Размещено на http://www.allbest.ru/

Перспективи вдосконалення складових еколого-економічної оцінки використання водних ресурсів

Матвійчук О.В.

Анотація

УДК 332.142.4

ПЕРСПЕКТИВИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СКЛАДОВИХ ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОЇ ОЦІНКИ ВИКОРИСТАННЯ ВОДНИХ РЕСУРСІВ

Матвійчук О.В. аспірант (Національний університет водного господарства та природокористування, м. Рівне).

У статі описані і систематизовані наявні методики еколого-економічної оцінки використання водних ресурсів та окреслені можливі шляхи пошуку вдосконалення організації і контролю за використанням водних ресурсів на водогосподарських підприємствах.

Вступ

У вступній частині маємо відзначити, що вода, водні об`єкти, водні ресурси - одні з найважливіших компонентів навколишнього природного середовища, необхідна умова життєдіяльності людини. Води, крім того найпоширеніший природний об`єкт. Вода виконує екологічні, економічні, культурно-оздоровчі функції. Екологічна функція води виявляється у забезпеченні життєдіяльності людини, існування та розвитку рослинного та тваринного світу. Культурно-оздоровча функція води проявляється у використанні водних об'єктів як місця і засобу відпочинку, туризму, рибальства, санаторно-курортного лікування, організації території та об'єктів природно-заповідного фонду. Економічна функція виявляється у її здатності бути ресурсом промислового виробництва та іншого господарського використання. На вирішення окремих питань охорони водних об'єктів, забезпечення сталого водопостачання спрямовані ряд загальнодержавних програм, ухвалених в Україні: Загальнодержавна програма розвитку водного господарства (2002 р.), Загальнодержавна програма "Питна вода України" на 2006-2020 роки (2005 р.) [1].

Для забезпечення раціонального використання водних ресурсів ведеться облік водних ресурсів. Його завданням є встановлення відомостей про кількість та якість вод, а також даних про водокористування, на основі яких здійснюється розподіл води між водокористувачами та розробляються заходи щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Аналіз наукової літератури на обрану тему показує, що питання раціонального використання водних ресурсів досліджували такі вітчизняні науковці як В.В. Варанкін, К.Г. Гофман, С.І. Дорогунцов, Н.Г. Ігнатенко, Е.А. Зінь, Я.В. Коваль, Н.Е. Ковшун, Т.В. Кузнєцова, Г.М. Мкртчян, М.А. Хвесик, А.В. Яцик і багато інших вчених. Між тим, обсяг робіт щодо раціонального використання та охорони водних ресурсів постійно збільшується. Вочевидь, це зумовлено тенденцією до економічного зростання в Україні. З іншого боку, зростання матеріально-культурного рівня країни висувають підвищені вимоги до використання природних ресурсів, у тому числі й до водоспоживання.

Це власне і зумовило нашу цікавість до теми перспектив вдосконалення складових еколого-економічної оцінки використання водних ресурсів. В рамках розкриття цієї теми ми ставимо за мету описати та систематизувати наявні методики еколого-економічної оцінки використання водних ресурсів, а також окреслити можливі шляхи пошуку вдосконалення організації і контролю за використанням водних ресурсів на водогосподарських підприємствах.

Методичною основою досягнення окреслених у статті завдань є дослідження форм охорони навколишнього середовища та раціонального природокористування, що практикуються в Україні.

Виклад основного матеріалу

Отож в основній частині даного дослідження зосередимося на таких формах охорони навколишнього середовища як державне регулювання, облік, контроль і нагляд за водними ресурсами.

Законодавство має сприяти охороні навколишнього середовища та найефективнішому, науково обґрунтованому використанню водних ресурсів, природоохоронному вихованню населення.

Державне регулювання водних, земельних, гірничих відносин здійснюється відповідно до чинного законодавства зокрема Земельного кодексу, Водного кодексу та Кодексу про надра. Вузловою ланкою цієї форми управління є комплексне прогнозування, яке ґрунтується на результатах функціонування інших господарських елементів, або підсистем, і водночас активно впливає на них.

