Екологічні загрози, ризики та екологічний тероризм: системне визначення

У контексті викладеного виникає потреба системного розгляду “екологічних загроз”, “екологічних ризиків” та “екологічного тероризму”.

Виявленню історичних джерел “екологічного тероризму”, тенденцій і рушійних сил його розвитку, функціонально чітких, прийнятих міжнародними політичними, правоохоронними та науковими співтовариствами визначень, понять, категорій, критеріїв, що дають змогу виявити сутнісні особливості цього феномену присвячена значна кількість наукових досліджень[5-17].

Питання екологічних загроз та ризиків розглядали Білявський Г. О., Бондар О.І. Падун М. М., Фурдуй Р. С. [1, 20]. Юридичне категоріально понятійного апарату у сфері боротьби з тероризмом зроблено у працях Антипенка В.Ф., Головкіна Б.Н. Ємельянова В.П., Зеленецького В.С., Бантишева О.Ф., Шамара О.В., Куликова А.С., Грищука В.К., Крутова В.В., Храмцова О.М. [5, 6, 7, 8, 10, 11, 12, 13, 14, 17, 18]. Питання кримінально-правової протидії тероризму розглядали В.П. Ємельянов В.П., Іманли М.Н., Рижов І.М. [16]. Системний підхід в організації державного управління розглянуто в працях Нижник Н.Р., Машкова О.А.[21, 22]. Питання загроз національній безпеці: екологічний тероризм, як сучасний виклик суспільству, а також системного підходу щодо ліквідації екологічної катастрофи у зоні антитерористичної операції розглядали Машков О.А., Мамчур Ю.В. Настасенко О.Г., Бондар О.І. [23, 24].

Проте, на сьогодні ще немає єдиного розуміння (формалізації та системного визначення) “екологічних загроз”, “екологічних ризиків” та “екологічного тероризму”. Це перешкоджає більш адекватному визначенню з системних позицій цих важливих категорій та породжує різні варіанти її трактування як теоретиками, так і практиками при прийнятті управлінських рішень.

Невирішені раніше частини загальної проблеми.

Зазвичай, фахівцями при розгляді екологічних загроз та ризиків, переважно робиться наголос на окремі екологічні аспекти внаслідок природних та (або) техногенний аварій чи катастроф. Це, на наш погляд, знижує рівень системного підходу при дослідженні цієї важливої для суспільства проблематики. Тому актуальним слід вважати питання розгляду системи державного управління, зокрема у екологічній сфері, з позиції системного підходу. За таким підходом “екологічні загрози”, “екологічні ризики” та “екологічний тероризм” потребують детального опрацювання саме з позицій системного підходу.

Мета статті. Метою статті є розгляд “екологічних загроз”, “екологічних ризиків” та “екологічного тероризму” з позицій системного аналізу та визначення (обґрунтування) управлінських рішень в напряму забезпечення екологічної безпеки.

Виклад основного матеріалу дослідження.

1. Системний аналіз поняття “екологічний тероризм”. Кримінальний кодекс України визначає, що: “терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров'я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або не вчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об'єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою”. Чи є актуальною для України проблема боротьби з екологічним тероризмом?

На нашу думку, в Україні існують умови і відбуваються такі негативні явища та процеси, які створюють загрозу появи “екологічного тероризму”. На території нашої країни знаходиться багато техногенно- та екологічно-небезпечних об'єктів, серед яких найбільше занепокоєння викликає наявність атомних електростанцій, хіміко-токсичних об'єктів, сміттєзвалищ, сховищ небезпечних речовин тощо. В Україні все більш загрозливого характеру набуває тенденція скоєння злочинів терористичної спрямованості із застосуванням саморобних вибухових пристроїв [2].

Нині існує понад 100 визначень поняття “тероризм”, однак жодне з них не підтримане міжнародною спільнотою як загальновизнане. Терміни “терор” і “тероризм” історично вживаються в декількох аспектах, що відкриває простір для довільного маніпулювання ними. Слово “терор”, що у перекладі з латинської мови дослівно означає “страх, жах”, вперше вжитий у політичному лексиконі у Франції жирондинцями та якобінцями, які об'єдналися для підготовки повстання й повалення “за допомогою залякування та помилування” кабінету міністрів при королі Людовіку XVI.

