Модель формування політики екологічного розвитку регіону на основі програмно-цільового і кластерного підходів

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

МОДЕЛЬ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИКИ ЕКОЛОГІЧНОГО РОЗВИТКУ РЕГІОНУ НА ОСНОВІ ПРОГРАМНО-ЦІЛЬОВОГО І КЛАСТЕРНОГО ПІДХОДІВ

Буканов Григорій Миколайович

кандидат політичних наук, доцент,

докторант кафедри менеджменту

та управління проектами

м. Дніпро

Анотація

регіональний екологічний політика кластер

В статті представлено концептуальну (структурно-логічну) модель формування політики екологічного розвитку регіонів на основі програмно - цільового і кластерного підходів. В нашій країні кластерний підхід почав запроваджуватися з 1998 року, але й досі не набув популярності і здійснюється не системно. Завданням регіональної екологічної політики є формування загальної стратегії й тактики сталого (збалансованого) розвитку регіону на основі розроблення конкретних програм і проектів екологічного розвитку регіону. А основними підходами до формування політики екологічного розвитку регіонів і власне регіональної екологічної політики є: програмно-цільовий підхід, як спосіб формування системи планових рішень значних загальнодержавних і регіональних екологічних проблем, і кластерний підхід, сутність якого полягає в створенні екологічних кластерів через інтеграцію зусиль державних органів влади, економічних суб'єктів, наукових центрів і громадськості у досягненні цілей сталого розвитку регіону. Основними етапами формування регіональної екологічної політики визначено: створення та інституціоналізація екологічного кластеру (кластерів) регіону; формування регіональної екологічної політики в межах створеного кластеру; виявлення факторів антропогенного і техногенного впливу на довкілля регіональних кластерів; розробка і впровадження регіональних екологічних проектів і програм сталого (збалансованого) розвитку; формулювання і визначення цілей, завдань і інструментів регіональної екологічної політики на основі програмно -цільового підходу; визначення критеріїв оцінки ефективності і результативності реалізації екологічної політики регіональних кластерів. В умовах глобальних викликів та нестабільного середовища регіонального екологічного розвитку підкреслено пріоритетність досягнення синергетичного та кластерного ефекту.

Ключові слова: регіон, сталий (збалансований) розвиток регіонів, екологічний розвиток, регіональна екологічна політика, програмно-цільовий підхід, кластерний підхід, проектний менеджмент, екологічний маркетинг, бенчмаркінг.

Abstract

Bukanov Hryhorii Mykolaiovych Candidate of Political Science, Associate Professor, Doctoral Student, Department of Management and Project Management, Dnipropetrovsk Regional Institute of Public Administration of the National Academy of Public Administration under the President of Ukraine, Dnipro,

MODEL OF FORMATION OF POLICY OF ECOLOGICAL DEVELOPMENT OF THE REGION ON THE BASIS OF SOFTWARE - TARGET AND CLUSTER APPROACHES

The article presents a conceptual (structural-logical) model of policy formation of ecological development of regions on the basis of program-target and cluster approaches. In our country, the cluster approach began to be introduced in 1998, but still has not gained popularity and is not implemented systematically. The task of regional environmental policy is to form a general strategy and tactics of sustainable (balanced) development of the region based on the development of specific programs and projects for environmental development of the region. And the main approaches to the formation of environmental development policy of regions and the actual regional environmental policy are: program-targeted approach as a way to form a system of planning solutions to significant national and regional environmental problems, and cluster approach, the essence of which is to create environmental clusters by integrating government efforts authorities, economic entities, research centers and the public in achieving the goals of sustainable development of the region. The main stages of formation of regional environmental policy are: creation and institutionalization of the ecological cluster (clusters) of the region; formation of regional ecological policy within the created cluster; identification of factors of anthropogenic and man-made impact on the environment regional clusters; development and implementation of regional environmental projects and programs of sustainable (balanced) development; formulation and definition of the purposes, tasks and tools of regional ecological policy on the basis of the program-target approach; determination of criteria for assessing the effectiveness and efficiency of environmental policy implementation of regional clusters. In the conditions of global challenges and unstable environment of regional ecological development the priority of achievement of synergetic and cluster effect is emphasized.

