Тренди масової екологічної свідомості населення України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тренди масової екологічної свідомості населення України

О. Стегній, доктор соціологічних наук

На сучасному етапі суспільного розвитку соціальний і природний аспекти життя людини доцільно розглядати як невід'ємні: без соціального доволі складно пояснити зміни в навколишньому природному середовищі, а нехтуючи ними, проблематично прогнозувати зміни у соціальному. Без регулювання соціальних процесів суспільство може перетворити природне середовище на непридатне для нормального існування людини, а відсутність заходів щодо поліпшення екологічної ситуації може призвести до руйнівних соціальних процесів, здатних перервати поступальний суспільний розвиток. Головним наслідком цього є поширеність і соціальна вагомість процесів та явищ подвійної соціально-екологічної природи. Оскільки людина є не тільки поведінковим організмом, а й фізико-органічним середовищем, яке в кожний конкретний проміжок часу займає конкретний фізичний простір, необхідно зважати на важливість екологічного аспекту відносин між індивідами та їхніми діями. довкілля екологічний здоров'я

Феномен екологічної свідомості доцільно аналізувати як елемент триєдиного процесу «сприймання - розуміння - практична дія». До основних характеристик екологічної свідомості соціологи відносять насамперед: стурбованість станом навколишнього природного середовища; здатність до ідентифікації джерела екологічної загрози і соціального суб'єкта, відповідального за його виникнення; визнання екологічно безпечного середовища проживання суспільною цінністю; індивідуальна мобілізація, тобто усвідомлення необхідності особистої участі у колективних акціях екологічного спрямування; когнітивна мобілізація, тобто формування готовності до дій на основі осмислення інформації щодо екологічних ризиків та небезпек [Стегній, 2012: с.119-129].

Екологічна свідомість формується під впливом численних різноманітних чинників і являє собою складне системне утворення. Через це принципово важливим для коректного соціологічного аналізу цього феномену є виокремлення головних емпіричних показників екологічної свідомості та побудова відповідних індикаторів.

Для аналізу трендів масової екологічної свідомості населення України за весь період державної незалежності зазвичай використовувались емоційно-оціночні та декларативно-установочні судження. Якщо перші дають змогу проаналізувати характер суб'єктивної оцінки щодо екологічної сфери життя, то другі відбивають готовність діяти певним чином за умов небезпечної екологічної ситуації. Крім того, використовувались також раціонально-оціночні судження (насамперед щодо суб'єкта відповідальності за стан навколишнього природного середовища) як своєрідна проміжна ланка між попередніми судженнями. У результаті індикатори цих суджень у сукупності відбивають особливості декларативного рівня екологічної свідомості населення України в її емоційній, раціональній та установочно-поведінкових складових.

Наведені емпіричні дані, за замовчуванням, отримані в ході проведення мониторингового дослідження Інституту соціології НАН України "Українське суспільство" за відповідні роки. У випадку використання результатів інших опитувань вказані їхні виконавці та надано опис вибіркової сукупності. В усіх таблицях представлено тих респондентів, хто дав відповідь на поставлене запитання.

Артикуляція стурбованості станом довкілля за місцем проживання

Для соціологічного вимірювання суб'єктивної оцінки екологічної ситуації за місцем проживання використовувались три емпіричні індикатори: оцінка поточної екологічної ситуації; оцінка характеру змін в екологічній ситуації за останній рік та визначення основних чинників забруднення довкілля. В перших двох індикаторах вимірювання здійснювалось за 5-бальною шкалою, де одиниця означає цілком негативну оцінку, а п'ятірка - цілком позитивну. Для визначення основних чинників екологічного забруднення респондентам пропонувався відповідний перелік, з якого вони мали змогу обрати довільну кількість таких чинників. З цієї причини сума відсотків перевищує сто.

Як свідчать наведені дані в таблиці 1, за останні двадцять років в цілому по Україні спостерігається поступове зростання позитивної оцінки локальної екологічної ситуації. Скорочення промислового виробництва і відповідно певне зменшення кумулятивного антропогенного навантаження на природне середовище мають наслідком скорочення частки тих, хто вказав на вкрай неблагополучну екологічну ситуацію за місцем свого проживання. При цьому практично незмінною залишається кількість респондентів, яким складно однозначно оцінити локальну екологічну ситуацію (табл. 1).

