Предмет і метод економічної теорії

Лекція 1. Предмет і метод економічної теорії

1. Загальні уявлення про значення і стан економічної теорії в сучасному світі

2. Виникнення та основні етапи розвитку економічної науки

3. Предмет економічної теорії

4. Метод економічної теорії

5. Сучасні напрямки і школи економічної теорії

1. Загальні уявлення про значення і стан економічної теорії в

сучасному світі

Економіка - це особлива сфера громадського життя зі своїми законами, проблемами і протиріччями. У цій сфері формується економічний потенціал суспільства, виробляються різні блага для задоволення фізіологічних і духовних потреб людей.

Великий англійський економіст кінця XIX і першої половини ХХ століття Альфред Маршалл образно порівняв економіку з театром, де акторами є самі глядачі, а ефект спектаклю залежить від сценарію, режисера-постановника та гри акторів, тобто населення.

Для багатьох поколінь радянських людей основним джерелом економічних знань була політична економія, що складалася з двох розділів: капіталізму і соціалізму.

Сьогодні інтерес освічених людей до економічної теорії усе більш зростає. Пояснюється це тими глобальними змінами, що відбуваються у всьому світі. П.Самуельсон у відомому всьому світові підручнику "Економікс" писав, що людина, що систематично не вивчала економічну теорію, подібна глухому, що намагається оцінити музичний твір.

В останні роки поширилася думка про необхідність буквального копіювання курсів, по яких економічна теорія вивчається у ведучих університетах закордонних країн.

Копіювання цих систем неможливо тому, що реальні економічні процеси, що відбуваються в нашій економіці, мало що мають загального з економічним устроєм розвинутих країн. На перехідний час нам потрібний "свій" курс "Основ економічної теорії", який би по можливості увібрав у себе все краще, що дала світова економічна наука, і який би відбивав ті економічні процеси, що відбуваються в сучасній українській економіці.

Економіка складна, багатолика і рухлива. Цим пояснюється і рухливість науки, що вивчає її. У різних країнах економічна наука називається по-різному. У 1619 р. французький вчений А. Монкретьєн вперше вжив термін "Політична економія" і з тих пір ця назва зберігає право на своє існування. У навчальних планах наших навчальних закладів економічна наука іменується як політична економія (у ряді університетів на економічних факультетах) або як Основи економічної теорії. Одні автори ототожнюють ці дві науки, інші - розмежовують. Корінного розходження між предметами дослідження цих наук немає. І в одному, і в іншому випадку розглядається діяльність людей по забезпеченню себе життєвими благами.

"Економічна теорія, - говорив видатний англійський економіст першої половини XX ст. Дж. Кейнс, - не є набір уже готових рекомендацій, застосовуваних безпосередньо в господарській політиці. Вона є скоріше методом, ніж вченням, інтелектуальним інструментом, технікою мислення".

Керівники підприємства будь-якого рівня зобов'язані глибоко і систематично вивчати ринкову кон'юнктуру, проводити ретельний економічний аналіз стану справ на підприємстві. Економічна політика держави, якщо вона не спирається на економічну теорію, неминуче заведе суспільство в тупик, до кризи, а в кінцевому рахунку - до соціального вибуху. Практичне значення науки складається в нагромадженні знань, знання ведуть до передбачення, а передбачення - до дії.

Більшість взаємодій у суспільстві направляються і координуються певними правилами, правилами гри. В економічній поведінці велику і важливу частину правил утворюють права власності. Економічна теорія намагається пояснити соціальні явища, механізм взаємодії і дозволяє передбачати спрямованість в економічній поведінці людей.

2. Виникнення та основні етапи розвитку економічної науки

Джерела економічної науки варто шукати в ученнях мислителів древнього світу, насамперед країн Далекого Сходу - колиски світової цивілізації. Перші спроби теоретично осмислити економічний устрій суспільства були зроблені у творах Ксенофонта (430-335 р.р. до н.е.), Платона (428-348 р.р. до н.е.) і в меншій мірі в навчанні Аристотеля (384-322 р.р. до н.е.).

Ксенофонт - представник багатої афінської аристократії - у своєму трактаті "Домобудівництво" вихваляв достоїнства землеробства і засуджував заняття ремеслами і торгівлею.

Натурально-господарська концепція була характерна і для економічних поглядів Платона. У своєму проекті про державний устрій він відвів державі функцію вирішення протиріччя між різноманіттям потреб людей і одноманітністю їхніх здібностей. На думку Платона, приватну власність могли мати лише представники третього стану: хлібороби, ремісники і торговці. Філософи, керівники суспільства і варта не повинні мати ніякої власності.

Аристотель великий внесок у розвиток економічної науки вніс своїм аналізом форм вартості, подвійності товару і розвитку форм торгівлі. Цікаві його міркування про шляхи придбання багатства і задоволення потреб.