Keywords: region, sustainable (balanced) development of regions, ecological development, regional ecological policy, program-target approach, cluster approach, project management, ecological marketing, benchmarking.

Постановка проблеми

Забезпечення сталого збалансованого регіонального розвитку в Україні є однією з найважливіших передумов її сталого (збалансованого) зростання в соціальному, економічному і екологічному аспектах. Управління екологічним розвитком регіону реалізується через формування і впровадження як стратегії державної (національної) політики, так і регіональної екологічної політики, основою формування якої сьогодні є програмно-цільовий і кластерний підходи. Тому актуальною соціальною і науковою проблемою є розроблення концептуальної моделі формування регіональної екологічної політики, яка б враховувала як світові тренди екологічного розвитку, так і національні особливості державного управління у сфері охорони навколишнього середовища.

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Результати сучасних досліджень формування і реалізації регіональної екологічної політики в Україні представлені в працях таких вітчизняних науковців, як: М. Андрієнко, О. Дзюбенко, І. Заблодська, О. Колєнов, В. Кравців, А. Куляк, О. Малеки, С. Носкова, С. Ожго, А. Омаров, О. Федорчак, В. Шако, Г. Шумськата інші. Специфіці застосування окремих напрямків у формуванні політики екологічного розвитку регіонів присвячені праці таких дослідників як: О. Алейнікова, І. Буднікевич, І. Дегтярьова, І. Гавриш, Т. Козаченко, Т. Микитин, Т. Панчишин, Л. Тараєвська, М. Шершун, А. Чемерис. Однак в науковій літературі недостатньо розроблена концептуальна модель формування політики екологічного розвитку регіонів на основі програмно-цільового і кластерного підходів.

Мета статті

Метою статті є розроблення концептуальної (структурно- логічної) моделі формування політики екологічного розвитку регіонів на основі програмно-цільового і кластерного підходів.

Виклад основного матеріалу

Екологічна система регіону є базовою для забезпечення сталого розвитку інших систем - економічної та соціальної, тому регіональний рівень потребує створення принципово нової системи територіального управління у сфері охорони довкілля. Звідси виникає об'єктивна необхідність регіональної диференціації управлінських рішень та практичних дій, спрямованих на стабілізацію і поліпшення екологічної ситуації, а отже актуалізується потреба у формуванні і реалізації регіональної еколого - економічної політики, яку В. Кравців визначає як систему цілей, етапів, дій і заходів, що реалізовуються органами державної влади та місцевого самоврядування, спрямованих на збереження довкілля та формування екологобезпечних умов життєдіяльності населення за допомогою методів, що враховують специфіку територій [1, с.42-43]. Отже, завданням регіональної екологічної політики є формування загальної стратегії й тактики сталого (збалансованого) розвитку регіону на основі розроблення конкретних програм і проектів екологічного розвитку регіону. А основними підходами до формування політики екологічного розвитку регіонів і власне регіональної екологічної політики є програмно-цільовий підхід і кластерний підхід.

Програмно-цільовий підхід - це спосіб формування системи планових рішень значних загальнодержавних і регіональних проблем, суть якого полягає у визначенні основних цілей соціального, економічного і екологічного розвитку, розробці взаємопов'язаних заходів щодо їх досягнення в намічені терміни при збалансованому забезпеченні ресурсами. Основним елементом програмно - цільового підходу виступають цільові комплексні програми, що виражаються у вигляді певного документу розвитку, в якому відображені мета, завдання і комплекс заходів на вирішення суспільно значимих проблем і пов'язаних ресурсами, виконавцями і термінами виконання[2, с.540]. Отже, сутність програмно-цільового управління полягає в тому, що конкретні результати досягаються шляхом реалізації цільових комплексних програм, причому програмно-цільове управління реалізується послідовно: виявляються і аналізуються проблеми, формується дерево цілей, розробляється адекватна програма дій, створюються механізми її реалізації, проектується система моніторингу виконання програми, здійснюється її оцінка і коригування.

