Екологічний туризм як пріоритетний напрям сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАУКОВА РОБОТА

на тему: «Екологічний туризм як пріоритетний напрям сталого розвитку»



АНОТАЦІЯ

Актуальність теми. Екологічний туризм поступово починає займати значиму нішу в світовій індустрії туризму. За прогнозами експертів Всесвітньої туристичної організації (ВТО) екологічний туризм буде і надалі розвиватися такими ж високими темпами. І це в першу чергу благотворно вплине на економічний розвиток країн, що розвиваються, які ще не втратили свої безцінні природні ресурси.

В Україні є природні території, що мало змінені діяльністю людини, тому екотуризм з відповідальним ставленням до природи і якнайменшим впливом на довкілля має перспективи для розвитку. Цей вид туризму сприяє стійкому розвитку територій, передбачає участь місцевого населення у наданні послуг, створює економічні стимули до охорони довкілля.

Наукова проблематика розвитку екологічного туризму як перспективного виду туристичної діяльності висвітлюється у працях вітчизняних і зарубіжних учених, таких як: Є. Арсеньєвої, О. Бейдика, В. Гетьмана, В. Єрмаченка, О. Зими, А. Кускова, О. Любіцевої, С. Мельниченка, Л. Оболенцевої, Я. Олійника, В. Петранівського, І. Русева, М. Рутинського, Т. Сергеєвої, В. Храбовченко.

Мета дослідження - обґрунтування теоретичних і методичних підходів та розробка рекомендацій щодо розвитку екологічного туризму в Україні. екологічний туризм україна

Досягнення цієї мети зумовило необхідність комплексного вирішення наступних задач:

* уточнити поняття, принципи і особливості екологічного туризму;

* з'ясувати основні аспекти розвитку екологічного туризму у на сучасному етапі;

* проаналізувати напрямки і перспективи розвитку екологічного туризму;

* сформувати систему показників для планування розвитку екологічного туризму;

* надати рекомендації щодо напрямів розвитку екологічного туризму.

Об'єкт дослідження - є процес розвитку екологічного туризму як пріоритетного напряму сталого розвитку.

Предмет дослідження - сукупність теоретико-методологічних та прикладних засад управління розвитком екологічного туризму.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є діалектичний і абстрактно-логічний метод пізнання економічних явищ та положень економічної теорії. Теоретичною базою дослідження стали праці класиків економічної науки, сучасних вітчизняних та зарубіжних учених економістів, маркетологів та агрономів, Закони України, укази Президента України, постанови Верховної Ради та Уряду України.

Для обґрунтування стратегічних напрямів управління розвитком екологічного туризму використано формально-логічні методи - індукції та дедукції, порівняння, аналогій, моделювання, змістовно-логічні (аналізу та синтезу, гіпотетичний, історичний) та соціологічні (експертних оцінок, соціологічних опитувань) методи.

Інформаційною базою є матеріали Всесвітньої туристичної організації (ЮНВТО), законодавчі та нормативні акти Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, Державної служби статистики України, Міністерства економічного розвитку та торгівлі України, Державного агентства туризму і курортів України Міністерства інфраструктури України, Головного управління туризму і курортів Київської міської державної адміністрації.

Загальна характеристика роботи. Розглянуто теоретичні засади та історію вивчення екологічного туризму, його класифікацію, а також сучасний стан цієї сфери в Україні. Охарактеризовано принципи екологічного туризму за певними ознаками. Сформовано систему показників для планування розвитку екологічного туризму та технології використання природних ресурсів. Надано рекомендації щодо напрямів розвитку екологічного туризму в Україні.



ЗМІСТ

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ

1.1 Теоретичні аспекти визначення сутності та змісту поняття «екологічний туризм»

1.2 Принципи організації екологічного туризму

Висновки до розділу 1

РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ПОТЕНЦІАЛУ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

2.1 Оцінка екологічних впливів туризму на довкілля

2.2 Формування системи показників для планування розвитку екологічного туризму та технології використання природних ресурсів

Висновки до розділу 2

РОЗДІЛ 3. РОЗРОБЛЕННЯ ПРИНЦИПІВ І СПОСОБІВ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Заходи для обмеження та запобігання негативним впливам туризму на навколишнє природне середовище

3.2 Екологічна паспортизація як невід'ємна складова екологізації туризму

Висновки до розділу 3

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ



РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ

1.1 Теоретичні аспекти визначення сутності та змісту поняття «екологічний туризм»

Згідно з даними ЮНВТО, екологічний туризм є одним з видів туризму, який займає лідируючі позиції по популярності та темпах розвитку в усьому світі. Він зайняв свою нішу на ринку туристичних послуг через збільшення попиту на сталий туризм.

В Україні екологічний туризм в його організованому вигляді, по суті, робить перші кроки. Традиційно його прийнято здійснювати на територіях національних парків і природних заповідників. Саме тут зосереджені найбільш примітні природні цінності, долучення до яких і приваблює численних туристів.

Датою народження екологічного туризму в Україні можна вважати 1995-1996 роки. Одна з ключових проблем розвитку екологічного туризму в Україні полягає в тому, що у нас в країні досі так і немає чіткого розуміння того, що ж таке екологічний туризм і в чому полягають його принципи. З іншого боку, в Україні накопичено певний досвід розвитку екологічного туризму, причому як позитивний, так і негативний.

Виникненню поняття «екологічний туризм» сприяло декілька тенденцій.

По-перше, туризм став однією з найбільших глобальних економічних активностей. Число відвідувачів охоронюваних територій по всьому світу настільки зросло, що потенційний збиток, який вони могли завдати природним комплексам, став викликати серйозну заклопотаність. У той же час, стало очевидно, що при раціональній організації туризм може забезпечити реальну фінансову підтримку охорони природи і підвищити значимість тих природних ділянок, які повинні зберігатися в первозданному вигляді.