Таблиця 1. Оцінка екологічної ситуації за місцем свого проживання, шкала 1-5

Принципово важливим для оцінки стану локальної екологічної ситуації залишається тип населеного пункту та регіон проживання. Не обтяжуючи текст надмірно деталізованим аналізом географічно-поселенського чинника, звернемо увагу на діаметральні диспозиції "село - мегаполіс" та "Захід - Схід". До мегаполіса належать міста з населенням понад один мільйон мешканців, тоді як виокремлення двох географічних макрорегіонів України пояснюється особливістю концентрації промислового виробництва вітчизняної економіки на Сході, на відміну від Заходу, де розташована переважна більшість рекреаційних зон (насамперед завдяки гірській місцевості Карпат). Також варто враховувати специфіку поселенської структури зазначених макрорегіонів: значної частки міського населення на Сході на відміну від більшої кількості сільських населених пунктів на Заході.

Наведений у таблиці 1 розподіл оцінок підтверджує істотний вплив типу населеного пункту та регіону проживання на суб'єктивну оцінку поточної екологічної ситуації. Цілком очевидно, що мешканці мегаполісів та промислового Сходу негативніше оцінюють цю ситуацію порівняно з жителями сільської місцевості та менш промислово навантаженого Заходу. Після поступового погіршення оцінки місцевої екологічної ситуації респондентами зі Сходу протягом 2016-2020 років, що можна пояснити насамперед екологічними наслідками активних бойових дій на Донбасі, в 2021 році спостерігалось істотне її підвищення до показника 2014 року. Чи є зафіксоване зростання лише ситуативним або тенденцією покрашення екологічної ситуації дозволять простежити наступні дослідження. Водночас затоплення покинутих гірничодобувних підприємств на неконтрольованих українським урядом територіях Донбасу, цілком ймовірно, може призвести до регіональної екологічної катастрофи в найближчому майбутньому Затоплення шахт Донбасу. Як Донбас може піти під воду. .

На окрему увагу заслуговує погіршення у 2021 році оцінки локальної екологічної ситуації у західному регіоні. Вірогідно дається взнаки суспільний резонанс навколо масштабної аварії на Бурштинській ТЕС («ДТЕК Західенерго») в Івано-Франківській області, яка відбулась саме в період проведення опитування На ТЕС Р. Ахметова трапилась масштабна аварія, але ДТЕК не пустив перевірку - розслідування ЦПК і «Схем»..

Оцінка характеру змін в екологічній ситуації особисто для респондента виглядає більш чутливим вимірюванням, оскільки фокусування іде безпосередньо на життя конкретної людини. Це має сенс з огляду на екологічні зони проживання у великих містах і промислових агломераціях, де має значення розташування будинку і відстань від джерел забруднення. Екстраполяція суб'єктивної оцінки стану довкілля на менший соціально-екологічний простір дає більш точну картину.

За майже тридцять років соціологічного спостереження зафіксоване істотне скорочення тих, хто вказував на значне погіршення екологічної ситуації за останній рік (з 57% у 1994 р. до 15,2% у 2020 р.). Водночас суттєво зросла кількість респондентів, які особисто не помічають будь-яких змін в екологічній ситуації (з 16,3% у 1994 р. до 55% у 2020 р.). Однак для оцінки екологічної складової повсякденного життя респондентів визначальною залишається вкрай мінімальна частка опитаних, які визнають позитивні екологічні зміни (1994 року 2,1%, а 2020 - 4,7%).

Якщо проаналізувати вплив географічно-поселенського чинника, то тут простежується вище зафіксована тенденція: більш негативно оцінюють зміни в стані навколишнього природного середовища мешканці мегаполісів та Сходу, порівняно з сільськими жителями та респондентами Заходу (табл. 2). Загалом по Україні усереднена оцінка зазначених змін має негативне забарвлення, оскільки за всі роки спостережень не досягає значення трьох балів - точки розподілу між негативними та позитивними змінами в екологічних умовах проживання респондентів.