Як зазначає А. Пакуліна, використання програмно-цільового підходу дозволяє здійснювати комплексне вирішення проблем охорони навколишнього середовища на території того чи іншого регіону України, включаючи: «1) ув'язку цілей і завдань екологічної програми з цілями і завданнями інших довгострокових цільових програм регіону; 2) облік масштабності, складності і розмаїття проблем екологічного розвитку регіону, вирішення яких передбачає консолідацію зусиль і джерел фінансування на розробленні та здійсненні комплексу взаємопов'язаних з конкретних завдань, ресурсів і виконавців програмних заходів законодавчого, технічного, науково-дослідного, дослідно-конструкторського, виробничого, соціально-економічного, організаційно-господарського та іншого характеру з досягнення поставлених цілей; 3) поєднання адміністративно-контрольних інструментів управління і ринкових принципів господарювання, забезпечуючи тим самим координацію різних сторін природоохоронної діяльності самостійно господарюючих суб'єктів; 4) послідовну інтеграцію екологічних цілей у процес соціально-економічного розвитку регіону України в цілях забезпечення його сталого розвитку; 5) погодження постановки і досягнення збалансованих поточних і довгострокових екологічних цілей; встановлення (з урахуванням обмеженості фінансових та інших ресурсів) чіткої пріоритетності в задоволенні інвестиційних потреб на цілі охорони навколишнього середовища» [3, с.60].

Таким чином, реалізація програмно-цільового підходу в управлінні екологічним розвитком регіону передбачає розробку регіональних екологічних програм, що можуть входити до складу загальної стратегічної програми соціально-економічного розвитку регіону. Тому екологічна складова регіональних соціально-економічних програм включає цілі, завдання та основні напрями регіональної екологічної політики, а отже метою регіональної екологічної програми є розроблення стратегії діяльності в у сфері захисту довкілля у регіон, що базується на аналізі напрямків і схем залучення в господарський оборот природних ресурсів регіону.

Отже, на регіональному рівні саме програмно-цільовий підхід у формуванні екологічної політики є найбільш прийнятним в сучасних умовах соціально - економічного розвитку в Україні і реформуванні системи державного управління через процеси децентралізації і регіоналізації владних повноважень органів управління в різних сферах, зокрема у сфері охорони навколишнього середовища. Актуальним питанням в цьому сенсі на сьогодні є визначення просторових меж регіону задля підвищення ефективності управління у сфері реалізації регіональної екологічної політики, яка на даний час здійснюється на основі адміністративно- територіальному поділі регіонів - областей. Серед перспективних підходів щодо формування просторових меж реалізації регіональної екологічної політики виділяється кластерний підхід, застосування якого визначено як світовий тренд у реалізації цілей сталого (збалансованого) розвитку на всіх рівнях - міжнародному, національному, регіональному, місцевому.

Підхід до формування моделі екологічної політики регіонів, заснований на створенні екологічних кластерів ще не набув широкого поширення в Україні, але слід відзначити, що його сутність полягає насамперед в об'єднанні і інтеграції зусиль державних органів влади, економічних суб'єктів, наукових центрів і громадськості у досягненні цілей сталого розвитку регіону. В цьому сенсі кластер представляє собою сукупність споріднених індустрій, обслуговуючого середнього і малого бізнесу, науково-освітніх установ, що формують кадровий та інноваційний потенціал, достатній людський ресурс, синергетичний ефект взаємодії яких виявляється у високих показниках соціально-економічного і екологічного розвитку регіону. Найбільш ефективний рівень розвитку територій може виникати у інтегрованих еколого-економічних системах - екологічно орієнтованих кластерах. І. Дегтярьова під екологічно орієнтованими кластерами розуміє «господарські комплекси, в яких окремі економічні суб'єкти ув'язуються в єдині цикли таким чином, що процеси господарської діяльності взаємодоповнюються процесами відтворення екосистемних компонентів» [4, с.49].