По-друге, стало очевидно, що успіх природоохоронних дій немислимий на основі одних лише «заборонних» заходів, особливо, якщо вони спрямовані проти інтересів місцевого населення. Необхідно, щоб місцеві жителі стали партнерами у цій діяльності, і щоб дбайливе ставлення до природи було для них економічно вигідно. І знову-таки, ключову роль у цьому може зіграти екологічний туризм.

По-третє, відбулася зміна пріоритетів в устремліннях туристів. Все більше людей, особливо в розвинених країнах, стало прагнути з міст у куточки непорушної природи. На противагу традиційному «пляжно-курортному» відпочинку, зріс попит на тури активно-пізнавальної спрямованості.

Існує декілька визначень екологічного туризму, а саме [1,2,3,4,5]:

- екотуризм - це подорожі по відносно неспотвореним або незабрудненим областям з унікальними природними об'єктами для захоплення і насолоди пейзажем, дикорослими рослинами і дикими тваринами, тощо;

- «природний туризм, який включає вивчення природного і культурного навколишнього середовища і слугує для поліпшення стану в цьому середовищі».

Головні ознаки екологічного туризму:

- будь-яка подорож, протягом якої турист вивчає навколишнє середовище;

- подорож, в якій природа є головною цінністю;

- доходи від екотуризму прямують на фінансову підтримку захисту навколишнього середовища; екотуристи особисто беруть участь в діях, які зберігають або відновлюють ресурси дикої природи;

- екотур - це подорож, в якій всі дії є «екологічно м'якими».

Виділяються такі форми екотуризму - активний екотуризм (піший, велосипедний, водний, кінний, рибальство), фауністичні та флористичні поїздки (орнітологічні поїздки, полювання, тематичні поїздки), культурологічні й етнографічні поїздки).

На даний час можна виділити 4 головних види екологічного туризму:

1. Науковий туризм. Під час наукових турів, туристи приймають участь у різноманітних дослідженнях природи, ведуть польові дослідження, як правило на природно-заповідних територіях, які знаходяться під охороною (заповідники, заказники, національні парки). До категорії наукового туризму можна віднести також науково-дослідні експедиції та навчальні практики студентів природничих наук.

2. Тури з вивчення історії природи. Подорожі, які пов'язані із вивченням навколишнього середовища, місцевої культури. Частіше за все, подорожі такого виду організовуються на території природних заповідників чи національних парків.

3. Пригодницький туризм. Даний тип туризму об'єднує усі види подорожей, які пов'язані з активними засобами пересування та відпочинку на природі. Метою даного відпочинку є отримання нових вражень, відчуттів, адреналіну. Це: альпінізм, скалолазання, спелеотуризм, гірський та пішохідний, водний, лижний, гірськолижний, кінний туризм, а також паропланеризм та дайвінг, які є екстремальними, але мають найбільший дохід у галузі екологічного туризму.

4. Подорожі в природні резервації і заповідники. Велика частина дикої природи, що збереглася знаходиться в наш час у заповідниках і резерваціях, де вона найбільш охороняється. Подорожі в збережені недоторканими куточки природи з метою вивчення та спостереження дикого рослинного і тваринного світу.

1.2 Принципи організації екологічного туризму

Розглядаючи розвиток та формування екологічного туризму, важливо відмітити принципи на яких базується робота цілої галузі. Зазначимо ряд основних принципів: екологічний туризм пробуджує в людині почуття єднання та спілкування з природою. Саме під час подорожей люди тісно спілкуються з природою, відчувають її, знайомляться з особливостями життя місцевих жителів, їх традицій, звичаїв певного регіону.

Екологічний туризм спонукає розвитку обізнаності суспільства в екології, підтримці природи у її первозданному вигляді та зменшенню негативного впливу людини на природу. Ранжувати принципи екологічного туризму за певними ознаками можна лише умовно, але науковці виділяють наступні принципи екологічного туризму:

- загальнонаукові принципи ґрунтуються на узагальнюючих філософських положеннях, що відображають найбільш суттєві властивості об'єктивної дійсності та (відомості на основі досвіду, що отриманий у процесі пізнавальної діяльності людини. Основними загальнонауковими принципами екологічного туризму є:

- діалектичний - дозволяє обґрунтувати взаємодію різноманітних факторів та чинників екологічного туризму, як причинно-наслідкові відносини та зв'язки, що відображають реальну дійсність;

- системний - передбачає розгляд екологічного туризму як системи, що має певну структуру, взаємозв'язки і відносини різних елементів;

- історичний - екологічний туризм розуміється, як напрям рекреаційної діяльності, що розвивається в конкретних історичних умовах;

- пізнавальний - пізнавальна функція екологічного туризму пов'язана з загальнофілософською теорією пізнання, що є загальною методологічною базою для багатьох наук.

Конкретно-наукові принципи визначаються особливостями певної наукової області, науки. Як правило ці принципи формують методологічну базу певного дослідження.

Основними конкретно-науковими принципами екологічного туризму є:

- екологічний - визначення та гармонізація основних зв'язків в екотуристській системі (між туристами, туроператорами, природними ландшафтами, місцевою громадою). Ядром цієї системи на відміну від класичної екосистеми є саме природне середовище (ландшафти);

- геоекологічний (конструктивно-географічний) - базування на природоорієнтованому раціональному використанні, охороні та відтворенні природних ресурсів;

- екостабілізуючий - недопущення та мінімізація шкоди, завданої природному середовищу, що не порушує екологічної стійкості середовища;

- інтелектуально-освітній - спрямованість на масову екологічну освіту та виховання;

- соціально-етичний - орієнтація на формування екокультури та екоетики спілкування з природним середовищем;

- етноекологічний - повага до інтересів місцевих мешканців, шанобливе ставлення до етнокультурного середовища, збереження та відтворення етнокультурних традицій (обрядів, свят, пісень, ігор, розваг тощо), традиційних систем природокористування (етноприродокористування) та охорони природи;

- економіко-розвиваючий - спрямування на ефективний сталий розвиток тих регіонів, де він здійснюється, інвестування в охорону та відтворення природного середовища.

