Необхідність і суть інформаційного сервісу

· Значна частина інформації (у формі інформаційних продуктів і послуг) спрямована переважно на забезпечення інформованості суспільства в цілому, на інформаційне забезпечення наукових досліджень і розробок, підтримку процесів підготовки спеціалістів (відтворення кваліфікованої робочої сили) тощо, а не на одержання прямих доходів і прибутків. У зв'язку з цим виникає перша суперечність -- між соціальною функцією інформації та її недоступністю внаслідок різних причин, зокрема встановлення високих цін, відсутності каналів зв'язку та ін.

· Інформація може бути використана як відразу по створенні, так і через досить тривалий період, тому інформаційній діяльності притаманна функція зберігання, яку забезпечують бібліотеки, архівні служби, бази даних тощо. Саме тут виникає друга колізія, пов'язана з необхідністю оперативного, нехай і поверхового, інформування суспільства про нові досягнення, з одного боку, та інформації в повному обсязі як національного інформаційного ресурсу, що забезпечить розвиток країни в майбутньому.

Інформація за своєю суттю інтернаціональна. Для неї не існує державних кордонів, оскільки розвиток телекомунікацій обумовлює їх вільне перетинання. Закріплення інформації на тому чи іншому носії не означає, що власне інформація не може бути передана під час бесіди, дискусії, повідомлення на конференції, але виникає суперечність -- між відкритістю інформації як такою і прагненням різноманітних суспільних утворень (на рівні держави, фірми) не надати громадськості частину інформації з тих або інших причин. Це посилює роль держави, яка повинна визначити міру своєї відповідальності за національний сектор інформаційної структури України.

У діяльності служб наукової і технічної інформації колишнього СРСР увага була зосереджена на вирішенні завдань пошуку, збирання, обробки і збігання інформації, де процеси комунікації значною мірою регламентувалися. Інформаційне обслуговування як «вибіркове поширення інформації» і ретроспективний пошук забезпечувалися за встановленими державою цінами. У системі циркулювали величезні потоки інформації, генерувався «інформаційний вал» за дефіциту потрібної інформації. Виробники інформації придушили пріоритет споживачів, внаслідок чого споживач одержував не ту інформацію, яка йому була потрібна, а ті відомості, що визначалися доступним для нього рівнем і можливостями системи.

Взагалі на ринкових принципах не працює інформаційна структура в жодній країні. Це пов'язано з чималими витратами на процеси формування інформаційних продуктів і послуг, зокрема у сфері наукової і технічної інформації, оскільки ІПП значною мірою орієнтовані на комунікації в неринкових сферах (наука, освіта, культура). Вкладаючи кошти в інформаційну діяльність, держава виходить з того, що результати цих вкладень належатимуть їй, а отже громадянам країни без оплати, оскільки створені за їхній рахунок. На жаль, це призводить до того, що безкоштовна або пільгова реалізація інформаційних продуктів і послуг, зроблених за рахунок держави, порушує свободу конкуренції для недержавних учасників інформаційного ринку, і вирішення цієї проблеми потребує координуючих рішень з боку держави.

Проблеми інформаційних технологій відбиваються у всіх конфліктних ситуаціях щодо прав суб'єктів на результати інтелектуальної власності й зачіпають питання ролі держави у забезпеченні прав багатьох суб'єктів відносин у даній сфері. Це стосується як безпосередніх створювачів даного продукту, так і прав власників, на кошти яких створюється продукт, прав держави у цій галузі, користувачів продуктом. Майже всі доктрини і концепції, на яких ґрунтується політика США, Німеччини, Франції, Японії й інших розвинутих країн у галузі забезпечення розвитку інформаційних технологій (концепції Клінтона-Гора, Баннтемана в Європі, Окінавська Хартія глобального інформаційного суспільства тощо), Доктрина інформаційної безпеки Російської Федерації зачіпають великий спектр проблем, що стосуються активного втручання держави у сферу відносин, що розглядається.

В Україні отримання та зберігання інформаційних ресурсів було розпочато створюванням відомчих інформаційних систем. Державні установи, науково-дослідні інститути, інформаційно-обчислювальні центри, підприємства, незалежно від розмірів та форми власності, з набуттям державою незалежності почали створювати необхідні для своєї діяльності бази даних. На жаль, через розрізненість та хаотичну актуалізацію вони не дають повної картини стану національної інформаційної ресурсної бази.