Отже, для забезпечення екологізації на державному та регіональному рівнях є доцільним застосування підходу, що заснований на кластерній моделі. У широкому розумінні екологізація державного та регіонального розвитку - це закономірний процес подальшого вдосконалення економічних відносин і досягнутого рівня розвитку продуктивних сил, заснований на екологічно орієнтованій інноваційній політиці держави та регіонів для забезпечення екологічної безпеки держави та її територій [5]. Г. Шумська наводить наступні переваги застосування кластерного підходу до регулювання процесів територіального розвитку під часреалізації регіональної екологічної політики[6, с.435]:1) для держави такими перевагами є: збільшення кількості платників податків і бази, що оподатковується; створення дієвого інструменту для взаємодії з бізнесом; створення основи для диверсифікації економічного розвитку регіону; 2) для бізнес-структур, від ефективності діяльності яких залежить подальший сталий розвиток регіону, перевагами застосування кластерів є: поліпшення кадрової інфраструктури й інфраструктури для досліджень; зменшення витрат, створення можливостей для успішного виходу на міжнародні ринки.

В значній мірі створенню і розвитку регіональних кластерів сприятиме його інституціоналізація на рівні державного і публічного управління у регіоні, що виявляється у сформованості системи інституціональних ознак соціально - еколого-економічного кластеру. Так, В. Томарева-Патлахова зазначає, що інституціональна компонента моделі регіонального кластера стає складовою системи сталого розвитку, яка має передбачати удосконалення нормативно - правового регулювання та організаційно-економічного забезпечення оптимізації соціальної, економічної та екологічної складових регіону на рівні застосування програмно-цільового методу реформування економіки регіону [7, с.77]. В загалі, виділяють такі основні інституціональні ознаки кластера [8, с. 100-101]: 1) інтеграція різних форм і суб'єктів господарювання (органи регіонального і місцевого управління, науково-дослідні, освітні, інші інституції, громадські організації, бізнес-структури тощо); локалізація (географічна концентрація суб'єктів здійснення діяльності); 2) спеціалізація (обумовлена спільністю та спеціалізацією інтересів у результатах діяльності кластеру); 3) співробітництво (побудоване на принципах рівноправності, паритетності, синергії, конструктивного діалогу, добровільності, взаємного інформування про виконання прийнятих на себе зобов'язань); 4) висока, інтенсивна конкуренція (внутрішня - за право на участь у здійсненні діяльності, і зовнішня - за ринки збуту), яка є стимулом інноваційної діяльності; 5) інноваційність діяльності (обов'язковий набір нововведень, які забезпечують актуальність (сучасність) продукту діяльності кластеру - матеріального об'єкта або послуги).

Таким чином, створення екологічного кластеру передбачає: по -перше, визначення просторових меж, виробничого потенціалу, обслуговуючої інфраструктури і людського потенціалу; по-друге, залучення основних акторів екологічного кластеру - державних суб'єктів управління, місцевої адміністрації, економічних суб'єктів, громадськості, науково-освітніх центрів і установ; по- третє, створення організаційно-управлінської системи кластеру і визначення її функціональних завдань; по-четверте, формування і реалізація екологічної політики кластеру; по-п'яте, виділення і впровадження інструментів управління соціально-економічним і екологічним розвитком кластеру; по-шосте, розробка системи критеріїв оцінки ефективності і результативності функціонування кластеру в контексті сталого (збалансованого) розвитку (соціальної, економічної і екологічної складових).

Отже, для створення регіональних кластерів як сучасних форм організації виробництва має бути забезпечене формування міжсекторальних і міжгалузевих зв'язків центральних і місцевих органів влади, органів місцевого самоврядування, бізнес-структур, інституцій громадянського суспільства, що у підсумку створить сприятливі передумови для активізації підприємницької ініціативи, ефективного використання потенціалу регіонів України, сформує реальне підґрунтя для економічного піднесення та зростання регіональної конкурентоспроможності. Н. Москалюк, відзначає, що перевагами кластерної організації виробництва є: зміцнення співробітництва між бізнесом, наукою і державою; зростання ефективності роботи компаній; активізація інноваційної діяльності компаній; підвищення загальної інвестиційної привабливості регіонів та країни; пришвидшення темпів створення та розвитку нового бізнесу; формування замкненого виробничого циклу (та ланцюгу зростання доданої вартості) у межах країни [9, с.391-392].