Державний облік водокористування здійснюється з метою систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також діючих систем очищення стічних вод та їх ефективність тощо.

Водний кадастр є державне зведення даних про водні об'єкти, землі водного фонду, водний режим, водні ресурси і їх використання, необхідних для соціально-економічної і екологічної оцінки водоресурсного потенціалу і забезпечення сталого розвитку регіональних утворень і функціонування водних систем. [3]Державний облік та аналіз стану водокористування здійснюється шляхом подання водокористувачами звітів про водокористування до державних органів водного господарства за встановленою формою.

Форма звітів про водокористування, порядок їх заповнення та періодичність подання затверджуються Міністерством статистики України за поданням Державного комітету України по водному господарству та за погодженням з Міністерством екології та природних ресурсів.

Відповідно до статті 28 Водного кодексу державний кадастр складається з метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів. Державний водний кадастр ведеться Державним комітетом України по водному господарству, Державним комітетом України по геології і використанню надр та Державним комітетом України по гідрометеорології в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Між тим, в умовах стійкої тенденції до збільшення темпів водоспоживання в Україні постає завдання співставлення останнього з темпами зростання обсягів валового суспільного продукту і національного доходу, що дозволить проаналізувати (з метою подальшої корекції) витрати води на одиницю кінцевої продукції. Здійснення такого порівняльного аналізу сприятиме також більш раціональному використанню водних ресурсів. З іншого боку це спонукатиме до розробки і впровадження ефективної госпрозрахункової системи. Паралельно необхідно ширше вирішувати питання економічної оцінки водних ресурсів, визначення втрат від забруднення. Доцільно також розробити і впровадити нормативи на водокористування та водовідведення.

Зауважимо, що нині нормативи плати за перевищення допустимих викидів забруднюючих речовин визначають у кратному розмірі відносно нормативу плати за допущені викиди. Величина кратності дорівнює кратності перевищення фактичних викидів над лімітами.

В умовах госпрозрахунку ефективно діє механізм екологічної відповідальності підприємств за порушення установлених природоохоронних норм. Однім з елементів такого механізму є плата природного середовища понад установлені підприємству ліміти природокористування, виходячи з розміру прибутку або доходу колективу.

П_i=H ?M_i,

де Н - норматив плати за забруднення навколишнього природного середовища понад установлені ліміти; ?M_i - перевищення фактичних викидів забруднюючих речовин над запланованими (в приведених одиницях) [4].

Значно більшої уваги потребує розробка прогнозів - віддалених екологічних наслідків водогосподарського будівництва, для чого необхідно поліпшити якість екологічної експертизи проектів та народногосподарських. планів реконструкції існуючих й будівництва нових виробничих об'єктів. На відміну від короткострокового довгострокове прогнозування не передбачає визначення точної величини об'єму водокористування. Відхилення результатів, звичайно якщо воно укладається у допустимий інтервал та не впливає на висновки при порівнянні з ресурсною частиною водогосподарського балансу, не має суттєвого значення, оскільки при прогнозуванні важливим є правильне визначення загальної тенденції водокористування або зміни тенденції, що намічається.

Кількісна оцінка використання водних ресурсів виконується з врахуванням водоспоживання на господарсько-побутові потреби населення, промислове виробництво з енергетикою, сільське господарство (зрошення) а також втрат води на додаткове випаровування, пов'язане з створенням водосховищ. Ці фактори одержали загальне розповсюдження, інтенсивно зростають і стали важливим чинником та впливають на стан водних ресурсів України та її регіонів. При визначенні питомої водозабезпеченості країни враховується не лише кількість населення, а й величини безповоротного водопостачання. Україна є однією з найменш забезпечених країн в Європі. В Україні водокористування в цілому дорівнює сумарним ресурсам поверхневих вод. Скид використаних забруднених вод до поверхневих вод на сьогодні розглядається як один з елементів водокористування. Для розбавлення 1 м. куб стоку необхідно біля 30-40 м. куб чистої води.