Нині також розпочато розробку системи електронних бібліотек. Першою такою системою в Україні стане електронне об'єднання трьох провідних бібліотек України: Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського, Парламентської бібліотеки та бібліотеки Національного Київського університету ім. Тараса Шевченка.

Специфіка завдань, що вирішуються за допомогою інформаційних систем (ІС), різна складність їх побудови, модифікації, супроводження, інтеграції з іншими ІС тощо, додатково розділили інформаційні системи на: відкриті (для загального користування) і закриті (для обмеженого доступу); державні або недержавні; національні та міжнародні; малі, середні, великі.

Розглядаючи проблеми створення в Україні інформаційного ринку, можна стверджувати, що держава не змогла взяти під контроль організацію інформаційної інфраструктури в окремих регіонах, галузях, виробництвах, а тому цей процес сьогодні розвивається досить стихійно. Проте модель інформаційної діяльності не може істотно відрізнятися від тих моделей, що вже сформувалися в розвинутих країнах в умовах ринкової економіки, оскільки на даному етапі має вирішуватися головне завдання -- інтеграція вітчизняної інформаційної інфраструктури у світовий інформаційний ринок.

Оскільки інформаційні ресурси України мають величезний прошарок знань так би мовити «подвійного» використання (в Україні за часів СРСР налічувалося багато підприємств ВПК), ми маємо уникнути участі в міжнародній грі під назвою «хто краще скопіює». Ми маємо побудувати внутрішній ринок інформаційних послуг у всіх цінових сегментах, не дозволити іноземцям скупити його за безцінь. Досягнути цього можна, надавши роботі з інформацією стратегічно важливого пріоритету держави. Для реалізації зазначеного також необхідно зробити інформаційну галузь експортоспроможною. А це, зокрема, потребує значного підвищення заробітної платні працівникам науки, освіти, охорони здоров'я, інформаційних служб, що, звісно, істотно вплине на вартість інформації як кінцевого продукту, формування «бренду» українського інформаційного ринку. Це стимулюватиме конкурентоспроможність наших пропозицій на світовому ринку інформаційних послуг, буде сприяти підтримці прогресивних форм і методів використання інформаційних ресурсів з урахуванням тенденцій розвитку світового ринку, посиленню співробітництва і солідарності в здійсненні політики як у сфері інформаційних продуктів і послуг, так і в інноваційній.

2.2. Нова роль бібліотеки

Фахівці з Центральної спеціальної бібліотеки Дослідницького центру в м. Юліхе (Німеччина) спробували зрозуміти, чи розташовує сучасна бібліотека перспективною концепцією: які інформаційні потреби суспільства і можливості самої інформації належить їй враховувати і відповідно які інформаційні мережі треба створювати. Ці питання вони обговорювали з бібліотекарями Великобританії, США і інших країн. Було вирішено провести серйозні дослідження і потім - по їх результатах - організувати "мозкову атаку" по створенню моделі бібліотеки майбутнього.

У 1991 році аналогічне дослідження запропонував провести незалежний консалтинговий і дослідницький центр Comedia у Великобританії. В рамках дослідження належало розглянути можливості створення бібліотечної мережі. Через рік до центру Comedia приєдналися сім експертів у області бібліотечної справи і двадцять співробітників бібліотек. У результаті було проведено загальнонаціональне дослідження Майбутнє публічних бібліотек, і послуги, що надаються ними.

Публічна бібліотека у Великобританії розглядається як деякий інформаційний центр і місцевий архів. В той же час це місце, де можна поспілкуватися з друзями, спокійно посидіти з книгою, погортати газету або журнал - безкоштовно і без жодного тиску з чиєї-небудь сторони. Бібліотека, по суті, нейтральна і цілком демократична територія, відкрита для кожного. Вона дозволяє відчути себе не споживачем, а громадянином. Тут стираються грані між навчанням і відпочинком, освітою і розвагою, випадковим читанням і поглибленим вивченням якого-небудь предмету.