Протягом останніх років розвиток кластерів стає одним із пріоритетів економічної політики у регіонах України -- створення та розвиток кластерів визнано одним із найважливіших напрямів у стратегіях розвитку багатьох регіонів, в яких уже розпочато реалізацію кластерних ініціатив спільними зусиллями облдержадміністрацій, бізнесу, міжнародних і неурядових організацій. Сучасні стратегії регіонального розвитку базуються, у тому числі на кластерних підходах.

Застосування кластерного підходу у формуванні проектно-орієнтованої політики екологічного розвитку регіону передбачає: по-перше, виділення і створення еколого-економічного кластеру і визначення його просторових меж; по-друге, інституціоналізацію розвитку політики екологічних інновацій у регіоні; по-третє, створення і посилення взаємозв'язків між різними суб'єктами кластеру: державними, економічними, суспільно-громадськими.

Отже, аналіз місця і ролі програмно-цільового і кластерного підходу у формуванні моделі екологічного розвитку регіонів України, а більш конкретніше регіональної екологічної політики дозволяє розробити концептуальну (структурно-логічну) схему формування екологічно-орієнтованої політики регіону, що втілюється наглядній моделі через науковий метод моделювання.

Для розроблення концептуальної (структурно-логічної) моделі формування регіональної екологічної політики скористуємося основними положеннями побудови типової концептуальної моделіі технологією логіко-структурного підходу в процесі управління проектним циклом [10, с. 28-31].

Охарактеризуємо основні блоки (етапи) формування моделі екологічного розвитку регіону на основі програмно-цільового і кластерного підходів.

На першому етапі (блоці) здійснюється аналіз умов формування екологічного кластеру на території регіону: визначаються просторі межі кластеру, визначаються виробничі потужності регіону (наявність промислових або агропромислових підприємств), наявність сервісної інфраструктури (підприємства і заклади малого і середнього бізнесу), наявність інноваційного науково-освітнього потенціалу регіону, соціально-демографічні особливості людських ресурсів регіону. Даний етап передбачає ретельну деталізацію умов формування екологічного кластеру з боку державних, регіональних і місцевих органів управління із залученням наукових кіл і освітніх установ.

Другий блок - етап розробки і формування напрямків регіональної екологічної політики в межах кластеру (кластерів), який включає систему основних підетапів. На першому етапі другого блоку основним завданням є виявлення факторів антропогенного і техногенного впливу на довкілля регіональних кластерів за допомогою таких інструментів як: оцінка впливу на довкілля, стратегічна екологічна оцінка, екологічний моніторинг, екологічний аудит. Другий етап пов'язаний із розробленням і впровадженням регіональних екологічних проектів і програм, що реалізується за такими напрямами як:

- проекти/програми територіального маркетингу, екологічного маркетингу сталого (збалансованого) розвитку регіону чи території в просторових межах екологічного кластеру, реалізація якого може здійснюватися за такими напрямками як: по-перше, формування «зеленої» економічної системи (розвиток ринку «зеленої» продукції і послуг, «зелених» інвестицій, «зеленого» виробництва); по-друге, формування і підвищення екологічної культури населення регіону і екологічної корпоративної відповідальності регіональних суб'єктів ринку; по-третє, підвищення екологічної привабливості території і як наслідок розвиток туристично-рекреаційної індустрії (наприклад, «зелений» туризм і відпочинок);