Основна ідея екологічного туризму - це, насамперед, турбота про навколишнє природне середовище, що використовується у туристичних цілях. Власне, саме таке використання природи у сполученні з вихованням любові до неї, усвідомленням важливості її захисту та відтворення і є основною відмінною рисою екологічного туризму, що реалізується в його завданнях та функціях.

Основними завданнями екологічного туризму є:

- постійно, систематично і цілеспрямовано культивувати критерій рівноваги навколишнього природного середовища;

- гармонізувати відносини між природою, суспільством і економікою;

- орієнтувати туристичні організації на збереження, відтворення і збільшення споживчої вартості природного середовища за рахунок виділення частини прибутків від туризму на вирішення пов'язаних із цим завдань;

- підкоряти короткочасні інтереси отримання прибутку від туризму довгостроковим інтересам щодо збереження природи для прийдешніх поколінь, примноження рекреаційно-туристичних ресурсів, а також подальшого соціально-економічного розвитку місцевих громад на основі екологічного туризму.



ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Екологічний туризм - це подорож в місця з відносно незайманою природою з метою отримання уявлень про природні та культурно-етнографічні особливості даної території, що не порушує цілісності екосистем і створює такі економічні умови, коли охорона природи стає вигідною місцевому населенню.

Екотур має ряд особливостей, які в сукупності відрізняють його від масового туризму: - подорож до природних територій здійснюється порівняно невеликими групами. - мотивація туристів, полягає у потребі спілкування з природою, прагненні отримати естетичне і моральне задоволення від неї, побачити унікальні ландшафти.

Ще однією особливістю екологічного туризму є екологічна свідомість подорожуючих. Туристи готові на деякий час забути про вигоди цивілізації, можливо навіть тимчасово відмовитись від певних звичок заради підтримання довкілля у належному стані.

Крім того, екологічний туризм передбачає певну екологічну освіту в комплексі з глибоким пізнанням пам'яток природи, архітектури, культурних особливостей місцевого населення.



РОЗДІЛ 2. ОЦІНКА ПОТЕНЦІАЛУ РОЗВИТКУ ЕКОЛОГІЧНОГО ТУРИЗМУ В УКРАЇНІ

2.1 Оцінка екологічних впливів туризму на довкілля

Інтенсивність впливів туризму на довкілля залежить здебільшого від масштабів та видів туристичної діяльності на тій чи іншій території. Звичайно, окремий турист здійснює незначний вплив на навколишнє середовище, однак екологічні проблеми з'являються при збільшенні числа туристів або при зміні ступеня використання ресурсів. Різкі темпи збільшення кількості туристів та поява нових видів туризму можуть поставити під загрозу найбільш вразливі в екологічному сенсі райони, включаючи парки, які є загальногромадською спадщиною.

Найбільш небезпечними є впливи туризму на:

І. Рослинний та тваринний світ. Нерегульована туристична діяльність прямим чином впливає на видовий склад рослинності конкретно визначеної території (особливо це характерно для приземного шару). Збір рослин для гербаріїв та букетів, при якому вони часто вириваються з корінням, призводить до зникнення деяких, часто - рідкісних видів, а проходження туристських транспортних засобів за межами доріг завдає шкоди рослинності, веде до локальної деградації трав'яного покриву і до утворення значної кількості неупорядкованих доріг, що порушує красу природних територій.

Що стосується тваринного світу, то найбільшої шкоди він зазнає від несанкціонованого полювання та рибної ловлі, які скорочують популяції багатьох видів тварин і риб. Браконьєрство сьогодні завдає дуже великої шкоди природі України. Проте відомо, що й сама присутність людей також здатна порушити життєдіяльність диких тварин, особливо - птахів та ссавців. Часто незручності тваринам завдають не самі люди, а устаткування, яким вони користуються на відпочинку. Так, наприклад, шум радіоприймачів і двигунів автомобілів призводить до порушення життєдіяльності дикої фауни. Великої шкоди рибам завдають розважальні швидкісні водні скутери, катери, моторні човни в районах пляжів.

ІІ. Санітарний стан території. Сміття та відходи, які залишаються після відвідування туристами певних територій чи об'єктів, як правило створюють значні санітарні проблеми та впливають на здоров'я місцевого населення. В першу чергу, накопичення відходів (особливо вироби з пластику та поліетилен) негативно впливають на якість питної води, ґрунтів, рослинності та повітря. В багатьох країнах світу, вироби з матеріалів, яки мають тривалий період саморозкладу вилучені із масового використання (ЮАР, Австралія, США, країни ЄС).

Для вирішення вище зазначених проблем одним із найефективніших способів може стати попередження їх накопичення, що виражатиметься у:

- постійному екологічному контролі як за індивідуальними, так і за організованими туристами, активізації еколого-просвітницької діяльності серед туристів;

- збільшенні кількості спеціальних баків для сміття в межах туристичних територій;

- збільшенні розміру штрафів для туристів у разі засмічення території;

- розміщенні еколого-пізнавальних, попереджувальних стендів та аншлагів;

- активізації волонтерських робіт та діяльності громадських організацій.

ІІІ.Атмосферне повітря. Якість атмосферного повітря є важливим індикатором здоров'я населення, придатності території для відпочинку, оздоровлення та лікування (особливо це стосується ПЗТ, які слугують основними та найпривабливішими об'єктами розвитку туризму). Саме тому, важливою являється проблема визначення впливів туристичної діяльності на атмосферне повітря та розробки шляхів її усунення, організація постійного моніторингу за станом повітря та впровадження програм його очищення.

Забруднення повітря здебільшого відбувається внаслідок використання транспортних засобів в ході чи під час туристичних подорожей та перевезень. Шкідливі речовини, що містяться у відпрацьованих газах автомобілів, вкрай негативно впливають як на здоров'я людини, так і на екологічний стан довкілля. Під час експлуатації автомобіля з двигунами внутрішнього згоряння джерелами викидів шкідливих речовин є відпрацьовані гази, картерні гази, випаровування з систем живлення, неконтрольований вплив на ґрунт паливно-мастильних матеріалів тощо. Для туристичних перевезень характерними є часті зупинки, з метою огляду об'єктів екскурсії, насолоди красою природи, а також рух на незначних швидкостях, що значно підвищує обсяги викидів.