Таблиця 2. Оцінка характеру змін в екологічній ситуації особисто для респондента за останній рік, шкала 1-5

Наведені суб'єктивні оцінки стану навколишнього природного середовища та характеру змін в екологічних умовах проживання потребують подальшого уточнення, а саме: виявлення основних джерел екологічного забруднення. З цією метою в моніторингу використовується перелік восьми різноманітних джерел.

За неповних двадцять років спостерігається істотне зростання частки тих, у кого не викликає серйозного занепокоєння жоден з чинників забруднення, наведених у таблиці 3. Зазначена тенденція синхронізується зі скороченням впливу кожного з цих чинників на погіршення екологічних умов проживання респондентів. Найбільш помітним виявилось зменшення впливу радіаційного забруднення, а найменш - підвищеного рівня шуму. Станом на 2021 рік найбільше занепокоєння серед учасників опитування за місцем проживання викликало забруднення повітря автотранспортом, забруднення території проживання сміттям, а також підвищений вміст шкідливих речовин у продуктах харчування і забруднення води хімічними речовинами та відходами виробництва.

Актуальність забруднення повітря автотранспортом викликана не лише збільшенням його кількості, а й пов'язана з довготривалою проблемою розмитнення автомобілів з іноземною реєстрацією, значна частина яких за своїм технічним станом не відповідає сучасним екологічним вимогам. Соціальні протести власників такого транспорту спричинені насамперед фінансовими умовами розмит- нення, тоді як екологічна безпека експлуатації морально застарілих автомобілів виглядає для них відверто другорядною.

Гострота санітарного стану за місцем проживання викликана поширеною практикою стихійних сміттєзвалищ у сільській місцевості (переважно внаслідок відсутності централізованого вивезення твердих побутових відходів), неналежним санітарним станом прибудинкових територій багатоквартирних будинків у містах з вини самих мешканців, забрудненням побутовим сміттям міських рекреаційних зон. Враховуючи надмірне забруднення довкілля пластиковими пакетами, своєчасним виглядає прийняття у червні 2020 року Закону України "Про обмеження обігу пластикових пакетів на території України", який має на меті стимулювати розвиток виробництва біорозкладних пластикових пакетів.

Крім перелічених у таблиці 3 чинників забруднення, респондентам також пропонувалось надати свій варіант відповіді. Найчастіше згадувались проблеми забруднення водних ресурсів (як поверхневих вод - річок, озер, так і підземних вод - основного джерела питного водопостачання); наявність екологічно небезпечних промислових об'єктів біля місця проживання; неконтрольована вирубка лісів та заподіяння збитків довкіллю внаслідок воєнних дій на Сході.

Респонденти мали змогу обрати кілька варіантів відповідей, тому у стовпчиках сума перевищує сто відсотків.

Таблиця 3. Які чинники забруднення довкілля у місцевості Вашого проживання викликають у Вас серйозне занепокоєння?, %

Зазначене респондентами зменшення антропогенного тиску на довкілля за місцем проживання має свої відмінності залежно від типу населеного пункту та регіону проживання. Станом на 2021 рік жителі промислового Сходу частіше за інших звертали увагу на забруднення повітря та води хімічними речовинами, викидами виробництва. Своєю чергою, мешканці Заходу і Центру частіше за інших висловлювали серйозне занепокоєння санітарним станом території проживання. Цілком логічним виглядає те, що мешканці сільської місцевості менше, ніж жителі міст, занепокоєні впливом перелічених антропогенних чинників на забруднення локального довкілля. Тому серед опитаних сільських мешканців значно більше порівняно з містянами тих, хто не переймається забрудненням природного середовища за місцем проживання (34,9% проти 19,6% станом на 2021 р.). Окремий виняток становить забруднення території проживання сміттям та іншими відходами, що рівною мірою непокоїть усіх респондентів, незалежно від типу населеного пункту.

Стурбованість впливом екологічного чинника на здоров'я

Як вважають фахівці, здоров'я наполовину зумовлено способом життя, поведінкою людини, на третину визначається навколишнім природним середовищем, а решта - це дія чинників спадковості та якості медичного обслуговування [Спасибенко, 2000: с. 81]. Стурбованість впливом екологічного чинника на здоров'я визначалась на підставі виявлення впливу шкідливих для здоров'я екологічних умов на міграційні наміри; вагомості впливу наслідків Чорнобильської катастрофи на здоров'я респондента та рівня достатності екологічної безпеки.

