержав назву національного доходу.

Створюваний у процесі виробництва суспільний продукт проходить у своєму русі стадії розподілу, обміну і споживання. На всьому шляху його руху між людьми складаються, постійно підтримуються і розвиваються певні економічні відносини.

Через розподіл і обмін забезпечується повернення у виробництво різних засобів виробництва і робочої сили. Тим самим підтримується пропорційність у господарстві або відбувається розладнаність у всьому господарському механізмі (бюджетний дефіцит, інфляція, безробіття і т.д.).

На стадії розподілу встановлюється частка різних класів, соціальних груп і окремих людей у виробничому продукті. Це частка доходить до споживача через обмін. Обмін опосередковує зв'язок між виробництвом і розподілом з однієї сторони і споживанням з іншої. Він являє собою купівлю-продаж сукупного продукту. В якості продавців і покупців виступають підприємства, організації і населення. Обов'язковою умовою безперервності самого процесу виробництва є повна реалізація створеного продукту. При цій умові виробництво одержить необхідний приплив матеріальних і людських ресурсів, а населення - свою частку в продукті, яка визначена розподільними відносинами.

Завершальною стадією руху суспільного продукту є споживання. Почавши рух з виробництва, продукт цілком або поступово зникає в споживанні. Тим самим забезпечується відтворення самого життя людини і його діяльності.