Дослідження Майбутнє публічних бібліотек і послуги, що надаються ними, враховувало всю сукупність зовнішніх умов, здатних повністю змінити вигляд бібліотеки. Впливові сили суспільства вимагають, щоб її Діяльність знайшла нове розумне значення, наповнилася новим змістом. Це викликано іншим рівнем функціональної письменності населення і відчутним вторгненням ринку в сферу вільного часу людей. Здається, що, над традиційним місцем бібліотеки в суспільстві нависнула загроза. Проте установка на безперервне утворення безлічі людей і важливість інформаційних технологій для економічного розвитку надає бібліотеці нові можливості.

3. Інформаційний бізнес

3.1.Загальна характеристика інформаційного бізнесу

Інформаційний бізнес (ІБ) - порівняно нова сфера підприємницької діяльності. Термін "бізнес" (business - діло, справа, ділові відносини між людьми, або відносини між учасниками діла) - це діяльність, здійснювана приватним особами, підприємствами чи установами з виробництва або придбання і продажу товарів чи наданню послуг в обмін на інші товари, послуги або гроші для взаємної вигоди зацікавлених осіб чи організацій.

Основними функціями інформаційного бізнесу в широкому розумінні являються: управління і ведення обліку; підготовка кадрів; маркетинг будь-якої діяльності і безпосереднє виробництво інформаційної продукції. Роль провідника досягнень науково-технічного прогресу і інновацій, радника при прийнятті управлінських і виробничих рішень і, з рештою, необхідність інформації при вирішення проблем і досягнення поставлених цілей кожного окремого члена суспільства, обумовлює багатогранність видів науково-інформаційної діяльності і її споживчу цінність.

Інформаційний бізнес має і свої специфічні функції, які поділяють його на комп'ютерний, суто інформаційний і змішаний, що відбивається на категорії інформаційного органу. Крім того категорія визначається ще й за такими показниками:

кінцевою ціллю НІД є створення особистого інформаційного продукту силами своїх співробітників (інформцентри, довідково-інформаційні служби, фірми з виготовлення БД тощо);

надання інформаційних послуг на основі замовлень і підтримки зі своїми користувачами відношень, близьких до неформальних (бібліотечне обслуговування, реклама, комп'ютерний сервіс тощо);

створення інформаційної продукції у відповідності зі специфічними вимогами кінцевих споживачів (літературна і журналістська діяльність, мистецтво, галузеві центри інформації, центри НТІ тощо);

використання різноманітних носіїв інформації, включаючи як традиційні - паперові, магнітнострічкові, діапозитивні та ін., так і електронні засоби зберігання даних (видавнича діяльність);

створення інформаційної продукції для забезпечення прийняття рішень і підвищення якості цих рішень (юридично-правове, ділове інформування, ДЗК тощо );

отримання прибутку за рахунок надання послуг і інформації, тому що користувачі прирівнюють ці послуги до проведених наукових досліджень і повністю їх оплачують (інформаційний маркетинг, експертно-аналітичні служби тощо);

збір і збереження різноманітних відомостей про діяльність певної галузі, підприємства, установи тощо на відміну від консультацій у сфері управління (органи статистики, архіви і т. ін.);

відношення до інформації як до свого кінцевого продукту (засоби масової інформації - ЗМІ).

Інформаційний бізнес, спрямований на підтримку процесів керівництва в різних галузях народного господарства, або на експертні оцінки, інколи ще називають "інформаційно-діловим обслуговуванням", "диференційованим забезпеченням процесів керівництва" або "системою підтримки прийняття рішень", розуміючи під цим програмоване формування цілеспрямованого, послідовного, комплексного і неперервного процесу інформування споживачів конкретною науково-технічною, економічною, діловою інформацією, виходячи із специфіки запитів та перспектив розвитку певної галузі.

