Екологічний стан річок, на прикладі річки Сула

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЗМІСТ

ВСТУП

1. АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Загальна характеристика природних вод та стану Сумської області

1.2 Джерела живлення річок

1.3 Процеси та фактори формування поверхневих вод

1.4 Основні водогосподарсько-екологічні проблеми сучасності, якість води поверхневих водойм в Україні

1.5 Методологічні підходи до оцінювання якості води та водойм

1.6 Системний підхід до розв`язання проблеми якості води

2. ФАКТОРИ НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ БАССЕЙНОВОЇ ЕКОСИСТЕМИ РІЧКИ СУЛА

2.1 Характеристика басейну річки Сула

2.2 Якісна оцінка річки Сулаяк об`єкту природокористування

2.2.1 Оцінка за антропогенним навантаженням

2.2.2 Оцінка за коефіцієнтом забруднення природних вод

2.3 Шляхи запобігання негативного впливу на фукціонування бассейнової екосистеми річка Сула

2.3.1 Загальний стан річки Сула

2.3.2 Рекомендації щодо покращення стану річки Сула

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ



ВСТУП

Найактуальніші проблеми сьогодення, що торкаються кожного жителя планети, й від яких залежить майбутнє людства відносяться проблеми екологічні - проблеми раціонального використання природних ресурсів, гармонізації взаємин людини і природи, охорони навколишнього середовища. В процесі своєї життєдіяльності людство намагається брати від природи якомога більше, не рахуючись з її потенційними можливостями. Це призводить до порушення природної рівноваги, а не рідко й до необоротних процесів, що в результаті веде до деградації навколишнього середовища. Вихід з такого становища можна знайти тільки у збалансованому, науково обґрунтованому використанні можливостей довкілля.

Наявний стан джерел питного водопостачання і забезпечення доступу населення України до якісної води не відповідає сучасним і, тим більш, можливим майбутнім загрозам виникнення надзвичайних ситуацій. У зв'язку з цим актуальною є проблема забезпечення доступу населення до якісної питної води і мінімізація загроз виникнення надзвичайних ситуацій у сфері питного водопостачання.

З огляду на вичерпність якісних питних вод як корисної копалини, можливість широкого використання запасів і ресурсів найбільш цінних в екологічному відношенні вод України на тривалу перспективу доцільно пов'язувати з: відокремленням питного водопостачання від інших напрямків використання води; залученням природних джерел якісної води, які раніше не використовувалися і забезпеченням способів їх рентабельного видобутку; охороною і створенням резервів найцінніших вод у геологічних структурах; вдосконаленням нормативів якості питної води; обґрунтуванням вибору джерел води і створенням бюветних систем для забезпечення населення питною водою у надзвичайних ситуаціях.[1]

Проте досвід розвинутих країн світу свідчить, що використання сучасних методів управління водними ресурсами забезпечує їхнє відновлення та необхідну екологічну якість води.[2]

Мета даної роботи: проаналізувати екологічний стан річок, на прикладі річки Сула.

Завданням роботи є визначення стану річки та можливі чинники, які впливають на неї; екологічна оцінка якості води і стану басейну річки з використання системного підходу; дослідження природних та антропогенних факторів, що визначають забруднення води; обгрунтування комплексу заходів, спрямованих на покращення екологічного стану річки.

Об'єктом досліджень є річка Сула.



1. АНАЛІТИЧНИЙ ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

1.1 Загальна характеристика природних вод та стану Сумської області

річка живлення сулаяк природокористування

Територією Сумської області протікає 165 річок довжиною понад 10 км кожна, які належати, до басейну Дніпра. Найбільші з них: Десна з притокою Сеймом, Ворскла, Сула, Псел. Хорол. Густота річкової сітки 0,11 - 0,32 км/км. Живляться ріки дощовими (12 %) сніговими (68 %) і підземними (20 %) водами. В межах області - численні озера (Чехове, Журавлине, Довге, Шеляхівське та ін.), болота; 26 водосховищ, 1188 ставків. Сумарних водних ресурсів достатньо для водопостачання області. Річки і водойми використовують переважно для рибництва і зрошування, рекреації; гідроенергетичне використання річок обмежене.

Сумська область розташована у північно - східній частині України. На півночі та сході межує з Брянською, Курською, та Бєлградською областями Росії, на південному сході - з Харківською, на півдні - з Полтавською, на заході - з Чернігівською областями України. Площа 23,8 тис.км. (близько 4% території України). Населення 140 тис.чол. (1990, 2,8% всього населення України). Центр - м. Суми.

Річкою називається водний потік, що протікає в природному руслі і живиться водами поверхневого та підземного стоку свого басейну. До річок відносять лише постійні і порівняно великі водотоки з площею басейну не менше 50 . Річки можуть впадати в океани, моря або озера. Річка, що впадає в один із таких водних об'єктів, називається головною, а річки, які впадають в неї, - її притоками. Сукупність усіх річок, які скидають свої води через головну річку в океан, море чи озеро, називається річковою системою або річковою сіткою. Річки, озера, болота, яри певної території складають гідрографічну сітку цієї території. Отже, річкова сітка є частиною гідрографічної сітки. За різними ознаками річки розподіляються на типи. Так, за розміром басейну річки поділяють на великі, середні й малі.[3] На Україні всього річок 63119, із них: великих річок - 9, середніх - 81, а малих річок і водотоків - 63029. Загальна довжина річок України складає 206,4 км, із них 112 тис.км припадає на 60 тис. дуже малих річок довжиною менше 10 км. [4]

До великих річок належать Дунай, Тиса, Дніпро, Прип'ять, Десна, Дністер, Сіверський Донець, Південний Буг, Західний Буг. Найбільша кількість річок належить до басейнів Дніпра - 27,7, Дунаю - 26,3, Дністра - 23,7 та Південного Бугу - 9,3% (від усієї кількості річок України).[5] Основні характеристики найбільших річок України наведено в таблиці 1.1. Басейни великих річок розташовані переважно в кількох географічних зонах, а їхній гідрологічний режим відрізняється від гідрологічного режиму, властивого кожній географічній зоні окремо, тому він полізональний.