Велике значення для охорони малих річок має боротьба з водною ерозією та замуленням, охорона прируслових джерел, створення водоохоронних зон лісонасаджень та природних кормових угідь, систематичне очищення русл, збереження болотних масивів у долинах річок, повна відмова від їх осушення, будівництво гребель, ставків та невеликих водосховищ, які б регулювали стік. екологічна економічна водний ресурс

В умовах постійного збільшення обсягів використання водних ресурсів при дуже обмежених їх запасах і нерівномірному розподілі необхідна науково обґрунтована система водного господарства, яка забезпечувала б оптимальний розподіл водних ресурсів за природно-географічними зонами, економічними районами і галузями народного господарства, відтворення, охорону і комплексне використання води як в Україні загалом, так і в окремих її адміністративно-територіальних одиницях, а також раціональну систему обліку, планування і управління водогосподарським комплексом.

Враховуючи те, що значна частина території нашої держави належить до зони нестійкого і ризикованого землеробства, вирішальну роль у підвищенні врожайності відіграє і відіграватиме меліорація. Але на превеликий жаль на сучасному етапі (протягом 1991-2006 років) у розвитку зрошення земель В Україні допущено різке зменшення обсягів фінансового та ресурсного забезпечення агроводогосподарської галузі. Тобто потенціал галузі використовується не повною мірою та занадто низькою ефективністю [8].

Фактори забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів в рамках водогосподарських об'єктів мають включати такі організаційно-економічні заходи:

1/ видачу дозволів на спеціальне водокористування;

2/ встановлення нормативів плати і розмірів платежів за збір води та скид забруднюючих речовин;

3/ встановлення нормативів плати і розмірів платежів за користування водами для потреб гідроенергетики та водного транспорту;

4/ надання водокористувачам податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідходних, безвідхідних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, здійснення відповідно до законодавства інших заходів, що зменшують негативний вплив на води;

5/ відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об'єктам у разі порушення вимог законодавства.

У галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів встановлюють такі нормативи:

1/ нормативи екологічної безпеки водокористування;

2/ екологічний норматив якості води водних об'єктів;

3/ нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин;

4/ галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти;

5/ технологічні нормативи використання води.

У разі необхідності для вод водних об'єктів, які використовуються для лікувальних, курортних, оздоровчих, рекреаційних та інших цілей можуть встановлюватись більш суворі нормативи екологічної безпеки водокористування.

Завдання еколого-економічних оцінок зводиться до того, щоб через систему вартісних показників (витратних і результатних) найповніше відбити ступінь виконання різних функцій (фізіологічних, соціальних, економічних, екологічних) даним природним фактором. Економічна оцінка використання природних ресурсів ще трактується як грошовий еквівалент народногосподарської цінності природних благ, які отримуються при їх використанні, тобто, відносної доходності, що одержана від природних ресурсів різної якості в різних природно-економічних районах. К.Г. Гофман під системою економічних оцінок природних ресурсів розуміє систему централізовано встановлених народногосподарських нормативів ефективності експлуатації природних багатств [2].

Однак у системі економічного обліку зазначені оцінки можуть відігравати і самостійну роль, коли потрібною стає їх інформаційна функція. Звичайно це втілюється в завданнях обґрунтування варіантів соціально-економічного розвитку продуктивних сил чи базових технологій. У цьому випадку необхідно врахувати в масштабах країни чи регіону інтегральний еколого-економічний ефект у всіх економічних суб'єктах, де можуть відчуватися результати реалізованого проекту. Для врахування такого ефекту потрібно максимально повно уявляти, з одного боку, витрати реалізації, з іншого, - всі результати проекту, зокрема еколого-економічні [5].

