Ґрунтовий покрив басейну р. Іква та проблеми його збереження, використання та нарощування родючості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет водного господарства та природокористування

ҐРУНТОВИЙ ПОКРИВ БАСЕЙНУ Р. ІКВА ТА ПРОБЛЕМИ ЙОГО ЗБЕРЕЖЕННЯ, ВИКОРИСТАННЯ ТА НАРОЩУВАННЯ РОДЮЧОСТІ

Музика Р.М., аспірант

Анотація

Наведено характеристику ґрунтового покриву басейну (заплави) ріки Іква як функцію умов і факторів його формування, властивостей, шляхів збереження та підвищення родючості, можливостей використання.

Annotation

Description of the ground cover of river Ikva basin as function of terms and factors of his forming, properties, ways of saving and increase of fertility, possibilities of the use is resulted.

Виклад основного матеріалу

Ріка Іква пролягає від горбистого Лісостепу - через Мале Полісся Тернопільської, Рівненської та Волинської областей.

Територія басейну розташована в межах Східно-Європейської рівнини, яка в минулому неодноразово піддавалася впливу материкового зледеніння та супроводжуючих його водно-льодовикових та алювіальних річкових потоків. Це, в свою чергу, вплинуло на гідрологію території, побудову та склад ґрунтотвірних порід. Останнє ж вплинуло на характер рослинного і, відповідно, ґрунтового покриву, а в кінцевому наслідку - на господарську придатність утворених тут ґрунтів.

Як наслідок дії льодовиків, басейн має на цій території рівнинну поверхню з незначною амплітудою висот. На прилягаючих рівнинах слаборозвинені лінійні водно-ерозійні форми рельєфу [4].

Місцями рельєф буває хвилястим (дюнно-бугристим), що зумовлено нерівномірним відкладенням кінцевих морен, або ж значною їх дефляцією.

Саме це є причиною широкого поширення та високої інтенсивності заболочування (оглеєння) ґрунтів, поширення торфовищ та боліт [7, 13].

На господарську придатність ґрунтів басейну негативно впливає дрібна плямистість заболочення, що ускладнює обробіток ґрунту, посів та збирання врожаю. Обов'язковою умовою підвищення сільськогосподарської придатності таких угідь є штучне дренування [7].

Ґрунтоутворюючими породами тут є льодовикові, водно-льодовикові та алювіальні відклади. Їх склад і властивості, відповідно, визначають властивості та рівень продуктивності сформованих на цих породах ґрунтів.

Звідси і випливає домінуюче значення механічного складу та карбонатності ґрунтів. Найкращі за продуктивністю ґрунти сформувалися на нечисленних „острівках” карбонатних суглинкових лесовидних породах, найгірші, навпаки, - на незв'язних пісках. Глинисті піски, супіски, суглинки характеризуються середньою родючістю ґрунтів, що на них утворилися [4, 10].

Ґрунти басейну, особливо в зоні Малого Полісся, характеризуються несприятливими для вирощуваних рослин водно-фізичними властивостями: низькою фільтраційною здатністю, відсутністю агрономічно цінної структури, злитістю, схильністю до запливання та утворення кірки, що є наслідком механічного, літологічного і хімічного їх складу, а також залежністю від складу увібраних катіонів, зокрема водню, алюмінію та заліза [12]. ґрунт іква басейн родючість

Важливим природним фактором продуктивності ґрунтів басейну є умови їх зволоження. Заболочення саме і є результатом поверхневого і ґрунтового перезволоження.

За багаторічними даними кліматичних спостережень річна кількість опадів тут становить 550-600 мм, що є достатнім для вирощування навіть найбільш вибагливих до зволоження сільськогосподарських рослин. В той же час, таку кількість опадів не можна вважати надлишковою, хоч вона і виступає умовою періодичного перезволоження.

Річ у тому, що причинами заболочення виступають не лише опади і недостатня природна дренованість території, а й додаткові поступлення поверхневого стоку зі схилів прилягаючих височин в заплаву. Низька дренованість та наявність в ґрунтовому профілі щільного (ілювіального) горизонту, який виступає своєрідним водоупором, і стримує переведення поверхневого стоку у внутріґрунтовий [1, 9].

Інтенсивна вирубка лісів, скорочення лісистості території, наявність в ґрунтових профілях щільного водонепроникливого ілювіального горизонту сприяє все більш інтенсивному поверхневому стоку, що в свою чергу впливає на розвиток процесів еродованості і заболочування ґрунтів.