Таблиця 1.1 - Основні характеристики найбільших річок України

Річка	Довжина, км	Площа водозбору,	Похил, м/км	Середній річний стік
				витрата води, м3/с	об'єм стоку, км3	модуль стоку, л/с• км2
Дніпро	2201/1121*	504000/292700*	0,11	1700	53,5	3,37
Прип'ять	761/290	121000/69140	0,09	418	13,2	3,45
Стир	494/424	12900/12370	0,21	40,2	1,27	3,11
Горинь	659/577	27700/27010	0,29	90,7	2,86	3,27
Случ	451	13800	0,40	45,5	1,44	3,30
Тетерів	365	15100	0,50	40,0	1,29	2,65
Десна	1130/575	88900/33820	0,13	361	11,4	4,06
Сейм	748/228	27500/7400	0,18	106,0	3,35	3,85
Рось	346	12600	0,61	27,3	0,86	2,17
Сула	363	19600	0,20	44,2	1,39	2,25
Псел	717/520	22800/16270	0,23	59,9	1,88	2,63
Ворскла	464/317	14700/12590	0,30	36,4	1,15	2,48
Оріль	384	10900	0,27	15,2	0,48	1,39
Самара	320	22600	0,33	21,8	0,69	0,96
Зх. Буг	772/401	39420/10140	0,30	32,9**	1,04**	3,24**
Дунай	2960/174	817000/32350	0,23	6460	203,7	7,91
Тиса	966/201	153000/11300	8,0	210**	6,62**	23,0**
Прут	967/299	27500/17400	1,9	73,5**	2,32**	10,7**
Дністер	1362/925	72100/52690	0,56	275	8,66	5,22
Пд. Буг	806	63700	0,40	108	3,39	1,70
Сіверськ-ий Донець	1053/700	98900/54540	0,19	110**	3,47**	2,02**
Кальміус	209	5070	0,91	8,29	0,26	1,64
Салгир	204	3750	1,7	1,28	0,04	0,34

* - у чисельнику - загальна; у знаменнику - в межах України

** - на кордоні України

Басейни середніх річок розташовуються, як правило, в межах однієї зони, отже, гідрологічний режим їх зональний. Малі річки теж знаходяться в межах якоїсь однієї географічної зони, проте їхній гідрологічний режим під впливом місцевих умов може суттєво відрізнятися від зонального, і в такому разі він буде азональним. На рисинку1.1 зображено типи протікання річок.

Рисунок 1.1- Типи протікання річок

У річках перших двох типів характер протікання води спокійний, а в річках третього типу - бурхливий. За переважаючими джерелами (видами) живлення річки розподіляються на річки снігового, дощового, льодовикового і підземного живлення. За водним режимом протягом року виділяють річки з весняним водопіллям, водопіллям у теплу частину року та паводковим режимом.

За ступенем стійкості русла виділяють річки стійкі і нестійкі, а за льодовим режимом - річки замерзаючі та незамерзаючі. Річкові притоки бувають різних порядків (класів): річки, що впадають безпосередньо в головну річку, - це притоки першого порядку; річки, що впадають в притоки першого порядку, - це притоки другого порядку і т.д.

Річкова система характеризується довжиною річок, їх звивистістю (покрученістю) і густотою річкової сітки. Під довжиною розуміють сумарну довжину всіх річок, які утворюють річкову систему. Довжина річки - це віддаль вздовж русла між витоком і гирлом річки, вимірюється за великомасштабною картою. Звивистість річки характеризується коефіцієнтом звивистості, який являє собою відношення довжини річки на даній ділянці до довжини прямої між кінцевими точками річки на цій ділянці. Звивистість зумовлюється різними причинами, якими й визначається її назва. Так, звивистість, зумовлена рельєфом місцевості і різним опором гірських порід розмиву, називається орографічною; якщо ж вона є наслідком ерозійної діяльності потоку, то ця звивистість ерозійна. В останньому випадку формуються меандри, а процес їх утворення називається меандруванням. Урезультаті меандрування змінюються планові обриси русла.

Русла річок залягають у найбільш знижених частинах долин. До них збігають води з прилеглої місцевості. Лінія на земній поверхні, яка ділить стік атмосферних опадів по двох протилежних схилах, називається вододілом. Усю земну кулю можна поділити на два основних схили, по яких води збігають із континентів у Світовий океан: Атлантико-Арктичний і Тихоокеансько-Індійський. Вододіл між цими схилами називається Світовим або Головним вододілом Землі. Він проходить у Північній та Південній Америці по Андах і Кордильєрах до Берінгової протоки, далі по Чукотському хребту, Анадирському плоскогір'ю, гірських хребтах Гидан, Джуг-Джур, Становому, Яблоновому і далі по Центральній Азії, перетинає північну частину Аравійського півострова і переходить в Африку, де пролягає вздовж східного краю материка неподалік від Індійського океану. Площа земної поверхні, яка належить до Атлантико-Арктичного схилу, дорівнює 67,4 млн (49 % площі суші), а до Тихоокеансько-Індійського схилу - 35,2 млн (31 %). Лінії на земній поверхні, які відокремлюють області суші, стік з яких йде в різні океани або моря, називаються вододілами океанів і морів. Аналогічно виділяють вододіли, які відділяють частини суші, стік з яких йде в ті чи інші річкові системи. Такі вододіли називаються річковими або вододілами річкових басейнів. Вододільні лінії проходять по найбільш підвищених точках поверхні між суміжними річковими басейнами. Річки збирають воду не лише з поверхні землі, а й з верхніх шарів літосфери (підземні води). Відповідно до цього розрізняють поверхневі і підземні вододіли. Якщо підземний та поверхневий вододіли збігаються, то басейн називається замкненим; якщо ж не збігаються - незамкненим. У цьому випадку площі поверхневого та підземного басейнів відрізняються одна від одної. Незбіг вододілів зменшується зі збільшенням площі водозбору. Басейн річки. Водозбір. Частина земної поверхні, яка включає дану річкову систему і відділена від інших річкових систем вододілами, називається річковим басейном цієї системи. Поверхня суші, з якої річкова система збирає води, називається водозбором або водозбірною площею басейну. Басейн річки і водозбір здебільшого збігаються, але іноді водозбірна площа буває менша, ніж площа басейну. Це трапляється тоді, коли в басейні є площі внутрішнього стоку або площі, з яких стоку не буває. Річкові басейни відрізняються один від одного розмірами і формою.

Річкові басейни, крім морфометричних, мають фізико-географічні характеристики. Вони включають географічне положення басейну, яке подається у вигляді географічних координат його крайніх точок, та кліматичні особливості басейну (кількість опадів, сніговий покрив, інтенсивність дощів, температура і вологість повітря). До фізико-географічних характеристик належать також геологічна будова і тектоніка басейну, гідрогеологічні умови, водно-фізичні властивості підстильних порід, рельєф, який характеризується через похил. На водний режим річок великою мірою впливають також озерність, лісистість і заболоченість басейну, які треба докладно вивчати і включати до фізико-географічної характеристики.