- застосування бенчмаркінгу як технології відбору і впровадження інноваційних і ефективних світових практик і проектів екологічного розвитку регіонів з метою підвищення їх конкурентоспроможності. Основний зміст та мета бенчмаркінгу полягає в ідентифікації відмінностей із порівнюваним аналогом (еталоном), визначення причин цих відмінностей та виявлення можливостей щодо вдосконалення об'єктів бенчмаркінгу, в якості яких можуть виступати органи регіонального управління і місцевого самоврядування. Як зазначає Т. Панчишин: «Бенчмаркінг у публічному управлінні - це комплекс дій для порівняльного аналізу показників розвитку територій, встановлення та оцінювання основних факторів, що впливають на ефективність управлінських рішень, з метою виявлення резервів підвищення рівня економічного і соціального розвитку територій» [11, с.85]. В проектно-орієнтованому управлінні екологічним розвитком регіону інструментарій бенчмаркінгу може бути застосований для: 1) збору і аналізу інформації про найкращі зарубіжні і вітчизняні практики регіонального управління у сфері захисту довкілля і раціонального природокористування; 2) оцінки і відбору за визначеними еталонними критеріями екологічних проектів і програм екологічного розвитку регіону; 3) залучення і посилення міжнародного і міжрегіонального співробітництва у сфері природоохоронної діяльності організацій, установ і підприємств різних секторів суспільства;

- застосування технологій проектного менеджменту в процесі розробки стратегічної програми екологічного розвитку регіону, і кластерів зокрема. Т. Козаченко інтерпретує проектне управління як «сферу діяльності, у процесі якої визначаються і досягаються цілі проекту при балансуванні між обсягом робіт, ресурсами, якістю та ризиками» [12, с.52]. Управління проектами у публічній сфері - це процес інституалізації у програмно-цільовий формат способів втручання державних органів влади чи органів місцевого самоврядування у соціальну дійсність з метою розв'язання публічної проблеми. При цьому в умовах обмеженого часу та ресурсів створюються унікальні продукти чи послуги, які не розроблялися раніше та відрізняються від існуючих аналогів[10, с.12]. Таким чином, управління проектами або проектний менеджмент в сфері екологічного розвитку регіону можна визначити як процес інституалізації у програмно - цільовий формат способів втручання державних органів влади чи органів місцевого самоврядування у сферу формування і реалізації регіональної екологічної політики з метою досягнення цілей сталого (збалансованого) розвитку регіону і держави в цілому.В контексті екологічного розвитку регіонів проектний менеджмент як напрям управління у сфері реалізації регіональної екологічної політики сприятиме: 1) інституціоналізації програмно-цільового управління регіональною екологічною політикою; 2) формуванню єдиної регіональної інформаційної бази щодо проблем екологічної безпеки регіону і організацій (установ, підприємств, об'єднань тощо), які володіють ресурсами (матеріально - фінансовими, технічними, науково-інтелектуальними, людськими) для виявлення і вирішення екологічних проблем регіону; 3) координації і інтеграції зусиль і ресурсів усіх секторів суспільства (державного, приватно -комерційного, громадського) для досягнення цілей сталого (збалансованого) розвитку регіону.

Третій етап - формулювання і визначення цілей, завдань і інструментів регіональної екологічної політики на основі програмно-цільового підходу.

Третій блок моделі - визначення критеріїв оцінки ефективності і результативності показників екологічного розвитку регіону і регіональної екологічної політики зокрема

Отже, запропонована модель формування екологічної політики регіону на основі програмно-цільового і кластерного підходів представляє собою концептуальну схему розроблення стратегічних напрямків регіональної екологічної політики.

Висновки

Аналіз сучасних тенденцій, що відображають напрямки формування політики екологічного розвитку на регіональному рівні дозволив визначити, що інноваційним і ресурсним потенціалом у розробленні моделі формування регіональної екологічної політики володіють програмно-цільовий і кластерний підходи. Реалізація програмно-цільового підходу в управлінні екологічним розвитком регіону передбачає розробку регіональних екологічних програм, що можуть входити до складу загальної стратегічної програми соціально-економічного розвитку регіону, а кластерний підхід, сутність якого полягає в об'єднанні і інтеграції зусиль державних органів влади, економічних суб'єктів, наукових центрів і громадськості у досягненні цілей сталого розвитку регіону, тобто синергетичний ефект взаємодії яких виявляється у високих показниках соціально-економічного і екологічного розвитку регіону.