IV. Водні об'єкти. Основним ресурсом, який використовується для відпочинку, спорту та купання, для забезпечення функціонування закладів туристичного розміщення, в особистих потребах відпочиваючих слугують саме водні об'єкти. Нераціональне та надмірне використання водних об'єктів може призводити до їх виснаження і деградації.

Здатність водних ресурсів задовольняти туристичні потреби різна, але, в основному, чим більше туристи використовують певну територію, тим більший ризик погіршення якості води. Деякі види туризму спричиняють особливо значний вплив на якісний склад водних ресурсів, що пов'язано з використанням моторних видів водного транспорту, які сприяють розвитку берегової ерозії, поширенню та розмноженню водних бур'янів, помутнінню води (особливо в мілких водоймах) та викликають хімічне забруднення.

Багато готелів та закладів туристичного розміщення використовують різноманітні хімікати (хлорне вапно або каустичну соду) для знищення запаху стічних вод або для розчинення жирів і масел. Деякі готелі навіть скидають хлоровану воду з басейнів прямо в водні об'єкти. Хлорорганічні сполуки, які використовуються для дезинфекції води, є дуже токсичними для водної флори та фауни і можуть спричинити їх загибель.

Ще одним негативним фактором є будівництво готельних та розважальних комплексів, що часто призводить до перевантаження каналізаційних систем. Очисні споруди в пік туристичного сезону не завжди справляються з великими об'ємами стічних вод, а тому останні скидаються у водні об'єкти (річки, моря, озера), що негативно впливає на флору та фауну. Стічні води, які потрапляють від закладів будівництва та обслуговування, сприяють розмноженню водоростей у водоймах (цвітіння водоростей), що призводить до гіпоксії (низький вміст кисню). Для водних екосистем низький вміст кисню означає, що його концентрація в літрі води менше ніж 2-3 мг/л. Це, в свою чергу, веде до загибелі риби та зміні видового різноманіття водного об'єкта.

V. Грунт та рельєф.Вплив туризму на ґрунт може мати різний характер, який залежатиме від конкретних видів туризму, що організовуються на відповідній території. Ущільнення ґрунту викликаються переважно внаслідок пішохідних екскурсій великих груп туристів або кінних прогулянок.

Пошкодження ґрунту, пов'язані з деградацією рослинності, відбуваються звичайно на стежках і дорогах, а також на великих площах в кемпінгах. Зникнення рослинної підстилки через фрагментацію (розпад на частини, подальша ерозія і вилуговування) звичайно відбувається на ранніх стадіях утворення туристичних стежин та доріг.

Особливо сильно руйнується ґрунт під дією копит коней (кінний туризм, який розвинений практично на всій території України). Тривале руйнування листяної підстилки згубно впливає на екосистеми, оскільки при цьому знижується кількісний вміст азоту в ґрунті. Крім того, гинуть мікроорганізми, що забезпечують його утворення і кругообіг.

В ґрунтах, внаслідок ущільнення, погіршується їх структура, здатність ґрунту відновлювати рослинний покрив, внаслідок ушкодження коріння рослин, порушується дренаж, який викликає змив ґрунту та може слугувати причиною виникнення ерозії, ускладнюється доступ вологи та повітря до коренів рослин та ґрунтових організмів, знижується мікробіологічна активність (в 2-3 рази), зменшується інтенсивність виділення вуглекислого газу. Дані процеси призводять до скорочення видового складу рослин, а іноді до їх загибелі.

Утрамбування ґрунту частіше за все відбувається під дією транспортних засобів, які використовуються як для перевезення туристичних груп, так і для забезпечення організаційно-обслуговуючої роботи в туризмі.

Потік неорганізованих туристів здебільшого носить хаотичний характер, що веде до:

- витоптування трав'яного покриву, який росте поруч із туристичними стежками та місцями для ночівлі;

- руйнування та ущільнення ґрунту, який, в свою чергу, починає гірше пропускати вологу та повітря, що призводить до зміни мікроклімату приґрунтового шару;

- зменшення кількості комах та інших живих організмів;

- ерозії ґрунтів (як правило на туристичних стежках).

Як бачимо, нагальним завданням на державному рівні є гармонізація туристичної діяльності з потребами забезпечення екологічно-збалансованого використання наявного ПРП туристичних регіонів.

Тому, звертаючи увагу на негативні фактори, пов'язані з впливом туристичної діяльності, одними з першочергових завдань державної політики на шляху збереження природних комплексів та об'єктів, біологічного та ландшафтного різноманіття, має стати розробка та впровадження у практику цільових програм з екологізації існуючих видів туризму та його переходу на принципи екологічно-орієнтованого розвитку.

2.2 Формування системи показників для планування розвитку екологічного туризму та технології використання природних ресурсів

Аналіз формування і розвитку екологічного туризму в Україні дозволив виділити основні проблеми, що виникають на шляху впровадження практики екологічного туризму, які представлені в таблиці 1.

Одним з найважливіших показників планування розвитку екологічного туризму та технології використання природних ресурсів є пропускна здатність екосистеми. Пропускна здатність є загальним показником, величина якого залежить від параметрів 4-х несучих елементів: екологічного середовища; просторового розміщення рекреаційних ресурсів; психологічної комфортності; економічної несучої здатності ландшафту.

З точки зору регіонального управління, виникнення і розвиток екологічного туризму призводить до наступного: а) збільшення кількості платників податків та бази оподаткування; б) збільшення числа працюючих місць; в) поява зручного інструменту для взаємодії з бізнесом; г) зростання інвестиційної привабливості регіону; д) підвищення політичної, економічної та соціальної значущості регіону.



Таблиця 1.