При виборі категорії бізнесової діяльності інформаційного органу основними принципами повинно стати:

виробляти те, що продається, а не продавати те, що виробляється;

інтереси споживачів привалюють над виробничими міркуваннями, тому при визначенні цілей і задач обслуговування вирішальним стає не внутрішні технологічні, а зовнішні потреби;

негнучкість, зайва стабільність процесів обслуговування повинна змінитися динамічністю, здатністю швидше і повніше пристосовуватися до вимог споживачів, до створення нових, розрахованих на більший попит, продуктів і послуг;

управління інформаційним виробництвом базується не на директивних вказівках, не на плані-фетиші, а перш за все на вичерпному знанні об'єктивних факторів, реальних запитів суспільства, його груп і окремих споживачів, а також на швидко й вірно зроблених висновках відносно цього;

в області фінансової діяльності більше уваги звертається на ціну, яку готовий прийняти споживач, а не на собівартість послуги чи товару, відповідно і бюджет будується з врахуванням вимог реалізації продуктів і послуг.

Формуючи власну політику інформаційного ринку, слід визначитися з колом послуг, що будуть надаватися, відповідно до наявних інформаційних ресурсів і з дотриманням балансу інтересів споживачів і видавців інформаційної продукції. На сучасному споживчому ринку існують такі групи інформаційної продукції, яка з точки зору бізнесу є товаром:

1. Науково-технічна продукція, яка створюється на замовлення або в процесі науково-технічної діяльності в ініціативному порядку і яка відноситься до сфер науки, техніки і виробництва. До цієї групи відносяться технічні рішення, в т. ч. винаходи і промислові зразки, технічна документація, ноу-хау, програмні системи, що реалізують інформаційні та інші технології. Специфічним видом науково-технічної продукції цієї групи є аналітичні матеріали - результати аналізу опублікованих і неопублікованих матеріалів. Предметом купівлі можуть бути матеріали, як спеціально підготовлені на замовлення, так і раніше виконані і реалізовані новому замовнику. До даного виду продукції може бути застосований ринковий механізм формування договірних цін, хоч дефіцит попиту нерідко призводить до довільного їх визначення. Слід підкреслити, найбільш перспективним напрямком створення цього виду інформаційного продукту є шлях, пов'язаний з його інтелектуалізацією і підвищенням наукоємкості.

2. Інформаційні продукти і послуги, пов'язані з так званим бібліотечним типом обслуговування. До цієї групи відносяться послуги з надання відповідно до запиту абонента як самого документа (книги, журнали, каталоги тощо), так і копій, рефератів, бібліографічних описів, об'єктографічних чи інших довідок, а також різноманітних баз і банків даних, послуги з надання дистанційного доступу, з проведення пошуку в інформаційних масивах, депонуванню рукописів, перекладів і т.ін. До цієї ж групи відносяться роботи з забезпечення переведення інформації на мікрографічні й машинозчитувані носії, надання телекомунікаційних каналів для забезпечення функціонування електронної пошти і проведення телеконференцій.

При формуванні товарного асортименту інформаційної продукції слід враховувати всі основні принципи бізнесової діяльності.

Підлеглий статус інформаційних органів, які ми розглядаємо, дає йому ряд переваг в організації бізнесу, а саме - відсутні проблеми початку діяльності і створення підприємства, необхідності його реєстрації, формування фондів, придбання майна та багатьох інших організаційно-управлінських проблем. Але досьє по входженню в бізнес він повинен обов'язково мати.

В досьє повинно входити: викладення проекту комерціалізації діяльності (цілі, види НІД і асортимент інформаційної продукції, концепція вартості НІД), експертні оцінки інформаційного ринку, попиту і пропозиції, прогнозованого обороту, фінансових і матеріальних витрат на виробництво; гіпотези з отримання прибутку, необхідних інвестицій, матеріально-технічної бази і кадрового потенціалу інформаційного органу.

Форми організації інформаційного бізнесу, як і будь-якого іншого, можуть бути різноманітними - індивідуальне підприємництво, партнерство, акціонерне товариство, корпорація, товариство з обмеженою відповідальністю, франчайзінг тощо. Вибір та обгрунтування форми інформаційного бізнесу залежить переважно від поставленої цілі, вихідних матеріально-технічних, кадрових і фінансових умов, інформаційного споживчого ринку, переважаючого попиту, наявності конкурентів. В нашому варіанті ми маємо справу з франчайзінгом дещо спрощеної форми.