Суттєве значення в сучасних умовах має господарська діяльність, яка може проходити як на басейні (вирубка лісів, оранка сільськогосподарських угідь тощо), так і безпосередньо в руслах річок (спорудження гребель, водосховищ, ставків, каналів, водозаборів тощо). [3]

1.2 Джерела живлення річок

Живлення річок пов'язане з атмосферними опадами. Надходження води в річку називається живленням. Однак, незважаючи на спільність атмосферного походження (у підсумку) всіх річкових вод, безпосередні шляхи води в річки можуть бути різними.[3]

Головна роль у живленні рік належить кліматичним умовам. Широке визнання одержало твердження відомого радянського вченого А.І. Воєйкова: "ріки можна розглядати як продукт клімату". Це твердження залишається вірним і по сьогодні, так як всі інші фактори, об'єднані під загальною назвою ландшафту, можуть лише частково впливати на умови живлення річки, не видозмінюючи основного його характеру.[6]

Всі види живлення річок представлені у таблиці 1.1

Таблиця 1.1 ? Види живлення річок

Назва	Переваги
Ґрунтове живлення	Живлення ґрунтовими водами
	Живлення підземними водами
Поверхневе живлення	Дощове живлення
	Снігове живлення
	Льодовикове живлення



Дощове живлення, особливо зливове, відрізняється значними коливаннями. Звичайні дощі можуть охоплювати великі площі в декілька тисяч і навіть кілька десятків тисяч квадратних кілометрів і забезпечують стік в річки протягом більш-менш тривалого часу. Зливи ж, які поширюються на невеликі площі і є короткочасними, викликають швидкі, іноді досить значні паводки, які для малих басейнів можуть перевищити весняну повінь.

Порівняно регулярне дощове живлення річок можна спостерігати в районах з періодичними дощами.

Снігове живлення найбільш виражене в районах зі стійким сніговим покривом. Залежно від запасів води в снігу і умов сніготанення, повені протікають досить інтенсивно. Для більшості рівнинних річок України стік весняного водопілля становить понад 50% від сумарного річного обсягу стоку. Можливі зимові відлиги, які викликають паводки, які іноді перевищують весняне водопілля.

Льодовикове живлення являє собою стік від талих льодів і вічних снігів у високогірних районах. Воно залежить від температури. Цим пояснюються особливості водоносності річок цього виду живлення. Повінь проходить на них влітку; протягом доби спостерігаються добре виражені підйоми рівнів води вдень і зниження їх уночі. Льодовикове живлення зустрічається на багатьох річках Росії - на Кавказі, в Середній Азії і в Сибіру.

Живлення ґрунтовими водами відбувається за рахунок неглибоко залягаючих ґрунтових вод (верховодки). У період сніготанення та повені, а також у період дощів атмосферні води просочуються в грунт, накопичуються там і потім поступово втікають в річки, забезпечуючи, щоправда, не дуже рясне, але надійне джерело їх живлення взимку і в періоди бездощів'я в теплу пору року.

Рівнинні річки України влітку і восени живляться одночасно за рахунок ґрунтових вод і дощів, а взимку майже виключно за рахунок ґрунтових вод. Ґрунтове живлення має сезонні коливання, запізніле в порівнянні з поверхневим стоком внаслідок більш повільного руху води в ґрунтах, ніж по поверхні землі.

Живлення підземними водами має своїм джерелом води порівняно глибоко залягаючі водоносні горизонти. Цей вид живлення не схильний до сезонних коливаннь, стійкий і рівномірний протягом всього року. Він також незначно змінюється з року в рік.

Ґрунтові та підземні води займають другорядне місце в загальному балансі живлення. Так, для Дніпра загальне ґрунтове і підземне живлення становить близько 33% від усього живлення, а по річках Сибіру, - ще менше.

Зазвичай в живленні кожної річки беруть участь два-три його види. Таке живлення річок називається змішаним і має найбільше поширення. Рівнинні ріки мають дощове, снігове і ґрунтове живлення, причому дощове і снігове живлення в них переважає, а ґрунтове займає другорядне значення. Є ріки, у формуванні стоку яких беруть участь всі відомі види живлення. Найчастіше це стосується дуже великих річок, які протікають в різних фізико-географічних умовах.

Так, річка Дунай має льодовикове, дощове, снігове і ґрунтове живлення. Можна назвати й менш великі річки з подібним змішаним характером живлення.

Басейн річки Кубані (Північний Кавказ) має дещо інші умови. Лівобережна його частина - гірська, правобережна - рівнинна, степова. Перший паводок на річці Кубані проходить в лютому; він зумовлюється сніготаненням в рівнинній частині басейну. Приблизно з квітня спостерігається загальний підйом води в річці від танення снігів у передгір'ях; в червні і липні, з інтенсивним таненням льодовиків в горах Кавказу, настає річний паводок; нарешті, осінні дощі та зливи можуть викликати найвищі за рік паводки, які спостерігаються у вересні-листопаді і навіть пізніше. Річка Кубань має ще й ґрунтове живлення. Умови такого різноманітного та змішаного живлення річки Кубані викликають дуже різкі паводки, які не приурочені до певного періоду року.

Випадки, коли приплив води в річку обумовлюється тільки одним видом живлення, досить рідкісні. До річок такого типу живлення належать періодичні водотоки, які несуть воду тільки навесні в результаті сніготанення і потім швидко пересихають.

Уперше роль клімату в живленні річок відзначив О. Воєйков. Він писав, що річки є продуктом клімату їхніх басейнів. На сьогодні це положення дещо розширене: річки є продуктом клімату на загальному фоні ландшафту. Цим підкреслюється провідна роль клімату і зазначається, що, крім клімату, в живленні річок певне значення мають також і інші ландшафтні умови: геологічна будова басейнів, їхні ґрунти, рослинність, озерність, заболоченість тощо. Класифікація річок за видами живлення. Виходячи з положення, що річки є продуктом клімату, О. Воєйков поділив їх на такі типи:

Тип І. Річки, які одержують воду від танення снігу на рівнинах і невисоких горах (до 1000 м). Найбільш наближені до цього типу річки північної частини Азії (Колима, Нижня Тунгуска) і Північної Америки (Юкон та ін.), де сніговий покрив лежить 8-10 місяців.

Тип ІІ. Річки, які одержують воду від танення снігу і льоду в горах. До цього типу належать річки Середньої і Центральної Азії (Амудар'я, Сирдар'я, Тарім та ін.). Максимальні температури повітря влітку в басейнах річок цього типу зумовлюють літнє водопілля.

Тип ІІІ. Річки, які одержують воду від дощу і мають водопілля влітку. Цей тип річок властивий регіонам із тропічними і мусонними дощами (Амазонка, Конго, Ганг, Амур та ін.).

