Закони аутекології та синекології

2

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпровський національний університет ім. О. Гончара

Біолого-екологічний факультет

Реферат

З екології

На тему: «Аутекологія та синекологія»

Студентки

Бобко А.Д.

Дніпро 2019

Теоретична основа та закони

Аутоекологія, аутекологія або екологія видів - розділ екології, що вивчає взаємовідносини окремих організмів чи їх видів з довкіллям. Зазвичай при цьому особлива увага приділяється життєвим циклам і поведінці як способам пристосування до середовища. Також вона вивчає вплив чинників довкілля (екологічних факторів) на окремі організми, популяції і види (рослин, тварин, грибів, бактерій). Завдання аутекології - виявлення фізіологічних, морфологічних і інших пристосувань (адаптацій) видів до різних екологічних умов: режиму зволоження, високим і низьким температурам, засоленню ґрунту (для рослин). Останнім часом сюди додалося вивчення механізмів реагування організмів на різні варіанти хімічного і фізичного забруднення (включаючи радіоактивне) середовища.

Вони поділяються на дві категорії: абіотичні (фактори неживої природи) та біотичні (фактори живої природи). Існує певна умовність поділу і взаємовпливу цих факторів, так як живі організми здатні призвести до змін, які ведуть за собою і зміни абіотичних факторів (ліс, знищений шкідниками).

Абіотичні фактори - сукупність кліматичних, ґрунтових і топографічних факторів. Біотичні фактори - сукупність взаємовпливу життєдіяльності одних організмів на інші. Біотичний компонент можемо розділити на автотрофні та гетеротрофні організми. В останні десятиріччя відокремлюють ще одну групу екологічних факторів, які можуть і змінюють умови існування та функціонування екосистем - антропогенні, тобто усі види створених технікою та безпосередньо людиною впливів.

Основних законів аутекології п'ять.

І. Закон біологічної стійкості, який можна проілюструвати у вигляді графіка.

Рис. 1. Нелінійна реакція особини на вплив різних значень екологічних чинників довкілля

Екологічні фактори - це різні фактори середовища, зовнішні по відношенню до організму, які впливають на нього прямо чи опосередковано протягом хоча б однієї фази індивідуального розвитку.

Зона оптимуму відповідає комфортній життєдіяльності, у зоні песимуму (або екстремальних умов) активність пригнічується, рухомі істоти часто намагаються покинути несприятливі умови. Тривале перебування у зоні смерті веде до загибелі організму.

Дуже важливим є висновок: реакція нашого тіла не пропорційна зміні того чи іншого чинника впливу. Як свідчить крива на рис. 1, спочатку зміна чинника компенсується захисними можливостями особини. Проте рано чи пізно збільшення відхилення чинника від оптимуму викликає непропорційно швидке ослаблення опору організму (нелінійна реакція).

ІІ. Закон лімітуючого чинника (або закон мінімуму) сформульований у 1840 р. німецьким фізіологом і хіміком Ю. Лібіхом, який вивчав вирощування рослин на штучних субстратах. Він встановив, що результуючу витривалість особини визначає найслабша ланка її потреб, тобто той чинник, значення якого мінімальне (де тонко, там і рветься). Але цей закон добре виконується лише в незмінних умовах перебування особини.

ІІІ. Закон рівнозначності чинників середовища стверджує, що всі життєво необхідні екочинники однаково важливі, не можна обминати чи ігнорувати жодного з них.

IV. Закон сукупної дії чинників середовища є певним розширенням і уточненням закону мінімуму. Згідно з цим законом, фізіологічна активність особини (наприклад, результуючий врожай на полі) залежить не лише від одного (навіть і лімітуючого чинника), а від повної сукупності всіх екологічних чинників одночасно. Дослідження свідчать, що ефективність впливу кожного окремого екочинника (його «вага» або коефіцієнт дії) неоднакова і її можна визначити дослідним способом. Особливо ретельно і точно досліджено вплив чинників на врожайність, бо крім основних чинників (температура, освітлення, опади, вміст у ґрунті азоту, фосфору і калію) враховувалися додаткові (наприклад, наявність мікроелементів живлення, кількості шкідливих сполук тощо). Виявилася помилковою думка про те, що чим більше елементів живлення в ґрунті, тим вищий врожай. Одночасність і спільність дії екочинників, змінність потреб рослини на різних стадіях її розвитку зумовлюють існування певної найефективнішої кількості життєво необхідних речовин у ґрунті.