Франчайзінг (від французького "франшиза" - льгота, привілеї) визначається як надання підлеглому органу - франчайзі, права на виробництво і(або) збут продукту (послуги) з наданням допомоги в організації та управлінні бізнесом ліцензіаром - базовим підприємством, установою, фірмою тощо - тобто франчайзером. Суть франчайзінгу полягає в тому, що поточна діяльність франчейзі, в даному випадку - інформаційного органу, є повністю самостійною (штатний розклад, фонд заробітної плати, окремий план діяльності, довідково-інформаційний фонд), але він функціонує не як уособлений суб'єкт правовідношень, а як частка установи, закладу, організації чи підприємства, який є власником нематеріальних і матеріальних активів, надає свої юридичні ознаки, стандартні господарські процедури і бере на себе частку загальносистемних витрат в обмін на "винагороду" - компенсацію витрат і прибуток від діяльності інформаційного органу. Це співробітництво в даному випадку існує в порядку підлеглості, але воно буде більш відповідальним і результативним, якщо оговорюватиметься ще й контрактом.

При переході на бізнесові умови діяльності необхідно вирішити ряд завдань, серед яких:

перше - організувати так інформаційну діяльність, щоб можна було кваліфіковано і своєчасно виконувати свої обов'язки перед споживачами інформації;

друге - забезпечити себе таким "портфелем замовлень", який дозволить виправдати всі затрати на утримання інформаційного органу і отримати солідний прибуток.

У "портфель замовлень" повинні входити лише економічно ефективні види інформаційної продукції, визначені на основі вивчення інформаційних потреб споживачів та інтелектуальних і матеріально-технічних можливостей їх задоволення інформаційним органом. Це може бути:

1. Виконання науково-інформаційних робіт і послуг за постійно діючими замовленнями підрозділів галузі. Сюди відноситься інформаційне забезпечення всіх пріоритетних напрямів діяльності галузі, цільових програм, заходів тощо. Вартість цих робіт визначається за реальними витратами на їхнє виготовлення з додаванням величини бажаного прибутку. На кожну з них відкривається окреме замовлення, в якому вказується перелік робіт, їх обсяг, строки і вартість їх виконання. Замовлення погоджується з фінансовою службою обох сторін і підписується.

2. Виконання робіт з індивідуального інформаційного забезпечення спеціалістів галузі. Сюди відносяться роботи по вивченню інформаційних потреб спеціалістів і організації їхнього постійного інформаційного забезпечення. Робота виконується за постійно діючим завданням або замовленням. Умови її виконання і оплати такі ж, як і в попередній роботі.

3. Виконання одноразових заходів з науково-інформаційного забезпечення підрозділів галузі і окремих спеціалістів. Сюди, окрім виконання окремих завдань на цільовий пошук і забезпечення інформацією, включаються також виконання перекладів з інших мов, підготовка покажчиків літератури на різних носіях, складання довідок, разовий пошук інформації у фондах, замовлення копій чи окремих документів. Ці види робіт і послуг оплачуються за договірними цінами.

4. Виконання одноразових замовлень з науково-технічної пропаганди. Сюди відносяться всі замовлення на проведення пошуку і передачі інформації про передовий досвід і інновації, а також організація і проведення заходів щодо вивчення передового досвіду чи інновацій. Оплата роботи здійснюється за фактичними цінами, встановленими виробником або за угодою.

5. Виконання одноразових замовлень підрозділів інших галузей і окремих споживачів. Ці роботи виконуються за письмовими замовленнями, в яких, крім сутності замовлення і строків його виконання, даються гарантії оплати виконаних робіт. Звичайно це: замовлення на надання допомоги в пошуку інформації, копії видань з ДІФу, інформаційні, адресні та аналітичні довідки, реферати, оглядова і бібліографічна інформація і т. п. або замовлення на отримання вже готової ексклюзивної інформаційної продукції. Виконана робота передається замовнику тільки після оплати виставленого рахунку. Якщо замовлення складне, й дороге, то вартість його виконання попередньо погоджується з замовником.

Відносно ж тих робіт, котрі, як перераховані вище, не оплачуються (обслуговування інформацією керівників, взаємообмін і тощо), то витрати на їх виконання, виставлені інформаційним органом керівництву базового підрозділу, відносяться на його накладні витрати.