Тип. ІV. Річки, в яких водопілля буває внаслідок танення снігу навесні або на початку літа, проте значну частину води вони одержують і від дощу. Цей тип річок властивий районам із суворою та сніжною зимою (більшість рівнинних річок Східної Європи, річки Скандинавії, північної частини США).

Тип V. Річки, які живляться переважно за рахунок дощів узимку; літні опади не дуже впливають на збільшення водоносності річок через значні втрати на випаровування (річки Середньої і Західної Європи, частково Британських островів та ін.).

Тип VІ. Річки, які мають дощове живлення. Водопілля на них також припадає на зиму, в літню пору стік невеликий, можливе пересихання річок (річки Південної Європи, Північної Африки, Каліфорнії, Чилі, Нової Зеландії та ін.).

Тип VII. Відсутність річок унаслідок посушливості клімату. Це річки пустель Сахара, Каракуми, Кизилкуми, плоскогір'їв Центральної Азії та Північної Америки.

Тип VIII. Річки, які пересихають. Вони живляться від дощів дуже короткий час, потім річки пересихають і залишається лише ряд плес (річки Північного Криму, Східного Закавказзя, частини Монголії та ін.).

Тип IX. Країни без річок, унаслідок того, що їхня територія повністю вкрита снігом і льодовиками. На даний час більш поширеною є класифікація річок за видами живлення М. Львовича.

Для визначення ступеня переважання того чи іншого виду живлення прийнято три градації. Якщо один із видів живлення забезпечує понад 80 % річного стоку річки, слід говорити про виняткове значення даного виду живлення. Якщо частка виду живлення становить від 50 до 80 % стоку, то говорять про переважне значення. Якщо жоден вид живлення не дає більше 50 % річного стоку, таке живлення називають мішаним.

Класифікації річок за їхніми окремими ознаками проводили також Д. Кочерін, М. Великанов, В. Родевич, А. Огієвський, Г. Желєзняков.[6]

1.3 Процеси та фактори формування якості поверхневих вод

Хімічний склад природної води визначає попередня його історія, тобто шлях води в процесі свого кругообігу. Кількість розчинених речовин в такій воді залежить, з одного боку, від складу тих речовин, з якими вона контактувала, з іншого - від умов, в яких відбувалися ці взаємодії. Впливати на хімічний склад води можуть наступні фактори: гірські породи, ґрунти, живі організми, діяльність людини, клімат, рельєф, водний режим, рослинність, гідрогеологічні та гідродинамічні умови тощо.

Рельєф місцевості побічно впливає на склад води, сприяючи вимивання солей з товщі порід. Глибина ерозійного врізу річки полегшує надходження в річку більш мінералізованих підземних вод. Цьому ж сприяють і інші види депресій (річкові долини, балки, яри), які поліпшують дренування водозбору.

Кліматичні умови створюють загальний фон, на якому відбувається більшість процесів, що впливають на формування хімічного складу природних вод. Кліматичні умови насамперед визначають баланс тепла і вологи, від якого залежить зволоженість місцевості і обсяг водного стоку, а отже, і розведення або концентрування природних розчинів і можливість розчинення речовин або випадання їх в осад.

Величезний вплив на хімічний склад води та його зміну з плином часу надають джерела живлення водного об'єкта та їх співвідношення. В період танення снігу вода в річках, озерах і водосховищах має більш низьку мінералізацію, ніж у період, коли більша частина живлення здійснюється за рахунок ґрунтових та інших підземних вод.

Формування хімічного складу природних вод є результатом вилуговування, випаровування, іонного обміну, поглинання і виділення газів, життєдіяльності організмів та інших фізико-хімічних процесів взаємодії вод з гірськими породами, ґрунтами і газами. Здатність до розчинення і вилуговування і рухливість природних вод обумовлюють їх важливу роль в геохімічних процесах в біосфері.[7]

Гідравлічні чинники є єдиними чинниками (внутрішньоводоймними), які визначають якість води за консервативними речовинами. Природна вода є розчином із складним хімічним складом. Вода є тим фізичним середовищем, в якому водна екосистема здійснює кругообіг речовини і енергії. Крім того, для консервативних речовин гідравлічні процеси є єдиними з внутрішньоводоймних, що впливають на їх концентрацію. Характер перенесення речовини потоком залежить від виду руху рідини, який у свою чергу визначається типом водного об'єкту і його гідравлічними характеристиками. У водотоках істотну роль у формуванні якості води грає конвективне перенесення.[8]

До фізичних процесів формування якості води належать газообмін, сорбація, осадження і скаламучування.

Газообміну здійснюється надходження у водний об'єкт речовин, що мають резервний фонд в атмосфері, і повернення цих речовин з водного об'єкта в резервний фонд. Одним з важливих окремих випадків газообміну є процес атмосферної реаерації, завдяки якому відбувається надходження у водний об'єкт значної частини кисню.

Сорбція це поглинання домішок завислими речовинами, донними відкладами і поверхнями тіл гідробіонтів. Найбільш енергійно сорбуются колоїдні частинки й органічні речовини, що знаходяться в недисоційованому молекулярному стані. Водні об'єкти завжди містять деяку кількість завислих речовин неорганічного й органічного походження. Осадження характеризується здатністю завислих частинок випадати на дно під дією сили тяжіння. Процес переходу частинок з донних відкладів у завислий стан називається змулюванням. Він відбувається під дією вертикальної складової швидкості турбулентного потоку.

До хімічного процесу належить фотоліз і гідрозіл. Фотоліз це перетворення молекул речовини під дією світла, що поглинається ними. Окремими випадками фотолізу є фотохімічна дисоціація - перетворення молекул на іони. Із загальної кількості сонячної радіації близько 1% використовується у фотосинтезі, від 5% до 30% відбивається водною поверхнею. Основна ж частина сонячної енергії перетворюється на тепло і бере участь у фотохімічних реакціях.

Реакція іонного обміну між різними речовинами і водою це гідроліз. Гідроліз є одним з головних факторів хімічного перетворення речовини у водних об'єктах. Кількісною характеристикою цього процесу є ступінь гідролізу, під яким розуміють відношення гідролізованої частини молекул до загальної концентрації солі.