V. Закон оптимальності стверджує, що будь-яка система (від бактерії чи рослини аж до величезного лану) з максимальною ефективністю функціонує у певних просторових та часових межах, за певних її розмірів та інших характеристик. Іншими словами, параметри системи (чи організму) завжди суворо відповідають її функціям.

Потрібно наголосити, що окрім викладеної інформації і розглянутих законів в аутоекології існує багато інших, а також чимало висновків у формі правил, тверджень і закономірностей.

Наприклад, закон оптимальності породжує правило Бергмана: у межах біовиду, поширеного від тропіків до Полярного кола, маса і розміри особин збільшуються при переході від дуже теплих зон життя до дуже холодних. Наочними прикладами є пінгвіни, крачки та інші птахи, ведмеді, дельфіни тощо.

Ще одним висновком з цього закону є правило Аллена: придатки до тіла тварини (вуха, хвости, лапи) порівняно тим менші, чим нижча навколишня температура. Вуха у фенека (лисичка пустель) набагато більші, ніж у звичайної лисиці. Зовсім короткі вуха і хвіст мають песці, які змушені переносити заметілі і страшенні морози сибірської і канадської тундри.

Абіотичні фактори

Енергія Сонця. Сонце є єдиним джерелом енергії на нашій планеті. Світло у всіх його проявах, необхідне для життя. Його вплив на живі організми залежить від інтенсивності, довжини хвилі, кольору та фотоперіоду. Всі ці властивості в свою чергу залежать від кута падіння сонячних променів на земну поверхню. Якщо на екваторі довжина світлового дня (фотоперіод) більш менш постійна(близько 12 годин), то у вищих широтах вона залежить від пори року і змінюється циклічно. Зрозуміло, що в таких умовах життєві цикли живих організмів, синхронізовані у відповідності до конкретної пори року, що проявляється у різних формах пристосування, таких як сплячка, діапауза комах, приліт відліт птахів і т.п.

За впливом освітленості організми можна розділити на світлолюбиві та тіньовитривалі. Знання вимог організму до освітленості та енергії сонячного випромінювання має неабиякий практичний інтерес. Аналіз параметрів освітленості є основою до впровадження нових сільськогосподарських культур, сортів. Цей фактор діє як на сушу, так і на водні екосистеми (колір, редукція органів зору тощо). Та оскільки вода має значно меншу світопроникність у порівнянні з повітрям, в останніх життя зосереджене переважно у верхніх шарах води.

Температура. Якщо живий організм в змозі адаптуватись до дефіциту освітленості і у нього виникають певні пристосування, то до температури він більш вибагливий. Кожен окремий організм пристосований до конкретних температурних умов і може існувати тільки в певних межах, до яких пристосовані його метаболізм та структура. Нижче обмеженого мінімуму вода в клітині збільшується в об'ємі і тим самим призводить до фізичного розладу чи навіть руйнування клітини. Вище ж максимуму, температура веде до денатурації основних білкових компонентів, а значить до смерті. У живих організмів є цілий ряд пристосувань, які дають їм змогу втримувати температуру в певних межах. До таких слід віднести: потовиділення, товщина жирового відкладу, густина шерсті, аптерії та птерилії у птахів (неоперені та оперені ділянки шкіри), діапауза комах, циклічність розвитку рослин тощо. Слід відмітити, що коливання температури водного середовища проходить менш помітно, так як водне середовище має більш високу теплоємність.

Вологість. Вода необхідна для життя, посилює вплив температури на живі організми і нерідко виступає лімітуючим фактором в наземних екосистемах. Так весняний дощ забезпечує початок проростання насіння ряду рослин, вимиваючи з нього інгібітори, що гальмують їхнє проростання в несприятливий час. Слід відмітити, що вода є єдиним розчинником на нашій планеті, завдяки ній відбувається транспорт речовин із неживої природи до живих організмів. Повітря має сильну висушувальну дію, і тому у рослин та тварин спостерігається велика кількість цікавих пристосувань щодо зниження випаровування. Одночасно живим організмам доводиться підтримувати певний оптимальний режим втрати пароподібної вологи, оскільки випаровування - це найефективніший спосіб самоохолодження організму в умовах високої температури повітря. В залежності від здатності утримувати вологу або витримувати без води рослини поділяють на: ксерофіти (здатні довгий час витримувати без води), мезофіти (із середньою витривалістю), гідрофіти (не можуть витримувати без води, яка для них є основним лімітуючим фактором). Проблеми з водою можуть бути і у організмів, які населяють водні системи. Так під впливом теплої води змінюється інверсія води з верхніх шарів у нижні і навпаки, за рахунок чого змінюється кисневий режим водойми (найбільша питома вага води при 4°С).