Тому, для регулювання поверхневого стоку і водно-повітряного режиму ґрунтів на низовинній території поряд з гідротехнічною меліорацією мають застосовуватися агролісомеліоративні та агротехнічні заходи [1, 11, 14].

Температура, як елемент клімату, також відіграє важливу роль вегетації та врожайності сільськогосподарських культур. Середньорічна температура на досліджуваній території є у межах +6-7є С. Середня температура січня - -4-5є С. Безморозний період складає 236 днів, період з температурами вище +5є С - 202-216, а вище +10є С - 150-165 днів.

Сприятливі кліматичні умови, тобто достатня кількість опадів і тепла, дають змогу вирощувати на території басейну високі врожаї більшості районованих сільськогосподарських культур. Але для того, щоб врожаї були не просто високими, а й сталими в часі, потрібно на даних ґрунтах застосовувати комплекс заходів для збереження їх природної родючості та прогресивного її нарощення [8].

Як зазначалося вище, підґрунтя і ґрунти в басейні р. Іква внаслідок поверхневого натоку, або ж з-за неглибокого залягання ґрунтових вод, часто бувають перезволожені. Тому тут набули поширення оглеєні ґрунти, багато боліт.

Які ж існують сьогодні шляхи подальшого підвищення продуктивності мінеральних (опідзолених), різного ступеня оглеєності ґрунтів басейну р. Іква та й Малого Полісся в цілому, на фоні регулювання водно-повітряного режиму?

Заглянувши в історію розвитку землеробства бачимо, що відповідь на це питання дає практика і сільськогосподарська наука. При чому практика часто випереджала науку. Органічне удобрення, вапнування, гіпсування на фоні поливу чи осушення відомі ще з часів до нашої ери, а от їх пояснення, розумне та раціональне застосування залишаються проблемними і досі.

Застосування лише органічних добрив на дерново-підзолистих ґрунтах забезпечувало протягом тривалого часу майже подвоєння врожаїв зернових, картоплі, льону та інших культур (9-12 до 18-20 ц/га). Наступна епоха мінеральних добрив також відкрила нові можливості підвищення врожаїв. Але все ж таки, врожаї сільськогосподарських культур в зоні Малого Полісся відставали і відстають від врожаїв тих же культур по Україні в цілому, не говорячи вже про закордонні Полісся [5, 12].

Велику частину ґрунтів басейну, які піддалися гідротехнічній меліорації складають торфо-болотні ґрунти та торфовища. За походженням, водно-фізичними властивостями, складом твердої фази, характером використання та продуктивністю це є специфічні ґрунти, що докорінно відрізняються від мінеральних заболочених ґрунтів. Настільки докорінно, що геологи навіть не вважають їх ґрунтами. Але ж оскільки верхні шари торфовищ широко використовуються у землеробстві, то вони заслуговують уваги щодо використання, збереження та підвищення ефективної їх родючості [3].

У складі твердої фази торфових ґрунтів переважає органічна речовина, спостерігається нестача кисню для коріння рослин та нестача елементів мінерального живлення, зокрема калію (табл. 1). Все це обумовлює низьку, точніше, односторонню родючість.

Таблиця 1

Валовий склад торфового ґрунту басейну р. Іква, %

Для подолання цих недоліків торфових ґрунтів при їх сільськогосподарському використанні необхідне проведення гідротехнічних меліорацій та на їх фоні специфічних агротехнічних заходів. Регулювання водно-повітряного режиму, якби досконало воно не було виконано, це лише фон, що впливає на збільшення рухомих форм поживних елементів. Але, якщо не вистачає і валових форм, як, наприклад, калію у торфових ґрунтах?

Тоді бажана більша зольність торфів, тому що чим вище і різноманітніше буде склад мінеральної частини твердої фази ґрунту, тим повніше будуть забезпечені і різноманітніші умови живлення рослин, що на ньому ростуть. Зі збільшенням зольності і урізноманітненням складу цих ґрунтів у більшому обсязі забезпечуються потреби рослин у мінеральному живленні, особливо щодо калію.