Біохімічне самоочищення є наслідком трансформації речовин, здійснюваної гідробіонтами. Як правило, біохімічні механізми дають основний внесок у процес самоочищення і тільки при гнобленні водних організмів (наприклад, під дією токсикантів) більш істотну роль починають відігравати фізико-хімічні процеси. Біохімічна трансформація речовин відбувається в результаті їхнього включення в трофічні мережі і здійснюється в ході процесів продукції і деструкції. Особливо важливу роль відіграє первинна продукція, тому що вона визначає більшість внутрішньоводоймових процесів. Основним механізмом новоутворення органічної речовини є фотосинтез. У більшості водних екосистем ключовим первинним продуцентом є фітопланктон. У процесі фотосинтезу енергія Сонця безпосередньо трансформується в біомасу. Побічним продуктом цієї реакції є вільний кисень, утворений за рахунок фотолізу води. Поряд з фотосинтезом у рослинах відбуваються процеси дихання з витратою кисню.[7]

1.4 Основні водогосподарсько-екологічні проблеми сучасності, якість води поверхневих водойм в Україні

Одна з найпоширеніших проблем раціонального використання водних ресурсів є проблема наших річок. В їхніх басейнах формується понад 60 % водних ресурсів. До найважливіших проблем малих річок України належить:

Замулення внаслідок розорювання заплав і вирубування лісових смуг.

Забруднення великою кількістю хімічних добрив і отрутохімікатів.

Значне забруднення тваринницькими комплексами.

Розташування у басейнах малих річок великої кількості полів фільтрації цукрових заводів.

Створення на берегах річок звалищ.

Забруднення малих річок промисловими стоками.

Збереження малих річок від висихання і забруднення дає можливість розв'язати проблему водних ресурсів в Україні. Велике значення у розв'язанні водної проблеми має використання підземних вод і економія прісної води.

Забруднення води. В результаті діяльності людей гідросфера змінюється: кількісно та якісно. Кількісно - це зменшення кількості води придатної для використання, якісно - це забруднення.

Серед забруднень розрізняють фізичне, хімічне, біологічне й теплове.

Фізичне забруднення води відбувається внаслідок накопичення в ній нерозчинних домішок - піску, глини, мулу, в результаті змивання дощовими водами з розораних ділянок (полів); надходження суспензій з підприємств гірничорудної промисловості; потрапляння пилу, що переноситься вітром у суху погоду, тощо. Тверді частинки знижують прозорість води, пригнічують розвиток водяних рослин, збивають зябра риб та інших водяних тварин, погіршують смакові якості води, а іноді роблять її взагалі непридатною для споживання.

Хімічне забруднення відбувається через надходження у водойми зі стічними водами різних шкідливих домішок неорганічного (кислоти, луги, мінеральні солі) та органічного (нафта й нафтопродукти, миючі засоби, пестициди тощо) складу. Шкідлива дія токсичних речовин, що потрапляють у водойми, посилюється за рахунок так званого акумулятивного ефекту (прогресуюче збільшення шкідливих сполук у кожній наступній ланці трофічного ланцюга). Так, у фітопланктоні концентрація шкідливої сполуки часто виявляється в десятки разів вищою, ніж у воді, у зоопланктоні (личинки, дрібні рачки тощо) - в десятки разів вища, ніж у фітопланктоні, в рибі, яка харчується зоопланктоном, - ще в десятки разів вищою. А в організмі хижих риб (таких як щука чи судак) концентрація отрути збільшується ще в 10 разів і, отже, буде в 10000 разів вищою ніж у воді.

Особливої шкоди водоймам завдають нафта й нафтопродукти, які утворюють на поверхні води плівку, що перешкоджає газообмінові між водою та атмосферою й знижує вмісту воді кисню. В результаті розливу 1 т нафти плівкою покривається 12 км2 води. Згустки мазуту, осідають на дно, вбивають донні мікроорганізми, які беруть участь у процесі самоочищення води. Внаслідок гниття даних осадів, забруднених органічними речовинами, виділяються шкідливі сполуки, зокрема сірководень, що отруюють усю воду в річці чи в озері.

До основних забруднювачів води належать хімічні, нафтопереробні й целюлозно-паперові комбінати, великі тваринницькі комплекси, гірничорудна промисловість. Серед забруднювачів води особливе місце посідають синтетичні миючі засоби. Ці речовини надзвичайно стійкі, зберігаються у воді роками.

Забруднення води речовинами, що містять фосфор, сприяє бурхливому розмноженню синьо-зелених водоростей і “цвітінню” водойм, яке супроводжується різким зниженням у воді вмісту кисню, “заморами” риби, загибеллю інших водяних тварин. Під час “цвітіння” Каховського та інших “рукотворних морів” на Дніпрі стоїть сморід, а хвилі викидають на берег трупи риби, що задихнулася.

Біологічне забруднення водойм полягає в надходженні до них зі стічними водами різних мікроорганізмів, спор грибів, яєць гельмінтів і т. д., багато з яких є хвороботворними для людей, тварин і рослин. Серед біологічних забруднювачів перше місце посідають комунально-побутові стоки (особливо, якщо вони не очищені або очищенні недостатньо), а також стоки цукрових заводів, м'ясокомбінатів, підприємств з обробки шкір, деревообробних комбінатів. Особливо небезпечне біологічне забруднення водойм у місцях масового відпочинку (курортні зони узбереж морів). Через поганий стан каналізаційних систем та очисних споруд останніми роками нерідко закривалися пляжі в Одесі, Маріуполі та інших містах на узбережжях Чорного й Азовського морів, оскільки в морській воді було виявлено збудників таких небезпечних захворювань, як холера, дизентерія, вірусний гепатит та ін.

Теплове забруднення води відбувається внаслідок спускання у водойми підігрітих вод від ТЕС, АЕС та інших енергетичних об'єктів. Тепла вода змінює термічний і біологічний режими водойм і шкідливо впливає на їхніх мешканців. Як показали дослідження гідробіологів, вода, нагріта до температури 26-30 °С, діє на риби та інших мешканців водойм пригнічуючи, а якщо температура води піднімається до 36 °С, риба гине. Найбільшу кількість теплої води скидають у водойми атомні електростанції.[9]

1.5 Методичні підходи до оцінювання якості води водойм

Методика екологічної оцінки якості поверхневих вод за відповідними категоріями. Фахівці України розробили кілька варіантів класифікації поверхневих вод, однак як екологічні цільові показники може бути використана лише офіційно затверджена класифікація, наведена в нормативному документі "Методика екологічної оцінки якості поверхневих вод за відповідними категоріями". Ця класифікація побудована за екосистемним принципом. Необхідні повнота й об'єктивність характеристики якості поверхневих вод досягаються достатньо широким набором показників, які відображають особливості абіотичної та біотичної складових водних екосистем. Комплекс показників екологічної класифікації якості поверхневих вод включає загальні та специфічні показники. Загальні показники, до яких належать показники сольового складу води та трофосапробіологічні (еколого-санітарні) показники, характеризують звичайні властиві водним екосистемам інгредієнти, концентрація яких може змінюватися під впливом господарської діяльності. Специфічні показники характеризують вміст у воді забруднювальних речовин токсичної та радіаційної дії.