Організаційно-економічне удосконалення НІД при переході на бізнесовий режим залежить від наявності:

- норм часу і виробітку на всі процеси і всю інформаційну продукцію;

- цін на всю без винятку продукцію, незважаючи на форму її надання споживачеві (платну чи безплатну);

- системи обліку і контролю за своєчасним виконанням;

- активного зворотного зв'язку зі споживачами;

- зниження собівартості продукції;

- рентабельності виробництва.

Не зважаючи на те, що комерційна науково-інформаційна діяльність в даному випадку є додатковою і лише сприяє збільшенню прибутку базового підрозділу, вона не повинна породжувати невиправдані робочі місця і витрати, які не приносять доходу. Тому одним з важливих моментів організації, становлення і розвитку інформаційного бізнесу є визначення доцільності його діяльності, перспективних обсягів реалізації продукції і послуг, отримання прибутку.

Бібліотека, як некомерційна установа, досі не має критеріїв комерційного ранжирування своїх послуг і продуктів. Тому першочерговим завданням повинно стати визначення реальної ціни продукції та послуг, які має намір бібліотека продавати споживачам. Це трудомістке, але одноразове завдання, і його необхідно зробити самим чи найняти спеціаліста. Потім необхідно зіставити реальну ціну з ринковою і прийняти рішення про доцільність виробництва кожного продукту чи послуги, тобто, визначитися з рентабельністю виробництва обраного товарного асортименту.

Всі ці питання покликане вирішити маркетингове дослідження, з якого і повинно починатися формування бізнесової стратегії будь-якого інформаційного органу.

3.2. Ділова інформація

Біржова і фінансова інформація

Генераторами цієї інформації є брокерські компанії, банки. Найвідоміші на Заході агентства, пропонуючі доступ до біржової і фінансової інформації - Reuter і Telerate. На початку 1991 року Reuter встановило в Москві 150 терміналів в банках і зовнішньоторговельних організаціях і надає біржову і фінансову інформацію через систему відеотексту.

У 1992 році російські біржі РТСБ і МЦФБ створили акціонерне товариство "Агентство Економічних Новин", що одержало виняткове право на збір і розповсюдження інформації про діяльність цих бірж. Інформація АЕН розповсюджується по комп'ютерних мережах, в друкарському вигляді і на дискетах. В даний час АЕН є найбільшим в Росії незалежним агентством, що спеціалізується на біржовій, фінансовій, інвестиційній і загальноекономічній інформації.

Економічна і статистична інформація

Глобалізація процесів, що відбуваються в економіці привела до того, що в створенні економічних статистичних баз даних і наданні послуг на їх основі значна роль належить державним і міжурядовим організаціям. Серед них можна назвати "OECD" (бази даних за економічною статистикою країн і зовнішньої торгівлі), "GSI-ECO", якій не тільки готує база даних "EUROSTATCRONOS", але і надає послуги діалогового доступу до них, обчислювальний центр по економічних і суспільних науках ("WSR"), який спільно з австрійським інститутом економічних досліджень ("WIFO") пропонує доступ до широкого спектру міжнародних і національних баз даних по світовій економіці, що містять відомості про глобальні зміни в структурі промислового виробництва, торгівлі, фінансовій діяльності. У числі приватних інформаційних служб у області статистичної інформації можна назвати DRI (Data Resource Inc.), стартуючу в 1969 році.

Пошук статистичної інформації в основному буває прямим, адресним, здійснюється по формальних ознаках об'єкту (країна, показник і т.п.). Користувач, як правило, дістає можливість статистичної обробки знайденої інформації як за допомогою засобів, що надаються діалоговою інформаційною системою, так і власними засобами при передачі результатів пошуку в ЕОМ користувача.

Економічна статистична інформація не потрібна в чистому, не переробленому вигляді для більшості видів ділової діяльності, оскільки, перш за все є об'єктом аналізу і досліджень.

Комерційна інформація

Комерційна інформація необхідна підприємцю, перш за все для підбору партнерів, пошуку клієнтів, встановлення контактів з ними, а потім для того, щоб бути в курсі діяльності партнера або клієнта, що даватиме упевненість в повній інформованості про нього. Доступ до комерційної інформації дозволяє, також, вивчати діяльність конкурентів і їх продукцію, відстежувати дії регулюючих організацій, що стосуються даної сфери бізнесу.