Для з'ясування причин, які могли б спонукати респондентів виїхати зі свого населеного пункту, в моніторингу пропонується меню з дев'яти альтернатив [Українське суспільство, 2020: с. 509]. Однак за весь період соціологічного спостереження екологічний чинник міграційних намірів конкурував лише з пошуком роботи (табл. 4). У даному випадку маємо приклад суперечливого формування екологічної свідомості за умов наявності фінансових проблем, пов'язаних насамперед з потребою знайти нове місце роботи. Лише до середини 90-х років шкідливі для здоров'я екологічні умови визнавались респондентами основним мотивом покинути свій населений пункт, тоді як з кінця 1990-х і до теперішнього часу пошук нового місця роботи висунувся на перший план. Як свідчать дані таблиці 4, серед мешканців мегаполісів загалом більше, ніж серед сільських жителів, готових змінити місце проживання у випадку шкідливих для здоров'я екологічних умов. Дотичне до екологічного чинника бажання змінити кліматичні умови проживання фактично залишається незмінним (у 1994 р. - 3,1%, у 2020 р. - 4,1%). Зауважимо, що, починаючи з 2000-х років, частка не бажаючих виїздити зі свого населеного пункту істотно не змінювалась, мінімально перевищуючи половину всіх опитаних.

Таблиця 4. Основні причини міграційних намірів, %

Медико-психологічні наслідки Чорнобильської катастрофи тривалий час перебували в центрі уваги вітчизняних соціологів [Стегній, 2011: с. 116-120]. Меню запропонованих у моніторингу відповідей дає змогу виявити три рівні впливу чорнобильського чинника на стан здоров'я людини: визначальний, істотний і другорядний екологічний чинники.

Протягом усього періоду моніторингу має місце скорочення частки тих, хто вважає наслідки цієї техногенної катастрофи основним екологічним чинником погіршення свого здоров'я (табл. 5). Цілком імовірно, що мірою часового віддалення від події катастрофи зменшується її афективне сприйняття. Також доцільно враховувати довготривалу масштабну міжнародну допомогу з мінімізації наслідків, зокрема побудови саркофагу, а потім і сучасного сховища для відпрацьованого ядерного палива. Водночас заслуговує на увагу істотна кількість респондентів, які впродовж усього періоду моніторингу не змогли визначитися з відповіддю. В останньому випадку можна припустити не тільки брак знань щодо реального впливу Чорнобиля на людське здоров'я, а й брак пам'яті щодо самої події техногенної катастрофи Згідно з всеукраїнським опитуванням, проведеним КМІС у квітні 2021 року, більшість респондентів (69%) не змогли навіть пригадати рік, в якому відбулась Чорнобильська катастрофа. . Аналіз демографічних груп виявив одну важливу закономірність: упродовж усього періоду соціологічного моніторингу в середньому половина респондентів віком від 30 до 50 років вважає, що саме наслідки Чорнобиля є основним екологічним чинником погіршення їхнього здоров'я. Цей результат підтверджує наявність «підводних каменів», про які говорять виконавці міжнародного проєкту «Чорнобильські покоління після 20 років»: порівняно з 1991 роком зменшення негативного впливу катастрофи на здоров'я сьогоднішніх підлітків поєднується зі зростанням його для дорослого населення середньої вікової групи, яке вже має власних дітей.

Таблиця 5. Як Ви вважаєте, чи позначаються на стані Вашого здоров'я наслідки Чорнобильської катастрофи?, %

Істотне зменшення перестороги респондентів щодо негативних наслідків Чорнобильської катастрофи не означає другорядності екологічної безпеки як такої. У сучасному українському суспільстві актуальність екологічної безпеки продукується такими елементами національної безпеки, як технологічна й епідеміологічна. Саме екологічна безпека як стан правових норм, господарської та військової діяльності, що дає змогу запобігти завданню збитків природному середовищу життєдіяльності людини й суспільства, є проміжною ланкою між технологічною та епідемічною безпекою.