Система екологічної класифікації якості поверхневих вод України включає три групи спеціалізованих класифікацій за:

* критеріями сольового складу воду;

* трофосапробіологічними (еколого-санітарними) критеріями;

* критеріями вмісту специфічних речовин токсичної та радіаційної дії, а також за рівнем токсичності.

Група класифікацій за критеріями сольового складу води включає чотири спеціалізовані класифікації, кожна з яких має суттєве екологічне значення:

* класифікація якості поверхневих вод суші та естуаріїв за критерієм мінералізації;

* класифікація якості поверхневих вод, суші та естуаріїв за критеріями іонного складу;

* класифікація якості прісних гіпо- та олігогалинних вод за критеріями забруднення компонентами сольового складу;

* класифікація якості солонуватих Я-мезогалинних вод за критеріями забруднення компонентами сольового складу.

Із зазначених класифікацій якості води за своєю будовою перші дві відрізняються одна від одної та від решти. Класифікація якості поверхневих вод за критерієм мінералізації має три класи та підпорядковані їм сім категорій якості води:

* клас прісних вод (І) з двома категоріями:

гіпогалинних вод

олігогалинних вод

* клас солонуватих вод (II) з трьома категоріями:

Я-мезогалинних вод

б-мезогалинних вод

полігалинних вод

* клас солоних вод (III) з двома категоріями:

Я-галинних

ультргалинних вод

Класифікація якості поверхневих вод за критеріями іонного складу поділяє їх на три класи (гідрокарбонаті, сульфатні та хлоридні), кожен з яких у свою чергу диференціюється на три групи (кальцію, магнію та натрію), тобто існують дев'ять категорій за іонним складом. Крім того, певні категорії вод за іонним складом поділяються також на чотири типи за кількісним співвідношенням іонів. Екологічна класифікація якості поверхневих вод за трофосапробіологічними (еколого-санітарними) критеріями включає такі групи показників:

1) гідрофізичні - завислі речовини, прозорість;

2) гідрохімічні - концентрація іонів водню, азоту амонійного, азоту нітритного, азоту нітратного, фосфору фосфатів, розчиненого кисню; перманганатна та біхроматна окиснюваність, біохімічне споживання кисню;

3) гідробіологічні - біомаса фітопланктону, індекс самоочищення - самозабруднення;

4) бактеріологічні - чисельність бактеріопланктону та сапрофітних бактерій;

5) біоіндикація сапробності - індекси сапробності за системами Пантле-Букка та Гуднайта-Уїтлея.

Група класифікацій якості поверхневих вод суші та естуаріїв за критеріями вмісту та біологічної дії специфічних речовин включає три спеціалізовані класифікації:

* екологічну класифікацію якості вод суші та естуаріїв за критеріями вмісту специфічних речовин токсичної дії;

* екологічну класифікацію якості поверхневих гіпо- та олігогалинних і солонуватих Я-мезогалинних вод за рівнем токсичності;

* екологічну класифікацію поверхневих вод суші та естуаріїв за критеріями специфічних показників радіаційної дії.

Усі системи екологічних класифікацій якості поверхневих вод України побудовано за однаковим принципом: виділяють п'ять класів і сім підпорядкованих їм категорій вод. Конкретні гідрофізичні, гідрохімічні, гідробіологічні та специфічні кількісні показники є елементарними ознаками якості вод. Комплексні кількісні ознаки, визначені інтегруванням елементарних ознак, є узагальнювальними ознаками якості вод. На основі елементарних і узагальнювальних ознак визначаються класи, категорії та індекси якості вод, зони сапробності, ступені трофності. Визначені за цими ознаками класи та категорії якості вод відображають природний стан, а також ступінь антропогенного забруднення поверхневих вод суші та естуаріїв України.

За станом класам і категоріям якості води дано такі характеристики:

I клас з однією категорією - відмінні;

II клас - добрі, з двома категоріями: дуже добрі і добрі ;

ІІІ клас - задовільні, з двома категоріями: задовільні і посередні;

IV клас з однією категорією - погані;

V клас з однією категорією - дуже погані.

За ступенем чистоти (забрудненості) класам і категоріям якості води дано такі характеристики:

I клас з однією категорією - дуже чисті;

II клас - чисті, з двома категоріями: чисті і досить чисті;

III клас - забруднені, з двома категоріями: слабо забруднені і помірно забруднені;

IV клас з однією категорією - брудні;

V клас з однією категорією - дуже брудні.

Названі класи та категорії якості поверхневих вод, визначені за трофосапробіологічними (еколого-санітарними) критеріями, відповідають певній трофності та сапробності вод, а саме:

* клас І,

категорія 1 - оліготрофні, олігосапробні води;

* клас II - мезотрофні води:

категорія 2 - мезотрофні, б -олігосапробні;

категорія 3 - мезоевтрофні, Я' - мезосапробні води;

* клас III - евтрофні води:

категорія 4 - евтрофні, Я" - мезосапробні,

категорія 5 - евполітрофні, б' - мезосапробні води;

* клас IV,

категорія 6 - політрофні, б"- мезосапробні води;

* клас V,

категорія 7 - гіпертрофні, полісапробні води.

Екологічна оцінка якості поверхневих вод України має обов'язково включати всі три блоки показників; блок сольового складу води, блок трофосапробіологічних (еколого-санітарних) показників води, блок показників вмісту та біологічної дії специфічних речовин. Результуючою є єдина екологічна оцінка, яка ґрунтується на заключних висновках за трьома блоками.[10]

1.6 Системний підхід до розв'язування проблеми якості води

Наоснові нормативів екологічної безпеки при водокористуванні виконується оцінка якості води для комунально-побутового, господарськопитного і рибо-господарського водокористування. В їх основі лежать санітарно-гігієнічні нормативи. Такий норматив забезпечує охорону здоров'я населення, але не може бути критерієм для оцінки якості природних компонентів і екологічної системи в цілому, адже має антропоцентричну спрямованість та не є екологічним нормативом якості. Згідно існуючої концепції екологічного нормування, норматив визначає екологічну безпеку водокористування, а не власне екологічне нормування якості вод.

В основі принципу управління якістю НПС у даний час покладена вимога забезпечення гігієнічних нормативів гранично допустимих концентрацій (ГДК) ЗР у природних компонентах. Система ГДК є основним водоохоронним нормативом, який визначає екологічну безпеку водокористування.