Економічна думка епохи феодалізму охоплює широке коло проблем, починаючи з обґрунтування законності володіння феодальною землею, вічності розподілу суспільства на класи і закінчуючи посиленням уваги до проблем товарно-грошових відносин.

Політична економія як самостійна наука виникла значно пізніше - у період зародження капіталістичного ладу, формування національного ринку. Вона виражала інтереси буржуазії як пануючого в ту пору класу. Тоді ж і з'явився і сам термін "політична економія", що народився в результаті сполучення трьох давньогрецьких слів: "політикос" - суспільний устрій, "ойкос" - будинок, господарство і "номос" - закон.

Оскільки капіталістичні відносини почали складатися насамперед у сфері торгівлі, то перший, ранній плин економічної думки в XV - XVII ст. - меркантилізм (від італійського "мерканте" - торговець, купець) - полягало в пізнанні закономірностей торгівлі. Відповідно до цієї теорії багатство суспільства виражається в нагромадженні грошей, особливо золота і срібла, у результаті торгівлі. З усіх видів діяльності пріоритет віддавався праці в торгівлі, насамперед міжнародній, оскільки вона сприяла нагромадженню багатства.

В міру проникнення капіталу в сферу виробництва змінювалися і погляди ідеологів буржуазії. Родоначальником класичної буржуазної політичної економії є Вільям Петті (1623-1687 рр.).

Його економічні погляди формувалися в умовах швидкого росту капіталістичних відносин в Англії. Він розвивав ідею активного торговельного балансу. Віддаючи данину меркантилізмові, він заклав основи трудової теорії вартості. Відому формулу Петті "труд - батько і самий активний принцип багатства, земля - його мати" можна вважати одним з варіантів його навчання про джерело вартості.

Представниками класичної буржуазної політичної економії у Франції в XVIII ст. були Ф. Кене (1694-1774) і А.Тюрго (1727-1781). Вони перенесли питання про походження суспільного багатства зі сфери обігу в сферу виробництва. При цьому обмежували останню тільки сільським господарством, вважаючи, що багатство створюється лише в цій галузі. Тому цей напрямок у розвитку економічної думки одержав назву школи фізіократів (термін утворений від грецьких слів "природа" і "влада").

Видатний англійський економіст Адам Сміт (1723-1790) ввійшов в історію як "Пророк вільної конкуренції". Основна ідея у вченні А. Сміта - ідея лібералізму, мінімального втручання держави в економіку, ринкового саморегулювання на основі вільних цін, що складаються в залежності від попиту та пропозиції. Значний внесок Сміт вніс у теорію вартості, у вчення про доходи, про продуктивну і непродуктивну працю, про капітал і відтворення, про економічну політику держави.

Самим видатним економістом епохи промислового перевороту в Англії був Д.Рікардо (1772-1823). Центральне місце у вченні Д. Рікардо займають теорії вартості і грошей, заробітної плати і прибутку, земельної ренти, вчення про капітал і відтворення.

Підводячи підсумки класичній школі, необхідно відзначити, що основним об'єктом дослідження тут виступає виробництво як таке, незалежно від його галузевих особливостей, а також розподіл благ.

Коли капіталістичне суспільство досягло досить високого ступеня економічної зрілості і виявилися його внутрішні протиріччя, коли на арену історії вийшов робітничий клас, наукове дерево економіки роздвоїлося. Один напрямок через неокласичну економіку і кейнсіанство прийшов до сучасної посткейнсіанської магістральної економіки. Інший напрямок вийшов з "Капіталу" Маркса.

На противагу буржуазній політичній економії виникла пролетарська економіка, основи якої заклали ідеологи робітничого класу - К. Маркс і Ф. Енгельс. Вони здійснили переворот в економічній науці, створили вчення про додаткову вартість, що розкрила природу капіталістичної експлуатації.

3. Предмет економічної теорії

Грецьке слово "економіка" у буквальному перекладі означає "мистецтво ведення господарства". Але за дві з половиною тисячі років, що пройшли з тих пір, як давньогрецький письменник і історик Ксенофонт дав це ім'я "новій" науці, зміст її змінився до невпізнанності.

Існує кілька визначень предмета економічної теорії, або як її називали донедавна, політичної економії:

- це наука про види діяльності, пов'язані з обміном і грошовими угодами між людьми;

- це наука про повсякденну ділову життєдіяльність людей, добування ними засобів до існування і їх використання;

- це суспільна наука, що вивчає поводження людей і груп людей у виробництві, розподілі, обміні і споживанні матеріальних благ.

Сучасна буржуазна економічна теорія (будемо поки називати її так, не вкладаючи в цю назву негативного змісту) більше уваги приділяє вивченню явищ, описові фактів: ринок, гроші, кредитні відносини, інфляція, безробіття, прибуток, попит та пропозиція.