Точність еколого-економічних оцінок повинна відповідати тим завданням, при вирішенні яких передбачається їх використання. Вона може змінюватись від орієнтовних оцінок (для приблизних розрахунків) чи спрощених коефіцієнтних значень (зокрема, для визначення величин тарифів) до складних багатофункціональних розрахунків (у задачах комп'ютерного моделювання еколого-економічних систем). Екологічні показники, що характеризують різні аспекти використання природних благ, називаються еколого-економічними показниками. За функціональним призначенням виділяють дві основні групи еколого-економічних показників: оцінки і ставки.

Еколого-економічні ставки - це базові економічні показники (тарифи, процентні нормативи, ін.), що враховують дію або вплив екологічних факторів та забезпечують реалізацію економічних інструментаріїв (системи цін і платежів, умов одержання прибутку, ін.). У свою чергу, економічні інструменти - це засоби (заходи, методи, важелі) зміни фінансового стану економічних суб'єктів. За допомогою економічних інструментів можна, впливаючи на спонукальні мотиви діяльності господарюючих суб'єктів, регулювати товарно - грошові відносини на рівні підприємства, території, національної економіки і навіть транснаціональних систем.

Методологічні підходи щодо економічної оцінки ефективності використання водно-ресурсного потенціалу базуються на зіставленні оцінених результатів водокористування в комплексі з відтворенням і збереженням ресурсів, з витратами на їх здійснення в натуральній або вартісній формі.

Велика кількість завдань, що вирішуються за допомогою економічної оцінки використання водних ресурсів, робить неможливим визначення універсального показника, придатного для всіх випадків у господарській практиці, для будь-якого природного ресурсу, мова йде про систему показників. Нормативи гранично допустимого скидання забруднюючих речовин встановлюється з метою поетапного досягнення екологічного нормативу якості води водних об'єктів. Підприємство питного водопостачання здійснює свою діяльність при наявності дозволу на спеціальне водокористування, який видається в порядку встановленому КМ України.

Для оцінки екологічної безпеки виробництва встановлюються галузеві технологічні нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти, тобто нормативи гранично допустимих концентрацій речовин у стічних водах, що утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при використанні однієї і тієї ж сировини.

Залучення великих обсягів водних ресурсів у господарський обіг та їх забруднення спричинили катастрофічний стан багатьох водноресурсних систем. Проблеми підвищення еколого-економічної ефективності водогосподарської діяльності і, зокрема, сфери водокористування, тісно пов'язані з аналізом і оцінкою взаємодії та впливу структури виробництва на водноресурсний потенціал та проблемами вибору оптимальної стратегії і тактики у вирішенні задач щодо збалансованого за екологічними і економічними параметрами розвитку водогосподарських комплексів. Разом з тим процеси водогосподарського комплексоутворення з урахуванням водноресурсних та еколого-економічних факторів ще недостатньо вивчені.

Розрізняють методи економічної оцінки, при застосуванні яких враховують: витрати і відтворення водних ресурсів; диференціальну ренту і замикаючи витрати; приріст чистої продукції або національного доходу, створеного завдяки залученню водних ресурсів у господарський оборот.

Методика дослідження еколого-економічної оцінки функціонування ВГК включає використання кількісних і якісних категоріальних показників, що характеризують водноресурсний потенціал ВГК, його територіально-галузеву структуру, економічну і екологічну оцінки водокористування і основні напрямки його раціоналізації і регламентації. Показники та критерії еколого-економічної оцінки водокористування побудовані з урахуванням цінності водних об'єктів як джерел природних умов життєзабезпечення людини, засобів виробництва та їх просторового базису розміщення, а також як середовища біорізномаїття. Ця методика передбачає оцінку рівнів раціоналізації водокористування на виробництві, антропогенного навантаження на водноресурсний потенціал, а також еколого-економічної ефективності водокористування у системі суспільного виробництва.