Обов'язкова умова “екологічного тероризму” - резонанс терористичної акції в суспільстві. Екологічний теракт, не може залишатися непоміченим або засекреченим. “Екологічний тероризм” успадкував від історичних попередників усі риси насильства. Він володіє специфічними особливостями і становить новий ступінь розвитку цього явища. Як свідчить аналіз, при дослідженні феномену “екологічного тероризму”, доцільно зважати на чотири основні характеристики.

По-перше, “екологічний тероризм” -- це одна із форм організованого насильства.

По-друге, “екологічний тероризм” переслідує політичні цілі і мотиви, це специфічна форма політичного насильства. “Екологічний тероризм” має за мету проведення насильницьких акцій аби примусити державні або інші органи прийняти рішення, яке б задовольнило вимоги терористів.

По-третє, характерним змістом “екологічного тероризму” є свідома спрямованість на чисельні людські жертви, руйнування навколишнього середовища та природних ресурсів, що сприяє виникненню і поглибленню антагонізмів у світі.

По-четверте, значно розширилися дії, які терористи можуть реалізувати проти людства: масові отруєння, радіоактивне зараження, зараження небезпечними хворобами, поширення епідемій та епізоотій тощо. Знаряддями для здійснення терористичних актів можуть бути вибухові пристрої широкого спектра дії, радіоактивні, отруйні та інші небезпечні біохімічні речовини.

На сьогодні не існує загальноприйнятого визначення поняття “екологічного тероризму”. Існуюча неузгодженість і невизначеність базових понять та основних ознак дефініції “екологічного тероризму”, а в деяких питаннях навіть радикальна розбіжність (одне й те саме явище трактується як терористична дія чи боротьба за “зелених” за збереження навколишнього природного середовища) не дає змоги надійно визначити й оцінити наявний ступінь ризику терористичного акту. При цьому критерії, на основі яких намагаються розрізнити тероризм і справедливу боротьбу за збереження навколишнього природного середовища (дії “зелених”), досить умовні, суб'єктивні, не мають загальноприйнятого міжнародно-правового трактування.

Відсутня й універсальна міжнародна конвенція з “екологічного тероризму”, тому що її створенню заважають принципові розбіжності між поглядами держав-членів ООН. На теперішній час не сформувалось чіткого визначення об'єкту “екологічного тероризму” як злочину, що дає підстави для наукових дискусій.

Також відсутність єдності позицій з цього питання у правових доктринах різних держав прослідковується на прикладі законодавчої регламентації терористичного акту (тероризму) в кримінальному законодавстві Росії (ст. 205); Казахстану (ст. 233), Азербайджану (ст. 214), Вірменії (ст. 217); Литви (ст. 250); Молдови (ст. 258) віднесений до злочинів проти громадської безпеки, в КК Грузії (ст. 323, 324), Латвії (ст. 88) та Естонії (ст. 64^і) - до злочинів проти держави , в КК Узбекистану (ст. 155) - до злочинів проти миру та безпеки людства, а в КК Білорусії мають місце три склади терористичних злочинів, які розташовані в главі 17 “Злочини проти миру та безпеки людства” міститься ст. 126 (міжнародний тероризм), та главі 27 “Злочини проти громадської безпеки” - ст. 289 (тероризм) та ст. 290 (погроза вчиненням акту тероризму). Аналіз кримінального законодавства деяких країн світу свідчить про те, що сталих поглядів стосовно визначення родового об'єкту злочинів, віднесених до екологічної терористичної діяльності не існує.

Визначаємо, що екологічні злочини окремо не визначені у КК України (розділ ІХ “Злочини про громадської безпеки”) та не відносяться до злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку: ст. 258 (терористичний акт), 258-1 (втягнення у вчинення терористичного акту), 258-2 (публічні заклики до вчинення терористичного акту), 258-3 (створення терористичної групи чи терористичної організації), 258-4 (сприяння вчиненню терористичного акту), КК України, ст. 258-5 (фінансування тероризму) [19].