Людина живе у світі обмежених можливостей. Обмежені його фізичні й інтелектуальні здібності, час, що він може приділити тому або іншому заняттю, засобу досягнення мети. Обмеженість ресурсів полягає в принциповій неможливості одночасного і повного задоволення всіх потреб усіх людей. Перед суспільством, як і перед окремою людиною, завжди стоїть задача вибору напрямків і способів використання обмежених ресурсів у різних конкуруючих цілях. Методи рішення цієї задачі і складають предмет економічної науки.

4. Метод економічної теорії

Перша задача сучасної економічної науки полягає в тому, щоб описати, проаналізувати і пояснити динаміку економічних процесів, що відбуваються у виробництві, при розподілі виробленого продукту і його споживанні. У ході економічного аналізу не представляється можливим проводити контрольовані експерименти. У висновках приходиться багато чого спрощувати, абстрагуватися від нескінченної маси деталей. Те, що вважається розсудливим для окремої людини або фірми, може бути часом безрозсудним для нації або держави.

Усяка наука виробляє і застосовує свій інструментарій, конкретні способи і прийоми пізнання дійсності. Економістові, як і астронавтові приходиться задовольнятися головним чином "спостереженням". Метод пізнання - це не продукт суб'єктивного погляду, а правильне відображення у свідомості людей об'єктивного процесу розвитку даної реальності.

5. Сучасні напрямки і школи економічної теорії

З кінця XIX ст. починають формуватися нові підходи в економічній науці і протягом тривалого часу її різні напрямки так чи інакше концентрувалися навколо двох основних проблем: трудової теорії вартості і теорії граничної корисності.

Неокласичний напрямок виник як реакція на економічне навчання К. Маркса. Він панував до 30-х років минулого сторіччя й оспівував епоху вільного підприємництва.

Головна проблема, що знаходилася в центрі уваги неокласиків Альфреда Маршалла (1842-1924), Артура Пігу (1877-1959) та ін. - задоволення потреб людини.

Відповідно до виробленого неокласиками підходові, ціна товару визначається двома факторами: граничною корисністю (з боку покупця) і витратами виробництва (з боку продавця).

Принципи граничної корисності послужили підставою для розробки важливої концепції граничних величин. Велика депресія 1929-1933 років показала неможливість шляхом вільної конкуренції розв'язувати соціально-економічні проблеми і протиріччя сучасного світу. Необхідне серйозне втручання держави в хід економічного життя.

На хвилі кризи 30-х років минулого сторіччя виникла теорія ефективного попиту, що запропонувала свої рецепти регулювання економіки і знайшла застосування на практиці, стала складовою частиною економічної політики багатьох держав. Автором цієї теорії був англійський економіст Джон Кейнс (1883-1946). Його ідея полягала в тому, щоб застосувати методи активізації і стимулювання сукупного попиту (загальної купівельної спроможності) і тим самим впливати на розширення виробництва і пропозицію товарів. Держава може впливати на інвестиції за допомогою регулювання рівня відсотка, або здійснюючи інвестиції в суспільні роботи. Інвестиції по Кейнсу відіграють вирішальну роль у розширенні платоспроможного попиту, а попит створює пропозиція. Він не вірив у саморегулюючий ринковий механізм і вважав, що для забезпечення економічної рівноваги необхідне втручання ззовні.

Монетаризм - це теорія стабілізації економіки, у якій чільну роль грають грошові фактори. Для 70-х років стало характерним не безробіття, як це мало місце в часи великої депресії, а інфляція при одночасному зниженні виробництва (стагфляція). Почалася переоцінка цінностей. Було висунуте гасло "назад до Сміта", що означало відмову від методів активного державного регулювання.

Позитивний внесок монетаризма в економічну теорію полягає в детальному дослідженні механізму впливу грошового світу на товарний світ. Управління економікою представники цієї теорії зводять до контролю держави над грошовою масою, емісією грошей, до досягнення збалансованості державного бюджету. Визнаним авторитетом цього напрямку є американський економіст Мілтон Фрідман (р.1912 р.).

Неолібералізм - ще один напрямок в економічній науці й практиці управління господарською діяльністю. Його представники відстоюють пріоритетне значення волі суб'єктів економічної діяльності. Приватне підприємництво саме здатне вивести економіку з кризи, забезпечити її підйом і добробут населення. Держава повинна забезпечувати умови для конкуренції і піти від зайвої регламентації ринку. Одним з основоположників і головним теоретиком неолібералізма вважається Фрідріх фон Хайєк.

Інституціонально-соціологічний напрямок (Гелбрей Д. і ін.) розглядає економіку як систему, де відносини між об'єктами, що господарюють, складаються під впливом економічних і зовнішньоекономічних факторів, особливо техніко-економічних. У цьому напрямку виняткове значення надається трансформації сучасного суспільства під впливом науково-технічного прогресу. Останній веде до подолання соціальних протиріч і безконфліктної еволюції суспільства від індустріального до постіндустріального (теорія конвергенції).