Порушення вимог технологічної безпеки унеможливлює гарантування постійного розвитку в країні високих і безпечних технологій; запобігання збиткам довкіллю та населенню через технологічну недосконалість небезпечних виробництв та застосування військової зброї і техніки. Водночас унаслідок збільшення кількості джерел екологічних небезпек, що мають мутагенні наслідки для живої природи, в Україні мали місце нові й реанімовані епідемії Як приклад, пов'язані з впливом екологічних факторів “чернівецька хвороба”, захворювання дітей у Полтавській області та масове отруєння жителів Первомайського району Миколаївської області..

Хоча за постчорнобильський період частка тих, хто вказував на недостатність екологічної безпеки, також помітно зменшилась, однак понад половина опитаних продовжує вказувати на її нестачу. Порівняно з сільськими мешканцями та жителями Заходу більшою мірою не вистачає екологічної безпеки тим, хто проживає в мегаполісах та на Сході. На окрему увагу заслуговує те, що за останні чверть століття зросла кількість респондентів, яким складно визначитись, вистачає їм екологічної безпеки чи ні (табл. 6).

Таблиця 6. Актуальність екологічної безпеки, %

Соціальний суб'єкт відповідальності за стан довкілля

Одним із основних показників високого рівня екологічної свідомості є відповідальність за стан навколишнього природного середовища. Основу відповідальності за довкілля становлять відносини між людською діяльністю та системою соціальних норм природокористування, які змінюються разом з розвитком виробництва. Міра відповідальності залежить від масштабності впливу на довкілля, знання наслідків своїх дій, масштабів діяльності та її результатів. Екологічна відповідальність відображає, наскільки свідомість, діяльність і поведінка людей у сфері взаємовідносин між суспільством і природою відповідають комплексу вимог, зумовлених соціально-екологічним і техногенним рівнем розвитку суспільства та станом біосфери.

Деякі соціологи схильні вважати екологічну проблематику «інституціональною проблемою», яку спричинив один інститут, індустрія (суспільне виробництво), а розв'язувати має інший інститут, уряд, без особливої участі населення країни. Наведені в таблиці 7 дані в цілому підтверджують погляд на екологічну проблематику як «інституціональну проблему», однак з кардинальною заміною основного суб'єкта відповідальності за завдану шкоду довкіллю. Громадська думка в Україні схильна покладати основний тягар відповідальності за забруднення довкілля на національний уряд, значно применшуючи відповідальність вітчизняного бізнесу. Для порівняння: серед опитаних громадян Європейського Союзу у 2017 році 79% вважали, що великі компанії та індустрія роблять недостатньо для захисту довкілля, тоді як у випадку національних урядів подібної точки зору дотримувалось 67% респондентів [Special Eurobarometer, 2017: p. 6].

Таблиця 7 Хто, на Вашу думку, має нести основну відповідальність (у т. ч. фінансову) за шкоду, завдану довкіллю Опитування 2014 проведене компанією “ГФК Юкрейн", а 2017 та 2019 років - Центром соціальних і маркетингових досліджень “СОЦІС". В усіх опитуваннях вибіркова сукупність становить 1200 респондентів, які за своєю соціально-демографічною характеристикою (вік, стать, рівень освіти) репрезентували доросле населення України.?, %

Вірогідно припустити, що в масовій екологічній свідомості населення України має місце зміщення понять відповідальності за забруднення довкілля з відповідальністю за реалізацію екологічної і природоохоронної політики. Якщо основними забруднювачами довкілля є промислові підприємства (одностайна більшість яких є приватними), то ініціатором державної екологічної політики виступає національний уряд, включно з профільним міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України. У 2019 році половина опитаних у цілому негативно оцінювали діяльність українського уряду в реалізації екологічної політики (протилежної думки дотримувалось 17,4%), а найбільш негативно - ситуацію з утилізацією та переробкою сміття (62,1%). Цілком вірогідно, що зазначена незадовільна оцінка державної екологічної політики екстраполюється респондентами на безпосередню відповідальність уряду і за заподіяння шкоди довкіллю. Логічно припустити, що за недостатньо ефективної діяльності урядових структур в екологічній сфері зростання екологічної відповідальності є нагальною проблемою, яку повинні усвідомити всі соціальні суб'єкти відповідальності, зокрема, на локальному рівні - новоутворені об'єднані територіальні громади.