Модель формування політики екологічного розвитку регіону включає реалізацію наступних етапів: створення та інституціоналізація екологічного кластеру (кластерів) регіону; розробка і формування напрямків регіональної екологічної політики в межах кластеру (кластерів); виявлення факторів антропогенного і техногенного впливу на довкілля регіональних кластерів; розробка і впровадження регіональних екологічних проектів і програм сталого (збалансованого) розвитку; формулювання і визначення цілей і завдань регіональної екологічної політики на основі програмно -цільового підходу; визначення критеріїв оцінки ефективності і результативності реалізації екологічної політики регіональних кластерів.

Перспективним напрямом подальших досліджень є розробка інтегральної моделі реалізації екологічної політики на регіональному рівні на основі менеджмент-орієнтованих підходів.

Література

1. Кравців В.С. Регіональна екологічна політика в Україні (теорія формування, методи реалізації): [монографія]. Л.: Ін-т регіон. дослід. HAH України, 2007. 336 с.

2. Державне управління: підручник: у 2 т. / Нац. акад. держ. упр. при Президентові України; ред. кол.: Ю. В. Ковбасюк (голова), К. О. Ващенко (заст. голови), Ю. П. Сурмін (заст. голови) [та ін.]. К. ; Дніпропетровськ: НАДУ, 2012. Т. 1. 564 с.

3. Пакуліна А.А., Беліченко А.О., Пакуліна Г.С. Регіональні програми як засіб ув'язки економічних, соціальних та екологічних цілей розвитку території. Економіка та управління національним господарством. Інфраструктура ринку. 2019. Вип. 34. С. 58-64.

4. Дегтярьова І.Б. Екологічно орієнтовані кластери як форма ефективного розвитку еколого-економічних систем. Механізм регулювання економіки. 2010. № 1. С. 47-52.

5. Приходько В. Організаційно-економічні інструменти екологізації регіонального розвитку. Ц^±Цр://есопот^-оПпаШге.пеі/ ap^ds^^^/ 2016/ Рrуhоdко.pdf.

6. Шумська Г.М. Теоретико-методичні аспекти реалізації регіональної екологічної політики. Економіка і суспільство. Мукачівський державний університет. 2017. Вип. 12. С. 432-439.

7. Томарева-Патлахова В.В. Ідентифікація впливу детермінант нестабільного середовища на реалізацію державної регіональної політики в умовах глобальних викликів. Приазовський економічний вісник. Розвиток продуктивних сил і регіональна економіка. 2017. Вип. 1(01). С. 70-79.

8. Кластери як інструмент регіонального розвитку: матеріали науково-практичного семінару (м. Феодосія, 16-20 липня 2012 р.) / за ред. проф. В.В. Мамонової. Х.: ХарРІ НАДУ, 2012. 115 с.

9. Регіональна політика Європейського Союзу: підручник / [за ред. Віктора Чужикова]. К.: КНЕУ, 2016. 495 с.

10. Чемерис А. Розроблення та управління проектами у публічній сфері: європейський вимір для України. Практичний посібник; Швейцарсько-український проект «Підтримка децентралізації в Україні - DESPRO». К.: ТОВ «Софія-А», 2012. 80 с.

11. Панчишин Т.В. Регіональний бенчмаркінг як інструмент муніципального та державного управління. Наукові записки. Економічні науки. 2017. №2(55). С. 84-92.

12. Козаченко Т.П. Публічне управління на засадах проектного менеджменту: сучасний погляд. Держава та регіони. Серія: Державне управління. 2018. №2(62). С. 50-55.

References

1. Kravtsiv V.S.(2007). Rehional'na ekolohichna polityka v Ukrayini (teoriya formuvannya, metody realizatsiyi): monohrafiya.[Regional ecological policy in Ukraine (formation theory, implementation methods): [monograph]].Lviv: In-t rehion. doslid. [in Ukrainian].