Органогенні ґрунти досить багаті на азот, що зумовлено високим вмістом органічної речовини. Вміст азоту у них сягає 3-4% від сухої ваги торфу. Але валовий азот є малорухомим у торфі, що пов'язане з тим, що він входить у склад складних органічних сполук, таких як гуміни, бітуми та ін. Лише незначна часина (0,5-3,0%) загального вмісту азоту може гідролізуватися, навіть при обробці його 2% розчином сірчаної кислоти [6]. Після осушення, під дією мікроорганізмів існує можливість інтенсивного накопичення азоту у вигляді доступних для рослин сполук - аміаку, нітратів. Їх кількість залежить від температури, вологості ґрунту, вмісту в ньому кисню. Тому, аби запобігти втраті рухомих форм азоту з осушених торфових ґрунтів у ґрунтові води або ж у повітря у формі аміаку, то ці ґрунти доцільніше використовувати для вирощування багаторічних трав з періодичним перезалуженням.

Необхідність переважного використання торфових ґрунтів під багаторічними травами випливає із їх фізичних властивостей, а саме те, що висота капілярного підняття ґрунтових вод в них не перевищує 60-70 см. Тоді як допустимі рівні ґрунтових вод для зернових складає 100-120 см, під кукурудзою та коренеплодами - 140 см. А забезпечення і утримання рівня ґрунтових вод на таких глибинах супроводжується пересиханням орного шару та дефляцією, а це вже негативні явища з природоохоронної сторони. Крім того висушений торф дуже повільно, або ж взагалі повторно не змочується, із-за своєї гідрофобності [1, 9].

Збільшення зольності після осушення торфових ґрунтів, робить їх дійсно ґрунтами, віддаляє його від геологічної породи. Цей процес можна прискорити за рахунок структурних меліорацій, тобто внесення мінеральних сполук - супісків, глини. Це можна здійснювати навіть з мінеральних ґрунтів, що знаходяться поряд з цими ж торфовими ґрунтами. Як мінеральні ґрунти потребують для покращення своїх властивостей збагачення органічної частини за рахунок внесення гною, компостів та ін., так і торфові (органогенні ґрунти) потребують покращення за рахунок внесення в них мінеральної частини. Про такий метод свідчать багаторічні дослідження у Фінляндії, Німеччині, Білорусі [3].

Дослідження проведені тоді Українським науково-дослідним інститутом ґрунтознавства і агрохімії (нині ННЦ ІГА ім. О. Н. Соколовського, м. Харків) та кафедрою меліоративного ґрунтознавства та землеробства (УІІВГ-НУВГП, м. Рівне) протягом 30-ти річного періоду показали, що використання торфового ґрунту на фоні регульованого рівня ґрунтових вод при беззмінному використанні ґрунту під пластом багаторічних трав сприяє незначному нарощуванню вмісту мінеральної частини у ньому з 10,4% до 12,69%, відповідно під беззмінними просапними культурами - з 10,4% до13,48% від ваги твердої фази. На фоні одноразового внесення при закладенні дослідів 100 т/га лесовидного суглинку в орний шар вміст мінеральної частини становив 41,36%, а при щорічному внесенні його по 10 т/га - відповідно 13,19% (табл. 2) [6, 13].

Таблиця 2

Зміна вмісту мінерального залишку торфових ґрунтів за 30 років сільськогосподарського використання, %

Як видно з табл. 2 внесення різних доз піску, супіску, суглинку за впливом на врожайність сільськогосподарських культур забезпечує майже ту ж ефективність, що й середня доза калійно-фосфорних добрив. Це має неабияке значення в сучасних скрутних економічних умовах, коли господарства не мають змоги набувати у достатніх кількостях навіть калійних добрив.

Слід також звернути увагу вчених, практиків-землеробів, громадськості взагалі, на потребу і важливість проведення саме стаціонарних досліджень змін будь-яких ґрунтів при їх сільськогосподарському використанні, тому що стаціонарні дослідження допомагають зробити єдино вірні висновки природоохоронного, землеробсько-економічного та й інженерно-меліоративного змісту. Про це свідчать результати багаторічних стаціонарних досліджень ґрунтів на Ротамстедській дослідній станції в Англії, у Фінляндії - на дослідній станції Летенсуо, і в багатьох інших країнах. В зв'язку з цим хочеться звернути увагу громадськості на недопустимість згортання профільної діяльності Сарненської науково-дослідної станції в Рівненській області, Панфільської - в Київській, Сульського дослідного поля - в Сумській та в інших областях України. Без досліджень в стаціонарних умовах неможливо зробити достовірні висновки, а на їх основі - рекомендації з таких проблем, як вплив гідротехнічних заходів на режими ґрунтів, доцільність з цієї точки зору підданню їх гідротехнічним меліораціям, ймовірності вторинного заболочування, яка вже наступає в деяких місцях, як наслідок занехаювання і непрофесійного ставлення до догляду та експлуатації існуючих гідротехнічних систем.