Варте уваги те, що у випадку «м'якого» та безальтернативного вибору суб'єктів відповідальності громадська думка доволі адекватно визнає відповідальність самих громадян за заподіяну шкоду навколишньому природному середовищу. Це обнадійливий індикатор усвідомлення власної відповідальності за стан екологічних умов проживання. Однак головний критерій відповідальності - це практична діяльність, яка ґрунтується на свідомій, критичній узгодженості й підпорядкованості власних цілей більш загальним суспільним інтересам. Стосовно соціально-екологічної відповідальності така соціальна діяльність виступає у вигляді того чи іншого прояву природоохоронної або ресурсозберігаючої поведінки й діяльності.

Екоатрибутивні патерни поведінки й діяльності

Для екологізації суспільного життя особливе значення має габітуалізація фундаментальних соціальних практик, які сприяють соціальному прочитанню навколишнього природного середовища як екологічно пошкодженого. За П. Бергером і Т. Лукманом, габітуалізації (або призвичаюванню) підлягає будь-яка дія, що часто повторюється і стає зразком. Така дія може бути знову здійснена у майбутньому аналогічним чином і з аналогічним практичним зусиллям [Бергер, Лукман, 1995: с. 87-88].

В емпіричному аналізі елементів екологізму в повсякденному житті доцільно розрізняти вербальні та поведінкові практики. У випадку проведення масових опитувань соціолог зазвичай має справу з вербальними практиками. Але у відповідях на запитання анкети можна розрізнити відповіді про наміри здійснювати певні дії (приклад вербальних практик) і відповіді, які стосуються реальних практик самого респондента та його спостереження за реальними діями соціального оточення (поведінкові практики). При цьому про екологізацію стилю життя навряд чи можна судити на підставі артикуляцій намірів, оскільки вони можуть мати екологічний характер, але при цьому опосередковане відношення до реальних дій.

Елементи екологізму можна розподілити на певні групи на підставі часового континууму соціальної практики (повсякденна або з більшим інтервалом періодичності) та характеру ставлення до охорони природи (безпосередні або опосередковані). Звідси наведені в таблиці 8 види діяльності можна розподілити так: повсякденні опосередковані - ресурсоощадливі патерни поведінки (економія споживання води, електроенергії); неповсякденні опосередковані - проекологічні патерни купівельних орієнтацій; неповсякденні безпосередні - участь в озелененні, фінансова підтримка природоохоронних заходів, різні форми соціальної активності екологічного змісту.

Якщо говорити про безпосередню поведінку пересічного українця щодо захисту довкілля, то тут можна виокремити насамперед купівельні орієнтації щодо екологічно безпечних товарів та ресурсоощадливу поведінку. В обох випадках прояви екофільної поведінки радше є наслідком визнання екологічних цінностей, ніж продиктовані побоюваннями за своє здоров'я та необхідністю економії сімейного бюджету.

Ілюстрацією поширеності зразків ресурсоощадливої поведінки українських громадян можуть слугувати результати національних репрезентативних опитувань (табл. 8). Респонденти мали змогу обрати кілька варіантів відповідей, тому у стовпчиках сума перевищує сто відсотків.

Відзначаючи поширеність прибирання території біля місця свого постійного проживання, слід зауважити, що ці заходи найпоширеніші серед сільського населення, що пов'язане з гіпотезою М. Хейдметса про зв'язок між ступенем персоналізації (визначається як фіксація людиною певної частини середовища як "свого") і ставленням людини до навколишнього середовища.

Таблиця 8. Артикуляція та практичний вияв готовності до участі в поліпшенні природного середовища Опитування 1999 та 2019 років здійснено Центром "СОЦИС", а 2014 року - компанією "ГФК Юкрейн" за вищезгаданою вибіркою., %

Гіпотеза ґрунтована на тому припущенні, що основною передумовою ідентифікації зовнішнього об'єкта як "свого" є можливість контролю і відокремлення даного об'єкта. І навпаки, відчуття "свого" не виникає, якщо цей об'єкт з людиною ніяк не пов'язаний, "живе своїм життям" [Хейдметс, 1995].