Проблеми, що виникають на шляху впровадження практики екологічного туризму

На державному рівні
1.	Недосконалість законодавчої та нормативно-правової бази особливо - податкової політики, візової системи, правил землекористування
2.	Відсутність стратегії та конкретних планів розвитку екотуризму на базі сільських територій
3.	Відсутність розмежування повноважень органів державної виконавчої влади та місцевого самоврядування у сфері ТРК
4.	Низька ефективність функціонування наявних об'єктів курортно-рекреаційного комплексу
На регіональному рівні
5.	Відсутність або низька комфортність інфраструктури
6.	Обмежений набір послуг туристично-рекреаційних послуг
7.	Неефективна система управління розвитком ТРК
8.	Пасивність маркетингової та інформаційно-рекламної діяльності
9.	Зношеність основних засобів ТРК
10.	Поступове виснаження лікувальних і природно-кліматичних ресурсів
11.	Відсутність докладної інформації про райони проведення турів та еколого-пізнавальних програм у наших ООПТ і СТ
12.	Низька кваліфікація кадрів, внаслідок відсутності ступеневої системи освіти у сфері ТРК
13.	Відсутність механізмів визначення допустимих рекреаційних навантажень і моніторингу екологічних наслідків туризму
14.	Відсутність спеціалізованої інформації, наприклад, списків видів рослин і тварин з коментарями, переліків рідкісних і зникаючих видів та ін.
15.	Відсутні спеціалізовані структури, здатні організувати і координувати процес розвитку екотуризму на регіональному рівні

Таким чином, необхідний організаційно-економічний механізм управління регіональним розвитком екологічного туризму, під яким слід розуміти сукупність системних елементів, що визначають алгоритм прямого і непрямого впливу на умови функціонування і розвитку об'єкта управління і забезпечують реалізацію коопераційних взаємодій учасників ТРК з метою реалізації ресурсного потенціалу для підвищення ефективності регіональної економіки.

Управління розвитком екологічного туризму в регіоні слід розглядати як довгострокову задачу, вирішити яку можна тільки професійно, не перетворюючи його в побічну функцію.

Головним завданням організаційно-економічного механізму є забезпечення організаційної єдності господарюючих суб'єктів ТРК регіону у підвищенні ефективності діяльності, створення необхідних умов для перетворення економічних відносин, успішному вирішенні проблеми сталого економічного і соціального розвитку регіону.

Організаційно-економічний механізм повинен бути спрямований, насамперед, на охорону навколишнього середовища, створення господарського механізму, ідентичного вживаному в управлінні економікою регіонів шляхом забезпечення єдиних підходів до організації планування виробництва та охорони навколишнього середовища, стимулювання екологізації виробництва і зниження антропогенного впливу на рекреаційні ресурси.

Дана стратегія повинна забезпечити розвиток туризму по траєкторії, що сприяє тому, щоб:

а) природні комплекси не постраждали;

б) були створені механізми підвищення зайнятості місцевих жителів;

в) виникла можливість зростання доходів як природоохоронних структур, так і місцевих поселень;

г) розвивалася екологічна освіта.

На основі запропонованої стратегії сільські території здатні мінімізувати «витрати» екотуризму та максимально збільшити його переваги.

Основу управління розвитком екологічного туризму становить програмно-цільовий метод, який спирається на раціональний розподіл повноважень і функцій між регіональним рівнем і рівнем окремих дестинацій екотуризму.

Обґрунтованість застосування даного методу в сфері розвитку екологічного туризму підтверджується виконанням вимог, що пред'являються до відбору регіональних і галузевих цільових програм розвитку: розвиток екологічного туризму сприяє вирішенню пріоритетних завдань соціально-економічного та природоохоронного характеру; в рамках чинного ринкового механізму неможливо комплексно вирішити проблему розвитку екологічного туризму; розвиток екологічного туризму вимагає координації міжгалузевої взаємодії з надання послуг високої якості.

Система програмних заходів, на наш погляд, повинна включати в себе:

- організацію та управління екотуристською діяльністю;

- сприяння розвитку матеріальної бази екотуризму;

- кадрове забезпечення розвитку екотуризму;

- нормативно-правову область;

- експертизу і наукове забезпечення туризму;

- рекламно-інформаційне забезпечення просування вітчизняного екотуристського продукту на внутрішньому та зовнішньому ринках;

- роботу з місцевим населенням;

- розвиток малого бізнесу, пов'язаного з екотуризмом.

Відносно новим напрямом для України є робота щодо забезпечення участі місцевого населення в розвитку екотуризму, що є невід'ємним компонентом сучасних міжнародних програм і проектів. Важливість цього напрямку обумовлена тим, що саме екотуризм в потенціалі може забезпечити місцевому населенню економічні вигоди для збереження унікальних природних ресурсів регіону.

В результаті реалізації запропонованих нами програмних заходів очікується створення районної еколого-просвітницької мережі і туристських центрів з координацією їх діяльності в єдиному Центрі екологічного туризму, суттєве зростання туристського потоку, залучення значного числа місцевих жителів у сферу екологічного туризму, збільшення доходів від екотуристської та еколого-просвітницької діяльності, зростання фінансової підтримки від місцевих спонсорів.



ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

В даний час практична робота з організації екологічного туризму та туристської діяльності на сільських територіях програми або концепції, відсутня також координація дій агентів в галузі екологічного туризму. Внаслідок цього природний і туристський потенціал України використовується дуже обмежено, хоча країна володіє туристськими ресурсами, значно переважаючими можливості туристичної індустрії економічно розвинених держав. Розробка комплексу заходів з управління екологічним туризмом, що включають створення організаційного механізму взаємодії, моніторингу та контролю діяльності економічних агентів, дозволить максимально реалізувати величезний потенціал розвитку екологічного туризму України.