Газовий склад атмосфери, тиск. Атмосфера є важливою частиною екосфери, з якою вона пов'язана біогеохімічними циклами, які включають газоподібні компоненти. Це, насамперед, кругообіг азоту, кисню, води. Важливою атмосферною змінною є тиск, який зменшується з висотою. Дія тиску має відносно невелике значення для сухопутних організмів порівняно з глибоководними, у яких існує цілий ряд пристосувань, що дозволяють їм витримувати підвищений тиск. Це, насамперед, окостеніння покривів тіла і утворення панцирів, а також зміна фізіології функціонування цих істот.

Едафічні (ґрунтові) фактори. Як відомо, живі організми існують не лише в ґрунті, а й у місцях, де його ще немає: скелі, дюни, терикони, кар'єри. Тому під едафічним фактором уявляється значно ширше коло умов, ніж ґрунт. У 1883 р. В.В. Докучаев вперше довів, що грунт - самостійне природне тіло, і його формування є складним процесом взаємодії п'яти природних факторів ґрунтоутворення: клімату, рельєфу, рослинного і тваринного світу, ґрунтоутворюючих порід і віку. Він показав, що ґрунт безперервно змінюється в часі і просторі. Вчення Докучаева одержало завершення в біосферній теорії В.І. Вернадского, який припустив, що навіть гранітні скелі мають біологічне походження. Отже, ґрунт - шар речовини, який знаходиться поверх гірських порід кори Землі, до складу якого входить: мінеральна основа (неорганічний компонент, який утворився з материнської породи в результаті її вивітрювання, складає 50-60%), органічна речовина (утворюється при розкладі мертвих організмів і їх частин, складає до 10%), повітря (знаходиться в порах ґрунту і необхідне для існування кореневої системи рослин, складає 15-25%), вода (розчинник, приймає участь у перетворенні материнської породи, складає 25-35%).

Біотичні фактори

В екосистемі весь біотичний компонент пов'язаний між собою (трофічні зв'язки) і навколишнім середовищем, тобто всі живі організми системи пов'язані енергією, що проходить через систему і трансформується і використовується самими живими організмами.

На рослинні організми як первинні продуценти органічної речовини впливають чинники зоогенні (фітофагія, тобто вживання у їжу, і механічний вплив; фітофаги поділяються на монофагів, олігофагів і поліфагів, які споживають рослини одного, близьких чи багатьох видів відповідно) і фітогенні (взаємовплив рослин, які переважно входять у склад рослинних угруповань).

Форми біотичних відносин:

1. Конкуренція - такий тип міжвидових і внутрішньовидових взаємовідносин, за якого популяція або особини у боротьбі за харчування, місцепроживання і інші необхідні для життя умови, діють один на другого від'ємно. Буває внутрішньо-, міжвидова, пряма і непряма.

2. Хижацтво - відносини між хижаком і жертвою.

3. Паразитизм - форма біотичних зв'язків організмів різних видів, за яких один живе за рахунок іншого, знаходячись у середині або на поверхні його тіла (тобто живий господар - це їжа і місце проживання).

4. Аменсалізм - форма біотичної взаємодії двох видів, за якої один з них чинить шкоду іншому і не отримує при цьому відчутної користі для себе (деревні рослини і трав'яниста рослинність під їх кронами).

5. Симбіоз (мутуалізм) - представляє собою тривале, нероздільне і взаємовигідне співжиття двох або більше видів організмів (мікориза деяких грибів і коренів дерев).

6. Коменсалізм - тип біотичних взаємовідносин між двома видами, коли діяльність одного з них постачає харчування або притулок

7. Алелопатія (антибіоз) - хімічний взаємовплив одних видів рослин на інші за допомогою продуктів метаболізму (ефірних масел, фітонцидів).

Антропогенні фактори

Антропогенні фактори - це впливи людини на екосистему, що зумовлюють у її компонентів (абіотичних і біотичних) суттєві відгуки. Вони можуть бути фізичними, хімічними, кліматичними, біотичними, а за характером зв'язків - вітальними і сигнальними, за часом дії - постійними і періодичними, ледве помітними і катастрофічними. Будучи за характером впливу екзогенними (зовнішніми), вони діють на ендогенні (внутрішні) фактори і завдяки їм "зсередини" - на екосистему або на її компоненти.