Чинний нині Закон України “Про боротьбу з тероризмом” від 20 березня 2003 року № 6з8-ГУ не містить певної класифікації екологічних терористичних актів. Наразі, у цьому Законі згадується лише про два види тероризму - технологічний та міжнародний. Закон “Про основи національної безпеки України” від 19 червня 2003 року № 964-^ дещо розширює перелік передбачених на законодавчому рівні видів тероризму -- ст. 7 цього Закону вказує на небезпеку національній безпеці України: в екологічній сфері - від проявів техногенного, у тому числі ядерного та біологічного, тероризму; в інформаційній сфері - з боку комп'ютерної злочинності та комп'ютерного тероризму.

Вважаємо, що сьогодні є нагальна потреба створення і прийняття міжнародним співтовариством конвенції з питань боротьби з «екологічним тероризмом», в якій, з урахуванням міжнародного досвіду захисту прав людини, було б визначено поняття «екологічного тероризму» та «екологічного терористичного акту», передбачено чіткий порядок взаємодії держав та умови обов'язкової видачі терористів зацікавленій країні, правовий статус держав, які здійснюють терористичну політику.

2. Шляхи і способи усунення екологічного ризику, підвищення рівня екологічної безпеки та запобігання екологічному тероризму. В умовах глобалізації міжнародних відносин боротьба з “екологічним тероризмом” тільки в національних рамках виявляється малоефективною. Сьогодні з “екологічним тероризмом” необхідно боротися не аматорськими, а комплексними методами - на системному, міжнародному рівні. Постала необхідність координації зусиль на рівні міжнародних організацій з метою попередження “екологічного тероризму” [2024].

Відомо, що метою процесу забезпечення екологічної безпеки є досягнення максимальне сприятливих показників здоров'я людини і високої якості навколишнього середовища. Тому, необхідно визначити показники, які б кількісно оцінили стан і якість навколишнього природного середовищ. До таких кількісних характеристик можна віднести ступінь близькості стану екосистем до границі її функціональної стійкості, де буде загублена передбачуваність змін екосистем.

Для більш точної оцінки функціональної стійкості екосистем використовують природно-екологічну класифікацію вгасання природи (показник функціональної стійкості екосистеми). Для цього можна виділити наступні градації: природний стан; рівноважний стан; кризовий стан; критичний стан; катастрофічний стан; стан колапсу.

На нашу думку визначення “екологічного ризику” не є формалізованим. Так, в наукових виданнях під “екологічним ризиком” розуміється ймовірність несприятливих для навколишнього середовища наслідків будь-яких змін природних об'єктів і факторів. Ризик розглядається як ймовірність виникнення надзвичайних подій у певний проміжок часу, виражена кількісними параметрами. Частіше розглядається техногенний аспект екологічного ризику - ймовірність виникнення техногенних аварій, що здатні завдати істотної шкоди навколишньому середовищу або здоров'ю людей. Одні ризики конкретні, інші не можуть бути конкретно визначені. Існують професійні ризики - небезпека професійних захворювань.

Можливо вважати, що “екологічний ризик” - це можливість появи непереборних екологічних явищ: розвиток парникового ефекту, руйнування озонового шару, радіоактивне забруднення, кислотні опади. З погляду кількісної оцінки поняття “екологічний ризик” може бути сформульоване як відношення величини можливого збитку від впливу шкідливого екологічного фактору за визначений інтервал часу до нормованої величини інтенсивності цього фактору.

“Екологічний ризик” часто розглядають у двох аспектах - потенційний ризик і реальний ризик. Потенційний “екологічний ризик” - це явище небезпеки порушення стосунків живих організмів з навколишнім середовищем внаслідок дії природних чи антропогенних чинників. Реальний “екологічний ризик” утворюється потенційним з урахуванням ймовірної частоти його реалізації. За характером прояву “екологічний ризик” може бути раптовим (техногенна аварія, землетрус тощо) і повільним (зсув, підтоплення, ерозія тощо).