В основу організаційно-економічного механізму управління розвитком екологічного туризму покладені довгострокові цілі - це перетворення регіону, який володіє найбільшим природно-ресурсним потенціалом для розвитку екотуризму в динамічно розвиваючийся, що забезпечується на основі розумного споживання рекреаційних особливо цінних ресурсів ТРК. Високі темпи економічного зростання повинні стати засобом досягнення значущих екологічних орієнтирів, успішного вирішення актуальних завдань структурно-технологічної модернізації рекреаційного господарства, реалізації додаткових конкурентних переваг курортних, туристських регіонів на міжнародній арені.



РОЗДІЛ 3. РОЗРОБЛЕННЯ ПРИНЦИПІВ І СПОСОБІВ ЕКОЛОГІЗАЦІЇ ТУРИСТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Заходи для обмеження та запобігання негативним впливам туризму на навколишнє природне середовище

Концепція розвитку екологічного туризму в Україні повинна стати провідною на шляху проведення комплексної екологізації усієї туристичної галузі. Екотуризм сприятиме покращенню екологічного стану природного середовища в процесі організації туризму, відновленню порушених екосистем, збереженню флори та фауни, а також виконуватиме важливу еколого-освітню діяльність.

Стосовно об'єктів екологічного туризму, то ними можуть бути не тільки заповідні території та ландшафтні парки, але й будь-які інші природні об'єкти. Для екологічного туризму головним виступають не об'єкти туризму, а те, які функції під час туристичної подорожі виконуються суб'єктами туристичної діяльності, а саме:

1) природо-пізнавальна (головна мета - вивчення красот і особливостей конкретного ландшафту, його географічних, геологічних, біологічних цінностей);

2) природоохоронна (пізнання форм і заходів природоохоронної діяльності в межах об'єкту та шляхів її вдосконалення, визначення екологічної ємності території);

3) еколого-освітньо-виховна (підвищення рівня екологічної культури й свідомості як туристів, так і місцевих жителів з використанням лекцій, семінарів, фотовиставок, екологічних тематичних фільмів тощо);

4) рекреаційно-оздоровча (покращення здоров'я туристів за рахунок здорового активного способу життя, позитивних емоцій від спілкування, виконання доброчинних акцій й отримання цінних знань та інформації);

5) соціально-економічна (виконання соціально-екологічного моніторингу з метою виявлення причин екологічних негараздів регіону, анкетування населення, допомога у розробленні програм і планів покращення екологічних і соціально-економічних умов регіону).

Екологічний туризм в Україні може включати всі види пішохідного, кінного, велосипедного, гірського, сільського, спелео-, водного туризму; зоологічні, орнітологічні, ботанічні, палеонтологічні та інші тури; комплексні еколого-етнографічні тури. Він може бути в таких формах:

- пасивним, коли туристи отримують лише екологічну інформацію та екологічну освіту;

- пасивним благодійним, при якому туристи отримують екологічну інформацію, екологічну освіту і надають деяку допомогу (фінансову, матеріальну) для вирішення проблем об'єкта екскурсії;

- активним, коли туристи приймають безпосередню участь в екологічних заходах в якості допоміжної сили;

- активним науковим, при якому туристи приймають безпосередню участь в екологічних наукових дослідах в якості наукового персоналу;

- активним аварійним (екстремальним), при якому туристи приймають безпосередню участь в рятувальних екологічних операціях.

Розвиток екотуризму вже знаходить своє практичне запровадження у вигляді спеціально створених екологічних стежок.

Для того, аби екологічні стежки ефективно виконували покладені на них еколого-освітні та природо-захисні завдання, їх слід оснащати дерев'яними меблями та атрактивними аншлагами, в яких буде міститись інформація про екологічний стан туристичної території, відомості про місцеву флору і фауну, а також правила раціонального природокористування.

б) сільський та агротуризм. Дані види туризму можна сміливо віднести до еколого-безпечних видів туристичної діяльності, які орієнтовані на охорону та збереження довкілля, раціональне ведення сільського господарства, споживання та використання природних ресурсів, екологічну просвіту тощо.

На нашу думку сільський туризм - це активна (прогулянки, екскурсії, спортивні ігри, мисливство, рибальство тощо) чи пасивна (культурно-етнічна) туристична діяльність, яка безпосередньо проходить / організовується в межах сільської території, пов'язана з сільськогосподарською діяльністю особистих (фермерських) господарств, проживанням екскурсантів в сільських (агро) садибах, знайомством з наявними природними ресурсами, звичаями, побутом, національною кухнею, фольклором, культурою та унікальними традиціями відповідного регіону.

Сільський туризм дуже тісно пов'язаний із аграрним, який являється дещо вужчим поняття та є його різновидом.

в) водний туризм. Організація водного туризму повинна відбуватись з використанням екологічно безпечних видів водного транспорту - безмоторні човни, катамарани, байдарки, каное тощо. Використання саме таких видів водного транспорту зазначено у правилах користування територіями національних парків та в межах інших природно-заповідних територій.

г) пішохідний туризм. Його розвиток повинен супроводжуватись екологічно-освітніми програмами (розміщення інформаційних, екологічно-наповнених стендів, створення еколого-пізнавальних стежок, проведення науково-пізнавальних екскурсій в процесі туристичної подорожі тощо).

д) велосипедний туризм. Для екологізації турів на велосипедах, необхідним є розробка та прокладання спеціальних вело-маршрутівв межах найпривабливіших природних комплексів та територій, а також спеціально створити та облаштувати вело-гаражі.

ж) науковий туризм. Полягає у проведенні семінарів, конференцій, засідань екологічного спрямування, а також в організації науково-дослідницьких турів науковців, польових практик студентів тощо.

2. Підвищення рівня екологічної освіти

Екологічна освіта є важливою складовою екологізації туристичної діяльності і повинна бути направлена на підвищення рівня екологічних знань та свідомості як місцевих жителів (особливо працівників туристичної сфери та молоді), так і самих туристів.