2. Kovbasyuk YU. V., Vashchenko K. O., Surmin YU. P.(ed.).(2012). Derzhavne upravlinnya: pidruchnyk: u 2 t. [Public administration: textbook: in 2 volumes]. Kyiv; Dnipropetrovsk: NADU. [in Ukrainian].

3. Pakulina A.A., Belichenko A.O., Pakulina H.S.(2019). Rehional'ni prohramy yak zasib uv'yazky ekonomichnykh, sotsial'nykh ta ekolohichnykh tsiley rozvytku terytoriyi. [Regional programs as a means of linking economic, social and environmental goals of the territory]. Economics and management of the national economy. Market infrastructure. Vip. 34. pp. 58-64. [in Ukrainian].

4. Dehtyar'ova I.B.( 2010). Ekolohichno oriyentovani klastery yak forma efektyvnoho rozvytku ekoloho-ekonomichnykh system[Ecologically oriented clusters as a form of effective development of ecological and economic systems]. The mechanism of economic regulation. № 1. pp. 47-52. [in Ukrainian].

5. Prykhod'ko V.(2016). Orhanizatsiyno-ekonomichni instrumenty ekolohizatsiyi rehional'noho rozvytku[Organizational and economic tools of greening of regional development]. URL:http://есоnоmісs-оf-nаturе.nеt/ uplоаds/аrhіv/ 2016/ Рrуhоdко.pdf. [in Ukrainian].

6. Shums'ka H.M.(2017). Teoretyko-metodychni aspekty realizatsiyi rehional'noyi ekolohichnoyi polityky. [Theoretical and methodological aspects of the implementation of regional environmental policy]. Economy and society. Mukachevo State University. Vip. 12. pp. 432-439. [in Ukrainian].

7. Tomareva-Patlakhova V.V.(2017) Identyfikatsiya vplyvu determinant nestabil'noho seredovyshcha na realizatsiyu derzhavnoyi rehional'noyi polityky v umovakh hlobal'nykh vyklykiv. [Identification of the influence of determinants of unstable environment on the implementation of state regional policy in the context of global challenges]. Priazovsky Economic Bulletin. Development of productive forces and regional economy. Vip. 1 S. 70-79. [in Ukrainian].

8. Mamonova V.V. (2012).Klastery yak instrument rehional'noho rozvytku. [Clusters as an instrument of regional development].Materialy naukovo-praktychnoho seminaru (m. Feodosiya, 16-20 lypnya 2012 r.). Kharkiv: KharRINADU. [in Ukrainian].

9. Chuzhykov Viktor.( 2016).Rehional'na polityka Yevropeys'koho Soyuzu: pidruchnyk.[Regional policy of the European Union: a textbook]. Kyiv: KNEU.[in Ukrainian].

10. Chemerys A.(2012). Rozroblennya ta upravlinnya proektamy u publichniy sferi: yevropeys'kyy vymir dlya Ukrayiny. Praktychnyy posibnyk; Shveytsars'ko-ukrayins'kyy proekt «Pidtrymka detsentralizatsiyi v Ukrayini - DESPRO»[Development and management of projects in the public sphere: the European dimension for Ukraine. Practical guide; Swiss-Ukrainian project "Support to Decentralization in Ukraine - DESPRO"]. Kyiv: TOV «Sofiya-A».[in Ukrainian].

11. Panchyshyn T.V.92017). Rehional'nyy benchmarkinh yak instrument munitsypal'noho ta derzhavnoho upravlinnya. [Regional benchmarking as a tool of municipal and public administration]. Naukovi zapysky. Ekonomichni nauky. №2(55). S. 84-92. [in Ukrainian].

12. Kozachenko T.P.(2018).Publichne upravlinnya na zasadakh proektnoho menedzhmentu: suchasnyy pohlyad. [Public administration on the basis of project management: a modern view]. Derzhava ta rehiony. Seriya: Derzhavne upravlinnya. №2(62). S. 50-55. [in Ukrainian].

Размещено на Allbest.ru