Оцінка “екологічного ризику”' передбачає аналіз причин його виникнення і масштабів прояву в конкретній ситуації. Небезпеку виникнення техногенних аварій, значних за своїми наслідками, більше пов'язують з хімічними та нафтохімічними підприємствами, атомними і тепловими електростанціями, шахтами, каналізаційними спорудами. Ймовірність виникнення техногенних аварій значною мірою визначається ефективністю природоохоронної діяльності. Проведений аналіз свідчить, що “екологічний ризик” безпосередньо залежить від трьох груп чинників: ефективність екологічної політики місцевих органів влади (ефективних нормативних рішень, що регулюють питання охорони навколишнього середовища); капітальні вкладання в ресурсозберігаюче та природоохоронне устаткування (економічного стимулювання екологічних заходів); ефективність реалізації екологічних державних програм.

Оцінка ризику здійснюється на основі аналізу екологічних факторів. “Екологічні фактори” -- це фактори, які обумовлені причинами природного характеру (кліматичні умови, фізико- хімічні характеристики атмосфери, води, ґрунтів, природні нещастя і катастрофи). Можливо визначити наступні характеристика градацій екологічної системи:

- природний стан: спостерігається лише фоновий антропогенний вплив; біомаса максимальна, біологічна продуктивність мінімальна;

- рівноважний стан: швидкість відбудовних процесів вище або дорівнює темпові порушення; біологічна продуктивність більше природної, біомаса починає знижуватися;

- кризовий стан: антропогенні порушення перевищують по швидкості природно-відбудовні процеси, але зберігається природний характер екосистем; біомаса знижується, біологічна продуктивність різко підвищена;

- критичний стан: оборотна заміна раніше існуючих екосистем на менш продуктивні, біомаса мала і, як правило, знижується;

- катастрофічний стан: важко оборотний процесс закріплення малопродуктивної екосистеми, біомаса і біологічна продуктивність мінімальні;

- стан колапсу: необоротна втрата біологічної продуктивності, біомаса прагне до нуля.

Крім природно-екологічної класифікації вгасання (відновлення) екосистеми потрібна і медико-соціальна шкала, тобто об'єктивні показники (критерії) викладеної класифікації природного середовища, що класифікується по наступних градаціях: благополучна зона (відбувається стійкий ріст тривалості життя, захворюваність населення знижується); зона напруженої екологічної ситуації (ареал, у межах якого спостерігається перехід стану природи від кризового до критичного); зона критичної обстановки; зона надзвичайної екологічної ситуації; зона екологічного нещастя.

Сьогодні співтовариство прийшло до розуміння неможливості створення “абсолютної безпеки”, і варто прагнути до досягнення такого рівня ризику від небезпечних факторів, якому можна розглядати як “прийнятний”. Його прийнятність повинна бути обґрунтована виходячи з економічних і соціальних розумінь. Оцінка “екологічного ризику” є єдиним аналітичним інструментом, що дозволяє визначити фактори ризику для здоров'я людини і окреслити пріоритети діяльності по мінімізації “ризику”. Керування “екологічним ризиком” - це аналіз ризикової ситуації, розробка й обґрунтування управлінського рішення, нерідко у формі правового акту, спрямованого на мінімізацію “екологічного ризику”. В усіх розвитих країнах існує стійка тенденція застосування концепції “прийнятного ризику”. Суспільна прийнятність “екологічного ризику”, зв'язаного з різними видами діяльності, визначається економічними, соціальними і психологічними факторами.

Відповідно до концепції безпеки населення і навколишнього середовища практична діяльність в області керування “екологічним ризиком” повинна бути побудована так, щоб суспільство в цілому одержувало найбільш безпечну доступну суму природних благ. У принципах керування ризиком закладені стратегічні і тактичні цілі. У стратегічних цілях виражене прагнення до досягнення максимально можливого рівня добробуту суспільства в цілому, а в тактичних - прагнення до збільшення безпеки населення, тривалості життя.

Висновки і пропозиції.