На сьогоднішній день чинна система санітарно-гігієнічного нормування з використанням ГДК не є досконалою та критикується. Всього в Україні, з усіх затверджених санітарно-гігієнічних показників, реально застосовується тільки 45. Однією з причин цього є затвердження таких показників, концентрація яких знаходиться за межею чутливості доступних методик їх визначення. Відомо, що більшість ГДК впливу на довкілля розраховані відповідно до положення про пріоритетну роль здоров'я людини, що є одним із найстійкіших, до впливу зовнішніх факторів, біологічних видів. В той час, як потрібно керуватися екологічною характеристикою найбільш чутливих компонентів довкілля, що дозволить ще на стадії планування будь-якої діяльності мінімізувати погіршення стану НПС.

Сучасну оцінку стану гідроекосистем проводять із застосуванням екосистемного підходу та орієнтуючись на потреби не конкретного водоспоживача, а на збереження структурно-функціональних особливостей усієї гідроекосистеми. Тобто, екологічне нормування якості води, повинно орієнтуватись на нові власні підходи, показники та методику характеристики водних екосистем.

На сьогодні, при оцінці екологічного стану екосистем спостерігається тенденція до застосування не показників, що характеризують стан поверхневих вод, а показників антропогенного тиску або використання природних ресурсів (показник витрати питної води на одну особу). Тобто мова йде про використання природних вод, а не про їх екологічний стан.

Екологічна класифікація якості поверхневих вод суші та естуаріїв України побудована за екосистемним підходом. Проте, головним і загальним недоліком існуючих досліджень є недостатня його реалізація у вирішенні завдань збереження та відновлення поверхневих водних об'єктів, створення необхідних умов їх безпеки.

Екосистемний підхід - це стратегія комплексного управління земельними, водними та біотичними ресурсами, що сприяє збереженню та стабільному їх використанню на рівноправному рівні. Екологічна складова такого підходу забезпечує інтеграцію всіх підходів та методів для вирішення комплексних проблем. Основний принцип такого підходу - розглядати всю екосистему річкового басейну як єдине ціле. За таких умов в центрі уваги опиняється потік енергії і кругообіг речовин між біотичними та абіотичними компонентами. В екосистемному підході знаходить вираження концепція саморегуляції (гомеостазу), згідно з якою порушення регуляторних механізмів призводить до біологічного дисбалансу, саме за таких умов забезпечується екосистемний спосіб життя.

Збереження та стабільне використання природних ресурсів є основою для дій в рамках Конвенції про біологічне різноманіття ЄС 92/43/ЄЕС. Екосистемний підхід вперше було запроваджено рішеннями нарад Конференції Сторін Конвенції про охорону біологічного різноманіття в 1992 р.

Таким чином, запропоновано дванадцять принципів для кращої реалізації екосистемного підходу:

1) суспільство має визначити завдання для управління екосистемами;

2) управління повинно бути децентралізованим до найнижчого адміністративного рівня;

3) керівники одних екосистем повинні враховувати вплив наслідків (фактичні чи потенційні) своїх дій на суміжні та інші екосистеми;

4) управляти екосистемою потрібно беручи до уваги економічну складову;

5) забезпечення збереження структури та функціонування екосистем;

6) управляти екосистеми необхідно в межах їх природного функціонування;

7) екосистемний підхід слід впроваджувати у відповідних просторових та часових масштабах;

8) цілі управління екосистемами повинні бути встановлені на довгостроковий період;

9) необхідно розуміти, що зміни екосистем - неминучі;

10) екосистемний підхід має досягти належного балансу між збереженням, використанням біологічного різноманіття та його інтеграцією;

11) екосистемний підхід це всі форми відповідної інформації: емпіричні та наукові знання, локальні знання, інновації та практика;

12) екосистемний підхід залучає всі зацікавлені сторони. Дванадцять ключових принципів були організовані у п'ять кроків, кожен з яких передбачав конкретні дії: Крок A - визначення взаємозв'язку між зацікавленими сторонами та екосистемними межами, а також розвиток відносин між ними (1, 7, 11, 12).

Крок B - характеристика структури та функцій екосистеми, встановлення на місцевому рівні механізмів управління та моніторингу ними (2, 5, 6, 10).

Крок C - визначення важливих економічних питань, які впливають на екосистему та її мешканців (4).

Крок D - визначення можливих впливів досліджуваної екосистеми на сусідні екосистеми (3, 7).

Крок Е - вирішення довгострокових цілей та гнучких способів їх досягнення (7, 8, 9).

Управляти процесами в екосистемах можна лише у конкретних, виражених за просторовими межами та структурними параметрами системах. Такими системами відповідно є басейни річок і сформовані в їх межах гідроекосистеми. Це необхідно при інтегрованому управлінні водними ресурсами, виокремлення показників, які найбільше впливають на екологічний стан річки.

Річковий басейн - це єдина екосистема, основною складовою якої є річка. Розуміння закономірностей функціонування цієї екосистеми і всіх внутрішньоводойменних процесів, дозволить розробити й впровадити раціональні, безпечні для НПС методи управління водними ресурсами взагалі і сталим водокористуванням зокрема. Басейнова концепція дає можливість, враховуючи природні закономірності басейну, обґрунтовувати розвиток певних галузей економіки, екологічно допустимі обсяги використання ресурсів і форми взаємодії між суб'єктами природокористування. [11]



2. ФАКТОРИ НЕГАТИВНОГО ВПЛИВУ НА ФУНКЦІОНУВАННЯ БАССЕЙНОВОЇ ЕКОСИСТЕМИ РІЧКИ СУЛА

2.1 Характеристика басейну річки Сула

Річка Сулабере початок на південно-західних схилах Середньоруської височини, далі протікає Придніпровською низовиною. Тече спершу на захід, згодом поступово повертає на південний захід і південь. На проміжку від гирла Лохвиці до міста Заводське річка тече на схід, після чого різко повертає на південний захід; у пригирловій частині тече на південь. Впадає до Дніпра (у Кременчуцьке водосховище) на захід від села Дем'янівки.

На рисунку 2.1 зображено річку Сула.

Рисунок 2.1 - Річка Сула

Впадає Сула в могутню і відому всім річку Дніпро. Загальна ширина дельти цієї річки цілих 3-4 кілометрів. Сула є правою притокою Дніпра.