Ця стаття стосується не лише характеристики властивостей ґрунтів ба-сейну р. Іква, їх динаміки, але й напрямків правильного їх використання. А воно тісно пов'язане і взаємозалежне від економічної ситуації. За світовою практикою та сучасним розумінням найдоцільнішим та економічно вигідним є пасовищне утримання худоби. Тому і у досліджуваному басейні збільшення площ для пасовищ та вирощування кормових культур є раціональним [2]. Отже, підсумувавши все вище сказане, в умовах Малого Полісся, в якому і знаходиться басейн р. Іква, враховуючи властивості ґрунтів цієї зони, а саме - їх зволоження, податливість дефляції при їх польовому використанні - більш доцільним буде, в найближчому майбутньому, використання їх для культурних пасовищ, кормових культур суцільного посіву. Це відповідатиме завданням екологічного оздоровлення ґрунтового покриву.

Література

1. Алексєєвський В. Є., Цвєтова О. В. Основні критерії оцінки еколого-меліоративного стану осушуваних земель. Сучасний стан, основні проблеми водних меліорацій та шляхи їх вирішення. К.: „Аграрна наука”, 2001, с. 188-194.

2. Балюк С. А. Стандартизація та нормування охорони родючості ґрунтів. Моніторинг та паспортизація земель. К., 2002, с. 196-199.

3. Бамбалов Н. Н. Проблемы биогеохимии торфа. Сборник «Гидрологическая роль торфяных почв». Минск: БелНИИМВХ, 1981, с. 96-100.

4. Біленко Д. К. Геоморфологія Кременецько-Дубенської низовини. Наукові праці з агрономії, ґрунтознавства, агрохімії. Т. ХVII. УАСГН. Учбова частина. К.: Видавництво УАСГН, 1960, с. 134-160.

5. Веремеєнко С.І. Еволюція та управління продуктивністю ґрунтів Полісся України: Монографія. Луцьк: Надстир'я, 1997. 314 с.

6. Вознюк С. Т., Клименко Н. А. Окислительно-восстановительный режим осушаемых торфяников Полесья УССР // Почвоведение. 1982, № 3. С. 127-133.

7. Закс В. Г. Гидрологический режим заболоченых почв Европейских Полесий и его трансформация в результате осушения. Труды Х Международного Конгресса почвоведов. Т. Х. М., 1974, с. 275-284.

8. Канівець В. І. Життя ґрунту. К.: „Аграрна наука”, 2001, с. 5-11.

9. Козловський П. І., Білоус Є. М., Когут Н. Є. Меліоративний стан осушуваних земель західних областей України за основними фізико-хімічними показниками. Міжвідомчий тематичний науковий збірник „Меліорація і водне господарство”, УААН. Ін-тут ГіМ. К.: „Аграрна наука”, 1999, с. 97-104.

10. Курганевич А. П. Еколого-геоморфологічний аналіз басейну р. Західний Буг. Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук. Львів: Національний університет ім. І. Франка, 2001.

11. Липницький А. О. Охорона земель в Україні за нових аграрних відносин // Науково-виробниче видання „Агроінком”. 1997, № 6-7.

12. Стан родючості ґрунтів України та прогноз його змін за умов сучасного землеробства. За ред. В. В. Медвєдєва і М. В. Лісового. Харків: ННЦ ІГА ім. О. Н. Соколовського, 2001, с. 1-44.

13. Трускавецький Р. С., Шматок В. І. Особливості ґрунтового покриву в гумідній зоні. Сучасний стан, основні проблеми водних меліорацій та шляхи їх вирішення. К.: „Аграрна наука”, 2001, с. 161-164.

14. Kowalkowski A. Soil Landscape regions of Poland. Forest research Institute. «Почвы Мира», Труды VIII Международного Конгресса почвоведов. М., 1974, с. 107-111.

Размещено на Allbest.ru