До них належить: забруднення (внесення в середовище нехарактерних для нього нових фізичних, хімічних чи біологічних агентів або перевищення наявного природного рівня цих агентів), технічні перетворення й руйнування природних систем ландшафтів, вичерпання природних ресурсів, глобальні кліматичні впливи, естетичні впливи.

Синекологія

Поняття і терміни

Синекологія - розділ екології, метою якого є вивчення взаємовідносин між складовими екосистем та їх спільного розвитку. Даний термін з'явився на Третьому ботанічному конгресі в 1910 р. для позначення сукупності знань, що відноситься до рослинних угруповань, або фітоценозів, хоча вперше застосував швейцарський ботанік Карл Шретер в 1902 р.

Так як цю науку ще називають біоценологією, треба з'ясувати декілька термінів, щоб зрозуміти, що це.

Біоценоз - наступний за популяцією рівень організації живого, сукупність біотичного угруповання з усіма його численними видами найпростіших, рослин і тварин та біотопу, який вони населяють. Він виділяється за такими критеріями: видовий склад флори і фауни, тривалість існування в часі, має свої території та кордони.

Біотоп - ділянка поверхні планети (суші, водойми) з однотипними абіотичними умовами.

Поняття екосистеми було сформульовано в 1935 р. англійським ботаніком А. Тенслі. Екосистема - це сукупність різних видів рослин, тварин та мікроорганізмів, які взаємодіють один з одним та навколишнім середовищем таким чином, що вся ця сукупність може зберігатися невизначено довго.

Ідея існування життя в певній формі об'єднання була розвинута далі, і в 1940 р. з'являється робота академіка В.Н. Сукачова, в якій він вперше висловив думку про існування в природі біогеоценозів. Великий вплив на формування вчення мала концепція біосфери та біохімічної ролі організмів В.І. Вернадського. антропогенний аутекологія біогеоценоз атом

Рис. 2. Структура біогеоценозу за Сукачовим

За Сукачовим: «Біогеоценоз - це сукупність на певному проміжку земної поверхні однорідних природних явищ (атмосфери, гірської породи, ґрунту, гідрологічних умов, рослинності, тваринного світу та світу мікроорганізмів), що має свою, особливу специфіку взаємодії цих складових її компонентів та певний тип обміну речовин та енергії їх між собою та іншими явищами природи і, яка становить внутрішньо суперечливу діалектичну єдність, що перебуває в постійному русі, розвитку». Єдине, тут не вказано, що біогеоценоз є комплексом не окремих організмів, а видових популяцій.

Просторова структура

Видові популяції в складі біоценозів розподіляються як горизонтально, так і по вертикалі. Через це система завжди займає тривимірний простір.

Ярусність є вертикальною складовою просторової структури біоценозів. Вона має місце навіть у трав'янистих ценозах, але особливо добре виражена в дерево-чагарникових угрупованнях. У деяких складно скомпонованих насадженнях нараховують 5-6 ярусів, у тому числі 2-3 деревних, ярус підліску із чагарників, 1-2 яруси - чагарників та трав і на самій поверхні землі - яруси моху та лишайників. До одного і того самого ярусу відносять види, подібні за своїми екологічними потребами, насамперед щодо світла й тіні. Чим більше ярусів, тим більш різноманітним буде біоценоз. Існує вона і під землею, де створюється завдяки різним типам та величині кореневої системи різних видів рослин.

Горизонтальна складова визначає територіальність екосистеми та її межі. Перехід від одного біоценозу до іншого може бути більш-менш різким. Однак в усіх випадках існує перехідна зона, яка за наявності великих біотопів може охоплювати декілька десятків кілометрів (така перехідна зона між смугою хвойних лісів у Канаді та північноамериканською прерією), а у випадку невеликих біоценозів - становити всього декілька метрів. Перехідну зону називають екотопом. До нього відносять, наприклад, болотні простори, що знаходяться між ставком та наземними формаціями, які його оточують, зарості чагарників, що відділяють ліс від поля. Фауна екотопів і щодо видів, і чисельно більш багата за фауну сусідніх біоценозів, тому що тут тією чи іншою мірою відбувається змішування видів.

За своєю горизонтальною протяжністю біоценози можуть формувати: мікроекосистеми - подібно до стовбура поваленого дерева; мезоекосистеми, наприклад, ліс або ставок; макроекосистеми, такі як океан.

Видова структура

Кількість видів та розподіл числа особин або їхньої біомаси між видами, тобто ступінь рівномірності (нерівномірності) розподілу, становлять видову структуру біоценозу.