В процесі туристичної подорожі основна роль екологічної освіти буде спрямовуватись на формування екологічної культури та природоохоронного світогляду туристів та відпочиваючих, формувати у них дбайливе ставлення до вже існуючих природних ресурсів, а також дасть змогу усвідомити важливість вирішення екологічних проблем, які виникають внаслідок нераціонального (споживацького) використання природних багатств. Однак, впровадження дієвої системи екологічної освіти потребує залучення значних коштів та підготовки кваліфікованих фахівців (бажано з екологічною освітою).

Тому доцільним, на початковому етапі запровадження системи екологічної освіти, буде проведення екологічних семінарів, тренінгів, лекцій та розповідей під час туристичних екскурсії; поширення серед туристів буклетів, листівок, брошур та книжок, що міститимуть детальну інформацію про основні туристичні об'єкти відповідної території, їх екологічні проблеми та перспективні шляхи їх вирішення. Кожен відвідувач, турист, екскурсант має усвідомити важливість дбайливого, екологічно-спрямованого відношення до існуючих природних ресурсів.

Для досягнення поставлених цілей необхідним є створення (особливо в межах природоохоронних об'єктів) еколого-освітніх центрів, робота яких буде направлення на розробку та впровадження програм з екологічної освіти, а також видавництво та поширення еколого-спрямованої продукції.

3. Ведення статистичного обліку туристів та розрахунок максимальних кількостей туристопотоків в межах окремого об'єкта чи території

Нормування навантажень на основі кількісних показників є одним з методів еколого-орієнтованого управління розвитком туристичної діяльності. За допомогою цього методу можливим є вирішення проблем, що виникають (або можуть виникнути) при відвідуванні того чи іншого туристичного об'єкта масовими (неорганізованими) туристичними потоками.

Це пов'язано з тим, що між туристичним використанням території та впливом на природне середовище регіону існує пряма та очевидна залежність: чим більша кількість відвідувачів (туристів та відпочиваючих), тим сильніший вплив на природне середовище, що викликає зміни. Саме тому ведення статистичного обліку туристів та регулювання їх чисельності на певній території дасть змогу регулювати туристичні потоки та контролювати антропогенні навантаження, що ними спричиняються.

4. Моніторинг стану туристичних територій та об'єктів.

Моніторинг туристичних територій та об'єктів має проводитись з метою спостереження за станом усіх компонентів навколишнього середовища для оцінки і прогнозу їх змін під впливом туристичної діяльності.

Основними задачами моніторингу туристичних територій та об'єктів є:

- збір та аналіз еколого-економічної інформації про стан території, що є об'єктом туристичної зацікавленості;

- складання картографічної геоекологічної основи моніторингу - виділення об'єктів та ключових ділянок для проведення моніторингових спостережень;

- систематичний збір первинної екологічної інформації, що характеризує стан об'єктів та ключових ділянок;

- формування інформаційної бази даних, отриманих на основі регулярних спостережень;

В програму моніторингу обов'язково мають входити спостереження за станом основних компонентів природного комплексу відвідуваної території, що зазнає впливу від надмірних туристичних потоків, а саме:

а) ґрунти (ущільнення ґрунтів, розвиток ерозійних процесів, втрата родючості тощо);

б) водні ресурси (забруднення джерел питної води);

в) атмосферне повітря (контроль за забрудненням від пересувних та стаціонарних джерел);

г) рослинність (зниження видового різноманіття флори, механічні пошкодження дерев та чагарників);

д) тваринний світ (зниження видового різноманіття фауни та скорочення розмірів популяції);

На основі результатів моніторингу і загальних екологічних оцінок в кінці кожного туристичного сезону адміністрацією регіону і керівництвом туристичних об'єктів мають прийматись відповідні управлінські рішення, що мають включати:

- регулювання, стабілізацію або підвищення допустимого туристичного навантаження, його розподіл по сезонам або місяцям протягом року;

- коригування строків туристичного сезону;

- планування заходів з профілактики або усунення порушень, ліквідації негативних наслідків туристичної діяльності, покращення санітарного стану території, відновлення природних ресурсів;

- внесення змін в програму туристично-екскурсійної діяльності (у випадку її значного впливу на НПС).

5. Залучення еколого-орієнтованих інвестицій (як з боку держави так і від іноземних інвесторів).

Організацією заходу повинні займатися спеціально обрані (призначені) кваліфіковані особи з штату місцевих адміністрацій і туристичних об'єктів.

Отримані кошти дозволять більш ефективно проводити природоохоронні заходи, розширювати спектр надання еколого-туристичних послуг. На основі цього можливим буде проведення розрахунків стосовно терміну окупності від отриманих інвестицій (коштів) та величину економічного прибутку, який з часом може отримати відповідний туристичний регіон.

6. Дотримання та введення в практику основних стандартів в сфері туристичної діяльності

Дотримання стандартів у сфері туристичних послуг повинно підвищити рівень якості товарів, робіт, послуг відповідно до потреб споживачів; забезпечить безпеку об'єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій. Тому для виконання вище поставлених вимог, необхідно дотримуватись стандартів, прийнятих в Україні у сфері туризму.

7. Використання ресурсозберігаючих технологій в закладах обслуговування та розміщення туристів та відпочиваючих.

Відомо, що створення туристичного продукту потребує використання значних об'ємів як природних, так і енергетичних ресурсів. Саме тому і постає питання щодо раціонального споживання останніх, мінімізації впливів енергетичного комплексу на довкілля за рахунок переходу до використання енерго- та ресурсозберігаючих технологій, а аткож альтернативних джерел енергії (енергії сонця, вітру, потенційної енергії Землі тощо) в туристичній галузі.

Стосовно туристичної діяльності в сільській місцевості, необхідно в першу чергу враховувати та використовувати на практиці величезний потенціал альтернативних джерел енергії (зернові, олійні, солома, цукрові буряки тощо), яким володіє сільське господарство. За рахунок цього можливим стане економія традиційних енергетичних ресурсів та покращення екологічного стану окремого сільського регіону.