У сільській місцевості прибирання території біля власного будинку є однією з ознак визнання цієї території "своєю" та дотримання побутово-санітарних умов проживання, тоді як протилежна картина спостерігається серед мешканців багатоквартирних будинків у великих містах. Тут фактично відбулося відчуження городян від середовища свого безпосереднього проживання, яке у переважній більшості випадків визнається не своїм, а спільним. Емпіричним підтвердженням слугує опитування 2019 року, згідно з яким кожний п'ятий мешканець столиці прибирав територію біля свого будинку, тоді як серед селян цей показник перевищував майже втричі.

Отримані соціологічні дані показують, що на вербальному рівні значна частина українських громадян більше схильна до артикуляції своєї участі в екозахисних акціях, ніж до безпосередньої участі в захисті навколишнього природного середовища. Зафіксована розбіжність підтверджується і тим, що за всі роки моніторингу в екологічному русі брала участь незмінно мінімальна частка респондентів (1,3%, у 1994 р. та 0,8% у 2020 р.). Зазначений факт дає підстави говорити радше про моральну підтримку, прихильність до неурядових екологічних організацій і екологічного руху в цілому, ніж про реальне бажання залучитися до соціальних акцій екологічного спрямування. На тлі в цілому недостатньо ефективної і послідовної державної екологічної політики саме екологічний рух в Україні виконує функцію колективного актора альтернативної екологічної політики [Стегній, 2019].

Висновки

Головний висновок проведеного моніторингу масової екологічної свідомості населення України полягає в тому, що зазначений тип свідомості у сучасному українському суспільстві можна типологізувати як помірковано стурбовану свідомість - без відповідного активного залучення до соціальних екозахисних акцій.

У статусно-ієрархічній структурі соціальних цінностей екологічні цінності посідають далеко не перше місце, що перешкоджає екологізації масових соціальних практик та участі пересічних громадян у процесі інституціоналізації екологічних інтересів. Водночас екологічні умови проживання викликають достатньо негативну емоційну оцінку в більшості населення України, що об'єктивно стимулює звернення уваги соціологів до необхідності дослідження проблем, які безпосередньо стосуються екологічної безпеки проживання людини.

Наявна актуальність екологічної ситуації в Україні безпосередньо пов'язана з проблемами дотримання технологічної й епідемічної безпеки. Зважаючи на системний характер соціально-екологічних проблем, дотримання екологічної безпеки є обов'язковою умовою досягнення і соціальної, і національної безпеки загалом. В основу практичної діяльності української держави слід покласти постулат про пріоритетність прав людини, зокрема гарантованого права на екологічну безпеку.

Для інституціоналізації екологічних інтересів в українському суспільстві доцільно враховувати усвідомлення значною частиною населення небезпеки погіршення екологічних умов проживання для здоров'я людини та доцільності ресурсозберігаючої поведінки. Ці мотиви залучення населення до практичних дій щодо збереження навколишнього природного середовища могли б, за умов послідовної екологічної політики держави і активності екологічного руху, стати поштовхом для поширення в Україні екологічно збалансованого способу життя.

Джерела

1. Бергер П., Лукман Т. (1995) Социальное конструирование реальности. Москва: Медиум.

2. Спасибенко С.Г. (2000) Методологические проблемы социологии человека. Социально-гуманитарные знания. № 2.

3. Стегній О. (2012) Соціологічне прочитання природи. Київ: Центр екологічної освіти та інформації,

4. Стегній О. (2011) Чверть століття після Чорнобиля: досвід соціологічного спостереження. Соціологія: теорія, методи, маркетинг. № 3.

5. Стегній О. (2019) Екологічний рух як колективний актор альтернативної екологічної політики. Соціологічні виміри громадянського суспільства в Україні. Київ: Інститут соціології НАН України

6. Українське суспільство: моніторинг соціальних змін. (2020). Випуск 7(21). Київ: Інститут соціології НАН України.

7. Хейдметс М. (1980) Социально-психологические проблемы жилой среды (аспект персонализации среды). Человек. Среда. Общение. Таллинн: ТПедИ.

8. Special Eurobarometer 468. (2017). Report «Attitude of European citizens toward the environment».

Размещено на Allbest.ru