Як приклад відомих західних фірм, що працюють в цьому секторі, можна назвати Dow Jones News/Retrieval.

У Росії крупні бази даних по вітчизняних підприємствах створені державними системами:

- бази даних Держкомстату по 40 тис. підприємствам, 20 тис. будівництвам, найважливішим видам продукції;

- бази даних Госкомбанка по фінансовому стану підприємств;

- бази даних МВЕС по учасниках зовнішньоекономічних зв'язків.

Бази даних цих державних систем доступні по відомчих мережах, і не доступні по відкритих телекомунікаційних каналах, проте, за неофіційними відомостями, бази даних по підприємствах ряду комерційних інформаційних служб формувалися на основі звітів підприємств, що надаються в Держкомстат.

3.3. Юридична інформація та масова споживацька інформація

Виділення юридичної інформації із спеціальної інформації в окремий сектор пов'язане з активною діяльністю законодавчих органів в "час реформ", що переживається Росією, коли оперативний доступ до цього виду інформації набуває для бізнесмена особливе значення.

Найяскравішим прикладом постачальника юридичної інформації є відома і популярна на Заході служба LEXIS.

У Росії як вдалий приклад комерційної діяльності на ринку спеціальної інформації можна назвати довідкову систему "Гарант", що містить повне зібрання нормативних актів.

Інформація служб новин

Із західних постачальників інформації новин найбільш відома служба NEXIS. У Росії прорив в цій області недавно зробило АТ Релком, що організувало на комерційному сервері Relis доступ до електронної інформації агентств Постфактум і WPS. На жаль, коли ця інформація поступає на комп'ютер користувача, вона в значній мірі застаріває.

Споживацька інформація

Споживацька інформація включає місцеві новини, погоду, програми радіо і телепередач, розклад транспорту, довідники по готелях, ресторанах, інформація по прокату машин і т.п. Характерними прикладами є американські служби "Source" і "CompuServe".

Основою формування сектора масової споживацької інформації в Росії можуть в майбутньому стати BBS, але поки через нечисленність і вузькі рамки їх користувачів вони відносяться до сектора спеціальної інформації у області обчислювальної техніки і програмного забезпечення.

Висновки

Таким чином, як показала дана курсова робота, необхідною умовою для успішного функціонування будь-якої складної системи (в т.ч. економічної, технічної, військової і т.п.) є нормальне функціонування наступних процесів:

цілеспрямований збір, первинна обробка і надання доступу до інформації;

канали організації доступу користувачів до зібраної інформації;

своєчасне отримання інформації і її використовування для ухвалення рішень.

Основна проблема збору необхідної інформації полягає в тому, щоб забезпечити:

повноту, адекватність, несуперечність і цілісність інформації;

мінімізацію технологічного запізнювання між моментом зародження інформації і тим моментом, коли до інформації може початися доступ.

Забезпечити це можна тільки сучасними автоматизованими методиками, що базуються на основі комп'ютерних технологій. Украй важливо, щоб зібрана інформація була структурована з урахуванням потреб потенційних користувачів і зберігалася в машиночитаємій формі, що дозволяє використовувати сучасні технології доступу і обробки.

Дуже важливою економічною проблемою бізнесу, пов'язаного із збором і наданням інформації, є висока порогова ціна входження в справу. У зв'язку з цим украй важливо грамотне використовування сучасних маркетингових технологій, які могли б забезпечити "попадання в потенційного клієнта", тобто забезпечити збір такої інформації, реалізація якої буде, як мінімум, економічно рентабельної.

З каналів надання інформації, що є на сьогодні, найцікавішими є канали передачі інформації на машиночитаємих носіях (магнітні стрічки, дискети, CD-Romы, Internet). Причиною цього є той факт, що технологічне запізнювання інформації при передачі її на традиційних друкарських носіях настільки велике, що до моменту надходження до потенційного користувача вона вже не відповідатиме реальній ситуації і буде малопридатна для ухвалення обґрунтованих управлінських рішень. При рішенні задачі організації доступу до інформації дуже важливим чинником є економічно обґрунтована використовування дорогих і високооперативних каналів Internet, і дешевших, але менш оперативних каналів передачі на машиночитаємих носіях (перш за все CD-Rom).