3.2 Екологічна паспортизація як невід'ємна складова екологізації туризму

Здійснення дієвих природоохоронних заходів на рівні окремого туристичного об'єкта в цілому можливе лише при детальному обліку всіх можливих і наявних джерел його впливу на навколишнє середовище. Така інформація може бути зосереджена в єдиному документі - екологічному паспорті.

Екологічний паспорт природних туристичних територій та об'єктів являє собою офіційний державний документ, який фіксує «екологічні хвороби», їхню специфіку та динаміку розвитку, містить необхідну детальну інформацію для ефективного вирішення природоохоронних питань .

Сутність екологічної паспортизації туристичних територій та об'єктів полягає в необхідності інвентаризації основних джерел антропогенних впливів на навколишнє природне середовище, дотримання природоохоронних норм і правил у процесі природокористування, визначення ступеня використання ресурсів природного середовища і розробка на основі даних паспортизації дієвих природоохоронних заходів. Екологічні паспорти допомагають детально й диференційовано проаналізувати причини змін стану довкілля і визначити відповідальних за шкоду довкіллю та якість планів покращення ситуації.

Як згадувалось вище стан екологічної паспортизації туристичних об'єктів в нашій державі залишається лише в проектному стані. Жодна туристична територія не має чітко створеного екологічного паспорту (додаток А), який би зміг відображати динаміку туристичних потоків у певному регіоні, рівні антропогенних туристичних навантажень на природні екосистеми, а також містити необхідні рекомендації та шляхи усунення екологічних проблем.

Актуальність та практична значущість екологічної паспортизації полягає в:

- можливості чітко та вчасно оцінювати рівні антропогенних впливів на туристичну територію;

- оцінці рівнів впливів від закладів туристичного розміщення (готелі, мотелі, пансіонати, приватні сільські (агро) садиби тощо);

- реалізації природоохоронних заходів та оцінці їх ефективності;

- гармонійному природокористуванні, дотримуючись встановлених рекомендацій та вимог чинного законодавства.

На основі інформації екологічного паспорта можна виконувати своєчасні та правильні прогнози, а також визначати способи нейтралізації негативних екологічних процесів та мінімізувати рівні екологічної небезпеки.



ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3

Вплив туризму залежить від виду туризму, поведінки туристів і якості туристичних послуг. Більша частина тиску на навколишнє середовище спричинена масовим туризмом(особливо в прибережних, приозерних і гірських районах).З метою зменшення цього тиску необхідно створювати тарозвивати національні та регіональні об'єднані плани щодо управління туристичною діяльністю, екологізації останньої.

У процесі екологізації сільського та агротуризму необхідно проводити політику щодо популяризації та заохочення сільського населення до розвитку туристичної діяльності на селі, що дозволить вирішити існуючі соціально-економічні та екологічні проблеми в межах сільських територій, модернізувати існуючу інфраструктуру та покращити благоустрій як окремих садиб та присадибних ділянок, так і сіл в цілому.

Застосування на практиці енерго- та ресурсозберігаючих технологій, а також альтернативної енергетики в туризмі дозволить поліпшити екологічний стан регіону, зменшити впливи на природні об'єкти та мінімізувати споживання традиційних (нерідко невідновних) джерел енергії. Саме за рахунок даних технологій, Україна може зменшити свою енергетичну залежність, забезпечити охорону навколишнього середовища та створити необхідні умови для входження до європейської спільноти.



ВИСНОВКИ

Проаналізувавши основні напрямки розвитку екологічного туризму у світі, а також, беручи до уваги основні положення концепції "сталого розвитку", можемо зробити висновок, що екотуризм - це туристська діяльність, метою якої є пізнання особливостей малозмінених природних і традиційних культурних ландшафтів за умови збереження ландшафтного різноманіття. В Україні екологічний туризм перебуває на початковій стадії розвитку. Екотуристичні мандрівки організовуються переважно на самодіяльному рівні, комерційна діяльність у цьому напрямку лише зароджується. Однак уже помітне виділення двох шляхів розвитку екологічного туризму - "американського" та "європейського". Перший формується у вигляді організації спортивно-туристських подорожей в екстремальних природних умовах, другий - у формі організованого відпочинку у сільській місцевості із залученням до традиційної місцевої культури (в Україні цей вид туризму називають сільським зеленим або агротуризмом).

Регіони України мають різний потенціал природно-заповідного фонду для використання у туристичній діяльності та, відповідно, різні передумови для розвитку екологічного туризму. Подальшу діяльність з розвитку екологічного туризму у державі потрібно спрямовувати в русло підвищення ролі ресурсного потенціалу регіонів у формуванні високоефективного туристичного комплексу, зокрема шляхом інтенсифікації використання об'єктів ПЗФ. Ця проблема набуває більшої актуальності в аспекті проголошеної в Україні політики децентралізації.

Екотуризм в Україні має розвиватися в руслі сучасних світових підходів і концепцій, особливості яких полягають у тому, що такий вид туризму не тільки задовольняє бажання спілкуватися з природою, а й мобілізує потенціал туризму на охорону природи, соціально-економічний розвиток, еколого-освітню діяльність, сприяє створенню нових робочих місць, залученню місцевого населення та підвищенню загального культурного рівня суспільства.



СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Гетьман В.І. Збереження ландшафтного різноманіття і розвиток екотуризму на природно-заповідних територіях // Туризм на порозі ХХІ століття: освіта, культура, екологія: матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (18-20 жовтня 1999р., м. Київ). - К.: КІТЕП, 1999. - С. 191-193;

2. Дмитрук О.Ю. Екологічний туризм: сучасні концепції менеджменту і маркетингу Навчальний посібник. - К.: Альтерпрес, 2004. - С. 5-10;

3. Заповідники і національні природні парки України. - К.: Вища школа, 1999. - 232 с..

4. Зінько Ю.В., Шевчук О.М. Екотуризм у національних природних парках Західної України // Матеріали міжнародної конференції до 120-річчя географії у Львівському університеті (24-26 вересня 2003 року). - Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. І.Франка, 2003. - С. 239-241.