Використання нових методик комплексної еколого-економічної оцінки функціонування ВГК і водокористування, за рівнем антропогенного навантаження та впливу на водноресурсний потенціал дасть можливість приймати оптимальні рішення щодо регламентації водокористування з урахуванням екологічних обмежень, обґрунтувати адресне спрямування інвестицій у водогосподарську і водоохоронну діяльність.

Основною проблемою виснаження та забруднення водних ресурсів є порушення водоохоронного режиму господарювання на територіях, прилеглих до цих водних об'єктів. У межах прибережних смуг спостерігається розорання земель, відведення під садибні ділянки; у водоохоронних зонах зафіксовано розміщення господарських об'єктів, що є дуже небезпечними для якості вод його водних об'єктів (тваринницьких ферм, складів мінеральних добрив, отрутохімікатів та нафтопродуктів, машинно-тракторних парків, літніх таборів тваринницьких ферм, гноєсховищ, силосних ям, очисних споруд, скидів стоків промислових підприємств, комунального господарства, сміттєзвалищ). Продукти водної та вітрової ерозії, що посилюються в результаті порушення оптимального співвідношення між природними ландшафтами та деструктивними їх підсистемами, потрапляють у річки, водосховища, ставки, в результаті чого відбувається замулення та підвищення рівня води. Проблемою залишається радіоактивне забруднення земель та водних об'єктів східної частини Західного регіону. У результаті всього цього кратність розбавлення стічних вод точкових та дифузних джерел забруднення значно зменшується.

Аналіз умов формування та галузево-територіальної структури водогосподарського комплексу Західного регіону України свідчить про відсутність невідповідності рівня господарського освоєння та природної забезпеченості водними ресурсами, високу забезпеченість трудовими ресурсами та відсутність переваги виробничих потреб у структурі використання свіжої води, відсутність потреби у регулярному зрошенні, невисокий.

Обмеженість водних ресурсів, різні напрямки їх можливого використання з неоднаковим ступенем ефективності передбачають необхідність проводити оцінку води з урахуванням диференційної ренти. Даючи економічну оцінку водозабезпеченню визначаємо як пряму функцію від диференційної ренти. Водні ресурси слід оцінювати виходячи з затрат, які передбачається зробити для отримання однакової або еквівалентної продукції в інших умовах, що виключають використання даного природного ресурсу і є замінним способом виробництва. Тобто оцінка води як природного ресурсу визначається водною диференційною рентою, яку пропонується розрахувати порівнянням суми суспільних витрат за оптимальним планом використання водних ресурсів із затратами за оптимальним же із альтернативних варіантів.

Діючи платежі за природокористування враховують лише витрати на відтворення природних ресурсів. Тому вони, як правило, занижені порівняно з диференціальною рентою, яка виникає при експлуатації ресурсів. Важливою функцією платежів за природні ресурси є створення економічних передумов для розширеного відтворення природно-ресурсного потенціалу на принципах повного госпрозрахунку і самоокупності.

Основна мета встановлення нормативів плати за забруднення навколишнього середовища - створення системи відповідальності та матеріального заохочення працівників підприємств, суспільного фонду охорони природи для поліпшення екологічної ситуації в регіоні.

Нині є багато альтернативних рішень щодо визначення єдиної регіональної ставки плати за забруднення довкілля. За будь-якого варіанта розрахунку варто зважити на необхідність створення регіонального резервного фонду охорони природи, а також рівень наявної системи обліку та її об'єктивності для розрахунків нормативів. При цьому методи визначення мають бути простими і не трудомісткими.

Хоч в Україні напрацьована нормативно-правова база у водогосподарській діяльності, однак проблем не стало менше, особливо коли розглядати їх через призму вирішення питання забезпечення населення якісною питною водою.