Під біомасою слід розуміти сукупність особин одного виду, групи видів чи спільноти в цілому (рослини, тварини, мікроорганізми), що мешкають на одиниці площі чи об'єму місця проживання (виражають у масі сирої речовини).

Трофічна структура

В біоценозі повинен здійснюватися певний тип обміну речовиною та енергією між компонентами, що входять до його складу. Найголовніша взаємодія між живими організмами - це трофічні зв'язки, тобто поїдання одних організмів іншими. Вони забезпечують перенос енергії їжі від її джерела - зелених рослин - через ряд організмів. Трофічні зв'язки - це форма взаємодії між популяціями в біоценозі, яка проявляється в харчуванні особин одного виду за рахунок живих особин інших видів, продуктів їхньої життєдіяльності або їхніх мертвих залишків.

Рис. 3. Піраміда біомаси

Організація угруповання, що базується на трофічних взаємовідносинах популяцій, називається трофічною структурою біоценозу. Вона передбачає існування принаймні трьох різних груп організмів, які забезпечують перенесення речовини та обмін енергією в ньому. Цим трьом групам організмів відповідають три складові частини біоценозу: продуценти - фітоценоз, консументи - зооценоз, редуценти - мікробоценоз.

Трофічний ланцюг - це послідовність зв'язків організмів в екосистемі, що будується на харчовій залежності одних видів від інших щодо переносу речовин та енергії. Прикладом трофічного ланцюга може бути така схема: трава - заєць - лисиця - беркут - кліщ - паразити кліща.

Залежно від того, з якого організму починається трофічний ланцюг, розрізняють два їх типи: пасовищні (або ланцюги виїдання) та детритні (ланцюги розкладання). Перші починаються з зелених фотосинтезуючих рослин, а другі - з детриту та мікроорганізмів. Принципова різниця між ними полягає в тому, що зелені рослини ростуть, розмножуються, синтезують органічні сполуки і накопичують у своїй масі сонячну енергію, а мікроорганізми детритних ланцюгів черпають енергію з органічних речовин у процесі їхнього розкладання.

Положення окремих екологічних груп організмів у трофічних ланцюгах та мережах можна відобразити графічно у вигляді пірамід. Такий підхід вперше був запропонований Ч. Елтоном (1927). Він побудував піраміди чисел, біомас та енергії за принципом, відповідно до якого в основі пірамід стоять продуценти, над ними відповідно консументи 1-го, 2-го, 3-го і так далі порядків. Екологічні піраміди Елтона мають вигляд трикутника, закономірно звужуючись до вершини і вказуючи на зниження всіх показників з підвищенням трофічного рівня.

Екологічна ніша та сукцесії

Екологічна ніша - це притаманне кожному виду місце в біогеоценозі, яке є наслідком його взаємодії з абіотичними та біотичними факторами довкілля. Отже, в біогеоценозі існує стільки ж екологічних ніш, скільки й видів. Чим ближчі екологічні ніші двох видів в одному біогеоценозі, тим гостріша між ними конкуренція.

Спрямовані послідовні заміни в часі одних біогеоценозів іншими називають сукцесією. За участю рослинності вони можуть бути первинними та вторинними. В першому випадку відбувається оселення рослин у тих місцях, де їх раніше не було (наприклад, оселення лишайників на скельних породах або сосни на піщаних дюнах), в іншому - відновлення рослинності після певних пошкоджень біогеоценозу.

Основні закони синекології

Закон обмеженості (вичерпності) природних ресурсів - вартий серйозного обговорення з огляду на поширену думку, що всі ресурси поділяються на «вичерпні» (газ, нафта тощо) і «невичерпні» (потік енергії від Сонця, повітря, вода тощо). Уявлення про наявність на Землі «невичерпних» ресурсів помилкове і надзвичайно шкідливе щодо його практичного використання як вихідного положення для планування майбутнього і стратегічних цілей. Так, запаси прісної води в Україні практично вичерпані, а ресурси сонячного проміння обмежені неможливостю використання людьми всього (чи значної частини) потоку світла, яке досягає поверхні Землі.

Теоретичні дослідження енергетичного балансу біосфери і Землі засвідчили, що без порушення існуючої рівноваги у довкіллі не можна вилучати чи долучати більше 1% всієї енергії, що входить в енергетичний потік біосфери («правило 1%», яке дехто з екологів вважає окремим законом).