При ухваленні рішень необхідно забезпечити:

своєчасне отримання необхідного об'єму достовірної інформації;

грамотна мінімізація витрат пов'язаних із забезпеченням повноти, достовірності і оперативності інформації ( витрати повинні відповідати вартості і ризику того проекту, при реалізації якого використовується дана інформація);

правильне обробка зібраної інформації, своєчасне надання її обличчю ухвалюючому рішення і правильне використовування їм одержаної інформації.

Всі відомі історії, випадки ухвалення успішних рішень відповідають ситуації, коли всі вище названі проблеми вдавалося розв'язати хоча б задовільно. Оскільки жоден процес не може функціонувати без ухвалення рішень, жодна система не може вижити, якщо не зуміє створити високоефективного механізму збору, обробки, передачі і використовування інформації.

Список літератури:

1. Закон України «Про інформацію» від 02.09.92 // Закони України / Верховна Рада України; Ін-т законодавства.-- К., 1996.-- Т. 4.-- С. 72-78.

2. Закон України «Про науково-технічну інформацію» від 25.06.93 // Закони України / Верховна Рада України; Ін-т законодавства.-- К., 1996.-- Т. 5.-- С. 191-200.

3. Закон України «Про державну таємницю» в редакції Закону від 21.09.99 // Голос України.-- 1999.-- 26 жовт.

4. Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 лип. 1994 р. // Відомості ВРУ. - 1994.- № 31. - Ст. 286.

5. Інформаційний ринок в Росії/ Ю.М. Арській, Р.С. Гиляревській, В.С. Егоров і др.-М.:ВИНИТИ,1996.-293с.

6. Міхнова І.Б., Пурник А.В., Антонова О.І. Бібліотека і бізнес: Практичні рекомендації, документи і матеріали.-М.:НВЦ "Бібліомаркет",1994.-167с.-(Сер. "Рос. Бібліотеки: ідеї, концепції, розробки").

7. Майоров С.І. Інформаційний бізнес: комерційне розповсюдження і маркетинг.-М.:Фінанси і статистика, 1993.-128с.

8. Служба ділової інформації в бібліотеці: вітчизняна і зарубіжна практика: Учеб. Пособие/Пер. з англ. А. Пурника, Е. Пурник, В. Пурника, Г.Цесарской;Під загальною редакцією И.Михновой.-М.: НВЦ "Бібліомаркет" ,1996.-112с.-(Сер. "Публічні Бібліотеки: ідеї, концепції, розробки").

9. Родіонов І.І. Інформаційні ресурси для підприємців.-М.: Електронні знання, 1994.-173 с.

10. Родіонов І.І. Світовий ринок електронної інформації для підприємців. - М.:

Електронні знання, 1992.-156с.

11. Якубайтіс Е.Я. Відкриті інформаційні мережі. М., Радіо і зв'язок, 1991.

12. Астафьев А.Л. Поляков Л.А. Аналіз зарубіжних баз статистичних данних доступних радянським користувачам.-К.,1998 р.

13. Родіонов І.І. Світовий ринок інформаційних послуг: електронна ділова і комерційна інформація. Серія "Технологія електронних комунікацій", М.:,1992.

14. Кліменко С.В., Уразметов В. Internet. Середовище незаселеного інформаційного суспільства, М, ІВФЕ, 1994.

15. З.Горобьйов, Захист інформації в персональних ЕОМ, М.: Світ 1993.

16. Computer World №№ 36,45,150, 1994г.

17. Компьютери №№ 17,33,34 1997г. №№ 23,34, 1998г. М.: Компьютери.

18. Домашній комп'ютер №№6,8, 1998г. М.: Компьютери.

19. Інформаційна політика України: стан та перспективи // Вісник Книжкової палати - 1999 р. - № 5

20. Курас І. Інформаційні ресурси України: стратегія розвитку // Бібліотечний вісник - 2001 р. - № 1

21. Організація і економіка інформаційної діяльності: Метод. допомога.- М., 1989.- 43 с.

22. Майорів С. І. Інформаційний бізнес: Комерційне розповсюдження і маркетинг: Довідник.- М.: Фінанси і статистика, 1993.- 128 с.