Загальна довжина річки становить 454 кілометри. Велика частина всієї протяжності припадає на територію України, це 336 кілометрів, а менша - на територію Росії - всього 118 кілометрів. Загальна площа басейну Ворксли налічує 14700 кв.км. Довжина річки 363 км, площа басейну 19 600 км. Долина трапецієподібна, часто асиметрична; її ширина від верхів'я до пониззя поступово зростає від 0,4--0,5 км до 10--11 км (найбільша -- 15 км), лише на ділянці між гирлами Лохвиці та Удаю долина звужується до 4 км. Річище на всій протяжності звивисте, подекуди розгалужене, його пересічна ширина 10--75 м (на плесах до -- 250 м), глибина пересічно 1,5--2 м. Заплава частково заболочена, є торфовища. Похил річки 0,2 м/км. Основне живлення -- снігове. Замерзає у грудні, скресає з кінця березня -- на початку квітня. Середня багаторічна витрата води р. Сула (м. Лубни) становить 29,5 м/с. Мінералізація води змінюється протягом року: весняна повінь -- 659 мг/дм; літньо-осіння межень -- 812 мг/дм; зимова межень -- 871 мг/дм?. Використовується для водопостачання; багата на рибу; в нижній течії (від Лубен) судноплавна. Є водосховища і чимало ставків.

Сула має багато приток:

Основні притоки:

Праві: Терн, Хусь, Бишкінь, Хмелівка, Борозенка, Ромен, Лозова, Рашівка, Олава, Бугайчиха, Голенька, Лохвиця, Сулиця, Удай, Сліпорід, Оржиця, Булатець

Ліві: Сулка, Попадя, Трокмашівка, Багачка, Артополот, Бобрик, Солониця, Бодаква.

Донний грунт цієї річки на всій її довжині переважно піщаний, на розливах може бути мулистим. Уздовж усього берега можна бачити велику кількість піщаних пляжів.

Сула - замерзающая на зиму річка. Крижаний покрив стає в грудні і тримається до березня.

Підживлення річки має змішаний характер і здійснюється за рахунок танення, дощів і грунтових вод.

З великих населених пунктів, що стоять на річці Сула можна перерахувати міста Недригайлів, Ромни, Заводське, Лубни.

Істотне значення в системі водокористування відіграють ставки. На території водозбору нараховують біля 600 ставків загальним об'ємом біля 57 млн м3, що сягає 13% від середньої багаторічної витрати води. Енергетичні ресурси Ворскли не використовуються.

Гідрологічна вивченість ріки достатньо хороша. У різні роки на річці та притоках працювало 9 гідропостів. На сьогоднішній день комплексна гідрологічна характеристика може бути здійснена тільки по 3 гідропостам зображено на рисунку 2.2.

Рисунок 2.2 - Гідропости річки Сула

2.2 Характеристика річки Сула як об`єкту природокористування

2.2.1 Оцінка якості води за гідрохімічним індексом забруднення води

Для оцінки якості води річки за екологічною класифікацією якості поверхневих вод річки Сула використовувалась методика. [14] Вихідні дані, представлені в таблиці 2.1.



Таблиця 2.1 - Уточнені категорії показників забруднюючих речовин

Показники	Вихідні дані	Клас якості/ категорія якості	Значення уточненої субкатегорії (Ку)
1	2	3	4
Сума іонів, мг/дм3	2407	Клас якості - ІІI, категорія якості - 4	3,41
Хлориди, мг/дм3	81	Клас якості - ІІІ, категорія якості - 4	2,61
Сульфати, мг/дм3	1240	Клас якості - V, категорія якості - 7	5
Завислі речовини, мг/л	30	Клас якості - ІІІ, категорія якості - 4	3
рН	8,2	Клас якості ІIІ, категорія якості 4	2
Азот амонійний, NH4+, мг N/л	0,5	Клас якості ІІІ, категорія якості 4	4,00
Азот нітритний, NO2, мг N/л	0,04	Клас якості IІІ, категорія якості 5	5,66
Азот нітратний, N03-, мг N/л	1,2	Клас якості ІV, категорія якості 6	6,13
Фосфор фосфатів, мг Р/л	0,1	Клас якості ІІІ, категорія якості 4	5
Розчинений кисень, мг О2/л	7,9	Клас якості ІІ, категорія якості 2	2,75
БСК5, мгО2 /л	5	Клас якості ІІІ, категорія якості 5	5,31
ХСК, мгО2 /л	14	Клас якості ІІ, категорія якості 2	3
Манган, мкг/дм3	0,13	Клас якості І, категорія якості 1	1
Мідь, мкг/дм3	11,5	Клас якості ІІІ, категорія якості 5	5,04
Цинк, мкг/дм3	11,5	Клас якості II, категорія якості 2	2,3
Хром (загальний), мкг/дм3	2,3	Клас якості ІІ, категорія якості 2	2,3
Нікель, мкг/дм3	7,1	Клас якості ІI, категорія якості 3	3,28
Залізо (загальне), мкг/дм3	0,03	Клас якості І, категорія якості 1	1
Нафтопродукти, мкг/дм3	129	Клас якості ІІІ, категорія якості 5	5,28
Феноли (леткі), мкг/дм3	20	Клас якості V, категорія якості 7	7

При визначенні якості води було проведено розрахунок уточнених значень категорій якості (Ку), що дозволяє уточнити ступінь наближення значень показника до межі наступного класу за формулою 2.1). [14]

Ку= К+(АС-Кmin)/(Kmax- Kmin)	(2.1)

де Ку - уточнене значення категорії;

К - ціле число категорії якості вод, що відповідає номеру тієї категорії, до якої належить абсолютна величина показника;

АС - абсолютна величина показника якості вод у пункті контролю;

Кmin і Кmax - найменше і найбільше значення діапазону величин категорії якості вод, до якої належить абсолютна величина показника.

Індекс показників сольового складу (ІС) розраховується за вмістом у воді р. Ворскла хлоридів, сульфатів та за загальною мінералізацією води. Відповідно до районування території України р. Сула належить до 3-ої гідрохімічної області за мінералізацією води. За вмістом сульфатів р. Сула належить до 3-ої гідрохімічної області. За вмістом хлоридів у річковій воді р. Хмелівка належить до 2-ої гідрохімічної області (Лісостеп, північний захід Степу, гірський Крим, Дніпро, Дунай).

	(2.2)

Індекс показників сольового складу (Іс) склав 6,20 (IVклас, категорія - брудні).

Індекс хімічних трофо-сапробіологічних показників (ІТ-С) (формула 2.3)

	(2.3)

Індекс хімічних трофо-сапробіологічних показників склав 4,54 (IІІ клас, категорія - слабко-забруднені)

Індекс специфічних показників токсичної і радіаційної дії (ІТ) розраховувався за вмістом мангану, міді, цинку, хрому (загального), нікелю, заліза (загального), нафтопродуктів та фенолів у воді (формула 2.4).



	(2.4)

Його величина склала 3,40 (ІІІ клас, категорія - слабко-забруднені).

Розрахунок інтегрального екологічного індексу (ІЕ) проводиться за спрощеною схемою і його значення приймається рівним величині хімічного індексу якості води (ІХ).