Стан поверхневих вод є інтегральним показником загального стану суспільства, його цілей, пріоритетів та культури господарювання. Наявність затвердженого на державному рівні нормативу якості питної води, контроль за дотриманням якого покладено на спеціально уповноважені державні структури, свідчить про контрольовану суспільством відповідальність держави за здоров'я населення, своє майбутнє і гарантує права споживача та їх захист в судовому порядку. Будемо вважати це основним показником рівня "цивілізації" будь якої країни... 23 жовтня 2000 року прийнята Директива Європейського парламенту і Ради Європейського Союзу, що встановлює Основи для діяльності спільноти в області водної політики. Єдиний концептуальний документ передбачає реалізацію басейнового принципу управління водними ресурсами, з орієнтацією на якість питної води, а у нас є Водний Кодекс з десятками підзаконних актів, Національна програма екологічного оздоровлення Дніпра та поліпшення якості питної води, маємо Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" [11], Закон "Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства" [12].

Висновок

Таким чином, можна зробити висновок, що наявна українська нормативно-законодавча база у водній галузі досить часто по ряду питань нечітко розподіляє відповідальність за виконання та контроль між державними структурами. Як наслідок - відсутність єдиної концепції та стратегії зміни на краще, яка б гарантувала б досягнення якості питної води прийнятих у Європейському Союзі. Вона стала обов'язковою для країн ЄС та кандидатів в члени ЄС.

В цьому контексті безперечно настав час розробити і впровадити ефективну госпрозрахункову систему водокористування в зрошуваному землеробстві. Необхідно ширше вирішувати питання економічної оцінки водних ресурсів, визначення втрат від забруднення. Доцільно також розробити і впровадити нормативи на водокористування та водовідведення.

Відрахування підприємств за викиди шкідливих речовин у навколишнє середовище, а також кошти, що стягуються з порушників природоохоронного законодавства у вигляді штрафів, та інші надходження повинні створювати резервний фонд охорони природи на різних регіональних рівнях. Це сприятиме, серед іншого своєчасному введенню в експлуатацію водоочисних споруд. Останнє надзвичайно актуально в умовах збільшення темпів водоспоживання в Україні.

Водночас, необхідно створити єдиний ефективний орган по контролю водогосподарської діяльності та питної води, забезпечити дієвий моніторинг водогосподарської діяльності та необхідну взаємоузгоджену законодавчу базу. Для цього необхідно до Водного Кодексу внести зміни та визначити єдиний орган, що здійснюватиме державне управління водними ресурсами.

Література

1. Кабецька Н.Р. Екологічне право України: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2007. -352с. - Бібліограф.: 332-326.

2. Дорогунцов С.І., Муховиков А.М., Хвесик М.А. Оптимізація природокористування в 5-ти т.: Навч. посіб. Т.1. Природні ресурси: еколого-економічна оцінка /. - К.: Кондор, 2004. - 291 с.

3. Микула О.Я., Ступень М.Г., Пересоляк В.Ю.. Кадастр природних ресурсів: Навчальний посібник. - Львів: "Новий світ - 2000".2006. -192 с.

4. Стеченко Д.М. Управління регіональним розвитком: Навч. посіб. - К.: Вища школа., 2000-223 с. Ст.135.

5. Борщук Є.М., Загорський В.С. Екологічні основи економіки: Навч. посібник, - Львів: "Інтелект-Захід" 2005-312 с.

6. Водний кодекс України.(Станом на 11 червня 2007 року).

7. Лайко П.А., Бабієнко М.Ф., Іщенко Т.Д. Роль водної меліорації в забезпеченні продовольчої безпеки країни. // Економіка АПК, 2007, № 4 с. 12-20.

8. Яцик А.В. Водогосподарська екологія: у 4 т., 7 кн. - Генеза, 2004 - Т.3, кн.5-496 с. (с. 190-208).

9. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1 / Редколегія: С.В. Мочерний (відп., ред.) та ін. - К.: Видавничий центр "Академія", 2000. - 864 с.

10. Закон України "Про питну воду та питне водопостачання" № 2918-ІІІ від 10 січня 2002 р.

11. Закон "Про Загальнодержавну програму розвитку водного господарства" № 2988-ІІІ від 17 січня 2002 р.

Размещено на Allbest.ru