З цього твердження і всього першого закону синекології випливають такі висновки:

1. навіть оволодіння енергією синтезу гелію з дейтерію чи транспортування з навколоземних станцій додаткової електроенергії не зроблять енергетичні ресурси людства безмежними;

2. загальноенергетичне обмеження абсолютно унеможливлює сподівання на те, що у «світлому майбутньому» людству пощастить поєднати збільшення власної чисельності з одночасним підвищенням якості життя бодай до вже існуючих «кращих зразків»;

3. для порятунку людей і стабілізації біосфери на тривалий час необхідно негайно припинити «демографічний вибух» (а ще краще -- зменшити населення у багатьох країнах) і свідомо обмежити потреби кожної особи до розумної межі.

Закон закон односпрямованості і неповного використання енергії - енергія використовується лише один і тільки один раз (циклічний і замкнений рух енергії неможливий ні в живому, ні в неживому світі) і це використання неминуче супроводжується її незворотними втратами.

Піраміда енергій - з одного трофічного рівня екологічної піраміди на інший її рівень у найсприятливіших обставинах переходить не більше 10% тієї енергії, яку отримали живі істоти першого рівня.

Закон максималізації енергії екосистем - у конкуренції екосистем, можливих у певному життєвому середовищі, перемагає найефективніша за використанням як енергії, так і інформації.

Закон оптимальності - у застосуванні до екосистем та їх частин означає, що склад і розмір останніх не можуть бути довільними, а повинні забезпечувати оптимальне функціонування всієї екосистеми у певних умовах середовища.

Останні два закони споріднені і пояснюють, наприклад, невдачу відомої спроби Хрущова вирощувати кукурудзу на широтах Полярного кола.

Закон біогенної міграції атомів - шляхи міграції основних біогенних елементів та розподіл їх концентрації у зовнішніх сферах Землі давно вже контролюється біосферою.

«Природа знає краще» - потоки речовин, енергії, інформації та сукупність якостей окремих природних систем в їх чітко побудованій ієрархії в біосфері взаємопов'язані так тісно, що неможливо істотно змінити бодай один елемент без переведення їх сукупності в новий стан.

Закон необхідної різноманітності - жодну ефективну і стійку біосистему неможливо побудувати з тотожних елементів. Різноманітність і взаємодоповнення є ультимативною вимогою!

Закон розвитку та існування біосистем за рахунок оточення - використання енергетичних, матеріальних та інформаційних ресурсів близького і віддаленого довкілля є необхідною умовою тривкого існування не лише штучних, а й природних біосистем усіх розмірів. Цей закон пояснює нереальність створення абсолютно безвідходних виробництв.

Закон зниження енергетичної ефективності природокористування - попри всю винахідливість людини (застосування селекції, генної інженерії тощо) з плином часу і поглибленням інтенсифікації сільського господарства на одиницю продукованої їжі доводиться витрачати дедалі більшу кількість енергії.

Висновки

В ході виконання даної роботи мною були проаналізовані та засвоєні знання про такі розділи екології, як аутекологія та синекологія. Перший вивчає взаємозв'язки представників певного виду з навколишнім середовищем, другий - різних видів між собою та з навколишнім середовищем.

На організми не просто впливають численні фактори (абіотичні, біотичні та антропогенні), а впливають сукупно, з різним коефіцієнтом дії і таким чином визначають межі витривалості видів та особин і встановлюють параметри систем й організмів, за яких вони функціонують максимально ефективно.

Сукупність найпростіших, рослин і тварин та біотопу, який вони населяють, складає біоценоз. Це складна система, структурована у тривимірному просторі, за видовим складом та розподілом видів і за трофічними відносинами, які забезпечують неперервне перенесення речовини та обмін енергією.

Кожен вид займає свою екологічну нішу, що забезпечує стабільність екосистем, але з плином часу вони все одно взаємозамінюються через вплив зовнішніх чинників.

Численні дослідження дозволили встановити закони, що описують функціонування організмів, біоценозів та біосфери в цілому. Ці закони неодмінно мають бути враховані при розробці програм природокористування задля підвищення їх ефективності та зменшення шкідливого впливу на навколишнє середовище. Також вони показують, наскільки гостро стоїть питання охорони природи, бо тривалий час бездумно її експлуатуючи і порушуючи її закони, ми виснажили ресурси, від яких самі залежимо. Так, діяльність людства вже порушила вуглецевий цикл, а перевищення норм споживання поступово накопичується і веде до деградації територій.Размещено на Allbest.ru